Демонополізація і розвиток конкуренції в економіці України (182464)

Посмотреть архив целиком









Демонополізація і розвиток конкуренції в економіці України.


План


Вступ 3

1. Монополії та їх місце в економіці України 4

2. Огляд законодавства про захист економічної конкуренції в Україні 10

3. Антимонопольного комітет України як основний державний орган контролю за додержанням економічної конкуренції 21

3. Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції 27

Висновок 34

Список використаної літератури 35



Вступ


Проблеми монополізації господарського життя, конкуренція на товарних ринках залучають сьогодні пильну увагу не тільки фахівців, але і широких прошарків населення.

З початку 90-х років ці проблеми гостро стали перед Україною: без прийняття твердих і послідовних мір проти монополізму не можна сподіватися на успіх економічної реформи і перехід до ринкової економіки. Успіх економічних перетворень у чималому ступені залежить від зваженої, вивіреної системи регулювання державою монопольних процесів і конкурентних відносин. У нашій країні, промисловості якої в спадщину від командно-адміністративної системи колишнього СРСР дістався цілий комплекс гігантів-монополістів, особливо важливої стає проблема демонополізації економіки і недопущення посилення ролі вже діючих на ринку монополій.

В Україні процес створення державного контролю по недопущенню несумлінної конкуренції фактично почався з нуля, так як командно-адміністративна система по своїй суті виключала наявність вільної конкуренції в господарській діяльності.

Тому на даному етапі величезне значення має створення й удосконалення законодавчої бази з приводу регулювання монополістичних процесів і конкуренції, розуміння населенням України необхідності економічних реформ в цій сфері.

У даній курсовій роботі ми постараємося розглянути основні причини виникнення монополій; особливості сучасної демонополізації економіки України та кроки держави щодо сприяння розвитку економічної конкуренції в нашій країні.



1. Монополії та їх місце в економіці України


Кожен споживач зіштовхувався з ситуацією, коли необхідно віддавати певну суму грошей за товар і послуги, які вочевидь не коштують заявленої суми. А тим часом подітися нікуди: за всього бажання, ми просто не можемо підключитися до іншої енергосистеми, скористатися послугами іншої телефонної компанії, обігріти квартиру власними силами, скип’ятити чайник на газі з альтернативного джерела, поїхати на роботу в альтернативному метро, а у відпустку — поїздом альтернативної залізничної фірми. Оскільки у кожному з випадків маємо справу з монополіями. Цим лиховісним атрибутом найвищої стадії капіталізму, який існує, як ще не так давно нас переконували, виключно в країнах «загниваючого Заходу». Хоча чого-чого, а монополізму за радянських часів було більш ніж достатньо. Розглядаючи твори радянських карикатуристів, які традиційно зображували монополістів у вигляді соціальних лиходіїв у смокінгах та циліндрах, переважна більшість жителів країни навіть не замислювалась над тим, що сама є об’єктом впливу з боку однієї з найбільших монополій, які колись існували у світі, — монополії соціалістичної пропаганди. Крім того, не чимось іншим, а саме монополією була вся командна економіка СРСР, заснована на всеосяжному директивному плануванні, державному ціноутворенні, централізованому розподілі матеріальних ресурсів, і тому не допускала щонайменшого прояву конкуренції в жодній зі своїх галузей.

Багато монополій, що існують сьогодні («Укрзалізниця», «Укрпошта» й ін.), створено й закріплено саме тоді. Але радянські монополії були «найкращими монополіями у світі», оскільки вони працювали на радянський народ і належали йому ж. Тому, як правило, обивателі не дуже цікавилися тим, що таке монополії і чи потрібні вони суспільству. У сенсі цінової політики для більшості населення такий стан справ був навіть зручним, оскільки ця політика ґрунтувалася на зовсім інших принципах, ніж економічні, насамперед орієнтуючись на принцип соціальної рівності. Такий підхід здебільшого влаштовував населення, проте призводив до розвалу системи, оскільки ігнорувалися економічні механізми. Монополізація тієї або тієї діяльності позначалася на якості й асортименті товарів, що вироблялися. Але, знову ж таки через монополізацію засобів масової інформації, народу важко було з чимось порівнювати і якість, і асортимент предметів свого невигадливого побуту.

При переході до ринкових відносин ситуація докорінно змінилася. Більшість державних штучно створених монополій радянського походження виявилися неефективними. Але водночас низка державних монополій, створених в ринкових умовах, спочатку заявили себе непогано. По-перше, їх створення сприяло консолідації управлінських та інвестиційних ресурсів в умовах їх дефіциту, по-друге, вони багато в чому підтримували державу, надаючи населенню, промисловості та сільському господарству неоплачені або не повністю оплачені товари й послуги. Можливо, у перехідний період це був і прийнятний вихід, оскільки певною мірою дозволяв уникати зростання соціальної напруженості в суспільстві.

Тобто на початку ринкових перетворень влада і всесилля монополій якщо й зачіпали інтереси суспільства, то лише невеликої його частини. Сьогодні ситуація змінилася, з огляду на цілу низку причин. По-перше, усвідомлення представниками ділової еліти «переваг» монопольного господарювання призвело до створення цілого ряду нових монополій, кожна з яких більш або менш відчутно «вдарила» по споживачеві. (Монополія нині існує навіть у футболі, що не могло не позначитися на результатах розвитку цього виду спорту.) По-друге, низка монополій опинилася в приватних руках, які не завжди чітко ідентифікуються. По-третє, багато їх, причому не обов’язково приватних, створили (прикормили) біля себе величезну інфраструктуру, здатну кваліфіковано відстоювати їхні інтереси (юридичні і консалтингові компанії, засоби масової інформації, «співчуваючий» чиновницький апарат і політичні сили). Ну й, зрештою, був вичерпаний той резерв, з яким ми стали на шлях побудови ринкової економіки, і звиклим до спокійного життя та легких грошей монополіям довелося замислитися, яким чином зберегти колишній рівень доходів. Як наслідок пожорсткішала політика монополій з надання відповідних товарів та послуг, посилився їх тиск на владу з метою закріплення своїх позицій на монопольних ринках.

Жорстка позиція щодо споживача-населення призвела до зростання невдоволення курсом ринкових реформ, який обрала для себе Україна. Посилення вимог з оплати товарів та послуг, вироблених монополістами, і підвищення тарифів, на жаль, не було підкріплено відповідними діями з боку держави (збільшення бюджетного фінансування, субсидування, контроль за цінами та якістю товарів, розвиток конкуренції).

Зазначимо, що коли справа стосувалася державних монополій, влада мала можливість втрутитися в процеси і не доводила ситуацію до критичної позначки, тим самим дещо пом’якшуючи проблеми, які виникали в народу. З приходом приватників влада зіштовхнулася з тим, що фактично не може на них впливати. Більше того, у приватних монополій з’явилася можливість тиснути на владу, оскільки їхньою політикою щодо споживачів багато в чому визначався соціально-політичний клімат у країні і як наслідок підтримка населенням чинної влади.

Особливо чітко відносини «влада—монополії» виявляються в передвиборні періоди. Якщо ми озирнемося назад (не лише на недавні вибори, а й на попередні), то виявимо два поведінкових типи. Державні монополії, жорстко підпорядковані владі, в такі періоди змушені за будь-яку ціну ставати «друзями і братами» споживачів, що часто веде до значних збитків у їхній діяльності і як наслідок до зміни керівництва по закінченні виборів. Приватні монополії, маючи можливість підігравати владі лише «за власним бажанням», також ідуть на певне пом’якшення щодо споживача, правда, — в обмін на підтримку владою їхніх політичних устремлінь. У період між виборами монополії прагнуть покрити витрати, яких зазнали в період виборчої кампанії.

Чим же монополії можуть бути небезпечні для суспільства? І чому сьогодні поняття «монополія» стало загальним для обивателя? Монопольні структури володіють значними матеріальними, фінансовими й організаційними ресурсами, мають гарантований ринок збуту, позбавлені конкуренції і, відповідно, слабко мотивовані знижувати собівартість вироблених ними товарів та послуг. Споживач послуг монополій, у свою чергу, цілком безпорадний. Він не має вибору (в сенсі придбання аналогічного товару або послуги в когось іншого і на якихось інших умовах), не може розібратися в цінах і тарифах, які йому нав’язують, відтак змушений погоджуватися на будь-які умови, пропоновані монополіями. Тому в цивілізованому суспільстві між споживачем та природними монополіями існує якась ланка, що, з одного боку, захищає інтереси споживачів, обмежуючи свободу монополій у встановленні цін і тарифів, заодно не допускаючи зниження якості товарів та послуг, з другого — стежить, щоб монопольні структури могли нормально функціонувати й розвиватися. Як правило, цим займається регулююча комісія, покликана забезпечити баланс інтересів суспільства, монополій та держави.

Що стосується монополій, які не належать до природних, то економічно розвинуті економічні співтовариства роблять усе можливе, щоб запобігти їх створенню й реорганізувати вже наявні, демонополізувавши їх. Якщо держава поводиться інакше, вона приречена на політичну й соціальну нестабільність.


Случайные файлы

Файл
142201.rtf
125600.rtf
2428.rtf
88847.doc
3889-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.