Система оплати праці працівникам бюджетних установ та шляхи її удосконалення (182388)

Посмотреть архив целиком














КУРСОВА РОБОТА

На тему:

«Система оплати праці працівникам бюджетних установ та шляхи її удосконалення»














Дніпропетровськ 2010


Вступ


Питання оплати праці є ключовим у системі соціально-економічних відносин, оскільки стосується інтересів основної частини населення країни та впливає на всі сфери суспільного життя. Рівень оплати праці визначає такі базові макроекономічні параметри, як стандарти соціального захисту та сукупний платоспроможний попит. У той же час вітчизняні стандарти оплати праці надто низькі. Низький рівень життя широких верств населення у поєднанні із надмірним – за європейськими стандартами – майновим розшаруванням є чи не основною соціальною проблемою України.

Оплата праці, яка складає основу доходів населення, залишається надто низькою для виконання її основних функцій, її міжгалузева диференціація – надто високою, а міжкваліфікаційні розбіжності – надмірними в галузях з високою оплатою праці і такими, що межують із зрівнялівкою, у галузях з низькою заробітною платою, передусім у бюджетній сфері. Низькі стандарти оплати праці та відсутність безпосереднього зв’язку між заробітками та ефективністю праці впливають на зниження економічної та трудової активності.

Актуальність даної курсової роботи полягає в нагальній необхідності термінового поліпшення системи оплати праці працівників бюджетних установ.

Метою роботи є узагальнення та аналіз інформації щодо стану системи оплати праці працівників бюджетних установ. А також зробити висновки щодо можливих шляхів покращення ситуації з системою оплати праці бюджетних працівників та внести пропозиції по удосконаленню даної системи оплати праці.

Предметом роботи є система оплати праці працівників бюджетних установ. Об’єктом роботи є Україна.



1. Теоретичні аспекти оплати праці працівникам бюджетних установ


1.1 Нормативно-правова база праці працівникам бюджетних установ


Установлено, що починаючи з 1 січня 2006 року для визначення граничних розмірів посадових окладів окремих категорій працівників національних закладів культури згідно з додатком постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2006 року №413, умови оплати праці яких затверджено цією постановою, застосовуються додаткові коефіцієнти підвищення посадових окладів. Застосування додаткових коефіцієнтів підвищення посадових окладів, зазначених у пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2006 року №413, здійснюється в межах фонду оплати праці, затвердженого кошторисом на 2006 рік без додаткових коефіцієнтів, передбачених підпунктом 1 пункту 3 цієї постанови, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2006 року №413 [15].

Установлено, що з 1 липня 2006 року максимальні розміри посадових окладів (тарифних ставок), визначені цією постановою, керівників Національного музею у Львові імені Андрія Шептицького, керівників його структурних підрозділів, професіоналів, фахівців, а також окремих робітників, робота яких безпосередньо пов'язана із забезпеченням основної діяльності закладу, підвищуються у два рази згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2006 року №976 [15]

З 1 вересня 2008 року запроваджено III етап оплати праці на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, затвердженої цією постановою, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2008 року №74, враховуючи зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2008 року №423 [13].

23 вересня поточного року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо строків виплати заробітної плати» (№2559-VI), яким внесено зміни до ст. 115 Кодексу законів про працю України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці».

Серед новацій варто відмітити, що заробітна плата має бути виплачена
не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Окрім того, визначено розмір заробітної плати за першу половину місяця, що не може бути менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Зазначений закон набирає чинності через місяць з дня його опублікування. 19 жовтня п.р. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо строків виплати заробітної плати» був опублікований у газеті «Голос України» (№195 (4945)). [21]


1.2 Система оплати праці в бюджетних установах


Основною формою оплати праці в бюджетних установах є погодинна, яка має два різновиди – штатно-окладну й погодинну системи оплати.

Штатно-окладна система оплати праці передбачає встановлення кожному працівникові місячного окладу (ставки) відповідно до посади, яку він обіймає, та інших факторів (рис. 1.2.1, 1.2.2). Вона має два варіанти. Для деяких бюджетних установ (охорони здоров’я, вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівня акредитації) у централізованому порядку встановлюється строго фіксований посадовий оклад. При цьому перевиконання працівником обов’язкової норми трудового навантаження не веде до підвищення заробітної плати. В інших установах, наприклад загальноосвітніх школах, оплата праці здійснюється за місячними ставками заробітної плати з установленням державою обов’язкової норми трудового навантаження. Цей різновид штатно-окладної системи оплати праці допускає перевиконання норми трудового навантаження і збільшення розміру заробітної плати пропорційно до фактично виконаного обсягу роботи.


Порядок установлення посадових окладів працівників вищих навчальних закладів


Порядок установлення посадових окладів працівників в установах охорони здоров’я


Місячні посадові оклади керівних працівників і спеціалістів центрального апарату міністерств, центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, інших центральних органів виконавчої влади та урядових органів залежать від посади та органу виконавчої влади. Посадові оклади інших державних службовців залежать від посади. Оклади військовослужбовців залежать від посади й військового звання та за своєю економічною суттю є не заробітною платою, а грошовим забезпеченням.

Для робітників, спільних для всіх бюджетних установ та організацій, установлено місячні оклади залежно від рівня кваліфікації роботи:

проста некваліфікована або допоміжна робота;

малокваліфікована робота;

кваліфікована (складна робота);

висококваліфікована (особливо складна та відповідальна) робота.

Погодинна система оплати праці передбачає наявність погодинних ставок.

Почасова форма оплати праці в бюджетних установах має дві системи – просту почасову й почасово-преміальну. Ступінь поширення останньої в бюджетних установах визначається їхніми фінансовими можливостями.

Показники преміювання залежать від характеру бюджетної установи. Наприклад, у стаціонарних лікувально-профілактичних установах такими показниками є виконання плану розгортання ліжок і кількості днів функціонування ліжка; скорочення строків обстеження й виписування завдяки поліпшенню організації роботи та наступності в роботі стаціонарів і поліклінік; розбіжності патологоанатомічних і клінічних діагнозів (у відсотках до летальних випадків).

Відрядна форма оплати праці (пряма відрядна, відрядно-преміальна) застосовується на таких видах робіт, де є кількісні показники виробітку продукції чи виконаних робіт, які правильно відбивають затрати праці; можливості встановлення норм виробітку й обліку їх виконання; умови для точного обліку вироблених виробів або виконаних робіт; виробничі умови для збільшення працівником виробітку продукції порівняно з установленими нормами й завданнями. У разі обліку індивідуального виробітку кожного працюючого застосовується індивідуально-відрядна оплата праці, а в разі обліку роботи, виконаної колективом, – бригадно-відрядна оплата праці.

Керівники бюджетних установ за згодою з комітетом профспілки можуть упроваджувати відрядну оплату праці, щоб посилити зацікавленість працівників у зростанні продуктивності праці, підвищити рівень її нормування і якість робіт на ремонтних, машинописних, стенографічних, копіювальних та інших роботах.

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» заробітна плата поділяється на основну, додаткову, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців. Головним елементом основної заробітної плати працівників бюджетних установ є заробітна плата, нарахована за відпрацьований час (виконану роботу) за тарифними ставками, посадовими окладами чи за середнім заробітком незалежно від форм і систем оплати праці.

Додаткова заробітна плата являє собою винагороду за працю понад установлені норми, за трудові успіхи й винахідливість та за особливі умови праці. До неї належать надбавки й доплати до тарифних ставок посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством (за високу професійну майстерність, персональні надбавки, за високі досягнення у праці, за знання й використання іноземної мови, за суміщення професій (посад), розширення зон обслуговування чи збільшення обсягу виконаних робіт, за роботу у шкідливих умовах, інші надбавки й доплати); премії працівникам за виробничі показники, винагорода за вислугу років, стаж роботи; оплата праці працівників, які не перебувають у штаті установи, за виконання робіт згідно з договорами цивільного правового характеру; оплата праці у вихідні та святкові дні, понаднормовий час, оплата щорічних і додаткових відпусток відповідно до чинного законодавства, грошові компенсації за невикористану відпустку, оплата навчальних відпусток.

До інших заохочувальних і компенсаційних виплат належать виплати у формі винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами й положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачено актами чинного законодавства або такі, що здійснюються понад установлені зазначеними актами норми. [3]

У бюджетній сфері України зайнято понад 18% усіх працюючих в економіці. Середній заробіток становить 70% від рівня заробітної плати в цілому по економіці і 53% – по промисловості. Подібного відставання бюджетних галузей за рівнем оплати в інших країнах немає. У КНР заробітна плата в освіті, культурі, мистецтві, майже дорівнює середній по економіці, у Чехії у зайнятих в охороні здоров’я, освіти -95%, Латвії -76–78%, Великій Британії -95–115;, Словенії -111–115; Мексиці -140–155%. У доларовому виразі заробітна плата працівників бюджетної сфери становить у Росії -75–150 дол., Великій Британії – 825–900, США 2800-3000, Японії -3900–4100. В Україні -80 – 110 – доларів. Чисельність працівників бюджетної сфери (без врахування працівників органів державного управління) у вересні 2008 році становила 3,32 млн. осіб, у тому числі в освіті – 1,62 млн. осіб, сфері охорони здоров'я та надання соціальної допомоги – 1,26 млн. осіб, у сфері культури та спорту, відпочинку та розваг – 0,29 млн. осіб, досліджень та розробки – 0,15 млн. осіб.

Динаміка середньомісячної заробітної плати працівників бюджетної сфери відносно середнього рівня заробітної плати в економіці та промисловості наведена на рисунку 1.2.3 [2].



Динаміка середньомісячної заробітної плати штатних працівників за видами економічної діяльності в 2000–2008 роках


1.3 Особливості оплати праці працівників бюджетної сфери в Росії


Тарифна система оплати праці працівників бюджетної сфери заснована на Єдиній тарифній сітці, затвердженої Постановою Уряду Російської Федерації від 14 жовтня 1992 р. «Про диференціації в рівнях оплати праці працівників бюджетної сфери на основі Єдиної тарифної сітки». Єдина тарифна сітка (ETC) являє собою єдину шкалу тарифікації оплати праці робітників та службовців. Вона охоплює всі групи працівників установ, організацій та підприємств, що знаходяться на бюджетному фінансуванні (за винятком органів представницької і виконавчої влади). В ній міститься 18 розрядів. Раніше співвідношення тарифних розрядів цієї тарифної сітки було встановлено 1:10,07, тобто оплата праці по вищому розряду XVIII перевищувала оплату праці з першого (нижчого) розряду в 10,07 рази. Однак з 1 грудня 2001 р. співвідношення між тарифними ставками (окладів) першого та вісімнадцятого розрядів Єдиної тарифної сітки з оплати праці працівників організацій бюджетної сфери встановлено в розмірі 1 до 4,5.

Розмір тарифної ставки I розряду встановлюється урядом РФ і не може бути нижче мінімальної оплати праці. При підвищенні мінімального розміру оплати праці (МРОТ) Уряд РФ видає відповідне Постанова про підвищення тарифних ставок ETC. Кожному розряду сітки відповідає тарифний коефіцієнт, який показує, у скільки разів тарифні ставки робочих другого і подальших розрядів вище ставки робітників першого розряду. Ці коефіцієнти збільшуються при збільшенні тарифного розряду (від 1 до 4,5). В даний час тарифні коефіцієнти для розрахунку оплати праці працівників федеральних державних установ встановлені Постановою Уряду РФ від 29 квітня 2006 р. №256 «Про розмір тарифної ставки (окладу) першого розряду і про межразрядних тарифних коефіцієнтів Єдиної тарифної сітки з оплати праці працівників федеральних державних установ.

Розряди оплати праці в ETC відображають складність виконуваних робіт.

Трудовий кодекс РФ окремо регулює оплату праці працівників державних і муніципальних установ.

Системи оплати праці (в тому числі тарифної системи оплати праці) працівників державних і муніципальних установ встановлюються:

у федеральних державних установах – колективними договорами, угодами, локальними нормативними актами у відповідності з федеральними законами та іншими нормативними правовими актами Російської Федерації;

У державних установах суб’єктів Російської Федерації – колективними договорами, угодами, локальними нормативними актами відповідно до федеральними законами та іншими нормативними правовими актами Російської Федерації, законами та іншими нормативними правовими актами суб’єктів Російської Федерації;

В громадських організаціях – колективними договорами, угодами, локальними нормативними актами у відповідності з федеральними законами та іншими нормативними правовими актами Російської Федерації, законами та іншими нормативними правовими актами суб’єктів Російської Федерації та нормативними правовими актами органів місцевого самоврядування.

Оплата праці державних цивільних службовців регулюється Федеральним законом від 27 липня 2004 р. «Про державну цивільної службі Російської Федерації». Цей Закон закріплює дві можливі схеми оплати праці цивільних службовців. Перша – традиційна - ґрунтується на цивільними службовцям посади, присвоєнням йому класному чині, а також право службовця на додаткові виплати в залежності від стажу, складності роботи і т. п. Друга передбачає оплату праці цивільних службовців залежно від ефективності та результативності їх професійної службової діяльності.




2. Аналіз сучасного стану системи оплати праці працівникам бюджетних установ


2.1 Аналіз рівня оплати праці працівників бюджетних установ


Так як за даними рахункової палати України більшість працівників бюджетної сфери отримують мінімальну заробітну плату, проаналізуемо її рівень та рівень прожиткового мінімуму, а результати наведемо на рисунку 2.1.1.


Співвідношення прожиткового мінімуму та заробітної плати в Україні в 2000–2008 роках


Встановлені постановами Кабінету Міністрів України розміри посадового окладу (тарифної ставки) працівника першого тарифного розряду ЄТС відповідали розмірам мінімальної заробітної плати, затвердженим законами про державний бюджет на 2005 та 2006 роки, і становили: з 01.09.2005 – 332 грн., з 01.01.2006 -350 грн., з 01.07.2006 – 375 грн. та з 01.12.2006 – 400 гривень. Розмір мінімальної заробітної плати: з 01.04.2007 – 420 грн., з 01.07.2007 – 440 грн., з 01.10.2007 – 460 грн., з 01.01.2008 – 515 грн., з 01.04.2008 – 525 грн., з 01.10.2008 – 545 грн., з 01.12.2008 – 605 гривень.

Тобто, рівень мінімальної заробітної плати зростав на 18, 25, 25, 20, 20, 20, 55, 10, 20 та 60 гривень відповідно.

Визначимо скільки відсотків мінімальна заробітна плата становить від прожиткового мінімуму за формулою 2.1.1


(прожитковий мінімум/мінімальна заробітна плата)*100%. (2.1.1)


Зробивши розрахунки, можна сказати, що на кінець 2005 р. розмір мінімальної заробітної плати складав 73,3% прожиткового мінімуму для працездатної особи, на кінець 2006 р. – 79,2%, 2007 р. – 81%. Розмір мінімальної заробітної плати на кінець 2008 р. визначено 605 грн. або 90,4% прожиткового мінімуму.

Проте рівень реальної заробітної плати відрізняеться від номінальної, і розраховується реальна заробітна плата за формулою 2.1.2.


З/п р. = з/п н / Ір.п.*100 (2.1.2.)


Динаміка росту реальної заробітної плати представлена у відсотках на рисунку 2.1.2.


Індекси реальної заробітної плати у 2000–2008 роках


Як видно з наведеного вище рисунку, хоч номінальна заробітна плата і зростає, але реальна заробітна плата знижується останніми роками, що негативно позначується на купівельній спроможності населення України.

Темпи зростання реальної заробітної плати, яка характеризує купівельну спроможність номінальної заробітної плати, значно повільніші у зв'язку з високим рівнем індексу споживчих цін. У 2007 році при зростанні номінальної заробітної плати проти попереднього року на 29,7%, реальна заробітна плата збільшилась всього на 12,5%, а у січні-вересні 2008 року, при збільшенні номінальної заробітної плати на 37,6%, зріст реальної заробітної плати склав всього 8,4%.

Аби зрозуміти, що сааме відбувається в бюджетній сфері економіки, розглянемо докладніше номінальну та реальні заробітні плати за сферами економіки в 2000–2008 роках та подамо аналіз в таблиці 2.1.1. [12, ст. 399–400]


Результати аналізу розміру середньої заробітної плати за сферами економіки в 2000–2008 роках

Сфера економіки

Розмір сер. ном з/п, (грн.)

Збільшення (разів)

Розмір реальної з/п (грн.)

Збільшення (разів)

2000 рік

2008 рік

2000 рік

2008 рік


В середньому в економіці

230

1773

7,7

197,0

1580,0

8,0

Охорона здоров’я

135

1123

8,3

116,0

1001,0

8,6

Освіта

156

1393

8,9

134,0

1242,0

9,3

Промисловість

302

2011

6,7

259,0

1792,0

6,9

Культура та спорт

138

1483

10,7

118,0

1322,0

11,2


Як видно з таблиці 2.1.1, розмір нарахованої заробітної плати одного штатного працівника в 2000 році, порівняно з 2008 роком, зріс в установах освіти – в 6,8 рази, сфері охорони здоров'я та соціальної допомоги – в 6,3 рази, закладах культури та спорту – у 8,2 рази. Водночас в цілому в економіці за цей період заробітна плата зросла в 5,9 рази, в промисловості – 5,1 рази.

Графічно зобразимо результати на рисунку 2.1.3.


Динаміка заробітної плати по сферам економіки в 2000–2008 р.


Розрив між мінімальним і максимальним обсягом середньої заробітної плати становить: 2011–1123=888 грн. або в1,79 разів.

У вересні 2008 року заробітну плату нижче середньої в економіці (1916 грн.) нараховано 73%. працівників освіти, 78%. працівників сфери культури і спорту і 87% працівників сфери охорони здоров'я та соціальної допомоги.

У 2007 році, при зростанні номінальної заробітної плати проти попереднього року на 29,7%, реальна заробітна плата збільшилась всього на 12,5%, в січні-вересні 2008 року, при збільшенні номінальної заробітної плати на 37,6%, зростання реальної заробітної плати склало всього 8,4%[9].

Незважаючи на зростання номінальної заробітної плати, рівень оплати праці в сфері освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, культури та спорту залишається стабільно низьким. Середня заробітна плата в таких галузях як освіта у січні-вересні 2008 року склала 1393 гривні, охорона здоров'я та надання соціальної допомоги – 1123 гривні, культура та спорт – 1483 гривні, при цьому в промисловості вона становила 2011 гривні, а в середньому в економіці – 1773 гривні. Слід враховувати, що темпи зростання реальної заробітної плати, яка характеризує купівельну спроможність номінальної заробітної плати, значно повільніші у зв'язку з високим рівнем індексу споживчих цін. У 2007 році при зростанні номінальної заробітної плати проти попереднього року на 29,7%, реальна заробітна плата збільшилась всього на 12,5 відсотка, в січні-вересні 2008 року при збільшенні номінальної заробітної плати на 37,6%, зростання реальної заробітної плати склало всього 8,4%.

Наприклад, візьмемо дані щодо збільшення посадових окладів (тарифних ставок) професіоналів і фахівців зі сфери освіти і культури за 2005–2008 роки і для порівняння середню заробітну плату штатного працівника в цілому по економіці та середню заробітну плату штатного працівника в промисловості і наведемо результати в таблиці 2.1.2., що в додатках побудуємо діаграму, що представлена на рисунку 2.1.4.


Результати аналізу порівняння збільшення посадового окладу професіоналів і фахівців зі сфери освіти і культури і заробітної плати штатного працівника в цілому по економіці і в промисловості



Як видно з таблиці ріст заробітної плати відбувався практично на одному рівні, проте початковий обсяг заробітної плати в працівників небюджетної сфери був набагато більший, що і спричинило такий відрив при одному і такому ж самому темпі зростання заробітної плати.

Наприклад, відставання найменшої заробітної плати бюджетника в наведеному прикладі від з/п штатного працівника в цілому по економіці становить: за 2005 рік – 365–856=-494 грн., або в 2,34 рази менше, а в 2008 – 692–2010=-1318 грн., або в 2,9 разів менше, а від з/п штатного працівника в промисловості: за 2005 – 362–1029=-667 грн., або в 2,8 разів менше, а в 2008 – 692–2285=-1593 грн., або в 3,3 рази менше. Як видно, розрив досить значний, що зовсім не привабливо для роботи в бюджетній сфері.

А якщо розглядати розрив між найбільшої заробітної плати бюджетника в наведеному прикладі від з/п штатного працівника в цілому по економіці, то результати будуть такими: 910–856=54 грн., або в 1,06 разів більше в 2005 році і 2098–2010=88 грн., або в 1,04 рази більше в 2008 році, а для з/п штатного працівника в промисловості: 910–1029=-139 грн., або в 1,13 раз менше в 2005 році і 2098–2285=-187 грн., або в 1,08 разів менше в 2008 році.

Рівень оплати праці спеціалістів бюджетної сфери вищої кваліфікаційної категорії не відповідає критеріям гідної оцінки їх рівня освіти та досвіду. Так, із запровадженням ЄТС в повному обсязі в жовтні поточного року заробітна плата учителя вищої кваліфікаційної категорії, який працює на ставку, зі стажем педагогічної роботи понад 20 років, становила 1925 гривні, лікаря вищої категорії, з врахуванням підвищень у зв'язку зі шкідливими і важкими умовами праці, доплат і надбавок – 1563 гривні, лікаря-хірурга вищої категорії – 1730 гривень.

Найгірша ситуація з лікарями, для яких до цього часу не вирішено питання встановлення додаткових видів оплати праці. Зокрема, на сьогодні мінімальний посадовий оклад фахівців закладів охорони здоров'я, які працюють з рентгенівською та іншою складною апаратурою, на 13 відсотків нижчий посадового окладу таких же працівників державної ветеринарної служби. При цьому працівникам ветеринарної служби здійснюється виплата надбавки за вислугу років, а лікарям та іншим медичним працівникам, в роботі яких наявність досвіду є однією з найважливіших умов досягнення відповідного рівня кваліфікації, доплата за вислугу років, інші види додаткової оплати праці, встановлені для педагогічних, науково-педагогічних працівників та працівників закладів культури, не передбачені. Зазначене свідчить про відсутність єдиної політики щодо встановлення стимулюючих виплат для працівників бюджетної сфери.

Протягом 2009 року розмір посадового окладу (тарифної ставки) працівника 1 тарифного розряду становив 545 грн., або менше мінімальної заробітної плати, законодавчо встановленої на відповідні періоди, на 10–26%. З 1 січня 2010 року цей розмір становив 555 грн., з 1 квітня – 567 грн., з 1 липня – 570 грн., або майже на 36 відсотків менше від законодавчо встановленого розміру мінімальної зарплати на відповідні періоди. Пояснення одне – встановлення розміру посадового окладу працівника І тарифного розряду в розмірі мінімальної зарплати потребуватиме додаткових бюджетних видатків у сумі 47 млрд. грн., джерела покриття яких відсутні.

Як наслідок, у кінці 2009 року однакові посадові оклади у розмірі мінімальної зарплати було встановлено працівникам з 1 по 5 тарифний розряд, а у 2010 році вже з 1 по 7 розряд включно. Це підриває основи диференціації оплати праці залежно від кваліфікації працівників та є зрівнялівкою.

Нерозуміння негативних соціально-економічних наслідків низької заробітної плати зумовлює і надалі невиправдано низький її рівень у бюджетній сфері. Зарплата не виконує основних функцій – відтворення робочої сили та стимулювання праці. У I півріччі 2010 року в освіті середньомісячна заробітна плата працівників (1823 грн.) була меншою на 13,6% від середньомісячної в економіці та на 24,5% – у промисловості, в охороні здоров'я (1545 грн.) – на 26,8%. та 36,1%, в культурі та спорті (1955 грн.) – на 7,3% та 19,1% відповідно. [17]

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 р. №863 «Про внесення змін в додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. №1298» Міністерством освіти і науки України виданий наказ від 20.10.2010 р. №965 «Про внесення змін до наказу Міністерства освіти і науки України від 26.09.2005 р. N557». На даний час зазначений наказ знаходиться на державній реєстрації в Міністерстві юстиції України. [18]

Згідно із наказом МОН від 20.10.2010 р. №965 розміри посадових окладів з 1 жовтня поточного року будуть встановлені в нових розмірах. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову про встановлення з 1 грудня 2010 року величини I тарифного розряду ЄТС в розмірі 600 грн.

Враховуючи занижений рівень прожиткового мінімуму та рівень інфляції, що склався, рівень заробітної плати в бюджетній сфері не забезпечує виконання нею основної, відтворювальної, функції. Низька заробітна плата у зазначених галузях є основною причиною різкого падіння престижу професії медика, педагога, культурно-освітнього працівника, відтоку з галузей, висококваліфікованих фахівців, і, як наслідок, невпинного старіння кадрів. За даними Держкомстату, впродовж 9 місяців 2008 року рівень вибуття працівників перевищив рівень прийому в установах охорони здоров'я на 0,7 відсоткових пункти, у закладах освіти – на 1,8 відсоткових пункти. Якщо в 1997 році пенсійний вік мав кожний п'ятий лікар, то в 2007 році – вже кожний четвертий. За даними МОЗ в закладах охорони здоров'я на сьогодні більше 40 тис. лікарських посад зайнято особами пенсійного віку, ще 29 тисяч – сумісниками. Крім того, щорічно з різних причин (виїзд за кордон, перехід на більш оплачувану роботу у фармацевтичні фірми тощо) система втрачає понад 3 тисячі практикуючих лікарів. Все це через 5–6 років призведе до значного кадрового дефіциту, особливо у сільській місцевості, де вже нині є вакантними 4,8 тисяч посад лікарів. Щорічно «старіє» склад педагогічних працівників. Питома вага вчителів пенсійного віку з 2005 по 2008 роки зросла з 15,8 відсотка до 18 відсотків.




3. Удосконалення системи оплати праці працівників бюджетної сфери


3.1 Пропозиції Комітету з питань соціальної політики та праці


Інформацію Рахункової палати України про результати аналізу упорядкування умов оплати праці працівників бюджетної сфери на основі Єдиної тарифної сітки взяти до відома.

Рекомендувати Кабінету Міністрів України:

1. уніфікувати у 2011 році системи і форми оплати праці всіх категорій працівників установ і організацій, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів, шляхом прийняття відповідного нормативно-правового акту, поклавши в основу визначення ставок заробітної плати і посадових окладів критерії і показники, встановлені Єдиною тарифною сіткою оплати праці працівників окремих галузей бюджетної сфери, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від ЗО серпня 2002 року №1298;

2. забезпечити встановлення базового посадового окладу (тарифної ставки) працівника І тарифного розряду Єдиної тарифної сітки з оплати праці працівників окремих галузей бюджетної сфери на рівні законодавчо визначеного розміру мінімальної заробітної плати з дотриманням міжпосадових (міжкваліфікаційних) та міжгалузевих співвідношень в оплаті праці з 1 січня 2011 року;

  1. прискорити затвердження Концепції вдосконалення оплати праці працівників окремих галузей бюджетної сфери до кінця 2010 року;

  2. забезпечити прийняття рішення щодо оновлених наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів і наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення, що застосовуються для визначення розмірів прожиткового мінімуму, не пізніше лютого 2011 року;

  3. нормативне врегулювати порядок формування фонду оплати праці установ та закладів бюджетної сфери;

  1. розробити та внести на розгляд Верховної Ради України законопроекти про внесення змін до законів України «Про освіту» та «Про наукову та науково – технічну діяльність» з метою врегулювання питання надання національним вищим навчальним закладам статусу дослідницьких університетів;

  2. упорядкувати умови оплати праці працівників закладів (установ), яким надано статус національних; визначити чіткі фіксовані розміри доплат за вчене звання та науковий ступінь працівникам установ та закладів бюджетної сфери.

  1. Рекомендувати Міністерству праці та соціальної політики України спільно з Міністерством фінансів України затвердити Методику віднесення посад працівників бюджетної сфери до певних розрядів Єдиної тарифної сітки з метою оптимізації діючої Єдиної тарифної сітки з оплати праці працівників окремих галузей бюджетної сфери.

  2. Рекомендувати Міністерству освіти і науки України розробити і затвердити за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України кваліфікаційні характеристики професій (посад) працівників закладів освіти, науково-дослідних установ вищих навчальних закладів до кінця 2010 року.

Кабінету Міністрів України до 15 травня 2011 року проінформувати Комітет Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці про стан виконання даного рішення.


3.2 Шляхи покращення системи оплати праці працівників бюджетної сфери


З метою упорядкування оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, а також створення механізму підтримання на постійному рівні оптимальних міжгалузевих та міжпосадових співвідношень в оплаті праці основними завданнями удосконалення системи заробітної плати є:

1) здійснення заходів, спрямованих на забезпечення зростання номінальної зарплати і формування джерел її подальшого підвищення на державному і регіональному рівнях та рівні підприємства;

2) забезпечення стабільного зростання реальної заробітної плати, виходячи з макроекономічної ситуації і фінансово-економічного стану підприємства;

3) удосконалення механізмів державного і колективно-договірного регулювання оплати праці;

4) відновлення функцій заробітної плати із врахуванням розширеного відтворення робочої сили і рівня її реальної вартості на ринку;

5) розробка додаткових заходів посилення захисту прав працівника на своєчасне отримання заробітної плати.

До основних напрямів удосконалення державного регулювання оплати праці, на мій погляд, слід віднести:

1) оптимізацію взаємозв'язку систем регулювання оплати праці, структурної політики, інвестицій і інновацій, оподаткування, ціноутворення, зайнятості, антимонопольної і антиінфляційної систем;

2) формування повноцінного ринку праці і активізацію політики держави щодо його регулювання в умовах соціально-економічних перетворень, то дозволить більш ефективно використовувати ринкові регулятори заробітної плати;

3) удосконалення діючих і розробка нових законодавчих і нормативно-правових актів зі становлення мінімальних державних гарантій в оплаті праці, прожиткового мінімуму, індексації заробітної плати;

4) удосконалення організації заробітної плати працівників бюджетної сфери, керівників підприємств, заснованих на державній і комунальній власності;

5) законодавче забезпечення системи соціального партнерства і дальший розвиток на цій основі договірного регулювання заробітної плати та її захисту;

6) забезпечення дієвого контролю за дотриманням діючого трудового законодавства, в тому числі стосовно оплати праці.

Важливим завданням держави є підтримка виконання заробітною платою своїх основних функцій, таких як мотиваційна, відтворювальна, регулююча, стимулююча і соціальна. В цьому зв'язку суттєвого значення набуває адаптація державою заробітної плати до зростання вартості житла і соціальних послуг (медичних, освітніх, культурних тощо). Для цього держава має здійснювати, перш за все, активне втручання в процес зниження купівельної спроможності заробітної плати. З моєї точки зору, держава повинна здійснювати необхідні заходи щодо запуску механізму формування ринкової ціни послуг робочої сили [13].




Висновки


Питання оплати праці є ключовим у системі соціально-економічних відносин, оскільки стосується інтересів основної частини населення країни та впливає на всі сфери суспільного життя.

У той же час вітчизняні стандарти оплати праці надто низькі.

Оплата праці, яка складає основу доходів населення, залишається надто низькою для виконання її основних функцій, її міжгалузева диференціація – надто високою, а міжкваліфікаційні розбіжності – надмірними в галузях з високою оплатою праці і такими, що межують із зрівнялівкою, у галузях з низькою заробітною платою, передусім у бюджетній сфері. Низькі стандарти оплати праці та відсутність безпосереднього зв’язку між заробітками та ефективністю праці впливають на зниження економічної та трудової активності.

23 вересня поточного року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо строків виплати заробітної плати» (№2559-VI), яким внесено зміни до ст. 115 Кодексу законів про працю України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці».

Серед новацій варто відмітити, що заробітна плата має бути виплачена не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Окрім того, визначено розмір заробітної плати за першу половину місяця, що не може бути менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Основною формою оплати праці в бюджетних установах є погодинна, яка має два різновиди – штатно-окладну й погодинну системи оплати.

Штатно-окладна система оплати праці передбачає встановлення кожному працівникові місячного окладу (ставки) відповідно до посади, яку він обіймає, та інших факторів

Почасова форма оплати праці в бюджетних установах має дві системи – просту почасову й почасово-преміальну. Ступінь поширення останньої в бюджетних установах визначається їхніми фінансовими можливостями.

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку).

Додаткова заробітна плата являє собою винагороду за працю понад установлені норми, за трудові успіхи й винахідливість та за особливі умови праці.

До інших заохочувальних і компенсаційних виплат належать виплати у формі винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами й положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачено актами чинного законодавства або такі, що здійснюються понад установлені зазначеними актами норми.

У бюджетній сфері України зайнято понад 18% усіх працюючих в економіці. Середній заробіток становить 70% від рівня заробітної плати в цілому по економіці і 53% – по промисловості. Подібного відставання бюджетних галузей за рівнем оплати в інших країнах немає. У КНР заробітна плата в освіті, культурі, мистецтві, майже дорівнює середній по економіці, у Чехії у зайнятих в охороні здоров’я, освіти -95%, Латвії -76–78%, Великій Британії -95–115;, Словенії -111–115; Мексиці -140–155%. У доларовому виразі заробітна плата працівників бюджетної сфери становить у Росії -75–150 дол., Великій Британії – 825–900, США - 2800-3000, Японії -3900–4100. В Україні -80 – 110 – доларів. Чисельність працівників бюджетної сфери (без врахування працівників органів державного управління) у вересні 2008 році становила 3,32 млн. осіб, у тому числі в освіті – 1,62 млн. осіб, сфері охорони здоров'я та надання соціальної допомоги – 1,26 млн. осіб, у сфері культури та спорту, відпочинку та розваг – 0,29 млн. осіб, досліджень та розробки – 0,15 млн. осіб.

Встановлені постановами Кабінету Міністрів України розміри посадового окладу (тарифної ставки) працівника першого тарифного розряду ЄТС відповідали розмірам мінімальної заробітної плати, затвердженим законами про державний бюджет на 2005 та 2006 роки, і становили: з 01.09.2005 – 332 грн., з 01.01.2006 -350 грн., з 01.07.2006 – 375 грн. та з 01.12.2006 – 400 гривень. Розмір мінімальної заробітної плати: з 01.04.2007 – 420 грн., з 01.07.2007 – 440 грн., з 01.10.2007 – 460 грн., з 01.01.2008 – 515 грн., з 01.04.2008 – 525 грн., з 01.10.2008 – 545 грн., з 01.12.2008 – 605 гривень.

Тобто, рівень мінімальної заробітної плати зростав на 18, 25, 25, 20, 20, 20, 55, 10, 20 та 60 гривень відповідно.

Зробивши розрахунки, можна сказати, що на кінець 2005 р. розмір мінімальної заробітної плати складав 73,3% прожиткового мінімуму для працездатної особи, на кінець 2006 р. – 79,2%, 2007 р. – 81%. Розмір мінімальної заробітної плати на кінець 2008 р. визначено 605 грн. або 90,4% прожиткового мінімуму.

У вересні 2008 року заробітну плату нижче середньої в економіці (1916 грн.) нараховано 73%. працівників освіти, 78%. працівників сфери культури і спорту і 87% працівників сфери охорони здоров'я та соціальної допомоги.

У 2007 році, при зростанні номінальної заробітної плати проти попереднього року на 29,7%, реальна заробітна плата збільшилась всього на 12,5%, в січні-вересні 2008 року, при збільшенні номінальної заробітної плати на 37,6%, зростання реальної заробітної плати склало всього 8,4%[

Незважаючи на зростання номінальної заробітної плати, рівень оплати праці в сфері освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, культури та спорту залишається стабільно низьким. Середня заробітна плата в таких галузях як освіта у січні-вересні 2008 року склала 1393 гривні, охорона здоров'я та надання соціальної допомоги – 1123 гривні, культура та спорт – 1483 гривні, при цьому в промисловості вона становила 2011 гривні, а в середньому в економіці – 1773 гривні.

Рівень оплати праці спеціалістів бюджетної сфери вищої кваліфікаційної категорії не відповідає критеріям гідної оцінки їх рівня освіти та досвіду. Так, із запровадженням ЄТС в повному обсязі в жовтні поточного року заробітна плата учителя вищої кваліфікаційної категорії, який працює на ставку, зі стажем педагогічної роботи понад 20 років, становила (розрахунково) 1925 гривні, лікаря вищої категорії, з врахуванням підвищень у зв'язку зі шкідливими і важкими умовами праці, доплат і надбавок – 1563 гривні, лікаря-хірурга вищої категорії – 1730 гривень.

Найгірша ситуація з лікарями, для яких до цього часу не вирішено питання встановлення додаткових видів оплати праці.

Протягом 2009 року розмір посадового окладу (тарифної ставки) працівника 1 тарифного розряду становив 545 грн., або менше мінімальної заробітної плати, законодавчо встановленої на відповідні періоди, на 10–26%. З 1 січня 2010 року цей розмір становив 555 грн., з 1 квітня – 567 грн., з 1 липня – 570 грн., або майже на 36 відсотків менше від законодавчо встановленого розміру мінімальної зарплати на відповідні періоди.

Як наслідок, у кінці 2009 року однакові посадові оклади у розмірі мінімальної зарплати було встановлено працівникам з 1 по 5 тарифний розряд, а у 2010 році вже з 1 по 7 розряд включно.

Враховуючи занижений рівень прожиткового мінімуму та рівень інфляції, що склався, рівень заробітної плати в бюджетній сфері не забезпечує виконання нею основної, відтворювальної, функції. Низька заробітна плата у зазначених галузях є основною причиною різкого падіння престижу професії медика, педагога, культурно-освітнього працівника, відтоку з галузей, висококваліфікованих фахівців, і, як наслідок, невпинного старіння кадрів. За даними Держкомстату, впродовж 9 місяців 2008 року рівень вибуття працівників перевищив рівень прийому в установах охорони здоров'я на 0,7 відсоткових пункти, у закладах освіти – на 1,8 відсоткових пункти. Якщо в 1997 році пенсійний вік мав кожний п'ятий лікар, то в 2007 році – вже кожний четвертий. За даними МОЗ в закладах охорони здоров'я на сьогодні більше 40 тис. лікарських посад зайнято особами пенсійного віку, ще 29 тисяч – сумісниками.

2) забезпечення стабільного зростання реальної заробітної плати, виходячи з макроекономічної ситуації і фінансово-економічного стану підприємства;

3) удосконалення механізмів державного і колективно-договірного регулювання оплати праці;

4) відновлення функцій заробітної плати із врахуванням розширеного відтворення робочої сили і рівня її реальної вартості на ринку;

5) розробка додаткових заходів посилення захисту прав працівника на своєчасне отримання заробітної плати.




Список використаної літератури


1. Закон України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»

2. Бюлетень за матеріалами Звіту про результати аналізу упорядкування умов оплати праці працівників бюджетної сфери на основі Єдиної тарифної сітки. – Київ: Рахункова палата України, 2009.

3. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: Підручник / За заг. ред. проф. Р.Т. Джоги. – К.: КНЕУ, 2003. – 483 с.

4. Василик О.Д. Державні фінанси України: навчальний посібник. – К. Вища школа, 1997. – 383 с.

5. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України: Навчальний посібник. – К.: Знання – Прес., 2006 – 607 с.

6. Постанова КМУ «Про оплату праці працівників на основі єдиної тарифної сітки, розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» №1298 від 30.08.2002 із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України, від 17 квітня 2008 року №357

7. Про впорядкування умов оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери: Постанова Кабінету Міністрів України від 07.02.2001 р. №134.

8. Про встановлення розміру доплати за окремі види педагогічної діяльності: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. №1096.

9. Про впорядкування умов праці та затвердження тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ: Наказ Міністерства освіти і науки України від 26.09.2005 р. №557.

10. Про затвердження розмірів підвищення посадових окладів (ставок заробітної плати) та додаткової сплати за окремі види педагогічної діяльності з співвідношення до тарифної ставки. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2007 р. – К.: №643.

11. Про заходи щодо підвищення ефективності контролю за використанням бюджетних коштів: Указ Президента України від 19 вересня 2000 року №1074/2000.

12. Статистичний щорічник України за 2008 рік.