Господарська діяльність судобудівного підприємства (180914)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

1. Коротка характеристика галузі промисловості, до якої належить підприємство та його місце в галузевій структурі країни

2. Оцінка виробничої програми підприємства

2.1 Ресурсне обґрунтування виробничої програми підприємства

2.2 Моніторинг діяльності підприємства, аналіз виробництва в системі «витрати – обсяги виробництва – прибуток»

3. Обґрунтування вдосконаленого стану досліджуваного підприємства

3.1 Зіставлення основних економічних показників ефективності чинного та удосконаленого економічного стану підприємства

Висновок

Список використаних джерел




Вступ


Машинобудування – одна з провідних галузей промисловості. Створюючи найактивнішу частину основних виробничих фондів – знаряддя праці, машинобудування істотно впливає на темпи й напрями науково-технічного прогресу в інших галузях господарства, зростання продуктивності праці, інші показники, що визначають ефективність виробництва.

Машинобудування є матеріальною основою технічного переозброєння економіки. Науково-технічний прогрес прискорює накопичення капіталу, що в свою чергу сприяє підвищенню попиту на засоби виробництва, передусім на машини й устаткування. Одним із наслідків науково-технічної революції є швидке моральне зношування засобів виробництва.

Технічний прогрес спонукає дедалі частішу зміну типів та моделей виробів. Моделі продукції старіють та змінюються значно раніше, ніж зношуються Знаряддя праці, спеціально спроектовані для виготовлення цього виробу. Істотно зростає питома вага серійного, а часом і дрібносерійного випуску.

Велике значення у сучасній промисловості – і насамперед у машинобудуванні – має проблема гнучкості, яку можна зарахувати до першорядних економічних проблем технічного прогресу.

Структурні зрушення у машинобудуванні відбуваються у двох напрямах. По-перше, змінюється основа для зростання традиційних галузей машинобудування внаслідок розвитку науки. Змінився характер продукції у давніх галузях машинобудування (у верстатобудуванні, у випуску рухомого складу для залізниць тощо). По-друге, розвиваються нові наукомісткі галузі машинобудування (автоматика, радіоелектроніка, устаткування для атомної промисловості, верстатів з ЧПУ, робототехніка тощо).

Отже, тривалими пріоритетами у структурній політиці машинобудування мають стати:

прискорений розвиток наукомістких машинобудівних виробництв;

соціальна переорієнтація комплексу, передбачуване пришвидшене нарощування випуску продукції для споживчого сектора (включно з технічно складними виробами народного споживання, що є одним з найперспективніших напрямів та вузьким місцем у задоволенні споживчого попиту; обладнання для сфери послуг);

екологізація виробництва, що передбачає випуск ресурсозбережних видів техніки, застосування ресурсозбережних технологій машинобудівного виробництва, розширення використання прогресивних конструкційних матеріалів.

Такі зрушення у машинобудуванні треба трактувати як закономірні, і це підтверджується світовим досвідом. У машинобудівному комплексі розвинутих країн протягом тривалого часу спостерігається тенденція відносно зменшувати питому вагу старих, традиційних і збільшувати частку нових, наукомістких виробництв, що викликано, насамперед, істотними змінами у структурі кінцевого продукту у бік електронної техніки, засобів автоматизації, приладів та іншої наукомісткої продукції.

Прогресивні структурні зміни здатні незабаром істотно знизити навантаження на машинобудування і, що важливо, знизити потребу в залученні нових інвестицій для нарощування й оновлення створеного виробничого апарату.

Машинобудівна промисловість має складну територіальну організацію виробництва. Це пов'язано, зокрема, з тим, що в процесі науково-технічного прогресу. Поділ праці в цій галузі (включаючи територіальний) динамічно поглиблюється і розширюється, що стає основою інтеграції окремих виробництв. Концентрація, спеціалізація і кооперування набувають великих масштабів, які якісно різняться між собою. Виробничі зв'язки між підприємствами дуже різноманітні. Елементарні територіальні машинобудівні системи часто охоплюють велику кількість підприємств, які мають не тільки компактну, а й районну, міжрайонну і навіть міждержавну територіальну спільність.

Спеціалізація, концентрація і кооперування машинобудівних підприємств, їх виробничо-територіальні зв'язки і комплексотворення є основними організаційними чинниками. Ці чинники і раціональне управління відіграють важливу роль у підвищенні ефективності виробництва. Тільки науково обґрунтована, поглиблена спеціалізація підприємств може дати близько 1/3 всього приросту продуктивності праці у машинобудуванні. Навіть часткова по детальна спеціалізація в районі дає змогу подвоїти випуск продукції і на 40–50% скоротити чисельність допоміжного персоналу. Використання організаційних чинників у підвищенні ефективності машинобудування потребує в 1,5–2 рази менших витрат, ніж впровадження однакових за кінцевими наслідками інших технічних і організаційних заходів.

Машинобудування України характеризується високим рівнем концентрації виробництва. Багато машинобудівних підприємств є гігантами, на яких працюють десятки тисяч робітників. Разом з цим функціонують і невеликі вузькоспеціалізовані заводи. Разом з цим за останні десятиріччя у зв'язку з прискореними темпами розвитку галузі машинобудівними центрами і вузлами стали середні міста і навіть малі. У них відкривалися філії підприємств, розташованих у великих містах, будувались вузькоспеціалізовані заводи, продукція яких (у вигляді комплектуючих виробів) надходила на великі підприємства.




1. Коротка характеристика галузі промисловості, до якої належить підприємство та його місце в галузевій структурі країни


Машинобудуванням – сукупність підприємств, які характеризуються єдністю визначення продукції з однорідними технічною базою, технологічними процесами і особливим професійним складом кадрів. Комплексні та спеціалізовані галузі мають свої напрямки – спеціалізовані виробництва, які мають такі самі ознаки, як і галузь, але є більш вузько спрямовані і випускають більш однорідну продукцію порівняно з галуззю та мають у своєму складі меншу кількість підприємств.

Машинобудування України складається з 18-ти великих комплексних галузей та близько 100 спеціалізованих галузей та виробництв. Класифікація галузей машинобудування:

1. Важке, транспортне і енергетичне машинобудування;

2. Електротехнічна промисловість;

3. Хімічне та нафтогазове машинобудування;

4. Верстатобудівна та інструментальна промисловість;

5. Приладобудування;

6. Автомобільна промисловість;

7. Тракторне та сільськогосподарське машинобудування;

8. Будівельне, шляхове та комунальне машинобудування;

9. Машинобудування для легкої та харчової промисловості та виробництво побутових приладів;

10. Виробництво санітарно-технічного обладнання та виробів;

11. Авіаційна промисловість та ракетобудування;

12. Суднобудування;

13. Телекомунікації та радіопромисловість;

14. Електронна промисловість;

15. Оборонна промисловість;

16. Виробництво виробів з металу;

17. Виробництво металевих конструкцій для будівель та споруд, мостів, ангарів, гідротехнічних споруд тощо;

18. Виробництво обладнання для кольорової металургії;

19. Інші виробництва машинобудування.

У машинобудівній галузі України налічується 2,1 тисяча підприємств і наукових організацій, в яких працює майже 1,7 мільйонів чоловік. Обсяги виробництва продукції машинобудування протягом 2003 року зросли на 16,8%. Питома вага галузі у структурі промисловості – 13,2%. Зовнішньоторговельні операції зменшуються, в 2003 сальдо зовнішньої торгівлі продукції машинобудування було від'ємним – $648 мільйонів.

В нашому випадку нас цікавить судобудівництво як одна з головних галузей машинобудівництва. Судобудівна галузь, яка повинна закладати основу конкурентоспроможності українських кораблів на світовому ринку, відноситься до пріоритетних. Акумулювавши результати роботи підприємств різних галузей промисловості (металургії, машинобудування, радіоелектроніки, електротехніки, хімічної та ін.), судобудівництво здатне забезпечити зайнятість багатьох тисяч громадян України та суттєві валютні припливи.

В радянські часи судобудівні підприємства України працювали в основному на військові потреби. Після 1992 р. будівництво суден практично завершилось і заводи почали конверсію виробництва з ціллю переходу на випуск громадських комерційних суден. Відсутність необхідного фінансування не дозволило виконати конверсію в повному обємі. В той же час українські судовласники не мали засобів для заказу нових суден.

Виходом з такого положення могло б бути будівництво суден на експорт, хоча іноземні заказчики занижували ціну на 15–20% проти світової, пояснюючи це ризиков вкладу засобів в промисловість України. Однак інфляційні процеси 1993–1994 рр. повністю залишили заводи без оборотних засобів; із-за цього та інших причин виробництво суден на експорт стало збитковим. Крім цього, фактично не проводився маркетинг: його схема і методи не розроблялися, дослідженням потреб ринку ніхто не займався, багато судобудівників навіть не підозрювали, що будь-яка угода не можлива без участі спеціальних брокерських організацій.

Судобудівництво України опинилось в катастрофічній ситуації. Щоб вийти з неї, необхідно розібратись в ситуації і визначити генеральний шлях виходу галузі на сучасний рівень. Такий шлях повинна визначити Національна програма судобудівництва України, розробка якої завершується.


Случайные файлы

Файл
80784.rtf
Doklad95.doc
34021.rtf
110226.doc
175533.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.