Глобальні стратегії фінансування сталого розвитку (180588)

Посмотреть архив целиком

23

Зміст


Вступ

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

1.1 Визначення та поняття сталого розвитку

1.2 Засоби, методи та інструменти фінансування сталого розвитку

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ ГЛОБІЛЬНИХ СТРАТЕГІЙ ФІНАНСУВАННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

2.1 Світовий досвід використання глобальних стратегій

2.2 Мобілізація ресурсів як одна зі стратегій акумуляції грошових коштів

2.3 Вивільнення коштів

2.4 Податкові надходження

2.5 Інституційно-організаційні стратегії

2.6 Альтернативні методи фінансування сталого розвитку

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ В СВІТІ

3.1 Результати використання механізмів і методів фінансування

3.2 Майбутнє світу за сценарієм сталого розвитку

Висновки

Список використаних джерел


Вступ


Наприкінці XX століття у багатьох сферах світового розвитку поглибились кризовові явища. Така ситуація поставила людство перед необхідністю формування нового світогляду, обгрунтування нових цінностей, морально - етичних критеріїв та корекції спільних цілей і пріоритетів. Після завершення "Холодної війни", коли виникли сприятливі умови кооперування, інтеграції, розширення міжнародної співпраці для вирішення актуальних проблем, що постали перед світовою спільнотою, як ніколи потрібна ідея, мета, котра б об' єднувала народи й держави. Найбільш прийнятною метою в найближчому майбутньому, вважають фахівці, може бути сталий розвиток людства.

Актуальність теми. На початку третього тисячоліття людство опинилось в надзвичайно складній і вкрай небезпечній ситуації. Переважна більшість мешканців нашої планети серйозно не усвідомлюють рівень загрози діяльності людини й наслідки впливу цієї діяльності на навколишнє середовище, що фактично привело нашу планету до глобальної екологічної катастрофи. Обмеженість природних ресурсів й здатності навколишнього середовища асимілювати негативний вплив забруднення (асиміляційного потенціалу) викликають необхідність у визначенні механізмів оптимального використання цих ресурсів, розробці інструментів ефективного керування якістю навколишнього середовища, пошуку шляхів сталого екологічно збалансованого економічного розвитку суспільства з урахуванням інтересів не тільки нинішнього, але й майбутніх поколінь. Тому виникає необхідність прийняття негайних, конкретних та всеохоплюючих заходів щодо акумулювання фінансових та людських ресурсів задля забезпечення сталого розвитку та недопущення остаточної вичерпаності природних ресурсів, переслідуючи меркантильні цілі.

Метою курсової роботи є виявлення методів та механізмів фінансування умов сталого розвитку та проблем на шляху його виконання.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі завдання:

  • аналіз необхідності переходу на модель сталого розвитку;

  • виявлення існуючих та можливість створення нових стратегій фінансування сталого розвитку

  • розкриття поняття всіх існуючих методів залучення коштів

  • виявлення результатів від застосування концепції сталого розвитку.

Структура курсової роботи. Дана робота складається з вступу, основної частини, висновків та списку використаних джерел. Вступ являє собою початкові положення по темі роботи. Основна частнина складається з трьох розділів. В першому розділі розкриті основні теоретичні положення. У другому проведено аналіз механізмів фінансування сталого розвитку. У третьому розділі показані результати використання стратегій та перспективи розвитку світу за сценарієм сталого розвитку. В висновках визначено власне розуміння поняття «сталий розвиток» та загальний підсумок проведеної роботи.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ


1.1 Визначення та поняття сталого розвитку


Концепція сталого розвитку може запропонувати новий підхід до проблем світоустрою. Він передбачає суттєві зміни у всіх сферах суспільного життя, зокрема і в політичній. У зв'язку з переходом до сталого розвитку перед політичною системою постають нові непрості цілі й завдання, які потребують певної трансформації цієї системи. Так, сталий розвиток висуває на порядок денний політичних інститутів проблеми, пов' язані з віднайденням балансу між необхідністю глобального управління та збереженням державного суверенітету країн, пошуком ефективних методів вирішення глобальних і локальних питань, визначенням ефективного політичного ладу худо. Різним аспектам зазначеної проблеми присвячено вже чимало наукових праць. Серед зарубіжних авторів, які досліджують політичні і міжнародні аспекти сталого розвитку, варто згадати Д. Медоуза, Л. Брауна, Г. Гарднера, Н. Картера, Ш. Лиле. Вплив глобалізації на сталий розвиток досліджується в розвідках Д. Кортена, До. Флавіна, Г. Френч. Глибоко аналізують теоретичні і практичні проблеми сталого розвитку такі російські автори, як В. Бєлкін, X. Гизатулін, С. Глазачов, В. Голубев, До. Даніелян, Би. Маклярський, Н. Потрубач, Т. Петрова, В. Писарєв, І. Потравний, А. Урсул.

В Україні, починаючи з 1992 року, питання сталого розвитку так само стали предметом усвідомлення, вивчення і обговорення в колі науковців, політиків - практиків, представників громадськості. Але в цілому наші вчені торкаються переважно окремих аспектів цієї складної проблеми, їхні дослідження носять спародичний характер. І усе ж можна можна вирізнити досить грунтовні праці таких вчених, як Би. Буркинський, С. Герасимова, JI. Круглякова, В. Кухар, О. Майданник, О. Осауленко, В. Степанов, О. Царенко, О. Черкас, В. Шевчук.

Основними документами, що регулюють питання акумулювання фінансів на забезпечення сталого економічного розвитку є Монтеррейський консенсус від 22 березня 2002 року, Ріо -де-Жанейрська декларація з навколишнього середовища та розвитку, результати Міжнародної конференції з фінансування розвитку, Кіотський протокол, а також Порядок денний на ХХІ століття. [3,стор.118-119]

Результати діяльності людства у минулому столітті - суперзабруднення всіх геосфер, величезна і незворотна деформація природних властивостей навколишнього середовища, глобальна екологічна кризу на планеті, яка руйнує систему життєзабезпечення населення. Техносфера витісняє біосферу. Нестримно продовжується освоєння нових територій і акваторій, активно наближається година виснаження майже всіх природних ресурсів, ускладнюються демографічні проблеми, стрімко накопичуються відходи людської діяльності, з якими ні біосфера, ні сама людина вже не справляються. Немає жодних сумнівів, що продовження цих процесів веде до загибелі людства. Кризу земельна, кризу водна, кризу повітряна - усе це вже реальність. Головною причиною розвитку глобальної екологічної катастрофи є перенаселення планети, яку породжує перевиснаження ресурсів, перевиробництво та перезабруднення довкілля. Демографічна проблема нині залишається поза розумним контролем і керуванням. Іде потужний наступ техносфери на біосферу. За даними світових експертів за сто останніх років швидкість пересування людей збільшилася приблизно в сто разів, потужність створених джерел енергії - в 1000 разів, зброї в 100000 разів, швидкість обробки інформації - в 1 млн разів і продовжує зростати науково-технічний прогрес нині в 100000 разів перевищує швидкість біоеволюції. Сумарне споживання людиною енергії нині щодо того, що було на світанку цивілізації, збільшилося приблизно в 5000 разів. Вплив людини поширився на близький космос, а обсяги діяльності в межах земної кору досягають геологічних масштабів. Антропогенне навантаження на природне середовище збільшилося в сотні тисяч разів, результатом, чого стали неконтрольований розвиток у багатьох регіонах планети і незворотні процеси деградації екосистем, поява небезпечних кризових екологічних ситуацій, загроза існування самої цивілізації. Новий сплеск загострення суперечностей між різними країнами і народами, між різними партіями конфесіями, розростання екологічної, економічної" соціальної кризи як у різних регіонах планети, так і в глобальному масштабі - наслідок вичерпання соціально - економічних форм розвитку суспільства в межах існуючих природно-ресурсних і екологічних умів. Дедалі більша кількість людей і держав відчуває гострий дефіцит не тільки в якісних харчових продуктах, айв якісній воді, в чистому повітрі, в енергетичних, земельних, біологічних та інших ресурсах. Відомо, що традиційне землеробство може прогодувати лише 3 млрд. чоловік. Кожні ж 10 днів народжується на планеті майже 4 млн чоловік. Якщо такі темпи зростання населення залишаться, то, за даними світових експертів, працівникам сільського господарства треба тільки за перші 20 років цього століття виробити стільки продуктів харчування, скільки їх було вироблено за останні 10 тисяч років історії цивілізації.

Виходячи з цього, конференція ООН у Ріо -де- Жанейро у 1992 р. на загальнопланетарному самміті задекларувала принципи сталого і екологічно безпечного розвитку. Його суть - розвиток, який забезпечує споживи нинішнього покоління без втрат для майбутнього покоління забезпечувати свої власні споживи, органічне тринітарне поєднання економічної, соціальної і екологічної сфер, за визначальної ролі останньої, контроль за забрудненням довкілля, замінити стратегією чистого виробництва, тобто опущення забруднення і т. ін. Час, який пройшов з моменту появи документу, засвідчує, що жодна мета, поставлена в ньому, не досягнута. Навпаки, триває активне загальне погіршення екологічної ситуації на континентах і у світовому океані, збільшується кількість як природних, так і техногенних катастроф, військових конфліктів тощо. Йде нарощування матеріальних благ, глобалізація способу життя і стереотипу поведінки, які не сумісні зі сталим розвитком. За цей період виникла нова глобальна загроза - можливість використання INTERNET людьми й організаціями для здійснення актів і акцій, які матимуть для людства дуже важкі негативні наслідки економічного, екологічного і соціального характеру.

Якби людство задекларувало і впровадило сталий розвиток на качану XX століття - десь 1910-1920 pp., коли на планеті було трохи більше 1,5 млрд населення, катастрофічного стану розвитку біосфери можна було б уникнути. Але в тій година «логічним» було витратити 50 млрд доларів на деру Світову війну і революції і не прогнозувати майбутнє цивілізації. А після другої світової війни, на якові, до. речі, людство витратило більше 500 млрд доларів, та після вибухів ядерних і термоядерних бомб - це вже сенсу не мало. Що ж можна було чекати від самміту 1992 року, коли на планеті вже десятки років вирувала глобальна екологічна кризу, коли суперзабруднено всі екосистеми, коли вичерпано до 90% природних ресурсів, копи успішно перейдено екологічний бар' єр (бар' єр зростання), який визначає вичерпування природних ресурсів і деградацію природного середовища? Зрозуміло, що пішли некеровані процеси.

І головне - вже скоро на планеті буде 7 млрд чоловік, їм треба дати їсти, пити, вдягатися, якесь житло тощо. Де взяти на усе це природні ресурси, - енергію, грунти, воду, потужну промисловість тощо?

Спеціальні дослідження свідчать, що для підтримання нормального існування такої кількості людей природних ресурсів Землі й можливостей біосфери недостатньо. Тому на планеті відбуватиметься масове вимирання людей від голоду, поширюватимуться епідемії, хвороби, спалахуватимуть війни через нестачу прісної води, нестачу природних ресурсів. Біосфера законами свого розвитку і функціонування причетна до цього в прямому сенсі. Тому що внутрішня стійкість біосфери ґрунтується на контролі за її складовими - видами, популяціями, співтовариствами. Для системи неважливо, які віди популяції її складають, головешці - щоб дотримувалась рівновага.

Людство вийшло з-під контролю біосфери, створивши нову систему - ноосферу, що регулюється законами людського розуму, а не біології. Воно розірвало всі контрольні механізми біосфери. Зростання чисельності населення понад межі природних коливань - це вже пусковий механізм епідемії. Виклик ноосфери - стрімке нарощування чисельності людей у біосфері - за своїм часовим виміром (по відношенню з еволюційними масштабами) - миттєвий. Відреагувати на нього еволюційно може лише ті, що генетичне змінюється набагато швидше за вибухоподібну мінливу ноосферу. З усього складу біосфери це притаманно лише вірусам і мікроорганізмам, їм характерна блискавична і масова мінливість. Найтривожніше ті, що зміни вірусів відбуваються стрімко, вибухова еволюція йде навіть на рівні одного індивідуума в процесі хвороби. Людина, яка заселила усю планету, є субстратом, в якому мутують віруси. Так вірус імунодефіциту мутує в мільйон разів інтенсивніше, ніж структури ДНК людини. Взагалі СНІД, нетипова пневмонія, свинячі і пташині грипи та ще багато інших хвороб і епідемій людства - це реакція біосфери на порушення рівноваги в її складових.

Тому один із важливих напрямків виживання людства - людство повинне зайти у свої природні межі.

Учені підрахували, що сучасна біосфера Землі здатна підтримати нормальне існування і розвиток не більше 4-5 млрд чоловік, до того ж за умови раціонального природокористування, охорони природи, високої екологізації виробництва і екологізації мислення, взаєморозуміння всіх націй і глобального світу.

Важливою складовою цих умів є раціональне природокористування, особливо ж енергозбереження. І це зрозуміло, тому що паливно-енергетичний комплекс - це основа розвитку сучасної цивілізації, від нього залежить рівень життя людей. Нині енергія Сонця, вітру, гідроенергія річок, морських припливів, внутрішнього тепло Землі привертають пильну увагу людства. Особливо енергія Сонця і внутрішнє тепло Землі, їх розвиток і впровадження - стратегічне завдання людства. Важливо, що використання відновлюваних джерел енергії не порушує теплового балансу Землі, бо при цьому відбувається лише перетворення одних видів енергії на інші. Використання ж невідновлюваних джерел енергії (вугілля, нафти, газу, ядерного палива худе) призводить до додаткового нагрівання навколишнього середовища. Підраховано, що тільки 0,1% потужності сонячної енергії, яка надходить на Землю (приблизно 100 млрд кВт) - безпечна межа використання невідновлюваних джерел енергії. Отже, є теплова межа, якові людство не повинне переступати, інакше це матиме для нього катастрофічні наслідки. Якщо темпи збільшення виробництва енергії залишаться такими самими, то теплової межі буде досягнуте вже в середині XXI століття.

Сьогодні ж людство ще й нарощує ці темпи - 70% усієї енергії воно отримує за рахунок спалювання вугілля, нафти й газу плюс 7% - за рахунок атомних електростанцій.

Мінеральне паливо можна віднайти в надрах Землі ще в таких обсягах, що його достатньо буде більше, ніж на 100-150 років, але ж використовувати його в цих обсягах, як джерело енергії, не можна внаслідок існування теплової межі. Тому тільки впровадження відновлюваних джерел енергії вирішує всі питання паливно-енергетичного комплексу, бо безпечна межа їх використання без шкоди для біосфери складає не 0,1%, а 3% потужності сонячної енергії, яка надходить на Землю. Така теплова межа людством практично недосяжна і забезпечуватиме всі його споживи.

І усе ж насторожує інше. За даними світових експертів (екологів, соціологів, психологів) пріоритетною складовою глобальної екологічної кризи є кризу людського духу. До її проявів належать :

планетарна епідемія аморальності, злочинності, наркоманії, проституції, жадоби швидкої наживи, бездумності і тотальної легковажності;

деградація особистості в різних проявах; У зростання корупції, проявів некомпетентності й непрофесіоналізму у вирішенні національних і міжнаціональних питань;

зниження культурного й духовного рівня;

Це інстинктивне ставлення людей до природи та її багатств як до чогось такого, що призначене задовольняти наші споживи й примхи. Мова йде про споживацьке й навіть хижацьке використання природних ресурсів. Мало хто з людей замислюється над доцільністю такого стану розмов, коли мі, не відчуваючи жодних докорів сумління, викидаємо на сміття ще зовсім справні речі, які могли б слугувати не один рік, заради більш модних чи таких, які мають кращий дизайн. Ми оточуємо собі безліччю маловживаних, а то й заклику непотрібних розмов. Але ж на виготовлення їх витрачаються дорогоцінні ресурси, енергія. Уся система західної, а з недавнього годині - й нашої реклами побудована на цих споживацьких інстинктах : нас запевняють, що, скажімо, без нової моделі годинника, мобільного телефону чи автомобіля мі будемо справляти враження відсталої людини. І багато хто увесь сенс свого життя вбачає в гонитві за усе новими й новими «благами».

Це надзвичайно важливий чинник, тому що ступінь розвитку цивілізації визначається не кількістю кіловат, які виробляються енергетичними об'єктами, а низькою моральних і духовних критеріїв, мудрістю людей, особливо тихий із них, котрі рухають уперед цю цивілізацію. Взагалі дії людства стосовно природи, а означати і собі, алогічні.

Підраховано: накопичених ядерними державами боєголовок, кількість яких перевищує 60 тис. штук, а їхня сумарна потужність становить 20000 Мт, достатньо для того, щоб 70 разів знищити всі великі й малі міста планети, і сьогодні тільки США витрачає на воєнні споживи до 600 млрд доларів. З часом потрібні будуть не менші кошти, щоб усе це озброєння утилізувати. Колі б кошти, які витратило людство на воєнні цілі за останні 100 років, булі спрямовані на збереження природи, біосфери загалом, на розробку і впровадження альтернативних джерел енергії (особливо сонячної), на підтримку здоров'я людей, то багато проблем і катастроф, які накопичились за увесь цей період і стримують подальшу ходу цивілізації, могли б і не виникнути.

Очевидно, що дальший поступ суспільства на засідках, на яких воно розвивалося від найдавніших часів і до наших днів, вже неможливий, оскільки майже повністю вичерпано рекреаційні можливості глобальної соціоприродної системи «Людина (суспільство) - Природа». Можна категорично і впевнено стверджувати: якщо люди залишаться зі старою ментальністю й не відбудеться перетворення людства на спільноту, свідому небезпеки глобальних екологічних і соціальних проблем, то попереду нас чекає життя на смітнику й велике підвищення смертності (голод і війни).

Тому наступний шлях виживання цивілізації - формування нового типу світогляду у людини, формування людини з новою філософією життя, формування нового типу особистості.

Суть нової філософії життя - нова поведінкова домінантна людини в природі і суспільстві, визначення розумної (достатньої) межі задоволення власних потреб, тобто обмеження споживацьких інстинктів, рух до ноосфери як нині, так і на віддалену перспективу. На зміну праці як діяльності, продиктована тільки матеріальною необхідністю, має прийти умотивоване бажання розкрити собі відповідно до власної внутрішньої природи. Ідеться про зміну ціннісних пріоритетів людини, створення ситуації, коли головним устремлінням особистості стає вдосконалення її внутрішнього, духовного потенціалу. Пріоритетом освітянської діяльності у XXI столітті має бути гуманізація навчання, формування нового типу особистості, що своєю діяльністю створить новий тип культури. А це вимагає формування нової духовної парадигми та нової просторової структури культури.[1, стор.26-29]

Дбаючи про створення сприятливих умів для сталого розвитку на міжнародній арені, передусім необхідно подолати конфронтаційні тенденції, які стали супутниками глобалізації. Серед них головна - нерівноправність взаємовідносин між суб'єктами світового господарства, в деру чергу між розвиненими країнами і тими, що розвиваються. Сучасна система світового розподілу праці, світової торгівлі та кредитування міжнародними фінансовими установами побудована так, що країни, які розвиваються, практично не мають можливості поліпшувати своє становище шляхом чесної конкуренції. До того ж транснаціональні корпорації, що діють на території цих країн, як правило, тільки погіршують їхнє становище, експлуатуючи місцеві ресурси, використовуючи методи нееквівалентного обміну і формуючи національні ринки з урахуванням переважно власних інтересів. У цьому аспекті справи від часів Конференції в Ріо -де-Жанейро тільки погіршуються, жодних ознак формування передумов сталого розвитку поки що не спостерігається.

Така ситуація багато в чому зумовлена економічною парадигмою, за якою функціонує людська цивілізація. Деремо кроком на шляху впровадження концепції сталого розвитку повинна бути зміна цієї парадигми. Так, на думання Г. Дейлі, економічний принцип кількісного зростання, на якому базується сучасний ринок, вже не відповідає завданням розвитку. Вчений наголошує: "Споживи економічної діяльності в зовнішній екосистемі для поновлення сировинних ресурсів "на вході" і поглинання "на виході" мають обмежуватися на рівнях, що можуть бути підтримувані цією системою" [4, стор 73]. Прийняття концепції сталого розвитку тягне за собою необхідність переходу до принципу якісного розвитку і обмеження діяльності ринку. Саме цій зміні опирається більшість економічних і політичних інституцій та гравців, діяльність яких грунтується саме на кількісному зростанні. Ринок не може задовільно врахувати довгострокові проблеми, що стосуються відносин між поколіннями, а також оптимізувати використання ресурсів, що: "Перебувають у суспільній власності. Система ринкової економіки зі своєю структурою виробництва і споживання балується на конкуренції та мотивується егоїстичними інтересами. [3, стор119-120].

Як відомо, швидке економічне поліпшення — це питання «Життя або смерті» для більшості країн третього світу. Життя довело, що ці країни мають йти більш раціональним шляхом, ніж тій, яким рухались індустріальні країни і який заразом нав'язується відсталими. Інакше — бідність, голод і хвороби загублять цілі народи. Є велика ймовірність виникнення війн за володіння природними ресурсами, скажімо, водою і т.д. Але яка, навіть найбагатша країна, заради рівноваги довкілля готова пожертвувати своїм комфортом чи економічним зростанням? Отже, впровадження екологічно чистих, але дорогих технологій у країнах третього світу під великим сумнівом.

З іншого боку, цей діалог нещодавно збагатили такі пропозиції, як «обмін боргів на екологію», згідно з якими боржники мають брати доля у заходах із захисту ділянок навколишнього середовища, що перебувають у небезпеці. Давно визріла необхідність координації зусиль багатих і бідних країн у проведенні ефективної екологічної політики в планетарному масштабі. Проте більшість країн Африки і Латинської Америки залишаються поки що за межами глобальної економіки і від них багаті країни вимагають виплат величезних коштів (торб) у вигляді відсотків за колишні борги, що призводить до зростання злиденності й соціальної напруги, а разом з тим і екологічних негараздів. [13, стор.36,38]

Багаті країни часто діють через багатопрофільні інститути на зразок Всесвітнього банку та регіональних банків розвитку. Але міжнародні програми розвитку нерідко обертаються для країн, які одержують допомогу, катастрофою. Справа в тому, що багато великих проектів націлювалися підняти в них промисловість водночас, навіть якщо під загрозою опинялося навколишнє середовище. Типовою є ситуація, коли фінансовані індустріально розвинутими країнами проекти мало коли повністю відповідали справжнім потребам третього світу і його природному оточенню. Як результат - занадто багато проектів принесло більше шкоди, аніж користі, зруйнувавши як екологічний баланс, так і стабільність суспільства. Частково за це довелося розплачуватися занепадом духовності людей, цинізмом та спрощеними висновками про небажаність промислового розвитку як такого.

Є чимало інших проблем, невирішеність яких суттєво ускладнює створення моделі життєздатного суспільства. Насамперед це:

різнорідність країн і народів стосовно політичного влаштую, рівня економічного й культурного розвитку;

сильна опозиція вимогам глибоких перетворень економіки в найрозвинутіших країнах;

інтеграція слаборозвинутих країн у світову економіку і збереження їх суверенітету;

створення та передача (поширення) екологічно придатних технологій;

підготовка, підписання та виконанні міжнародних договорів та догод по збереженню природного середовища;

проведення доцільної екологічної політики в окремих державах і проблема наднаціональної влади;

стабілізація чисельності населення;

формування етики стійкого розвитку;

мінливість громадської думання щодо економіко - екологічних пріоритетів;

труднощі з фінансуванням екологічних програм;

небажання взяти на собі відповідальність за розробку ефективної екологічної стратегії. [11,стор681-682 ].

Зі становленням теорії людських відносин у 60-х рр. ХХ ст. у науковий обіг увійшла категорія "Сталий розвиток". Еволюція основних підходів до формування і реалізації ідеї сталого розвитку представлена на рис.1.1.




20 роки ХХ ст

Виникнення теорії «людських відносин»



60-і роки ХХ ст.

Виникнення категорії «сталий розвиток



70-80-ті роки

Римський клуб: розробка категорії «сталий розвиток»

1972 рік

Стокгольмська конференція

1987 рік

Комісія ООН по навколишньому сере-довищу та розвитку (Комісія Брутленд)

1992 рік

Комісія ООН по навколишньому сере-довищу та розвитку (Ріо-де-Жанейро)

Міжнародна конференція в Йоханесбурзі














2002 рік




Рис 1.1. Основні етапи становлення теорії сталого розвитку.[7]


Важливим є взаємодія трьох голових компонент діяльності світу та міжнародної економіки. Етапи цієї взаємодії показані на рис. 1.2.


Рис. 1.2. Головні компоненти концепції сталого розвитку суспільства [23]


Соціум - економіка - справедливий - потрібно задовольнити елементарні споживи всіх людей і всім надати змогу реалізувати свої надії на щасливе життя. Без цього сталий і довготривалий розвиток просто неможливий. Одна з головних причин виникнення екологічних та інших катастроф - злидні, які стали у світі звичайним явищем.

Економіка - довкілля - життєздатний - обмеження, які наявні в галузі експлуатації природних ресурсів, відносні. Сморід пов'язані з сучасним рівнем техніки та соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення. Потрібно погодити стан життя тихий, хто користується надмірними засобами (грошовими та матеріальними), з екологічними можливостями планети, зокрема відносно використання енергії.

Соціум - довкілля - зносний - обсяги й темпи росту населення повинні бути погоджені з виробничим потенціалом глобальної екосистеми Землі, що змінюється. Стійкий - це "золото середина" у тріаді економіка - соціум - довкілля. Людство повинне надати розвиткові сталого і довготривалого характеру, для того, щоб він відповідав потребам людей, що живуть тепер, не втрачаючи при цьому можливості майбутнім поколінням задовольняти свої споживи. Сталий розвиток у формулюванні ООН - це розвиток суспільства, що дозволяє задовольняти споживи нинішнього покоління, не наносячи при цьому шкоди можливостям майбутніх поколінь для задоволення їхніх потреб. [10,стор 181-183]

Сталий довгостроковий розвиток являє собою не незмінний стан гармонії, а скоріше, процес змін, у якому масштаби експлуатації ресурсів, напрямок капіталовкладень, орієнтація технічного розвитку й інституціональних змін узгоджуються з нинішніми і майбутніми потребами.

У сучасній науці існує велика кількість визначень сталого розвитку. Найбільш популярні представлені в таблицях 1.1., 1.2.



Табл. 1.1. «Сталий розвиток»: зарубіжна наукова думка

Посібник (1980)

Покращання якості життя в межах можливостей (місткості) екосистем, які

залишатимуться у стані відносної рівноваги. При цьому сталість є характеристикою

процесу чи стану, який може зберігатися (підтримуватися) необмежено

Роби Г. Е. (Daly

1990)

Розвиток, при якому зростання не перевищує несучої здатності (carrying capacity)

навколишнього середовища. можна вважати соціально стійким

Інститут світових

ресурсів (1996)

Розвиток, при якому природні ресурси, людство і фінанси управляються і

використовуються таким чином, щоби збільшити багатство і благоустрій людей без погіршення умів їх життєдіяльності у майбутньому

Комісія

Брундтланд

(Акимова, 1998)

Така модель соціально - економічного розвитку, при якій досягається задоволення

життєвих потреб нинішнього покоління людей без того, щоб майбутні покоління булі позбавлені такої можливості через вичерпання природних ресурсів деградацію навколишнього середовища

Газізулін Н. Ф. (1992)

Еколого-економічна рівновага в суспільстві

Гузєв М. Н. (1997)

Форма соціально - економічного розвитку суспільства на базі постіндустріальної моделі господарювання і вільної творчої праці з урахуванням інтересів сучасного і майбутніх поколінь та спрямування на досягнення високого рівня якості природного середовища життєдіяльності людини

Возняк В. (1993)

Необхідність цілеспрямованих антропогенних змін природного середовища і соціального стану, які повинні допомогти суспільству подолати обмеженість біосферних умів його існування

Розенберг Г.

Гелашвілі Д.,

Краснощоков Г. (1996)

Допустимий розвиток, або розвиток, що не виснажує наявні ресурси або розвиток, який зберігає цілісність

Замятіна М. Ф. (1998)

Сукупність соціальних і структурних економічних перетворень, які оптимізують

економічні та соціальні блага, що знаходяться в розпорядженні суспільства без загрози потенційним чи аналогічним благам у майбутньому


Табл 1.2 «Сталий розвиток»: вітчизняна наукова думка[8,стор.170-172]

Концепція сталого розвитку України(1997)

Це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умови збереження й поетапного відтворення цілісності природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і вимогами людей усіх поколінь

Данилишин Би. М.

Шостак Л. Би.

(1999)

Це така система відносин суспільного виробництва, при якій досягається оптимальне

співвідношення між економічним ростом, нормалізацією якісного стану природного

середовища, ростом матеріальних і духовних потреб населення

Шевчук В. Я.

(2001)

Процес гармонізації продуктивних сил, задоволення необхідних потреб усіх членів

суспільства за умови збереження і поетапного відтворення цілісності навколишнього

середовища, забезпечення рівноваги між потенціалом природи та вимогами людей усіх

поколінь

Герасимчук З. В.

(2002)

Процес забезпечення функціонування територіальної системи із заданими параметрами в

певних умовах, протягом необхідного проміжку годині, що веде до гармонізації факторів

виробництва та підвищення якості життя сучасних і наступних поколінь за умови

збереження і поетапного відтворення цілісності навколишнього середовища

Прадун В. П.

(2005)

Збалансований розвиток, тобто такий, що має збалансовану динамічну рівновагу між

компонентами інтегрованої екосистеми


1.2 Засоби, методи та інструменти фінансування сталого розвитку


Необхідність переходу світу на концепцію сталого розвитку не можливо переоцінити. Це є єдиний шлях виживання та гідного існування. Але для його забезпечення необхідні величезні фінансові механізми.

Серед основних механізмів фінансування сталого розвитку можна виділити наступні:

  • мобілізація ресурсів. До неї можна віднести зовнішні потоки приватного капіталу, офіційна допомога донорів, зобов'язання розвинених країн у розмірі 0,7%, а також фінансування з боку міжнародних фінансових установ, зокрема Глобального екологічного фонду.

  • вивільнення коштів. Основним завданням цього засобу є списання непомірних боргів держав, що розвиваються, а також скорочення видатків державного бюджету.

  • податкові надходження. Введення нових невеликих податків на найбільш вживаніші операції. До таких податків можна віднести податок Тобіна на валютообмінні операції у розмірі 0,1-0,25%. Також ввести «невеликий податок» на користування мережею Інтернет в розмірі 1цент

  • інституційно - організаційні. Включає збільшення фінансування Глобальним екологічним фондом транскордонних екологічних проектів в регіонах. До цього ще можна віднести організацію зустрічей донорів на різних рівнях.

  • альтернативні. Доповнюють традиційні джерела фінансування сталого розвитку. До таких належать обмін екологічними знаннями, запобігання фінансовим кризу та передача екологічно чистих технологій. Дуже важливим є інвестування в освіту, науку та професійну підготовку й впровадження нововведень у інформаційні технології.



РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ ГЛОБІЛЬНИХ СТРАТЕГІЙ ФІНАНСУВАННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ


2.1 Світовий досвід використання глобальних стратегій


Найбільш важливою галуззю, яка потребує вдосконалення та модернізації є енергетика. ЄБРР усвідомлює величезну потребу в інвестиціях, необхідних для розвитку сталої енергетики в регіоні, у зв'язку з чим розробляє механізми фінансування, спрямовані на підтримку проектів малого і середнього масштабу в області енергоефективності і поновлюваної енергії.

Залучення до співпраці місцевого фінансового сектора дозволяє долати бар'єри, що перешкоджають розробці і фінансуванню проектів в області енергоефективності і поновлюваної енергії. Механізми фінансування сталої енергетики успішно реалізуються по каналах 28 місцевих банків в шести країнах.

Прикладами такої співпраці є :

  • Болгарія: 2004-2009

Фінансування ЄБРР в сумі 105 млн. євро задля підвищення енергоефективності і розвитку поновлюваних джерел енергії в промисловості. Підтримка механізму забезпечується за рахунок надання безвідплатного фінансування і технічного сприяння по лінії Міжнародного фонду виведення із експлуатації Козлодуйской АЕС.

  • Болгарія: 2005-2009

Фінансування ЄБРР в сумі 50 млн. євро задля підвищення енергоефективності в житловому секторі. Підтримка механізму забезпечується за рахунок надання безвідплатного фінансування і технічного сприяння по лінії Міжнародного фонду виведення із експлуатації Козлодуйской АЕС.

  • Україна: 2006-2010

Фінансування ЄБРР в сумі 150 млн. євро на реалізацію великих проектів підвищення енергоефективності і розвитку поновлюваних джерел енергії в промисловості. Підтримка механізму забезпечується шляхом надання технічного сприяння з боку федерального міністерства фінансів Австрії і Шведського агентства по міжнародному розвитку.

  • Грузія: 2007-2009

Фінансування ЄБРР в сумі 20 млн. євро на підвищення енергоефективності і розвитку поновлюваних джерел енергії в промисловості і житловому секторі. Підтримка механізму забезпечується за рахунок надання технічного сприяння по лінії Канадського агентства міжнародного розвитку, Фонду підтримки країн на початковому етапі переходу і Британського фонду підтримки ініціатив в області стійкої енергетики.

  • Словаччина: 2007-2010

Фінансування ЄБРР в сумі 60 млн. євро з метою підвищення енергоефективності і розвитку поновлюваних джерел енергії в промисловості і житловому секторі. Підтримка механізму забезпечується за рахунок надання безвідплатного фінансування і технічного сприяння по лінії Міжнародного фонду виведення із експлуатації Богуницкой АЕС.

  • Румунія: 2008-2010

Фінансування ЄБРР в сумі 80 млн. євро для підвищення енергоефективності в промисловості. Підтримка механізму забезпечується за рахунок надання безвідплатного фінансування і технічного сприяння з боку Європейського союзу.

  • Болгарія: 2008-2010

Фінансування ЄБРР в сумі 20 млн. євро на меті підвищення енергоефективності в промисловості. Підтримка механізму забезпечується за рахунок надання безвідплатного фінансування і технічного сприяння з боку Європейської комісії.

  • Казахстан: 2008-2010

Фінансування ЄБРР в сумі 50 млн. євро на підвищення енергоефективності і розвитку поновлюваних джерел енергії в промисловості; технічне сприяння здійснюється за рахунок засобів Фонду стійкої енергетики Сполученого Королівства і ЄБРР, міністерства закордонних справ Норвегії, Японсько-європейського фонду співпраці і федерального міністерства екології, охорони природи і ядерної безпеки Германии.

  • Західні Балкани: 2009-2011

Фінансування ЄБРР в сумі 60 млн. євро на меті реалізації проектів підвищення енергоефективності і розвитку поновлюваних джерел енергії в промисловості і будівництва громадських будівель. Підтримка механізму забезпечується за рахунок надання безвідплатного фінансування по лінії Програми ЄС по сприянню країнам-кандидатам на вступ в Європейський союз, а також технічного сприяння Багатостороннього донорського фонду для Західних Балкан.

  • Росія: 2009-2011

Фінансування ЄБРР в сумі 200 млн. євро на меті підвищення енергоефективності в промисловості. Підтримка механізму забезпечується шляхом надання технічне сприяння з боку федерального міністерства екології, охорони природи і ядерної безпеки Германії.*

  • Україна: 2009-2011

Фінансування ЄБРР в сумі 100 млн. євро для того, щоб реалізувати малі проекти підвищення енергоефективності і розвитку поновлюваних джерел енергії на МСП. Підтримка механізму забезпечується за рахунок надання технічного сприяння з боку Європейського союзу.

  • Молдова: 2009-2011

Фінансування ЄБРР в сумі 20 млн. євро на меті реалізації малих проектів підвищення енергоефективності і розвитку поновлюваних джерел енергії на МСП. Підтримка механізму забезпечується за рахунок надання безвідплатного фінансування і технічного сприяння з боку Європейського союзу [10]


2.2 Мобілізація ресурсів як одна зі стратегій акумуляції грошових коштів


Першою та дуже важливою стратегією є мобілізація міжнародних ресурсів. Вона включає в собі зовнішні потоки приватного капіталу, зобов'язання, а також офіційна допомога донорів.

У останні п'ять років стале економічне зростання і поліпшення інвестиційного клімату в цілій низці країн сприяли істотному збільшенню об'єму приватних інвестицій, у тому числі і в країни, що розвиваються. Прямі іноземні інвестиції як і раніше є найбільшим компонентом потоків приватних ресурсів в країни, що розвиваються, і в 2006 році їх загальний об'єм складав майже 400 млрд. дол. США. Зіставлення видів і дії прямих іноземних інвестицій в країни, що розвиваються, між різними регіонами свідчить про важливе значення політики в цій області. Наприклад, в Азії іноземні інвестори прагнули внести свій вклад в експорт промислової продукції, що динамічно розвивається, після того, як в країнах цього регіону була успішно реалізована державна політика, спрямована на розвиток таких секторів, як електронна промисловість. Останнім часом прямі іноземні інвестиції в країни Латинської Америки охоплювали декілька секторів, головним чином у зв'язку з приватизацією; при цьому деякі з цих інвестицій стимулювали експорт.

Недавнє глобальне збільшення об'єму інвестицій в добувні галузі в усіх регіонах світу було особливо помітним в Африці, проте поки що не зрозуміло, чи істотно вплинуть ці інвестиції на забезпечення зайнятості завдяки ефекту мультиплікатора. Важливе значення для залучення і використання стійкого і довгострокового капіталу для внутрішніх і міжнародних інвестицій мають сприятливі умови для підприємницької діяльності. Низка країн добилася в цьому плані значно більшого прогресу, чим інші, особливо в справі здійснення реформ нормативно-правової основи і в справі забезпечення необхідної інформації. Розвинений внутрішній приватний сектор, який і сам інвестує кошти у свою економіку, посилає тим самим потужний сигнал для залучення продуктивних припливів приватних інвестицій. Прямі іноземні інвестиції в найважливіші сектори економіки, такі, як сектор інфраструктури, як фізичної, так і соціальної, повинні зіграти важливу роль у багатьох країнах з низьким і середнім рівнем доходу. Турбота про інфраструктуру як і раніше покладається на державу, проте країни прагнуть залучати і приватний сектор до цієї діяльності, а також до фінансування проектів інфраструктури у зв'язку зі збільшенням фінансових потреб і бюджетно-податковим тиском. Вдосконалення структури партнерської співпраці між державним і приватним секторами має важливе значення, оскільки воно допомагає уникнути ті невдачі і труднощі, якими супроводжувалася недавня участь транснаціональних корпорацій в справі створення інфраструктури і комунальних служб, таких, як водопостачання.

Залучення необхідного об'єму прямих іноземних інвестицій для задоволення потреб у сфері інфраструктури багатьох країн, що розвиваються, залежатиме від усунення стурбованості іноземних інвесторів рисками, пов'язаними з діючими в цих країнах нормативними режимами. Питання про те, як установи, що займаються фінансуванням розвитку, можуть сприяти залученню приватних інвестицій в сектор інфраструктури країн, що розвиваються, розглядалося на консультаціях, що проводилися нещодавно, з різними зацікавленими сторонами з питань фінансування розвитку, які були організовані Всесвітнім економічним форумом при підтримка Департаменту з економічних і соціальних питань. У якій мірі приватні інвестори, що вкладають кошти в інфраструктурні проекти, мають бути захищені від ризиків, є спірним питанням. Існує думка, що нормальні ринкові риски, включаючи ризик знецінення валюти, повинні враховуватися приватним сектором, і лише ті чинники ризику, які абсолютно не залежать від нього, такі, як риски, пов'язані з нормативними режимами і форс-мажорними обставинами, повинні страхуватися державним сектором. [20]В той же час украй важливо, щоб уряди країн, що розвиваються, не брали на себе риски або зобов'язання відносно врегулювання потенційних вимог, з якими набагато ефективніше працює приватний сектор. Збільшення об'єму прямих іноземних інвестицій тісно пов'язане з діяльністю добувних галузей і інфраструктурою. У число основних чинників, які сприяють швидкому розширенню і поширенню прямих іноземних інвестицій в добувних галузях, входить підвищений попит на природні ресурси, особливо обумовлений потребами в енергетичних і сировинних ресурсах великих і динамічно таких, що розвиваються країн з ринковою економікою, що формується. Оскільки сировинний сектор грає виключно важливу роль у багатьох країнах, що розвиваються, включаючи країни Африки, Західної Азії і Латинської Америки, прямі іноземні інвестиції в добувні галузі зачіпає низка запитань, пов'язаних з цілями в області розвитку. У контексті мобілізації фінансових ресурсів на меті розвитку приплив великих сум інвестиційного капіталу, а також позитивне сальдо торгового балансу означають, що для низки країн, що розвиваються, найважливішим питанням в короткостроковій і середньостроковій перспективі є вже не те, як мобілізувати необхідні засоби, а як найефективніше використовувати їх для досягнення цілей розвитку. Тут важливо також відмітити, що, міжнародні зусилля, спрямовані на те, щоб зменшити прагнення до отримання ренти і запобігання корупції в цих областях, такі, як Ініціатива по забезпеченню транспарентності в добувних галузях, набувають усе більш активного характеру. Разом з традиційними інструментами можна виділити нові механізми фінансування, як за рахунок випуску облігацій, так і акцій, державного і приватного секторів для країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою в інтересах передусім малих підприємців і малих і середніх підприємств і інфраструктури. Ці державні і приватні ініціативи можуть включати розвиток механізмів консультацій міжнародних і регіональних фінансових організацій і урядів країн з приватним сектором як в країнах походження, так і країнах-одержувачах в якості засобу створення сприятливих для підприємницької діяльності умов. [21]

Важливу роль відіграє Офіційна допомога в цілях розвитку (ОПР), як компонент, доповнюючий інші джерела фінансування в процесі розвитку, особливо в тих країнах, які мають в розпорядженні найменший потенціал для залучення прямих приватних інвестицій. Найбільшими країнами -донорами є США, Великобританія, Франція, Німеччина, Японія, Китай, Австралія. ОПР може посприяти тій або іншій країні в досягненні достатніх рівнів мобілізації внутрішніх ресурсів впродовж відповідного проміжку часу у міру зміцнення людського капіталу, виробничих потужностей і експортних можливостей. ОПР може також грати украй важливу роль в поліпшенні умов для діяльності приватного сектора і тим самим створити можливості для динамічного росту. ОПР є також одним з вирішальних інструментів надання підтримки освіті, охороні здоров'я, розвитку державної інфраструктури, сільському господарству і розвитку сільських районів і підвищенню продовольчої безпеки. Для багатьох країн в Африці, найменш розвинених країн, малих острівних держав, що розвиваються, і країн, що розвиваються, не мають виходу до моря, ОПР як і раніше є найбільшим джерелом зовнішнього фінансування і грає вирішальну роль в досягненні цілей і цільових показників в області розвитку, закріплених в Декларації тисячоліття, і інших погоджених на міжнародній основі цільових показників в області розвитку.

Після проведення в 2002 році Міжнародної конференції з фінансування розвитку, коли об'єм ОПР скоротився до 0,2 відсотка валового національного доходу (ВНД), ця тенденція до скорочення об'єму цієї допомоги була повернена назад. У 2005 році об'єм ОПР збільшився до 106,5 млрд. дол. США і склав 0,33 відсотка ВНД розвинених країн. Проте в 2006 році об'єм ОПР скоротився до 0,30 відсотка. Незважаючи на збільшення об'єму цієї допомоги з 2002 року і нові зобов'язання, включаючи і ті, які були узяті в 2005 році Групою восьми на їх Зустрічі на вищому рівні в Глениглзе, нинішні і прогнозовані об'єми ОПР на період 2006-2010 років як і раніше не досягають цільових показників. За оцінками, для досягнення до 2015 року цілей в області розвитку, сформульованих в Декларації тисячоліття, потрібно 150 млрд. дол. США, а при оцінному показнику, що становить 0,36 відсотка ВНД, до 2010 року об'єм ОПР як і раніше залишатиметься нижче за рівень 0,5 відсотка, досягнутого на початкових етапах здійснення ініціатив Комітету сприяння розвитку (КСР) Організації економічного співробітництва і розвитку, і складе трохи більше половини цільового показника в 0,7 відсотка.

Ефективні партнерські зв'язки між донорами і одержувачами засновані на обліку факту національного керівництва розробкою планів розвитку і відповідальності за їх виконання, і на цій основі потрібні раціональна політика і благе управління на усіх рівнях для забезпечення ефективності ОПР. Одне з основних пріоритетних завдань полягає в налагодженні цих партнерських зв'язків з питань розвитку, особливо на підтримку тих, хто потребує її найбільшою мірою, і забезпеченні максимального скорочення масштабів убогості за рахунок ОПР. Закріплені в Декларації тисячоліття цілі, цільові показники і зобов'язання і інші погоджені на міжнародному рівні цільові показники в області розвитку можуть сприяти країнам у визначенні короткострокових і середньострокових національних пріоритетів в якості основи для налагодження партнерських зв'язків в цілях отримання зовнішньої допомоги. Тому неможливо переоцінити важливе значення фондів, програм і спеціалізованих установ Організації Об'єднаних Націй і надаватимемо їм рішучу підтримку. У зв'язку з цим необхідно, зробити конкретні зусилля для досягнення цільового показника виділення країнам ОПР, що розвиваються, в об'ємі 0,7 відсотка від валового національного продукту (ВНП) і в об'ємі 0,15-0,20 відсотка від ВНП розвинених країн на потреби найменш розвинених країн, що підтверджено на третій Конференції Організації Об'єднаних Націй з найменш розвинених країн. [19]



2.3 Вивільнення коштів


Надзвичайно важливим в питанні методів фінансування сталого розвитку, особливо для країн, що розвиваються є вивільнення коштів.

Потоки донорської допомоги носять нестійкий характер, і ця нестійкість часто посилюється розривом між узятими зобов'язаннями і реальними виплатами. Допомога донорів є набагато нестабільнішою, ніж податкові надходження, при цьому вона залежить від циклічності і характеризується відсутністю гнучкості. Коли об'єм допомоги скорочується, це часто веде до податково-бюджетних коригувань у вигляді збільшення податків і скорочення витрат, що лише посилює циклічну дію потоків допомоги, що зменшуються. Тому в Монтеррі (Мексика) міжнародне співтовариство визнало ключову роль систематичних заходів, спрямованих на полегшення заборгованості і відміну боргу, у вивільненні ресурсів для цілей розвитку. Воно призвало боржників і кредиторів прикласти спільні зусилля в цілях запобігання і врегулювання нестійких боргових ситуацій. Докладені відтоді зусилля були спрямовані на рішення поставлених завдань і, що найбільш важливо, дозволили витягнути спільні уроки в плані поліпшення регулювання і моніторингу заборгованості і вдосконалення механізмів врегулювання, спираючись на які належить вести подальшу роботу. Ініціатива відносно боргу бідних країн з великою заборгованістю охоплює 41 країну, у тому числі 33 в Африці, 5 в Латинській Америці і Карибському басейні і 3 в Азії. З цих країн 31 досягла «моменту ухвалення рішення» і почала отримувати допомогу у рамках Ініціативи, а 22 досягли також «моменту завершення процесу». У 2005 році була оголошена Багатостороння ініціатива по полегшенню заборгованості в цілях подальшого полегшення положення бідних країн з великою заборгованістю і забезпечення додаткових ресурсів, з тим щоб вони змогли виконати цілі в області розвитку, проголошені в Декларації тисячоліття. [14]

В результаті сукупної дії Ініціативи боргу бідних країн з великою заборгованістю і Багатосторонньої ініціативи по полегшенню боргу загальна сума заборгованості 31 країни, по якій прийнято рішення, скоротиться в середньому приблизно на 90 відсотків. Крім того, платежі в рахунок обслуговування боргу, відраховані тією ж групою країн, скоротилися з 19 відсотків від об'єму експорту за рік до моменту ухвалення рішення до приблизно 6 відсотків через п'ять років після ухвалення рішення. Згідно із скороченням платежів в рахунок обслуговування боргу витрати на заходи по скороченню масштабів заборгованості збільшилися приблизно з 7 відсотків ВВП в 1999 році до понад 12,5 відсотка в 2006 році. У абсолютному вираженні витрати на скорочення масштабів заборгованості склали 20 млрд. дол. США за станом на кінець 2006 року, що більш ніж в п'ять разів перевищує платежі в рахунок обслуговування заборгованості після обліку очікуваних надходжень в рахунок зниження заборгованості у рамках Ініціативи відносно бідних країн з великою заборгованістю. [21]

У разі країн з середнім рівнем доходу, де переважає заборгованість приватним компаніям, нинішні підходи до перебудови приватної заборгованості можуть не забезпечувати їм можливість «почати з нуля» після дефолту. Підходи до врегулювання боргових проблем мають бути більшою мірою зосереджені на кінцевому результаті, а не на проміжних віхах.

Значне число країн з середнім рівнем прибутків — а в них проживає 41 % світової бідноти — мають великі борги і, швидше за все, зіткнуться з серйозними борговими проблемами, коли нинішня глобальна кон'юнктура зміниться. Механізми збереження заборгованості на прийнятному рівні, використовувані для аналізу заборгованості в цих країнах, будучи передусім моделями боргової динаміки, є недостатніми для належного аналізу питань платоспроможності. Для обгрунтування усеосяжних зусиль із перебудови боргу ці механізми мають бути доповнені іншими інструментами згідно з потребами аналізу питань платоспроможності. [18]

У рамках підходу до полегшення і перебудови заборгованості країн з низьким рівнем прибутків і супутніх їй умов не приділяється достатньої уваги засадничим потребам росту і відповідному реальному розширенню політичних перетворень, необхідних для забезпечення можливості подолання боргових проблем. Зважаючи на цю неадекватну увагу наслідкам росту ресурсів, що вивільняються за рахунок скорочення заборгованості, для інвестицій, механізми підтримки стійкості боргової ситуації, як правило, сильно залежать від управлінських і інституціональних змінних, що не дозволяє точно виміряти коефіцієнт кредитоемкости. Нинішніх рамок Паризького клубу промислових стран-кредиторів, які є механізмом, що грунтується на співпраці між членами, але що не має якої-небудь реальної офіційної структури, виявилося недостатньо. Крім того, важливу роль на цій арені починають грати нові донори і кредитори, що не входять в Паризький клуб. Тому в наявності необхідність в міжнародно визнаному механізмі врегулювання офіційної заборгованості для усіх донорів. [21]

Нинішня кон'юнктура підтверджує наполегливу необхідність зміни парадигми з переходом на методику перебудови заборгованості, яка забезпечує самодостатній ріст в країнах з борговими проблемами, включаючи використання безвідплатних позик і можливість 100-процентної відміни боргу. За відсутності такого росту і вивільнення ресурсів на скорочення масштабів убогості у багатьох країнах наднормативна заборгованість залишатиметься перешкодою на шляху до досягнення міжнародно погоджених цілей в області розвитку, включаючи цілі, проголошені в Декларації тисячоліття. Крім того зусилля із скорочення заборгованості бідних країн з великою заборгованістю повинні користуватися повною підтримкою двосторонніх і комерційних кредиторів, що не є членами Паризького клубу. Слід розширити практику надання бідним країнам з високим рівнем заборгованості безвідплатної допомоги. Країнам потрібно розробити усеосяжні національні стратегії в області контролю за зовнішніми зобов'язаннями і їх регулювання, які повинні стати одним з ключових інструментів зниження національної боргової вразливості. В зв'язку з цим потрібні заходи, спрямовані на :

  • забезпечення оперативного, ефективного і повномасштабного здійснення розширеної ініціативи в інтересах бідних країн з великою заборгованістю (БСКЗ), яка повинна повністю фінансуватися за рахунок додаткових ресурсів з обліком, у відповідних випадках, заходів, необхідних у зв'язку з корінною зміною економічних умов країн, що розвиваються, з непомірною заборгованістю в результаті стихійних лих, різкого погіршення умов торгівлі або конфліктів, а також з урахуванням ініціатив по зменшенню заборгованості, що залишається;

  • заохочення участі в реалізації ініціативи на користь БСКЗ усіх кредиторів, які ще не приєдналися до цієї ініціативи;

  • скликання відповідних міжнародних форумів за участю міжнародних боржників і кредиторів для своєчасної реструктуризації непомірної заборгованості з обліком, у відповідних випадках, необхідності залучення до вирішення проблеми заборгованості приватного сектора;

  • забезпечення визнання того, що з проблемами непомірної заборгованості стикаються і деякі країни з низьким рівнем доходу, що не відносяться до групи БСКЗ, зокрема країни, що опинилися у виняткових обставинах;

  • заохочення використання нетрадиційних механізмів для комплексного вирішення проблеми заборгованості країн, що розвиваються, у тому числі країн з середнім рівнем доходу і країн з перехідною економікою. Такі механізми можуть передбачати, зокрема, списання заборгованості в обмін на зобов'язання по забезпеченню стійкого розвитку;

  • заохочення країн-донорів до вжиття заходів до того, щоб виділення засобів на меті зменшення боргового тягаря не вело до зменшення ресурсів, призначених для надання тих, що розвиваються країнам офіційної допомоги в цілях розвитку. [19,14]

Міжнародна фінансова система є неповною і небезпечною без механізму врегулювання державного боргу, і тому необхідно докласти нові зусилля. Кодекс поведінки зосереджений на поліпшенні стосунків між інвесторами і кредиторами і потребує подальшої підтримки і вдосконалення, проте його може оказатися недостатньо для забезпечення впорядкованої перебудови боргу. Збільшення пільгового і непільгового кредитування, у тому числі новими кредиторами, вказує на необхідність в розробці міжнародно визнаного механізму врегулювання боргових проблем за участю усіх кредиторів. Тому країнам належить досягти згоди по ряду принципів врегулювання потенційних боргових криз, які повинні передбачати справедливий розподіл тягаря між державним і приватним секторами і між позичальниками, кредиторами і інвесторами. Країнам належить також розширювати застосування інструментів, якось: заміни боргових зобов'язань на акціонерний капітал, які сприяють запобіганню борговим кризам і зниженню рівнів нестійкої заборгованості.


2.4 Податкові надходження


Задля забезпечення стратегії сталого економічного розвитку необхідною умовою є модернізація діючого податкового законодавства та співпраця на дво- та багатосторонніх рівнях. Комітет експертів з міжнародної співпраці в податкових питаннях вже провів дві сесії і, серед іншого, веде оновлення Типової конвенції Організації Об'єднаних Націй про уникнення подвійного оподаткування у відносинах між розвиненими країнами, що розвиваються, для використання країнами, що розвиваються, при укладенні двосторонніх договорів про оподаткування з розвиненими країнами. Типова конвенція Організації Об'єднаних Націй заснована на досягненнях, які знайшли віддзеркалення в Типовій конвенції ОЭСР про подвійне оподаткування прибутків і капіталу і в практиці двосторонніх договорів, наскільки вони застосовані до ситуацій країн, що розвиваються. Заохочення інвестування в країну і торгівлі з нею (зокрема, за рахунок уникнення подвійного оподаткування) самого по собі недостатньо для сприяння фінансуванню розвитку: справедлива податкова віддача від інвестицій і торгівлі є важливим джерелом фінансування інфраструктури і досягнення стабільності, необхідної для подальшого інвестування і розвитку. Робота Комітету експертів відбиває визнання того, що між типовими конвенціями ОЭСР і Організації Об'єднаних Націй існують чіткі концептуальні і практичні відмінності : перша має тенденцію закріплювати більше прав в плані оподаткування за країною проживання інвестора, а друга залишає більше прав в плані оподаткування за «джерелом» або країною перебування, де відбувається економічна діяльність. [14]

Усе більш широким визнанням користується та обставина, що міжнародна співпраця в справі боротьби з ухиленням від оподаткування не лише є незамінною у боротьбі з міжнародною злочинністю і тероризмом, але і може, по суті, бути інноваційним джерелом фінансування розвитку за рахунок зменшення витоку надходжень.

Багатостороння співпраця в цій області може, зокрема, усунути несправедливість податкового режиму дрібних і середніх підприємств, що сприятиме розвитку приватного сектора. Оновлення податкових кодексів і податкових адміністрацій за рахунок міжнародної співпраці приймає усе більш широкі масштаби за сприяння багатьох міжнародних установ, включаючи ОЭСР. Відповідно до існуючого широкого мандату в області зміцнення міжнародної співпраці в питаннях оподаткування, у тому числі в цілях розвитку, Організації Об'єднаних Націй належить розширювати і активізувати свою роботу в плані забезпечення співпраці в податкових питаннях і грати помітнішу практичну роль в розгляді питань оподаткування, включаючи нові питання, які нині не розглядаються в інших організаціях. Під егідою процесу наступної діяльності по фінансуванню розвитку в зв'язку з цим представляється доречним організувати обговорення вивчити потенціал розширення діяльності по співпраці в питаннях оподаткування на багатосторонньому рівні, включаючи його організаційні аспекти. Зокрема, працюючи з іншими установами в цій області при збереженні пріоритетності питань розвитку Комітет експертів з міжнародної співпраці в податкових питаннях міг би за власною ініціативою постаратися забезпечити ширшу міжнародну співпрацю в таких областях, що розглядалися нині, як боротьба з ухиленням від оподаткування, оподаткування послуг і використання природних ресурсів і податкові адміністрації. [20]

Окрім традиційних податків необхідно ввести цільові податки, які могли б виступати в якості джерела фінансування сталого розвитку на глобальному рівні. До них належать податок Тобіна. Серед широкої публіки Тобин став знаменитим завдяки своїй пропозиції, висловленій ще на початку 1970-х, що якщо ввести податок на операції з іноземними валютами, то навіть якщо він би дорівнював тільки 0,1% - 0,25%, це могло б різко обмежити трансграничні валютні спекуляції, зробивши велику частину з них невигідною і зменшити їх шкоду, особливо для країн, що розвиваються. На думку Тобина цей податок приносив би в рік не менше 150 млрд. доларів, які він пропонував розділяти між Міжнародним валютним фондом і національними банками. Зазвичай прибічники цього податку пропонують використовувати його для боротьби проти нерівності і бідності, для розвитку освіти, охорони здоров'я і підйому економіки у відсталих країнах, хоча сам Тобин виступав з набагато помірніших позицій. У цього пропозиція багато прибічників, особливо в тих, що розвиваються.[25] Іншими податком можна назвати податок на використання мережі Інтернет в розмірі 1 центу, а також податок на використання авіа палива.


2.5 Інституційно-організаційні стратегії


У Монтеррейском консенсусі прозвучав заклик до вдосконалення управління глобальними фінансовими установами. Бреттон-вудські установи були засновані після закінчення другої світової війни, і за минулий період в глобальній економіці сталися глибокі зміни. Не завжди успішна і іноді суперечлива історія їх діяльності і різке скорочення масштабів їх роботи в країнах з середнім рівнем прибутків примушують поставити питання про їх роль у світі, що розвивається. В той же час ці установи незамінні у багатьох сферах. Ці організації і установи є не лише значними джерелами фінансів, їх дії служать індикаторами, які використовуються іншими донорами і приватними сторонами, що ведуть роботу в країнах, що розвиваються. Крім того, вони відіграють важливу роль в процесах генерування і апробації ідей відносно стратегій розвитку і як і раніше виступають впливовими арбітрами в плані оцінки політики країн, що розвиваються. Нинішні зусилля із реформи представленості і участі в цих установах можуть сприяти підвищенню їх ефективності, актуальності і підзвітності по відношенню до користувачів їх ресурсів. [20]

Крім того, зміцнення незалежності і компетентності регіональних і глобальних установ сприяє розширенню системи управління найважливішими міжнародними питаннями замість того, щоб і надалі надмірно покладатися на обмежений контингент установ і країн.

У вересні 2006 року Рада керівників МВФ ухвалила резолюцію по реформі квот і голосів. Двома головними цілями реформи є: забезпечити, щоб розподіл квот адекватніше відбивав економічну значущість і роль держав-членів в глобальній економіці, і підвищити представленість країн з низьким рівнем прибутків. Зробивши перший крок, який полягав у збільшенні квоти чотирьох самих недопредставлених країн, МВФ продовжує свою роботу над пакетом реформ, який включатиме консенсус по новій формулі квот, яка ляже в основу для другого раунду конкретних збільшень квот, а також питання про базові голоси, з метою досягти згоди до третього кварталу 2007 року, але не пізніше за перший квартал 2008 року. [21]

Всесвітній банк також приступив до здійснення свого власного процесу перегляду розподілу голосів у своїх керівних структурах. На своїй квітневій (2007 року) нараді Комітет з питань розвитку розглянув доповідь, в якій викладений комплекс варіантів підвищення значущості голосу країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою в механізмі ухвалення рішень Банку.

Багатосторонні і регіональні банки розвитку продовжують грати життєво важливу роль в задоволенні потреб країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою в області розвитку. Вони повинні сприяти забезпеченню достатнього припливу об'єму фінансових коштів в країни, які борються з убогістю, проводять раціональну економічну політику і можуть бути позбавлені належного доступу до ринків капіталу. Вони повинні також пом'якшувати наслідки надмірної нестабільності фінансових ринків. Зміцнення регіональних банків розвитку і субрегіональних фінансових установ підвищує гнучкість фінансової підтримки національних і регіональних зусиль в області розвитку за рахунок підвищення відповідальності і загальної ефективності. Вони також є життєво важливим джерелом загальних і спеціальних знань відносно економічного зростання і розвитку для тих, що являються їх членами країн, що розвиваються.

Першим пріоритетом є знаходження прагматичних і новаторських шляхів подальшого розширення ефективної участі країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою в міжнародних діалогах і процесах ухвалення рішень. У рамках мандатів і засобів відповідних установ і форумів ми закликаємо вжити наступні заходи:

  • Міжнародний валютний фонд і Всесвітній банк : продовжувати розширювати участь усіх країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою в процесах ухвалення рішень і тим самим зміцнювати міжнародний діалог і роботу цих установ в тому, що стосується розгляду потреб і сподівань цих країн в області розвитку;

  • Світової організації торгівлі : забезпечити, щоб будь-яка консультативна група представляла усіх її членів і щоб участь в ній грунтувалася на чітких, простих і об'єктивних критеріях;

  • Банк міжнародних розрахунків, Базельські комітети і Форум фінансової стабільності : продовжувати активізувати зусилля, що робляться ними, із поширення інформації серед країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою і проведення з ними консультацій на регіональному рівні і переглянути, при необхідності, свій членський склад, з тим щоб забезпечити адекватну участь цих країн;

  • спеціальні групи, розробляючі рекомендації з питань політики з глобальними наслідками: продовжувати активізувати свою діяльність по поширенню інформації серед країн, що не є членами, і зміцнювати взаємодію з багатосторонніми установами, що мають чітко певні і широкі міжурядові мандати. [14]

При наданні фінансових коштів для здійснення Порядку денного і інших рішень Конференції на ХХI століття необхідно забезпечувати максимально широкий доступ до нових і додаткових ресурсів і використовувати усі наявні джерела і механізми фінансування. До них відносяться, зокрема, наступні джерела і механізми :

1) Багатосторонні банки розвитку і фонди :

- Міжнародна асоціація розвитку (МАР). Серед різних питань і варіантів, які представники в МАР розглянуть в ході Десятого поповнення ресурсів МАР, особливу увагу слід приділити заяві президента Всесвітнього банку, зробленій в ході Конференції Організації Об'єднаних Націй з довкілля і розвитку, з тим щоб надати допомогу бідним країнам в справі досягнення їх цілей в області стійкого розвитку, що містяться на порядку денному на ХХI століття;

- Регіональні і субрегіональні банки розвитку. Регіональні і субрегіональні банки розвитку і фонди повинні грати усе зростаючу і ефективнішу роль в наданні ресурсів, необхідних для здійснення Порядку денного на ХХI століття, на пільгових або інших сприятливих умовах;

- Глобальний екологічний фонд, яким на спільній основі управляють Всесвітній банк, ПРООН і ЮНЕП і додаткові кошти якого, що надаються на безвідплатних і пільгових умовах, покликані принести екологічні вигоди загальносвітового значення, повинен покривати погоджені додаткові витрати на проведення відповідних заходів у рамках Порядку денного на ХХI століття, зокрема в країнах, що розвиваються. Таким чином, необхідно зробити його перебудову, з тим щоб вирішити, зокрема, наступні завдання:

  • стимулювати загальну участь;

  • забезпечити достатню гнучкість для поширення сфери охоплення Фонду на відповідні програмні області Порядки денні на ХХI століття, що можуть принести погоджені екологічні вигоди загальносвітового значення;

  • забезпечити гласність і демократичність в керівництві його діяльністю, у тому числі в процесі ухвалення рішень і функціонування Фонду, завдяки забезпеченню того, щоб інтереси країн, що розвиваються, були представлені в нім збалансовано і в тій мірі, в якій вони цього заслуговують, і приділенню належної уваги заходам по фінансуванню, що робляться країнами-донорами;

  • забезпечити надання нових і додаткових фінансових ресурсів, країнам, що зокрема розвиваються, на безвідплатних і пільгових умовах;

  • забезпечити передбачуваність потоку фінансових ресурсів у вигляді внесків розвинених країн з урахуванням важливості принципу справедливого розподілу витрат;

  • забезпечити доступ до фінансових коштів і їх виділення на основі взаємно погоджених критеріїв, не вводячи нових форм обумовленості;

2) Відповідні спеціалізовані установи, інші органи Організації Об'єднаних Націй і інші міжнародні організації, які покликані грати відведену ним роль в сприянні здійсненню національними урядами Порядку денного на ХХI століття;

3) Багатосторонні установи, що займаються створенням потенціалу і технічною співпрацею. Слід надати ПРООН необхідні фінансові кошти, з тим щоб задіювати її мережу відділень на місцях і використовувати її широкий мандат і багатий досвід в області технічної співпраці для сприяння створенню потенціалу на страновом рівні, повною мірою використовуючи досвід спеціалізованих установ і інших органів Організації Об'єднаних Націй у рамках відповідних сфер їх компетенції, зокрема ЮНЕП, у тому числі багатосторонні і регіональні банки розвитку.

До інституціонально - організаційної стратегії можна розглянути наступні запропоновані фінансові механізми для фінансування стійкого розвитку в регіоні і провести подальше вивчення життєздатності деяких пропозицій :

  • Організації регіональних зустрічей донорів, спрямованих на надання підтримки в реалізації регіонального плану дій На зустрічі може бути розглянуте питання створення механізму регіонального фінансування у формі трастового фонду, мобілізації прямих іноземних інвестицій і передачі технологій; прохання розвинених країн оцінити їх зобов'язання по ODA для досягнення прийнятої мети Об'єднаних націй в 0.7 % від їх ВНП; збільшення фінансування ГЭФ трансграничних екологічних проектів в регіоні; і прохання збільшення фінансової підтримки країнам, що беруть участь в ініціативах регіону.

  • Створення регіонального екологічного фонду (РЭФ) для фінансування проектів по трансграничних проблемах і важливих для регіону проектів, діяльність по реалізації яких знаходиться поза сферою ГЭФ, таких, які наприклад, торкаються бідності і довкілля, якості довкілля і питань здоров'я людини, свіжої води і інших питань, визначених в Регіональній програмі дій. У реалізовуючі агентства РЭФ можуть входити АБРБ, ПРООН, ЮНЕП і інші організації;

  • Створення «загального фонду по стійкому розвитку» в кожній країні - реципієнтові, яким можуть спільно управляти представники донорських, урядових і місцевих організацій і звертатися міжнародним інститутам розвитку звернути особливу увагу на реалізацію в першу чергу вже існуючих проектів країн, - реципієнтів, не розробку нових проектів;

  • Створення нових фінансових механізмів шляхом прийняття відповідних економічних інструментів, включаючи збір і поширення інформації в країнах про ці інструменти; повернення до питання фінансування, включаючи спонукання донорів виконувати свої зобов'язання по виконанню цілей ООН по наданню допомоги країнам, що мають великі борги, шляхом зниження боргу і ліквідації бідності;

  • Спонукання основних донорів, таких як АБР, Всесвітнього банку, системи ООН і двосторонніх донорів діяти оперативно по створенню стратегічних ефективно діючих альянсів; спонукання країн посилити партнерство по реалізації механізму чистого розвитку у рамках Кіотського протоколу, який не залежить від підтримки донорів або пільг і є «додатковими» потоками до ОПР від приватного сектора. [19]


2.6 Альтернативні методи фінансування


Сучасне становище економіки та світу в цілому вимагає розробки та прийняття альтернативних стратегій акумулювання фінансових ресурсів.. Розширювати, полегшувати і фінансувати, де це необхідно, доступ до екологічно безпечних технологій і відповідних технічних ноу-хау, а також їх розробку, передачу і поширення, зокрема в країнах, що розвиваються, і в країнах з перехідною економікою на сприятливих умовах, у тому числі на пільгових і преференційних умовах, по взаємній домовленості, як це передбачено в главі 34 Порядку денного на XXI століття, у тому числі шляхом вжиття невідкладних заходів на усіх рівнях з метою:

  • ефективніше надавати інформацію;

  • зміцнювати існуючий національний організаційний потенціал в країнах, що розвиваються, для розширення доступу до розробки, передачі і поширення екологічно безпечних технологій і відповідних ноу-хау;

  • полегшувати проведення за ініціативою країн оцінок технологічних потреб;

  • створити правову і регламентаційну основу як в країнах-постачальниках, так і в країнах-одержувачах, що дозволяє прискорити рентабельну передачу екологічно безпечних технологій як державним, так і приватним секторам, і сприяти її впровадженню;

  • заохочувати доступ і передачу технології, пов'язаної з системами раннього попередження і програмами пом'якшення наслідків, країнам, що розвиваються, постраждалим від стихійних лих.

Поліпшити передачу технології країнам, що розвиваються, зокрема на двосторонньому і регіональному рівнях, у тому числі за допомогою вжиття невідкладних заходів на усіх рівнях з метою:

  • поліпшити взаємодію і співпрацю, стосунки між зацікавленими сторонами і контакти між університетами, науково-дослідними інститутами, державними установами і приватним сектором;

  • налагодити і зміцнити контакти з суміжними структурами інституціональної підтримки, такими, як технологічні і продуктивні центри, наукові і учбові заклади і заклади, що займаються питаннями розвитку, і національні і регіональні центри екологічно чистого виробництва;

  • встановити партнерські стосунки, що сприяють інвестиціям і передачі, розробці і поширенню технології, в цілях надання допомоги країнам, що розвиваються, а також країнам з перехідною економікою в обміні передовим досвідом і заохоченні програм допомоги, і стимулювати співпрацю між корпораціями і науково-дослідними інститутами в цілях підвищення економічної ефективності промислового виробництва, продуктивності сільського хазяйства;

  • допомога країнам, що розвиваються, а також країнам з перехідною економікою в отриманні екологічно безпечних технологій, які належать державі або є загальнодоступними, а також загальнодоступних знань з науково-технічних питань і в отриманні ноу-хау і досвіду, необхідних для самостійного використання ними цих знань для досягнення своїх цілей в області розвитку;

  • підтримувати існуючі механізми і, при необхідності, створювати нові механізми для розробки, передачі і поширення екологічно безпечних технологій в країнах, що розвиваються, а також країнах з перехідною економікою. [14]

Варто надавати країнам, що розвиваються, допомогу в створенні потенціалу для ширшого доступу до багатосторонніх і глобальних програм НИОКР. В зв'язку з цим зміцнювати і, де це доцільно, створювати центри з питань стійкого розвитку в країнах, що розвиваються; створювати ширший науково-технічний потенціал в цілях сталого розвитку, з тим щоб посилити співпрацю і партнерські стосунки в області НИОКР і забезпечити їх широке застосування дослідницькими інститутами, університетами, приватним сектором, урядами, неурядовими організаціями і мережами, а також ученими і викладачами з країн, що розвиваються і розвинених, і в зв'язку з цим заохочувати створення мереж з центрами наукових досліджень в країнах, що розвиваються, і між ними. Сприяти країнам, що розвиваються, шляхом міжнародної співпраці в розвитку їх потенціалу в плані вжиття заходів за рішенням питань, пов'язаних з охороною довкілля, у тому числі по розробці і здійсненню політики в області раціонального використання і охорони довкілля, серед іншого, шляхом вжиття невідкладних заходів на усіх рівнях з метою:

  • удосконалювати використання ними науки і техніка для екологічного моніторингу, оцінних моделей, надійних баз цих і комплексних інформаційних систем;

  • сприяти і, де це доцільно, удосконалювати використання ними супутникових технологій для збору, перевірки і поповнення якісних даних і подальшого вдосконалення спостережень з повітря і поверхні землі на підтримку їх зусиль із отримання якісних, точних, довгострокових, послідовних і надійних даних;

  • створити і, де це доцільно, забезпечити подальший розвиток національних статистичних служб, здатних надавати надійні дані про наукову освіту і НИОКР, які потрібні для ефективного ухвалення директивних рішень в науково-технічній області.

У наявності наполеглива необхідність запобігання системним фінансовим кризам. Важлива роль країн з ринковою економікою, що розвивається, в глобальних потоках капіталу сильно зросла. Розширилися механізми спільного використання резервів в регіональному масштабі. Різке збільшення об'єму потенційне нестабільних трансграничних потоків капіталу свідчить про те, що традиційно використовувані МВФ методи запобігання і врегулювання криз набагато менш ефективні, чим раніше. Відповідно, нарощування резервів в ринках, що розвиваються, можливо, щонайменше частково є симптомом їх невпевненості в майбутній стабільності міжнародної фінансової системи і ефективності існуючих багатосторонніх інструментів запобігання кризі. Незважаючи на деякі зусилля, міжнародному співтовариству доки не вдалося розробити яку-небудь широко прийнятну форму резервного інструменту забезпечення ліквідності для надання фінансової підтримки країнам з ринковим доступом, які стикаються з потенційними кризами капітальних рахунків.

Цей інструмент має бути передбачуваним, гнучким і істотним, щоб потенційні користувачі розглядали його в якості ефективного засобу. Важливо скористатися нинішніми сприятливими умовами і грунтовно переглянути міжнародні підходи до запобігання кризам. У МВФ необхідно забезпечити результативність зусиль із створення механізму, який забезпечить надійний і зручний доступ до значних ресурсів. Слід розглянути також можливості ширшої співпраці між МВФ і регіональними фінансовими структурами або механізмами спільного використання резервів. Різносторонність на регіональному рівні підвищує вірогідність виявлення належних рішень і повинна привести до зменшення тягаря, яке лягає на глобальні установи. Зусилля із зміцнення стандартів і кодексів з'явилися в міжнародному порядку денному після криз на фінансових ринках у кінці 90-х років. Одне з джерел цих зусиль полягало в точці зору, згідно якої саме відсутність транспарентності і проблеми у фінансовому секторі привели до необгрунтованих рішень відносно економіки країн, результатом яких стала стадна поведінка в приватному секторі. Усе більше число розвинених країн і країн, що розвиваються, з перехідною економікою здійснюють різні міжнародно погоджені стандарти і кодекси, включаючи Погоджені на міжнародному рівні методи оцінки капіталу і нормативних вимог в його відношенні (Базельська угода II). [21]



РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ В СВІТІ


3.1 Результати використання механізмів і методів фінансування


Концепція сталого розвитку на даному етапі розглядається здебільшого з теоретичної точки зору. Всебічної реалізації вона ще й досі не набула, незважаючи на велику кількість документів, які задекларували засади переходу суспільства на рейки стійкого економічного розвитку.

Але після проведення аналізу стратегій щодо залучення фінансових спрямованих на забезпечення сталого розвитку можна виділити ті аспекти, які знайшли своє втілення.

Задля фактичної реалізації плану переходу до політики сталого розвитку був створений Глобальний екологічний фонд.

Глобальний Екологічний Фонд (ГЭФ) - унікальна міжнародна організація. Його місія, управління і складені процедури є творчою відповіддю на дух і мандат глобального саміту в 1992 році в Ріо-де-Жанейро. Місія ГЭФ - захист глобального довкілля. ГЭФ був створений, щоб виконати конкретну мету: досягти глобальних вигод довкілля через фінансування програм і проектів в чотирьох основних напрямах - біорізноманітність, зміна клімату, міжнародні води, виснаження озонового шару, а також таких напрямів, як деградація земель, запустинювання, знелісення в тій мірі, наскільки вони пов'язані з чотирма основними.

Початий в 1991 р. як експеримент, ГЭФ був перетворений після Глобального саміту 1992 р. в Ріо-де-Жанейро в структуру для вираження і захисту екологічних інтересів людей в усіх частинах світу. Перетворений фонд став більше цілеспрямованим, ефективним, прозорим, використовуючим принцип обліку інтересів залучених сторін.

Виконавчими агентствами ГЭФ є Всесвітній банк (ВБ), Програма по довкіллю ООН (ЮНЕП) і Програма розвитку ООН (ПРООН).

Всесвітній банк здійснює інвестиційні проекти ГЭФ, мобілізує ресурси приватного сектора, і служить як довірчий власник трастового Фонду ГЭФ.

ЮНЕП виконує науково-технічну і аналітичну діяльність, здійснює регіональні і трансграничні проекти і є Науково-технічним консультативним комітетом ГЭФ.

ПРООН залучена в програми по посиленню можливостей і наданню технічної допомоги, і йому належить провідна роль в підтримувальній діяльності і керівництво програмою малих грантів ГЭФ.

Програма малих грантів Глобального екологічного фонду управляється ПРООН, і нині здійснюється в 54 країнах. Оскільки програма є невід'ємною частиною корпоративного бізнес-плану ГЭФ і структурною одиницею ГЭФ ПРООН, реалізація програми ГЭФ/ПМГ(програма малих грантів) децентрализована і керівництво здійснюється на рівні країни. Із самого початку з 1992 року, ГЭФ/ПМГ зайняла стратегічну нішу усередині системи ГЭФ, підтримуючи громадські (місцеві) ініціативи, які відповідають критеріям і цілям ГЭФ.

До функцій ГЭФ/ПМГ належать :

  • підвищує обізнаність і пропагує досягнення в області глобальних екологічних проблем;

  • посилює можливості співтовариств і неурядових організацій в їх реакції на ці проблеми;

  • надає механізм для демонстрації і поширення досвіду зроблених на рівні співтовариств і рішень адресованих глобальним проблемам довкілля.

У цьому сенсі, ГЭФ/ПМГ пропонує системі ГЭФ і усій сфері довкілля і розвитку, випробувані підходи, які можуть бути повторені і розширені з користю і вигодою для глобального довкілля.[26]

Також до позитивних тенденцій можна віднести зростання інвестиційної компоненти на впровадження екологічно чистих технологій.

Щодо такого немало значущого напряму, як списання боргів країн, що мають великий борговий зобов'язок, то на тлі глобальної економічної кризи це стає складним питанням. Більшість країн світу потрапили у скрутну фінансову ситуацію і всі її зусилля направлені на стабілізацію внутрішньої ситуації та подолання наслідків рецесії.

Невиконаним залишилось і впровадження податку Тобіна та податку на доступ до мережі Інтернет.

Задля того, побачити результат від введення політики сталості можна порівняти дві ситуації: ситуація, яка склалась в світі зараз та, яка чекає в майбутньому в результаті впровадження політики стійкого розвитку в усіх країнах без вийнятку


Табл. 3.1. Порівняння двох цінносних парадигм суспільного розвитку [3, 9]

Ознака порівняння

Ціннісна парадигма

пануюча в індустріальному суспільстві

Нова, яка відображає ідею екостійкості

1. Відношення до природи

Утилітарне відношення до природи

  • -використання природи як чинника виробництва

  • -панування людини над природою

  • -економічне зростання важливіше захисту довкілля

  • Визнання самоценности природи

  • -благоговіння перед природою

  • -взаємозв'язок людини і природи

  • -захист довкілля важливіший за економічне зростання

2. Відношення до ризику

  • Прийнятність ризику заради максимізації багатства

  • " абсолютизація науки і

  • технології як вищого блага

  • -форсування ядерної енергетики

  • -дерегулювання, ринок, індивідуальна відповідальність за ризик

  • Прагнення уникнути ризику

  • " наука і технології не завжди благо

  • -відмова від подальшого розвитку ядерної енергетики

  • -державне регулювання в цілях захисту природи і людини

3. Відношення до меж росту

Ігнорування меж росту

-ресурси практично неограниченны

-проблема зростання населення вирішиться сама собою

упор на виробництво і споживання

Визнання меж росту. Детермінанти розвитку :

- обмеженість ресурсів і

ранима екосистем " демографічна загроза

суспільству і природі збереження ресурсів і

збереження екосистеми Землі

4. Відношення до громадського устрою і управління

  • "Так - існуючому суспільству". Орієнтири:

  • -ієрархія і ефективність

  • -упор на ринок

  • -конкуренція

  • -гонитва за новими благами, накопичення багатства

  • -робота - засіб задоволення економічних потреб

Необхідність створення нового суспільства. Орієнтири:

відкритість влади і участь населення в управлінні

-упор на громадські блага

-співпраця, узгодження інтересів

" простіший стиль життя в задоволення роботою

5. Відношення до політики і її головні характеристики

  • Продовження старої політики

  • -усі вирішують експерти і менеджери

  • -ринковий контроль соціальних процесів

  • " проти прямих дій -

  • використання звичайної практики

  • -ліво-права партійна структура - суперечка про власність на засоби виробництва

  • Формування нової політики

  • -консультації і участь громадян в ухваленні рішень

  • -передбачення і планироваріие соціальних процесів

  • -демократія прямих дій

  • -нова партійна структура - уздовж екологічної осі


Виживання світової системи і складових її країн можливо тільки досягши екостійкості і соціальної стабільності усіх країн, великих і малих співтовариств. Проте ця найважливіша для майбутнього людства умова залишають без уваги нові і новітні концепції і теорії - "постіндустріального суспільства", "інформаційного суспільства", "суспільства, заснованого на знаннях", "економіки знань", "віртуальної економіки", "глобальної електронної економіки", "глобалізації" і тому подібне. У них більше проявляється фетишизм нових інформаційних і технічних засобів, які не лише удосконалюють традиційні ринкові стосунки але і створюють інформаційно-технічні можливості для безпрецедентних валютно-фінансових маніпуляцій і отримання прибутків, ніяк не пов'язаних з реальною економікою. По суті новітні переконання на розвиток виправдовують і закріплюють реалії сложившегося "світового ладу" - розподіл людства на "золотий мільярд" і майже шість мільярдів іншого бідного і бідного населення світу. [5 стор.110]

Брак зрушень у бік сталого розвитку зумовлюється тим, що не вироблено відповідної комплексної політики на всіх рівнях світової Спільноти, а також нездатністю всієї системи організації влади адаптуватися до нових умов. Концепція сталого розвитку, як проект збереження цивілізації, ставить перед людьми проблему переосмислення і трансформації структурних та інституційних основ існування. [3, стор.124]


3.2 Майбутнє світу за сценарієм сталого розвитку


Існує можливість переходу до стійкої економіки в нинішньому столітті, тому що зростання населення буде максимальним. За даними Організації Об'єднаних Націй в проекції середнього зросту, чисельність населення світу досягне свого піку в 2075 близько 9200 млн, а потім почне повільно знижуватися.

Організація Об'єднаних Націй неодноразово переглянула свої прогнози населення по спадаючій тенденції, і цілком імовірно, що чисельність населення світу досягне свого піку не мнегим більше 9200 мільйонів.

Щоб переконатися, що світ може перейти до стійкої економіки, необхідно також запитати, скільки на душу населення валового світового продукту ростиме найближчими роками - тобто, необхідно проаналізувати, скільки кожен з цих людей робитиме і споживатиме.

Аналізуючи поточні темпи економічного зростання, варто відмітити, що виробництво на душу населення і споживання досягне високого рівня у відносно короткі терміни. Між 1950 і 2000 роках, на душу населення валового світового продукту збільшився в розмірі близько 2,1 відсотка в рік. Якщо він продовжить рости в такому темпі, то:

- Валовий світовий продукт складатиме $ 17147 в 2040 році, що більше, ніж ВВП в Америці на душу населення - $ 16420 в 1965 році.

ВСП на душу буде $ 39778 в 2080 році, більше, ніж в Америці ВВП на душу населення $36883 в 2004.

Це не обов'язково означає кінець бідності у світі, оскільки зростання і багатство буде розподілений нерівномірно по всьому світу. Розвинені країни знаходяться на рівні вище за середній. Це означає, що країни, що розвиваються, знаходяться на рівні нижче середнього. Серед країн, що розвиваються, Азії росте швидко і стійко, Латинська Америка ще знаходиться в состояниии нестабільності, і в Африці економічний рівень розвитку росте повільно.

Проте, якщо зростання продовжиться, багатство поширюватиметься на значну частину світу до кінця століття.

Заробітна плата вже досягли рівня середнього класу на Тайвані і в Кореї. На даний момент Китай і Індія показують стрімкий ріст рівня розвитку, хоча їх середня заробітна плата як і раніше дуже низька, обидві ці країни мають зростаючі зарплати і швидко зростаючого середнього класу. Велика частина країн, що розвиваються, знаходиться на тій стадії зараз, на якій Європа була в дев'ятнадцятому століття. [22]

У основу подальшого розвитку світу і світової економіки ляже турбота про людей і займе центральне місце в зусиллях із забезпечення стійкого розвитку. Вони мають право на здорове і плідне життя в гармонії з природою.

Право на розвиток має бути реалізоване, щоб забезпечити справедливе задоволення потреб нинішнього і майбутніх поколінь в областях розвитку і довкілля. Усі держави співпрацюватимуть в рішенні найважливішої задачі викорінювання бідності - необхідної умови стійкого розвитку - в цілях зменшення розривів в рівнях життя і ефективнішого задоволення потреб більшості населення світу. Особливому положенню і потребам країн, що розвиваються, в першу чергу найменш розвинених і екологічно найуразливіших країн, необхідно і надалі приділяти особливе значення. Міжнародні дії в області довкілля і розвитку мають бути також спрямовані на задоволення інтересів і потреб усіх країн. [15]

Також необхідною частиною є тісніше співпраця у дусі глобального партнерства в цілях збереження, захисту і відновлення здорового стану і цілісності екосистеми Землі. Внаслідок своєї різної ролі в погіршенні стану глобального довкілля держави несуть загальну, але різну відповідальність. Розвинені країни візьмуть на себе усю відповідальність, яку вони несуть в контексті міжнародних зусиль із забезпечення стійкого розвитку з урахуванням стресу, який створюють їх суспільства для глобального довкілля, і технологій і фінансових ресурсів, які вони мають.

Також необхідно для досягнення стійкого розвитку і вищої якості життя для усіх людей держави повинні обмежити і ліквідовувати нежиттєздатні моделі виробництва і споживання і заохочувати відповідну демографічну політику.

Для ефективнішого вирішення проблем стійкого розвитку держави надалі поглиблюватимуть взаємне співпраці у справі створення сприятливої і відкритої міжнародної економічної системи, яка привела б до економічного зростання і стійкого розвитку в усіх країнах. Заходи в сфері торгової політики, не мають бути засоби довільної або невиправданої дискримінації або прихованого обмеження міжнародної торгівлі. Заходи в області охорона довкілля, спрямована на рішення трансграничних або глобальних екологічних проблем, повинна надалі грунтуватися на міжнародному консенсусі. Держави повинні розробляти національні закони, що стосуються відповідальності і компенсації жертвам забруднення і іншого екологічного збитку. Держави оперативним і рішучішим чином співпрацюють також в цілях подальшої розробки міжнародного права, що стосується відповідальності і компенсації за негативні наслідки екологічного збитку, що заподіюється діяльністю, яка ведеться під їх юрисдикцією або контролем, районам, що знаходяться за межами їх юрисдикції. [16]

Важливим чинником, стримуючим розвитку стійкості суспільства являються війни.

Тому держави повинні поважати міжнародне право, що забезпечує захист довкілля під час озброєних конфліктів, і повинні співпрацювати, у справі його подальшого розвитку. [15]

Таким чином, можна зробити висновок про те, що світова економика майбутнього матиме наступний вигляд :

-Зростання загального добробуту населення, не завдаючи шкоди довкіллю;

-Зниження значної різниці в прибутках між різними країнами;

-Удосконалення існуючої моделі світової економіки, перетворення діючої фінансової системи для мінімізації ризиків і наслідків фінансових криз;

-Створення нової інституціональної бази, спрямованої на підтримку економік країн і фінансування проектів за програмою стійкого розвитку.

-Уникнення воєн і озброєних конфліктів.



ВИСНОВКИ


Виконуючи дану курсову роботу, я сформувала своє визначення поняття «сталий розвиток».

Сталий розвиток – це сукупності заходів, які спрямовані на запобігання та мінімізацію наслідків кризових явищ, а також таке використання природних ресурсів, що не виснажуватиме рекреаційні запаси Землі.

Нова модель розвитку світу є життєво необхідною задля можливості подальшого виживання людства. Тому необхідно акумулювати та спрямовувати грошові кошти на забезпечення концепції сталого розвитку: перехід на енерго зберігаючи технології, реструктуризацію боргових зобов’язань, створення в державах сприятливого інвестиційного клімату.

Пройшло вже 18 років, після того, як світове суспільство провело зустріч в Ріо-де-Жанейро на тему навколишнього середовища та розвитку та сформулювало пропозиції по сталому розвитку, відмітивши, що шлях, який обрали індустріально розвинені країни для досягнення свого максимального розвитку, є стратегічно тупиковим, оскільки призведе до посилення економічної та екологічної кризи. Конференція в Ріо-де-Жанейро мала стати принциповим напрямком в реалізації політики сталого розвитку, однак поглиблення глобальних проблем у тому числі збільшення розриву між розвиненими в економіко-технічному рівні країнами и тими країнами, що розвиваються, продовжується.

Необхідно підкреслити, що екологічна криза розвивається скоріше, ніж прогнозувалось. Научних концепцій щодо виходу з кризи досі не існує, і наука має докласти всіх зусиль для створення таких концепцій.

Використання запропонованих стратегії фінансування сталого розвитку допоможе перевести розвиток світу з шляху переслідування матеріальних цілей, нещадного використання ресурсів Землі та високої залежності від кризових явищ будь-якого характеру до раціонального використання природних ресурсів і зменшення витрат на подолання наслідків колапсів.

Ідея сталого розвитку й досі лишається скоріш ідеологією, ніж завершеним теоретико-концептуальним напрацюванням. Аби ідея сталого розвитку могла реалізуватися, треба провадити подальші ретельні дослідження різних її аспектів. Необхідно розробляти її теоретичні засади, а також стратегію і тактику впровадження на всіх рівнях функціонування суспільства, виходячи з основних тенденцій і протиріч сучасного розвитку.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:


  1. Атаманюк Ю.А. Шляхи виживання людства // Міське господарство України. – 2009 – №2 – С.26 – 29

  2. Вебер А. Б. Устойчивое развитие и проблема ценностей. – М.:Ин-т социологии РАН, 1999. – 122 с.

  3. Дергачова К. Концепція сталого розвитку у науково-практичному вимірі // Політичний менеджмент. – 2004- №4 – С.118-125.

  4. Дейлі Г. Поза зростанням. Економічна теорія сталого розвитку. К.: Інтелсфера, 2001. – 312 с.

  5. Заец Р.В. Предпосылки и проблемы прогнозирования процессов перехода к экоустойчивому развитию. // Наука та наукознавство, - 2006 - №3 – С.101-117

  6. Єфремов О. Сталий чи гармонійний розвиток: чому віддати перевагу? // Економіка України. – 2008. - №2 – С.83-88

  7. Калинин В.Б. Устойчевое развитие в схемах и пояснениях // Вестник АсЭкО.-2003.- №4,С.1-16

  8. Котікова О. І. Зміст поняття сталого розвитку. //Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Nvvnu/ekonomika/2007_12/R5/5.pdf

  9. Котляков В.М. Избранные сочинения в шести томах. Кн.3. География в меняющемся мире. – М.: Наука, 2001. – 411 с.

  10. Механізми фінансування сталої енергетики. Інфораційнай листок ЄБРР

  11. Онуфрік І.П. Економічне зростання, сталий розвиток та українські реалії. // Вісник Національного лісотехнічного університету України– 2009. − Вип. 19.7 – С.180-186

  12. Стасюк Л.Л. До питання про створення моделі суспільства стійкого розвитку. // Держава і право – 2008 - №40 - С.680-686

  13. Шубравська О. Сталий економічний розвиток: поняття і напрям дослідження. // Управління економікою: теорія і практика. – 2008 - № 4 – С. 36-42

  14. Порядок деннй на XXI век // http://www.un.org/russian/conferen/wssd/agenda21/.

  15. Ріо-де-Жанейрська декларація по навколишньому середовищу та розвитку // http://www.un.org/russian/ documen/declarat/riodecl.htm.

  16. Оценка прогресса, достигнутого со времени проведения Конференции Организации Объединенных Наций по окружающей среде и развитию // http://www.un.org/russian/conferen/summit5/ age21-2.htm.

  17. Резолюция «Программа действий по дальнейшему осуществлению Повестки дня на XXI век» // http://www.un.org/russian/conferen/summit5/rsl9-2.pdf.

  18. Йоханнесбургская декларация по устойчивому развитию // http://www.un.org/russian/conferen/ wssd/docs/decl_wssd.pdf.

  19. План выполнения решений Всемирной встречи на высшем уровне по устойчивому развитию // http://www.un.org/russian/conferen/wssd/docs/plan_wssd.pdf.

  20. Монтерейська угода www.un.org/esa/ffd/monterrey/MonterreyConsensus.pdf

  21. Международная конференция по финансированию развития www.un.org/russian/conferen/ffd/

  22. The End of Economic Growth http://www.preservenet.com/endgrowth/EndGrowth.html

  23. http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Nvvnu/ekonomika/2007_12/R5/5.pdf

  24. Електронний ресурс //Wikipedia.org/wiki/Сталий розвиток

  25. Електронний ресурс //Wikipedia.org/wiki/Податок Тобіна

  26. Глобальний екологічний фонд http://www.aris.kg/our_partners/org/gef/




Случайные файлы

Файл
92657.rtf
11605.rtf
16717.rtf
107083.rtf
164371.rtf