Соціально-орієнтована ринкова економіка як оптимальна модель ринку (179162)

Посмотреть архив целиком














КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Основи ринкової економіки”

за темою “ Соціально-орієнтована ринкова економіка як оптимальна модель ринку ”



Зміст


1. Теоретичні засади та об’єктивність процесу побудови соціального ринкового господарства в Україні

2. Сутність соціально-орієнтованої ринкової економіки

3. Загальна характеристика основних соціалізуючих складових ринкової економіки

Висновок

Література:



1. Теоретичні засади та об’єктивність процесу побудови соціального ринкового господарства в Україні


Надзвичайно складна політична й економічна ситуація, яка склалась в Україні, зумовлена особливостями перехідного періоду від тоталітарної системи до громадянського, демократичного суспільства, до соціально орієнтованої ринкової економіки.

Головне питання, що виникає в процесі структуризації суспільства, полягає саме в тому, на основі якої економічної парадигми має формуватися це суспільство, які домінанти повинні пронизувати усі структурні рівні системи, зрештою, які константи мають скріплювати його каркас. Інтелектуальні пошуки нині тривають переважно навколо цивілізаційної парадигми, один із напрямів якої передбачає поступове і неухильне включення усіх структур України у світові політичні й економічні процеси.

Наприкінці XX сторіччя Україна змінила свій напрямок соціально-економічного розвитку, стала на шлях радикальних соціально-економічних і політичних перетворень з урахуванням досвіду й досягнень розвинутих країн світу. Проте внаслідок відсутності у нашій державі національної трансформаційної моделі та невдалого запозичення чужих моделей економічного розвитку, перехід у нову якість набув руйнівного характеру. Замість прогресивних економічних і науково-технологічних зрушень, побудови соціально орієнтованої демократичної держави, підвищення матеріального добробуту й духовного рівня життя народу, Україна опинилася у глибокому занепаді. Внаслідок цього, при одночасному загостренні дефіциту інвестицій та інновацій, процеси ринкової трансформації протягом 1990-1999 рр. супроводжувалися, по суті, економічним розвалом. Макроекономічна структура за цей період майже не поліпшилась. Обсяги товарного виробництва для насичення попиту безпосередньо споживчого ринку скорочувалися швидшими темпами, ніж обсяги випуску промислових засобів виробництва. Відбулося істотне скорочення видобутку паливно-енергетичних ресурсів, випуску підприємствами наукомісткої і високотехнологічної продукції. Ці підприємства надто повільно здійснювали конверсію та надто швидко згортали свої виробничі програми і навіть взагалі виводили їх з господарського обороту.

У Посланні Президента України до Верховної Ради “Про внутрішнє і зовнішнє становище України” (“Підсумки соціально-економічного розвитку України та завдання на 2001 рік”) зазначено, що за роки економічної кризи (1990-1999 рр.) ВВП скоротився на 59,2%, обсяги промислової продукції - на 48,9%, сільського господарства - на 51,5%. Реальна заробітна плата зменшилась у 3,82 раза, а реальні виплати пенсій - у 4 рази.

Контури припинення подальшого спаду й забезпечення економічної стабілізації та зростання в Україні окреслилися лише у 2000 р. Досягнення в розвитку народного господарства за цей рік дали можливість створити першооснову для стабілізації становища та переходу до початку економічного зростання. Так, у 2000 р. в нашій країні ВВП за інформацією президентської доповіді зріс на 6%, підвищення обсягів промислового виробництва становило 12,9%, сільського господарства - 9,2%. А такі галузі, як харчова, легка, деревообробна, які безпосередньо працюють для задоволення потреб споживачів, домоглися 30-35% зростання продукції. За тим же джерелом інформації, відбулись позитивні зрушення в бюджетній сфері, активізовано інвестиційну, в тому числі кредитну політику, підвищено рівень монетизації економіки, її експортного потенціалу, зменшено зовнішній державний борг.

Для виведення народного господарства України з кризового стану важливе значення має розробка науково обгрунтованої концепції та моделі її економічного розвитку, які нашим ученим у співдружності з практичними працівниками належить якомога швидше створити власними зусиллями. При їх розробці необхідно врахувати позитивний світовий досвід в управлінні розвитком економіки, банківських і фінансових структур, використання державних і ринкових механізмів регулювання у їх оптимальному поєднанні. Стратегічна мета розвитку полягає в радикальному поліпшенні життєвого рівня народу, що врешті-решт зводиться до створення ефективної, соціально орієнтованої моделі економіки ринкового типу, яка базується на використанні як конкурентних переваг країни у світовому поділі праці, так і в міжнародній інтеграції, у якій підприємницький інтерес становитиме основу економічної мотивації.

Лише шляхом прискорення темпів зростання ВНП і національного доходу, зростання інтелектуального потенціалу нації і науково-технологічних інновацій, застосування яких суттєво змінює обсяги, структуру і якість виробництва товарів і послуг, здійснення активної політики енергозабезпечення, аграрної політики, глибокої перебудови соціальної сфери можна подолати структурну кризу і вивести економіку із стану спаду і стагнації, спрямувавши її в сталий розвиток необхідними темпами відтворення. У цьому, власне, й полягає глибинна суть державної політики концентрації ресурсів на вирішальних напрямах державних пріоритетів. У кожній країні їх вибір, а також вибір моделі економічної структури залежать від вихідної ситуації, цілей майбутнього розвитку і можливих темпів динамізму, ступеня інвестиційної та інноваційної активності у відповідних стратегічних напрямах.

Одним із стратегічних напрямків побудови цієї нової системи і повинна стати глибока перебудова соціальної сфери. В успішному розв’язанні цього стратегічного завдання особливо важливим пріоритетом на наступні роки є здійснення політики доходів і реформування системи оплати праці, усунення існуючого досі штучного заниження вартості робочої сили, а також дуже низького рівня соціальних доходів населення. Саме ці чинники, включаючи гострий дефіцит інвестиційно-інноваційної діяльності, стримують прискорення відтворювальних процесів і технологічне оновлення виробництва в Україні, що є необхідною передумовою забезпечення конкурентоспроможності багатьох підприємств.

Саме виходячи з наведеного необхідно зазначити наступні умови переходу до соціального ринкового господарства в Україні:

забезпечення економічної свободи;

становлення та зміцнення різних форм власності;

розвиток конкурентного середовища;

формування механізму вільного ціноутворення;

формування ринкової інфраструктури;

збалансоване функціонування комерційного і некомерційного секторів економіки;

державне регулювання економіки;

формування відкритої моделі економіки при дотриманні національних інтересів країни;

ефективна система соціального захисту населення, наявність соціальної інфраструктури.

Економічна модель України повинна спиратися на сучасні світові досягнення і спрямовуватися не на зразки так званого дикого капіталізму ХIХ ст., а орієнтуватись на суспільні цінності третього тисячоліття з його досить жорсткими детермінантами. Світова політична й економічна думка свідчить про те, що сучасне цивілізоване суспільство ґрунтується на трьох основних засадах: у політичній сфері - громадянське суспільство; в економічній - постіндустріальне, соціально орієнтоване ринкове господарство; у соціальній сфері - соціальне партнерство, справедливий розподіл матеріальних і духовних благ і на цій основі досягнення національної і соціальної злагоди.

Практика показує, що ринкова економіка не залишається незмінною. Наприкінці XX століття на хід розвитку передових країн ринкової економіки домінуючий вплив здійснюють соціальні фактори. Вплив останніх охоплює різні сфери економіки, приводить до зміни структури суспільних потреб, видів економічної діяльності, цінностей, що нею створюються. Це дозволяє говорити про “соціалізацію” сучасної економіки, трансформацію ринкової економіки в “соціальну ринкову економіку”. Відзначені процеси сприяють перегляду, переосмисленню економічних категорій, що існували раніше, сприяють виникненню нових.

Вивчення соціальної ринкової економіки має велике теоретичне і практичне значення. У категоріях і принципах, законах і закономірностях соціальної ринкової економіки відбиті глибинні процеси суспільного розвитку.

Концепція соціального ринкового господарства розроблена в Німеччині такими професорами, як Альфред Мюллер-Армак, Александер Рюстов, Вільгельм Рьопке, Людвіг Ерхард та Вальтер Ойкен. У політичну дійсність її впровадив Л.Ерхард.

Концепція соціального ринкового господарства, значно відрізняється від теорії класичного ліберального господарства, тобто від концепції ринкової економіки, де державі відводилася роль “нічного сторожа”. Вони визнають, що перед сучасною державою стоять сьогодні величезні завдання, що в середині XX ст. можливість істотно звільнити державу від обов’язків малоймовірна. Одним з найважливіших завдань держави Л. Ерхард вважав забезпечення вільної конкуренції. Вільна власна ініціатива і конкуренція повинні поєднуватися з активною роллю держави у господарському житті. Головним критерієм свободи для нього є свобода споживання. Останнє знаходить своє логічне доповнення у свободі підприємця виробляти та продавати ті продукти, які відповідають попиту.


Случайные файлы

Файл
13011-1.rtf
diplom.doc
145291.rtf
130649.rtf
130496.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.