Нерозв’язані проблеми макроекономіки (177277)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НІКОПОЛЬСЬКИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра економіки








КУРСОВА РОБОТА

З макроекономіки

на тему:

Нерозв’язані проблеми макроекономіки





Студента 5148 групи ІІ курсу

Маєвського Павла Ігоровича

Науковий керівник Лубенець І. О.



Зміст


Реферат

Вступ

1. Безробіття

1.1 Причини виникнення безробіття

1.2 Основні види безробіття

1.3 Особливості безробіття в сучасній Україні

2. Інфляція

2.1 Суть і види інфляції.

2.2 Джерела інфляції. Взаємозв’язок інфляції та безробіття.

2.3 Сучасне тлумачення взаємозв’язку інфляції та безробіття.

3. Проблеми обсягу національного виробництва.

3.1 ВНП- вимірювач результатів діяльності національної економіки.

3.2 Дві міри національного продукту: потік товарів і потік доходів.



Реферат


У макроекономіці точиться гостра полеміка навколо тріади її фундаментальних проблем — обсягу національного виробництва, безробіття та інфляції. Щодо обсягу національного виробництва, то суперечки стосуються методів економічної політики, за допомогою яких можна збільшити природний рівень виробництва у національній економіці, тобто забезпечити економічне зростання. Як відомо, природний рівень виробництва залежить від кількості факторів та від виробничої функції. Тому для збільшення обсягу національного виробництва економічна політика має сприяти збільшенню капіталу, підвищенню ефективності використання та вдосконаленню техніки й технології. Як випливає з моделі Солоу, збільшення капіталу потребує зростання рівня заощаджень та інвестицій. Тому чимало економістів виступають за проведення політики, яка підвищує рівень національних заощаджень. Проте це означає зменшення обсягу споживання нинішніх поколінь. Інша група економістів уважає, що цього не варто робити, бо завдяки науково-технічному прогресові добробут майбутніх поколінь і без цього буде вищий, ніж нинішніх.

Суперечки ведуться навколо ще однієї проблеми, пов'язаної з економічним зростанням: чи може воно тривати у XXIта наступних століттях? Противники економічного зростання вказують на те, що світова економіка використовує ресурси і нагромаджує відходи темпами, які планета не може витримати. Тому вони закликають до уповільнення економічного зростання й переходу до нульових його темпів. З іншого боку, прихильники економічного зростання переконані, що це — єдиний шлях до поліпшення матеріального статку й підвищення рівня життя. Щодо зв'язку між економічним зростанням і станом довкілля, то, на думку прихильників зростання, цей зв'язок перебільшено.

Особливо складною є проблема економічного зростання у країнах, що розвиваються. Згідно з традиційним підходом, для підвищення подушного доходу в цих країнах потрібно передовсім зменшити кількість дітей у родині. Інша група економістів дотримується концепції демографічного переходу, за якої слід досягти вищого рівня доходів, що знизить темпи зростання населення.

У макроекономіці гостро дискутується проблема безробіття. В останній чверті минулого століття природна норма безробіття у країнах із розвинутою ринковою економікою зросла. На думку одних економістів, це спричинене глибокими структурними змінами, зокрема через різке підвищення цін на нафту. Інші фахівці пояснюють динаміку середнього рівня безробіття змінами у складі робочої сили, а також щедрими виплатами безробітним.

Уряди розвинутих країн намагаються знизити природну норму безробіття. Проте немає простого способу розв'язання цього завдання. Природну норму безробіття, імовірно, можна зменшити, знизивши мінімальну заробітну плату та відмовившись від страхування на випадок безробіття, що надасть стимули до пошуку роботи та встановить рівноважний рівень зарплати. Проте ці заходи економічної політики найсильніше позначаться на становищі найбідніших груп населення. Тому чимало економістів не підтримують таких заходів.

Особливо складною є проблема безробіття у перехідних економіках, де природна норма безробіття ще не склалася, а фактичний його рівень становить 15—20% робочої сили. Одна група економістів виходить із того, що ринковий механізм, який складається в перехідній економіці, сам собою впорядкує та поліпшить ситуацію на ринку праці. Інші обґрунтовують необхідність активнішої державної політики для оздоровлення ситуації у сфері зайнятості.

Нерозв'язаною у макроекономіці є проблема джерел інфляції. Одні економісти вважають, що єдиною причиною інфляції є надмірні темпи зростання пропозиції грошей порівняно з темпами зростання валового внутрішнього продукту. Інші твердять, що інфляція виникає тоді, коли сукупні видатки перевищують обсяг національного продукту. Ще одна група економістів розглядає інфляцію як багатофакторний процес, тобто її можуть індукувати різні джерела, зокрема вищі темпи зростання грошової маси порівняно зі зростанням національного продукту, дефіцит державного бюджету, особливості структури національної економіки та ін.

Унаслідок різного тлумачення джерел інфляції гостро дискусійною є і проблема методів боротьби з нею. Найпоширеніший погляд на цю проблему відображає короткострокова крива Філіпса, згідно з якою зниження темпів інфляції потребує певного періоду скорочення обсягу виробництва й зростання безробіття. Відповідно до цього погляду коефіцієнт дезінфляційних втрат — відсоток зменшення ВВП задля зниження інфляції на 1% — показує видатки на боротьбу з інфляцією. Ці видатки є досить значними.

Інші фахівці доводять, що витрати на боротьбу з інфляцією є насправді вищими, ніж показує коефіцієнт дезінфляційних втрат. На їхню думку, спад, викликаний політикою дезінфляції, може підвищити природну норму безробіття, що додасть до втрат, пов'язаних із тимчасовим скороченням виробництва, ще й втрати, викликані усталено високим рівнем безробіття. Ці економісти як метод боротьби з інфляцією обстоюють політику доходів.

Прихильники теорії раціональних сподівань твердять, що заздалегідь оголошена політика боротьби з інфляцією, якій довіряє населення, не супроводжується падінням національного обсягу виробництва та зростанням безробіття. Ті економісти, що тлумачать інфляцію як багатофакторний процес, уважають, що для боротьби з нею потрібно використовувати широкий арсенал знарядь.

У макроекономіці точиться полеміка з приводу сукупного попиту та сукупної пропозиції як її фундаментальних категорій. Одна група економістів, яких називають кейнсіанцями, вважає, що внаслідок негнучкості цін та зарплати крива сукупної пропозиції є горизонтальною. Щодо сукупного попиту, то він може помітно змінюватися під впливом зміни інвестицій, навіть якщо не відбулися зміни у пропозиції грошей. Якщо, наприклад, інвестиції зменшилися, то обсяг національного продукту тривалий час може залишатися на рівні, нижчому за рівень повної зайнятості. Тільки збільшення сукупного попиту внаслідок активної макроекономічної політики допомагає, на думку кейнсіанців, подолати рецесію або депресію. Отже, згідно з цим підходом, держава відіграє важливу економічну функцію, здійснюючи стабілізаційні заходи.

Інша група економістів, передовсім монетаристи, твердять, що ціни й заробітна плата гнучкі не лише у довгостроковому періоді, а й у короткостроковому. На їхній погляд, крива сукупної пропозиції є вертикальною, бо фактичний рівень національного продукту завжди тяжіє до обсягу виробництва за повної зайнятості. Водночас монетарне™ вважають, що кількість грошей у національній економіці визначає обсяг сукупного попиту. Кількість товарів і послуг, які купуватимуть економічні суб'єкти, залежить від кількості грошей, якою вони володіють, та купівельної спроможності грошей, яка визначається рівнем цін. Якщо рівень цін знижується, то за даної пропозиції грошей їхня купівельна спроможність зростає.



Вступ


Завдання макроекономіки як науки полягає в тому, щоб дослідити механізм функціонування національної економіки для підвищення дієвості макроекономічної політики. Хоча макро-економіка є молодою наукою, дослідники уже сформулювали низку законів та закономірностей, які описують поведінку макроекономічних змінних. Проте чимало питань, що стосуються механізму функціонування національної економіки, залишаються предметом гострої дискусії.

Більшість економістів мають схожі думки щодо певних фундаментальних теоретичних положень, що стосуються впливу макроекономічної політики на основні макроекономічні змінні. Це дає підставу виокремити цю більшість у так званий основний потік макроекономіки.

Згідно з поглядом цієї більшості, по-перше, центральним пунктом макроекономічної теорії є виявлення чинників, які визначають реальний обсяг товарів і послуг, що їх продукує національна економіка. Інакше кажучи, стрижнем макроекономіки є дослідження законом/'/) ностей економічного зростання та економічного розвитку країни загалом. Головним показником економічного зростання є динаміка валового внутрішнього продукту.

Основний потік макроекономіки виходить із того, що у довгостроковому періоді зростання обсягу національного виробництва визначають фізичні фактори кількість та якість факторів виробництва і наявна технологія, яка трансформує економічні ресурси у товари й послуги. Темпи цього зростання залежать від збільшення затрат факторів виробництва або від поліпшення наявної технології.

Економічна політика може впливати на економічне зростання у довгостроковому періоді лише через сприяння нагромадженню виробничого потенціалу економіки — збільшення капіталу, підвищення якості робочої сили, поліпшення стану земельних угідь тощо. Наприклад, політика стимулювання заощаджень, розширює, зрештою, обсяг капіталу у національній економіці; політика, спрямована на розвиток середньої й вищої освіти, веде до підвищення кваліфікації робочої сили, до прискорення науково-технічного прогресу. Це збільшує кількість ресурсів та підвищує їхню якість, а відтак зростають обсяг національного виробництва та рівень життя народу.


Случайные файлы

Файл
82760.rtf
23341.rtf
33546.rtf
57986.rtf
156661.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.