Необхідність і принципи формування вищих органів управління підприємствами України (177256)

Посмотреть архив целиком













КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни „ Економіка підприємства"

тема роботи: „Необхідність і принципи формування вищих органів

управління підприємствами України"


Зміст


Вступ

Розділ 1. Основні засади державного регулювання господарською діяльностю в україні

1.1 Господарський Кодекс України

1.2 Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності

1.3 Дозвільна система у сфері господарської діяльності

Розділ 2. Основні регуляторні дії вищих органів управління господарською діяльністю підприємств в україні

2.1 Державна реєстрація суб’єктів господарювання

2.2 Ліцензійне обмеження видів господарської діяльності

2.3 Патентування окремих видів господарської діяльності

2.4 Антимонопольне регулювання конкуренції в господарській діяльності

Розділ 3. Оновлені організаційні функції міністерств кабінету міністрів україни як вищих органів керівництва розвитком підприємств галузей

3.1 Основні функції Міністерство палива та енергетики України

3.3 Основні функції Міністерства промислової політики України

Висновки

Список використаної літератури


Вступ


Система державного управління суб’єктами господарювання в Україні існує у вигляді вищих органів загальнодержавного управління всіма суб’єктами господарювання. Формування і функціонування таких органів управління є об'єктивно необхідними й доцільними, оскільки зумовлюється наявністю широкого кола управлінських рішень, прийняття та практична реалізація яких перебувають поза можливостями та компетенцією самих підприємств і організацій, які в ринковій економіці мають, переважно, недержавну форму власності.

Чинну в Україні систему загальнодержавного управління підприємствами, організаціями та іншими первинними ланками (утвореннями) національної економіки очолює Президент України, який як глава держави в рамках повноважень, визначених Конституцією України, керує всіма сферами діяльності суспільства, включаючи економіку.

Верховна Рада (парламент) України бере участь в управлінні економікою, окремими її сферами і галузями опосередковано, через формування необхідної законодавчої бази.

Центральну виконавчу владу держави репрезентує Кабінет Міністрів України, який практично реалізує соціально-економічну політику країни, координує та спрямовує діяльність конкретних ланок національної економіки через відповідні центральні органи виконавчої влади - міністерства, державні комітети, комітети, агентства, інші установи.

Центральними органами виконавчої влади, керівники яких входять безпосередньо до складу Кабінету Міністрів України та які утворюють систему державного управління суб'єктами господарювання (діяльності), є конкретні міністерства, комітети та інші центральні відомства.

До вищих органів державного управління підприємствами (організаціями) належать також державні комітети та інші центральні органи, статус яких прирівнюється до статусу Державного комітету України:

Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України;

Державний комітет України по водному господарству;

Державний комітет України по земельних ресурсах;

Державний комітет України з енергозбереження;

Державний комітет лісового господарства України;

Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України;

Державний комітет статистики України;

Національне космічне агентство України;

Крім того, функціонують центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Такими є:

Антимонопольний комітет України;

Державна податкова адміністрація України;

Державна митна служба України;

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;

Національна комісія регулювання електроенергетики України;

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України;

Фонд державного майна України;

Зважаючи на це, актуальністю теми курсової роботи є дослідження ролі вищих органів управління підприємствами різних форм власності в Україні.

Метою курсової роботи було дослідження необхідності створення та функцій вищих органів управління підприємствами в Україні, як основи державного регулювання економічного механізму країни при переході до ринкової економіки та недержавних форм власності в господарюванні.

Інформаційною базою дослідження були матеріали „електронної” бази законодавства України - „Ліга" (кодекси, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України).


Розділ 1. Основні засади державного регулювання господарською діяльностю в україні


1.1 Господарський Кодекс України


Господарський кодекс України [1] встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності. Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Господарський Кодекс України визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Під господарською діяльністю у Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Загальними принципами господарювання в Україні є:

забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;

свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

захист національного товаровиробника;

заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання.

У сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому.

Економічна стратегія - обраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на вирішення крупно-масштабних економічних та соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і національного багатства, підвищення народного добробуту. Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей народного господарства, засобів та способів їх реалізації, виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи законні інтереси суб'єктів господарювання.

Економічна тактика - сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в поточному періоді розвитку народного господарства.


Случайные файлы

Файл
178374.rtf
141177.rtf
162912.rtf
122274.doc
149076.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.