Капітал як економічна категорія товарного виробництва (176747)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

1. Капітал як економічна категорія товарного виробництва

1.1. Сутність капіталу в історії економічної думки

1.2. Сутність і зміст категорії “капітал”

2. Іноземні інвестиції у світовій економіці

2.1. Сутність інвестицій. Класифікація інвестицій

2.2. Розподіл прямих іноземних інвестицій у світовій економіці

2.3. Портфель цінних паперів та фондовий ринок

3. Іноземний капітал в Україні

3.1. Державна політика щодо залучення іноземних інвестицій в економіку України

3.2. Інвестиції на території України

Висновки

Література


Вступ


В процесі глобалізації міжнародної економіки особливої актуальності набувають дослідження процесів міжкраїнового залучення іноземного каптіалу. Забезпечення потужного притоку інвестицій в основний капітал для економіки будь-якої країни є одним із найактуальніших завдань.

Проблеми, пов’язані з активізацією інвестиційної діяльності, стимулювання інвестиційних надходжень, підвищення ефективності нагромадження основного капіталу тощо мають давню глибоку наукову розробку. Так дані проблеми широко дискутуються в наукових працях провідних учених України та світу. Серед них: Базилевич В., Войцеховська В., Харламова Г., Данилов О., Носова О., Гостюк М., Гайдуцький В., Лісовицький В., Макконелл, Брю, Предборський В., Абрамович І. та інші.

В сучасних умовах швидкий розвиток міжнародних інвестиційних процесів посилив їх вплив на економіку приймаючих країн. Країни, що розвиваються чи переживають трансформаційний період все сильніше вбачають іноземний капітал як джерело економічного розвитку та модернізації економіки, покращення соціальних позицій розвитку країни. Саме тому такі країни намагаються лібералізувати свої інвестиційні режими та застосовувати інші необхідні заходи задля приваблення більших потоків іноземних інвестицій. Міжнародний простір інвестиційних ресурсів оперує за ринковими правилами й в умовах жорсткої конкуренції за основний товар – інвестиції (зокрема, прямі іноземні інвестиції, які є найпривабливішими для економіки країн), а гравцями тут виступають вже окремі країни. Тому в умовах жорсткої кокуренції найбільші і найефективніші інвестиції залучають до себе ті країни, чиї інвестиційні стратегії виявляються найбільш вдалими, що проявляється через сприятливість інвестиційного клімату країн до потреб та запитів інвесторів [8,79]. Проблема залучення й ефективного використання іноземного капіталу постійно привертає до себе увагу. Вітчизняні та зарубіжні вчені стверджують, що на розвиток міжнародної інвестиційної діяльності вцілому впливають фактори політичного, ресурсного, загального і глобального характеру. Важливе значення мають потенційні можливості країн приймати капітал у будь-яких масштабах і формах, умови його використання із забезпеченням достатнього для інвестора прибутку за припустимого рівня розвитку.

Прискорення глобалізації світової економіки призвело також до появи нових напрямів припливу іноземного капіталу, особливо у країни, що розвиваються. Йде мова про грошові перекази міжнародних працевлаштованих мігрантів, венгурний капітал, проникненя капіталу у банківські сектори.

За сучасної економічної ситуації надходження іноземного капіталу до України є досить актуальним для неї. Адже глибокі зміни в господарському механізмі України, зумовлені переходом до ринкової економіки, потребують підвищеної уваги до вирішення питань інвестиційної діяльності. Як один із найважливіших напрямів розширення та відтворення основних фондів і виробничих потужностей господарства на базі науково-технічного прогресу інвестиційна діяльність уможливлює регулювання розвитку економіки, істотне підвищення її ефективності. Розв’язання інвестиційної проблеми є досить важливим та актуальним для України оскільки саме інвестиції вкрай потрібні підприємствам і організаціям для переходу до стабільної господарської діяльності, для преозброєння виробництва, підвищення якості продукції [18, 40].

Досить важливим є також питання фондового ринку і цінних паперів. Оскільки такий ринок дуже серйозно впливає на економіку, регулює приплив капіталів в країни.

Мета: Метою є з’ясування: багатоаспектності категорії “капіталу”, що проявляється в різноманітності його форм, властивостей, категорій, а також порівняти різноманітні історичні економічні думки щодо сутності капіталу; з’ясувати, що таке вивіз капіталу, в яких форамх він здійснюється; сутності іноземного капіталу, яке значення для розвитку світової економіки та економіки України мають прямі іноземні інвестиції та портфельні інвестиції.


1. Капітал як економічна категорія товарного виробництва


1.1. Сутність капіталу в історії економічної думки


Питання теорії капіталу відноситься до числа найбільш складних в економічній науці. Термін “капітал” походить від латинського “capitalis” – головний, основний, дуже важливий і німецького - “kapital” – основне майно. В економічних школах капітал трактується по-різному. Основними науковими концепціями при вивченні теорії капіталу являються: натуралістична, соціально-економічна, монетарська, а також концепція, заснована на взаємовідносинах “людського” і “фізичного” капіталів [1, 142].

Так автори підручника “Історія економічних учень” Базилевич В. Д., Лісовицький В. М. наводять різні теорії капіталу. Зокрема, Франсуа Кене (1694-1774рр.) відомий фізіократ, вперше звернув увагу на категорію капіталу і спробував дати її науковий аналіз. Він під капітаом розумів сукупність засобів (авансів), використовуваних у виробництві для створення чистого прибутку. Кене стверджував, що різні частини капіталу виконують свої функції неоднаково. Одна частина – первісні аванси – функціонують у процесі виробництва тривалий час, не покидаючи його, інша - “щорічні аванси” – вимагає постійного поновлення. Тим самим було покладено початок структурного аналізу капіталу, розподілу його на основний і оборотний [4, 19]. Однак А. Сміт (1723-1790 рр.) один із представників політичної економіки на відміну від фізіократів, визначав капітал як частину запасів, від яких певна особа очікує отримати прибуток; трактував як продуктивний увесь суспільний капітал. Водночас, він вважав, що капітал не існував за умов раннього примітивного суспільства і з’явився у результаті первісного нагромадження, яке вчений пов’язував виключно із працелюбністю та бережливістю окремих індивідів. Сміт продовжив після фізіократів розподіл капіталу на основний та оборотний, але “весь капітал будь-якого підприємця неодмінно поділяється на капітал основний і на капітал оборотний”.


Табл. Відмінності між основним та оборотним капіталом

за А. Смітом

Основний капітал

Оборотний капітал

Характеризуєтья тим, що приносить дохід або прибуток, не надходячи в обіг або не міняючи власника”.


Складається:

* “із будь-якого роду корисних машин і знарядь праці, що полегшують і зменшують працю”;

* з усіх “дохідних будівель, таких як приміщення під крамниці, склади, майстерні, будинки на фермі з усіма потрібними будівлями: стайнями, коморами та ін.”;

* “поліпшення землі – усього того, що з вигодою витрачене на розчищення і приведення її до стану, найсприятливішого для обробітку та окультурення”;

* “набутих і корисних здібностей усіх мешканців або членів суспільства”.


Характеризуєтья тим, що приносить прибуток тільки в процесі обігу, міняючи господарів”.


Складається:

* “із грошей, за посередництва яких обертаються і розподіляються серед споживачів інші три частини обігового капіталу”;

* “запасів продовольства, якими володіють м’ясники, скотопромисловці, фермер, хліботорговець, розраховують отримати прибуток»;

* “матеріалів, цілком сирих або більш-менш оброблених, що призначені для виготовлення одягу, предметів обстановки, будинків, але ще остаточно не використані в ділі...”;

* “виробів, що вже виготовлені й закінчені, але ще перебувають у руках торговця або фабриканта і не продані чи не розподілені серед вдповідних споживачів”.



Автори підручника зазначають, що великою “заслугою вченого стало розуміння того, що співвідношення між складовими капіталу є неоднаковим у різних галузях виробництва. Крім того, він зрозумів значення капіталізованої цінності, набутих і корисних здібностей усіх жителів або членів суспільства”. Сміт трактував капітал як головну рушійну силу економічного прогресу, стверджував, що будь-яке збільшення або зменшення капіталу природним чином сприяє зростанню або скороченню мінової вартості річного продукту землі та праці країни реального балансу та доходу населення. А. Сміт зазначав, що зростання національного багатства неможливе без нагромадження капіталу [2, 193].

Активним опонентом та послідовником вченого був інший представник класичної економічної думки Д. Рікардо (1772-1823 рр.). Він визначав капітал як провідний фактор розвитку продуктивних сил суспільства, “частину багатства країни, яка використовується у виробництві й складається з їжі, одягу, інструментів, сировини, машин, всього необхідного для того, щоб привести в рух працю”. Та на відміну від А. Сміта, який пов’язував виникнення капіталу з переходом від примітивного до розвиненого господарства, Д. Рікардо трактував капітал позаісторично, стверджуючи, що знаряддя праці перісної людини, також є капіталом [2, 211]. Ще одним із представників класичної політичної думки, який розвивав теорію капіталу був Дж. С. Мілль (1806-1873 рр.). Услід за Смітом стверджував, що “крім початкових і загальних умов виробництва – праці і продуктивних сил – існує ще одна умова, без якої неможливо здійснити виробничу діяльність... Йдеться про попередньо нагромаджений запас продуктів минулої праці - капітал”. Трактуючи капітал як раніше нагромаджений матеріалізований продукт праці, Дж. С. Мілль зазначав, що останній є продуктом заощадження (продовжуючи вчення Сміта, який вважав, що “ощадливість, а не працьовитість є безпосередньою причиною зростання капіталу”), тобто утримання від теперішнього споживання заради майбутньої корисності. Відтак він дійшов висновку, що “зростання капіталу необхідним чином залежить від двох моментів – величини фонду і від сили схильностей, які спонукають заощаджувати”. У руслі ідей класичної школи Мілль стверджував, що зростання капіталу викликає безмежне розширення виробництва, оскільки межою багатства завжди слугує нестача не споживачів, а виробників і виробничих потужностей. Та водночас вчений визначав, що розвитку капіталів та виробництва притаманні певні обмеження, пов’язані із зменшенням граничної продуктивності капіталу. Мілль, так само як і Сміт, виокремлював у складі капіталу, зайнятого у виробництві: оборотний та основний [2, 261]. Отже, саме в працях Рікардо, Ф. Кене, Дж. С. Мілля та інших економістів, які були проаналізовані вище, визначений зв’язок капіталу з його тривалим використанням, а також речовою (товарною) сутністю. Представник неокласичної школи А. Маршал зазначав, що капітал – це речі, які утворюють передумови виробництва. Він виділяв спожвичий капітал (їжа, одяг, житло), опосередкований капітал (інструменти, машини, сировина) [1,142]. Автори підручника “Економікс“ С. Брю і К. Макконелл визначають “капітал як створені людиною ресурси, використані для виробництва товарів і послуг; товари, які безпосредньо не задовільняють потреби людей” [3,338]. Трактування капіталу Макконеллом та Брю є своєрідним узагальненням усіх вищевикладених визначень капіталу економістів, які є представниками натуралістичної концепції, згідно з якою капітал – це засоби виробництва або товари для продажу.


Случайные файлы

Файл
17626-1.rtf
66433.rtf
131837.rtf
72646.rtf
60299.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.