Держбюджет та проблема бюджетного дефіциту в Україні (176261)

Посмотреть архив целиком

2



Міністерство фінансів України











Індивідуальне завдання


Тема: “Держбюджет та проблема бюджетного дефіциту в Україні”.














м. Дніпропетровськ

2005 рік





План:


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. БЮДЖЕТНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ

1.1. Теоретичні засади Державного бюджету України.

1.2. Основні етапи бюджетного процесу.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ У 2005 РОЦІ

2.1. Основні завдання бюджетно – фінансової політики 2005 року.

2.2. Аналіз соціальних видатків у Державному бюджеті 2005 року у порівнянні з 2004 роком.

2.3. Аналіз відновлень окремих норм законодавства у 2005 році.

2.4. Аналіз нововведень бюджету 2005 року у порівнянні з попередніми роками.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМА ДЕФІЦИТНОСТІ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ І ШЛЯХИ ЇЇ РОЗВ’ЯЗАННЯ

3.1. Економічна сутність дефіциту державного бюджету та причини його виникнення.

3.2. Основні категорії бюджетного дефіциту.

3.3. Управління бюджетним дефіцитом і державним боргом.

3.4. Шляхи розв'язання проблем дефіцитності державного бюджету.

ВИСНОВКИ ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКИ


ВСТУП

У функціонуванні економіки тієї чи іншої країни, формуванні її фінансової системи неможливо обійтися без утворення різних централізованих фондів, де провідну роль відіграє державний бюджет як загальнодержавний бюджет грошових коштів.

Бюджети і бюджетне регулювання існують в будь – якій соціально – економічній системі і притаманні економіці як ринкового, так і неринкового типу. Однак, характер бюджетного упорядження, способи формування, затвердження, використання бюджетів мають принципову відмінність. Особливо це стосується державного бюджету.

Одним з показників ефективності бюджетної політики є сальдо державного бюджету. Активне сальдо свідчить про ідеальне вико­нання державного бюджету. Воно має місце тоді, коли державні ви­датки цілковито покриваються доходами й утворюється бюджет­ний надлишок — явище досить рідкісне у практиці господарюван­ня. Останніми роками всі країни світу, за невеликим винятком, мали пасивне сальдо, якому відповідає дефіцит державного бюдже­ту, що означає перевищення видатків над доходами. Як наслідок, типовою стала тенденція до зростання бюджетного дефіциту відносно ВВП.

За своєю природою бюджетний дефіцит, як і будь-яка інша економічна категорія, має конкретний інтервал дії, що визначається, з одного боку, законами зростання вартості, з другого — законами інфляції. Якщо бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, він об'єктивно набирає активної економічної форми, якщо ж до законів інфляції — то пасивної. Регулювання бюджетного дефіциту полягає в тому, щоб за допомогою фінансового механізму обома формами бюджетного дефіциту ефективно адаптуватися до тенденції зростання граничних суспільних витрат виробництва. Водночас це означає і стимулювання розвитку продуктивних сил країни. Застосування такої політики дасть змогу суспільству залежно від рівня економічного розвитку і потенціалу грошових ресурсів планувати прийнятний розмір дефіциту бюджету.

Важливим моментом у процесі розгляду проблеми бюджетного дефіциту є те, що її неможливо розв'язати за рахунок боргового фі­нансування, оскільки категорії "бюджетний дефіцит" і "державний борг" тісно пов'язані між собою. Одне поняття випливає з іншого, а саме за рахунок боргового фінансування можна скоротити бюджет­ний дефіцит, проте одразу починає зростати обсяг державного бор­гу. І навпаки, при збільшенні виплат по державному боргу останній, звичайно, зменшується, однак це, в свою чергу, незмінне призводить до збільшення бюджетного дефіциту. Цей процес може бути нескін­ченним, внаслідок чого коло замкнеться, якщо уряд не докладе зу­силь для того, щоб підвищити ділову та економічну активність у кра­їні. Найвірогідніше, йдеться про те, щоб посилити увагу до концепції функціональних фінансів.

Безумовно, уряд має контролювати розмір бюджетного дефіциту. Інакше останній сам по собі чинитиме дестабілізуючий вплив на со­ціально-економічний розвиток країни. Щоб досягти контрольованості таких подій, використовують три основних загальноприйнятих способи фінансування дефіциту державного бюджету, а саме: кредит­но-грошова емісія (монетизація); випуск державних позик; збільшен­ня податкових надходжень до державного бюджету.



РОЗДІЛ 1. БЮДЖЕТНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ

1.1. Теоретичні засади Державного бюджету України

Державний бюджет – це система грошових відносин, які виникають між державою, з одного боку, підприємствами, організаціями і населенням – з іншого боку, з приводу формування і використання централізованого фонду державних грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб.

Державний бюджет – це щорічно розроблюваний та регульований органами держави розподіл доходів і витрат. Це зведений основний фінансовий план утворення та використання загальнодержавних фінансів. Він складається з доходів та витрат. Баланс між ними саме і забезпечує узгодження матеріально – речових та грошово – фінансових пропорцій суспільного відтворення.

Відповідно до законодавства доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

1. Податкові надходження - передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

2. Неподаткові надходження - доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження.

3. Доходи від операцій з капіталом.

4. Трансферти - кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Видатки бюджету класифікуються за наступними напрямками:

1. Функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків);

2. Економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);

3. Ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків);

4. За бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).

За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні видатки, капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністром фінансів України.

Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.

Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом.

1.2. Основні етапи бюджетного процесу

Бюджетний процес – це регламе­нтована нормами права діяльність, яка пов’язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюдже­тів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Найважливішими складовими грамотно побудованого бюджетного процесу є його структурне і нормативне відображення в часі.

До основних завдань бюджетного процесу належать:

  • забезпечення збалансованості бюджету;

  • гармо­нізація бюджетної та економічної політики;

  • досягнення реалістично­сті прогнозного обсягу доходів та видатків бюджетів;

  • виявлення матеріальних і фінансових резервів;

  • здійс­нення перерозподілу бюджетних ресурсів між бюджетами;

  • здійс­нення контролю на всіх стадіях бюджетного процесу.

Не пізніше 1травня Кабінет Міністрів України (далі – КМУ) по­дає до Верховної Ради України (далі – ВРУ) річний звіт про вико­нання закону про Державний бюджет України та показники виконання зведеного бюджету. Рахункова палата протягом 2-х тижнів з дня офіційного подання річного звіту готує висно­вки щодо використання державних коштів.

У червні у ВРУ відбуваються парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період. ВРУ або схвалює, або бере до відома зазначений доку­мент та подає пропозиції і дору­чення КМУ.

На початку липня відбува­ється розробка проекту ЗУ “Про Держбюджет У.” на наступний рік.

Не пізніше 15 вересня КМУ подає до ВРУ офіційне рішення про схвалення проекту з-ну про держбюджет на наступний рік разом із відповідними матеріалами. Через 5днів починається процес предста­влення проекту закону на пленарних засіданнях ВРУ.

З початку жовтня ВРУ готує проект закону про Держбю­джет України і до 1-го читання він розглядається народними депутатами, у комітетах, депутатських фракціях та групах.

Комітет ВРУ з питань бюджету не пізніше 15жовтня (20жовтня, якщо проект бюджету був прийнятий до розгляду після повторного подання КМУ) року, який передує плановому, розглядає пропозиції до проекту закону про Держбюджет України і готує Висновки та пропозиції до нього.

У листопаді відбувається 2-є та 3-є читання закону про Держбюджет. Не пізніше 25 листопада Ко­мітет ВРУ з питань бюджету доопрацьовує проект закону та вносить його на розгляд ВРУ.

Закон про Держбюджет України приймається ВРУ до 1 грудня року, що передує плановому і набуває чинності в разі його підписання Президентом України.

За умови неповернення Пре­зидентом закону для повторного розгляду на місцях розпочинається процес затвердження місцевих бюджетів. Для узгодженості процесу формування державного та місцевих бюджетів, визначення термінів отримання інформації, необхідної для обрахунків обсягів бюджетів та міжбюджетних трансфе­ртів, своєчасного затвердження місцевих бюджетів.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВИКОНАННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ У 2005 РОЦІ

2.1. Основні завдання бюджетно – фінансової політики 2005 року

Відповідно до вимог Бюджетного кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. №686 "Про схвалення проекту Основних напрямів бюджетної політики на 2005 рік" та Постанови Верховної Ради України від 24 червня 2004 р. №1854-IV "Про Основні напрями бюджетної політики на 2005 рік" Міністерство фінансів України розробило проект Державного бюджету України на 2005 рік.

Метою бюджетної політики на 2005рік є фінансове забезпечення реалізації стратегічних цілей програми діяльності Кабінету Міністрів України – підвищення рівня державних соціальних стандартів надання державних та громадських послуг, зниження рівня бідності в країні.

Основними завданнями бюджетно-фінансової політики на 2005 рік визначено:

  • забезпечення збільшення видатків соціальної спрямованості державного та місцевих бюджетів як інструмента досягнення пріоритетних соціальних та економічних цілей;

  • сприяння випереджаючому зростанню темпів збільшення реальних доходів населення, передусім заробітної плати, порівняно з валовим внутрішнім продуктом;

  • стимулювання інноваційної та інвестиційної діяльності, формування бюджету розвитку як фактора економічного зростання таї забезпечення становлення інноваційної моделі розвитку економіки;

  • недопущення виникнення простроченої заборгованості із заробітної плати у бюджетній сфері та соціальних виплат, у тому числі громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, скорочення дебіторської та кредиторської заборгованості бюджетних установ та бюджетів усіх рівнів;

  • поліпшення умов для розвитку соціальної та гуманітарної сфери шляхом збільшення обсягів видатків на соціальний захист населення, охорону здоров'я та освіту, підвищення ефективності їх використання, зокрема через удосконалення механізму розподілу між-бюджетних трансфертів;

  • продовження застосування та удосконалення механізму середньострокового бюджетного планування відповідно до основних напрямів соціально-економічного розвитку держави;

  • посилення взаємоузгодженості бюджетної та грошово-кредитної політики на всіх етапах формування і реалізації як необхідної умови збалансованого економічного зростання;

  • продовження роботи з реформування системи соціального захисту, освіти, охорони здоров'я та пенсійного забезпечення відповідно до напрямів, визначених у Програмі діяльності Кабінету Міністрів України, насамперед первинної медичної допомоги, загальної середньої освіти;

  • підвищення рівня соціальної підтримки малозабезпечених і соціальне незахищених громадян шляхом запровадження пріоритетності політики зростання доходів, у першу чергу, працюючого населення, у тому числі через механізм забезпечення зростання рівня зайнятості працездатного населення.

    1. Аналіз соціальних видатків у Державному бюджеті 2005 року у порівнянні з 2004 роком

Згідно з дорученнями Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України у 2005 році у пріоритетному порядку потребують додаткового збільшення видатки соціального спрямування.

Тому підготовка проекту Державного бюджету України на 2005 рік здійснювалась, виходячи із необхідності вирішення найважливіших соціальних питань:

  • збільшення на 20,6 % фонду оплати праці працівників бюджетних установ з метою запровадження з 1 січня 2005 року мінімальної заробітної плати працівників бюджетних установ у розмірі 262 гривні із збереженням міжпосадових співвідношень - 5 млрд. гривень.

  • введення з 1 січня 2005 року в дію нових відповідних норм Закону України від 9 липня 2003 р. "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" – понад 2 млрд. гривень (щодо компенсації для сільськогосподарських підприємств та дострокового виходу на пенсію шахтарів).

  • поетапного врегулювання питання пенсійного забезпечення військовослужбовців - 0,9 млрд. гривень, на першому етапі більше ніж удвічі зростає пенсія осіб рядового та начальницького складу.

  • підвищення у 2,3 рази з 1 липня 2004 року стипендій студентам вищих навчальних закладів та учням професійно-технічних навчальних закладів - понад 0,5 млрд. гривень.

  • підвищенням вдвічі соціальних гарантій ветеранам війни і праці, а саме: підвищення розмірів щорічної допомоги до Дня Перемоги, збільшення витрат на санаторно-курортне лікування та інші, передбачені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" пільги, запровадження державних довічних стипендій особам, що мають особливі заслуги перед Батьківщиною" - 0,3 млрд. гривень.

  • збільшення в півтора рази розрахункового розміру, що застосовуються при визначенні обсягу державної соціальної допомоги відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" - 150 грн. проти 100 грн. у 2004 році.

  • збільшення рівня забезпеченості прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення допомоги непрацездатним особам та інвалідам відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям": для непрацездатних осіб - 120 грн. проти 110 грн. у 2004 році та інвалідів - 130 грн. проти 115 грн. у 2004 році.

  • ведення в дію норм законодавства в частині соціальних гарантій (безкоштовного харчування учнів 1-4 класів, заробітної плати педагогам, працівникам музеїв, разових виплат науковцям та допомоги дітям-сиротам), які щорічно призупинялися Законом про Державний бюджет України - близько 1 млрд. гривень.

    1. Аналіз відновлень окремих норм законодавства у 2005 році

В обсягах державного та місцевих бюджетів на 2005 рік включені видатки на реалізацію окремих норм законодавства, які щорічно призупинялися Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік, таких, як:

  • безкоштовне харчування учнів 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів, крім дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та дітей із малозабезпечених сімей відповідно до абзацу п'ятого частини третьої статті 5 Закону України "Про охорону дитинства" - 401.8 млн. гривень.

  • встановлення педагогічного навантаження вчителя - 18 навчальних годин на тиждень, запровадження доплат педагогічним працівникам загальноосвітніх закладів за класне керівництво та завідування навчальними кабінетами відповідно до абзаців другого-восьмого частини першої статті 25 Закону України "Про загальну середню освіту " - 138,4 млн. гривень.

  • встановлення середньої наповнюваності груп та запровадження доплат педагогічним працівникам у позашкільних навчальних закладах за завідування майстернями та лабораторіями відповідно до частини другої статті 18 і частини першої статті 22 Закону України "Про позашкільну освіту " - 61,1 млн. гривень.

  • реалізацію абзацу другого частини третьої статті 30 Закону України "Про дошкільну освіту" щодо встановлення педагогічного навантаження – 30 годин на тиждень для вихователя групи загального типу дошкільного навчального закладу незалежно від підпорядкувань, типу і форми власності - 57,5 млн. гривень.

  • відрахування профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу відповідно до статті 44 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" -53 млн. гривень.

  • доплата за вислугу років працівникам музеїв та бібліотек відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 28 Закону України "Про музеї та музейну справу" і частини п'ятої статті 30 Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" - 40,9 млн. гривень.

  • пільговий проїзд студентів вищих і учнів професійно-технічних навчальних закладів по території України водним і автомобільним транспортом відповідно до частини п'ятої статті 9 Закону України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" - 28,2 млн. грн.

  • виплати грошової допомоги при виході на пенсію (щодо науково-педагогічних працівників, які працюють у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації, закладах післядипломної освіти) відповідно до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" - 11,4 млн. гривень.

  • надання одноразової допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, яким у 2005 році виповниться 18 років, відповідно до частини шостої статті 25 Закону України "Про охорону дитинства" - 6,4 млн. гривень.

  • у 2005 році запроваджується звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з ввезення (пересилання) на митну територію України відповідно до Закону України "Про підтримку олімпійського, параолімпійського руху та спорту вищих досягнень в Україні" товарів (інвентарю, обладнання, екіпіровки та медико-біологічних засобів), які не виробляються в Україні, або виробляються, але не відповідають технічним характеристикам світового рівня та вимогам міжнародних спортивних організацій.

  • оплата дружинам (чоловікам) військовослужбовців у розмірі 100% посадового окладу лікарняних листків при тимчасовій втраті працездатності незалежно від стажу роботи.

  • надання учням, студентам, неповнолітнім права на безплатне та пільгове користування об’єктами культури та фізичної культури і спорту відповідно до частини шостої та сьомої статті 11 та частини шостої та сьомої статті 12 Закону України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні".

  • планування витрат на охорону праці на підприємствах, що утримуються за рахунок державного та місцевих бюджетів, у розмірі не менше 0,2% від фонду оплати праці відповідно до частини четвертої статті 19 Закону України "Про охорону праці".

    1. Аналіз нововведень бюджету 2005 року у порівнянні з попередніми роками

Вперше передбачається надати право Кабінету Міністрів України здійснити в значних обсягах, не менше 6 млрд. грн., розрахунки з погашення зобов’язань держави по знецінених грошових заощадженнях громадян в установах Ощадного банку колишнього СРСР та державних цінних паперах колишнього СРСР шляхом погашення заборгованості громадян, що утворилася станом на 1 вересня 2004 року, за спожиті електричну і теплову енергію, природний газ, тверде паливо, послуги водопостачання і, водовідведення, квартирну плату в рахунок заборгованості минулих років. При цьому вже в поточному році вперше за останні 4 роки почалося погашення за сертифікатами Ощадного банку на такі види товарів, як холодильники, телевізори.

Проведення зазначений розрахунків у 2005 році, крім соціального аспекту, дасть можливість здійснити реформування житлово-комунального господарства.

Також, у 2005 році передбачається проведення організаційних змін у взаємовідносинах держави з вищими навчальними закладами. Видатки на вищу освіту формувалися не за принципом утримання вищого навчального закладу, а виходячи з державних потреб у підготовці фахівців з вищою освітою. При цьому видатки по загальному фонду збільшуються понад як на 1 млрд. Грн.. і є захищеними статтями бюджету наступного року.

Починаючи з 2005 року пропонується Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" затверджувати видатки з виділенням окремо - видатків споживання та видатків розвитку, без розподілу на поточні і капітальні, як це здійснювалося до цього часу. Формування видатків розвитку проводиться за рахунок видатків інвестиційного спрямування у реальний сектор економіки, видатків на дослідження і розробки, державні програми розвитку, капітальних видатків у загальній сумі 23,8 млрд. грн.

У Законі України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" визначені чіткі напрями і обсяги використання субвенцій з державного бюджету на виконання заходів з упередження аварій та запобігання техногенних катастроф у житлово-комунальному господарстві та на інших аварійних об'єктах комунальної власності і на виконання інвестиційних проектів на умовах співфінансування з місцевими бюджетами у сумі 900 млн.грн.

До того ж, передбачається 690 млн.грн на компенсацію несплачених у 1997-2000 роках педагогічним і науково-педагогічним працівникам надбавок за вислугу років та допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки відповідно до статті 57 Закону України "Про освіту".

А відповідно до підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" передбачається повернення громадянам сплаченого податку з доходів фізичних осіб на суми витрачені ними у 2004 році на навчання у вищих та професійно-технічних навчальних закладах у сумі 400 млн. грн. передбачено видатки Міністерству оборони у сумі 164 млн.грн для здійснення заходів по передачі житлового фонду Міністерства оборони у комунальну власність.

Вперше передбачено видатки Міністерству палива та енергетики для передачі об'єктів соціальної інфраструктури, які перебувають на балансі вугледобувних підприємств, у комунальну власність - 100млн.грн.

У 2005 році передбачаються кошти на забезпечення загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладів сучасними технічними засобами навчання з природничо-математичних і технологічних дисциплін в обсязі 82,2 млн. грн.

Поряд з тим, у Державному бюджеті України на 2005 рік враховано 40 млн.грн. для комп’ютеризації професійно-технічних навчальних закладів.

Вперше розрахунок видатків місцевих бюджетів на фізичну культуру і спорт було здійснено із урахуванням виділення обласним бюджетам додаткових асигнувань на підтримку діяльності шкіл вищої спортивної майстерності (ШВСМ), які були визначені за окремим розрахунком, виходячи із кількості спортсменів постійного складу ШВСМ відповідно до плану комплектування та спускового складу, затвердженого Держкомспортом на 2004 рік. Обсяг видатків на цю мету становить 36,8 млн.грн.

Також, в державному бюджеті передбачені видатки на пільговий проїзд залізничним транспортом дітей віком від 6 до 14 років у сумі 22 млн. грн. Ці кошти в наступному році будуть спрямовані на компенсацію Укрзалізниці втрат, пов'язаних з пільговим проїздом дітей, що надасть можливість протягом 2005 року перевезти майже 11 млн. дітей за пільговим тарифом - 75 % вартості дорослого квитка.

В загальному обсязі видатків на соціальний захист сім'ї та молоді, що враховуються при визначені обсягу міжбюджетних трансфертів, враховано додаткові кошти в сумі 15 млн. грн. на розвиток мережі центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. За рахунок цих коштів протягом наступного року буде створено 636 центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Враховані видатки на заснування у 2005 році 325 довічних державних стипендій Героям Радянського Союзу, повним кавалерам ордена Слави, особам, нагородженим чотирма і більше медалями "За відвагу" та Героям Соціалістичної праці, удостоєним цього звання за працю в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, у розмірі 205 грн. на місяць.

Вперше за останні роки на тлі повного погашення заборгованості із соціальних виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. На погашення цієї заборгованості, що виникла в попередні роки, у 2004 році спрямованої 435, 8 млн.грн. У 2005 році будуть переглянуті компенсаційні виплати вказаній категорії населення, розмір яких був незмінним з 1996 року. Зокрема, майже в 5 разів збільшується розмір щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам І та II груп, дітям-інвалідам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

В бюджеті визначені надходження з податку на додану вартість, на підставі методики прогнозування ПДВ, при цьому питання погашення простроченої заборгованості повністю вирішується в поточному році.

Не передбачаються видатки на погашення заборгованості із соціальних виплат. Це питання остаточно вирішено у 2004 році.

Підвищено частку видатків місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України на 2005 рік, яка вперше досягла 45,2 відсотка, в тому числі 2 відсотка - видатки на централізовані заходи і програми з державного бюджету, які безпосередньо спрямовуються на території.

Також, уряд почав погашати основну суму боргу перед Національним банком України по запозиченнях 1992-1994 років.

Заплановано впровадити з 2005 року стимулювання не тільки тих органів місцевого самоврядування, які виконують планові і показники третього кошика доходів, а й тих, що досягли приросту фактичних надходжень.

З метою недопущення розбалансування державного бюджету передбачається затвердження в бюджеті розмірів прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць.

Нормою Закону пропонується знизити на 2005 рік рівень прожиткового мінімуму, що припадає на одного члена сім'ї, для визначення права на звільнення від плати за харчування дитини у державних та комунальних дитячих дошкільних закладах, відповідно до Закону України "Про дошкільну освіту", з 382 до 90 гривень, що дасть можливість значній кількості родин зменшити видатки сімейного бюджету на ці витрати.

Видатки зведеного бюджету на освіту збільшені на 40,4% у порівнянні з минулим роком (2004 рік - 16,6 млрд. грн, проект 2005 року - 23,3 млрд.грн.).

Вперше Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік", на відміну від попередніх років, не надаються додаткові пільги в оплаті плати за землю та встановлено, що звільнення від земельного податку здійснюється виключно за рішенням відповідних органів місцевого самоврядування, що зміцнить ресурсну базу місцевого самоврядування.

Передбачається в 1,6 рази, в порівнянні з 2004 роком, збільшити розмір грошових доходів громадян, які мають право на отримання соціальної пільги за професійною ознакою.

Видатки соціального спрямування досягли максимального рівня - майже 55%.

У видатках на оборону досягнуто об'ємних показників та якісної структури, які дають можливість здійснювати фінансову підтримку реформування Збройних сил України, їх розбудову та переоснащення армії новою сучасною, модернізованою технікою.

Продовжується зменшення граничного розміру державного боргу:

- державного прямого боргу по відношенню до ВВП - на 2%,

- гарантованого боргу до ВВП - на 0,7%.

Незважаючи на те, що бюджет формується в напружених соціально-економічних умовах, уряду вдалося досягти визначення реальних показників надходжень до бюджету, задіявши усі можливі ресурси економіки, не збільшуючи фіскальне навантаження на платників податків.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМА ДЕФІЦИТНОСТІ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ І ШЛЯХИ ЇЇ РОЗВ’ЯЗАННЯ

3.1. Економічна сутність дефіциту державного бюджету та причини його виникнення

Дефіцит державного бюджету — явище в економіці не нове. Пов­ною мірою бюджетний дефіцит є наслідком дискреційної бюджетно-податкової політики, адже уряд не може точно визначити розмір майбутніх бюджетних надходжень і необхідних витрат. Він лише затверджує загальні положення, що регулюють податкові ставки, фор­ми та обсяги трансфертних виплат, а також визначає пріоритети в структурі державних замовлень і закупівель. Однак навіть при нала­годженій процедурі прийняття зазначених рішень реальні обсяги надходжень до бюджету та розміри державних витрат значною мі­рою залежать від стадії (циклу) розвитку економіки. Інакше кажучи, бюджетний дефіцит зростає в періоди спаду, оскільки державні дохо­ди від податкових надходжень зменшуються, а обсяги трансфертних виплат зростають, і скорочується під час підйому економіки, оскіль­ки податкові надходження збільшуються, а обсяги трансфетних ви­плат відповідно зменшуються.

Отже, бюджетний дефіцит — це стан державного бюджету, при якому державні витрати перевищують бюджетні надходження. Інакше дискреційна бюджетно-податкова політика — це свідоме маніпулювання податками та державними витратами з метою зміни реального обсягу національного виробницт­ва та зайнятості, контролю над інфляцією та прискоренням економічного розвитку.

Дефіцит державного бюджету свідчить насамперед про його незбалансованість. Отже, поява бюджетного дефіциту зумовле­на неправильно обраною та реалізованою концепцією збалансуван­ня бюджету.

Відомо три класичних концептуальних підходи до збалансу­вання державного бюджету:

1) збалансування на щорічній основі;

2) збалансування в ході економічного циклу;

3) функціональні фі­нанси.

Кожна з цих концепцій має характерні риси та економічні наслідки.

До "Великої депресії" 30-х років вважалося, що щорічно збалан­сований бюджет є бажаною метою державних фінансів. Однак при ближчому розгляді стає очевидним, що щорічно збалансований бюд­жет має ряд суттєвих недоліків, а саме такий підхід в основному ви­ключає фіскальну діяльність держави як антициклічну, стабілізуючу силу. Більш того, щорічно збалансований бюджет насправді погір­шує коливання економічного циклу. Припустімо, що економіка рап­тово стикається з тривалим періодом безробіття та зниженням дохо­дів. Тоді держава з метою збалансування бюджету має або збільши­ти податки, або обмежити власні видатки, або використовувати поєднання цих заходів. Проблема полягає в тому, що ці заходи є стримуючими за характером і кожний з них ще більшою мірою змен­шує, а не стимулює ділову активність і сукупний попит. Можна уяви­ти іншу ситуацію. Економіка стикається з інфляційними процесами, внаслідок яких зростають грошові доходи та автоматично підвищу­ються податкові надходження до бюджету. Щоб збалансувати бюд­жет і ліквідувати майбутні бюджетні надлишки, держава має змен­шити податкові ставки або збільшити державні видатки. Однак кож­ний з цих заходів (або їх поєднання) зумовить зростання ділової активності, зайнятості та в кінцевому підсумку не зменшить інфляції, а лише посилить її тиск на економіку. Отже, концепція щорічно зба­лансованого бюджету не є економічно ефективною, вона має суттєві суперечності та не може забезпечити стабільність економіки в довго­строковому періоді.

Не зважаючи на зазначені проблеми, ця концепція має прихиль­ників. Ряд консервативних економістів, виступаючи за підтримку бюджету, що збалансовується на щорічній основі, вважає, що викли­кати сумнів має не зростаючий дефіцит державного бюджету та дер­жавний борг, а збільшення видатків, пов'язаних з проведенням різних урядових програм. Зростання кількості урядових програм, а особливо тих, що потребують значних витрат, має бути суспільне контрольованим. Це можливо в тому разі, якщо такому зростанню сприяє сплата вищих податків. Якщо використовується дефіцитне фінансування, цей процес стає суспільне неконтрольованим, бо дер­жавні програми мають тенденцію в кількісному відношенні зростати швидше, ніж належало б, тому що суспільна опозиція цьому процесу набагато слабша, коли він фінансується за рахунок зростання дефі­циту, а не податків. Зростання дефіциту державного бюджету, спри­чинене збільшенням кількості урядових програм, у даному разі роз­глядається як вияв більш фундаментальної проблеми •— посягання уряду на існування приватного сектора.

Інша концепція, а саме бюджет, збалансований на циклічній ос­нові, має цілком протилежний підхід. Обґрунтування цієї концепції логічне, просте та зрозуміле. Ідея бюджету, збалансованого на цик­лічній основі, передбачає, що уряд реалізовуватиме антициклічну по­літику та водночас збалансовуватиме бюджет. У цьому разі бюджет збалансовується не щорічно, а впродовж економічного циклу. Для того щоб протистояти спаду, уряд має зменшити податки та підви­щити державні видатки. Отже, фактично цілеспрямовано збільшу­ють бюджетний дефіцит, проте водночас стимулюється ділова ак­тивність і підприємництво (ставка на майбутнє). Протягом наступно­го інфляційного піднесення також логічно буде збільшити податкові ставки та зменшити державні витрати. Це дасть змогу, по-перше, ви­лучити з обігу частину надлишкової грошової маси, а по-друге, ство­рити деякий бюджетний надлишок, за допомогою якого можна буде покрити державні борги, що з'явилися в період спаду.

Але навіть при такій привабливій бюджетній концепції ми стикає­мося з серйозними проблемами. Перша з них полягає в тому, що під­йоми та спади в економічному циклі найчастіше неоднакові як за глибиною, так і за тривалістю. Тому тривалий та глибокий спад, за яким спостерігатиметься відносно короткий та скромний період під­йому, безсумнівно, призведе до значного збільшення дефіциту дер­жавного бюджету й водночас до незначного позитивного сальдо бюджету (надлишку). Таке протиставлення не на користь даної кон­цепції, бо воно свідчить про появу циклічного дефіциту державного бюджету.

Сутність другої проблеми полягає в перевагах, які можна отрима­ти внаслідок інфляції. За природою інфляція сприяє перерозподілу доходів між дебіторами та кредиторами. Непередбачувана інфляція дає вигоду дебіторам (позичальникам) за рахунок кредиторів (позивачів). Наслідки інфляції в галузі перерозподілу є довільними та непередбачуваними. Держава також може отримати вигоду від інфляції, якщо вона є отримувачем позик від населення (позивача). Упродовж багатьох років у кож­ної держави накопичується значна сума державного боргу (як зовніш­нього, так і внутрішнього). Інфляція дає змогу Міністерству фінансів сплатити борги грошима, що втратили частину своєї купівельної спроможності. Тобто, уряд отримує від населення "дорогі" гроші, а повертає за допомогою інфляції "дешеві".

При інфляції національний доход номінальний (офіційний); як на­слідок, зростають податкові надходження, а розміри державного боргу не збільшуються. Це означає, що через інфляцію уряду вдаєть­ся зменшити реальну величину державного боргу та істотно полег­шити собі його сплату (йдеться лише про внутрішній державний борг). Отже, виникає запитання. Чи є гарантія того, що держава не буде зацікавлена в інфляції та свідомо не провокуватиме її, аби роз­рахуватися зі своїми боргами?

Третій концептуальний підхід до формування бюджету та його використання дотримується ідеї функціональних фінансів. Відповід­но до цієї ідеї на перший план виходить питання про стабілізацію та оздоровлення економіки, питання ж збалансування бюджету як на щорічній, так і на циклічній основі, є другорядним. Не варто хвилю­ватися, якщо у процесі стабілізації економіки будуть стійкі надлиш­ки бюджету або його дефіцит. Відповідно до даної концепції пробле­ми, що пов'язані з державним дефіцитом або з надлишком, незначні порівняно з більш небажаними альтернативами — тривалими спада­ми або стійкою інфляцією.

Сучасний період побудови ринкових відносин в Україні відбува­ється в досить складних умовах, що зумовлено як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. Економічна ситуація характеризується скороченням обсягу національного виробництва майже в усіх галу­зях кризою платежів, зростанням тіньового капіталу, катастрофіч­ною нестачею бюджетних коштів, а отже, і неспроможністю держави повноцінно фінансувати економічні та соціальні програми. За тако­го стану, можливо, саме ідея функціональних фінансів — це реальний шанс "піднятися з колін", бо реалізація даної концепції спрямована передусім на розв'язання проблем економіки, що дасть змогу виріши­ти питання бюджету. Бюджет і економіка взаємопов'язані, однак пріоритет надається останній. Без здорової економіки, що ефективно функціонує, не може бути життєздатного бюджету.

Зазначимо, держава будує свою фінансову політику в такий спосіб, що періодично використовуються три концептуальних підхо­ди. Проте це не означає, що проблема дефіциту державного бюдже­ту зникає. Основними причинами стійкого бюджетного дефіциту та збільшення державного боргу є:

  • збільшення державних витрат у військовий час або в періоди будь-яких соціальних конфліктів;

  • циклічні спади в економіці, особливо якщо вони глибокі та три­валі;

  • скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування державних витрат.

Цікавою з точки зору реалізації фіскальної політики держави є остання причина. Річ у тому, що податкові надходження до державного бюджету та показник податкового навантаження на економіку в довготривалій перспективі мають тенденцію до зниження, оскільки:

  • з метою стимулювання економіки держава цілеспрямовано змен­шує податкове навантаження;

  • усі системи оподаткування передбачають значну кількість пільг;

  • дуже часто податкові збори зменшуються через незадовільну організацію оподаткування (неефективний митний контроль, неза­довільна робота податкових служб тощо);

  • у перехідних економіках податкові відрахування до бюджету ма­ють тенденцію до зниження через спад у традиційних галузях виробництва;

  • останніми роками посилюється вплив політичного бізнес-циклу,

  • що пов'язано з проведенням "популярної" макроекономічної політики збільшення державних витрат і зменшення податків перед

  • черговими виборами;

  • зростає напруга в бюджетно-податковій сфері внаслідок збільшення державних витрат:

- на соціальне забезпечення та медичне обслуговування (пере­важно в тих країнах, де зростає кількість людей похилого віку);

- на освіту та створення нових робочих місць (переважно в тих країнах, де зростає кількість молодого населення).

Фінансування дефіциту державного бюджету може не супровод­жуватися безпосередньо емісією готівки, а відбуватися в інших фор­мах, наприклад як надання кредитів Центрального банку державним підприємствам за пільговими ставками відсотків або у формі від­строчених платежів, коли уряд, придбавши товари та послуги, не сплачує за них у встановлений термін. В останньому випадку, якщо закупівля здійснюється у приватному секторі, це підштовхує вироб­ників заздалегідь підвищувати ціни, аби застрахуватися від можли­вих неплатежів. Це, у свою чергу, дає новий поштовх до збільшення загального рівня цін, а отже, і рівня інфляції. Якщо відстрочені пла­тежі належать підприємствам державного сектора, то ці дефіцити здебільшого безпосередньо фінансуються Центральним банком або накопичуються й збільшують загальний дефіцит державного бюдже­ту. Хоча відстрочені платежі, на відміну від монетизації, офіційно вважаються неінфляційним способом фінансування бюджетного дефіциту, на практиці цей розподіл дуже умовний.

Якщо дефіцит державного бюджету фінансується за допомогою випуску та розміщення державних облігацій, зростає середня ринко­ва ставка відсотка, що призводить до скорочення інвестицій у при­ватному секторі, до зменшення чистого експорту й частково до зни­ження споживчих витрат. Боргове фінансування бюджетного дефіци­ту часто розглядають як антиінфляційну альтернативу фінансуванню дефіциту за рахунок монетизації. Проте борговий спосіб фінансуван­ня не усуває загрози зростання інфляції, а лише створює термінове відстрочення для такого зростання, що характерно для багатьох перехідних економік. У випадках обов'язкового, тобто примусового розміщення державних облігацій серед комерційних підприємств і позабюджетних фондів, навіть якщо по них обіцяно достатні відсот­ки, боргове фінансування бюджетного дефіциту перетворюється, по суті, на механізм додаткового оподаткування.

Проблема збільшення податкових надходжень до державного бюджету виходить за межі фінансування бюджетного дефіциту, ос­кільки розв'язується в довготривалій перспективі на базі комплекс­ної податкової реформи, яка спрямована на зниження ставок оподат­кування та розширення бази оподаткування. Жоден із зазначених способів фінансування дефіциту державного бюджету немає абсо­лютних переваг перед іншими і не може розглядатися як цілковито антиінфляційний.

3.2. Основні категорії бюджетного дефіциту

Бюджетний дефіцит як економічна категорія відображає співвідношення між доходами і видатками бюджету з перевищенням видатків. Бюджетний дефіцит є наслідком певного стану економічних відносин, які виникають між учасниками суспільного виробництва в процесі використання фінансових ресурсів понад їх наявну величину. Для покриття витрат понад наявну масу фінансових ресурсів застосовують грошову емісію, внутрішні й зовнішні позики.

Бюджетний дефіцит як фінансове явище виник водночас з оформленням націй і народностей у державу і запровадженням грошових відносин.

Бюджетний дефіцит тією чи іншою мірою характерний майже для всіх країн світу, у тому числі й високо розвинутих.

У зарубіжній економічній літературі розрізняють три види дефіциту бюджету.

  1. Наочно-реальний - при цьому виді дефіциту його обсяг дорівнює загальним доходам від федеральних податків за вирахуванням на державні закупівлі та трансфертні платежі. Під трансфертними платежами у західних країнах розуміють фінансові ресурси, що передаються з бюджету центрального уряду до бюджетів місцевого самоврядування, а також із бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного рівня до бюджетів одиниць нижчого адміністративного рівня. За рахунок трансфертів у багатьох країнах формується більша частина доходів місцевих органів влади.

Наприклад, у США наприкінці 80-х років XX ст. дефіцит федерального бюджету становив близько 50 % валового національного продукту, що було найбільшою величиною за попередні роки, не пов'язані з інфляцією.

  1. Структурний - цей вид дефіциту являє собою різницю між федеральними доходами: витратами при діючій фіскальній політиці (рівень оподаткування і поточних витрат) та базовому рівні безробіття. Коли економічна система переживає період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, наочно-реальний дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, оскільки має місце виплата допомоги на випадок безробіття та за іншими соціальними програмами, а також у зв'язку з частковим падінням доходів населення.

  2. Циклічний - вираховується як різниця між наочно-реальним і структурним дефіцитами бюджетів.

Необхідно зауважити, що за останні десятиріччя окремі країни почали приймати бюджети з незначним дефіцитом, а США вперше за останні 30 років передбачено в бюджеті на 1999 р. позитивне сальдо на суму 9,5 млрд. дол.

Бюджетний дефіцит, який планувався в Україні й був затверджений Законами про Державний бюджет у 1992—1999 рр. наведено в табл.1.

Рік

Одиниця виміру

Доходи

Видатки

Бюджетний дефіцит









в абсолютному виразі

% до видаткової частини


% до ввп

1992

млн. крб.

657 752,3

684 471,2

26 718,9

3,9


1993

млн. крб.

4 632 428,6

5 615 726,7

17,5



1994

млн. крб.

335 067 343,3

335 067 343,3

1994 (з урахуванням підсумків 10 місяців 1994 р.)

млн. крб.

350 844 534,4

468 103 556,3

117259 021,9

25,0


1995

млн. крб.

1314632817,5

1 646 059 084,4

331 426 269,9

20,1


1995 (з урахуван­ням підсумків І кв. 1995 р.)

млн. крб.

1 486 314 953,5

1 860 379 093,4

374 064 139,9

20,1


1995 (з урахуван­ням підсумків 9 місяців 1995 р.)

млн. крб.

1 441 126 618,5

1 772 623 593,4

331 566 974,9

18,7


1996

млрд. крб.

2 390 864,7

2852610,1

461 745,4

16,2


1997

тис. грн

21 660 253,3

27411 474,5

5 751 221,2

21,0

5,7

1998

тис. грн

21 101 050,9

24 481 773,9

3 380 723,0

13,8

3,3

1999

тис. грн

23 895 260,8

25 135 260,8

1 240 000,0

4,93


2000

тис. грн

33 433 155,9

33 433 155,9

2001

млрд. грн

2002

млрд. грн

39,9

37,0

При плануванні бюджету постійно передбачався його дефіцит. В окремі роки рівень дефіциту бюджету становив майже 1/5 частину видатків.

Причинами дефіциту бюджету в Україні є:

  1. Зменшення приросту національного доходу.

  2. Збільшення бюджетних витрат.

  3. Зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів порівняно з видатками.

  4. Відсутність чіткої фінансової стратегії.

  5. Інфляційні процеси.

Бюджетні процеси, пов'язані з дефіцитом державного та місцевих бюджетів, урегульовані Бюджетним кодексом.

Прийняття Державного бюджету України або бюджету Автономної Республіки Крим, міського бюджету на відповідний бюджетний період з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету з урахуванням особливостей, визначених Бюджетним кодексом.

Профіцит бюджету затверджується виключно з метою погашення основної суми боргу.

У ст. 15 Бюджетного кодексу визначені джерела фінансування дефіциту бюджету. Такими джерелами є:

  • державні внутрішні та зовнішні запозичення;

  • внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим;

  • внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування з дотриманням умов, визначених Бюджетним кодексом.

Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, передбачених Законом про Державний бюджет України. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

Витрати на погашення зобов'язань з боргу здійснюються відповідно до кредитних угод, а також нормативно-правових актів. Якщо витрати на обслуговування та погашення державного боргу перевищать обсяг коштів, передбачених у Законі про Державний бюджет України на ці цілі, міністр фінансів України негайно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України негайно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий термін пропозиції про внесення змін до Закону про Державний бюджет України.

Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.

Основні заходи, які застосовувались щодо зменшення бюджетного дефіциту, були такі:

  1. Налагодження системних зв'язків між платниками податків та державою, проведення роз'яснювальної роботи, застосування штрафних санкцій до злісних порушників. Це дало змогу істотно поповнити бюджети всіх рівнів.

  2. Поступове зниження податкового тиску, що сприяло частковому виведенню економіки із тіньового сектору.

  3. Зниження витрат держави, насамперед на управління.

  4. Поступове зменшення, аж до відміни, дотацій і пільг збитковим підприємствам.

  5. Розширення приватизаційних процесів.

  6. Реформування міжбюджетних відносин.

  7. Контроль рівня інфляції.

Бюджетний дефіцит є причиною багатьох економічних і соціальних проблем, тому в останні роки в зарубіжних державах і в Україні він не планується.

3.3. Управління бюджетним дефіцитом і державним боргом

Управління боргом — складний аспект державного управління та економічної політики, оскільки передбачається спільна робота кількох міністерств і відомств. Його мета — допомогти уряду вико­нувати зобов'язання щодо погашення внутрішнього та зовнішнього боргу без створення в майбутньому проблем у сфері платіжного ба­лансу та державного бюджету.

Державний борг можна розглядати з двох позицій. З одного боку державні позики збільшують навантаження на державний бюджет; з іншого — сприяють економічному зростанню країни. Тому дуже важливо визначити оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням і внутрішніми та зовнішніми позиками країни. При цьому умови залучення нових позик мають оцінюватися з урахуванням здатності країни обслуговувати внутрішній та зовніш­ній борг за раніше прийнятими зобов'язаннями. Значні витрати щодо обслуговування боргу, порівняно з податковими надходжен­нями до державного бюджету, викликають занепокоєння в уряді та вимагають побудови стрункої системи його управління.

У процесі управління державним боргом розв'язуються такі ос­новні завдання:

  • пошук ефективних умов отримання позик з точки зору мінімізації вартості боргу;

  • недопущення неефективного та нецільового використання по­зик;

  • забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

  • визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми позиками за умови збереження фінансової рівноваги в країні;

  • забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни.

У процесі управління державним боргом необхідно враховувати такі чинники:

  • економічну та політичну ситуацію в країні;

  • рівень інфляції в країні;

  • ділову активність суб'єктів підприємницької та господарської діяльності;

  • ступінь ризику країни щодо можливості неповернення боргу.

Необхідність контролю за дефіцитом державного бюджету зумов­лена тим, що його фінансування може призвести до шкідливих со­ціально-економічних наслідків. Загалом державні видатки фінансу­ються за допомогою податків. Однак у разі їх нестачі фінансування може здійснюватися за допомогою так званого інфляційного подат­ку (планова емісія). Такий метод покриття дефіциту державного бюд­жету практикувався в Україні протягом 1992-1995 рр. Його викори­стання сприяло перетворенню інфляційних процесів у економіці на гіперінфляційні, що тим самим загрожувало економічному устрою. В Україні на практиці було доведено, що використання інфляційного податку має межі, за якими починають проявлятися негативні на­слідки: населення відмовляється від національної грошової одиниці, долар використовується як міра вартості та засобу нагромадження, руйнується національна грошова система загалом.

Поряд з інфляційним податком як внутрішнє дже­рело фінансування використовуються облігації внутрішньої держав­ної позики (ОВДП). Їх частка у цей період становила близько 7,3 % загального обсягу внутрішнього фінансування дефіциту. ОВДП є якісно іншим інструментом впливу на розмір бюджетного дефіциту. Їх принципова ознака полягає в тому, що держава є позичальником грошей у населення та юридичних осіб, що призводить до появи внутрішнього державного боргу, обслуговування якого, у свою чер­гу, лягає тягарем на державний бюджет. Однак, на відміну від інфляційного податку, боргове фінансування не впливає на обсяг грошової маси. Пропозиція грошей не змінюється, оскільки, вилу­чивши гроші в покупців державної позики, держава оформлює їх як видатки.

Отже, боргове покриття дефіциту державного бюджету має пере­ваги над інфляційним податком, оскільки не спричинює прямих інфляційних процесів у економіці. Саме йому віддав перевагу україн­ський уряд. У 1995 р. в Україні було вперше використано зовнішні джерела покриття дефіциту державного бюджету. Сума зовнішніх позик була досить вагомою: вона майже в чотири рази перевищува­ла обсяг фінансування за рахунок ОВДП і покривала понад 20 % де­фіциту державного бюджету. З 1996 р. починає різко зростати част­ка ОВДП у покритті дефіциту державного бюджету. Якщо в 1995 р. вона становила 5,8 %, то в 1996 р. — 39,5 %, а в 1997 р. — 78,5 %.

1 Обсяги внутрішніх державних позик зросли не лише через необ­хідність покриття так би мовити природних видатків. Процентні платежі держави, що збільшувалися протягом 1996-1997 рр., пере­творилися на значну видаткову частину бюджету, яка вимагала по­криття. Постійний дефіцит державного бюджету й те, що націо­нальна економіка майже не розвивалася, вимагали додаткових емі­сій ОВДП, щоб покривати не стільки природний дефіцит, скільки дефіцит, утворений розміщенням облігацій. Така ситуація не могла залишитися непомітною і стала підставою для змін у бюджетній політиці. Так, у 1998 р. частка ОВДП у фінансуванні бюджетного дефіциту скоротилася більш як на 10 % і становила 66,7 %, що, як і в 1997 р., відповідало повному обсягу внутрішнього фінансування дефіциту.

Зі зміною масштабів внутрішнього боргового покриття дефіциту державного бюджету змінилися й обсяги зовнішнього фінансування. Збільшення частки зовнішнього фінансування не спричинило зрос­тання зовнішньої заборгованості, оскільки його абсолютна величина завдяки триразовому зменшенню дефіциту державного бюджету не збільшилася, а навпаки, зменшилася більш як у двічі. Отже, бюджет­на політика в Україні демонструвала певні елементи гнучкості. Але вони й надалі залишатимуться елементами, а не системою, доки зла­годжено не запрацює весь економічний механізм, який сприятиме розширенню дохідної бази державного бюджету.

Аналізуючи структуру джерел покриття дефіциту бюджету за ос­танні три роки, слід зазначити, що за цей час акцент щодо вибору джерел фінансування змістився — від прямих позик НБУ до держав­них облігацій при відносно стабільній питомій вазі зовнішніх позик. Виходячи з неемісійної природи залучення коштів для фінансування дефіциту бюджету за рахунок розміщення державних облігацій, це явище мало на попередньому етапі певний позитивний характер. Проте, враховуючи надзвичайно високу дохідність ОВДП, коротко­терміновий характер обігу та розміщення значної їх кількості серед нерезидентів, воно стало негативно позначатися на стані економіки України.

Ситуація фактичної безальтернативності ОВДП як джерела фі­нансування дефіциту бюджету, а також те, що покупці віддали пере­вагу облігаціям іноземних інвесторів, поставили уряд України в за­лежність від міжнародних потоків капіталу та створили умови для дестабілізації фінансового й валютного ринків України.

Розглядаючи питання, пов'язані з фінансуванням дефіциту держав­ного бюджету, ми не можемо абстрагуватися від теми державного боргу, оскільки головна мета державних позик — це саме покриття бюджетного дефіциту на республіканському й регіональному (місце­вому) рівнях і фінансування різноманітних проектів. Державний борг є важливим структурним елементом фінансової системи багатьох країн, що утворюється внаслідок мобілізації ресурсів на внутрішніх і міжнародних ринках капіталу, тобто він є результатом накопичення обсягів зобов'язань держави перед позичальниками (кредиторами). Структурно державний борг України складається із зовнішнього та внутрішнього. Дослідження засад обслуговування та управління зов­нішнім і внутрішнім боргом у динаміці дає змогу виокремити кілька етапів цього процесу за деякими характерними ознаками. Перший з них (1991 р. — перша половина 1994 р.) характеризу­ється безсистемним утворенням і накопиченням боргу: залучалися прямі кредити НБУ, надавалися урядові гарантії за іноземними кре­дитами українським підприємствам, урегульовувалися боргові відно­сини з Російською Федерацією. На початку 1994р. державний борг становив 4,8 млрд. дол. (з них три четвертих — зовнішній).

На другому етапі (друга половина 1994р. — перша половина 1997 р.), поряд з продовженням боргової політики попередніх років, активізувались зв'язки з міжнародними фінансовими організаціями. Зовнішній борг за цей період зріс на 56 %. Внутрішній борг (початок 1995 р.) формувався переважно інфляційним шляхом, тобто розміщенням облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). Ринок ОВДП відкрив нову сторінку в історії вітчизняної фінансової систе­ми. Позичання коштів через механізм ОВДП пожвавило економіч­ний кругообіг, відкрило нові можливості управління бюджетним де­фіцитом, підтримало ліквідність різних фінансових інститутів. Вод­ночас надмірне форсування динаміки внутрішнього боргу з 1996 р. і перехід до фінансування бюджетного дефіциту переважно за рахунок випуску облігацій державних позик зумовили штучну надекспансію сектора ОВДП у структурі боргових зобов'язань держави. Негативні /явища поглиблювалися незадовільними темпами приватизації та ''розбалансованістю фіскальної політики держави. Активізація опе­рацій на боргових ринках разом з розширенням позичкового інстру­ментарію призвели до значного зростання державного боргу до 12 млрд дол. за станом на 01.07.97 (з них зовнішній — 74,1 % , внут­рішній—25,9 %).

Характерною ознакою третього етапу (друга половина 1997 р. — перша половина 1998 р.) є активне позичання на зовнішніх ринках капіталу. Це було зумовлено передусім меншою вартістю таких гро­шей (порівняно з ціною позик на внутрішньому ринку), а також тим, що дані кредити мали певну ознаку, а саме вони не були пов'язаними (тобто кредитори не пов'язували надання коштів з виконанням пев­них програм, як це робить, наприклад, МВФ). На 01.07.98 зовнішній борг України досяг 10,65 млрд дол.

І нарешті, четвертий етап (друга половина 1998 р. —донині). По­чинаючи з другої половини 1998 р. уряд України суттєво скорочує обсяг позик на зовнішніх ринках через азійську, а потім і російську кризи, які негативно вплинули на бажання інвесторів вкладати кош­ти в перехідні економіки, обмеживши, таким чином, можливості от­римання позик. Україна була серед держав, які значно постраждали від кризи, тому для нівелювання її наслідків країна мала відмовити­ся від позик узагалі. Проте зовнішній борг країни станом на 01.01.2000 р. становив приблизно 12,4 млрд. дол. За оцінками спеціалістів, Україна має середній рівень зовнішньо­го боргу. Як аргументацію наведено кілька показників:

  1. Однією з основних характеристик зовнішнього боргує співвідно­шення суми зовнішнього боргу та ВВП (критичним рівнем вва­жається 80-100 %). Для України цей показник на 2000 р. становив близько 57%.

  2. Щоб охарактеризувати ліквідну позицію економіки країни, щороку використовують співвідношення обсягу платежів з обслуговування зовнішнього боргу та обсягу експорту. Цей показник дає змору оцінити платоспроможність на найближчу перспективу (критичним рівнем вважається 20-25 %). Для України цей показ­ник на 2000 р. становив 16 %.

3. Для оцінки довгострокової платоспроможності часто використо­вується співвідношення дисконтованої вартості боргу та обсягу експорту (критичним рівнем вважається 200-250 %). Для України цей показник на 2000 р. не досягав 60 %.

Отже, зовнішній борг України начебто не є загрозливим, про що свідчать наведені дані. Однак структура платежів по цьому боргу все ж таки створює значне навантаження на державний бюджет. Саме на останні три роки припадає погашення майже 3,6 млрд. дол. і сплата процентів на суму 1,3 млрд. дол. США. Фактично за цей період з державного бюджету необхідно було сплатити майже 50 % усього зовнішнього боргу. Отже, на економічні процеси в Україні впливає не стільки обсяг державного боргу (хоча й це також суттє­вий показник), скільки його структура щодо поділу на зовнішній та внутрішній, характер позичальників, а також напрями використан­ня позик.

Як зазначалося, критична ситуація в економіці настає тоді, коли загальна сума державного боргу сягає понад 80 % ВВП. В Україні вона становить 57 %, тобто не є критичною. Однак враховуючи кризовий стан української економіки, зокрема її бюджетної систе­ми, цей борг може реально загрожувати нашому розвитку. Небезпе­ка нарощування обсягу боргу пов'язана з тим, що в умовах скоро­чення ВВП відволікання значних коштів на обслуговування боргу знекровлює українську економіку, затримує вихід країни з еконо­мічної кризи.

Одним із негативних наслідків залучення зовнішніх позик є їх вплив на національне багатство країни, оскільки обслуговування зовнішнього боргу-вимагає відчуження частини цього багатства та його передачі іноземним власникам. Залучення зовнішніх кредитів, крім того, обмежує можливості щодо реалізації країною незалежної економічної політики, оскільки потрібно задовольняти вимоги між­народних фінансових організацій, які не завжди враховують специ­фіку конкретної країни, а тому ці вимоги не завжди прийнятні для неї. Залежність країни від зовнішніх позик породжує також небезпе­ку дестабілізації її фінансової сфери в разі їх нерівномірного надход­ження. Так, нерівномірне надходження зовнішніх кредитів в Україну протягом 1996-1998 рр. суттєво впливало на вартісні показники рин­ку державних облігацій.

(Особливості впливу внутрішнього боргу на розвиток економіки України зумовлені особливостями нарощування його обсягу протя­гом 1995-1998 рр., а саме:

  • високими темпами зростання державного внутрішнього боргу по ОВДП;

  • високою вартістю позик на ринку ОВДП;

  • короткостроковим характером позик;

  • залученням іноземного капіталу на ринок ОВДП.

Усе це не могло не виснажувати державний бюджет. Основними наслідками впливу зростання обсягу внутрішнього боргу на соціаль­но-економічні процеси в Україні стали:

а) відплив капіталу з реального в грошовий сектор економіки, через що отримати кредити для довгострокових інвестицій та економіч­ного зростання стало практично неможливо. Внаслідок цього ви­никла криза ліквідності, що гальмувала відновлення економічно­го зростання в Україні;

б) зменшення валютних резервів НБУ через репатріацію нерезиден­тами коштів, які вони тримали в ОВДП, і зростання попиту на американські долари на валютному ринку;

в) погіршення становища в банківському секторі економіки внаслі­док примусової конверсії ОВДП, до якої уряд змушений був вда­тися, оскільки не міг їх своєчасно погасити;

г) ослаблення довіри до уряду, як наслідок обмеження можливості отримати нові позички на внутрішньому фондовому ринку;

ї) неможливість нормального функціонування фондового ринку України.

Частково напруженість ситуації в країні зумовлена ще й невико­нанням підприємствами своїх зобов'язань по іноземних кредитах, от­риманих під гарантії уряду. У 2000 р., як і в попередні роки, значним навантаженням для державного бюджету України було погашення та обслуговування за рахунок бюджетних коштів іноземних товарних кредитів, залучених юридичними особами України на умовах окуп­ності під гарантії уряду.

Однак, незважаючи на хронічні неплатежі підприємств-боржників, Кабінет Міністрів України й далі надає іноземним кредиторам гаран­тії щодо забезпечення зобов'язань позичальників за іноземними товар­ними кредитами. Можна констатувати, що нераціональна з точки зору державних інтересів політика уряду щодо управління державним боргом іноді призводить до некерованого збільшення його обсягів і стрімкого зростання витрат на його погашення та обслуговування.

Проте з державним боргом пов'язані не лише негативні наслідки для української економіки. Необхідність збільшення обсягів позик в Україні набула актуальності у зв'язку з труднощами перехідного пе­ріоду, глибиною трансформаційних процесів і неминучих при цьому кризових явищ. За цих умов позики допомагають неемісійним шля­хом фінансувати дефіцит державного бюджету, а отже, запобігати зростанню темпів інфляції, пом'якшувати дефіцит платіжного балан­су, підтримувати курс національної валюти, фінансувати критичний імпорт, деякі інвестиційні проекти тощо.

Отже, вплив боргу на економічний розвиток України не можна охарактеризувати однозначно: він досить складний та суперечливий і значною мірою залежить від характеру використання позик. (Так, зовнішні позики можуть сприяти економічному зростанню, якщо вони спрямовуються на розвиток національного виробництва, а не активно проїдаються. За умов їх продуктивного використання не виникає проблем з поверненням наданих кредитів і зі сплатою про­центів по них. Кредити, надані Світовим банком у 2000 р. під конк­ретні проекти, тобто спрямовані на реформування української еконо­міки, розподілялися так: розвиток підприємств (200 млн. дол.), струк­турна перебудова фінансового сектора (110 млн. дол.), реформування державного управління (100 млн. дол.), управління державними ре­сурсами (100 млн. дол.), структурна перебудова вугільного сектора (80 млн. дол.). Важливим напрямом використання зовнішніх позик є підтримка національної валюти. З цією метою передбачалося залучи­ти 520 млн. дол. (20,3 % загальної суми зовнішніх позик). За допомо­гою цих позик передбачалося розв'язати гострі проблеми, що поста­ють перед Україною. Однак в нашій країні зовнішні позики такого спрямування становлять незначну частку в їх загальній сумі. Зокре­ма, позики Європейського банку реконструкції та розвитку під інве­стиційні проекти у 2000 р. мали досягти 713 млн. дол. США, однак не були реалізовані.

І ще одним позитивним аспектом впливу зовнішніх позик є те, що вони сприяють прискоренню ринкової трансформації економіки Ук­раїни, оскільки частина з них має форму пов'язаних кредитів. Зокре­ма, найбільші кредитори України — МВФ і Світовий банк — нада­ють кредити при дотриманні країною певних умов. МВФ, як прави­ло, вимагає проведення скоригованої з ним фіскально-грошової політики, яка, на думку Фонду, має забезпечити поліпшення платіж­ного балансу, а Світовий банк вимагає лібералізувати торгівлю або провести приватизацію державного майна.

Однак не можна забувати, що накопичення зовнішніх боргів за певних умов може перетворити країну на неплатоспроможного бор­жника. Значні обсяги державного боргу та постійне його зростання в умовах реального падіння ВВП значно посилюють економічну за­лежність держави від зовнішніх і внутрішніх кредиторів, а отже, ство­рюють небезпеку економічній незалежності України. Крім того, залу­чення коштів на внутрішніх і зовнішніх фінансових ринках може ма­ти негативні наслідки, які необхідно враховувати:

  • збільшення загальної суми державного боргу є перекладанням по­точних витрат на майбутні періоди, а таке накопичення боргу мо­же призвести до боргової кризи;

  • позичені кошти мають свою ціну (часто невиправдано високу) і цим знову ж таки збільшують навантаження як на поточний, так і на наступні бюджети;

  • позики на внутрішніх фінансових ринках відволікають наявні кредитні ресурси з реального сектора економіки, що негативно позначається на фінансовому стані підприємств та інвестиційно­му кліматі в країні.

В Україні реальність цієї загрози посилюється такими чинниками:

  • абсолютним переважанням у структурі зовнішніх позик кредитів, »у процесі використання яких не створюється джерело для їх повернен­ня та сплати процентів, так що для їх обслуговування держава має залучати нові кредити, потрапляючи тим самим у замкнене коло;

  • неефективним використанням інвестиційних кредитів, про що свідчить зростання заборгованості юридичних осіб — резидентів України по кредитах, наданих під гарантії уряду;

  • відсутністю належного контролю за витрачанням даних коштів, внаслідок чого вони можуть використовуватися з своїм цільовим призначенням щодо конкретних проектів.

Вищезазначене зумовлює необхідність розв'язання ряду боргових проблем. Першочергове завдання— їх законодавче та інституційне врегулювання. Нині відчувається гостра потреба в законопроекті про державний борг, який би вдосконалив процедури надання державних гарантій по іноземних кредитах і посилив контроль за по­ведінкою фінансових посередників на боргових ринках. Крім того, дуже важливо, щоб сучасна політика управління державним боргом була спрямована на вирішення таких питань:

  • скорочення обсягів державних позик;

  • зниження їх вартості;

  • пролонгацію термінів їх обігу;

  • скорочення непріоритетних видатків;

  • коригування фіскальної та приватизаційної політики держави.

Саме ці питання й намагається вирішувати Державне казначей­ство, здійснюючи управління бюджетним дефіцитом і державним боргом країни. В останньому випадку це відбувається при тісній взає­модії й співпраці різних міністерств і відомств, які несуть відпові­дальність за розробку та реалізацію ефективної боргової стратегії держави. Зазначимо, що у світовій практиці роль міністерств і ві­домств в управлінні державним боргом різна. В деяких країнах каз­начейство виконує основні функції щодо управління державним бор­гом, в інших такі функції покладено на міністерство фінансів та цен­тральний банк країни. Отже, загалом в управлінні державним боргом України беруть участь: Кабінет Міністрів України, Міністер­ство фінансів України, Національний банк України, Державне казна­чейство України.

Казначейство в системі управління державним боргом виконує такі функції:

  • здійснює разом з Національним банком України та Міністерством фінансів України управління внутрішнім державним бор­гом і його обслуговування відповідно до чинного законодавства;

  • фінансує витрати з державного бюджету для обслуговування дер­жавного боргу в терміни згідно з графіком;

  • забезпечує фінансування витрат з державного бюджету для пога­шення державних цінних паперів і сплати доходу по них;

  • здійснює облік випуску та погашення державних цінних папе­рів за термінами обігу згідно з вимогами бюджетної класи­фікації;

  • нараховує відсотки та здійснює облік за кредитами, отриманими на покриття дефіциту бюджету;

  • здійснює контроль за відшкодуванням збитків бюджету по юри­дичних особах, які отримали іноземні кредити під гарантії уряду України;

  • інформує Міністерство фінансів України та Національне агент­ство України з реконструкції та розвитку про суми, відшкодовані державному бюджету підприємствами-позичальниками, які отри­мали кредити в іноземній валюті під гарантії уряду України, і про застосовані до них санкції.

Належне виконання зазначених функцій дає змогу, по-перше, по­ліпшити ситуацію у сфері управління державним боргом, по-друге, наповнити дохідну частину державного бюджету України. Розгля­нувши процес управління державним боргом у динаміці, можна зро­бити висновок, що критична оцінка розмірів державного боргу та зростання витрат на його обслуговування як одне із першочергових ставлять питання про керованість борговим портфелем держави. При цьому найбільшу зацікавленість з точки зору фінансових мож­ливостей України обслуговувати загальний обсяг державного боргу викликає визначення його реального рівня.

3.4. Шляхи розв'язання проблем дефіцитності державного бюджету

Питанням дефіциту бюджету приділяється дедалі більше уваги як у науковій літературі, так і в практичній діяльності.

Дефіцитність бюджету пов'язана з деякими видами податкових вилучень у державі: тому реформування податкової системи має базуватися на принципі фіскальної достатності, тобто формування дохідної частини бюджету на рівні, достатньому для здійснення державних функцій, а також на принципах обов'язковості й рівномірної навантаженості при сплаті податків, недопущення проявів дискримінації окремих платників. Неприпустиме масове надання податкових пільг окремим суб'єктам підприємницької діяльності.

Проблема полягає в тім, що, по-перше, галузеві пільги є одним з основини інструментів державного регулювання розвитку економіки. По друге, - вони найменш ефективні, оскільки їхня результативність залежить від правильного визначення пріоритетних галузей. Аналіз оподаткування в історичній ретроспективі підтверджує таку закономірність: справляння податків за досить високими ставками супроводжується наданням різноманітних пільг, тоді як зниження податкових ставок у процесі податкових реформ - розширенням податкової бази за рахунок скасування ряду пільг.

Існує і проблема ПДВ, що накопичувалася з 1997 року. Якщо не поліпшити адміністрування цього податку, то надалі співвідношення між отриманими від нього і повернутими коштами збалансується, тобто нетто-надходження будуть нульовими, а в перспективі держбюджет виплачуватиме компенсації з ПДВ більше, ніж одержуватиме від цього податку.

Сьогодні через механізм невідшкодування податку на додану вартість відбувається вимивання обігових коштів у суб'єктів підприємницької діяльності. Так, надходження від ПДВ у 2003 році становили 13,2 млрд. грн., а відшкодування — 8,3 млрд. грн. У 2004-му планується: надходження — 14,5 млрд. грн., відшкодування — 12,4 млрд. грн., у 2005-му: надходження — 15,9 млрд. грн., відшкодування — 17,9 млрд. грн.

Податку на додану вартість за січень – лютий 2004 року надійшло 2517 млн. грн., або 105,3% плану на період. Порівняно з відповідним періодом минулого року надходження збільшилися на 640,3 млн. грн., або на 34,1%.

Перспективи податкової реформи неодноразово обговорювалися на нарадах у Президента й окреслювалися наступними питаннями: куди ми рухаємося, які намічено пріоритети і що реально можна зробити найближчим часом?

9 березня 2004 року Президент України Л. Кучма своїм указом переніс із 1 липня на 1 квітня введення спеціальних рахунків платників ПДВ. Згодом їхнє введення перенесено на 1 травня. Указ передбачає стягування ПДВ до держбюджету і обіг коштів податку через окремі поточні банківські рахунки платників ПДВ. Кабінет Міністрів України і Національний банк України прийняли спільну постанову, що регламентує порядок відкриття спеціальних банківських рахунків для податку на додану вартість і режим використання коштів на них (Порядок справляння до державного бюджету податку на додану вартість та обороту коштів податку через окремі поточні та/або реєстраційні рахунки платників цього податку із спеціальним режимом їх використання (далі — Порядок)).

З 1 квітня підприємства України відкривають два рахунки: основний і зі сплати ПДВ. При купівлі товарів гроші переміщуються з поточного рахунка покупця на поточний рахунок контрагента, без обліку ПДВ. Нарахований ПДВ переводиться зі спецрахунку продавця на спецрахунок покупця.

Головною метою запровадження розрахунків із ПДВ через спецрахунки є боротьба зі зловживаннями при адмініструванні податку. Основний із них — незаконне відшкодування ПДВ із державного бюджету при фіктивному експорті.

З 1 січня 2004 року бюджетну заборгованість перед платниками ПДВ перевели на рахунок державного внутрішнього боргу, випустивши на суму заборгованості державні цінні папери. Непогашеними залишилися заборгованість у 2003 році й заборгованість бюджету за раніше взятими, але не виконаними зобов'язаннями в обсязі 3,7 млрд. грн.

Нетрадиційне розв'язання проблеми дефіцитності бюджетів було запропоновано через вирішення таких питань:

1. Для покриття бюджетного дефіциту державі необхідно звільнитися від "дрібної" власності й здійснювати розширене акціонування та інвестування інших об'єктів як на території України, так і за її межами. При цьому не варто забувати про проблеми національної безпеки і якнайшвидше відмовлятися від прибуткових підприємств. Приватизація має бути економічно доцільною, тоді зросте кількість підприємств приватної форми власності, що займаються виробництвом. Також треба поліпшувати управління державним майном, що приведе до зменшення кількості підприємств державної форми власності, які одержують дотації,

2. Другий важливий момент — високий рівень номінального податкового навантаження. Недоцільно протягом року приймати законопроекти, що погіршують становище платників податків. Треба запроваджувати раціональну податкову політику, яка базується на зниженні податкового тиску і поєднанні фіскальної й стимулювальної функцій податків. А державний бюджет на 2004 рік побудований переважно з фіскальним наголосом.

У 2004 році має підвищитися стабільність податкового законодавства, і треба не разом із бюджетом приймати ці податкові закони — вони мають бути прийняті до бюджету.

3. Максимальне виявлення усіх матеріальних і фінансових резервів для досягнення прогресу на шляху до збалансованого ринку.

4. Узгодження бюджету із загальною програмою фінансової стабілізації.

5. Особлива увага має приділятися підвищенню ролі регіонів у соціально-економічному розвитку держави.

6. Ще одна проблема — короткострокове бюджетне планування і його невідповідність завданням середньострокової економічної політики. Законодавча влада повинна зрозуміти, що бюджет — це не просто доходи і видатки. Треба підвищувати роль перспективного бюджетного планування. При кожному надходженні й при кожному витрачанні необхідно думати про найголовніше — добробут громадян.

7. Варіантом податкового наповнення бюджету може бути встановлення держмонополії на виробництво й продаж алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Такий порядок існує в цивілізованих, економічно розвинених країнах. Насамперед — здоров'я нації, а вже потім — збирання податків до бюджету — прямих і непрямих.

8. В Україні має місце збереження ситуації, за якої прибутковим є вкладення капіталу в торгово-посередницьку і фінансово-кредитну сфери. Отже, нагальною стає зміна напрямів інвестування бюджетних коштів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної грошової одиниці, зменшення граничних витрат суспільного виробництва через використання новітніх технологій і сучасних розробок як продукту інтелектуальної діяльності українських науковців.

9. Заборона Національному банку України надавати кредити урядовим структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості державними цінними паперами.

10. Через невчасне проведення структурних змін в економіці існує структурний дисбаланс у народному господарстві в бік значного переважання виробництва засобів виробництва над виробництвом предметів споживання.

11. Подальше зростання української економіки має здійснюватися на власні інвестиційній базі й достатній ринковій основі. Уряд України передбачає, що такий підхід спричинить "посилення ролі держави як суб'єкта, який підсилює ринкові механізми, впливаючи на створення рівних конкурентних умов для виробників". Планується розв'язати проблему надмірної витратності й енергомісткості української економіки, забезпечити виконання поточних розрахунків за спожиті ресурси, насамперед за енергоносії.

Україна понад 10 років іде до ринкової економіки. Але на будь-якому ринку продукція повинна мати попит, а всі закони і бюджет — спрямовуватися на зростання економіки, а отже, на зростання рівня життя населення в цілому. Авторитет влади виросте залежно від того, наскільки тверда національна валюта і наскільки низький рівень безробіття в державі.

Бюджет — це відповідальність влади перед громадянами. Стан бюджетної системи можна назвати найважливішим критерієм економічної ситуації в країні, а однією з найважливіших функцій бюджету є регулювання економіки. Адже закладені в ньому параметри визначають наявність інвестиційних стимулів і потенціалу вкладень, рівень соціального захисту громадян, ступінь державної незалежності й обороноздатності, місце і роль України в міжнародних економічних відносинах.

ВИСНОВКИ

Одним із головних напрямів державної політики, який визначив Кабінет Міністрів України у Програмі своєї діяльності "Послідовність. Ефективність. Відповідальність" є підвищення ефективності державних фінансів.

З метою забезпечення виконання цього напряму державної політики та посилення впливу бюджетної політики на соціально-економічний розвиток України уряд здійснює ряд заходів, спрямованих на підвищення рівня збалансованості і прозорості бюджету, ефективності витрачання бюджетних коштів, забезпечення якісного виконання бюджетів усіх рівнів, здійснення дієвого фінансового контролю з боку держави.

Одним з ключових завдань Уряду та Верховної Ради є прийняття найближчим часом низки нормативно-законодавчих актів, які б забезпечували реформування бюджетної, податкової системи, спрямоване на стимулювання соціально-економічного розвитку держави. Однією з основних передумов соціальної та структурно-інноваційної переорієнтації економіки є першочергове зміцнення фінансів суб'єктів господарювання, юридичних осіб та домашніх господарств.

Необхідно вживати заходів щодо зниження частки державного споживання у структурі ВВП, зменшення податкового навантаження, посилення захисту платників податків, максимального спрощення процедури оподаткування. Результативність бюджетної політики має визначатися, не лише виконанням запланованих показників за доходами і видатками, а й конкретними досягненнями у соціальній сфері та економіці в цілому.

Також, потрібно посилити інвестиційну складову державного і місцевих бюджетів. Актуальним залишається підвищення стимулюючої ролі податкової амортизації в оновленні основних фондів та інвестуванні економіки, удосконалення оподаткування суб'єктів малого підприємництва, формування бюджету розвитку.

Важливим елементом фінансової реформи має стати забезпечення наповнення дохідної частини бюджету, для чого потрібно:

- ліквідувати необґрунтовані податкові пільги і привілеї та створити єдині умови оподаткування для всіх суб'єктів господарювання;

- запровадити раціональний механізм перенесення збитків на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток, який би не заохочував підприємства до штучної збитковості;

- створити прозорий механізм відшкодування ПДВ, максимально усував можливості для зловживань у цій сфері;

- підвищити рівень добровільної сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) з метою недопущення нарощування податкового боргу;

- підвищити ефективність роботи податкових органів через вдосконалення механізмів адміністрування податків і зборів.

Проте, оздоровлення державних фінансів неможливе без проведення інвентаризації соціальних зобов'язань держави, чинних нормативно-правових актів у частині надання пільг і компенсацій населенню, а також без пенсійної реформи та запровадження медичного страхування.

В свою чергу необхідно забезпечити поступовий перехід до середньо - і довгострокового бюджетного прогнозування як вагомої складової системи державного регулювання соціально-економічного розвитку.

Важливим є посилення взаємозв'язку фінансово-бюджетної та соціально-економічної стратегії держави. Доцільним є виважене використання дефіциту (профіциту) бюджету, виходячи із циклічності економічного розвитку та збалансованості бюджетної системи у середньостроковій перспективі.

Особливо важливим є створення економічно виваженої системи розподілу функціональних повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також відповідного розподілу видаткових зобов'язань і дохідних джерел між бюджетами різних рівнів.

Реформування фінансової системи України має бути спрямоване на інтеграцію вітчизняної економіки у світовий економічний простір, адаптацію українського податкового законодавства до вимог та принципів СОТ і Європейського Союзу.



Література



  1. Конституція України.

  2. Бюджетний кодекс України.

  3. Закон України від 27.11.2003 № 1344-ІУ “Про Державний бюджет України на 2004 рік”.

  4. Закон України від 23.12.2004 № 2285-ІУ “Про Державний бюджет України на 2005 рік”.

  5. Наказ Державного казначейства України від 04.11.2004 N 194 "Про затвердження Роз'яснень щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету та Роз'яснень щодо застосування класифікації кредитування бюджету".

  6. Інформаційно – аналітичний журнал „Влада”. Спеціальний випуск, 2005.

  7. Фінанси України: Науково – теоретичний та інформаційно – практичний журнал Міністерства фінансів України. – 2004. – № 5.

  8. Фінанси України: Науково – теоретичний та інформаційно – практичний журнал Міністерства фінансів України. – 2005. – № 2.

  9. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навч. посіб. – 2 – ге вид., перероб. І доп. – К.: Знання – Прес, 2003. – 523с.

  10. Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн.1: Суспільне виробництво. Ринкова економіка/ Ю.В. Ніколенко, А.В. Демківський, В.А. Євтушевський та ін.; За ред. Ю.В. Ніколенка. – 2 – ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь,1998. – 272с.




Додаток № 1

Формування бюджету 2005 рокуПитома вага чисельності населення Дніпропетровської області у загальному обсязі чисельності населення по Україні складає 7,4%



Питома вага території

Дніпропетровської області складає 5,3% загальної площі України


Дніпропетровська обл. 7,4%

Дніпропетровська обл. 5,3 %










Питома вага доходів місцевих бюджетів

Дніпропетровської області складає 9,3%

загального обсягу місцевих бюджетів

України



Дніпропетровська обл. 9,3%












Додаток № 2





Динаміка обсягу видатків, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів зведеного бюджету області(І кошик)







млн. грн

2000

+425,0млн. грн, 1729,7

1800

+171,1млн. грн, або на 32,6%

1600

+172,2млн. грн, або на 15,1% 1304,7

1400

або на 17,9% 1133,6

1200

961,4

1000


800


600


400


200


0

Проект МФУ на 2002рік Проект МФУ на 2003рік Проект МФУ на 2004рік Проект МФУ на 2005рік














Додаток № 3






Динаміка обсягу видатків загального фонду зведеного бюджету області(І+ІІ кошики)







млн. грн

2500

+472,3 млн. грн,

+181,9 млн. грн, або 1,3 разу

або на 13,2% 2028,0

2000


1555,7


1500

1373,8



1000




500




0

Прогнозні показники Прогнозні показники Прогнозні показники

МФУ на 2003 рік МФУ на 2004 рік МФУ на 2005 рік

підготовленні до І читання












Додаток № 4




Збільшення фінансового ресурсу відповідно розрахунку міжбюджетних трансфертів(сальдовий трансферт)




млн. грн

89,7

80,0

+82,7 млн. грн,

або 1,4 разу



60,0




40,0




20,0

20,0




0,0


Прогнозні показники Прогнозні показники МФУ на 2005 рік

МФУ на 2004 рік підготовлені до І читання











Додаток № 5




Дотація вирівнювання з державного бюджету







млн. грн

350,0


300,0 297,2

+82,7 млн. грн,

або 1,4 разу

250,0

214,5


200,0


150,0



100,0

50,0


0,0

Прогнозні показники Прогнозні показники МФУ на 2005 рік

МФУ на 2004 рік підготовлені до І читання









Случайные файлы

Файл
129560.rtf
117240.rtf
121640.rtf
90023.rtf
14847-1.rtf