Державне регулювання економіки (176247)

Посмотреть архив целиком









ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ


ЗМІСТ


Вступ

1. Об'єктивна потреба і теоретичні основи державного регулювання економіки

1.1 Економічна діяльність держави

1.2 Об'єкти, суб'єкти та головні важелі державного регулювання економіки

1.3. Методи державного регулювання економіки

2. Сучасні комплексні методи державного регулювання

2.1 Сутність і головні принципи економічного та соціального прогнозування

2.2 Суть державного програмування і види програм

2.3 Фінансово-кредитне регулювання економіки

2.3.1 Державний бюджет як інструмент державного регулювання економіки

2.3.2 Податки як інструмент державного регулювання економіки

2.3.3 Грошово-кредитне регулювання

2.4 Ринок цінних паперів, принципи функціонування та об'єктивна необхідність державного регулювання

2.5 Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

2.6 Державне регулювання інвестиційної діяльності

2.7 Потреба державного регулювання ринку цінних паперів

2.8 Державна підтримка малого підприємництва

2.9 Державне регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці

3. Державне регулювання розвитку науки і техніки

Висновок

Література


ВСТУП


У XX ст. виявилася безперспективність економічного розвитку суспільства з крайнощами щодо втручання держави в економіку: з одного боку класичний капіталізм, коли держава зовсім не втручається в економічну діяльність, а з іншого - державний соціалізм, коли вона повністю регулює економіку.

Свого часу У. Черчіль висловився про ринкову економіку як про таку, що має багато вад, однак тут же зазначив, що нічого кращого суспільство ще не придумало.

Ідеального ринку в природі немає. Сьогодні суспільством, що вбирає кращі риси цих крайніх полюсів, може бути суспільство регульованих ринкових відносин. У цьому дедалі більше переконуються всі: країни з регульованою ринковою економікою залишили далеко позаду держави з іншими системами - так званою соціалістичною і стихійною ринковою.

Держава завжди виконувала класичні економічні функції. Вона законодавче запроваджувала «загальні правила гри», тобто систему нормативних актів, які регулюють діяльність суб'єктів ринку, в тому числі таких інститутів, як комерційні банки, біржі, акціонерні товариства. В державних судових органах розглядали не тільки кримінальні справи, але й майнові, господарські конфлікти. Держава збирала податки, за рахунок яких не тільки утримувала чиновників, а й фінансувала закупівлю зброї і спорядження для приватних компаній. У деяких країнах державі належали залізниці і так звані казенні заводи. Однак у цілому економічна роль держави ще на початку XX ст. була максимально обмежена, національне виробництво стало майже винятковою сферою приватного бізнесу.

Прихильники теорії класичного капіталізму були впевнені, що недостатня величина сукупного попиту в умовах гнучкості цін не може бути причиною зменшення реального обсягу виробництва нижче природного рівня. Вони вважали, що попит завжди буде достатнім для того, щоб спожити всю продукцію, вироблену на базі наявних ресурсів і сучасної технології. Це положення ґрунтується на законі Сея, за яким пропозиція створює власний попит. Тому не може бути розриву між сукупним попитом та сукупною пропозицією, а зміна сукупної пропозиції породжує таку ж зміну сукупного попиту. Іншими словами, коли рівновага під впливом певних факторів порушується, то вона автоматично відновлюється через механізм гнучких цін, внутрішній механізм саморегулювання.

Згідно з теорією класичного капіталізму головна спонукальна сила розвитку у ринковій системі - це особистий інтерес, пов'язаний з одержанням прибутку. Одна з центральних ідей полягає в тому, що економіка функціонує ефективно, якщо держава не втручається. Вважають, що ефективному функціонуванню економіки, яка здатна автоматично досягти певного обсягу виробництва і повної зайнятості населення, втручання держави може тільки зашкодити. Оскільки головним регулятором економічного розвитку є ринок, то йому треба надати повну свободу. Проте глибока і затяжна криза 30-х років XX ст. заперечили цю теорію. Стало очевидним, що механізм ринкового саморегулювання не виконує покладених на нього функцій, не забезпечує автоматичний вихід з кризи, що й викликало потребу переходу до активного регулювання економіки. В 1933 р. у США команда президента Ф. Рузвельта розробила і реалізувала так званий новий курс, практично запроваджуючи регулювання економіки. Вперше в історії США була утворена Рада з національної економічної безпеки, яка фактично координувала всі заходи в рамках нового курсу.

Теорію державного регулювання економіки, як відомо, розробив Джон Мейнард Кейнс і його послідовники. За теорією Кейнса коливання сукупних витрат впливають передусім на виробництво і зайнятість, а не на ціни. Тому кейнсіанці вважають, що рівень виробництва, зайнятості, доходів і цін формується на підставі підвищення попиту, інвестицій, зростання експорту і державних витрат. Ці фактори є об'єктами державної економічної політики і перебувають під впливом держави. Особливістю теорії є те, що ринок сам по собі не може забезпечити повної економічної стабільності, а тому держава зобов'язана відігравати активну роль у стабілізації економіки і пом'якшенні економічних спадів і піднесень. Для цього потрібно формувати відповідну державну економічну політику, ефективно використовуючи економічні, правові та адміністративні важелі. Держава повинна не тільки стимулювати зниження відсоткової ставки комерційних банків, а й запроваджувати масштабні державні закупівлі з метою збільшення сукупного платоспроможного попиту. Крім того, вона повинна виплачувати соціальні допомоги безробітним (уперше їх увів Ф. Рузвельт), людям похилого віку та іншим непрацездатним членам суспільства з метою не допустити соціального вибуху.

Отже, важливою і необхідною умовою розвитку національної економіки, за кейнсіанською теорією, є висока інвестиційна активність підприємців і держави. Національне виробництво прямо залежить від капіталовкладень у науку, техніку, підготовку висококваліфікованих кадрів, організацію виробництва і праці, а останні за умови їх виконання діють як мультиплікатор - забезпечують економічне зростання у розширеному варіанті.

Саме тому, на мою думку, державне регулювання економіки, а зокрема ринкової економіки є надзвичайно важливим питанням сьогодення. В ході курсової роботи я намагатимусь дослідити це питання у двох аспектах: розглянути загальні основи державного регулювання економіки та висвітлити основні моменти, які мають безпосереднє відношення до України.


1. ОБ'ЄКТИВНА ПОТРЕБА І ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ


1.1 Економічна діяльність держави


Діяльність держави характеризується двома різними поняттями її потенціалом і ефективністю. Під потенціалом держави розуміють здатність ефективно провадити і пропагувати колективні заходи; ефективність - це результат використання цього потенціалу для задоволення зростаючого попиту суспільства на відповідні блага. Держава з більшими потенціальними можливостями може бути більш ефективною. Однак держава може мати значний потенціал і не бути достатньо ефективною, якщо цей потенціал не використовують належно.

На зламі XXI ст. міжнародна економічна конкуренція стає щораз важливішим чинником розвитку всіх країн. За таких умов економічно ефективною є держава, яка відстоює свої національні інтереси і гарантує свою національну економічну безпеку в умовах міжнародної конкуренції. Кількісно це виявляється в оптимальному співвідношенні між відкритістю національної економіки і підтримкою своїх виробників на внутрішньому і зовнішньому ринках.

З цих причин інакше трактують економічну роль держави в цілому. В сучасних умовах розвитку світового господарства економічна роль держави залежить не від ступеня втручання в ринковий механізм, а від участі в забезпеченні внутрішніх і зовнішніх умов ефективного функціонування національної економіки. Тобто економічно ефективною держава може бути лише тоді, коли ефективною є сама економіка.

Шлях до створення ефективнішої економічної системи досить складний. Найперше держава повинна зосередити наявні ресурси на тих завданнях, які може і повинна виконати. Формування ефективної держави можливе передусім у разі концентрації зусиль на фундаментальних завданнях запровадження партнерських відносин зі сферою бізнесу і суспільством у цілому.

Потенціал держави потрібно зміцнювати і шляхом активізації громадських інституцій. Це передбачає розробку ефективних норм і обмежень, які давали б змогу стримувати свавілля влади і боротися з корупцією. Для підвищення ефективності державні інституції повинні функціонувати в умовах широкої конкуренції та гласності, а місцеві органи влади повинні бути наділені широкими повноваженнями; до участі в управлінні і плануванні потрібно залучати громадські організації.

Послідовне скорочення ролі державних органів планування в економіці повинно відбуватись шляхом переходу від директивного планування до індикативного (рекомендаційного). Однак оскільки директивного планування у нас вже майже немає (його поспіхом зруйнували), потрібно удосконалювати започатковану практику індикативного планування, щоб дати змогу державним службам управління реалізувати свою стратегію за допомогою політики цін, відсоткових ставок, податків, кредитів, валютних курсів тощо.


Случайные файлы

Файл
3179.rtf
148372.rtf
122545.rtf
jenskivopros.doc
3269.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.