Банкрутство: наслідки, попередження (175943)

Посмотреть архив целиком

3

ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВ

1.1 Сутність та значення банкрутства суб’єктів господарювання

1.2 Види банкрутства в сучасних ринкових умовах господарювання

РОЗДІЛ 2 МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ БАНКРУТСТВА СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

2.1 Методичні основи визначення ймовірності банкрутства підприємств

2.2 Аналіз діючої практики банкрутства

РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ВЛОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ЗАПОБІГАННЯ БАНКРУТСТВА НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1 Сутність санації підприємств

3.2 Реструктуризації суб’єктів господарювання

3.3 Мирова угода

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


ВСТУП


За роки незалежності в Україні спостерігається процес формування ринкових відносин, який має незворотній характер. В той же час цей процес супроводжується окремими негативними явищами, викликаними недосконалістю ринкових механізмів, що народжуються. Зокрема, підприємства, що багато років працювали стабільно, через цілу низку факторів опинились в передкризовому або навіть кризовому стані.

Більшість вітчизняних підприємств України сьогодні потерпають від фінансових ускладнень, викликаних як зовнішніми загальнодержавними проблемами (нестабільність політичної ситуації, недосконалість законодавчої бази, криза неплатежів, спад виробництва), так і внутрішніми (неефективне використання коштів, недосконалий маркетинг, відсутність виробничого та фінансового менеджменту, незбалансованість фінансових потоків). Сукупність усіх цих факторів викликає необхідність постійної діагностики фінансового стану підприємств з метою упередження кризового розвитку, запобігання банкрутства, формування захисних механізмів антикризового фінансового управління залежно від виявлених факторів та сили їхнього впливу.

Сьогодні на межі банкрутства перебуває багато підприємств, які не мають змоги вчасно виконувати свої зовнішні та внутрішні зобов’язання .

Зрозуміло, що неодмінною умовою оздоровлення вітчизняної фінансової системи є санація суб’єктів господарської діяльності. Лише в такому разі можна буде відновити платоспроможність і прибутковість основної маси платників податків, а отже, оздоровити державну фінансову систему. Водночас оздоровлення економіки значною мірою залежить від своєчасної та якомога безболіснішої ліквідації (реорганізації) неефективних виробничих структур, які не лише не поповнюють бюджету держави, а й потребують її постійної фінансової підтримки.

Актуальність цієї проблематики підсилюється прийняттям Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, що регулює питання фінансової санації та банкрутства підприємств.

Метою даної роботи – вивчення банкрутства підприємств як економічне явище та розгляд діючої практики.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

  • вивчення теоретичних основ банкрутства підприємств (організацій);

  • розгляд механізму визначення ймовірності банкрутства суб’єктів господарювання;

  • визначення шляхів удосконалення організаційно-методичного механізму запобігання банкрутства підприємств.


РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА


1.1 Сутність та значення банкрутства суб’єктів господарювання


Поняття банкрутства органічно притаманне сучасним ринковим відносинам. Воно характеризує неспроможність підприємства (організації) задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а також забезпечити обов'язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди.

Закон України «Про банкрутство» під банкрутством розуміє зв'язану з браком активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов'язання перед бюджетом.

За нормальних умов господарювання акціонери та кредитори сподіваються на винагороду, рівень якої залежить від ступеня прибутковості фірми. Одна з перших ознак руху до банкрутства — спад прибутковості фірми нижче за вартість її капіталу. Відсотки за кредит і дивіденди, що сплачуються фірмою, перестають відповідати сучасним ринковим умовам господарювання, а вкладання коштів у таку фірму стає невигідним. Кредитори (власники облігацій та інші) одержують певні суми, визначені кредитними угодами, але відносна вигідність їхніх вкладень у дану фірму зменшується, а у зв'язку зі спадом вартості акціонерного капіталу падає й ціна акцій, збільшується ризик неповернення коштів, у фірми виникають труднощі з готівкою, особливо якщо кредитори не пролонгують кредитні угоди на наступний період і фірма змушена буде виплатити не тільки відсотки, а й суму основного боргу. Може виникнути криза ліквідності і фірма увійде в стан «технічної неплатоспроможності». Це явище можна вже розглядати як банкрутство.

Зарубіжний досвід показує, що спрогнозувати банкрутство можна за 1,5—2 роки до появи його очевидних ознак. Цілком можливим є виявлення початкових ознак банкрутства через прогнозування «ціни підприємства» на найближчу та довгострокову перспективу.

Зниження прибутковості фірми або збільшення середньої вартості зобов'язань означає зниження її ціни. Ціна фірми — це приведені до теперішнього часу потоки виплат кредиторам та акціонерам. Як дисконтна ставка використовується середньозважена вартість капіталу. Ціна фірми може впасти нижче за суму зобов'язань кредиторам. Це означає, що акціонерний капітал «зникає». Ось це і є повне банкрутство — банкрутство акціонерів. Ціна фірми може впасти навіть нижче за ліквідаційну вартість активів. Тоді ліквідаційна вартість розглядатиметься як ціна фірми, а ліквідація фірми стає вигіднішою за її експлуатацію. Акціонери в цьому разі втрачають свій капітал.

Причини банкрутства підприємств (організацій) можуть бути найрізноманітнішими. Беручи загалом, їх можна поділити на дві групи: 1) зовнішні, які практично дуже важко (іноді неможливо) врахувати; 2) внутрішні, що безпосередньо залежать від форм, методів та організації роботи на самому підприємстві. Результатом одночасного впливу всіх чинників є настання банкрутства.(рис.1.1.)

Зовнішні фактори можуть бути міжнародними та національними. Міжнародні фактори формуються під впливом динаміки загальноекономічних показників розвитку провідних країн, стану світової фінансової системи, стабільності міжнародної торгівлі, митної політики, рівня міжнародної конкуренції, руху міжнародного капіталу та ін.

Рис.1.1. Причини банкрутства підприємств


Аналіз зарубіжної практики свідчить, що в країнах із розвинутою економікою та сталою політичною системою, як правило, 1/3 банкрутств спричиняється зовнішніми, а 2/3 — внутрішніми причинами. Очевидним є й те, що фактори банкрутства для вітчизняних підприємств є іншими, похідними від кризового стану національної економіки.

Саме необґрунтована економічна політика уряду, некеровані інфляційні процеси, тотальна економічна криза, політична нестабільність суспільства, спад ділової активності в економіці найбільш впливають на результати діяльності підприємств передовсім через недосконалість законодавчої бази. На сучасному етапі дуже уповільнився розвиток науки і техніки знов-таки через глибоку кризу в інвестиційній сфері. Низький рівень інтегрованості вітчизняної економіки, неефективне використання зарубіжного капіталу, різке погіршання кон'юнктури внутрішнього і зовнішнього ринків спричиняють помітні симптоми банкрутства в багатьох підприємствах України.

Рух до кризового стану починається в момент виникнення кумулятивного зростання величини відхилення тих чи тих показників, які характеризують стан зовнішнього та внутрішнього середовища функціонування фірми, від довгострокових тенденцій динаміки цих показників. Наприклад, якщо обсяг продажу товару коливався в межах ±3% середньомісячної величини від середньо квартальної, а наступного місяця впав на 10% і негативна тенденція наростає, то маємо вже певні симптоми кризового стану.

Існують і цілком конкретні симптоми настання тотальної заборгованості та повної неплатоспроможності підприємства (організації). Найбільш характерні з них показано на рис.1.2.


Рис.1.2. Симптоми настання банкрутства підприємства.


Процес зростання процентних ставок і цін зумовлює подорожчання сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, яке випереджає підвищення цін на готову продукцію, збільшує за інших однакових умов кредиторську заборгованість підприємства. Усе це потребує додаткових кредитних ресурсів і, як наслідок, призводить до негативних змін у структурі зобов'язань підприємства через підвищення середньої вартості пасивів.

У дальшому наростають кризові явища (більш явні ознаки банкрутства), які зумовлено різкими змінами структури балансу підприємства, а саме: труднощі з готівкою та різке зменшення грошових коштів на рахунках; збільшення дебіторської заборгованості (різке зниження її теж може бути негативним явищем, бо свідчитиме про труднощі зі збутом, зростання запасів готової продукції); збільшення кредиторської заборгованості; зниження обсягів продажу (хоча перед ліквідацією підприємства можливий повний розпродаж його продукції). Крім того, характерною є затримка з поданням звітності, наявність конфліктних ситуацій на підприємстві.

Банкрутство може виникнути на кожному з етапів життєвого циклу конкурентної переваги фірми (ЖЦКПФ). Дослідники називають такі основні фактори, що сприяють банкрутству фірми.

Першим детермінантом є параметри факторів виробництва. Вплив цих факторів спостерігається на всіх стадіях (етапах) життєвого циклу КПФ, але особливо важливі вони на стадії зародження. На даній стадії є сім причин, унаслідок дії яких фірма може зазнати банкрутства:

неправильне визначення місії фірми та її виробничого профілю;

низькі підприємницькі здібності власника (власників) фірми;

низька кваліфікація управлінського персоналу фірми;

неадекватний маркетинг;

велика частка позикового капіталу;

низька кваліфікація виконавців (робітників, інженерів і т. п.);

неадекватність транс акційних витрат.

Наступним етапом життєвого циклу КПФ є прискорення зростання. Даний етап характеризується тим, що фірма має добрий попит на свою продукцію, сильну маркетингову стратегію, високу кваліфікацію управлінського персоналу, що дає змогу процвітати та збільшувати виробництво. У цій ситуації для фірми є небезпечною тільки велика частка позикових коштів у загальній масі капіталу, що використовується. Фірма може своєчасно не забезпечити виплат своїм кредиторам і збанкрутувати.

На етапі уповільнення зростання загрозу банкрутства створюють: погане використання оборотного капіталу, втрата гнучкості в управлінні, неадекватний маркетинг, неадекватність транс акційних витрат.

Рівень використання капіталу можна визначити, аналізуючи коефіцієнти ліквідності активів. Швидкість обороту коштів, тобто швидкість перетворення їх на гроші, безпосередньо впливає на платоспроможність підприємства.

Брак гнучкості в управлінні призводить до неефективних управлінських рішень, несвоєчасного прийняття таких і, як наслідок, до збільшення витрат на управління та до втрат прибутку від неадекватного й несвоєчасного реагування на зовнішні та внутрішні відхилення.

Етап зрілості характеризується стабільним станом фірми, стабільним прибутком, насиченням усіма виробничими ресурсами. На цьому етапі небезпечною є низка таких факторів: високий ступінь неліквідності оборотного капіталу, старіння основного капіталу, неадекватний маркетинг, неадекватність транс акційних витрат. Так, фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння основного капіталу призводить до зниження продуктивності праці, як порівняти з іншими фірмами, до втрати конкурентної переваги фірми, а внаслідок цього — до банкрутства.

На етапі спаду виробництва діють ті самі фактори, що й на етапі зрілості. Але стан погіршується загальним незадовільним фінансовим становищем суб'єкта господарювання. Він втрачає споживачів, а негативна дія внутрішніх факторів може призвести до прискореного його банкрутства.

Іншим важливим детермінантом є параметри попиту. Аналіз свідчить, що ці параметри діють на всіх стадіях ЖЦКПФ і, як правило, є однаковими для всіх етапів. Різке зниження сукупного попиту негативно впливає на всі види діяльності: скорочуються обсяги виробництва, збільшуються витрати на одиницю продукції, зменшується прибуток на одиницю продукції та загальний обсяг прибутку.

У разі розвитку виробництва товарів-замінників настає процес витискання товарів, що їх виробляє фірма, з ринків, зменшення попиту на цю продукцію і, як можливий наслідок, утрата фірмою прибутку та банкрутство.

Аналогічно діють і інші фактори параметрів попиту, але їхній вплив різний на різних етапах ЖЦКПФ. Так, на стадії інтенсивного зростання до банкрутства може призвести тільки один фактор — різке зниження сукупного попиту. Інші фактори не мають вирішального значення, оскільки фірма на цій стадії завжди має можливість ужити потрібних запобіжних заходів.

Наступним детермінантом є рівень галузевої конкуренції. Збільшення конкурентних переваг інших фірм галузі може бути каталізатором банкрутства фірми на будь-якому етапі ЖЦКПФ. Цей процес свідчить про те, що інші фірми використовують ліпші технології, маркетингову стратегію та управлінські кадри. Відставання фірми погіршує її становище на ринку і також може призвести до банкрутства.

Вплив державної політики є важливим фактором, що впливає на розвиток та функціонування фірми через фіскальну та кредитно-грошову системи.


1.2 Види банкрутства в сучасних ринкових умовах господарювання


У практиці господарювання досить часто можна зіткнутися з підприємствами, які фактично є фінансово-неспроможними, однак, з певних мотивів приховують цю обставину. В даному випадку можна говорити про наявність прихованого банкрутства. З іншого боку, ряд суб'єктів господарювання, переслідуючи певні цілі, можуть зумисне оголосити себе банкрутами, не будучи такими. При цьому має місце фіктивне банкрутство. Для багатьох державних підприємств характерною є ситуація, коли службові особи зловмисне або за своєї халатності доводять суб'єкт господарювання до фінансової кризи та до банкрутства. Для запобігання вказаних негативних проявів Кримінальним кодексом України встановлено покарання, якщо підприємці чи відповідальні службові особи вдаються до них.

Приховане банкрутство: навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних, якщо це завдало матеріальних збитків кредиторам, карається позбавленням волі на строк до 2 років або штрафними санкціями до 300 мінімальних розмірів зарплати з позбавленням права займатися певною діяльністю протягом 5 років.

Об'єктивно факт приховання банкрутства визначається такими двома ознаками:

надання кредитору неправдивих даних про фінансовий стан неплатоспроможного боржника:

причинний зв'язок між подачею таких даних та збитками, що їх зазнав кредитор.

Мотиви та цілі приховання банкрутства:

  • надія на поліпшення фінансового стану або на виконання фінансових зобов'язань особами, які, у свою чергу, є боржниками даної особи,

  • спроба одержати банківський кредит для покриття заборгованості чи привласнення одержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства,

прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво товарів, робіт, послуг від держави чи інших замовників і т.д.

Суб'єктами прихованого банкрутства можуть бути засновники підприємства, власники, посадові особи.

Мінімальне стягнення у разі виявлення факту прихованого банкрутства застосовується:

якщо прихована фінансова неспроможність є наслідком банкрутства іншої юридичної особи або настала внаслідок порушення законодавства контрагентами (монополізація ринку цін, недобросовісна конкуренція, махінації з фінансовими ресурсами);

якщо вона є наслідком дії форс-мажорних обставин.

Максимальні санкції застосовуються, якщо фінансова неспроможність є наслідком невміння вести ефективну фінансово-господарську діяльність, недостатньої кваліфікації керівництва, недбалості, крадіжок, різного роду зловживань, прорахунків щодо оцінки ринків збуту і т.д.(див.літ.№5)

Фіктивним банкрутством можна назвати ситуацію, коли підприємство фактично не є банкрутом, однак заповняє про свою фінансову неспроможність. У зв'язку з ним Кримінальним кодексом передбачено, що явно неправдива заява громадянина — засновника або власника підприємства, а також посадової особи даного підприємства про фінансову неспроможність виконання зобов'язань перед кредиторами та бюджетом карається штрафом від 300 до 500 мінімальних зарплат з позбавленням права займатися даною діяльністю до 5 років. Ті самі дії, якщо вони завдали великою матеріального збитку кредиторам або державі, караються позбавленням волі до 3 років з конфіскацією майна.

Великий матеріальний збиток — це збиток, який перевищує в 50 і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму. Збиток виникає внаслідок неповернення боргів, несплати відсотків та податків.

Цілі повідомлення неправдивої інформації можуть бути різними:

  • порушення справи про банкрутство чи санація підприємства в рамках провадження справи про банкрутство,

  • ліквідація, реорганізація чи приватизація підприємства з метою приховання незаконного витрачання коштів,

  • надання недостовірних даних аудитору з метою одержання необ'єктивного висновку про фінансовий стан підприємства.

Доведеним до банкрутства. Новим законодавством про банкрутство запроваджене положення про відповідальність за умисне банкрутство. Умисне банкрутство — це умисне доведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності через здійснення з корисливих мотивів власником або посадовою особою підприємства протиправних дій або через невиконання чи неналежне виконання своїх службових обов'язків, що завдало істотної шкоди державним або громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів.

Умисне доведення до банкрутства, якщо це завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або правам та інтересам кредиторів, що охороняються законом, — карається штрафом від п'ятисот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або здійснювати певну діяльність на строк до 5-ти років. Ті самі дії, якщо вони завдали великої матеріальної шкоди, — караються позбавленням волі на строк до 5 років з конфіскацією майна.

На ці та інші фактори й обставини слід звертати увагу власникам та фінансовим службам вітчизняних підприємств під час провадження фінансово-господарської діяльності.


РОЗДІЛ 2

МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ БАНКРУТСТВА СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ


2.1 Методичні основи визначення ймовірності банкрутства підприємств


Для успішного господарювання на ринкових засадах суттєво важливим є можливість оцінки ймовірності банкрутства суб'єктів підприємницької та іншої діяльності. В Україні, де протягом багатьох десятиріч панувала позаринкова система господарювання, що виключала офіційне визнання банкрутства як економічного явища, нема загальновизнаної вітчизняної методики визначення ймовірності банкрутства суб'єктів господарювання. У зв'язку з цим доводиться користуватися зарубіжними методичними підходами, в основу яких покладено факторні моделі прогнозування банкрутства підприємств та організацій.

Найпростішою є двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства підприємства (організації). Вона передбачає обчислення спеціального коефіцієнта Z і має такий формалізований вигляд:


Z= -0,3877 -1,0736k +0,579q, (2.1)


де kзл — коефіцієнт загальної ліквідності;

qпк — частка позикових коштів у загальній величині пасиву балансу.

За двофакторною моделлю ймовірність банкрутства будь-якого суб'єкта господарювання є дуже малою за будь-якого від'ємного значення коефіцієнта Z і великою — за Z > 1.

Більш обгрунтованою та більш поширеною є пятифакторна модель Альтмана. [6]

Професор Нью-Йоркського університету Едвард Альтман розробив алгоритм розрахунку індексу кредитоспроможності, який одержав назву індексу (моделі) Альтмана. Цей індекс дає змогу з достатньою вірогідністю розподілити суб'єкти господарювання на тих, що працюють стабільно, і на потенційних банкрутів.

Свою модель Е. Альтман побудував на підставі дослідження фінансового стану та результатів господарської діяльності 66 компаній, розрахувавши 22 фінансові коефіцієнти і скориставшися для своєї моделі лише п'ятьма найбільш вагомими. Ці коефіцієнти характеризують з різних сторін (усебічно) прибутковість капіталу та його структуру.

Індекс Альтмана «Z» розраховується за формулою


Z = 3,ЗК1, + 0,99К2 + 0,6К3 + 1,4К4 + 1,2К5, (2.2)


де 3,3; 0,99; 0,6; 1,4 і 1,2 — коефіцієнти регресії, що характеризують міру впливу на індекс «Z»;

К1 — характеризує прибутковість основного та оборотного капіталу; визначається діленням суми балансового прибутку на загальну вартість активів; з певною часткою умовності його можна назвати показником рентабельності виробництва;

К2 — відображає дохідність суб'єкта господарювання і розраховується як співвідношення чистої виручки від реалізації продукції і загальної вартості активів підприємства (організації);

К3 — визначає структуру капіталу фірми; обчислюється як відношення власного капіталу (за ринковою вартістю) до позикового капіталу (суми коротко- і довгострокових пасивів);

К4 — відображає рівень чистої прибутковості виробництва (діяльності); розраховується діленням обсягу реінвестованого прибутку (суми резерву, фондів соціального призначення та цільового фінансування, нерозподіленого прибутку) на загальну вартість активів фірми;

К5 — характеризує структуру капіталу та визначається як відношення власного оборотного капіталу до загальної вартості активів суб'єкта господарювання.

Для визначення ймовірності банкрутства того чи того суб'єкта господарювання розрахунковий індекс Z необхідно порівняти з критичним його значенням. Для точнішого визначення ступеня ймовірності банкрутства підприємства (організації) рекомендується користуватися таблицею 2.1. Зрозуміло, що в процесі ранжирування (розподілу) підприємств та інших суб'єктів підприємницької діяльності часто виникає потреба врахувати специфіку відповідної галузі (сфери діяльності), а відтак визначити іншу шкалу градації індексів.У вітчизняній практиці господарювання застосування моделі Е. Альтмана зв'язане з певними труднощами.


Таблиця 2.1

Можливість банкрутства підприємства за Альтманом

Значення індексу Z

 

Можливість банкрутства

1,8 і нижче

 

дуже висока

 

від 1,81 до 2,6

 

Висока


 

від 2,61 до 2,9

 

достатньо висока

 

від 2,91 до 3,0 і вище

дуже низька

 


По-перше, коефіцієнти регресії К1—К5 розраховувалися автором за результатами діяльності компаній, що функціонували у зовсім іншому конкурентному ринковому середовищі.

По-друге, у шкалі Альтмана не враховано галузевих особливостей господарювання.

По-третє, вітчизняним спеціалістам бракує інформації для розрахунку коефіцієнта К3 через недорозвинутість ринку цінних паперів.

Тому запропоновані Е.Альтманом методичні принципи визначення ймовірності банкрутства можна використовувати у вітчизняній практиці господарювання за такої умови: коефіцієнти регресії та критичні значення індексу Z треба обовязково розрахувати для конкретних галузей з використанням оптимальних критеріїв, які відображали б специфічні умови господарювання вітчизняних підприємств.


2.2 Аналіз діючої практики банкрутства


Для аналізу фінансового стану при можливому визнанні підприємства банкрутом можна використати методику, яка передбачає розрахунок таких параметрів:


Кп = оборотні активи (260)

поточні зобов'язання (620)


1. Коефіцієнт покриття (Кп) — характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів протягом року і визначається відношенням оборотних активів підприємства (II розділ активу балансу) до поточних зобов'язань (розділ IV пасиву балансу):

2. Коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.вк) — характеризує наявність власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової сталості, і визначається як відношення різниці між обсягами джерел власних та прирівняних до них коштів (підсумок І розділу пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших необоротних активів (підсумок І розділу активу балансу) до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних активів — виробничих запасів, незавершеного будівництва, готової продукції, грошових ресурсів, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів (II розділ активу балансу):


Кз.вк.= власний капітал (380і - необоротні активи (80)

оборотні активи (260)


3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кал) — характеризує негайну готовність підприємства погасити свою заборгованість і визначається як відношення суми грошових ресурсів підприємства ( рядки 230—240 балансу) до суми поточних зобов’язань (розділ ІV пасиву балансу):


Кал = грошові ресурси та їх еквіваленти(230+240)

поточні зобов’язання(620)


Згідно з цією методикою структура балансу підприємства визначається незадовільною, а підприємство неплатоспроможним якщо:

  • значення коефіцієнта покриття (Кп) менше за 1;

  • значення коефіцієнта забезпечення власними коштами (Кз.вк.)

  • менше за 0,1;

  • значення коефіцієнта абсолютної ліквідності (Кал) менше за 0,2.

Отож очевидно,що це товариство неплатоспроможне, його фінансовий стан порівняно з попереднім періодом погіршився. Цілком ймовірно, що кредитори уже розпочали проти цього товариства провадження справи про банкрутство, тобто проти останнього буде порушено ліквідаційну процедуру, - повернути надані кредитні кошти, визначним елементом якої є ліквідаційний баланс.

Ліквідаційний баланс — фінансовий документ, що складається у разі ліквідації підприємства і відображає його активи, зобов'язання та власний капітал на дату завершення ліквідаційної процедури.

Ліквідаційний баланс складає ліквідаційна комісія (ліквідатор). Від дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами підприємства (товариства). Вона оцінює наявне майно підприємства, виявляє його дебіторів і кредиторів та розраховується з ними, вживає заходів стосовно сплати боргів товариства третім особам, а також його учасникам тощо. Тобто ліквідаційна комісія проводить відповідну роботу, результат якої відображається у ліквідаційному балансі. Саме в останньому відображається оцінка майна підприємства, що ліквідовується, — ліквідаційна маса, до якої належать:

1. Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на правах власності або повного господарського управління на дату порушення ліквідаційної процедури та виявлені під час ліквідаційної процедури, за винятком об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються до комунальної власності відповідних територіальних громад.

2. Фамільні речі, що належать банкруту на правах володіння або користування.

Для оцінки вартості майна (тобто ліквідаційної маси) підприємств, що ліквідуються, або таких, що визнані господарським судом банкрутами, застосовують Методику оцінки вартості майна під час приватизації (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р. № 1554, п. 2). При цьому за ліквідаційну вартість майна береться ймовірна ціна, за якою майно може бути продане на ринку на дату оцінки з урахуванням терміну продажу, визначеного ліквідаційною комісією. Для майна, яке продається на аукціоні, оцінна вартість є початковою. Сам порядок продажу майна банкрута визначається згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від З0 червня 1999 р. № 784-ХІУ. Відповідно до цього порядку продаж майна оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем за законами України.

Таким чином, формування статей ліквідаційного балансу залежить, з одного боку, від порядку реалізації ліквідаційної маси, а з другого — від того, яка саме заборгованість буде погашатися. Якщо перше обумовлюється насамперед об'єктивними факторами ринку (досить важко, наприклад, виявити наперед, які саме майнові активи, коли і за якою ціною буде продано), то друге чітко визначене законодавством. Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у такому порядку.

У першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого для цієї мети;


Случайные файлы

Файл
13616-1.rtf
23967.rtf
185693.rtf
7912-1.rtf
148504.rtf