Акціонерний капітал та дивіденти (175354)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи

1.1 Суть акціонерного капіталу та форми його вияву

1.2 Дивіденд та види дивідендної політики

Розділ 2. Становлення акціонерного товариства

2.1 Проблеми становлення акціонерного товариства

2.2 Виплати дивідендів і відсутність будь-яких правових гарантій на їх отримання в міноритарних (дрібних) акціонерів

Висновок

Список використаної літератури






Вступ


Актуальність теми полягає в тому, що розвиток ринкових відносин, корінний перегляд поглядів на проблеми власності обумовили відродження і правове закріплення різних форм власності в Україні. Розгортання широкомасштабного процесу приватизації державних і комунальних підприємств з наступним перетворенням в акціонерні товариства пов'язано з неухильним збільшенням кількості останніх, посиленням їхнього впливу на формування ринку цінних паперів в Україні.

Предметом дослідження є організаційно-методичні аспекти обліково-аналітичного процесу в акціонерному товаристві та фінансова оцінка дивідендної політики підприємств.

Об’єкт дослідження є обліковий процес на акціонерних підприємствах відкритого й закритого типів, організація фінансів підприємницьких структур.

Метою курсової роботи є поглиблення теоретичних знань з курсу «Політична економія», а саме вивчення питань, які торкаються категорій акціонерного товариства і дивідендів

Методи дослідження. Теоретичними та методологічними засадами дослідження є наукові праці вітчизняних і закордонних вчених в галузі політичної економії






Розділ 1. Теоретико-методологічні основи


1.1 Суть акціонерного капіталу, та форми його вияву


Власність акціонерних структур формується за рахунок злиття капіталів їх засновників, а також випуску та продажу цінних паперів. З точки зору речового змісту (об’єктів) акціонерні компанії представлені у засобах виробництва (машинах, устаткуванні, будівлях та ін.), науково-дослідних організаціях, ліцензіях, патентах тощо. З точки зору суспільної форми (відносин власності) вони характеризуються відносинами між засновниками, найманими працівниками, власниками акцій, державою, фінансово-кредитними інституціями з приводу привласнення частини додаткового продукту у формі засновницького прибутку, дивіденду, сплати податків державі тощо.

У структурі акціонерного капіталу (власності) виокремлюють власний та запозичений капітал. Перший складається з коштів, отриманих від випуску і реалізації цінних паперів та резервного капіталу, що утворюється в результаті відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво. Власний капітал також може збільшуватись від подальших випусків акцій. Запозичений капітал утворюється за рахунок банківського кредиту та коштів, отриманих від випуску облігацій.

Акціонерні товариства, акумулюючи великі капітали шляхом випуску і продажу акцій, у той же час не зобов’язані повертати їх через відповідний термін, як при звичайній банківській позичці. Можливість такої форми централізації капіталу була підготовлена всім попереднім ходом розвитку капіталізму. Тенденція норми прибутку до зниження, що мала місце, та інші фактори сприяли утворенню грошових капіталів, які не знаходили прибуткового використання через те, що ці капітали були недостатніми для організації крупних, конкурентоспроможних підприємств. Власники цих капіталів були змушені віддавати їх в позичку під звичайний процент. Щоб невеликі грошові капітали могли знайти використання в сфері виробництва, їх потрібно було об’єднати. Таку централізацію капіталів і було досягнуто в формі акціонерного капіталу.

Фіктивний капітал та його відмінності від реального.

У ринковій економіці існує і так званий фіктивний капітал. Такий капітал представлений у цінних паперах (акціях, облігаціях) і дає право його власникам отримувати дохід у вигляді дивідендів і процентів. Він здійснює самостійний рух на ринку цінних паперів, де вони продаються та купуються. Свою назву фіктивний капітал дістав тому, що він створює ілюзію, нібито всі цінні папери є дійсним (реальним) капіталом і приносять дохід, не будучи безпосередньо пов’язаними з відтворенням.

Проте цінні папери самі по собі не створюють вартості (цінності). Водночас, як відомо, вони дають право на привласнення частки прибутку. Кількісно сума капіталу, вкладеного в цінні папери в капіталістичних країнах, у кілька разів перевищує суму капіталу, вкладеного безпосередньо в сферу виробництва, торгівлі та банківської справи.

Фіктивний капітал не є відособленою часткою промислового виробництва і не виконує специфічних функцій у процесі руху реального капіталу та самозростання останнього. Більше того, рух цих капіталів може здійснюватися у протилежних напрямах.

Отже, відбувається своєрідна роздвоєність капіталу. З одного боку, існує реальний капітал, з іншого — його відображення в цінних паперах. Реальний капітал функціонує в процесі виробництва, а цінні папери починають своє особливе «життя», самостійний рух на фондовій біржі як фіктивний капітал.

Одна з особливостей реального капіталу полягає в тому, що після здійснення кругообігу він повертається до свого власника. Власник же акцій, як зазначалося раніше, не має права на повернення свого грошового капіталу. Щоб його отримати, він повинен продати акції на ринку цінних паперів. При цьому він може одержати більше або менше, ніж вклав в акції, але в будь-якому випадку повернений грошовий капітал не є часткою реально функціонуючого капіталу. Реальний капітал може ще не завершити свого кругообігу; в той же час власник акцій, продавши їх, вже поверне свій грошовий капітал.

Тут слід розуміти ще й таке: фіктивний капітал виникає на основі реального (дійсного) капіталу, оскільки за відсутності останнього, який «породжує» прибуток, не міг би виникнути і розвиватися фіктивний капітал, що претендує на отримання відповідної частки прибутку, але сам її не створює.

Фіктивний капітал є товар, що обертається на ринку і має ціну. Він, як зазначалось, рухається поза кругообігом дійсного капіталу, вкладеного у виробництво. Важливо підкреслити, що фіктивний капітал не є чимось випадковим для капіталізму. Він закономірно розвивається на основі позичкового капіталу. Всі цінні папери — це титул на дохід, тобто за своєю економічною сутністю є документами, які віддзеркалюють рух позичкового капіталу.

Але капітал, відданий в позичку, в більшості випадків використовується функціонуючим капіталістом і відтворюється в процесі кругообігу промислового капіталу, а потім повертається до власника з процентом. Фіктивний же капітал безпосереднього відношення до руху промислового капіталу не має. Після первинного випуску акцій, коли капітал дорівнює їх вартості, і почав рух як реальний, цінні папери потрапляють на ринок (фондову біржу) і стають об’єктом купівлі-продажу безвідносно до реального ходу відтворення. Одна й та сама акція може бути продана і куплена десятки разів. Ця особливість фіктивного капіталу типова для всіх його форм: векселів, заставних зобов’язань, акцій, облігацій та інших цінних паперів, які виникають у зв’язку з угодами (операціями) позички.

Взагалі фіктивний капітал кількісно перевищує позичковий, і їх рух не збігається. При цьому розмір позичкового капіталу впливає на дохід, який він приносить. Фіктивний капітал сам залежить від доходу.

Моделі акціонерної власності

З відповідним ступенем умовності в економічній літературі виокремлюють дві існуючі нині базові моделі акціонерної власності.

Перша — це так звана англосаксонська модель, де 20—30 % акцій іммобільні, надовго залишаються в руках небагатьох власників і формують контрольні пакети. У той же час 70—80 % акцій рухливі, легко переходять із рук в руки як об’єкт торгівлі «в роздріб» на фондовому ринку.

Другу модель називають континентальною. У цьому випадку у постійних акціонерів зосереджено 70—80 % акцій, а 20—30 % їх надходять на ринок і розглядаються інвесторами як об’єкт тимчасового вкладення коштів.

Принципова відмінність між цими двома моделями розподілу акцій полягає у тій ролі, яку відіграє їх ринок. Перша модель допускає, що із акцій, які обертаються на біржі, можна сформувати нові контрольні пакети. Біржа виступає тут як ринок контролю, який ставить частку кожного відкритого акціонерного товариства у безпосередню залежність від властивих цьому ринку критеріїв ефективності, вищим з яких є курс акцій.

Друга модель передбачає меншу рухливість акцій від одного власника до іншого, а тому й меншу імовірність втрати контрольного пакета акцій.

Враховуючи ті тенденції, що характерні для акціонування в Україні, можна передбачити таке: воно приведе до формування другої, континентальної моделі власності на акції.

Акціонерна форма забезпечує власникам акцій в одних випадках вищий фактичний дохід, ніж звичайний процент, в інших — надію на нього. Це робить вкладення грошових капіталів в акції привабливішими порівняно зі звичайною позичкою.

Прибутки акціонерного товариства та їх розподіл

Акціонерні підприємства характеризуються рядом переваг порівняно з індивідуальними капіталістичними підприємствами. Акціонерна форма відкриває можливості вищої концентрації виробництва і тим самим дозволяє реалізувати переваги крупного бізнесу. Тобто створення акціонерного товариства призводить до формування особливого, так званого засновницького прибутку. Даний прибуток утворюється як різниця між сумою, одержаною від реалізації цінних паперів по біржовому курсу, і вартістю реального капіталу, вкладеного у товариство. Цей вид прибутку виникає в усіх випадках, коли засновується нове акціонерне товариство або відбувається перетворення індивідуальних капіталістичних підприємств на акціонерні.


Случайные файлы

Файл
49015.rtf
183232.rtf
169799.rtf
144819.rtf
45754.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.