Сутність екологізації розвитку продуктивних сил України (169858)

Посмотреть архив целиком

План:


Вступ

1. Сутність екологізації розвитку продуктивних сил України

2. Екологічна точка опри екологізації суспільного виробництва

3. Природо ресурсний потенціал продуктивних сил України: надрокористування, водоспоживання та використання повітряного басейну

4. Проблеми екологізації електроенергетики України

5. Перспективи екологізаційного процесу розвитку продуктивних сил України

Висновки

Література


Вступ


Дослідження взаємозв’язку економічного розвитку і екологічної безпеки є надзвичайно актуальним протягом багатьох років, оскільки дедалі наростаюче антропогенне навантаження на біосферу зумовлює різке загострення екологічної ситуації в глобальному масштабі та наближає суспільство до критичної межі у його відносинах з природою [4.63]. На різних щаблях природно-історичного розвитку людина має різний статус у відношенні до оточуючої дійсності. Спочатку її діяльність перебувала у прямій залежності від природного середовища. Прагнучи максимально задовольнити власні фізіологічні потреби, людина нещадно використовувала природу. Поза увагою залишалися наслідки екологічного розвитку у вигляді різноманітних забруднень, деградації навколишнього середовища і ресурсів. Не вивчався зворотній вплив між екологічною деградацією і економічним розвитком, станом трудових ресурсів, якістю життя населення. Інакше кажучи, людство дотримувалось концепції фронтальної економіки, у межах якої економічна система розглядається з необмеженими територіями і ресурсами, що є притаманним екстенсивному типу суспільного відтворення.

З розвитком цивілізації зростання потреб вимагало технологій дедалі досконаліших з точки зору максимілізації прибутку для нарощування благ. Проте питання власної безпеки та безпеки навколишнього середовища ставилися на другий план.

З розвитком продуктивних сил зростає і антропогенний вплив на навколишнє середовище. Його наслідки стали відчутними не тільки у регіональному аспекті, а й у глобальному. Відповідно суспільство переходить на другу сходинку ієрархії – “екологічної та соціальної безпеки і впевненості суспільства в майбутньому”. Його занепокоїли проблеми безпечного існування у створених ним умовах. Саме на цьому етапі виникають теорії, що ставлять за мету вирішення дилеми - чи нарощувати соціально-економічний потенціал, чи зупинитися на досягнутому [4. ст. 65-66].

Сучасне життя багатьох регіонів України проходить в умовах екологічних процесів, які викликані діяльністю людського суспільства і дедалі частіше проявляються з негативного боку. Не сприятлива для розвитку країни обстановка, що склалася в цьому зв’язку, являє собою одну з кардинальних проблем, яка рік у рік стає дедалі актуальнішою, вимагає широкомасштабного вирішення. Залежно від того наскільки населення, виробничі, владні та адміністративні структури всіх рівнів усвідомлюють гостроту існуючого середовища, складність супутніх ситуацій і згубність наслідків від повільності або тільки частково розв’язання цієї проблеми, її актуальність підвищується [13 ст.4].

Прогнозування перспектив у галузі екології не вселяє реальних надій на раціональне природокористування, дійову охорону рослинних і тваринних організмів для забезпечення охорони середовища проживання, гармонійного розвитку всього живого на Землі, примноження потенціальних можливостей для її безпроблемного процвітання.

Нині людство перетинає невідомий рубіж третього тисячоліття, що обіцяє стати визначною (і не тільки часоплинною) віхою в його існуванні та розвитку. Не уникнути соціальних, економічних, моральних і естетичних змін. Гострота проблем, які неможливо розв’язати колишніми методами, вимагає глибокої перебудови у свідомості та світосприйманні, причому як в індивідуальних, так і в суспільних. Це стосується всіх сторін нашого життя, і в першу чергу – системи “економіка-екологія” [2 ст. 67].

З огляду на це підприємства повинні розвивати абсолютно новий спосіб мислення. У майбутньому не повинно траплятися так, щоб за допомогою недосконалого законодавства щодо охорони навколишнього середовища як на теоретичному, так і на практичному рівнях, або кількох природоохоронних заходів ці підприємства могли приховати шкоду, заподіяну ними природі. Саме пошук нових шляхів до вирішення проблем екологічного характеру примусив мене звернутися до теми “Екологізація розвитку продуктивних сил України” з метою кращого наукового досвіду у сфері системи “економіка-екологія”.

Науковці багатьох країн (і в тому числі - України) приділяють значну увагу актуальним проблемам економіки навколишнього природного середовища як не теоретичному, так і на практичному рівнях. Проблеми запровадження принципів екологічного розвитку, становлення ринкових економічних інструментів екологічного управління та реалізації екологічного розвитку, становлення ринкових економічних інструментів екологічного управління та реалізації екологічного менеджменту в Україні було висвітлено провідними вітчизняними фахівцями в галузі економіки природокористування. Так, В. Трегобчук і О. Велик різнобічно обґрунтовують необхідність запровадження еколого-економічної моделі ринкових реформ в Україні, підкреслюючи вигоди для компаній, які турбуються про охорону навколишнього середовища, та визначаючи втрати у бізнесі через недотримання економічних вимог. С. Харичков і Т. Галушіна дають визначення поняттю “екологічний менеджмент” як дисциплінарної науки, що розробляє оптимальні варіанти конкурентоспроможних управлінських рішень щодо природоохоронної діяльності. Заслуговують на увагу підходи до застосування адміністративних і економічних методів регулювання раціонального використання та охорони природних ресурсів, подані І. Карагодовим [2 ст.67].


1. Сутність екологізації розвитку продуктивних сил України


Продуктивні сили – фактори, які забезпечують перетворення природи відповідно до потреб людини, створюють матеріальні та духовні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці.

Продуктивні сили – найважливіший елемент економічної системи, її матеріально-речовий носій. Разом із техніко-економічними відносинами (спеціалізація кооперування виробництва, його концентрація та ін.) вони формують технологічний спосіб виробництва [1 ст.116].

Продуктивні сили внутрішньо поєднують у собі дів лінії розвитку, функціонування їх визначається двоїстим характером законів. Мова йде перед усім про систему законів, що розкривають об’єктивну логіку розвитку техніки і технології, або інакше кажучи – технологічного способу виробництва, що становить частину логіки природної матерії. Це економічні закони, що регулюють внутрішню організацію продуктивних сил, їхнє функціонування як соціального організму. Дію цих законів можна зрозуміти на основі аналізу специфіки процесу праці, який водночас є взаємодією між людиною та природою, і відносинами між людьми в процесі й з приводу виробництва.

Людині та її праці належить центральне місце у продуктивних силах не тільки як найактивнішому фактору, а і джерелу інших факторів, що входять в їхню структуру матеріально-речових елементів [5 ст. 56]. Отже, продуктивні сили є факторами, які забезпечують перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні і духовні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці.

Рівень розвитку продуктивних сил характеризуються якістю робочої сили, технічною озброєністю, ступенем оволодіння силами природи, рівнем розвитку науки та інших елементів системи. Під характером їх розвитку розуміють передусім спосіб, яким люди вживають свої продуктивні сили. Очевидно, що невеликі за розмірами, прості засоби праці можуть застосовуватись людьми розрізнено, індивідуально. Потім виникають такі знаряддя праці, які можуть бути використані лише групою людей при взаємній підтримці один одного. І нарешті продуктивні сили досягають у своєму розвитку такого рівня, коли їх уживання можливе лише при взаємодії сотень і навіть тисяч робочих рук. Так розширюються межі сукупного робітника, до складу якого належать зайняті у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Продуктивні сили, як і виробництво, розривають таким чином свій суспільний характер. Оскільки продуктивні сили виражають ставлення людини до природи, географічного середовища, а другим – до системи суспільних, насамперед екологічних відносин, у складі яких виділяти техніко-економічні та соціально-економічні (тобто виробничі) відносини. Техніко-економічні показники визначаються рівнем прибутку техніки, вдосконалення паралельно з нею іншими елементами продуктивних сил. Виробничі відносини є суспільною формою розвитку продуктивних сил у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних благ та послуг.

Продуктивні сили виражають також ставлення людини до природи; процес праці спільний для усіх суспільних способів виробництва. Узагальнюючим показником є стан технологічного способу виробництва, що базується на авторизованій праці, і заміна технологічних способів виробництва [12 ст. 22].

Екологізація – це процес послідовного впровадження нової техніки і технології, нових форм організації виробництва, виконання управлінських рішень, які дають змогу підвищити ефективність використання природних ресурсів з одночасним збереженням природного середовища та його поліпшення на різних рівнях [1 ст. 116].


2. Екологічна точка опри екологізації суспільного виробництва


Еколого-економічні основи природокористування – організаційні форми, методи і механізми комплексного антропогенного впливу на природні екосистеми з метою підвищення продуктивність земель внаслідок використання важелів диференційної ренти правового регулювання.


Случайные файлы

Файл
76205-1.rtf
145190.rtf
49181.rtf
T-BOOK1.DOC
18816-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.