Екологічна адаптація флори і фауни пустель (168758)

Посмотреть архив целиком

РЕФЕРАТ


Мета роботи: розкрити особливості екологічних адаптацій флори і фауни пустель світу; охарактеризувати видове різноманіття, екологічні групи флористичних і фауністичних комплексів і взаємозв’язок між ними.

Завдання роботи: розкрити послідовно і логічно типи пустель, адаптаційні особливості пристосувань рослинного і тваринного світу в природній зоні пустель.

Об’єкт дослідження: флора і фауна пустельних зон; пристосування їхнього організму; будова; виконувані функції; екологічні групи і зв’язок між ними і умовами пустель.

Предмет дослідження: флора і фауна.


Ключові слова:

АРИДНІСТЬ

ПРИСТОСУВАННЯ

АДАПТАЦІЯ

ПУСТЕЛІ

ЕКОЛОГІЧНІ УГРУПУВАННЯ

КСЕРОФІТИ

ЗАПАСАННЯ



ЗМІСТ

Вступ

1 АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

    1. Загальні особливості пустель

1.1.1 Типи пустель

    1. Характеристика пустель світу. Географічні особливості

    2. Характеристика деяких пустель світу

1.3.1 Пустелі Середньої Азії й Казахстану

1.3.2 Пустелі Аравійського півострова

1.3.3 Пустелі Північної Африки

1.3.4 Пустелі Північної Америки

1.3.5 Пустелі Австралії

2 ЕКОЛОГІЧНІ АДАПТАЦІЇ ФЛОРИ І ФАУНИ ПУСТЕЛЬ

2.1 Загальні адаптаційні особливості флори й фауни пустель

2.2 Пристосування рослинного світу

2.2.1 Сукуленти

2.2.1.1 Кактуси

2.2.2 Саксаул

2.3 Пристосування тваринного світу

2.3.1 Ссавці

2.3.2 Плазуни

2.3.3 Членистоногі

Висновки

Перелік посилань


ВСТУП


На планеті певним чином зосереджені певні природні зони і їхні пояси, зумовлюючи певні особливості умов середовища, з відповідними флористичними і фауністичними угрупуваннями з їхніми екологічними адаптаціями. Серед особливих природних зон планети, слід відзначити таку унікальну природну зону, як пустеля.

Пустеля – особливий тип природних умов, що у свою чергу є унікальними і в той же час збіднений у біологічних співвідношеннях живої природи. Пустеля – це зазвичай несприятливі умови (нестача вологи, різкі перепади температур і тиску, сильні вітри, загальна сухість середовища, високі денні температури).

Відповідні умови дуже добре освоїли певні флористичні і фауністичні комплекси, серед яких основним є те, що в них наявні і вироблені адаптативні пристосування, що необхідні насамперед для накопичення і зберігання вологи, терморегуляція і вміння маскуватись. За екологічними групами вони належать до ксерофітів (сухе і тепле середовище).

Пустелі розташовуючись на всіх материках Землі, характеризуються своїми певними особливостями (від рівних спекотних до високогірних холодних пустель).

Актуальність роботи полягає в детальному розкритті особливостей саме адаптаційних пристосувань флори і фауни пустель, що саме відрізняє живих організмів цих місцевостей від інших, завдяки саме чому вони дуже витривалі і як це для них важливо.


1 АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ


1.1 Загальні особливості пустель


Пустеля — тип біому з жарким, посушливим кліматом і бідною розрідженою рослинністю в помірних субтропічних і тропічних поясах Землі. Площа пустель оцінюється в 31,4 млн. км2 (бл. 22 % суходолу). Пустелі зустрічаються на всіх материках, окрім Європи, і розташовані в межах кордонів приблизно 60 країн. Поширені в помірному поясі Північної півкулі, субтропічних і тропічних поясах Північної і Південної півкуль. У горах пустеля утворює висотний пояс (високогірна пустеля), на рівнинах — природну зону. Пустелі характеризуються посушливими (аридними) умовами зволоження (річна сума опадів менше 200 мм, а в екстрааридних районах — менше 50 мм; коефіцієнт зволоження, що відображає співвідношення опадів і випаровування, - 0-0,15). Одна з головних рис пустелі — нестача вологи, що пояснюється малою кількістю опадів, які випаровуються швидше, ніж просочуються в грунт. Іноді дощів не буває декілька років [1, 7-15].

Часто пустелі оточені горами або межують з ними. У рельєфі — складне поєднання нагір’їв, дрібносопковика та острівних гір зі структурними рівнинами пластів, стародавніми річковими долинами і замкненими озерними западинами, або платформними ділянками суходолу. Ерозійний тип рельєфоутворення сильно послаблений, широко поширені еолові форми рельєфу. Переважно територія пустель безстічна, іноді їх перетинають транзитні річки (Сирдарья, Амударья, Ніл, Хуанхе та інші); багато пересихаючих озер і озер, що часто міняють свої береги й розміри (Лобнор, Чад, Ейр), характерні періодично пересихаючі водотоки. Ґрунтові води часто мінералізовані. Ґрунти розвинені слабко, характеризуються переважанням в ґрунтовому розчині водорозчинних солей над органічними речовинами, звичайна сольова кора. Рослинний покрив розріджений (відстань між сусідніми рослинами від декількох десятків см до декількох метрів і більше) і покриває зазвичай менше 50% поверхні ґрунту; у екстрааридних умовах практично відсутній. Посушливість пустель може бути пояснена двома причинами. Пустелі помірного поясу посушливі, тому що віддалені від океанів і недосяжні для вітру, що несе вологу. Сухість тропічних пустель зумовлена тим, що вони розташовані в області переважаючих низхідних потоків повітря, що поступають з екваторіальної зони, де, навпаки, спостерігаються сильні висхідні струмені, які призводять до утворення хмарності і випадання рясних опадів. При опусканні повітряна маса, вже позбавлена більшої частини вологи, що містилася в ній, нагрівається, ще більш віддаляючись від точки насичення. Подібний процес відбувається також при перетині повітряними потоками високих гірських хребтів: більша частина опадів випадає на навітряному схилі при висхідному русі повітря, а райони, що знаходяться на підвітряному схилі хребта та біля його підніжжя, виявляються в «дощовій тіні», де кількість опадів незначна. Повітря пустель всюди відрізняється надмірною сухістю. Як абсолютна, так і відносна вологість протягом більшої частини року близька до нуля. Дощі надто рідкі і зазвичай випадають у вигляді сильних злив. Наприклад, на метеостанції Нуадібу на заході Сахари середньорічна норма опадів становить лише 81 мм. У 1912 р. там нипало всього 2,5 мм дощу, але наступного року одна сильна злива принесла 305 мм. Високі температури, що підвищують випаровуваність, також сприяють посушливості пустель. Випадаючий над пустелею дощ часто випаровується, не досягаючи поверхні землі. Більша частина вологи, що потрапила на поверхню, швидко втрачається через випаровування, і тільки незначна частка просочується в фунт або стікає у вигляді поверхневих водотоків. Вода, що просочується в ґрунт, поповнює запаси підземних вод і може переміщатися на великі відстані, поки не вийде на поверхню у вигляді джерела в оазисів [3, 4].

Температурний режим пустелі залежить від її географічного положення Повітря пустелі, що містить дуже мало вологи, практично не захищає сушу від сонячної радіації (на відміну від вологих районів із більш високою хмарністю). Тому в денні години там яскраво світить сонце і стоїть спопеляюча спека. Звичайні температури бл. 50° С, а максимум, зареєстрований у Сахарі, становить 58° С. Ночі набагато прохолодніші, оскільки нагрітий вдень ґрунт швидко втрачає тепло. У жарких тропічних пустелях добові амплітуди температур можуть бути більшими за 40° С. У пустелях помірного поясу сезонні коливання температур перевищують добові.

Характерною рисою всіх пустель є постійні вітри, що часто досягають дуже великої сили. У багатьох пустелях зареєстровані швидкості вітру, що досягають 80-100 км/год. Такі вітри захоплюють і переносять пухкий матеріал, що знаходиться на поверхні. Так виникають, піщані і пилові бурі — звичайне явище в посушливих областях. Іноді ці бурі відчуваються на великій відстані від місця їх зародження. Відомо, наприклад, що пил, який виноситься вітром з Австралії, досягає часом Нової Зеландії, яка знаходиться на відстані 2400 км, а пил із Сахари переноситься більш ніж на 3 тис. км і випадає в Північно-Західній Європі.

Як результат тривалих та інтенсивних антропогенних впливів (система змінної обробки землі, інтенсивний випас худоби тощо) спостерігається наступ пустелі, розширення її площ. Цей процес називається oпyстеленням, або дезертифікацією. Це реальна загроза для багатьох районів Північної і Східної Африки, Південної Азії тропічної Америки.

Території, прилеглі до пустелі, самі стають пустелею. Сахара, просуваючись на південь, щорічно віднімає 100 тис. га ріллі і пасовищ. Атакама рухається зі швидкістю 2,5 км на рік, Тар — 1 км на рік [5, 32-34].


1.1.1 Типи пустель

За своїм розташуванням розрізнюють континентальні пустелі (Гобі, Такла-Макан), які знаходяться всередині континенту, і прибережні (Атакама, Наміб), які простяглися вздовж західного узбережжя материків. Усупереч твердженню, ніби пустеля — це безмежне одноманітне море піску, найбільш поширені кам'янисті пустелі, або хамади, нерідко розташовані на плато або гірських масивах з останцями химерних форм. Серед них виділяються галечникові і щебенисті пустелі, які вражають майже повною відсутністю життя. Ділянки таких пустель можна побачити в Сахарі, Кизилкумах, на Аравійському півострові. Залежно від характеру ґрунтів і ґрунтів розрізняють декілька типів пустель.

  • піщані — на рихлих відкладеннях древньоаллювіальних рівнин;

  • лесові — на лесових відкладеннях підгірних рівнин;

  • суглинні — на слабокарбонатних покривних суглинках рівнин;

  • глинисті такирові — на підгірних рівнинах і в стародавніх дельтах річок;


Случайные файлы

Файл
15165-1.rtf
148263.rtf
115823.rtf
23851.rtf
72695-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.