Фінанси підприємств (162979)

Посмотреть архив целиком


МІНИСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ФІНАНСІВ





Курсова робота

з дисципліни «Фінанси підприємства»

Варіант № 3





Виконала: Ст. гр. ФН-06п Єгорова Д.С.

Перевірила: Акмаєва Н.В.










Алчевськ, 2008


ЗМІСТ


ВСТУП 4

1.1. Зміст та порядок організації взаємовідносин підприємств з бюджетами різних рівнів 6

1.2. Бюджетний устрій та бюджетна система України 10

1.3. Бюджетний період та бюджетний процес 12

1.4. Сутність та функції податків 14

1.4. Сучасна податкова система України 16

1.5. Фінанси підприємств – це основа фінансової системи України 18

1.6. Призначення та роль державних фінансів. 19

1.7. Основні напрями зміцнення фінансової незалежності місцевого самоврядування в Україні 21

1.8. Призначення та структура фінансового ринку 23

2. АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА 42

2.1. Загальна характеристика бухгалтерської звітності, яка використовується для оцінки фінансового стану підприємства 42

2.2. Загальна оцінка динаміки і структури статей бухгалтерського балансу. 46

Висновок 48

2.3. Загальна характеристика фінансового стану підприємства. 49

Висновок 56

2.5. Аналіз ліквідності балансу 57

Висновок 60

Висновок 61

2.6. Аналіз обертання оборотних коштів 61

Висновок 63

2.7. Аналіз ефективності використання майна підприємства 63

Висновок 65

3. ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ПОЛІПШЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА 66

ЛІТЕРАТУРА 67



ВСТУП


За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.

Особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств за виникнення різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств.

Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежать від його платоспроможності. Ураховують фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.

Сьогодні економіка України потребує швидких структурних та технологічних перетворень при одночасному вдосконаленні механізму грошових розрахунків, так як сучасний його стан характеризується розладом платіжно–розрахункової системи та платіжною кризою. Своєчасна і повна сплата доставленої продукції, виконаних робіт та наданих послуг, інших боргових зобов’язань є однією з головних передумов та ознак ефективності функціонування економіки в цілому і кожного його суб’єкта окремо.

Від стану грошових розрахунків, своєчасного і повного надходження від платників коштів залежить стан грошового обігу, ціноутворення, кредитні відносини, фінансовий стан підприємств і, як підсумок, соціальний стан населення. В період економічної кризи порушується система грошових розрахунків, збільшується попит на готівку та кредит банків.

В сучасних умовах, коли спостерігається зниження рівня платоспроможності підприємств, порушення товарного і грошового обігу, неефективність діючого механізму розрахунків між підприємствами, який не стимулює їх до своєчасного виконання платежів, необхідно не тільки технічно здійснювати розрахункові операції, але і вдосконалювати організацію грошових розрахунків. Беручи до уваги вищенаведене, актуальність даної роботи очевидна.

Метою курсової роботи є вивчення організації грошових розрахунків Виходячи з зазначеної мети задачами курсової роботи є розгляд сутності та принципів грошових розрахунків, вивчення документообігу при використанні різних форм готівкових та безготівкових розрахунків.

Об'єктом дослідження даної роботи є:

Методи, які були використані при роботі на курсовою роботою: спостереження, статистичний, аналітичний, порівняльний, графічний. При написанні курсової роботи були використані дані фінансової і бухгалтерської звітності, періодична література, книги, законодавчі, нормативні матеріали.


1.ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА


1.1. Зміст та порядок організації взаємовідносин підприємств з бюджетами різних рівнів


Перехід до ринкової економіки зумовлює посилення ролі фінансів підприємств у системі господарювання. Конкурентоспроможність та платоспроможність підприємств визначаються раціональною організацією фінансів. Організація фінансової діяльності підприємства має бути побудована так, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва.

Функціонування фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а з допомогою цілеспрямованої їх організації. Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругообігом для досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами.

В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок. За ринкової економіки господарський механізм саморозвитку базується на таких основних принципах: саморегулювання, самоокупність та самофінансування. Цим принципам відповідає комерційний розрахунок, тобто метод ведення господарювання, що полягає в постійному порівнюванні (у грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, за ринкових умов для підприємств визначається основним орієнтиром - прибутком.

Комерційний розрахунок справляє значний вплив на організацію фінансів підприємств. Він передбачає, що фінансові відносини підприємств регламентуються державою в основному економічними методами - з допомогою важелів відповідної податкової, амортизаційної, валютної, протекціоністської політики. Збитки (в тім числі втрачена вигода), що їх зазнало підприємство внаслідок виконання вказівок державних органів та посадових осіб, які суперечать чинному законодавству, повинні бути відшкодовані відповідними органами. Суб'єкт господарювання має справжню фінансову незалежність, тобто право самостійно вирішувати, що і як виробити, кому реалізувати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитися прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Повна самостійність підприємств не означає, однак, відсутності будь-яких правил їхньої поведінки. Ці правила розроблено та законодавче закріплено у відповідних нормативних актах. Ясна річ, що підприємства можуть приймати рішення самостійно тільки в рамках чинних законів.

Суб'єкти фінансових відносин несуть реальну економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. За невиконання зобов'язань підприємством до нього застосовується система фінансових санкцій. Справді самостійне підприємство покриває свої втрати та збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку. Воно зобов'язане компенсувати збитки, завдані нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів, забрудненням навколишнього середовища, порушенням безпеки виробництва.

Джерелом формування фінансових ресурсів підприємств є реально зароблені доходи від реалізації продукції та від фінансових інвестицій. Економічна відповідальність підприємства настільки велика, що його можуть оголосити банкрутом у разі завеликих збитків та неспроможності виконати зобов'язання перед кредиторами.

У підприємств формуються партнерські взаємовідносини з банками та страховими компаніями. Підприємства й банки є рівноправними партнерами, які організовують фінансові взаємовідносини з метою одержання прибутку. Банки не надають підприємствам безкоштовних та безстрокових кредитів. Підприємства, у свою чергу, за зберігання грошових коштів на банківських рахунках одержують певні відсотки. Страхові компанії страхують численні ризики, пов'язані з підприємницькою діяльністю суб'єктів господарювання, створюючи певні гарантії стабільності виробничої діяльності.

У підприємств формуються взаємовідносини з бюджетом та державними цільовими фондами, створеними для підтримання комерційних засад в організації підприємництва. Держава встановлює податкові платежі, обов'язкові збори та внески на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості підприємств у розвитку виробництва та підвищенні його ефективності. Бюджетні асигнування виділяються підприємствам у вигляді цільових субсидій та субвенцій, що виключає можливість паразитування за рахунок державних коштів.

Перехідний до ринкової економіки період характеризується багатоукладністю господарювання. Тут репрезентовано всі форми власності: державну, комунальну, колективну, приватну. Це зумовило появу різних організаційно-правових форм господарювання.

Ринкова економіка зовсім не виключає присутності поряд з іншими і державної власності. До державного сектора належать ті установи та організації, які повністю або частково фінансуються з державного бюджету. Створюються також підприємства зі змішаною формою власності, що в них держава є основним держателем корпоративних прав, - електроенергетика, вугільна промисловість, машинобудування та ряд інших. Державна власність, проте, не зменшує ні самостійності, ні матеріальної відповідальності суб'єктів господарювання.

На організацію фінансів впливають організаційно-правові форми господарювання, сфера та характер діяльності підприємств. Це проявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу засобів, у взаємовідносинах з бюджетом тощо.

У ринковій економіці основною формою господарювання є акціонерне товариство. Розрізняють акціонерні товариства закритого та відкритого типів. Акціонерне товариство закритого типу засновує обмежена кількість акціонерів. При цьому будь-який член товариства не може продати свого паю без згоди інших акціонерів, які мають переважне право на придбання цього паю. Акціонерне товариство відкритого типу орієнтовано на більшу кількість акціонерів через встановлення відкритої передплати на акції. При цьому акціонер має право на власний розсуд продавати, дарувати чи заставляти свої акції.

Акціонерне товариство організується на добровільних засадах фізичними та юридичними особами. У статутний фонд вони можуть вносити не тільки відповідні кошти (у тім числі в іноземній валюті), а й робити внески у вигляді нерухомості, обладнання, інтелектуальної власності, інших основних фондів.

Законом України "Про господарські товариства" передбачено можливість реєстрації різних видів товариств. Особливо поширеним є товариство з обмеженою відповідальністю. Кожен із учасників такого товариства вносить визначений пай у статутний фонд і згідно з ним одержує частку в доходах та майні товариства. Надалі відповідальність учасника товариства обмежується його паєм або внеском. Члени товариства за зобов'язаннями товариства не відповідають. Товариство відповідає за своїми боргами тільки тим майном, яке є в його активі. Майно формується за рахунок внесків учасників, доходів, одержаних від підприємницької діяльності та інших законних джерел. Товариство з обмеженою відповідальністю є юридичною особою, має свій статут. У статуті визначено порядок розподілу прибутку й ту його частку, яку розподіляють між членами відповідно до їхніх внесків.

Товариства з обмеженою відповідальністю створюються у формі кооперативів, колективних та орендних підприємств. Характерним для них є те, що власність товариства - це спільна власність усіх його учасників.

Організація товариств з обмеженою відповідальністю є однією з найпоширеніших форм проведення приватизації, що дає змогу створити значну кількість невеликих підприємств з не багатьма учасниками, причому не вдаючись до акціонування.

Організація фінансів підприємств відбиває галузеві особливості, специфіку виробництва, рівень його технічного забезпечення та рівень технологічних процесів, склад і структуру виробничих витрат, вплив природно-кліматичних факторів на виробництво. Так, наприклад, у сільськогосподарському виробництві, гірничодобувній промисловості, капітальному будівництві дія природних та кліматичних факторів зумовлює особливості розподілу прибутку, необхідність формування фінансових ресурсів для протидії ризику, забезпечення страхового захисту засобів виробництва та результатів праці.


1.2. Бюджетний устрій та бюджетна система України


Бюджетний устрій - характеризує, яким чином побудована бюджетна система, тобто це організація вертикальної структурної побудови бюджету держави за рівнями влади. Бюджетна система - відображає складові частини бюджету, тобто це сукупність усіх бюджетів, які формуються в даній країні згідно з її бюджетним устроєм. Основи бюджетного устрою: встановлення принципів побудови бюджетної системи; виділення видів бюджетів; розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи; організація взаємовідносин між бюджетами. Принципи побудови бюджетної системи є визначальною основою бюджетного устрою. Вони визначають характерні ознаки і риси бюджетної системи кожної країни і встановлюються за двома напрямами. Перший характеризує структурну побудову бюджету, другий - взаємозв'язок різних його ланок. Можливі три підходи до структурної побудови бюджету: створення єдиного для всієї країни бюджету: створення регіональних бюджетів; поєднання централізованих ідецентралізованих ланок. Принцип єдності означає, що всі ланки бюджету в сукупності становлять єдиний (зведений, консолідований) бюджет, який складається і затверджується в загальному обсязі. Принцип автономності означає, що кожний бюджет, що входить до складу бюджетної системи, є відносно обособленою і самостійною ланкою. Виділення видів бюджетів засновується на політичному устрої та адміністративно-територіальному поділі кожної країни. Встановлено два основних види бюджетів: центральні та місцеві. Україні центральними є Державний бюджет України і Республіканський бюджет Криму. Склад місцевих бюджетів відображає територіальний поділ країни: в Україні - області, райони, поселення. Відповідно місцеві бюджети поділяють на дві групи: централізовані (обласні, районні, міські) і бюджети базового рівня (сіл, селищ, міст, міських районів). Розмежування доходів і видатків між бюджетами є важливим елементом бюджетного устрою. Розмежування доходів може проводитись на основі двох методів. Перший - закріплення доходів за кожним бюджетом у повній сумі чи за твердо фіксованими нормативами в умовах автономності кожного бюджету. Другий метод полягає у встановленні системи бюджетного регулювання в умовах єдності бюджету, тобто у проведенні відрахувань до бюджетів нижчих рівнів, виходячи з їх потреб. Розмежування видатків засновується на призначенні того чи іншого бюджету: з центрального бюджету фінансуються видатки загальнодержавного характеру, з відповідних місцевих бюджетів - видатки регіонального значення. При цьому може застосовуватись два підходи: розподіл за територіальною ознакою (за місцем знаходження об'єкта фінансування); розподіл, виходячи з відомчого підпорядкування (фінансування ведеться з бюджету того рівня, до якого відноситься орган управління, якому підпорядкований даний об'єкт фінансування). Організація взаємовідносин між бюджетами передбачає виділення їх напрямів, видів та форм. За напрямами взаємовідносини між бюджетами поділяються на вертикальні - між бюджетами різних рівнів, і горизонтальні - між бюджетами одного рівня (в Україні тільки вертикальні). Види взаємовідносин: регламентовані законодавчими та інструктивними документами; договірні - на підставі угоди між відповідними органами влади чи управління. Форми взаємовідносин: субсидіювання, вилучення коштів, взаємні розрахунки; бюджетні позички.

Бюджетна система нашої держави сформована на основі закону «Про бюджетну систему України». У ньому визначені принципи бюджетного устрою: єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності й самостійності всіх бюджетів. Однак принципи повноти, достовірності, гласності, наочності належать до бюджетного процесу, а не до бюджетного устрою і системи. Поєднання принципів єдності й самостійності просто неприпустиме. Причому принцип єдності на практиці не реалізується, оскільки єдиний зведений бюджет не складається. Самостійність же проголошується суто декларативно - реальної законодавчої бази для неї немає. Відповідно до зазначеного закону бюджетна система України включає Державний бюджет, Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети. До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні, міст, селищ, сіл, районів у містах. Склад та структурна побудова бюджетної системи України відображена на схемі 22 (жирним шрифтом виділені централізовані види бюджетів, курсивом - децентралізовані):


1.3. Бюджетний період та бюджетний процес


Бюджетний процес - це організація і порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджету. Він складається з двох частин: бюджетне планування; виконання бюджету. Бюджетне плануваннявключає складання проекту бюджету, його розгляд і затвердження. Це серцевина бюджетного процесу - виконується такий бюджет, який прийнято. Завданнябюджетного планування: 1) достовірне визначення обсягу та джерел формування доходів бюджету2) оптимальний розподіл видатків за окремими групами і галузями; 3) збалансування бюджету. Станбюджету як фінансового плану може характеризуватись трьома показниками: перевищення доходів над видатками; бюджетний надлишок; рівновага доходів і видатків; перевищення видатків над постійними доходами - бюджетний дефіцит. Наявність дефіциту вимагає встановлення джерел його покриття, якими можуть бути: державний кредит; емісія грошей. Процедура бюджетного планування - послідовність заходів і дій зі складання і розгляду проекту бюджету. Вона визначена Законом «Про бюджетну систему України» і на державному рівні включає такі етапи та стадії: 1. Складання проекту бюджету: направлення Верховною Радою Президенту бюджетної резолюції, в якій визначаються основні напрями бюджетної політики на наступний рік; розробка Міністерством фінансів на підставі основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвиткупрогнозного проекту бюджету; доведення прогнозних показників проекту бюджету до міністерств, відомств та інших органів державної виконавчої влади; узгодження показників прогнозного проекту бюджету з пропозиціями міністерств, відомств та інших органів; розробка Міністерством фінансів робочого (узгодженого) проекту зведеного та Державного бюджету і подання його в Кабінет Міністрів; розгляд проекту бюджету в Кабінеті Міністрів, прийняття рішення про його схвалення і подання Президенту проекту Закону про бюджет; розгляд проекту Закону про бюджет Президентом і подання його до Верховної Ради.2. Розгляд проекту Закону про Державний бюджет України: розгляд проекту Закону про Державний бюджет в комісіях і комітетах Верховної Ради; доповідь Міністра фінансів на засіданні Верховної Ради та співдоповідь голови комітету з питань бюджету; обговорення проекту Державного бюджету на засіданні Верховної Ради; прийняття відповідного рішення про результати розгляду проекту Закону про Державний бюджет: а) затвердити Закон про Державний бюджет України; б) схвалити у першому читанні і направити на доопрацювання; в) відхилити і направити на переробку. Виконання бюджету полягає у мобілізації запланованих доходів і фінансуванні передбачених видатків. Організація виконання бюджету покладається на Кабінет Міністрів, оперативна робота ведеться Міністерством фінансів, Державною податковою адміністрацією і казначейством. Бюджетный период 1. Бюджетный период для всех бюджетов, которые составляют бюджетную систему, составляет один календарный год, который начинается 1 января каждый год и заканчивается 31 декабря того же года. Непринятие Верховной Радой Украины закона о Государственном бюджете Украины до 1 января не является основанием для установления другого бюджетного периода.2. В соответствии с Конституцией Украины бюджетный период для Государственного бюджета Украины при особых обстоятельствах может быть другим, чем предусмотрено частью первой этой статьи.3. Особыми обстоятельствами, по которым Государственный бюджет Украины может быть принят на иной, чем предусмотрено частью первой этой статьи, бюджетный период, являются: 1) введение военного положения; 2) объявление чрезвычайного состояния в Украине или в отдельных ее местностях; 3) объявление отдельных местностей зонами чрезвычайной экологической ситуации, необходимость устранения природных или техногенных катастроф.4. В случае принятия Государственного бюджета Украины на иной, чем предусмотрено частью первой этой статьи, бюджетный период местные бюджеты могут быть приняты на такой же период.


1.4. Сутність та функції податків


Податки являють собою обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб до бюджету. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства. За економічним змістом - це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. На відміну від фінансів у цілому ці взаємовідносини мають односторонній характер - від платників до держави. Податок-це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості валового внутрішнього продукту (ВВП) на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може. Функції податків як фінансової категорії випливають з функцій фінансів. Фінанси в цілому виконують дві функції - розподільну і контрольну. Податки безпосередньо пов'язані з розподільною функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особами. Вони виступають методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи таким чином фіскальну функцію. Фіскальна функція є основною у характеристиці сутності податків, вона визначає їхнє суспільне призначення. З огляду на цю функцію держава повинна отримувати не просто достатньо податків, але, головне, - надійних. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися в регіональному розрізі. Поспішність означає, що податки повинні надходити до бюджету не у вигляді разових платежів з невизначеними термінами, а рівномірно протягом бюджетного року в чітко встановлені строки. Стабільність надходжень визначається високим рівнем гарантій того, що передбачені Законом про бюджет на поточний рік доходи будуть отримані у повному обсязі. Рівномірність розподілу податків у територіальному розрізі необхідна для забезпечення достатніми доходами всіх ланок бюджетної системи. У сутності кожного податку закладу регулююча функція. Вона, як і фіскальна функція, характеризує їх суспільне призначення. Суть регулюючої функції полягає у впливі податків на різні сторони діяльності їх платників.

Суб'єкт, або платник податку - це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Об'єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим податком. Одиниця оподаткування - це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об'єкта оподаткування. Джерело сплати податку - це дохід платника, з якого він сплачує податок. Податкова ставка - це законодавче встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.

Тверді ставки встановлюються в грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні.

Процентні ставки встановлюються тільки щодо об'єкта оподаткування, який має грошовий вираз. Пропорційні - це єдині ставки, що не залежать від розміру об'єкта оподаткування. Прогресивні - це такі ставки, розмір яких зростає в міру збільшення обсягів об'єкта оподаткування.

Класифікація податків.

За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі й непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об'єкта оподаткування. Податкова квота - це частка податку в доході платника. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить вiд його доходів. За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання і майно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків. Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади, їх стягнення є обов'язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління. За способом стягнення розрізняють два види податків - розкладні й окладні. Розкладні податки спочатку встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини по територіальних одиницях, а на низовому рівні - між платниками. Окладні податки передбачають встановлення спочатку ставок, а відтак і розміру податку для кожного платника окремо. Податкова система-це сукупність установлених у країні податків та механізму їх справляння.


1.4. Сучасна податкова система України


Податкова система України встановлена Законом «Про систему оподаткування», який був прийнятий вперше в 1991 р. У 1994 р. цей Закон був прийнятий у новій редакції з урахуванням змін та доповнень, які мали місце в 1992-1993 pp. Нині діє редакція з доповненнями до закону, прийнята в 1997 р. До нього включено як податки, так і інші обов'язкові платежі, що справляються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавні податки та обов'язкові платежів включають чотири групи: прямі й непрямі податки, платежі за ресурси та інші обов'язкові платежі, внески у цільові фонди.

До складу цих груп входять: а) прямі податки: податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; податок на нерухоме майно (нерухомість); ' - плата (податок) за землю; податок на промисел; б) непрямі податки: податок на додану вартість; - акцизний збір; мито; в) платежі за ресурси та інші обов'язкові платежі: збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок бюджету; відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг; державне мито; плата за торговий патент за деякі види підприємницької діяльності; г) внески до цільових фондів: збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; збір на обов'язкове соціальне страхування; збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; збір на страхування на випадок безробіття; збір до Державного інноваційного фонду; збір за забруднення навколишнього природного середовища. До місцевих податків та зборів належать: податок з реклами; комунальний податок; готельний збір; збір за припаркування автотранспорту; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; курортний збір; збір за участь у бігах на іподромі; збір за виграш у бігах на іподромі; збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; збір за право використання місцевої символіки; збір за право проведення кіно - і телезйомок; збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу й лотерей; збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі; збір з власників собак. У складі податкової системи України нині переважають прямі податки: в 1997 р.47% проти 44% непрямих. Основними видами податків виступають податки на додану вартість - 35%, на прибуток підприємств - 26% і на доходи фізичних осіб - 15%.

1.5. Фінанси підприємств – це основа фінансової системи України


Фінанси підприємств призначені для забезпечення їхньої виробничої діяльності. Основою фінансів підприємств є формування фінансових ресурсів та отримання і розподіл доходів з метою забезпечення відтворення виробництва. Вони виконують роль сполучної ланки між окремими циклами відтворювального процесу. Порушення в їх функціонуванні відразу ж впливають на виробництво. Недостатність ресурсів веде до падіння виробництва, а їх відсутність до його припинення. Наявність достатніх доходів створює передумови для нормального ходу відтворювального процесу, але ще не гарантує його, оскільки все залежить від їх раціонального розподілу і ефективного використання. Саме це і є основним завданням фінансів підприємств. Фінансові ресурси - це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємства.

Виробнича і фінансова діяльність підприємств починається з формування фінансових ресурсів. У процесі використання основних фондів формується такий вид фінансових ресурсів, як амортизаційні відрахування.

Амортизаційні відрахування являють собою специфічний вид цільових фінансових ресурсів. У кругообігу коштів вони відображають перенесену на готову продукцію вартість основних засобів, їх знос у процесі експлуатації. Амортизаційні відрахування, як фінансові ресурси підприємства, окремо не формуються, а знаходяться на поточному рахунку, куди вони надходять у складі виручки від реалізації. Амортизаційні відрахування спрямовуються на фінансування капітальних вкладень. Оборотні кошти являють собою ту частину фінансових ресурсів, яка постійно перебуває в обігу. По-перше, вони спрямовуються на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів та інших елементів виробничих запасів. По-друге, частина цих коштів перебуває у незавершеному виробництві та в готовій нереалізованій продукції. По-третє, до них належать залишки грошових коштів підприємства. Бюджетні асигнування можуть надаватися підприємствам у таких формах: бюджетні інвестиції; бюджетні кредити; державні дотації; державні субсидії. Бюджетні інвестиції являють собою виділення коштів на розвиток виробництва, насамперед у вигляді капітальних вкладень. Бюджетні кредити виступають формою фінансової допомоги підприємствам у разі тяжкого фінансового стану. Державні дотації - це виділення коштів з бюджету на покриття збитків підприємств, як правило, у тому випадку, коли збитковість є наслідком певної політики держави, наприклад, цінової. Державні субсидії - це виділення коштів з бюджету суб'єктам підприємницької діяльності на вирішення певних завдань у рамках різного роду державних програм.

Надходження з державних цільових фондів за своїм змістом ідентичні бюджетним асигнуванням. Вони здійснюються у формі державних інвестицій і субсидій, кредитів. Надходження з централізованих фондів характеризують внутрішньо корпоративний перерозподіл фінансових ресурсів. Ці фонди створюються за рахунок прибутку структурних одиниць корпоративного об'єднання. Кредити характеризують фінансові ресурси, які тимчасово знаходяться у розпорядженні підприємств. Кредит існує у двох основних формах. Комерційний - це придбання товарів чи отримання послуг з відстрочкою оплати. Банківський кредит полягає в отриманні позичок від банків чи інших кредитних установ. Прибуток є формою фінансових ресурсів.


1.6. Призначення та роль державних фінансів.


Головне призначення державних фінансів - сприяти через різноманітні фінансові інституції успішному економічному і соціальному розвитку держави, забезпеченню прав і свобод людини. Досягають цього через методи і форми мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави та використання їх на цілі розвитку економіки, забезпечення соціальних гарантій населенню, утримання армії, органів усіх ланок влади. Необхідність державних фінансів зумовлена тим, що за будь-якого типу економічних відносин основним призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути вирішені через ринковий механізм, тобто через попит і пропозицію, а також особисто кожним громадянином у зв'язку з відповідними об'єктивними причинами. До них слід віднести структурну перебудову економіки, боротьбу з монополізмом, захист навколишнього середовища, захист тих громадян, які з'являються на ринку в ролі споживачів - інваліди, діти, престарілі, проведення фундаментальних наукових досліджень, загальну освіту, підготовку кадрів, соціальне забезпечення і страхування, охорону здоров'я тощо. За умов ринку основними формами мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави є податки, збори і відрахування. Визначення об'єкта оподаткування або обчислення платежів, передбачених пільг, ставок податків і платежів, строків сплати їх, відповідальності за несвоєчасну сплату становлять механізм впливу на економічні та соціальні процеси, який окреслює роль фінансів на мікро-рівні.

При використанні ресурсів держава визначає метод фінансування витрат - пряме бюджетне фінансування, бюджетне кредитування або самофінансування. Ринкова економіка передбачає залучення коштів через випуск акцій, облігацій, різних кредитних зобов'язань. Це форма реалізації ролі фінансів у господарському механізмі держави.

Бюджет у регулюванні економічних і соціальних процесів у державі.

Призначення бюджету в державі виявляється через систему економічних відносин, структура яких така:

  • між державою і підприємницькими структурами в процесі мобілізації доходів, накопичень і фінансування з бюджету; між державою і населенням у процесі розподілу і перерозподілу валового національного продукту; між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні. Економічний зміст бюджету і його ланок розкривається в розподільчих відносинах, які за своєю сутністю дуже різноманітні й охоплюють усі рівні державного управління. Рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях - від створення до споживання - здійснюється за допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як відбувається процес мобілізації та використання бюджетних коштів, як це впливає в кінцевому підсумку на формування фондів споживання і нагромадження, визначається роль бюджету в управлінні економікою. У зв'язку з цим важливе значення має постійне удосконалення системи мобілізації доходів бюджету, краще використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Діюча в Україні система взаємовідносин господарських суб'єктів з бюджетом включає податок на доходи, плату за землю, податок з власників транспортних засобів, вивізне мито, митний доход, плату за воду, податок на майно, відрахування на геологорозвідувальні роботи.

Другим важливим напрямом впливу бюджету на економічні та соціальні процеси в державі є видатки. Найзначніші суми бюджетних ресурсів призначені для формування фонду споживання. Збільшується частка коштів на капітальні вкладення та інші витрати на розширення виробництва. Важливою проблемою посилення ролі бюджету в розподільчих процесах є досягнення оптимальних співвідношень між різними ланками бюджетної системи. З загальнодержавного бюджету фінансується понад 61, 1% усіх витрат. Спостерігається тенденція збільшення частки місцевих бюджетів у фінансуванні бюджетних витрат, що може позитивно вплинути на розвиток системи місцевого самоврядування, а врешті-решт - на використання бюджетних коштів у цілому.


1.7. Основні напрями зміцнення фінансової незалежності місцевого самоврядування в Україні


Однією з важливих передумов побудови демократичної держави є самостійність і незалежність органів місцевого самоврядування. Ступінь фінансової самостійності місцевих органів влади характеризує незалежність держави в цілому, потенційні можливості її економічного розвитку, рівень демократичних прав і свобод громадян. Держава не може успішно розвиватись і процвітати, не даючи гарантій фінансової незалежності місцевим органам влади. Основним недоліком правового забезпечення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування є насамперед те, що законодавство не встановлює конкретного переліку витрат, які повинні фінансуватися з місцевих бюджетів. У Законі України "Про бюджетну систему України", прийнятому в новій редакції у 1995 p., питання незалежності органів місцевого самоврядування знайшло певне вирішення. За місцевими бюджетами було закріплено доходи, які покривали понад 80% витрат в умовах 1995 р, незалежність може бути досягнута на основі проведення реформи бюджетної системи. За попередніми підрахунками, до місцевих бюджетів має надходити 30-35% усіх доходів, які мобілізує бюджетна система на цій території. Чинне бюджетне законодавство слід доповнити положенням про те, що доходи, закріплені за місцевим бюджетом, не можна вилучати. Законодавчо має бути зафіксовано також перелік витрат на розвиток місцевого господарства, соціально-культурної сфери та інших заходів, що фінансуються з місцевих бюджетів. Економічне обгрунтування розмірів ресурсів, які підлягають мобілізації до місцевих бюджетів, потребує достовірної інформації про утворення і рух фінансових ресурсів на певній території. Цього можна досягти лише при розробці зведеного територіального фінансового балансу, який відображає джерела ресурсів і напрями використання їх в цілому на відповідній території, незалежно від форм власності та рівня підпорядкованості господарюючих суб'єктів. Складання балансу має стати невід'ємною частиною роботи з формування, розгляду і затвердження бюджету. Для цього треба налагодити канали і форми надходження планової та звітної інформації від суб'єктів господарювання. Усі підприємства та організації повинні подавати за встановленими формами і строками відомості про прогнозні фінансові показники на наступний рік.



1.8. Призначення та структура фінансового ринку


Фінансовий ринок виконує надзвичайно важливі функції в ринковій економіці. Він виступає забезпечуючою структурою, насамперед для фінансів суб'єктів господарювання, які є базовою сферою фінансової системи. Призначення фінансового ринку полягає в забезпеченні підприємствам належних умов для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Держава використовує фінансовий ринок в основному для формування своїх доходів на позиковій основі, хоча певною мірою бере участь і у формуванні його ресурсного потенціалу. Фізичні особи, навпаки, більше продають тимчасово вільні кошти, ніж позичають їх, хоча споживчий кредит у сучасних умовах також досить поширений. За формою фінансових ресурсів фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і ринок капіталів (фондовий). Ринок грошей являє собою ринок короткотермінових боргових зобов'язань. Ринок капіталів складається з ринку фінансових інструментів, що відображають права власності, та довгострокових боргових зобов'язань. За організацією торгівлі фінансовий ринок поділяється на кредитний та ринок цінних паперів. Кредитний відображає ту частину фінансового ринку, яка функціонує на основі заключення кредитних угод. Він має договірний характер. Ринок цінних паперів являє собою особливу форму торгівлі фінансовими ресурсами, яка опосередковується випуском та обігом цінних паперів. Грошові потоки, що відображають функціонування фінансового ринку, характеризуються досить складними схемами руху фінансових ресурсів. На кредитному ринку центром концентрації і координації руху грошових потоків виступає комерційний банк. На ринку цінних паперів центром торгівлі ними і відповідно ключовим суб'єктом цього ринку виступає фондова біржа. Комерційний банк виступає в ролі фінансового посередника. Ключовими суб'єктами ринку цінних паперів виступають емітенти, які випускають цінні папери, та інвестори, що їх купують. Фондова біржа, виступаючи центром торгівлі цінними паперами, координує рух грошових потоків на цьому ринку.

Финансы предприятий - исходное звено всей финансовой системы государства, поскольку именно в сфере материального производства создаются валовой внутренний продукт общества, первичные денежные накопления, поступающие в порядке перераспределения в централизованные фонды денежных средств и обеспечивающие основную часть доходов бюджетной системы.

Финансирование развития предприятий сферы материального производства осуществляется за счет собственных средств (в основном - прибыли и амортизации), привлеченных средств из банковской сферы и финансового рынка, ассигнований из бюджета и внебюджетных фондов. В консолидированном бюджете РФ на 1999 г. предусмотрено выделить примерно 19% всех расходов на сферу материального производства.

За последние годы в структуре источников финансирования предприятий возросла доля собственных источников при значительном сокращении ассигнований из бюджета. В условиях рыночной экономики финансы предприятий основываются в основном на принципах бюджетного федерализма и самофинансирования. Это предопределяет организацию взаимоотношений предприятий с бюджетной системой по принципу бюджета-нетто.

Расчетный баланс доходов и расходов - основной документ, который определяет размеры и источники бюджетного финансирования.

В балансе доходов и расходов предприятия отражаются в денежной форме их доходы, расходы и финансовые результаты по основной и другим видам деятельности, внереализационные доходы и расходы, платежи в бюджет и ассигнования из бюджета.

Баланс доходов и расходов предприятия состоит из двух разделов - «Доходы и поступления» и «Расходы и отчисления».

В разделе «Доходы и поступления» отражаются:

выручка от реализации;

средства, мобилизуемые при капитальном строительстве;

средства поступающие в порядке долевого участия в строительстве;

долгосрочные кредиты и займы;

прочие поступления.

В раздел «Расходы и отчисления» включаются:

текущие затраты;

затраты на расширенное воспроизводство, на содержание социальной сферы, научно-исследовательские работы;

погашение долгосрочных кредитов и займов и уплата процентов по этим займам;

прочие расходы.

В соответствии с действующей бюджетной классификацией в состав расходов включаются расходы на материальное производство, жилищно-коммунальное хозяйство и бытовое обслуживание населения.

В последние годы основной объем бюджетных ресурсов направляется на финансирование капитальных вложений в государственном секторе экономики и выдачу предприятиям разного вида дотаций.

Сокращение объема бюджетного финансирования затрат в сфере материального производства связывается со следующими причинами:

1) постепенным прекращением дотирования предприятий в связи с введением полной имущественной ответственности субъектов хозяйствования за выполнение взятых обязательств перед партнерами и государством;

2) сокращением участия государства в производственных инвестициях за счет уменьшения централизованных капитальных вложений и приватизации предприятий;

3) отменой прежних дотаций на возмещение разницы в ценах по большинству продовольственных и промышленных товаров;

4) жесткой экономией в расходовании бюджетных средств, достигаемой не только исключением из состава расходов любых затрат, непосредственно не связанных со стабилизацией экономики и созданием условий для ее развития, но и контролем за рациональным использованием выделенных бюджетных ассигнований.

С переходом на рыночные отношения система расходования бюджетных средств претерпела существенные изменения. Бюджетные ассигнования призваны обеспечивать решение наиболее крупных и важных государственных задач:

финансирование приоритетных мероприятий, связанных с развитием ключевых отраслей экономики, способных наладить производство высокотехнологичной продукции и сделать ее конкурентоспособной на мировом рынке, среди которых авиастроение, производства, обеспечивающие функционирование космических программ, атомная промышленность, энергомашиностроение и др.;

сохранение научно-технической и кадровой базы российского ВПК, создание экономических условий для совершенствования технологий военного и двойного назначения, позволяющих увеличить на этой основе экспортный потенциал страны;

поддержка реализации высокоэффективных и быстроокупаемых инвестиционных проектов, оказываемая как путем выделения бюджетных средств, так и путем предоставления государственных гарантий для этих проектов;

сосредоточение инвестиционных расходов на вводимых объектах и объектах с высокой степенью готовности при одновременной реализации объектов незавершенного строительства;

оказание поддержки агропромышленного комплекса на базе рыночных механизмов в целях обеспечения его устойчивой работы, направленной на сохранение плодородия почв, преодоление спада сельскохозяйственного производства;

создание финансовых возможностей для совершенствования производственной и социально-бытовой инфраструктуры.

За последние годы доля затрат на финансирование промышленности, энергетики и строительства в расходах федерального бюджета снизилась более чем в четыре раза.

Сокращение бюджетных ассигновании сопровождалось и снижением объемов промышленного производства, ростом числа убыточных предприятий. К основным причинам кризисного положения можно отнести:

1) изъятие капитала предприятий через рынок государственных и муниципальных облигаций;

2) высокие темпы инфляции издержек, которые привели к обесценению оборотного капитала, росту взаимных неплатежей и расширению сферы бартера;

3) недоступность кредитных ресурсов для многих промышленных предприятий из-за высоких процентных ставок, превышающих рентабельность вложений.

Для преодоления негативных тенденций в реальном секторе экономики в 1998 г. была принята Программа финансово-экономической стабилизации, которая предусматривает:

снижение общего объема налоговых платежей с предприятий;

снижение тарифов на грузовые железнодорожные перевозки и оптовых цен на газ и электроэнергию для промышленных потребителей;

реструктуризацию задолженности предприятий при условии уплаты текущих платежей в бюджет;

разрешение предприятиям продавать продукцию ниже себестоимости;

поддержку украинского экспорта.

Реальное преодоление кризисного состояния базовых отраслей экономики возможно только за счет увеличения реальных инвестиций, т.е. капитальных вложений.

Предприятия производственной сферы, являясь главной финансовой базой формирования бюджетных доходов, всегда находились в центре исследований российских ученых-финансистов.

Государство, выражая интересы общества в различных сферах жизнедеятельности, вырабатывает и осуществляет соответствующую политику – экономическую, социальную, экологическую, демографическую и другие. При этом в качестве средства взаимодействия объекта и субъекта государственного регулирования социально-экономических процессов используются финансово-кредитный и ценовой механизмы.

Еще в XVIII столетии А. Смит определил основные функции правительств, которые, по его мнению, должны сводиться к следующему:

- обеспечение национальной обороны;

- отправление правосудия;

- организация общественных работ, невыгодных для частного предпринимательства, но необходимых гражданам;

- образование юношества;

- сбор налогов для оплаты нужд государства.

По сей день никто не оспаривает необходимость этих функций, более того, к ним добавились и новые. Реальный рынок далек от абстрактной модели совершенной конкуренции, а значит, и от самого совершенства. Поэтому любая рыночная экономика не может существовать и функционировать без государственного регулирования. Как правило, в государственном регулировании рыночной экономики проявляется два разных аспекта. Оно осуществляется посредством законодательства, через государственное планирование, на основе выпускаемых правительством нормативных актов. С другой стороны, государственное воздействие на рынок проявляется посредством изъятия части прибыли, дохода, через действие системы налогообложения, путем обязательных платежей в бюджет. Изымая средства, необходимые для общегосударственных нужд и определенным образом распределяя их, государство осуществляет свою финансовую политику таким образом, чтобы одновременно оказать влияние на рынок и рыночные отношения. Перераспределение продукта, созданного в обществе, от непосредственных производителей к другим группам осуществляется посредством специального финансового инструмента, называемого бюджетом.

Цель данной дипломной работы – проанализировать взаимоотношения предприятий с бюджетом, показать влияние налогообложения РФ на экономическое состояние предприятия на примере закрытого акционерного общества «Центропечать», осуществляющего торговую деятельность в г. Москве.

Поскольку взаимоотношения предприятия с бюджетом осуществляются в первую очередь через налоги, то необходимо рассмотреть сущность и функции налогов, их виды, принципы налогообложения и т.д. Таким образом, задачи работы включают в себя описание налогового законодательства РФ, освещение вопросов предоставления налоговых льгот и мер ответственности за совершение налоговых правонарушений. Существуют также и иные формы взаимоотношений хозяйствующих субъектов с бюджетом. Важной проблемой представляется возможность получения бюджетного финансирования и кредитования. Поэтому в своей работе я считаю нужным уделить внимание условиям их предоставления.

Данная тема является весьма актуальной, так как правильный (оптимальный) выбор налоговой системы служит залогом успешного решения проблем стоящих перед страной. Только в стране с отлаженной системой налогообложения возможны щедрые отчисления на здравоохранение, культуру, образование, различные экологические программы. В то же время, перед каждым предприятием встает вопрос налогового планирования и оптимизации налогообложения.

При написании дипломной работы использовались Указы Президента РФ, Постановления Правительства РФ, Федеральные Законы, Инструкции Госналогслужбы РФ, литература экономистов-теоретиков, инструктивно-методический материал, статьи периодической печати, а также данные годовых отчетов и учетная политика анализируемой компании.

Под налогом, сбором, пошлиной и другими платежами понимается обязательный взнос в бюджет соответствующего уровня или во внебюджетный фонд, осуществляемый плательщиками в порядке и на условиях, определенных законодательными актами.

С момента возникновения государства налоги являются необходимым звеном экономических отношений в обществе. Развитие и изменение форм государственного устройства всегда сопровождается преобразованием налоговой системы. В современном цивилизованном обществе налоги – основная форма доходов государственного бюджета. Помимо этой сугубо финансовой функции налоговый механизм используется для экономического воздействия государства на общественное производство, его динамику и структуру, на состояние научно-технического прогресса.

Налоги появились на заре человеческой цивилизации. Как только на земле стали возникать государства, возникла, пусть поначалу и примитивная, система налогообложения.

Уже в Древней Греции существовала своя налоговая система. Ставка подоходного налога составляла здесь от 10 до 20%. Но свободные граждане Афин налогов не платили, предпочитая им добровольные пожертвования. Однако если государству предстояли крупные расходы – война или большое строительство, народное собрание вводило обязательное налогообложение для всех. Деньги налогоплательщиков расходовались на содержание наемных армий, возведение храмов и оборонительных укреплений, строительство дорог, устройство празднеств, раздачу денег беднякам и другие общественные нужды.

Примером для подражания послужила налоговая система Древнего Рима. Правивший в 27 г. до н.э. – 14 г. н.э. император Октавиан Август, провел реформу финансовой системы. Он создал в провинциях финансовые учреждения, которые контролировали налогообложение, провел переоценку налогового потенциала провинций, для чего был произведен обмер каждой городской общины с ее земельными угодьями, составлены земельные кадастры и проведена перепись имущественного состояния граждан. Сбором налогов, главным из которых был поземельный, стали ведать государственные чиновники. Со времен Древнего Рима ведется и подразделение налогов на прямые и косвенные. Так, к косвенным относились: налог с оборота (1%), налог при торговле рабами (4%), налог на освобождение рабов (5% их рыночной стоимости), а также налог с наследства (5%), которым облагались лишь граждане Рима и который имел целевое назначение – расходовался на пенсионное обеспечение профессиональных солдат. Уже в те далекие времена налоги не только играли фискальную роль, но и служили дополнительным стимулом развития хозяйства, поскольку вносились деньгами. Чтобы эти деньги получить, населению приходилось производить излишки продукции на продажу, а это, в свою очередь, вело к развитию товарно-денежных отношений, углублению процесса разделения труда, урбанизации.

Шли века, система развивалась и совершенствовалась, оставаясь неотъемлемым звеном экономических отношений в обществе и превращаясь постепенно в основной источник доходов государства.

Совокупность взимаемых в государстве налогов, сборов, пошлин и других платежей, а также форм и методов их построения образует налоговую систему. Одно из основных требований, предъявляемых к налоговой системе, - ее ясность и четкость. Еще 200 лет назад А. Смит писал об этом весьма красноречиво: “Налог, который обязывается уплатить каждое отдельное лицо, должен быть точно определен, а не может быть произвольным. Срок уплаты, способ платежа, сумма платежа - все это должно быть ясно и определенно для плательщика и всякого другого лица. Там, где этого нет, каждое лицо, облагаемое данным налогом, отдается в большей или меньшей степени во власть сборщика налогов, который может отягощать налог для всякого неугодного ему плательщика или вымогать для себя под угрозой такого отягощения подарок или взятку”.1Другое требование, предъявляемое к налоговой системе, - ее простота и эффективность. Если организация сбора налога обходится государству дороже той суммы, ради которой все затевается, то и смысла в таком налогообложении нет никакого. Наконец, самый важный принцип налогообложения - его справедливость. Речь идет о том, кто должен платить налоги и в каком размере. Справедливость - понятие сложное, и понимают его по-разному. Существуют и принципиально различные подходы к справедливости в налогообложении.

В ст.3 Налогового кодекса [1] закреплены важнейшие положения, определяющие основные принципы налогового законодательства России. Они являются ориентиром в первую очередь для государства и законодателя, которые формируют национальный режим налогообложения и налоговую политику.

Необходимо отметить, что принципы налогообложения нашли свое конституционное закрепление в конституциях многих стран, однако в Конституции РФ налоговые принципы четкого отражения не имеют. С принятием первой части Налогового кодекса в российском налоговом законодательстве принципы налогообложения получили полноценное закрепление.

Современные принципы налогообложения заключаются в следующем:

1. Уровень налоговой ставки должен устанавливаться с учетом возможностей налогоплательщика, т.е. уровня доходов. Поскольку возможности разных физических и юридических лиц неодинаковы, для них должны быть установлены дифференцированные налоговые ставки, т.е. налог с дохода должен быть прогрессивным. Однако этот принцип соблюдается далеко не всегда, некоторые налоги во многих странах рассчитываются пропорционально. Идея необходимости обложения налогами доходов и имущества по прогрессивным ставкам в течение столетий владеет умами значительной части человечества, постоянно присутствует в политической жизни, межпартийной борьбе, отражается в той или иной степени в партийных программах, налоговом законодательстве.

2. Необходимо прилагать все усилия, чтобы налогообложение доходов носило однократный характер.

Многократное обложение дохода или капитала недопустимо. Примером осуществления этого принципа служит замена в развитых странах налога с оборота, когда обложение оборота происходило по нарастающей кривой, на НДС, когда вновь созданный чистый продукт облагается налогом всего один раз вплоть до его реализации. В результате каждая надбавка к цене сырья, возникающая по мере его прохождения по производственной цепочке вплоть до конечного продукта, облагается налогом только один раз (в отличие от налога с оборота). В этом одно из главных преимуществ НДС.

3. Обязательность уплаты налогов. Налоговая система не должна оставлять сомнений у налогоплательщика в неизбежности платежа. Система штрафов и санкций, общественное мнение в стране должны быть такими, чтобы неуплата или несвоевременная уплата налогов были менее выгодными, чем своевременное и честное выполнение обязательств перед налоговыми органами.

4. Система и процедура уплаты налогов должны быть простыми, понятными и удобными для налогоплательщиков и экономичными для учреждений, собирающих налоги.

5. Налоговая система должна быть гибкой и легко адаптируемой к изменяющимся общественно-политическим потребностям.

6. Налоговая система должна обеспечивать перераспределение создаваемого ВВП и быть эффективным инструментом государственной экономической политики. Этот принцип относится к регулирующей функции налогообложения.

Налоги различаются по объекту обложения, по размеру и многим другим характеристикам.

Объектами налогообложения являются доходы (прибыль), стоимость определенных товаров, отдельные виды деятельности налогоплательщиков, операции с ценными бумагами, пользование природными ресурсами, имущество юридических и физических лиц, передача имущества, добавленная стоимость произведенных товаров и услуг и другие объекты, установленные законодательными актами. При классификации налогов по объектам налогообложения образуются пять групп: налоги на имущество, ресурсные налоги (включая земельный налог), налоги на доход или прибыль, налоги на действия (хозяйственные акты, финансовые операции, обороты) и прочие, охватывающие некоторые местные налоги (например, сбор с владельцев собак, курортный сбор).

Предусмотрено, что один и тот же объект может облагаться налогом одного вида только один раз за определенный Законом период налогообложения.

Налоги бывают двух видов:

Первый вид – прямые налоги. К ним относятся налоги на доходы и имущество: подоходный налог с граждан; налог на прибыль корпораций (фирм); социальные налоги, социальные взносы; поимущественные налоги, в том числе налоги на собственность, включая землю и другую недвижимость; налоги на перевод прибыли и капитала за рубеж и другие. Они взимаются с конкретного физического или юридического лица.

Второй вид - налоги на товары и услуги: налог с оборота, который в большинстве развитых стран в настоящее время заменен налогом на добавленную стоимость (НДС); акцизы (налоги, прямо включаемые в цену товара или услуги); налог на наследство, на сделки с недвижимостью и ценными бумагами и другие. Эти налоги называют косвенными. Они частично или полностью переносятся на цену товара или услуги.

Прямые налоги трудно перенести на потребителя. Из них легче всего обстоит дело с налогами на землю и на другую недвижимость: они включаются в арендную и квартирную плату, цену сельскохозяйственной продукции.

Косвенные налоги переносятся на конечного потребителя в зависимости от показателя эластичности спроса на товары и услуги, облагаемые этими налогами. Чем менее эластичен спрос, тем большая часть налога перекладывается на потребителя. Чем менее эластично предложение, тем меньшая часть налога перекладывается на потребителя, а большая его часть уплачивается за счет прибыли. В долгосрочном плане эластичность предложения растет, а на потребителя перекладывается все большая часть косвенных налогов. При высокой эластичности спроса увеличение косвенных налогов может привести к сокращению потребления, а при высокой эластичности предложения - к сокращению чистой прибыли, что вызовет сокращение капиталовложений или перелив капитала в другие сферы деятельности.

Особое значение имеет дифференциация налогов по источнику обложения: издержки производства (себестоимость), прибыль. Правильность расчетов налога на прибыль требует знания состава затрат по производству и реализации продукции (работ, услуг), включаемых в себестоимость продукции, и порядка формирования финансовых результатов (прибыли или убытка). Непосредственно в себестоимость включаются налоги, идущие на формирование дорожных фондов, земельный налог, платежи за пользование природными ресурсами.

Во многих странах сумма, с которой взимаются налоги, называется налоговой базой. В случае налогов на доходы ее можно назвать налогооблагаемым доходом (прибылью), который равен разности между полученным доходом и налоговыми льготами. Налоговая льгота устанавливается, как и налог, в порядке и на условиях, определяемых законодательными актами. Распространены следующие виды налоговых льгот:

- необлагаемый минимум объекта налога;

- изъятие из обложения определенных элементов объекта налога (например, затрат на НИОКР);

- освобождение от уплаты налогов отдельных лиц или категорий плательщиков (например, ветеранов войны);

- понижение налоговых ставок;

- вычет из налоговой базы (налоговый вычет);

- налоговый кредит (отсрочка взимания налога или уменьшение суммы налога на определенную величину (налоговый вычет уменьшает налоговую базу, а налоговый кредит - сумму налога, т.е. налоговое обязательство)).

Та часть налоговой базы, которую налогоплательщик обязан выплатить в виде того или иного налога, называется налоговой ставкой (нормой обложения). Различают минимальные, максимальные и средние налоговые ставки.

С точки зрения величины процентных ставок все налоги делят на прогрессивные, пропорциональные и регрессивные.

При прогрессивном налоге чем больше доход плательщика, тем выше процентная доля налоговых отчислений, чем ниже доход, тем ниже и налоговая ставка. По прогрессивной шкале устанавливается налог на прибыль, подоходный налог (как правило, начиная с определенной суммы). С точки зрения тех, кто считает, что “налоги должен платить тот, кто может платить”, прогрессивный налог - самый справедливый, но лишь в том случае, если он достаточно прогрессивен, т.е. если налоговая ставка резко возрастает с ростом дохода.

При пропорциональном налоге устанавливается единая ставка вне зависимости от величины дохода. Таким образом, лица с высоким доходом платят большие абсолютные суммы в виде налога, чем лица с низким доходом. Но согласно закону Энгеля (1821 - 1896) при пропорциональном налогообложении основная тяжесть налогового бремени ложится на малообеспеченные семьи. Пропорциональный характер носят налоги на собственность.

При регрессивном налоге налоговая ставка устанавливается тем ниже, чем выше доход, и наоборот, тем выше, чем ниже доход. Примером регрессивных налогов могут служить все налоги, взимаемые с продаж товаров - акцизы, налог на добавленную стоимость. Эти налоги устанавливаются как фиксированный процент от продажной цены (по отношению к ней они пропорциональны). Но оплачиваются они в конечном счете из доходов покупателей, и по отношению к ним они регрессивны. Также регрессивным является единый социальный налог.

Величина налоговой суммы (так называемого налогового бремени) зависит прежде всего от размеров прибыли компании.

В США, Великобритании, Италии и некоторых других странах размеры налога на прибыль определяются исключительно ее величиной. В ФРГ, Франции, Японии, Швеции часть налога на прибыль взимается независимо от ее размера. В 90-х годах в большинстве стран шло снижение ставок налогов. [44] Наряду со снижением ставок налогообложения возрастали налоговые льготы на выплату государственного долга и процентов по нему.

На практике у большинства компаний на выплату налогов уходит доля прибыли меньшая, чем ставка налогообложения. Во-первых, компании легально могут уменьшать размер подлежащей налогообложению суммы за счет увеличения отчислений в необлагаемые фонды (амортизационный, пенсионный и др.). Во-вторых, используются различные налоговые льготы. В-третьих, компании с небольшим оборотом во многих странах облагаются более низким налогом. В-четвертых, в ряде стран налог на прибыль корпораций может выплачиваться не только отдельной фирмой, но и ее материнской компанией (если фирма входит в группу компаний), что на практике позволяет снизить налоговую базу компаний, входящих в группу. В-пятых, почти всюду действует система покрытия убытков компании за счет ее прибылей нескольких предшествующих лет (carry back) или за счет ее будущих прибылей (carry forward). В первом случае разрешается вычитать из ранее полученной прибыли потери текущего года (так называемый перенос убытков назад), в результате чего выплаченная ранее фирмой сумма налогов оказывается чрезмерно высокой и это превышение компенсируется за счет снижения текущих налогов. Во втором случае (перенос убытков вперед) убытки текущего года вычитаются из будущей прибыли. Например, в Нидерландах разрешается перенос убытков назад на три года и перенос убытков вперед на восемь лет.

В результате средний уровень налогообложения компаний намного ниже базового (т.е. максимального). Например, в ФРГ он составлял в конце 80-х гг. около 50% (базовый равнялся 71%). [47] В России, по оценке, он составляет в настоящее время около 65%.

Функция налога – это проявление его сущности в действии, способ выражения его свойств. Функция показывает, каким образом реализуется общественное назначение данной экономической категории как инструмента стоимостного распределения и перераспределения доходов государства. Налоги выполняют три важнейшие функции:

1) финансирования государственных расходов (фискальная функция);

Во всех государствах, при всех общественных формациях налоги в первую очередь выполняли фискальную функцию, т.е. обеспечивали финансирование общественных расходов, и прежде всего расходов государства. В течение последних десятилетий заметное развитие получили социальная и регулирующая функции.

2) поддержания социального равновесия путем изменения соотношения между доходами отдельных социальных групп с целью сглаживания неравенства между ними (социальная функция);

По мере совершенствования и повышения гибкости налоговой системы государственные органы сами все чаще предоставляют отдельным группам населения налоговые льготы в целях смягчения социального неравенства. Широко распространены налоговые льготы многодетным семьям, переселенцам из-за границы на свою историческую родину, студентам и лицам, повышающим свою квалификацию. Часто налоговые льготы предоставляются мелким и средним предпринимателям, особенно впервые начинающим самостоятельное дело, фермерам, но эти налоговые льготы носят уже не только социальный, но и регулирующий характер. Социальную и одновременно регулирующую направленность имеют такие виды налоговых льгот, как скидки с личных доходов и прибылей, направляемых в жилищное строительство. Оживление жилищного строительства создает дополнительный спрос на строительные материалы и услуги, санитарное и электрическое оборудование, способствует росту занятости, а позднее ведет к увеличению спроса на мебель, технические товары длительного пользования, бытовую электронику, посуду, белье и т.д. Двойственную роль - социальную и регулирующую - играет освобождение от налога части прибыли, перечисляемой в пенсионный фонд фирмы. Накопление средств в этом фонде является финансовой базой для дополнительной пенсии отработавшим свой стаж на фирме рабочим и служащим. Средства, находящиеся в пенсионном фонде компании, формально ей не принадлежат, но находятся в ее бессрочном распоряжении. Они широко используются для долгосрочных капиталовложений, расширяя и укрепляя финансовую базу фирмы.

3) государственного регулирования экономики (регулирующая функция).

Основными объектами государственного регулирования экономики при помощи налоговой политики являются хозяйственный цикл, секторальная, отраслевая и региональная структуры хозяйства, капиталовложения, цены, НИОКР, внешнеэкономические связи, окружающая среда и др.

Регулирующая функция налогов заключается в следующем:

- в установлении и изменении системы налогообложения;

- в определении налоговых ставок, их дифференциации;

- в предоставлении налоговых льгот - освобождении от налогов части прибыли и капитала с условием их целевого использования в соответствии с задачами государственного регулирования экономики.

Важную регулирующую роль играет сама система налогообложения, избранная правительством. Например, налог с оборота, широко применявшийся до замены его на НДС, при допущении его расчета по принципу “органического единства” не взимался с оборота между предприятиями “органически единой фирмы”, корпорации и ставил таким образом крупные фирмы в привилегированное положение. Применение налога с оборота в такой трактовке становилось инструментом централизации капитала, создания единых по капиталу вертикальных структур, подразделения которых тесно связаны между собой технологически.

Глобальное понижение налогов ведет к увеличению чистых прибылей, усилению стимула хозяйственной деятельности, росту капиталовложений, спроса, занятости и оживлению хозяйственной конъюнктуры. Повышение налогов - обычный способ борьбы с перегревом конъюнктуры. Изменяя налоговые ставки на прибыль, государство может создать или уменьшить дополнительные стимулы для капиталовложений, а маневрируя уровнем косвенных налогов - воздействовать на фонд потребления в целом, на уровень цен.

Избрав либеральную или протекционистскую внешнеторговую политику, государство изменяет таможенные пошлины, получая от торговых партнеров либо встречные уступки, либо ужесточение условий национального экспорта. Таможенные пошлины - вид косвенных налогов, повышение которых ведет к удорожанию импортных, а вслед за этим и отечественных товаров, к снижению внешнеторгового оборота. Понижение или отмена пошлин влекут за собой обострение конкуренции на внутреннем рынке, замедление роста цен, активизацию внешней торговли.

По мере усложнения и совершенствования государственного регулирования экономики налоги все шире использовались для регулирования структуры народного хозяйства. Налоговые ставки все более дифференцировались по отраслям и регионам. Они стали оказывать усиливающееся воздействие на отраслевую и подотраслевую структуры, на изменение роли отдельных земель, штатов, областей в народнохозяйственном комплексе. Так, налоги на добычу нефти и газа традиционно высокие, но в малоосвоенных, экономически менее развитых районах они часто ниже. Налоговая система становится все более гибкой. При сохранении основ и структуры налогового законодательства государственные регулирующие органы выборочно и временно снижают налоговые ставки или даже отменяют налоги для предприятий, следующих целям государственного регулирования. Стали широко практиковаться скидки с налогов на прибыль, направляемую на капиталовложения, научные исследования и внедрение их достижений, создание новых рабочих мест, охрану окружающей среды. Объекты регулирования налогообложения все более конкретизируются. Например, дифференцировано налогообложение двух частей прибыли компании: нераспределенной (оставляемой в компании на расширение хозяйственной деятельности) и распределенной (на дивиденды, выплачиваемые владельцам акций).

В современных условиях регулирующая функция налогов не столько в том, чтобы максимально освободить прибыли и доходы от налогов и создать общие и селективные стимулы для действий в соответствии с текущими целями государственного регулирования экономики, сколько в стремлении создать жесткую количественную зависимость между размерами налоговых льгот, предоставляемых хозяйственному субъекту, и его конкретными хозяйственными акциями.

Большинство целей государственного регулирования экономики на Западе достигается путем целенаправленного стимулирования капиталовложений. Именно от масштабов обновления и расширения основного капитала зависят в основном темпы роста, состояние конъюнктуры, занятость, спрос, национальная конкурентоспособность, а от структуры инвестиций - отраслевая и региональная структуры, темпы и направленность НИОКР. Преобладающей формой обеспечения инвестиционных потребностей в течение последних десятилетий является самофинансирование, доля которого в капиталовложениях колеблется от 55 до 85%. Такие масштабы самофинансирования оказались возможными только благодаря государственной налоговой политике, и в частности санкционированному правительственными органами ускоренному амортизационному списанию основного капитала.


2. АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА


2.1. Загальна характеристика бухгалтерської звітності, яка використовується для оцінки фінансового стану підприємства


Звітність – це система показників у формі таблиці, які відображають обсяг і результати діяльності підприємства. Її складання – завершальний етап облікової роботи.

Для прийняття економічних рішень користувачами фінансових звітів необхідна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому стані підприємства. Зазначені інформаційні потреби обумовили склад фінансової звітності:

Баланс;

Звіт про фінансові результати;

Звіт про власний капітал;

Примітки до звітів.

Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду та розкриття облікової політики та її змінах, що робить можливим ретроспективний та перспективний аналіз діяльності підприємства

Фінансова звітність повинна надати дохідливу, доречну, достовірну та зіставну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності підприємства, руху його грошових засобів, змін у складі власного капіталу.

Для досягнення дохідливості інформації припускається, що користувачі мають певний рівень знань і прагнуть уважно вивчити надану інформацію. Проте можлива складність розуміння інформації, яка необхідна для прийняття економічних рішень користувачам, не може вважатися підставою для виключення такої інформації зі складу фінансових звітів.

Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, П(С) БО1 вимагає наявності у ній даних про:

  • підприємство;

  • дату звітності та звітний період;

  • валюту звітності та одиницю її виміру;

  • відповідні показники (статті) за звітний період та попередній періоди;

  • облікову політику підприємства та її зміни;

  • аналітичну інформацію щодо статей фінансової звітів;

  • консолідацію фінансових звітів;

  • припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

  • обмеження щодо володіння активами;

  • участь у спільних підприємствах;

  • виявлені помилки та пов’язані з ними коригування;

  • переоцінку статей фінансових звітів;

  • іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними П(С) БО.

Доречність інформації характеризується її впливом на прийняття рішень користувачам та своєчасністю.

Щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємств формує облікову політику, тобто обирає принцип, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансове положення і результати діяльності підприємства і забезпечити зіставність фінансових звітів.

Горизонтальний аналіз – порівняння величин абсолютних і відносних показників за декілька періодів; визначення обсягу та напрямків змін, а також тенденцій їх змін.

Вертикальний аналіз – визначення питомих часток окремих статей фінансових звітів, їх порівняння. Вивчаючи сукупність показників у різні періоди, можна дослідити структурні зрушення, що дають змогу оцінити внутрішні негативні та позитивні зміни майна підприємства і джерел його утворення. При проведені даного напрямку аналізу необхідно звернути увагу на наступне:

  • слід аналізувати майно підприємства, досліджуючи абсолютні показники, порівнюючи дані вартості майна на початок та кінець звітного періоду з даними минулих періодів;

  • особливу увагу слід приділяти статтям балансу, що свідчить про можливі недоліки та незадовільну роботу підприємства, тобто, негативним статтям балансу;

  • при здійснені аналізу слід проводити об’єктивну оцінку вартості майна в цілому, а також тієї частки, що знаходиться реально у власності та розпорядженні підприємства;

  • необхідно оцінити стан необоротних активів підприємства та рівень його забезпеченості оборотними засобами.

Баланс підприємства можна вважати в цілому позитивними: якщо коефіцієнт платоспроможності більше 2,0; забезпеченість власними оборотними засобами більше 0,1; наявний приріст власного капіталу не має різних змін в окремих статтях балансу; дебіторська заборгованість знаходиться в рівновазі з кредиторською; запаси та затрати не перевищують величини джерел їх покриття за рахунок власних оборотних коштів та позик.

Показники, що визначаються при загальному аналізі балансу підприємства і порядок їх розрахунку:

Складання «Балансу» Форма № 1

Визнання статей балансу

Актив відображається в балансі за умови, що оцінка його може бути достовірно визначена і очікується отримання в майбутньому економічних вигод, пов'язаних з його використанням.

Витрати на придбання та створення активу, які, відповідно до пункту 10 цього Положення (стандарту), не можуть бути відображені в балансі, включаються до складу витрат звітного періоду у звіті про фінансові результати.

Зобов'язання відображається у балансі, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

Власний капітал відображається в балансі одночасно з відображенням активів або зобов'язань, які призводять до його зміни.

До складу доходів майбутніх періодів включаються доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів.

Складання «Звіту про фінансові результати»

Форма №2

Витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) за звітний період.

Власний капітал - частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.

Доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників) за звітний період.

Збиток - перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати.

Звичайна діяльність - будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення.

Метод участі в капіталі - метод обліку інвестицій, згідно з яким балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі об'єкта інвестування.

Надзвичайна подія - подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства, та не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному звітному періоді.

Операційна діяльність - основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Основна діяльність - операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Асоційоване підприємство - підприємство, на яке інвестор має суттєвий вплив і яке не є дочірнім або спільним підприємством інвестора.

Метою складання звіту про фінансові результати є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності підприємства за звітний період.

Форма Звіту про фінансові результати є додатком до цього Положення (стандарту).

Для малих підприємств може передбачатися скорочена форма звіту про фінансові результати.

Звіт про власний капітал

Метою складання звіту про власний капітал є розкриття інформації про зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.

Звіт про власний капітал складається за формою, наведеною в додатку до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5"Звіт про власний капітал"

Для забезпечення порівняльного аналізу інформації підприємства повинні додавати до річного звіту звіт про власний капітал за попередній рік.


2.2. Загальна оцінка динаміки і структури статей бухгалтерського балансу.


Загальна оцінка динаміки статей бухгалтерського балансу надається з використанням даних аналітичного балансу.


Таблиця 2.1. - Структура майна підприємства та джерел його фінансування

Показники

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

Зміни

«+» «-»

Актив

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

1

2

3

4.

5

6

7

1. Позаоборотні активи, всього

93091

77.54

92435

57.82

-656

-19.72

у тому числі:


- незавершене будівництво

4977

4.15

8414

5.26

+3437

+1.11

Основні засоби:


залишкова вартість

88114

73.39

84021

52.56

-4093

-20.83

2. Оборотні активи, всього у тому числі:

26970

22.46

67438

42.18

+40468

+19.72

-виробничі запаси

1207

1.01

1671

1.05

+464

+1.04

-незаверш. виробництво

685

0.57

584

0.37

-101

-0.2

-готова продукція

275

0.23

1233

0.77

+958

+0.54

-товари

67

0.06

71

0.04

+4

-0.02

-дебіторська заборгованість

23674

19.72

61327

38.36

+37653

+18.64

-інші оборотні активи.

1062

0.89

2498

1.56

+1436

+0.67

3. Витрати майбутніх періодів

1

0.0008

1

0.0006

0

0

Пасив


1. Власний капітал, всього у тому числі:

65821

54.82

66138

41.37

+317

-13.45

статутний капітал

20942

17.44

20942

13.1

0

-4.34


Продовження таблиці.

інший додатковий капітал

27706

23.08

27706

17.33

0

-5.75

1

2

3

4

5

6

7

нерозподілений прибуток.

17173

14.3

17490

10.94

0

-3.36

2. Залучені кошти всього

54241

45.18

93736

58.63

+39495

+13.45

У тому числі:


Забезпечення наступних виплат

-

-

6000

3.75

+6000

+3.75

Довгострокові зобов’язання

9942

8.28

9212

5.76

-730

-2.52

Поточні зобовязання

49270

41.04

86130

53.87

+36860

+12.83

Баланс (всього)

120062

100

159874

100

39812

0


Висновок


Аналізуючи структура майна підприємства та джерел його фінансування, видно,що поза оборотні активи на початок року становили 93091 тис. грн, а на кінець року вони зменшилися на 656 та становили 92435 тис. грн але процент у загальній сукупності зменшився на 1.65% та становить 57.82%. У позаоборотних активах найбільшу частину складає залишкова вартість, на початок – 73,39%, а на кінець року – 52,56%

Оборотні активи на початок року становили 26970 тис. грн а на кінець року вони збільшилися на 40468 тис. грн. та становлять 67438 тис. грн. у загальній сукупності процент зріс та становить 101.65% це значить що підприємство протягом року збільшувало свої оборотні активи. А також вагому частину на початок року складала дебіторська заборгованість – 19,72%, але на кінець року її показник значно збільшився, та став складати – 38,36%.

Власний капітал був збільшений протягом року за рахунок збільшення нерозподіленого прибутку. На початок року власний капітал становив 65821 тис. грн а на кінець року 66138 тис. грн.

Також протягом року зменшились довгострокові забов’язання на початок року вони становили: 9942 тис. грн., а на кінець року вони зменшилися та становлять 9212 тис. грн.

Але протягом року збільшилися поточні забов’язання на початок року вони становили: 49270 тис. грн., а на кінець року вони збільшилися на 36860 тис. грн та становлять 86130 тис. грн.


2.3. Загальна характеристика фінансового стану підприємства.


Загальна оцінка фінансового стану підприємства може бути надана через показники фінансової сталевості пасивів підприємства за допомогою коєфіцієнтів фінансової незалежності (автономії), фінансової сталевості, та співвідношення власних коштів та залученних (коефіцієнт фінансування).

Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статиці за певний період, так і в динаміці - за ряд періодів, дасть змогу визначити "больові точки" у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення.

Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції; до невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства, до загрози економічних санкцій.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

- дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

- дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

- об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

- оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

- аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;

- визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств.


Таблиця 2.2. - Показники фінансової сталевості.

Показники

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

Нормативне значення

Коефіцієнт фінансової незалежності Коефіцієнт фінансової стійкості Коефіцієнт фінансування

0,55

0,59

1,2

0,41

0,44

0.71

більше 0,5 більше 0,7 більше 1,0


1) Коефіцієнт фінансової незалежності вказує в якій мірі діяльність підприємства фінансується за рахунок власних коштів.

,(2.1)

де ВК – власний капітал підприємства,

Б – загальні джерела фінансування – баланс.

На початок звітного періоду

Кфн = 65821/120062 = 0,55.

На кінець звітного періоду

Кфн = 66138/159874 = 0,41.

2) Коефіцієнт фінансової стійкості вказує питому вагу фінансових джерел, які підприємство має змогу використовувати тривалий час.

,(2.2)

де ДК – довгострокові забов”язання.

На початок звітного періоду

К. ф. с = (65821+4971) /120062 = 0,59.

На кінець звітного періоду

К. ф. с = (66138+4606) /159874 = 0,44.

3) Коефіціент фінансування показує співвідношення поміж джерелами власних коштів підприємства і залученими.

,(2.3)

де З – зобов’язання підприємства (залучені кошти).

На початок звітного періоду

Кфин = 65821/(4971+49270) = 1.2.

На кінець звітного періоду

Кфин = 66138/(3000+4606+86130) = 0.71.

Розраховані показники зведені у таблицю 2.2.

Висновок: аналізуючи коефіцієнт фінансової незалежності можна побачити що, на початок звітного періоду він становив 0,55 це більше норми на 0,05,що означає що підприємство може не залучати зайомні кошти а використати власні на кінець періоду цей коефіцієнт зменшився та становить 0,41. Що говорить про те, що підприємство на кінець року перестало буті фінансово незалежним.

Коефіцієнт фінансової стійкості на початок звітного періоду становив 0,59 та на кінець періоду він щє більше впав та став 0,44, що говорить про тє, що економіка підприємства не стійка та потребує балансування.

Коефіцієнт фінансування на початок звітного періоду становив 1,2 що є більше ніж норма а на кінець періоду він знизився та становив 0.71, що говорить про те що підприємство працює собі на вбиток.

2.4. Структура джерел фінансових ресурсів підприємства

Фінансові ресурси підприємства - це грошові доходи і надходження, які перебувають у розпорядженні суб’єкта господарювання і необхідні для виконання ним фінансових зобов’язань, здійснення витрат з розширеного відтворення і економічного стимулювання працівників.

Фінансові ресурси комерційного підприємства складаються з таких елементів:

· статутного (або пайового) капіталу (фонду);

· додаткового капіталу, одержаного за рахунок того, що вартість реалізації випущених акціонерним товариством (АТ) акцій перевищує їх номінальну вартість; суми дооцінки необоротних активів (вартості активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних і фізичних осіб);

· резервного капіталу;

· амортизаційних відрахувань;

· забезпечення наступних виплат і платежів (резервів на оплату наступних відпусток тощо);

· нерозподіленого прибутку;

· довго - і короткострокових кредитів комерційних банків;

· позикових коштів від реалізації облігацій власної емісії;

· законної кредиторської заборгованості всіх видів, включаючи аборгованість з бюджетних платежів, відрахувань у державні страхові фонди з оплати праці, за виданими векселями, за одержаними авансами;

· інших коштів, відображених у пасиві бухгалтерського балансу підприємства.

Актив балансу підприємства показує, як воно розмістило наявні фінансові ресурси, куди вони спрямовані на дату складання бухгалтерського звіту.

Фінансові ресурси підприємства формуються за рахунок власних і прирівняних до них коштів, а також позикових коштів.

Створенню підприємства будь-якої організаційно-правової форми і форми власності передує формування статутного фонду.

Основним джерелом власних фінансових ресурсів на діючих підприємствах є надходження коштів від реалізації продукції (надання послуг), різні частини якої у процесі розподілу виручки набирають форми відшкодування витрат і прибутку. Фінансові ресурси збільшуються переважно за рахунок прибутку від основної діяльності з виробництва і реалізації певної продукції (товарів, робіт, послуг), що є основною метою створення підприємства.

За напрямками надходження фінансові ресурси поділяють на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні фінансові ресурси - це додаткові власні та позикові кошти, одержані через фінансовий ринок (розміщення власних акцій та облігацій), від кредитно-банківської системи (отримання кредитів) та інших кредиторів (отримання авансів замовників, товарних кредитів від постачальників). За рахунок зовнішніх надходжень може збільшуватись як власний капітал підприємства (продаж власних акцій, додаткові внески до статутного фонду у вигляді фінансової допомоги, добровільних пожертвувань, страхові відшкодування за застрахованими ризиками, що відбулися, бюджетні дотації), так і позиковий (продаж облігацій власної емісії, банківські кредити, кошти інших кредиторів).

Внутрішні фінансові ресурси - це нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування та кредиторська заборгованість, що постійно перебуває на балансі підприємства (стійкі пасиви). У процесі діяльності підприємство повинно вибрати оптимальні варіанти збільшення капіталу - за рахунок зовнішніх чи внутрішніх фінансових ресурсів. При управлінні фінансами необхідно, наприклад, з’ясувати: · яку частину прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства після сплати податків, спрямувати на розвиток виробництва, технічне переоснащення, а яку - у фонд споживання; · як використати кошти - на будівництво нового цеху чи придбання акцій іншого підприємства;

куди вкласти кошти - придбати понад мінімальні потреби виробництва запаси дефіцитних матеріалів чи купувати їх у міру потреби; · збільшити статутний фонд за рахунок додаткової емісії акцій чи звернутися за кредитом до комерційного банку.

Певні висновки щодо ефективності використання фінансових ресурсів підприємства (і, отже, щодо ефективності його фінансової діяльності) можна робити шляхом порівняння досягнутого результату його господарської діяльності - прибутку - з обсягом фінансових ресурсів, що були в розпорядженні підприємства у відповідний період.

Власні фінансові ресурси та їх використання для фінансування створення активів. Статутний фонд будь-якого підприємства є важливим джерелом формування його активів. Він поділяється на два фонди коштів, без яких підприємство не може нормально функціонувати.

По-перше, це фонд власних основних засобів і нематеріальних активів, по-друге - фонд власних оборотних засобів і засобів обігу. Матеріально-технічною основою виробництва на будь-якому під приємстві є основні виробничі фонди. В умовах ринкової економіки їх першочергове формування, функціонування та розширене відтворення здійснюються за безпосередньої участі фінансів. З їх допомогою створюються та використовуються грошові фонди цільового призначення, які опосередковують придбання, експлуатацію та відновлення засобів праці.

Поряд з коштами, які надходять у розпорядження підприємства з різних джерел (від акціонерів, пайовиків та інших засновників), статутний фонд формується з вартості майна (будівлі, машини, устаткування, транспортні засоби, сировина, матеріали, інші товарно-матеріальні цінності), цінних паперів, а також нематеріальних активів. До нематеріальних активів належить вартість права користуватись: · результатами інтелектуальної діяльності у вигляді винаходів, відкриттів, промислових зразків, технологій, гудвілів, ноу-хау, раціоналізаторських пропозицій, звітів про науково-дослідну діяльність та інших об’єктів інтелектуальної власності; землею, водою або іншими природними ресурсами; будівлями, обладнанням.

Порядок формування, використання і збільшення коштів статутного фонду як джерела виконання фінансових зобов’язань юридичних осіб перед кредиторами залежить від форми власності підприємства і його організаційно-правової форми.

Статутний фонд державного підприємства - це сума коштів і вартість майна, безоплатно наданих державою в постійне розпорядження підприємства на праві господарського відання або оперативного управління (для казенних підприємств). Чинним законодавством України встановлено, що, здійснюючи право господарського відання, підприємство володіє, користується і розпоряджається цими ресурсами, чинить щодо них будь-які дії, що не суперечать закону і меті його діяльності.

Джерелами фінансових ресурсів підприємства є власні кошти та залучені. Відображаються джерела фінансування у пасиві баланса. З метою проведення аналізу заповнюється таблиця 2.3., використовуючи дані якої проводиться аналіз джерел.


Таблиця 2.3. - Склад та структура джерел фінансування діяльності підприємства

Джерела фінансування

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

Зміни



тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

Власний капітал, усього:

65821

100

66138

100

+317

0

статутний капітал

20942

31.84

20942

31.6

0

-0.24

інший додатковий капітал

27706

42.09

27706

41.89

0

-0.2

нерозподілений прибуток

17173

26

17490

26.4

+317

+0.4


Продовження таблиці.

Залучені кошти, всього:

54241

100

93736

100

+39495

0

цільове фінансування

-

-

3000

3.2

+3000

+3.2

довгострокові кредити банків

32

0.06

32

0.03

0

-0.03

інші довгострокові зов’язав.

4939

9.1

4574

4.88

-365

-4.22

короткострокові кредити банків

-

-

150

0.16

+150

+0.16

векселі видані

кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги

697

1.29

757

0.81

+60

-0.48

кредиторська заборгован.

1544

2.85

2974

3.17

+1430

+0.32

поточні зобов’язання за розрахунками:


з бюджетом

30754

56.7

53584

57.17

+22830

+0.47

З позабюдж. платежів

2558

4.72

3619

3.86

+1061

-0.86

Зі страхування

3044

5.6

2734

2.92

-310

-2.68

З оплати праці

4997

9.21

2783

2.97

-2214

-6.24

Із внутр. . розрах.

2918

5.38

11112

11.86

+8194

+6.48

інші

2758

5.08

8417

8.98

+5659

+3.9



Висновок


Аналізуючи склад та структуру джерел фінансування діяльності підприємства можна побачити, що власні кошти знизилися за рахунок зменшення нерозподіленого прибутку можна сказати, що у секторі власного капіталу найбільшу частину складає інший додатковий капітал – 42,09%, та статутний капітал – 31,84%. Але на кінець року обидва зменшили свій обсяг на незначний відсоток. У секторі залучених коштів найбільший відсоток складають довгострокові зобов’язання – 9,1%, але на кінець року вони зменшилися вдвоє. Поточні зобов’язання з бюджетом мають дуже великий відсоток - 56,7. Це говорить про те, що підприємство являє собою злісного неплатника податків. І протягом поточного року борги виросли на 0,47%.

Загалом аналізуючи ці показники можна підкреслити збільшення залучених коштів на кінець року майже на 40000 тисяч гривень, але підприємство живе у боргах перед державою.


2.5. Аналіз ліквідності балансу


Ліквідність підприємства - це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов'язань.

Ліквідність підприємства характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів (грошові кошти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.

Аналізуючи ліквідність, доцільно оцінити не тільки поточні суми ліквідних активів, а й майбутні зміни ліквідності.

Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження.

Щоб визначити, чи достатньо в підприємства грошей для погашення його зобов'язань, необхідно передовсім проаналізувати процес надходження коштів від господарської діяльності і формування залишку коштів після погашення зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, а також виплати дивідендів.

Ликвидность активов - это их способность превращаться в денежную форму.

Ликвидность баланса - определяется как степень покрытия обязательств предприятия его активами, срок превращения которых в денежную форму соответствует сроку погашения обязательств. Анализ ликвидности баланса заключается в сравнении средств по активу, сгрупированных по степени их ликвидности и расположенных в порядке убывания ликвидности, с обязательствами по пассиву, сгруппированными по срокам их погашения и расположенными в порядке возрастания сроков.

Аналіз ліквідності потребує також ретельного аналізу структури кредиторської заборгованості підприємства. Необхідно визначити, чи є вона «стійкою» (наприклад, борг постачальнику, з яким існують довгострокові зв'язки), чи є простроченою, тобто такою, термін погашення якої минув.

Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов'язань із наявністю ліквідних коштів. Результати розраховуються як коефіцієнти ліквідності за інформацією з відповідної фінансової звітності.

Потреба у визначенні ліквідності балансу та платоспроможності підприємства виникає в умовах ринку у зв'язку з посиленням фінансових обмежень в оцінці кредитоспроможності підприємств. Ліквідність балансу – одне з умов сталевості фінансового стану підприємства. Вона показує можливість підприємства мобілізувати активи для сплати у відповідний термін зобов'язань підприємства.

Для оцінки ліквідності балансу підприємства розраховуются такі показники:

1) Власний оборотний капітал підприємства

Обор. влас. кап. = Обор. активи - Поточні зобов'язання. (2.4)

На початок звітного періоду

Обор. влас. кап. = 26970-49270= - 22300.

На кінець звітного періоду

Обор. влас. кап. = 67438-86130= - 18692.

2) Коефіцієнт абсолютної ліквідності, який вказує на термінову спроможність підприємства сплатити по своїх поточних зобов'язанням

,(2.5)

де ГК – грошові кошти та їх еквіваленти;

ПІ – поточні фінансові інвестиції;

ПЗ – поточні зобов'язання.

На початок звітного періоду

Кабс. лік = (0+0) / 49270 = 0

На кінець звітного періоду

Кабс. лік = 0.

3) Коефіцієнт уточненої ліквідності, вказує на спроможність підприємства сплатити по своїх поточних зобов'язанням за рахунок очікуваних надходжень

,(2.6)

де ДЗ - дебіторська заборгованість за товари, послуги, у розрахунках та інша дебіторська заборгованість.

На початок звітного періоду

К уточ. лік = (0+0+23674) /49270 = 0.48.

На кінець звітного періоду

К уточ. лік = (0+0+61372) /86130 = 0.71

4) Коефіцієнт загальної ліквідності (коефіцієнт покриття), вказує спроможність підприємства сплатити по своїх поточних зобов'язанням за рахунок усіх поточних (оборотних) активів.

,(2.7)

де ПА – поточні активи.

На початок звітного періоду

К загал. лік = 26970/49270 = 0,55.

На кінець звітного періоду

К загал. лік = 67438/86130 = 0,78.

Розраховані коефіцієнти зведені у таблицю 2.5.



Таблиця 2.4. - Показники ліквідності

Показники

Значення

на початок звітного періоду

на кінець звітного періоду

Нормативне

1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності

2. Коефіцієнт уточненої ліквідності

3. Коефіцієнт загальної ліквідності

0

0.48

0.55

0

0.71

0.78

більше 0.25 більше 0.5 більше 2.0


Висновок


Роблячи оцінку ліквідності балансу можна побачити що, коефіцієнт абсолютної ліквідності, який вказує на термінову спроможність підприємства сплатити по своїх поточних зобов'язанням становить: на початок року – 0 та на кінець року 0 а норматив за цим коефіцієнтом становить > 0.25 це значить що підприємство на дату балансу не зможе погасити свою заборгованість.

Коефіцієнт уточненої ліквідності, вказує на спроможність підприємства сплатити по своїх поточних зобов'язанням за рахунок очікуваних надходжень на початок року 0.48, а на кінець року - 0.71 а норматив за цим коефіцієнтом становить > 0,5 це означає що, підприємство на дату балансу спроможне оплатити свої поточні зобов’язання лише у кінці року.

Коефіцієнт загальної ліквідності на початок року становить 0,55 а на кінець року трохи виріс та становить 0,78 що, менше норми, це означає, що підприємство на дату балансу не спроможне оплатити свої зобов’язання. Іншими словами живе в борг.

Загалом проводячи аналіз ліквідності балансу можно зробити висновок що, підприємство не є платоспроможним.

З метою поглибленного аналізу ліквідності балансу слід проаналізувати усі оборотні активи підприємства за категоріями ризику. З цією метою заповнити таблицю 2.5, в який оборотні активи повинні бути сгруповані у відповідні групи, при цьому визначити питому вагу кожної групи у загальній сумі оборотних активів.


Таблиця 2.5. - Динаміка стану оборотніх активів та іх класифікація за категоріями ризику

Ступінь ризику

Група оборотніх активів

Доля групи у загальній сумі боротних активів,%

Відхилен ня

«+»,»-»

На початок

На кінець

Мінімальна

Грошові кошти та їх еквіваленти, поточні фінансові інвестиції

0

0

0

Мала

Дебіторська заборгованість, векселі одержані, готова продукція, що користується попитом

88.7

25.06

-63.64

Середня

Виробничі запаси, незавершене виробництво, товари, інші оборотні активи

11.2

7

-4.2

Висока

Готова продукція, що користується попитом

0

0

0


Висновок


Проводячи аналіз оборотних активів за категоріями риску можна казати що, у підприємства оборотних активів які мають мінімальну ступінь ризику немає.

Оборотні активи які мають малу ступінь ризику становлять зачнудолю оборотних активів, яка становить на початок року 88.7%, а на кінець року 25.06%.

Оборотні активи які мають середню ступінь ризику становлять невелику долю оборотних активів, яка становить на початок року 11.2%, а на кінець року 7%.


2.6. Аналіз обертання оборотних коштів


Прискорення обертання оборотних коштів зменшує потребу в них, дозволяє підприємству вивільнювати частину оборотних коштів для додаткового випуску продукції, або для потреб народного господарства. У результаті прискорення обертання зменшуються потреби у запасах сировини, матеріалів, палива, тобто вивільнюються грошові ресурси, які було раніше вкладено у ці запаси.

Для проведення аналізу обертання необхідно визначити такі показники.

1) Коефіцієнт обертання активів підприємства, який характеризує швидкість обороту сукупних активів

, раз(2.8)

де В – виручка від реалізації продукції за звітний період;

Асер. – середній розмір сукупних активів за звітний період.

,(2.9)

Асер. = (120062+159874) /2 = 139968.

де Ап - сума активів на початок звітного періоду.

Ак - сума сукупних активів на кінець звітного періоду.

Кобер. акт =13456/139968= 0.096.

2) Коефіцієнт обертання оборотних активів, який вказує на швидкість обороту оборотних активів

, раз,(2.10)

К обер обор. акт =13456/47204 = 0,29.

3) Коефіцієнт обертання дебіторської заборгованості, який вказує в скільки разів виручка від реалізації продукції перевищує середню дебіторську заборгованість

, раз,(2.11)

Кобер. деб. заб. = 13456/42527.5 = 0,32.

4) Тривалість обороту сукупних активів

, дн,(2.12)

П1=360/0,096 = 3750 дн.

5) Тривалість обороту оборотних активів

, дн,(2.13)

П2=360/0,29 = 1241 дн.

6) Період погашення дебіторської заборгованості

, дн,(2.14)

П3=360/0,32= 1125 дн.


Таблиця 2.6. - Показники обертання

Показники

Значення

Коефіцієнт обертання активів

0,096

Коефіцієнт обертання оборотних активів

0,29

Коефіцієнт обертання дебіторської заборгованості

0,32

Тривалість обороту активів, дн.

3750

Тривалість обороту оборотних активів, дн.

1241

Період погашення дебіторської заборгованості, дн.

1125


Висновок


Аналізуючи показники обертання можна побачити що, усі коефіцієнти обертання дуже малі: коефіцієнт обертання оборотних активів становить 0,096 коефіцієнт обертання дебіторської заборгованості 0,32, а тривалість періоду обороту дуже велика: тривалість обороту активів 3750 дн., тривалість обороту оборотних активів 1241 дн., період погашення дебіторської заборгованості, 1125 дн. Це значить, що кошти підприємства значну кількість часу проводять у обігу.


2.7. Аналіз ефективності використання майна підприємства


Для оцінки ефективності господарської діяльності підприємства використовуються показники рентабельності або прибутковості капіталу підприємства, його фінансових ресурсів та виробленої продукції. Аналіз рентабельності полягає у дослідженні рівнів та динаміки різних коефіцієнтів рентабельності.

Наведені показники необхідно розрахувати та звести до таблиці 2.7.

1) Коефіцієнт рентабельності активів (капіталу) показує, який прибуток отримує підприємство з кожної гривні вкладеної у активи

,(2.15)

де – прибуток за звітний період.

К = 134/139968 =0,00096.

2) Коефіцієнт рентабельності оборотних активів показує, який прибуток отримує підприємство з кожної гривні вкладеної у оборотні активи

,(2.16)

К рент. Обор, акт. = 134/472041 = 0,0028

3) Коефіцієнт рентабельності власного капіталу показує, який прибуток отримано з кожної гривні власного капіталу

,(2.18)

Крент. вжс. кап. = 134/65821 = 0,002.

4) Коефіцієнт рентабельності продажу показує, який прибуток отримано з кожної гривні реалізованої продукції

,(2. 19)

К рент. іпрод. = 134/ 13456= 0,01.



Таблиця 2.7. - Показники рентабельності

Показники

Значення

1. Коеф. рентабельності активів

2. Коеф. рентабельності оборотних активів

3. Коеф. рентабельності власного капіталу

4. Коеф. рентабельності продажу

0,00096

0,0028

0,002

0,01


Висновок


Роблячи аналіз показників рентабельності видно що коефіцієнт рентабельності активів 0,01 коефіцієнт рентабельності оборотних активів 0,0028 коефіцієнт рентабельності власного капіталу 0,002 коефіцієнт рентабельності продажу 0,01. Судячи з цих коефіцієнтів можна казати що рентабельність підприємства на дату балансу мала.


3. ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ПОЛІПШЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА


Після проведеного фінансового аналізу підприємства можна зробити висновок що підприємство на дату балансу знаходиться у задовільному фінансовому стані. Протягом року у підприємства збільшились поточні зобов’язання на початок року вони становили: 49270 тис. грн., а на кінець року вони зменшилися на 86130 тис. грн та становлять 48633 тис. грн.

Показники фінансової сталевості показують,що підприємство може фінансуватися за рахунок власних коштів.

Роблячи оцінку ліквідності балансу можна побачити що, підприємство на дату балансу зможе покрити свої зобов’язання.

Проводячи аналіз оборотних активів за категоріями риску можна казати що, у підприємства значна частина своїх оборотних активів знаходиться у середній та малій групах ризику.

Аналіз обертання оборотних коштів показав,що коефіцієнти обертання оборотних коштів дуже малі, а період обертання великий. Це говорить про неспроможність підприємства мобілізувати свої кошти протягом короткого проміжку часу.


ЛІТЕРАТУРА


  1. Резниченко А.П., Чередник А.Л. Финансы предприятий. - Донецк: Лебедь. КП "Регион", 1998. - 355 с

  2. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: 4-е изд., перераб. и доп. - Минск: OOO "Новое знание", 2000. - 688 с.

  3. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Финансы предприятий. М.: ИНФРА-М, 1999 - 343 с.

  4. Фінанси підприємств: Підручник / Під. ред.А.М. Поддерьогіна-3-е.

  5. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник, К.: МАУП, 2000. – 148 с.

  6. Финансы / Под ред.А.М. Ковалевой, 4-е изд. перераб. и дополн. - М.: Финансы и статистика, 2000. - 382 с.



Случайные файлы

Файл
130313.rtf
94782.rtf
112765.rtf
144874.rtf
140670.doc