Грошова система країни (160518)

Посмотреть архив целиком

ЗМІСТ


Вступ

РОЗДІЛ 1. Функції грошової системи країни

РОЗДІЛ 2. Структура грошової системи

2.1 Національний банк: роль у виконанні функцій грошової системи

2.2 Комерційні банки у функціонуванні грошової системи

РОЗДІЛ 3. Грошова система України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ




ВСТУП


Виконання грошима своїх функцій та їх розвиток породжує грошові системи, що зазнають якісних змін у процесі еволюції товарного виробництва. Закономірністю цього процесу є поступова заміна повноцінних грошей(золота і срібла) паперовими і кредитними. Могутність будь-якої країни нині значною мірою залежить від стабільності кредитно-паперових грошей. Внаслідок глибокої економічної кризи в Україні, певною мірою зумовленої порушенням законів грошового обігу, виникла інфляція і навіть гіперінфляція. Це призвело до катастрофічного зниження життєвого рівня населення, посилення деформації економічної системи

Критичний стан економіки,у тому числі грошового обігу нашої країни, породжує безліч пропозицій по виправленню сформованої ситуації, і в першу чергу, по частині поліпшення грошового господарства. І це цілком природно, тому що ринкова економіка – це грошова економіка, і без наведення порядку в сфері грошових відносин домогтися стійкого економічного росту неможливо. Спектр пропонованих удосконалень дуже широкий: від приватних виправлень до радикальних змін. Слід зазначити, що історія грошей в Україні дійсно дуже цікава і містить чимало повчального, а деякі дані можуть становити практичний інтерес і для сьогоднішнього часу. Що ж представляє із себе грошова система нашої країни, і які методи можуть бути запропоновані для її удосконалення?



РОЗДІЛ 1


Функції грошової системи країни

Грошова система — це форма організації грошового обороту в країні, установлена загальнодержавними законами. Ці закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб’єктами грошового обороту. Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади. Місцеві органи влади, навіть у країнах з федеративним устроєм, по суті усунені не тільки від формування грошових систем, а й від контролю за функціонуванням їх окремих елементів.

З огляду на те, що організація грошового обороту здійснюється за участі банків, а забезпечення нормального функціонування кредитних грошей є одним з основних завдань банківської системи, грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і може розглядатися як складова останньої. Тому в багатьох країнах правові норми, що формують грошову систему, визначаються безпосередньо в банківському законодавстві, насамперед у законах, що регламентують діяльність центральних банків. Більше того, відповідно до цих законів центральним банкам надаються широкі повноваження з регулювання грошового обороту. Тому є всі підстави вважати центральний банк інституційним центром грошової системи. Йому належить вирішальна роль у забезпеченні ефективного функціонування грошової системи країни.

За сферою охоплення економічних відносин грошова система — явище надзвичайно широке, адекватне всьому грошовому обороту. Усі грошові потоки, незалежно від сфери економіки, яку вони обслуговують, та форми, в якій здійснюються, є об’єктами регулятивного впливу грошової системи. Тому є підстави для виділення в складі грошової системи окремих, відносно самостійних підсистем:

- системи безготівкових розрахунків;

- валютної системи;

- системи готівкового обігу.

Кожна із названих підсистем має свій особливий об’єкт регулятивного впливу, який обмежується певною формою чи сферою грошового обороту.

Оскільки грошова система кожної країни визначається її внутрішнім законодавством, саме явище грошової системи постає на поверхні як суто національне. Кожна держава формує свою власну грошову систему, намагаючись надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересам національної економіки. Наявність такої суверенної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.

Особливо переконливо національно-державна обумовленість грошових систем проявилася в період становлення незалежних країн, що виникли на терені колишнього СРСР. Кожна з них, проголосивши свою політичну незалежність, по суті, одночасно заявила про вихід з єдиного рублевого простору, який регулювався іншою державою — Російською Федерацією, та про створення власних грошей та грошової системи. Однією з перших серед цих країн стала на шлях побудови власної грошової системи Україна.

Національно-державна обумовленість та призначення грошової системи повинні враховуватися урядами країн, коли вони приймають рішення про реконструкцію своїх грошових систем у напрямі їх об’єднання. Таке об’єднання неминуче означає втрату істотного захисного механізму для національної економіки, яким є грошова система. Відмова від такого механізму економічно можлива лише за умови, що ці країни мають однакові за рівнем розвитку і структурою економіки та високо демократичні політичні устрої. Інакше виникне загроза втрат як для економічно слабких, так і економічно сильних країн, що об’єднуються. Про це переконливо свідчать великі труднощі, з якими зіткнулися країни — члени ЄС у спробі об’єднати свої грошові системи в одну з єдиною валютою — євро. Усвідомивши значні загрози від об’єднання грошових систем країн з різним рівнем економічного розвитку та неможливість у визначені строки (1999 р.) ліквідувати ці відмінності, керівництво ЄС вирішило, що допустити до об’єднаної грошової системи можна тільки деякі країни-члени, котрі мають найменші відмінності в економічному та фінансовому становищі.

Загальнонаціональне призначення та особлива місія грошової системи у функціонуванні держави зумовлюють важливу роль історичного чинника, традицій, національних особливостей, економічного розвитку країни в її формуванні. Це проявляється не тільки в зовнішньому вигляді грошових знаків та монет, а й у більш складних і відповідальних елементах грошової системи, таких як масштаб цін, купюрність грошових знаків, організація розрахунків тощо. Завдяки цьому грошова система кожної країни має свої специфічні ознаки, які відрізняють її від грошових систем інших країн, забезпечують їм імунітет проти зовнішнього втручання.

Разом з тим у грошових системах різних країн є багато спільного. Це виявляється насамперед у однотипності методів регулювання грошових потоків та маси грошей в обігу, ідентичності інструментів регулювання грошового ринку тощо. Ця спільність деяких рис грошових систем різних країн зумовлена однотипністю їх економічних систем, побудованих на ринкових засадах. Коли економічний розвиток забезпечив достатні умови для демонетизації золота, країни з ринковою економікою досить одностайно відмовилися від системи золотого монометалізму і запровадили грошові системи, що базуються на кредитних грошах. Нині ці країни так само дружно запроваджують у своїх грошових системах обіг електронних грошей у вигляді платежів на основі сучасних електронних технологій.




РОЗДІЛ 2


Структура грошової системи

Безперервний рух товарів і послуг, який відбувається в економіці, опосередковується відповідним рухом грошей. Грошовий обіг - це сукупність усіх грошових платежів та розрахунків, що обслуговують відносини еквівалентного обміну.

Грошовий обіг поділяється на дві взаємопов'язані частини: сферу безготівкового та сферу готівкового обігу. Грошовий обіг у цілому перебуває в складному взаємозв'язку з товарним, який є тут вихідним, базовим. Саме заради здійснення обміну товарів історично і логічно виникли гроші.

Грошовий обіг з'явився одночасно з виникненням грошей, тобто у період розкладу первіснообщинного ладу. В умовах рабовласницького та феодального устроїв розширенню грошового обігу перешкоджали панування натурального господарства та обмеженість товарних зв'язків. Значного розвитку грошовий обіг набув при капіталізмі, коли сформувалися національні та світові товарні ринки (XVI-XVII ст.), хоча окремі їх елементи з'явилися значно раніше.

Саме в той час грошовий обіг складається у систему. Це було зумовлено тим, що у період утвердження капіталізму виникла об'єктивна необхідність зведення різних елементів грошового обігу в систему для побудови єдиної, стабільної та еластичної грошової системи. Національна буржуазія для успішного ведення торговельних операцій була заінтересована в єдиній грошовій одиниці зі стабільним масштабом. Із розвитком капіталізму та його кредитної системи з'являються банкноти. Для обслуговування дрібного товарообігу та розміну повноцінних монет і банкнот виникла потреба в розмінних монетах. Усе це потребувало впорядкування грошового обігу, регулювання його законодавчими нормами. Буржуазна держава була саме тим органом, який міг забезпечити таке регулювання.

Під впливом історичних особливостей формування та розвитку товарно-грошових відносин, національних традицій тощо грошові системи у кожній окремій країні мають певні особливості.

Грошова система містить низку елементів, їх визначає законодавство кожної країни. Загальними для грошових систем усіх без винятку країн є такі елементи:

- найменування грошової одиниці та її частин;

- масштаб цін;

- види грошових знаків, що мають законну платіжну силу;

- порядок готівкового та безготівкового обігу;

- інституція, яка здійснює грошово-кредитне та валютне регулювання;

- елементи національної валютної системи.

Грошова одиниця встановлюється законодавством кожної країни з урахуванням історичних особливостей її розвитку та національних традицій. Так, назва грошової одиниці CША - долар - походить від слова "талер" - назва старовинної срібної монети, яку в Середньовіччі карбували в Чехії. Іспанські срібні долари поряд із англійськими фунтами стерлінгів до кінця XVIII ст. обслуговували грошовий обіг США. Назва англійської валюти - фунт стерлінгів - первісно відповідала ваговому вмісту грошової одиниці, тобто фунт стерлінгів містив фунт срібла. Назва грошової одиниці України - гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі - високорозвинутої держави Європи.

Грошова одиниця є лічильною одиницею, тобто масштабом цін усіх товарів. Масштаб цін - це технічна функція грошей, спосіб вираження вартості (ціни) товарів у грошових одиницях. Масштаб цін установлюється і змінюється у законодавчому порядку. При металевому грошовому обігу масштаб цін являє собою вагову кількість металу, прийняту в даній країні за грошову одиницю. Ямайською валютною реформою 1976-1978 pp. було офіційно скасовано золотий вміст грошових одиниць. Нині масштаб цін складається стихійно та використовується для порівняння вартостей товарів через їх ціни.

Для держави невигідно мати дрібний масштаб, за якого ціни товарів визначаються великими сумами грошей з багатьма нулями. Тому іноді проводяться часткові грошові реформи, пов'язані з укрупненням масштабу цін - деномінацією. Наприклад, у 1996 р. деномінація була здійснена в Україні, у 1960р. - у Франції та ін.

Види грошових знаків, що застосовуються в національній грошовій системі кожної країни, визначаються відповідними юридичними актами і мають статус законного платіжного засобу на її території. До них належать: банківські білети (банкноти), казначейські білети та розмінна монета (білонна), яка використовується для зручності обслуговування роздрібного товарообороту. Питання про види грошових знаків та структуру грошового обігу вирішує кожна країна самостійно (якщо вона не входить до валютного угруповання).

У сучасних умовах основним компонентом грошової маси є не готівкові, а безготівкові гроші, тобто залишки на рахунках у банках. Звідси надзвичайно важливою є регламентація безготівкового обігу, що охоплює визначення сфер готівкових та безготівкових розрахунків, форм розрахунків, порядку платежів тощо. У країнах з перехідною економікою, де в структурі грошового обігу питома вага готівки є значною, регламентація готівкового обігу є обов'язковою.

У більшості країн органом, який здійснює грошово-кредитне і валютне регулювання є центральний емісійний банк (в Україні - Національний банк України, в США - Федеральна резервна система (ФРС)).

Складовою національної грошової системи країни є національна валютна система, хоч вона є відносно самостійною. Національна валютна система - це форма організації економічних зв'язків країни, з допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні ресурси країни. Національна валютна система охоплює такі елементи:

- національна валюта - грошова одиниця держави. Вона існує як у готівковій формі (банкноти, монети), так і в безготівковій (залишки на банківських рахунках), її емітентами є комерційні та центральні банки. У післявоєнний період головними формами світових грошей стали резервні валюти та міжнародні грошові одиниці - СПЗ та ЕКЮ.

- валютний паритет як основа валютного курсу;

- режим курсу національної валюти.

Валютний курс - ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Вона базується на їх об'єктивному співвідношенні, що складається в процесі виробництва та обміну. За класифікацією МВФ, нині у світі існують п'ять основних типів валютних режимів:

- курс, фіксований щодо однієї валюти;

- курс, фіксований щодо кошика валют;

- курс із обмеженою гнучкістю;

- курс із керованою гнучкістю;

- незалежно плаваючий курс.

Останній режим мають валюти 45-ти країн світу. В умовах плаваючого курсу центральний банк повністю не відмовляється від регулювання валютного курсу в певному інтервалі за рахунок валютних інтервенцій. Для держав з перехідною економікою, зокрема для України, сьогодні найдоцільніше застосовувати режим з керованою гнучкістю. Щоправда, за цієї умови найважливіше утриматись в межах довгострокового тренду курсу, бо помилки центрального банку відносно рівноважного тренду, а потім спроби вирівняти помилкову динаміку курсу з допомогою значних за обсягами валютних інтервенцій можуть викликати масову спекуляцію валютою;

- організація валютного ринку;

- національні органи, що обслуговують і регулюють валютні відносини країни;

- умови обміну національної валюти на золото (до Ямайської валютної реформи 1976-1978 pp.) та інші валюти;

- конвертованість валюти. Чим більше валютних обмежень використовується в країні, тим менше конвертованою є її валюта. Відсутність валютних обмежень означає вільну конвертованість валют.

Національна валютна система є органічною частиною системи грошових відносин окремих держав, її функціонування регулюється національним законодавством кожної країни. На основі такого законодавства встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, регулювання валютного курсу, формування та використання міжнародної ліквідності, золото-валютних запасів, кредитних ресурсів тощо. Інфраструктуру національних валютних систем складають банківські та небанківські кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватні інституції.


2.1 Національний банк: роль у виконанні функцій грошової системи


Національний банк України – найважливіша ланка всієї банківської системи держави. На відміну від багатьох інших відомств, які постали на ґрунті колишніх республіканських чи союзних, НБУ являє собою принципово нову структуру. З’явившись відразу ж після проголошення незалежності, він став однією з її вагомих ознак.

Національний банк є емісійним центром держави, проводить єдину державну політику в сфері грошового обігу, кредиту, валютного регулювання, створенні та зміцненні національної грошової системи. Національний банк координує діяльність банківської системи в цілому і здійснює нагляд за діяльністю банків та кредитних установ, проводить їх державну реєстрацію, ліцензування банківських операцій ”

НБУ забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних запасів та резервів держави, здійснює з ними операції. Він організує міжбанківські розрахунки на базі Центральної розрахункової палати.

Діяльність НБУ взаємопов`язана з економічним розвитком України. Найважливішою метою НБУ є створення грошово-кредитних механізмів, спроможних забезпечити стабільність гривні – національної грошової одиниці.

НБУ робить чималий внесок у формування фінансового ринку та ринку цінних паперів. Він створює умови для об`єктивного курсоутворення, захисту національної валюти та стабілізації гривні.

Про важливість діяльності центральних банків для всієї національної економіки свідчить досвід, накопичений центральними банками у високорозвинених країнах. Взагалі, поява центральних банків – явище порівняно нещодавнє. “ Банк Англії і Банк Швеції, найстаріші з центральних банків, були засновані наприкінці ХVII ст., а Федеральна резервна система (Fed) – центральний банк Сполучених Штатів – тільки в 1913 р.”

В Україні ж НБУ виник 1991 року за умов розкладу платіжної системи і відсутності грошової готівки, позаяк гроші друкувалися в Росіі. Тоді треба було відірвати безготівкову систему платежів від Росіі, щоби уникнути перекачування грошових коштів, створити засоби обігу – т.зв. купоно-карбованці. Так чи інакше НБУ виконав ці завдання, заклавши підвалини формування національної грошової системи в Україні.

Статус Національного банку України визначається насамперед Конституцією України та Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 20 березня 1991 року. Національному банку присвячено розділ ІІ даного Закону.

Згідно зі ст.99 Конституції «забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – Національного банку України».

Ст. 100 Основного закону передбачає: “ Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом ”.

Банківська система є однією з підсистем фінансової системи України. Банківська система України є дворівневою і складається з НБУ та комерційних банків. НБУ разом зі своїми філіями становить перший рівень банківської системи.

Згідно статті 6 Закону «Про банки і банківську діяльність» «Національний банк України (…) є власністю України, юридичною особою. Його статут затверджується Президією Верховної Ради України». НБУ є підзвітним Верховній Раді. У відповідності до ст. 93 Конституції України та ст. 7 вищезгаданого Закону НБУ має право законодавчої ініціативи.

Ст.85,п.18 Конституції України відносить до повноважень Верховної Ради України «призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України; призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України».

За ст. 8 Закону «Про банки і банківську систему» НБУ є:

- центральним банком України, який проводить єдину державну політику в сфері грошового обігу, кредиту та забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

- емісійним центром;

- валютним органом;

- органом банківського нагляду;

- банком банків;

- державним банком;

- організатором міжбанківських розрахунків.

Грошова система України функціонує відповідно до закону про Національний банк України. Офіційною грошовою одиницею (валютою) є гривня. Співвідношення між гривнею і золотом Законом не встановлено. Офіційний курс гривні до іноземних грошових одиниць визначається НБУ і публікується в пресі. Фіксований масштаб цін відсутній. Видами грошей, що мають законну платіжну силу, є банкноти і металеві монети, що забезпечуються всіма активами Національного банку. Крім готівки функціонують і безготівкові гроші (у виді засобів на рахунках у кредитних установах). Виключним правом емісії готівки, організації і їхнього обертання і вилучення володіє НБУ. На Національний банк України покладені такі обов'язки:

- прогнозування й організація виробництва, перевезення і збереження банкнот і монет, а також створення їхніх резервних фондів;

- установлення правил збереження, перевезення й інкасації готівки для кредитних організацій;

- визначення ознак платоспроможності грошових знаків і порядку заміни і знищення ушкоджених;

- розробка порядку ведення касових операцій для кредитних організацій;

- визначення правил, форми, термінів і стандартів здійснення безготівкових розрахунків;

- ліцензування розрахункових систем кредитних установ.

З метою регулювання економіки НБУ залучає такі інструменти: ставки облікового відсотка; норми обов'язкових резервів кредитних установ; операції на відкритому ринку; здійснює регламентацію економічних нормативів для кредитних заснувань.

Для здійснення касового обслуговування кредитних заснувань, à також інших юридичних осіб, на території України створюються розрахунково-касові центри при територіальних головних управліннях НБУ. Ці центри формують оборотну касу по прийомі і видачі готівки, à також резервні фонди грошових банківських квитків і монет.

Резервні фонди являють собою запаси не випущених в обіг банкнот і монет у сховищах НБУ і мають важливе значення для організації і централізованого регулювання касових ресурсів. Залишок готівки в оборотній касі лімітується і при перевищенні ліміту надлишки грошей передаються з оборотної каси в резервні фонди. Об'єктивна потреба в резервних фондах обумовлена необхідністю: задоволення потреб економіки в готівці; відновлення грошової маси в обігу в зв'язку з приходом у негодність окремих банкнот; підтримки обов'язкового покупюрного складу грошової маси в цілому по країні і регіонам; скорочення витрат на перевезення і збереження грошових знаків. Готівка випускаються в обіг на основі емісійного дозволу - документа, що дає право НБУ підкріплювати оборотну касу за рахунок резервних фондів грошових банкнот і монет

Згідно ст. 15 Закону “ Про банки і банківську діяльність ” “ Національний банк разом з комерційними банками здійснює обслуговування державного боргу, виконуючи операції, пов`язані з розміщенням державних позик, їх погашенням та виплатою процентів по них ”.

НБУ є єдиним зберігачем державного золотовалютного запасу, дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів.

НБУ взаємодіє з Кабінетом міністрів України з питань грошово-кредитної політики, сприяє реалізації економічних програм уряду, якщо це не суперечить забезпеченню стабільності валюти України.

Національний банк і Уряд України проводять взаємні консультації щодо дій, які ними плануються, з питань термінів випуску цінних паперів, погашення державного боргу з урахуванням їх впливу на стан банківської системи, а також пріоритетів єдиної державної грошово-кредитної політики ”


2.2 Комерційні банки у функціонуванні грошової системи


Банки являють собою невід'ємну рису сучасного грошового господарства, їх діяльність тісно пов'язана з потребами відтворення. Знаходячись в центрі економічного життя, обслуговуючи інтереси виробників, банки опосередковують зв'язки між промисловістю і торгівлею, сільським господарством та населенням. Виникнувши як альтернатива державним банківським структурам, комерційні банки стали, по суті, першою сферою економіки, де реально йде її демонополізація, поступово починає діяти конкуренція, гроші й кредит набувають ринкового змісту. Завдяки операціям, які здійснюють комерційні банки вони є невід'ємною і основною частиною сучасного грошового господарства.

Комерцiйнi банки — головна ланка дворівневої банківської системи. Систематичне виконання зазначених нижче функцій і створює той фундамент, на якому базується робота банку і банківської системи в цілому. І хоч виконання кожного виду операцій сконцентровано в спеціальних відділах банка, вони переплітаються між собою, створюючи потужну базу розвитку фінансової системи країни:

- управління грошовим обігом;

- забезпечення платіжного механізму;

- акумуляція заощаджень;

- надання кредиту;

- фінансування зовнішньої торгiвлi;

- довiрчi операції

- зберігання цінностей;

- консультування i надання iнформацi

Банк може здійснювати операції, передбачені Законом "Про банки і банківську діяльність", Стаття 3 , Статутом банку.

Сьогодні комерційний банк може запропонувати клієнту до 200 видів різноманітних банківських продуктів і послуг. Широка диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів і залишатися рентабельними навіть при надто несприятливій господарської кон’юнктурі. Але далеко не всі банківські операції повсякденно присутні і використовуються в практиці конкретного банківського закладу (наприклад, виконання міжнародних розрахунків чи трастові операції ). Але є певний базовий набір, без якого банк не може існувати і нормально функціонувати. До таких операцій, що конструюють діяльність банка відносять :

- прийом вкладiв (депозитiв) вiд юридичних i фiзичних осiб.

- відкриття та ведення поточних рахункiв і банкiв кореспондентів, переказ грошових коштiв з цих рахункiв за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштiв на них.

- розміщення залучених коштiв від свого iменi, на власних умовах та на власний ризик.

Систематичне виконання зазначених функцій і створює той фундамент, на якому базується робота банка. Вони володіють унікальною спроможністю створювати засоби платежу, що використовуються в господарстві для організації товарного обігу і розрахунків.

Спроможність комерційних банків збільшувати і зменшувати депозити і грошову масу широко використовується центральним банком, який через систему обов'язкових резервів управляє динамікою кредиту.

Крім виконання базових функцій, банки пропонують клієнтам безліч інших фінансових послуг:

1. Операцiї з валютними цiнностями.

2. Емісію власних цiнних паперiв.

3. Організацію купiвлi та продажу цiнних паперiв за дорученням клiєнтiв.

4. Операцi на ринку цiнних паперiв вiд свого iменi (включаючи андеррайтинг).

5. Надання гарантій доручень та iнших зобов’язань вiд третiх осiб, якi передбачають х виконання у грошовiй форми.

б. Придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовiй формi за поставленi товари чи наданні послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежiв (факторинг).

7. Лiзинг.

8. Послуги з відповідального зберiгання та надання в оренду сейфів для зберiгання цiнностей і документiв.

9. Випуск, купівлю, продаж, обслуговування чекiв, векселiв та інших оборотних платіжних iнструментiв.

10. Випуск банкiвських платіжних карток i здiйснення операцiй з використанням цих карток.

11. Надання консультаційних та інформаційних послуг щодо їх операцiй.

Операцїi приймання вкладів (депозитiв) вiд юридичних i фiзичних осiб, вiдкриття та ведення поточних рахункiв, розміщення залучених коштів належать виключно до банкiвських операцiй, здійснювати якi в сукупностi дозволяється тільки юридичним особам, що мають банківську лiцензiю. Iншi юридичнi особи мають право здiйснювати тiльки двi останні операцiї на пiдставi ліцензії на здійснення окремих банкiвських операцiй, а iншi операції та угоди, передбаченi цiєю статтею, можуть здiйснювати у порядку, визначеному законами України.

За умови отримання письмового дозволу Нацiонального банку України банки також мають право на такi операцiї.

1. Здійснення iнвестицiй у статутнi фонди та акцiї iнших юридичних осiб.

2. Здійснення випуску, обігу, погашення державно та iншої грошової лотереї.

3. Перевезення валютних цiнностей та інкасацію коштiв.

4. Операцii за дорученням клiєнтiв або вiд свого iменi:

з інструментами грошового ринку;

з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках з

фiнансовими ф’ючерсами та опцiонами.

5. Довірче управлiння коштами та цінними паперами за договорами з

юридичними та фiзичними особами.

б. Депозитарну дiяльнiсть i дiяльнiсть iз ведення реєстрів власників iменних цінних паперiв.

Комерцiйнi банки самостiйно встановлюють відсоткові ставки та комiсiйну винагороду за свої операцiй.

Однією з важливих функцій банку є посередництво в кредиті, яка здійснюється шляхом перерозподілу коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб. Головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їх використання позичальником. Плата за віддані й отримані в борг засоби формується під впливом попиту та пропозиції. У результаті досягається вільне переміщення фінансових ресурсів у господарстві, що відповідає ринковому типу відносин.

Значення посередницької функції комерційних банків для успішного розвитку ринкової економіки полягає в тому, що вони зменшують ступінь ризику і невизначеності в економічній системі. Банки залучають засоби, що можуть бути віддані в позичку, відповідно до потреб позичальників і на основі широкої диверсифікованості своїх активів знижують сукупні ризики власників грошей, розміщених у банку.

Друга найважливіша функція комерційних банків — стимулювання нагромаджень у господарстві. Адже виступаючи на фінансовому ринку з попитом на кредитні ресурси, банки повинні не тільки максимально мобілізувати наявні в господарстві заощадження, а й формувати ефективні стимули до нагромадження засобів, що в свою чергу формуються на основі гнучкої депозитної політики комерційних банків. Створенню гарантій надійності розміщення накопичених ресурсів служить формування фонду страхування активів банківських установ, депозитів у комерційних банках.

Поряд зі страхуванням депозитів важливе значення для вкладників має доступність інформації про діяльність банків і про ті гарантії їми надані.

Третя функція банків — посередництво в платежах між окремими самостійними суб'єктами. Платіжний механізм — структура економіки, що здійснює "обмін речовин" у господарській системі. Методи платежу поділяються на готівкові і безготівкові. У великому обороті домінують безготівкові платежі і розрахунки. Існує велика розмаїтість видів безготівкових розрахунків: переказний вексель, банківська тратта, простий вексель, чек. Комп'ютерна революція мала великий вплив на характер і технологію грошових розрахунків. Розвиток одержали дві системи автоматизованих розрахунків: "роздрібні" системи електронних розрахунків і міжбанківські системи перекладу засобів .У США в даний час мається чотири системи роздрібних платежів: автоматичні розрахункові палати, що виконують функції розрахункових палат, але паперові носії замінені магнітними, на яких вони мають формат, зручний для швидкісної обробки на ЕОМ; банківські автомати, які дозволяють виконувати операції:

- зняття грошей з поточного чи ощадного рахунків в банку;

- одержання позики в межах відкритого ліміту;

- депонування грошей на рахунку з одержанням депозитної квитанції;

- одержання інформації про стан рахунка клієнта в банку;

- переказ коштів з одного рахунку на іншій;

- обмін іноземних банкнот на місцеву валюту;

- термінали в торгових точках, щоб здійснювати оплату повсякденних покупок;

- банківське обслуговування вдома - перспективний елемент розрахунків - комплекс послуг по наданню клієнтам банку фінансової інформації, а також здійсненню з їх ініціативи банківських угод з передачею інформації за наявності персонального комп'ютера. Також банки володіють унікальною спроможністю створювати засоби платежу, що використовуються в господарстві для організації товарного обігу і розрахунків. Спроможність комерційних банків збільшувати і зменшувати депозити і грошову масу широко використовується центральним банком, який через систему обов'язкових резервів управляє динамікою кредиту.

У зв'язку з формуванням фондового ринку добре розвивається посередництво в операціях з цінними паперами. Банки мають право виступати як інвестиційні інститути, що можуть здійснювати діяльність на ринку цінних паперів як посередника; інвестиційного консультанта; інвестиційної компанії й інвестиційного фонду. Виступаючи у ролі фінансового брокера, банки виконують посередницькі функції при купівлі-продажі цінних паперів за рахунок і з дорученням клієнта.

Інвестиційний портфель банку контролюється законом. Це означає, що держава встановлює норму відсотка, відповідно до якої визначена частина (до 90%) повинна складатися з цінних паперів держави, інша — часток підприємств. Банки купують тільки висококласні папери відповідно до оцінки кредитними агентствами зв'язаного з ними ризику.

Як інвестиційний консультант банк робить консультаційні послуги своїм клієнтам із приводу випуску і обертання цінних паперів. Якщо банк бере на себе роль інвестиційної компанії, то він займається організацією випуску цінних паперів і видачею гарантій по їх розміщенню на користь третьої особи; купівлею-продажем цінних паперів від свого імені і за свій рахунок, у тому числі шляхом котирування цінних паперів, тобто повідомляє на визначені цінні папери "ціни продавця" і "ціни покупця", по яких він зобов'язується їх продавати і купувати. Лізинг і факторинг — форма фінансування довгострокової оренди дорогого устаткування. Відповідно до договору про лізинг орендар одержує в довгострокове користування устаткування за умови внесення періодичних платежів власнику устаткування. Ставки по лізинги розраховуються виходячи з витрат виробництва, відсотків, податків.

Факторинг. Банк-фактор купує вимоги якої-небудь компанії і потім сам одержує платежі по них. В операції факторингу є три учасники: фактор, первісний кредитор і боржник, що одержує від клієнта товари з відстрочкою платежу. Фактор веде всю бухгалтерію, бере на себе обов'язки по попередженню боржника про платежі, виконує інкасацію вимог, а також несе весь ризик, пов'язаний з повним і своєчасним надходженням платежів. Витрати клієнта складаються з комісійного і факторського збору, що складається з відсотків за наданий аванс і прибутків авансової компанії.

Трастові операції. Багато банків приймають на себе функції довіреного обличчя і виконують у цій ролі різноманітні операції для своїх індивідуальних і корпоративних клієнтів. Деякі банки не виконують ніяких інших функцій, крім трастової. Є три основні категорії трастових послуг для фізичних осіб:

- розпорядження майном після смерті власника;

- керування майном на довірчій основі і піклування;

- агентські функції;

Вирішальну роль в функціонуванні системи відіграють комерційні банки в трансформаційній функції. Вона включає декілька напрямків:

- трансформацію ризиків: банки можуть звести ризики своїх вкладникiв та акцiонерiв до мінімуму за допомогою диверсифікації активних операцiй; створення резервiв; диверсифiкацiї % ставок в залежностi вiд ризиковостi кредитiв; страхування депозитiв тощо;

- трансформацію строкiв: мобiлiзація значних обсягів короткострокових коштiв i їх поповнення, з чого банки одержують можливість їх частину спрямовувати в довгострокові позички та iншi довготривалi активи;

- трансформацію капiталу: мобiлiзуючи великi обсяги дрiбних вкладiв, банки одержують можливiсть акумулювати великi маси капiталу для реалiзацii масштабних проектiв;

- просторову трансформацію: акумулювання ресурсів з багатьох регiонiв i з iнших країн, спрямувуючи на фiнансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об’єкту, що полегшує балансування попиту i пропозиції на грошовому ринку у будь-якому мiсцi свiтового ринку.

Однією з важливих функцiй банкiв є їх здатнiсть “робити гроші” — розширювати кредитнi ресурси народного господарства. Банки називають “фабриками кредиту”. Надаючи позичку пiд борговi зобов’язання своїх клiєнтiв (забезпеченi товарно-матерiальними цiнностями, що не є грiшими) банк зараховує їх на рахунок позичальників і тим створює можливiсть надходження в обiг нових сум грошей. Отже дуже важлива роль в економiцi країни належить кожному окремому банку , а ще важливіша роль належить всiй банкiвськiй системi.

РОЗДІЛ 3


Грошова система України

Становлення України як незалежної, суверенної держави обумовило необхідність створення власної грошової системи, яка забезпечувала б можливість українським владним структурам самостійно керувати грошовим оборотом та грошовим ринком в інтересах розвитку національної економіки. Організаційно-правові засади створення грошової системи України були закладені в Законі України "Про банк" і банківську діяльність", ухваленому Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Цим законом Національному банку України надавалося монопольне право здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, забезпечувати стабільність грошей, проводити єдину грошово-кредитну політику тощо. Це означало, що ніякі інші органи нашої країни, а тим більше інших країн, не мали права втручатися в цю сферу. Відтак оборот грошей на нашій території ставав підвладним виключно органам української держави .

Перші практичні кроки щодо створення власної грошової системи були зроблені після виходу України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 р. були запроваджені українські купоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до рублевої грошової маси. Тобто в обороті одночасно опинилися два види валюти - попередні рублі, емісія яких перейшла від союзного уряду до Російської Федерації, та купоно-карбованці, право емісії яких було закріплено за НБУ. Весь безготівковий оборот продовжував обслуговуватися виключно попередньою, тепер уже російською, валютою - рублями.

Паралельне використання в 1992 р. двох валют - старої і нової - зумовлювалося рядом обставин:

- Центральний банк РФ ще з вересня 1991 р. перестав надсилати в Україну рублеву готівку, що спровокувало значні ускладнення в забезпеченні потреб обороту в готівці;

- на межі 1991-1992 pp. Україна вслід за Росією стала на шлях лібералізації цін, унаслідок чого середній рівень їх зріс майже десятикратно, що значно збільшило попит на готівку, якої Україна не могла отримати від Росії;

- Україна не мала в той час власної бази для виготовлення грошових знаків, а фінансове становище держави не давало змоги зразу замовити за кордоном достатню масу грошей, щоб швидко замінити ними старі гроші.

З огляду на ці обставини Україна, ще будучи в складі Союзу, почала готувати свої грошові знаки. Але статус союзної республіки не дозволяв їй мати власні гроші, і уряд пішов по шляху випуску допоміжних (до рубля) знаків - купонів, які, за визначенням, можуть бути тільки паралельними грошима.

Поступове, виважене запровадження нових грошей поряд зі старими відкривало можливість уникнути обвального переповнення ними каналів обороту, не допустити швидкого знецінення, забезпечити їм певні конкурентні переваги порівняно з рублем. Тому спочатку купоно-карбованець котувався навіть вище від рубля. Наявність в обороті України рубля як російської валюти провокувала її накопичення і використання на російському ринку для закупівлі потрібних Україні сировинних та енергетичних ресурсів. Ці обставини давали підстави думати, що Україні вигідно мати дві валюти, і багато хто пропонував усіляко затягувати паралельний обіг рубля і купоно-карбованця.

Проте паралельний обіг рубля і купоно-карбованця не приніс Україні очікуваних позитивних наслідків. Навпаки, досить швидко виявилися значні недоліки двовалютної системи грошового обороту. Вона істотно ускладнювала управління внутрішнім готівковим обігом, організацію внутрішніх безготівкових розрахунків та зовнішніх розрахунків, насамперед з Російською Федерацією. Незабаром купоно-карбованець втратив свої початкові переваги перед рублем і став швидко знецінюватися. Виникли помітні перебої у внутрішніх і зовнішніх платежах.

Конкретними чинниками, що ускладнювали стан грошового обороту на початку запровадження купоно-карбованця, були:

1. Обвальний спад виробництва під впливом лібералізації цін та розриву попередніх господарських зв'язків, скорочення державного замовлення. Тільки за січень 1992 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 19,8%, у тому числі товарів широкого вжитку - на 28,1%, продуктів харчування - на 41,2%. Роздрібний товарообіг знизився на 61%. Усе це скорочувало попит на гроші, і частина наявних в обороті грошей виявилася зайвою, провокуючи зростання цін.

2. Вільне використання російського рубля на внутрішньому ринку України сприяло широкому відпливу товарів за межі України, підриву товарної основи внутрішнього грошового обігу. Тому уряд України змушений був перевести весь готівковий обіг на карбованцеву валюту і вилучити з нього рублеву валюту. Цей крок забезпечував повний контроль НБУ за сферою готівкового обороту. Проте він відкривав широкі можливості для використання емісії грошей для покриття фінансових потреб уряду, які в той час зростали надзвичайно швидко, що стало одним із головних чинників розкручування в Україні гіперінфляції.

3. З ініціативи РФ у середині 1992 р. у рублевій зоні була запроваджена система взаємозаліку через кореспондентські рахунки, відкриті в розрахунковому центрі при Центральному банку РФ. Унаслідок цього платежі між країнами рублевої зони були взяті під контроль Центральним банком РФ. Рубль втратив свій статус єдиної грошової одиниці, виникло кілька рублів - російський, український, білоруський тощо. Курс українського рубля щодо російського став швидко падати. Україна втратила будь-які переваги від використання в безготівковому обороті іншої валюти- рубля.

Повне запровадження карбованця в готівкову сферу при обслуговуванні безготівкового обороту виключно рублем призвело до механічного розриву єдиного грошового обороту на дві відокремлені частини. Перехід грошей із однієї частини в іншу вимагав обміну їх за валютним курсом. Виникла спотворена ситуація, за якої валютний курс грошей при використанні їх у готівковому та безготівковому оборотах роздвоївся. Це сприяло розвитку масових фінансових спекуляцій, пов'язаних з переведенням грошей з однієї форми обороту в іншу, відпливу грошових капіталів з України за кордон, зокрема в Росію.

Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу двох валют, Президент України указом "Про реформу грошової системи України" від 12 листопада 1992 р. запровадив купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучив з нього рублеві гроші. Нові гроші були названі "український карбованець", дістали статус тимчасових національних грошей і стали єдиним на території України засобом платежу. Український карбованець як тимчасові гроші взяв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб і помилок будувалася національна грошова система України. Уведенням у загальний оборот українського карбованця завершився перший етап формування національної грошової системи України.

На другому етапі Національний банк України, спираючись на норми Закону України "Про банки і банківську діяльність" (1991 p.), відпрацьовував окремі елементи та організацію функціонування грошової системи. До основних напрямів та найбільш відчутних результатів розвитку грошової системи на цьому етапі можна віднести:

1. Розбудову власного емісійного механізму, який включає:

- створення Банкнотно-монетного двору НБУ, що має повний цикл високоякісного виробництва паперових грошей та монети;

- розроблення дизайну, установлення номіналу, платіжних ознак, забезпечення системи захисту грошових знаків та монет;

- розроблення правил випуску в обіг, зберігання, інкасації, вилучення з обігу готівки, ведення касових операцій тощо.

2. Формування механізму регулювання НБУ пропозиції грошей, завданням якого є:

- відпрацювання механізму централізованого регулювання банківськими резервами;

- запровадження механізму рефінансування комерційних банків;

- розвиток операцій на відкритому ринку.

3. Розроблення методики та методології грошово-кредитної політики НБУ, накопичення досвіду практичного застосування інструментів грошово-кредитної політики, розмежування сфер застосування фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики.

4. Розбудова національної платіжної системи, що охоплює: - створення системи електронних платежів на міжбанківсь-

кому рівні;

- розроблення методичних та інструктивних документів щодо організації безготівкових розрахунків на міжгосподарському рівні;

- розроблення методичних та організаційних засад створення електронної системи масових платежів.

5. Формування механізму валютного регулювання, який включає:

- розвиток інфраструктури валютного ринку та формування методичних та організаційних засад здійснення операцій на ньому;

- порядок регулювання валютного курсу;

- створення механізму формування та використання золотовалютних резервів;

- формування звітності щодо платіжного балансу країни, здійснення його аналізу та прогнозування.

6. Розроблення та випробування на практиці спеціальних заходів з подолання гіперінфляції та регулювання інфляції.

Перелічені заходи дали можливість сформувати протягом 1993 - 1996 pp. правові та організаційні основи національної грошової системи ринкового типу, яка спроможна була забезпечити належне управління грошовим оборотом відповідно до потреб економіки країни.

Новій ситуації, що склалася в управлінні грошовим оборотом, не відповідав статус тимчасової валюти, що зберігався за українським карбованцем. Тимчасові гроші не можуть належним чином виконувати одну з найважливіших функцій - функцію нагромадження. Це підриває інтереси економічних суб'єктів до накопичення грошей як джерела інвестування, стримує економічне зростання, знижує ефективність антиінфляційної політики, зміцнення державних фінансів. У зв'язку з цим особливої гостроти набуло питання запровадження в оборот постійної грошової одиниці - гривні. 25 серпня 1996 р. Президент України підписав Указ "Про грошову реформу в Україні", згідно з яким з 2 по 16 вересня 1996 р. з обороту був вилучений український карбованець і введена постійна грошова одиниця - гривня та її сота частина - копійка. Цим закінчився другий етап розбудови грошової системи України і розпочався третій.

На третьому етапі відбувається подальше вдосконалення механізмів та інструментів грошової системи, що були розроблені на попередньому етапі. Важливою віхою тут стало прийняття Верховною Радою України в травні 1999 р. Закону "Про Національний банк України". Хоча в цьому законі безпосередньо про грошову систему мова не йде, проте ті функції НБУ, які становлять основу грошової системи, знайшли широке відображення. Це, зокрема, розділ IV "Грошово-кредитна політика", розділ V "Управління готівковим грошовим обігом", розділ VIII "Діяльність Національного банку щодо операцій з валютними цінностями". У них чітко виписані права та обов'язки НБУ щодо забезпечення стабільності національних грошей, регулювання грошового обороту, визначені методи та інструменти грошово-кредитної політики та інші види діяльності НБУ, що формують грошову систему країни.



Висновки


В процесі написання даної роботи ми дійшли деяких висновків. Отже, грошова система — це форма організації грошового обороту в країні, встановлена загальнодержавними законами. Ці закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб'єктами грошового обороту. Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, всі держави, незалежно від їхнього устрою, доручають формування грошових систем центральним органам влади. Грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і може розглядатися як її складова. Грошова система є надзвичайно важливим елементом стабільності та ефективності економіки в цілому, адже вона організовує грошовий обіг в державі.

Грошова система забезпечує правову та організаційну базу для розроблення та реалізації грошово-кредитної політики в країні. З цього погляду її можна розглядати як продукт функціонування грошової системи. Тому успішна реалізація цілей монетарної політики є одночасно свідченням ефективного функціонування грошової системи. І навпаки, не можна вважати ефективною грошову систему, якщо в країні проводиться не досить виважена монетарна політика, що не забезпечує надійного регулювання грошової маси (пропозиції грошей) і належної стабільності грошей.

За даними в таблиці ми спостерігаємо, що готівкові гроші в обігу кожного року зростають. Близько третини грошової маси в Україні припадає на готівкові гроші, причому має місце тенденція зростання цього грошового агрегату (МО).

Збільшення кількості готівкових грошей, які обслуговують населення, а в сучасних умовах до них часто звертаються юридичні особи, викликає нестачу грошей у держави. Перехід грошей з безготівкового обігу в готівковий – результат жорсткої фінансової політики, який призведе до розширення ухилень від сплати податків. Крім того, скорочення безготівкового обороту свідчить про зниження здатності держави впливати на реальні господарські процеси.

Обсяг операцій НБУ на відкритому ринку в період 2002-2008рр. поступово зростає. Але в умовах складної макроекономічної ситуації та впливу світової фінансової кризи грошово-кредитна політика в 2008 р. була спрямована на виконання основної функції Національного банку України – забезпечення стабільності національної грошової одиниці. В результаті обсяг операцій НБУ на відкритому ринку значно збільшився (у порівнянні 2007 року з 2008 зріс на 29.1%). А обсяг офіційних валютних резервів навпаки, на період економічної кризи 2008-2009рр. – зменшився. Вже на січень 2009р. обсяг офіційних резервів становив 28млрд.дол.США.

Наведені в табличці данні свідчать, що регулятивні дії НБУ активізувалися з метою недопущення інфляції.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


  1. Гроші та кредит: Підручник / За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002. — Розд. 12.

  2. Банківські операції: Підручник / За ред. А. М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2002. — Розд. 1, 2.

  3. Шіллер Р. І. Фін

ансова стійкість комерційного банку та шляхи її зміцнення. — К.: Наукова думка, 1998.

  1. 12 Шамова І. В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн: Навч. Посібник (2 розділ)

  2. Банковские опеpации. // Часть II. // Учетно-ссудные опеpации и агентские услуги. // Учебное пособие. // Под pед. Лавpушина О. И. - М.: ИНФРА-М, 1996. – 208 c.

  3. Гроші. Фінанси. Кредит: Навчально-методичний посібник / м.м. Александрова, С. О. Маслова. - к.: ЦУЛ, 2002. 336 с.

  4. Нац. банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За ред.. А. М. Мороза, М. Ф. Пуховкіної. – К.: КНЕУ, 1999.-368 c.

  5. Фінансовий ринок: Навчальний посібник / В. М. Шелудько. - К.: знання – Прес, 2002.-535с

  6. Основи економічних знань: Запитання і відповіді / Худож. Оформ. В. М. Штогрина. К.: - Феміна, 1996.- 272 с.

  7. Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред) та ін.. – К.: «Укр. енцикл.», 998. – т. 1: А-Г. 672 с.

  8. Эдвин Дж. Долан. “Микроэкономика” С. - П. 1994г.

  9. Лексик В. Кредит и банки: Пер. с. нем. Р. и Ф. Михалевских. – М.; Перспектива, 1994 – 118с.

  10. www.uristua.com

  11. www.bank.gov.ua

  12. www.ukrstat.gov.ua

  13. studentam.net.ua

  14. www.minfin.gov.ua


Случайные файлы

Файл
27258-1.rtf
81171.rtf
73475.rtf
135869.rtf
16744-1.rtf