Вступ


Суспільство пройшло великий шлях розвитку, і на певному його етапі виникло таке унікальне явище, як гроші. Тепер їм належить визначальне місце в економіці. Вони виступають як її судинна система, що забезпечує обіг доходів і витрат суб`єктів ринку, життєздатність кожної із структур.

Роль грошей неможливо пререоцінити, бо саме дієздатна грошова система сприяє ефективному використанню ресурсів, стійкому зростанню виробництва, його збалансованості. І навпаки, деформована грошова система може бути головною причиною розбалансованості виробничих процесів, різких коливань рівня цін і зайнятості, порушення рівноваги всієї економічної системи країни.

Грошові відносини є найскладнішим елементом ринку. Вони мають широко розгалужену, багатоступінчасту структуру, реалізуються не на одному, а на декількох рівнях.

Гроші є унікальною особливістю ринкової економіки, яка полягає в тому, що кожен із її структурних елементів одягнений в єдину, спільну для всіх, функціональну форму. Такою унікальною формою є грошова оболонка, яка огортає всі клітини системи виробничих відносин.

В кінцевому рахунку стабільність нашої країни також напряму залежить від стабільності вітчизняної валюти. Її життєвий шлях набагато коротший порівняно з розвиток грошей в світовому маштабі. І це зумовлює ще більше проблем. Грошова політика України має будуватись на засадах цивілізованості, доцільності, обгрунтованості, ефективності.

Актуальність проблеми усвідомлювали з давніх часів. Розробці грошової теорії присвятили свої зусилля такі вчені: Макконелл К. і Брю С., Фішер С., Гальчинский А.С., втіленням грошово-кредитної політики займались: Гетьман В.П., Ющенко В.А.

Завданнями роботи є дослідження історії виникнення грошей, розвитку форм вартості, визначення сутності грошей, аналіз функцій грошей та їх взаємозв'язку, грошової системи та її елементів, визначення значення стійкості грошей та методів її досягнення.









  1. РОЗВИТОК ФОРМ ВАРТОСТІ І ВИНИКНЕННЯ ГРОШЕЙ


1.1. Еволюція форм вартості


Гроші настільки міцно увійшли в наше повсякденне життя, що ми не бачимо в них нічого незвичного. А між тим це одне з найчудовіших винаходів людини. В живій природі їх аналогу не знайти. Вся структура сучасної економіки зумовлена існуванням грошей.

Гроші виникли стихійно, багато тисяч років тому. Вони виділились із товарного світу як особливий товар, що став надтоваром, як загальний еквівалент, що став посередником у товарному обміні. Тобто відбулось, як про це пишуть історики, роздвоєння товарного світу на товар і гроші. Це роздвоєння стало Законом товарного виробництва, товарно-грошових відносин, які існують і діють у всіх суспільно-економічних формаціях. (19, с.6)

Гроші – це історична категорія, яка розвивається на кожному етапі товарного виробництва і наповнюється новим змістом, яке ускладнюється із зміною виробництва. (20, с.16)

Походження грошей відноситься до 7 - 8 тис. до н.е. (10, с.66) Історично в якості грошей використовувались різні матеріальні носії. Але щоб служити в якості грошей, предмет мав пройти одне випробування: отримати загальне визнання як засіб обміну. Тобто гроші визнаються самим суспільством: все, що суспільство визнає в якості засобу обігу і є грошима.

Важливим відкриттям в дослідженні природи грошей є їх товарне походження. Розвиток обміну проходив шляхом зміни наступних форм вартості (мал. 1).

Малюнок 1. Еволюція форм вартості та форм обміну.

Проста (випадкова) форма

Один товар випадково обмінюється на інший



Повна (розгорнута) форма

Товар протистоїть сукупності товарів-еквівалентів



Всезагальна форма

Найцінніший товар стає загальним еквівалентом



Грошова форма вартості

Роль грошей починають грати цінні метали




1. Проста, або випадкова, форма вартості відповідала цьому ранньому ступеню обміну між общинами, коли він мав випадковий характер: один товар виражав свою вартість в другому товарі, який йому протиставлявся.

В примітивному суспільстві, переважав натуральний обмін, тобто один товар обмінювався безпосередньо на інший (Т-Т). Акт купівлі був одночасно і актом продажу. Пропорції встановлювались в залежності від обставин, того, наскільки була виражена потреба в продукті у одних, та наскільки важив надлишок для інших.

Еквівалентна форма вартості має ряд особливостей:

  • споживча вартість товару-еквіваленту служить формою прояву своєї протилежності – вартості товару;

  • конкретна праця, яка є в товарі-еквіваленті, служить формою прояву своєї протилежності – абстрактної праці;

  • приватна праця, яка затрачена на виробництво товару-еквівалента, служить формою прояву своєї протилежності – безпосередньо суспільної праці. (10, с.67)

2. Повна, або розгорнута, форма вартості пов'язана з розвитком обміну, викликаного першим великим поділом суспільної праці – виділенням скотарства та землеробських племен. В зв'язку з цим в обмін включаються численні предмети суспільної праці, а також товар, який знаходиться в відносній формі вартості, протистоїть чисельності товарів-еквівалентів. Суттєвий недолік даної форми вартості є в тому, що в зв'язку з великою чисельністю товарів-еквівалентів вартість кожного товару не отримує закінченого вираження. (10, с.67)

3. Всезагальна форма вартості. Подальший розвиток товарного виробництва та обміну привів до виділення з товарного світу окремих товарів, які грають на місцевих ринках роль головних предметів обміну. Це найбільш ходові продукти, на які можна обміняти всі інші товари. Ці товари набувають особливий статус, починають грати роль загального еквівалента, причому цей статус встановлюється загальною згодою, а не нав'язується зовні. Акти купівлі і продажу вже не співпадають, а розділяються в просторі і часі. Історики знайшли свідчення про те, що у різних народів світу роль грошей відігравали найрізноманітніші товари: сіль, тканина, мідні браслети, золотий пісок, худоба, раковини і навіть сушена риба. У слов'ян це було хутро. Цікаво, що латинський корінь слова "капітал" походить від "capital"- худоба.

Отже, особливість цієї форми вартості полягає в тому, що роль всезагального еквівалента закріпилась за одним товаром, і в різний час її поперемінно виконували різні товари. (10, с.67)

4. Грошова форма вартості характеризується виділенням в результаті подальшого обміну одного товару на роль всезагального еквівалента.

Вимогам міжнародної торгівлі не відповідали різноманітні місцеві еквіваленти. В результаті виділився один – визнаний всіма народами – всезагальний еквівалент: гроші. Розвиток ремесел і особливо плавки металів дещо спростили справу. Роль посередників в обміні закріпляється за злитками металів. Спочатку це були мідь, бронза, залізо. Ці обмінні еквіваленти розширяють сферу дії і стабілізуються, перетворюючись тим самим в гроші в сучасному розумінні. Обмін здійснюється вже по формулі Т- Г -Т.

Для виконання ролі грошей найбільш підійшло золото – благородний метал, що має високу збереженість. Золото має і інші якості, необхідні для всезагального еквівалента: подільність, портативність (завдяки великій питомій вазі золота потрібно було менша в порівнянні, наприклад, з міддю), наявність в достатній кількості для обміну (більш благородний метал – платина зустрічається в природі рідше), велику вартість (добування одного граму золота вимагає більших зусиль).

Таким чином, гроші – особливий товар, який є єдиним всезагальним еквівалентом. З появою грошей все товарне господарство перейшло в якісно новий стан. Товарний світ розколовся на два полюси: на одному зосередилась вся сукупність споживчих вартостей, а на іншому – гроші, що виражають сумарну вартість всіх товарів. Так як самі гроші є загальновизнаним втіленням вартості, то вони виступають свого роду еталоном-вимірювачем вартості всіх товарів, тобто мірилом витрат суспільної праці. Іншими словами, гроші стають безпосереднім виразником суспільних відносин між людьми. Все це надає грошам таку велику суспільну силу.

Отже, історично гроші виділились із загального світу товарів і самі спочатку були і товаром, і специфічним товаром – грошима.



1.2. Види грошей та їх розвиток


Розвиток видів грошей проходить такі етапи:

  1. поява грошей з виконанням їх функцій випадковими товарами;

  2. закріплення за золотом ролі всезагального еквіваленту;

  3. перехід до паперових і кредитних грошей;

  4. поступове витіснення готівкових грошей з обігу.

Гроші в своєму розвитку виступали в двох видах: реальні гроші та знаки вартості (замінники реальних грошей).

Реальні гроші – це гроші, у яких номінальна вартість (позначена на них вартість) відповідає реальній вартість, тобто вартості металу, із якого вони виготовлені. Металічні гроші мають різну форму: спочатку штучні, потім вагові. Монету більш пізнього етапу розвитку мала встановлені законом відмінні ознаки (зовнішній вигляді, ваговий вміст). Найбільш зручною для обігу виявилась кругла форма монети (менше стиралась). Вважається, що готівкові гроші в давнину з'явились у Китаї: перші монети були застосовані як засіб платежу в VII ст. до н.е. в давньому Лідійському царств. (19, с.6) Близько 4 тис. років тому в Ассирії почали карбувати монети з золота. (1, с.142)

Металеві гроші використовувались і на території Київської Русі. В IX – XI ст. в обігу були переважно срібні й частково золоті монети, що витіснили хутро куниць, білки та інших тварин, які виконували до цього роль обмінного еквівалента. Однією з перших карбованих монет Київської Русі були гривні – срібні злитки масою в півфунта. (6, с.142)

Назва "гривня" походить від назви металевої прикраси, яка носилась на шиї. Гривня, як гроші, має два значення. Перше: гривня – кун (грошова одиниця Київської Русі). Назва йде від хутра куниці, яке використовувалось у торгівлі слов'ян з сходом. Друге: в XII ст. гривня – злитки срібла. Найбільшого поширення дістали бруски вагою 200 г. З часом термін "гривня" розповсюдився на частину "карбованця", "рубля". Частиною останнього став "гривеник" – десятикопійкова частина 100- копійчаного карбованця-рубля. "Гривеник" випускався з 1710 року в сріблі (вага близька 2,8 г.) 83 проби. У XVIII – XIX ст. та часи після революції 1917 року аж до 1931 року чеканились 10-копійчані монети епізодично з міді, срібла, нікелю. (19, с.6)

Термін "карбованець" іде від "карб", тих самих однозначних російських понять "рубль" – рубати. "Карб" – це зарубка, насічка, чеканка. Як свідчать дані, терміни "карб" – "карбованець" з'явились разом з необхідністю поділу гривні на частки для зручностей грошового розрахунків. Золоті гроші – "червонці" з`явились в Росії з 1718 року. (19, с.7)

Тривалий час в обігу використовувалися повноцінні монети, реальний зміст яких відповідав їхній номінальній вартості. Вважалося, що емісія монет, які мають номінальну вартість меншу, ніж їхній металевий зміст, є обманом населення. Скарбниці окремих країн не мали права отримувати прибуток від випуску монет. За цих умов грошова одиниця могла бути масштабом цін на основі власного вагового виміру. Власне назви багатьох грошових одиниць окремих країн є похідними від маси їхнього металевого змісту. (1, с.142)

З другої половини XIX ст. становище змінилося. В обігу з'явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їхню вагову вартість. Емісія таких монет стала прибутковою справою. Цей прибуток присвоювався скарбницями або центральними банками, що здійснювали грошову емісію. Прикладів такої емісії є багато. Зокрема, в Англії срібна монета пенні в 1300 р. важила 22 г, а в 1364 р. – лише 12. У Франції з однакової кількості срібла в 1309 р. карбувалося 2 ліври, а в 1720 р. – 98. (1, с.143)

Для багатьох країн, де функціонували товарні гроші, характерним було використання системи біметалевого обігу – одноразової (паралельної) емісії золотих і срібних монет. Держава встановлювала фіксовані пропорції між їхніми номінальними значеннями, які відповідно до зміни емісійних витрат час від часу коригувалися.

Обіг повноцінних грошей, коли вони співпадають з товарною формою, по-перше, дуже дорогий, по-друге, добування металів не встигає за ростом потреби економіки в засобах обігу. Проте в самій природі грошей закладено вирішення цієї проблеми. Справа в тому, що гроші як всезагальний еквівалент використовуються ідеально. Виступаючи посередником при обміні товарів вона грають миттєву роль. Саме на цій основі створюються передумови для появи знаків вартості. Таким чином, сам процес обігу металічних грошей по мірі відхилення їх від номінального змісту визначив повний відрив грошей від товарної форми і її повне зникнення.

Паперові гроші є знаками, представниками повноцінних грошей. Історично паперові гроші виникли з металевого обігу срібних або золотих монет. Об'єктивна можливість обігу замісників дійсних грошей виникла з особливостей функцій грошей як засобу обігу, де гроші є посередником в обміні товарів. Перетворення можливості в дійсність являє собою тривалий історичний процес, який об'єднує наступні етапи:

1 етап – стирання монет, в результаті чого повноцінна монета перетворюється в знак вартості;

2 етап – створення порчі металевих монет держаною владою, тобто зниження якості монет з метою отримання доходу в казну;

3 етап – випуск казначейських паперових грошей з примусовим курсом з метою отримання емісійного доходу.

Вважають, що вперше паперові гроші почали використовуватися в Китаї ще у VIII ст. Первинно в вигляді додаткових засобів обміну виступили розписки про прийняття товару на зберігання, про сплату податків, видачу кредиту. В Росії паперові гроші (асигнації) були введені в 1769 р. В сучасний період паперові гроші в вигляді казначейських білетів збереглись лише в 10 країнах (США, Італії, Індії, Індонезії та ін.). (7, с. 68)

У Європі паперові гроші з'явилися значно пізніше. У Франції емісія їх розпочалася з 1783 р. Наприкінці XVIII ст. банкнотний обіг був започаткований у Великій Британії. Право емісії паперових грошей було надано Віденському банку ще в 1762 р. Спочатку випуск їх мав епізодичний характер, та з 1771 р. емісійний процес паперових грошей почав відбуватись на регулярній основі. Емісія паперових грошей у Північній Америці почала здійснюватися наприкінці XVII ст. (1, с.143)

У Росії паперові гроші з'явилися в період царювання Катерини IІ в 1769 р. Спочатку вони вільно розмінювалися на срібні гроші, замінюючи в обігу громіздкі мідні монети. В 1774 р. було емітовано асигнацій майже на 18 млн. рублів, значна частина яких запроваджувалася в обіг замість розписок скарбничих установ. (1, с.144)

Сутність паперових грошей (казначейських білетів) полягає в тому, що це – грошові знаки, які випускаються для бюджетного дефіциту та звичайно не розмінні на метал, але наділені державою примусовим курсом. Тобто, особливість паперових грошей в тому, що вони, не маючи самостійної вартості, приймають представницьку вартість в обігу та виконують роль купівельного та платіжного засобу.

Емітентами паперових грошей є або державне казначейство, або центральні банки. В першому випадку держава прямо використовує випуск грошей для покриття своїх витрат. В другому випадку вона це робить опосередковано: центральний банк випускає нерозмінні банкноти та надає їх в позику державі, яке направляє їх на свої бюджетні витрати. Різниця між номінальною вартістю випущених паперових грошей та вартістю їх випуску (витрати на папір та друкування) утворює емісійний доход, який являється значним елементом державних доходів. (10, с.69)

Поява розмінних на золото і срібло паперових грошей, що запроваджувалися в обіг силою держави і спиралися на її авторитет, не була чимось аномальним. Це цілком природний історично-прогресивний процес розвитку грошей, пов'язаний з розширенням масштабів товарного обміну та ринкових відносин. Розмінні паперові гроші не вносили істотних змін у принципи функціонування грошових відносин. Більше того, вони спрощували грошовий обіг, надаючи йому більшої гнучкості. (1, с.144)

Нові якісні моменти в системі грошових відносин почали формуватися з появою в обігу нерозмінних на золото чи срібло паперових грошей. Спочатку припинення обміну знаків вартості на реальні (товарні) гроші розглядалось як аномальне явище, як виняток з існуючої практики, викликаний особливими (надзвичайними) політичними чи економічними явищами в житті держави. Наприклад, у Великій Британії припинення обміну банкнот на золото з 1797 по 1821 рр. було викликане наполеонівськими війнами і фінансування їх за рахунок надмірної емісії паперових грошей. У Росії обмін асигнацій на золото було припинено у 1854 р. у зв'язку з Кримською війною. Відновити обмін вдалося лише в 1895-1897 рр. на основі проведення грошової реформи, автором якої був царський міністр фінансів С.Ю. Вітте. (1, с.144)

Повний відхід від конвертованості (обміну) паперових грошей на золото відбувся значно пізніше. Більша частина країн Заходу припинили такий обмін у роки "великої депресії" – економічної кризи 1929-1933 рр. і в перші після кризові роки. Як наслідок зв'язок національних паперових грошових одиниць з золотом здійснювався опосередковано – через функціональні структури світових грошей. Однак з середини 70-х років конвертованості паперових грошей на золото повністю припинилися і на рівні міжнародних валютних відносин. Благородний метал був повністю витіснений з сфери грошових відносин. Золото втратило грошові функції цей процес дістав назву демонетизації золота. Воно перетворилося на звичайний товар. (1, с.144)

Саме на цій основі відбувся остаточний перехід до епохи паперових грошей. Гроші втратили свою внутрішню вартість, що безпосередньо втілювалося у монетарному товарі як носієві грошових відносин. Сутність грошей, їхню внутрішню природу почали уособлювати в собі паперові, а не товарні гроші. Паперові гроші перестали бути знаком вартості монетарного товару. (1, с.145)

Розширення комерційного та банківського кредиту в господарстві в умовах, коли товарні відносини прийняли всеоб'ємний характер, привело до того, що всезагальним товаром контрактів стають кредитні гроші, які належать до найвищої сфери суспільно-економічного процесу та керуються іншими законами.

Безпосередня форма товарного обігу Т-Г-Т, тобто перетворення товару в гроші та зворотне перетворення грошей в товар. Для обігу товарів з їх середовища виділяється специфічний товар, наділений грошовими функціями. В умовах розвитку капіталістичного виробництва, коли всюди вже стає не обіг товару, а обіг капіталу, останній виділяє із свого середовища частину капіталу, якій придається грошова функція.

При простому товарному виробництві обіг відділено від виробництва, і товари знаходять суспільне визнання лише завдяки перетворенню їх в гроші. За капіталістичного виробництва, яке характеризується формулою Г-Т-Г, обіг – лише один з моментів виробництва. Товару в даному випадку немає необхідності отримувати суспільне визнання тільки через гроші. Він знаходить його в самому процесі виробництва, виступаючи як капітал, який є суспільним відношенням. Гроші виражають тут суспільний зв'язок, який склався перш ніж вони почали працювати. (10, с.69)

По мірі розвитку обігу грошова форма стає все більш миттєвою. Одночасно товари все в більшому ступеню отримують суспільне визнання не стільки через гроші, скільки безпосередньо в процесі виробництва. Тому робочий час, який в них полягає вже в процесі виробництва починає виступати як загально необхідне, в результаті чого товари можуть співвідношуватись один з одним вже на цьому ступеню, а не після попереднього їх зрівнювання до грошового товару в обігу. Таким чином, кредитні гроші виникають тоді, коли капітал оволодіває самим виробництвом та придає йому зовсім іншу, ніж раніше, змінену та специфічну форму. Вони виростають не з обігу, як товар-гроші в докапіталістичній формації, а з виробництва, з кругообороту капіталу.

Оскільки основним об'єктом мінових відносин за капіталізму стає не товар як такий, а товарний капітал, то роль грошей виконує не грошовий капітал. Таким чином, не гроші виступають в формі грошового капіталу, а грошовий капітал – в формі кредитних грошей.

Кредитні гроші пройшли наступну еволюцію:

  • вексель,

  • банкнота,

  • чек,

  • електронні гроші та кредитні картки. (10, с.70)

Вексель – це боргове зобов'язання, що дає право власнику по закінченні терміну вимагати від боржника сплати вказаної суми. Вексель поступово набував стандартизованої форми та, маючи здатність передаватись іншій особі, приймає деякі риси грошей і розповсюджується в якості платіжної форми в обігу.

До кінця XIV століття виникла банкнота як різновид кредитних грошей, а по суті вексель на банкіра. Емісія банкнот спочатку здійснювалась будь-яким банком, але поступово закріпилась за державою. Банкнота від векселя відрізняється:

  • по строковості – вексель представляє собою термінове боргове зобов'язання, банкнота – безтермінове боргове зобов'язання;

  • по гарантії – вексель випускається в обіг окремим підприємцем та має індивідуальну гарантію; банкнота випускається в теперішній час центральним банком та має державну гарантію. (10, с.71)

В XVI-XVII столітті виникають безготівкові розрахунки. З`являється і нова форма кредитних грошей – чек як письмовий наказ власника рахунку банку виплатити або перевести власникові чека вказану суму. Це – різновид векселя, який вкладник виписує на комерційний або центральний банк.

Вперше чеки виникли в Англії в 1683 р. Економічна природа чека складається в тому, що він, по-перше, служить засобом отримання готівкових грошей в банку; по-друге, виступає засобом обігу та платежу; по-третє, є зброєю безготівкових розрахунків. (10, с.72)

Бурхливий розвиток чекового обороту, зростання операцій по інкасації чеків породили хронічну нестачу банківського персоналу та збільшення банківського персоналу та збільшення витрат на обробку чеків. Так, в США в післявоєнний період кількість чеків підвищувалася щорічно на 7 – 8%, а витрати по їх обробці перевищували 11млрд. дол. в рік.

В 50-і роки почався пошук більш економічних форм платежу, який значно посилився в 60-70-і роки через впровадження в банківську сферу досягнень науково-технічного прогресу. Вперше в США в 1959 р. Бенк оф Америка ввів в дію повністю автоматизовану електронну установку для одробки чеків та ведення поточних рахунків. Потім було впровадження більш сучасних поколінь ЕОМ, що дозволило підключити до ЕОМ багатьох абонентів за допомогою дистанційних пристроїв – виносних пультів-терміналів.

Механізація та автоматизація банківських операцій, перехід до широкого використання ЕОМ сприяло появі нових методів погашення або передачі боргу за допомогою використання електронних грошей. На базі впровадження ЕОМ в банківську справу виникла можливість заміни чеків кредитними картками. Це – засіб розрахунків, яке замінює готівкові гроші та чеки, а також дозволяє власнику отримати в банку короткострокову позику. Кредитна картка використовується в роздрібній торгівлі та сфері послуг. В сучасний час використовується в основному чотири види кредитних картки: банківські, торгові, картки для придбання бензину, картки для оплати туризму та розважальних заходів. Але найбільш поширеним видом є торгові картки. (10, с.73)

В Україні 30.12.1996 року Правління Національного банку України затвердило Положення про порядок здійснення бухгалтерських операцій з банківськими платіжними картками національної системи. Головне призначення банківських пластикових карток Національної системи масових електронних платежів – стати посередником між підприємствами та населенням при переході на масові безготівкові електронні платежі за товари та послуги.(5, с.31)






















2. СУТНІСТЬ ГРОШЕЙ, ЇХ ГОЛОВНІ ФУНКЦІЇ


2.1. Сутність грошей та їх роль в економіці


Дуже давно один мудрець сказав, що гроші – це дорога, по якій котиться колесо торгівлі. Інший порівняв гроші з універсальною мовою, на якій розмовляють в світі торгівлі. В економічній літературі немає єдиного визначення грошей. Найчастіше зустрічаються такі:

  • гроші – це те, що роблить гроші. Все, що виконує функції грошей, і є грошима (Макконелл К. і Брю С.);

  • гроші – загальновизнаний засіб платежу, який приймається в обмін на товари і послуги, а також при сплаті боргів (Фішер С.);

  • гроші – особливий товар, який служить всезагальним еквівалентом (Дзюбик С., Ривак О.). (2, с.11)

Ці визначення, як вважає Коровський А., витікають із історичного аспекту появи грошей. Він справедливо стверджує, що гроші служать засобом для виміру та вираження його вартості. Продавець встановлює суму грошей, яку він хоче отримати за нього, а покупець називає суму, яку він може віддати за нього. Таким чином вартість товарів виражається в грошовій формі. (6, с.12)

Гроші – це особливий товар або загальновизнаний матеріальний носій, що виконує роль всезагального еквіваленту в процесі обміну товарів на ринку. Його поява ліквідувала багато недоліків, які притаманні повній, розвернутій формі вартості. Перш за все відпала потреба в багатократному обміні заради одержання необхідного товару. (6, с.12)

Необхідність грошей по-перше, пов'язана з товарним виробництвом, рухом товарів і потребою в загальному еквівалентному посереднику. По-друге, товар і гроші стали невід'ємними один від одного (споживча вартість). По-третє, виникає потреба в узагальненні обсягу товарних мас і збалансування з кількістю грошей. По-четверте, складання балансу (товарних у державі, міжнародних розрахунків, доходів і видатків, бухгалтерських бюджетів) неможливі без наявності грошової системи.(19, с.7)

Грошам належить визначальне місце в ринковій економіці. Вони виступають як її судинна система, що забезпечує обіг доходів і витрат суб`єктів ринку, життєздатність кожної із структур. Дієздатна грошова система сприяє ефективному використанню ресурсів, стійкому зростанню виробництва, його збалансованості. Водночас гроші виконують важливу інформативну роль. Їх можна назвати "мовою ринку". Адже вся статистична. Комерційна. Виробнича інформація стосовно процесів, що відбуваються в ринковій економіці, подається через вартісні показники у їх грошовому вираженні.

Грошові відносини є найскладнішим елементом ринку. Вони мають широко розгалужену, багатоступінчасту структуру, реалізуються не на одному, а на декількох рівнях.

Гроші – досить нестійкий і чи не найуразливіший елемент ринкової економіки. Деформована грошова система може бути головною причиною розбалансованості виробничих процесів, різких коливань рівня цін і зайнятості, порушення рівноваги всієї економічної системи країни.

Гроші є унікальною особливістю ринкової економіки, яка полягає в тому, що кожен із її структурних елементів одягнений в єдину, спільну для всіх, функціональну форму. Такою унікальною формою є грошова оболонка, яка огортає всі клітини системи виробничих відносин.

З урахуванням цієї обставини гроші постають як економічна ланка, яка має зовнішні (поверхневі) ознаки всього комплексу функціональних зв'язків, що розвиваються у процесі суспільного відтворення матеріальних і духовних благ, їх виробництва, обміну, розподілу і споживання. З іншого боку, гроші являють собою відносно самостійну структурно розгалужену систему, що розвивається за власною логікою.

Сутність грошей полягає в тому що це – специфічний товарний вид, з натуральною формою якого зростається суспільна функція всезагального еквівалента. Сутність грошей виражається в єдності трьох властивостей:

  • всезагальною обмінюваністю;

  • кристалізацією мінової вартості;

  • матеріалізацією всезагального робочого часу. (10, с.67).

За допомогою грошей вирішуються протиріччя між споживчою вартістю і вартістю товару, між конкретною і абсолютною працею в товаро-еквівалентному обміні. (19, с.6) Споживча вартість грошей начебто подвоюється (адже вони крім власної споживчої вартості, здатні задовольнити будь-яку), а вартість грошей є абсолютною (адже гроші здатні обмінюватись на будь-який товар). Не зосереджуючи в собі скільки-небудь цінності, гроші служать мірилом вартості всіх оточуючих нас речей і мають здатність перетворюватись в будь-яку з них.

Отже, гроші, які виникли з вирішення протиріччя товару, не є простим технічним засобом обігу, а відображають глибокі суспільні відносини. Вони є історичною категорією, яка розвивається за своїми законами і набуває власних рис в процесі розвитку.





2.2. Функції грошей


Визначення сутності грошей і, виходячи з цього, фундаментальних основ їхнього розвитку становить базовий рівень монетарної теорії. В теорії грошей існує багато різних поглядів з цього питання. Домінуючим є суто емпіричний підхід до питання, що розглядається. Сутність грошей як економічної категорії виявляється, як правило, на основі змісту функцій, які виражають внутрішню основу, зміст грошей. (1, с.145)

Гроші виконують такі функції: міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу накопичення і збереження та світових грошей.

1. Функція грошей як міри вартості та масштабу цін. Гроші як всезагальний еквівалент вимірюють вартість усіх товарів. Але не гроші роблять товари співставними, а кількість затраченої суспільством необхідної праці; співставлення їх вартості можливе, так як самі гроші нею володіють. (10, с.74)

Формою прояву вартості є ціна товару. Але вартість товару служить для того, щоб перетворити мінові відносини в можливість кількісних оцінок за допомогою грошей. На стадії формування товарних відносин гроші відігравали роль засобу, який прирівнює до грошей інші товари, зробивши їх співставними не просто як продукти людської праці, а як частини одного і того ж грошового матеріалу. В наслідок цього товари стали відноситись один до одного в постійній пропорції, тобто виник масштаб цін. (10, с.74) Масштаб цін – це засіб вираження вартості в грошових одиницях, які базуються на фіксованій державній ваговій кількості грошового металу в одиниці. При товарному виробництві гроші повинні забезпечувати обмінюваність товарів не тільки на національному, а й на світовому ринку. (6, с. 17)

З масштабом цін пов'язані поняття "девальвація" і "ревальвація" грошових одиниць. Девальвація – це офіційне зменшення, а ревальвація – збільшення золотого вмісту певної грошової одиниці. (1, с.146)

Між грошами як мірою вартості та грошами як масштабом цін мається суттєва різниця. Гроші як міра вартості відносяться до усіх інших товарів, виникають стихійно, змінюються в залежності від кількості суспільної праці, затраченого на виробництво грошового товару. Гроші як масштаб цін встановлюються державою та виступають як фіксована вагова кількість металу, яке змінюється зі швидкістю цього метала. Спочатку вагова кількість золота співпадала з масштабом цін. (20, с.18)

При обігу нерозмінюваних кредитних грошей механізм дії функції міри вартості змінився. Товари все більше отримують суспільне визнання не стільки через гроші, скільки безпосередньо в процесі виробництва. Оскільки час, що міститься в них вже в процесі виробництва починає виступати в певній мірі як суспільно необхідний, товари стають здатними співвідноситися один до одного вже на цій сходинці, а не після попереднього прирівнювання їх до грошового товару в обігу, як було на першочергових етапах товарного виробництва. (10, с.74) Тобто функція міри вартості повною мірою виконуватись не може через те, що кредитні гроші наділені представницькою вартістю.

Таким чином, при сучасних кредитних грошах, не розмінних на золото, ціна товару знаходить свій вираз не в одному специфічному грошовому товарі, а в усіх інших товарах, нагадуючи розгорнуту форму вартості. (20, с.20)

2. Функція грошей як засобу обігу. Особливістю функції також є те, що її виконують як реальні або готівкові гроші так і знаки вартості – паперові та кредитні гроші.

Функція засобу обігу невіддільна від функції міри вартості. У своїй взаємодії вони констатують гроші як інструмент вираження ціни та обміну товарів. Органічно доповнюючи одна одну, вони реалізують подвійну природу грошей – їхнє призначення виконувати у товарному світі роль загального вартісного еквівалента і водночас бути технічним засобом обміну товарів.

Функціональна єдність міри вартості й засобу обігу відображає сутність найпростішої, елементарної форми грошей, що сформувалася на найбільш ранніх етапах становлення товарно-грошового обігу. Це період, коли з'явилися гроші, гроші-товар, які безпосередньо обслуговували товарний обіг. (1, с.147)

Але потрібно звернути увагу на протилежності цих двох функцій. Гроші у них виражають різні грані грошових відносин, що не лише органічно поєднані між собою, а й заперечують одна одну. Йдеться ось про що. Якщо для номінальної оцінки товару гроші у функції міри вартості можуть реалізувати себе ідеально (ціну на товар, що пропонується ринку, можна встановити, не маючи в кишені навіть знеціненої гривні), то здійснення кругообігу Т-Г-Т мають бути реальні гроші. Функція засобу обігу передбачає фізичну (готівкову чи безготівкову) наявність відповідної кількості грошей.

Суттєвою відмінністю функцій, що розглядаються, є і те, що у першій з них гроші самі мають бути безпосереднім втіленням вартості. Лише реально існуючий згусток вартості може бути її еталоном. Стосовно ж грошей як засобу обігу прямої потреби у такому втіленні в процесі їхньої реалізації немає. Саме на цій основі сформувалася можливість запровадження в обіг нетоварних (паперових) форм грошей. (1, с.148)

3. Функція грошей як засобу платежу. Вона виникла в зв'язку з розвитком кредитних відносин в капіталістичному господарстві. (10, с.78) При цьому переміщення грошей не супроводжується одночасним переміщенням товарів. В цій функції гроші використовуються при:

  • виплаті заробітної плати робочим та службовцям;

  • оплаті фінансових зобов'язань;

  • купівлі та продажу цінних паперів (Г-Г);

  • здійсненні кредитних операцій;

  • продажу товарів в кредит, необхідність якого пов'язана з неоднаковими умовами виробництва та реалізації товарів, різною тривалістю їх виробництва та обігу, сезонним характером виробництва. (19, с.8)

4. Функція грошей як засіб накопичення і заощадження.

Гроші тимчасово накопичуються для використання їх на спеціальні цілі: нові капіталовкладення, розширення підприємств і організацій, технічної реконструкції і оновлення виробництва, інші цілі. В цій функції гроші виступають у формі загального накопичення (засобів виробництва, цінностей, золотих запасів, валютних засобів). (19, с.8)

Гроші в цій функції стихійно регулюють грошовий обіг. Постійне коливання розмірів товарного виробництва, цін на товари потребує неперервної зміни грошової маси. І саме приплив та відплив грошового металу є єдиним можливим шляхом розширення та звуження об'єму функціонуючої грошової маси, завдяки чому гроші ніколи не переповнюють канали грошового обігу. Тому, можливість перетворення засобів обігу в скарб і навпаки перетворення скарбу в гроші є необхідною умовою рухомої рівноваги грошової системи в цілому. Стимулом до накопичення грошових скарбів є особливий характер грошей як всезагального товару, який може бути обміняний на любий товар. Але хоча якісно гроші безмежні, тобто можуть бути перетворені в будь-який товар, кількісно кожна сума обмежена і тому дає володарю можливість придбати лише обмежену кількість товарів. Протиріччя між якісною безмежністю грошей та їх кількісною обмеженістю робить спрагу накопичення скарбів ненаситною. (6, с.20)

Заощадження – це особливий вид активу, зберігаючий після продажу товарів та послуг та забезпечуючий його володарю купівельну здібність в майбутньому (6, с.19). Скарб – це змертвіла вартість. Його могуть утворювати лише такі субстанції, які в силу своїх особливих властивостей (перш за все високим рівнем та тривалою зберігаючою вартістю) можуть представляти вартість як абстрактну, тобто вартість, створену абстрактною працею. Саме це і є тією специфічною властивістю, яка виділяє з всієї різноманітності товарів один і протиставляє його іншим в якості грошей.

Скарб утворюється шляхом накопичення не тільки золота (або інших грошових товарів), а і інших високих та стійких вартостей, в якості яких в першу чергу виступають благородні метали і дорогоцінне каміння. Склад скарбу постійно видозмінюється. Незмінним залишається тільки те, що серед їх компонентів обов'язково знаходиться товар, функціонуючий в якості грошей, і те, що він ніколи не є єдиним їх компонентом. (6, с.20)

5. Функція світових грошей. Вона виникла в докапіталістичному суспільстві, але отримала повний розвиток з створенням світового ринку. (10, с.79) Міжнародний поділ праці та пов'язана з ним специфіка обміну товарами та послугами об'єктивно ставить перед грошима нову задачу – виступають засобом зв'язку відособлених товаровиробників не тільки на національному, але й на світовому ринку, забезпечуючи всезагальну еквівалентність обміну. (6, с.23)

Можливість появи цієї функції закладена в грошовій формі вартості. Вона виникає вже тоді коли в якості носія грошових відносин починають виступати благородні метали. Але для того, щоб можливість стала реальною, форма носія грошових відносин повинна пройти шлях, обернений тому, який вони проходять в національному обігу – від монети до злитка.

Справа в тому, що будь-яка держава має свою систему грошового обігу, дія якої обмежене межами цієї держави. Жодна держава економічними методами не може заставити приймати в оплату за товари та послуги або в якості погашення боргу свої національні грошові знаки, якщо того не побажає інша країна.

В умовах грошового обігу, який було представлено благородними металами, обмін національних грошей стає можливим через одноякісну основу – золото та срібло, але при цьому вони скидають свою монетну форму, яку їм придавала влада держави. Монета перетворювалась в прості злитки.

Важливою умовою міжнародних економічних відносин є порівняння грошових одиниць різних країн на світовому грошовому валютному ринку. В міждержавних розрахунках монети оцінюються по кількості того золота яку вони мають, а не по їх назві. Різниця цін в національних масштабах потребує появу специфічного інструменту міжнародних економічних співставлень, яким стає монетний паритет – вексельний, а потім і валютний курс.(6 , с.24)

Збиральна функція світових грошей є по суті похідною от національних функцій грошей вона опосередковує всі форми міжнародного обміну товарами та послугами як за готівковий розрахунок, так і з відстрочкою платежу. В функції світових грошей фони є також мірою вартості. Являючись інтернаціональним еталоном вартості, світові гроші виступають фактором визначення світових цін. Особливість функції міри вартості в функції світових грошей полягає в тому, що вона може виконуватись безпосередньо через національні масштаби цін або опосередковано – через валютні курси. Важливою умовою функції світових грошей повинна бути різноякісність вдягненого в "національні мундири" грошового товару та їх конвертаційність, тобто обратимість.

Спочатку функцію світових грошей виконувала злиткова форма благородних металів. Однак по мірі розширення розмірів міжнародної торгівлі та формування довгострокових економічних зв'язків між національно відособленими товаровиробниками все більший об'єм мита за перекарбування монет, збільшили чисті суспільні витрати обігу. В зв'язку з цим в середині XIX ст. намітились дві тенденції в удосконалення даної форми міжнародних розрахунків. (6, с.25)

Перша тенденція в прагненні використовувати в розрахунках національні золоті монети на основі універсалізації їх монетних паритетів, що знизило витрати на перекарбування. Друга – полягала в заміні золота кредитними грошима при сальдуванні розрахунків через банки. Виходячи з цього, еволюція світових грошей своєрідно повторює шлях національних – від металевих до кредитних, причому з більшою відсталістю. (6, с.26) Однак особливістю використання кредитних грошей в міжнародному обороті полягає в тому, що вони не виконують роль кінцевого платіжного засобу, як золото. Тому виключення жовтого металу з міжнародного розрахунку привело до сильних коливань валютного курсу. Оскільки світової банкноти не було, місце золота зайняли шляхом позаекономічного примусу ведучі національні банкноти, головним чином, англійський фунт стерлінгів та долар США. З цією метою були використані міжнародні угоди, валютні блоки та валютні кліринги.(8, с.80)

Саме на світовому ринку гроші скидають свою національну форму і виступають у формі:

а) узагальнюючого засобу платежу;

б) узагальнюючого світового матеріального багатства, яке перерозподіляється через систему валютних паритетів внаслідок існування міжнародного розподілу праці.(19, с.8)

Валюта (від італ. valuta – ціна і лат. valeo – вартість) – грошова одиниця, яка використовується для виміру величини вартості товарів та послуг. В залежності від країни – емітента валютних засобів поділяється на іноземну та національну, валюту експортера і імпортера; в залежності від режиму використання – на конвертовану (повністю або частково) та неконвертовану, а також в залежності от сфери та цілей використання – на валюту платежу, валюту клірингу, валюту ціни, валюту операцій та ін. (6, с.60)

Сутність валюти повніше виражається в трьох її функціях:

  • як грошова одиниця тієї чи іншої країни (національна валюта); при здісненні цієї функції могуть використовуватись золото, срібло, паперові типи грошових одиниць;

  • як грошові знаки іноземних держав, а також кредитні та платіжні засоби, виражені в іноземних грошових одиницях (іноземна валюта), які використовуються в міжнародних розрахунках;

  • як міжнародні грошові розрахункові одиниці та платіжні засоби; цю функцію валюта виконує на регіональному рівні (наприклад в масштабах ЕСС – ЕКЮ, а на міжнародному рівні СДР – валюта МВФ). (6, с.60)

Конвертована валюта – національна грошова одиниця, яка може вільно (шляхом купівлі-продажу) обмінюватись на іншу валюту та виконувати функцію світових грошей. Міжнародний валютний фонд (МВФ) визначає конвертовану валюту як – валюту, котра може використовуватись без обмежень у будь-яких операціях, тобто без обмежень може бути обмінна на іншу валюту. (19, с.9) Частково конвертована валюта ( в обмеженій кількості) означає дозвіл тільки зовнішній конвертованості, тобто вільне використання іноземними особами тільки в поточних розрахунках. (6, с.60)

Обмін валют здійснюється відповідно валютного курсу, тобто шляхом співставлення грошових одиниці різних країн. Можна визначити таку систему валютних курсів (мал. 2) (3, с.54).

Малюнок 2. Системи обмінних курсів національної валюти.

СИСТЕМИ ОБМІННИХ КУРСІВ


Уніфіковані


Множинні




Фіксованого курсу

Плаваючого курсу

Регульованого курсу


  • золотий стандарт

  • грошова палата

  • прикріплення до однієї з валют

  • прикріплення до "кошика" валют

  • "вільне" плавання

  • "кероване" плавання

  • на основі розрахункових формул

  • поступове знецінення стосовно "кошика" валют









Виконання грошима функцій характеризує їх сутність. Кожна з функцій грошей – це їх грані прояву в економічній системі. Не можна сказати, що характер функцій – явище постійне. Так само як змінюються гроші, їх форми, змінюється їх сутність та призначення, а отже і функції. Підводячи підсумок аналізу грошових функцій в цілому, потрібно відмітити їх взаємодію, а також прийняти на увагу, що функція засобу обігу та платежу повинна визначати розміри загальної грошової маси в країні, а функція накопичення напряму пов'язана з кредитно-грошовою політикою держави.





  1. ЗАКОНИ ГРОШОВОГО ОБІГУ. ГРОШОВА СИСТЕМА

ТА СТІЙКІСТЬ ГРОШЕЙ


3.1. Поняття грошового обігу та його види


Грошовий обіг – це рух грошового капіталу в процесі розширеного суспільного відтворення, безпосередньо включає рух грошей на стадіях розподілу та обміну. (6, с.35) Грошовий обіг пронизує і охоплює всі сфери діяльності ринкових структур: виробництво, обмін, споживання, банки, біржі; сфери побуту, поступу товарів до споживача; бюджетні, позабюджетні стосунки. Він впливає на всі стадії суспільного відтворення.

Система грошового обігу взаємодіє з усіма економічними механізмами, узгоджується з балансами фінансовими, матеріальними, трудовими. Такий підхід забезпечує ефективне функціонування грошового обігу.

По формі грошей, що здійснюють обіг, грошовий обіг поділяється на готівковий і безготівковий. Ці дві сфери між собою тісно пов'язані, переплітаються, реалізуються через механізм взаємозаміни однієї форми в іншу. Але вони підвладні економічному закону: обґрунтованої пропорціональності, де безготівковий обіг має займати домінуючу частку. Разом вони утворюють єдиний грошовий обіг.

Безготівковий грошовий обіг – частина грошового обороту, в якому рух грошей здійснюється в вигляді перерахунку сум по рахункам в банку або заліку взаємних вимог, тобто без готівкових грошових знаків. (6, с.35)

Більша частина загального грошового обороту здійснюється в безготівковій формі. Це обумовлено тим, що безготівковий обіг має суттєві переваги перед готівковим і тому більш ефективний як для суспільства в цілому, так і для кожного окремого економічного суб'єкта:

  1. значно зменшується суспільні витрати обігу;

  2. створює необхідні умови для державного регулювання грошового обігу;

  3. покращується економічний стан суб'єктів грошового обігу, так як прискорюється обіг їх грошових коштів, забезпечується тісний їх зв'язок з банками та грошовим ринком в цілому.

Тому всім учасникам сфери обігу повинно бути економічно вигідно розраховуватись по своїм зобов'язанням в безготівковій формі через банки (за виключенням платежів на невеликі суми). Безготівкові гроші знаходяться на рахунках банків і підкоряються дії законів і правил, законодавчих і нормативних актах уряду.



3.2. Закон грошового обігу


Великий досвід використання грошей навчив економістів жорстокій істині – грошей в країні повинно бути саме стільки, скільки потрібно для нормального розвитку торгівлі та виробництва, - не більше не менше.

Грошовий обіг в його різноманітних формах регулюється економічним законом, який виражає економічну залежність між масою товарів, рівнем їх цін і швидкістю обертання грошей. Закон вартості і форми його прояву в сфері його обігу – закон грошового обігу – характерний для всіх суспільних формацій, в яких існують товарно-грошові відносини. Закон грошового обігу виражає економічну взаємозалежність між масою товарів, що обертаються, рівнем їх цін та швидкістю обігу грошей.

Аналізуючи шляхи розвитку форм вартості і грошового обігу, К.Маркс визначив, що кількість грошей, необхідних для виконання функції засобу обігу, повинно бути рівно сумі цін реалізуємих товарів, поділеної на число оборотів (швидкість обігу) однойменних одиниць. Із цього закону витікає принцип грошового обігу – обмеження грошової маси реальними потребами обороту. К.Маркс проаналізував умови і закономірності підтримування грошової рівноваги, яка визначається взаємодією двох факторів: потребами господарств в грошах та фактичним надходженням грошей в оборот. (6, с.48)

Американський економіст І.Фішер сформулював рівняння:

,

де М – грошова пропозиція; V – швидкість обігу грошей; Р – середня ціна товарів і послуг; Q – кількість товарів, що продаються (6, с. 48). Така формула придатна для аналізу кількості грошей до виникнення паперових грошей, тобто за періоду реальних грошей.

Дослідження дії закону грошового обігу потребує багаторазового аналізу. Оскільки грошовий обіг обслуговує товарообіг, то сума цін, товарів та послуг, що реалізуються за готівку і в кредит, служить важливим фактором, визначаючим потребу в грошах. При цьому кількість грошей, необхідних для обігу, можливо виразити формулою (6, с. 48):

Наведена формула, як бачимо, враховує саме існування паперових грошей. Тобто в ній відображено і гроші як засіб обігу, і гроші як засіб платежу.

Прямий вплив на кількість грошей в обігу здійснює кількість товарів, що перебувають в обігу та ціни їх реалізації. Зворотній вплив на кількість грошей, необхідних для обігу, вказують:

  • ступінь розвитку кредиту (чим більше товарів продається в кредит, тим менша кількість грошей потрібна в обігу);

  • розвиток безготівкових розрахунків;

  • швидкість обертання грошей.(6, с.49)

Зміна кількості грошей може бути результатом як збільшення кількості грошей в обороті, так і прискорення їх обороту. Під швидкістю обігу грошей розуміється швидкість їх обороту при обслуговуванні угод. Показник обігу швидкості грошей характеризується кількістю повторень одними і тими ж одиницями фінансових засобів платежу, обігу в визначений проміжок часу. (2, с.51)

Згідно закону грошового обігу кількість грошей, необхідна для обігу, знаходиться в оберненій залежності від швидкості обігу. Отже, при інших рівних умовах збільшення швидкості обігу грошей рівнозначне збільшенню грошової маси і є одним із факторів інфляції. Держава може кинути в обіг будь-яку кількість грошей, але, будучи захопленими обігом, гроші потрапляють під владу його іманентних законів і стихійно регулюються згідно з реальними народногосподарськими потребами. (2, с.52)

Зміна швидкості обігу грошей залежить від багатьох факторів як загально економічних (циклічний розвиток економіки, темпів економічного росту, руху цін), так і чисто монетарних (розвитку економічних операцій, взаєморозрахунків, рівня процента на грошовому ринку і таке інше). Прискоренню грошового обігу допомагає заміна металевих грошей кредитними, розвиток системи взаємних розрахунків, впровадження ЕОМ в банківську справу. (2, с.52)

За металічного обігу кількість грошей регулювалась стихійно за допомогою грошей в функції скарбу; якщо потреба в грошах скорочувалась, то їх надлишки (золота монета) відходили з обігу в скарб, якщо збільшувались – відбувався приплив грошей в обіг з скарбів. Отже, кількість грошей в обігу підтримувалась на необхідному рівні.

При обігу розмінних на золото банкнот (вільного розміну на метал) закон виключає знаходження в обігу їх надлишкової кількості. Якщо обіг обслуговується банкнотами, не розмінними на золото, або паперовими грошами (казначейськими білетами), то обіг готівкових грошей здійснюється згідно з законами паперово-грошового обігу: специфічний закон обігу паперових грошей може виникнути з відношення їх до золота тільки тому. Що вони є представниками останнього. Цей закон зводиться до того, що випуск паперових грошей повинен бути обмежений тією їх кількістю, в якій би дійсно оберталось символічно представлене їм золото (або срібло).

Отже, коли кількість паперових грошей буде рівна необхідному для обігу теоретичної кількості золотих, ніякі від'ємні явища не виникнуть – паперові гроші або нерозмінні банкноти будуть справно грати роль грошових знаків, тобто заміни золотих грошей. Вказана вимога забезпечує стійкість грошей та має місце в усіх суспільних формаціях, де існує грошовий обіг.



3.3. Грошова маса та грошові агрегати


Найважливішим кількісним показником грошового обігу є грошова маса, яка являє собою сукупний об'єм купівельних та платіжних коштів, що обслуговують господарський обіг та тих, що належать приватним особам, підприємствам усіх форм власності та державі. Для аналізу кількісних змін грошового обігу на визначену дату та за визначений період, а також для розробки заходів по регулюванню темпів збільшення об'єму грошової маси використовуються різні показники (грошові агрегати) (мал. 3):

  • агрегат М1 – включає готівкові гроші в обіг і засоби на поточних рахунках;

  • агрегат М2 – М1 додати термінові та ощадні вклади в комерційних банках (до чотирьох років);

  • агрегат М3 має агрегат М2 додати ощадні вклади в спеціалізованих кредитних установах;

  • агрегат М4 – М3 додати депозитні сертифікати крупних комерційних банків. (6, с.50)

Малюнок 3. Грошові агрегати

М4




+ депозитні сертифікати великих ко-

мерційних

банків


М3


+ ощадні серти-

фікати в спеціа-

лізованих кред-

тних установах


М2

+ термінові і

ощадні вклади

в комерційних

банках


М1

Готівкові гроші і обігу та засоби на поточних рахунках







В США для визначення грошової маси використовується чотири грошових агрегату, в Японії та Німеччині – три, в Англії та Франції – два. (6, с.51)

В Україні готівка (або гроші поза банками) утворює грошову масу М0. Разом із коштами на розрахункових і поточних рахунках у національній валюті (так званими коштами до запитання) гроші поза банками становлять грошову масу М1. Сума готівки, коштів до запитання, строкових депозитів у національній валюті і всіх видів у іноземній валюті – це грошова маса М2. Сума готівки, всіх вкладів у національній та іноземній валюті, цінних паперів власного боргу та коштів клієнтів за трастовими операціями комерційних банків становить грошову масу М3. (3, с.13) Динаміка грошових агрегатів в Україні за останні 5 років наведена в додатках 1-3.

Використання різноманітних показників грошової маси дозволяє диференційовано підійти до аналізу стану грошового обігу.

Зміна об'єму маси може бути результатом як зміни маси грошей в обігу, так і прискорення їх обороту. Швидкість обігу грошей – показник інтенсифікації руху грошей при функціонуванні їх в якості засобу обігу та засобу платежу. Він важко піддається кількісній оцінці, тому для його розрахунку використовуються побічні дані.(10, с.101)

В розвинутих країнах в основному розраховуються два показника швидкості зростання оборотів грошей:

  • показник швидкості обігу в кругообігу доходів – відношення валового національного продукту (ВНП) або національного доходу до грошової маси, а саме до агрегату М1 або М2; цей показник розкриває взаємозв'язок між грошовим обігом та процесами економічного розвитку;

  • показник обіговості грошей в платіжному обороті – відношення суми переведених коштів по банківським поточним рахункам до середньої величини грошової маси. (10, с.101)



3.4. Грошова система


Грошова система – це грошовий обіг в країні, який склалося історично і закріплений законодавством. Вона сформувалась в XVI-XVII ст. з виникненням та затвердженням капіталістичного виробництва, а також централізованої держави та національного ринку. По мірі розвитку товарно-грошових відносин та капіталістичного виробництва грошова система набувала істотних змін. (6, с.53)

В залежності від виду грошей (гроші як товар, виконуючий роль всезагального еквівалента, або гроші як знак вартості) розрізняють грошові системи двох типів:

  1. система металевого обігу, яка базується на реальних грошах (срібло, золото), що виконують усі п'ять функцій, а банкноти безперешкодно обмінюються на реальні гроші;

  2. система паперово-кредитного обігу, при якій реальні гроші витісняються знаками вартості, а в обігу знаходяться паперові (казначейські векселя) або кредитні гроші.

При системі металевого грошового обігу виділяються два виду грошових систем: біметалізм та монометалізм – в залежності від того, скільки видів металу прийнято в якості всезагального еквівалента та бази грошового обігу.

Біметалізм – грошова система, при якій роль всезагального еквівалента закріплена за двома металами (золото та срібло). Передбачалась вільна чеканка монет з двох металів та їх необмежений обіг. На ринку встановлювались дві ціни на один товар. Ця система існувала в XVI-XVIII ст., а у ряді країн Західної Європи діяла й до XIX ст. (6, с.53)

Наявність двох металів в ролі всезагального еквіваленту вступило в протиріччя з природою грошей як єдиного товару, який здійснює вимір вартості всіх товарів. Ця система не забезпечувала стійкості грошового обігу, оскільки зміна вартості одного з грошових металів приводила до коливання цін на товари. Розвиток капіталізму, вимагаючий стабільності грошової системи, єдиного всезагального еквіваленту обумовило перехід до монометалізму.

Монометалізм – грошова система, при якій один метал (срібло або золото) служить всезагальним еквівалентом. За цією системою функціонують монети з одного благородного металу та знаки вартості, розмінні на монети. Срібний монометалізм існував у Росії (1843-1852 рр.), Індії (1852-1893 рр.), Нідерландах (1847-1875 рр.) та Китаї (до 1935 р.). у більшості розвинених країн у кінці XIX ст. біметалізм та срібний монометалізм змінились золотим монометалізмом. У Росії золотий обіг став діяти з 1897 р. Розрізняють три різновиди золотого монометалізму – стандарти золотомонетний, золотозлитковий та золотодевізний. (6, с.54)

Золотомонетний стандарт, що відповідає періоду вільної конкуренції та розвитку конкуренції, кредитної системи та торгівлі, характеризувався обігом золота, вільною чеканкою монет, безперешкодним обміном банкнот на золото, незабороненим рухом золота між країнами. Закон грошового обігу діяв автоматично. Цей стандарт вимагав наявності золотих запасів в емісійних центрах. Перша світова війна привела до відміни золотомонетного стандарту в більшості країн.

По закінченню першої світової війни були введені урізані форми золотого монометалізму: стандарти золотозлитковий (Великобританія, Франція), при якому банкноти обмінювались на золоті злитки, та золотодевізний (Німеччина, Австрія, Данія, Норвегія та ін.), за яким банкноти обмінювались на девізи (платіжні кошти в іноземній валюті), розмінні на золото. В результаті світової економічної кризи (1929-1933 рр.) були ліквідовані усі форми золотого монометалізму та утвердилась система обігу паперово-кредитних грошей, нерозмінних на дійсні гроші.(6, с.54)

Система паперово-кредитних грошей передбачала пануюче положення банкнот, які випущені емісійним центром країни.

В 1994 р. міжнародна грошова система капіталізму сформувалась в рамках світової валютної системи на валютно-фінансовій конференції ООН в Бретон-Вудсі (США). По формі Бретонвудська грошова система уявляє собою своєрідний міждержавний золотодевізний стандарт. Її головними орієнтирами є:

  • золото, яке виконує функцію світових грошей і виступає засобом кінцевих розрахунків між країнами і всезагальним утіленням суспільного багатства;

  • національна грошова одиниця США – долар та англійський фунт стерлінгів; долар США обмінювався на золото в Казначействі США по офіційно встановленому співвідношенню, якщо він подається (з 1934 р.) центральними банками та державними установами країн. Ціна золота на вільних ринках складалась на базі офіційної ціни США та до 1968 р. не відхилялася від неї;

  • національні грошові одиниці, які вільно обмінюються через центральні банки на долари та між собою по твердо встановленим Міжнародним валютним фондом (МВФ) співвідношенням. Всі обернені національні грошові одиниці через долар могли перетворитись в золото, що забезпечувало багатобічні розрахунки між країнами.(6, с.55)

В зв'язку з послабленням позицій США на зовнішньому ринку в результаті скорочення золотих запасів країни міжнародна грошова система, яка основана на широкому використанні долара як еталона цінності всіх грошових одиниць, в 1971-1973 рр. потерпіла банкротство: долар перестав бути єдиною світовою резервною валютою; роль резервних валют стали виконувати марки ФРГ, японська ієна, а також СРД та ЕКЮ; з 1 серпня 1971 р. був припинений обмін долара на золото; відмінена офіційно доларова ціна золота.(6, с.55)

На заміну Бреттон-вудській грошовій системі прийшла Ямайська грошова система, оформлена угодою країн-членів МВФ в Кінгстоні (о. Ямайка) в 1976 р. Після ратифікації країнами цієї угоди в квітні 1978 р. були внесені зміни в устав МВФ. Нова грошова система характеризувалась наступним:

  • світовими грошима оголошувались спеціальні права запозичення в МВФ-СРД, які ставали міжнародною розрахунковою одиницею;

  • долар США зберігав важливе місце в світових розрахунках та в валютних резервах інших країн, а також продовжував грати важливу роль при розрахунках умовної вартості СРД;

  • юридично завершена демонетаризація золота: втрата золотом грошової функції, відміна його офіційної ціни. Але золото зосталось резервом держави і використовувалось для придбання ключових грошових одиниць інших країн.(6, с.55)

Найбільш часто зустрічаються грошові системи, які утворюються і регулюються державою. В грошовій системі країни включаються в законодавчому порядку:

  • найменування грошової одиниці, співвідношення своєї валюти до іноземних валют і золотого вмісту;

  • валютного курсу і режиму зовнішньо-валютного обігу;

  • видів грошових знаків, обов‘язкових для прийому по всій території країни;

  • порядок випуску, вилучення з обігу і обміну грошей;

  • умови грошового обігу, порядок і умови конвертації;

  • структура готівково-грошового і безготівково-грошового обігу;

  • ліміти вільної грошової готівки в касах суб'єктів усіх сфер фінансово-кредитної діяльності;

  • методи банківського, фінансового, податкового і аудиторського контролю.

Кожна країна визначає для себе грошову систему, в тому числі валютний метал, грошову одиницю, порядок чеканки монет і емісії грошових знаків, золотий (або інший) вміст. Як правило, у кожній країні знаходяться в обігу: білети національного (державного) банку – банкноти; казначейські білети банку; розмінні монети. Білети банку (банкноти) мають забезпечуватись золотом, коштовними металами й іншими активами банку, що є гарантом конвертованості валют. Казначейським білетом гарантуються обов'язковий прийом і обмін на будь-які товари і цінності. Розмінні монети – вільно мають обмінюватись на білети Національного (державного) банку.

Сучасні грошові системи різних країн, незважаючи на певні особливості, мають багато загальних рис. Вони включають в себе наступні елементи: грошову одиницю; масштаб цін; види грошей, які являються законним платіжних засобів; емісійну систему та державний апарат регулювання грошового обігу.

Грошова одиниця - встановлений в законодавчому порядку грошовий знак, який служить для взємовиміру та вираження цін товарів та послуг. Вона, як правило, ділиться на менші пропорційні частини. В більшості країн діє десяткова система ділення (1 долар США – 100 центів, 1 англійський фунт стерлінгів – 100 пенсів). Найменування грошової одиниці (національної валюти), як правило, виникає історично, але повністю залежить від держави, яка своїм законодавчим актом закріплює (або змінює) це найменування. Наприклад, в Росії – рубль, Германії – марка, США – долар, Польщі – злотий.(6, с.56)

Масштаб цін – засіб вираження вартості в грошових одиницях, що базується на фіксованому державою в ваговій кількості грошового металу в грошовій одиниці. В більшості випадків при створенні нових грошових систем, проведенні грошових реформ, девальвації та ревальвації законодавчим актом держава встановлювала й золотий вміст грошової одиниці, яке було важливим елементом системи ціноутворення в країні. Наприклад, при деномінації рубля в 1961р. його золотий вміст було встановлено в 0,987412 г чистого золота, хоча розмір випущених грошових знаків на золото не вироблявся. До речі, зараз жодна країна світу не розмінює грошові знаки на золото. В тих країнах, де золотий вміст грошових одиниць юридично зберігався, він втратив економічний зміст. Масштаб цін складається фактично під впливом попиту та пропозиції, працює для взаємовиміру вартості товарів через ціни.(6, с.57)

Види грошей, які є законними платіжними засобами – це насамперед кредитні гроші та в першу чергу банкноти, розмінна монета, а також паперові гроші (казначейські білети). Так, в США в обігу знаходяться банківські білети в 100, 50, 20, 10, 5, 2 та 1 долар (випуск білетів якістю 500 доларів та більше припинений), казначейські ноти (білети, які випускають казначейством США) в 100 доларів, а також срібно-мідні та мідно-нікелеві монети в 1 долар, 50, 25, 10 та 1 цент. В економічно розвинених країнах, як правило, державні паперові гроші (казначейські білети) не випускаються в обмеженій кількості, тоді як в слаборозвинених країнах вони мають достатньо широкий обіг. (6, с.57)

Види грошових знаків, що мають законну платіжну силу, також визначаються спеціальними законами держави або актами влади. В сучасних умовах всі грошові знаки, які випускаються державою, обов'язкові до прийому в погашення боргу на території цієї країни. Виділяються наступні види грошових знаків: банківські (банкноти) та казначейські білети, розмінна монета. Різниця грошових знаків обумовлена порядком випуску в обіг та вилученням з обігу.(6, с.59)

Банківські білети, які є в цей час основним видом грошових знаків, випускаються в обіг центральними емісійними банками країни. Здійснюючи кредитну емісію, центральні банки збільшують грошову масу першочергово в виді приросту залишків коштів на рахунках в комерційних банках. В наступному ці кошти можуть трансформуватися в готівку. Погашення кредиту обумовлює зворотній приплив грошових знаків з обігу. Таким чином, банківські білети, будучи кредитними грошами, можуть виконувати роль повноцінних грошей, якщо забезпечується зворотність кредиту. Кредитна експансія та особливо беззворотнє "кредитування" приводять до знецінення банківських білетів.(6, с.59)

Казначейські білети – потрапляють в обіг при бюджетній емісії, яка проводиться спеціальним органом міністерства фінансів – казначейством. Казначейські білети якістю 1, 3 та 5 карбованців випускалися і в СРСР. За змістом вони не відрізнялись від банківських білетів, оскільки випускались Держбанком СРСР і останній визначав вид грошових знаків в залежності від потреб готівкового грошового обігу. Вони мали однакову купівельну та платіжну силу. У цілях ліквідації такого неспіввідношення в назвах грошових знаках 1-, 3- та 5-карбованцевої якості зразка 1991 р. значилось, що вони є банківськими білетами. Однак поновити грошову маси знаками нового зразка не вдалося і вони отримали таку ж участь, що й грошові знаки зразка 1961 р. Центральний банк в липні 1993 р. вирішав усі грошові знаки зразка 1961, 1991 та 1992 рр. вилучити з обігу, замінивши їх грошовими знаками 1993 р.(6, с.59)

Монета – злиток металу, який має встановлену законом форму, вагу, вміст металу, визначене зображення та надпис, включаючи номінал вартості. Використовується як засіб обігу або платежу.(6, с.59)

Розмінна монета випускається для зручності обслуговування різноманітного обороту, коли необхідно здійснити платежі в дробових частинах грошової одиниці. Зазвичай вартість, вказана в монетах, значно перевищує вартість металу, який міститься в ній, та кошти на чеканку. Різниця становить монетний доход держави. В окремих країнах металеві монети випускаються не тільки як частини грошової одиниці, але і більш високої якості: 1, 2, 5, 10, 20, 50 і т.д. грошових одиниць. Випускаються також ювілейні та пам‘ятні монети, які мають зазвичай колекційну спрямованість.(6, с.59)

В випадку швидкого знецінення грошей, коли номінальна вартість монет стає нижчою вартості металу, що міститься в ній, вони витісняються з обороту грошовими знаками більш крупних якостей. Виготовлення їх припиняється, а ті що знаходились в обороті зостаються у їх володарів. Приблизно така доля настигла монети, які знаходяться в обігу в республіках колишнього СРСР.(6, с.59)

Емісійна система – законодавчо встановлений порядок випуску та обігу грошових знаків. Емісійні операції (операції по випуску та вилучення грошей з обігу) в державах здійснюють:

  • центральний (емісійний) банк, який користується монопольним правом випуску банківських білетів (банкнот), які складають більшу частину готівково-грошового обігу;

  • казначейство (державний виконавчий орган), який випускає дрібно-паперові знаки (казначейські білети і монети, яки виготовлені з дешевих видів металу), на які приходиться біля 10% (в розвинених країнах) загального випуску готівкових грошей. (6, с.58)

Емісія банкнот здійснюється центральним банком трьома шляхами:

  • надаванням кредитів кредитним установам в формі перерахунку комерційних веселів;

  • кредитуванням казни під забезпечення державних цінних паперів;

  • випуском банкнот шляхом їх обміну на іноземну валюту.

Держава, намагаючись послабити можливі циклічні коливання економічних процесів, здійснює заходи по регулюванню процесу виробництва, використовуючи грошову та кредитну системи, які тісно взаємопов'язані, особливо в результаті панування кредитних грошей.

В багатьох промислово розвинених країнах під впливом посилення інфляції та збільшення кризових явищ в економіці в середині 70-х років здобуло поширення таргетування – встановлення цільових орієнтирів з наміром регулювання приросту грошової маси в обігу та кредиті, якими повинна керуватися центральні банки.(6, с.58)

Центральний банк по згоді з державними органами визначає суму збільшення грошової маси, обмежуючи її приріст в реальному численні. Ця дія розглядається як важлива форма боротьби з інфляцією та забезпечення стабілізації економіки. В США таргетуються всі чотири грошових агрегати (М1, М2, М3, М4), в Франції – тільки М2. Однак практика показала слабу ефективність такої форми регулювання, оскільки грошовий обіг знаходиться під впливом різних економічних факторів, а не тільки об'єму грошово-кредитних операцій. В зв'язку з цим в 80-і роки центральні банки ряду країн (Канада, Японія) відмовились від таргетування.(6, с.58)

Тобто основними рисами сучасної грошової системи закордонних країн є:

  • відміна офіційного золотого вмісту грошової одиниці, демонетизація золота;

  • перехід до нерозмінним на золото кредитним грошам, які не сильно відрізняються по природі від паперових грошей;

  • збереження в грошовому обігу наряду з кредитними грошима паперових грошей в формі казначейських білетів;

  • випуск банкнот в обіг в порядку кредитного господарства, держави, а також під приріст офіційних золотих і валютних резервів;

  • розвиток в грошовому обігу безготівкового обороту при скороченні готівкового;

  • посилення державного регулювання грошового обігу в зв'язку з постійним порушенням основного принципу грошової системи – співпадання кількості грошей об'єктивним потребам економічного обороту, яке веде до інфляційного процесу.



3.5. Проблеми стабілізації грошової системи


Історично склалося так, що найважливіша функція уряду полягає в тому, щоб стабілізувати економіку, тобто допомагати їй забезпечувати повну зайнятість ресурсів i стабільний рівень цін. Перед вченими-економiстами стоїть завдання глибоко й конкретно вивчати явища i тенденції у розвитку сватової економіки. Одно з перших місць посідає аналіз iнфляцii та факторiв, що її обумовлюють.

У процесі розвитку сучасної змiшаної економіки ступінь державного втручання, а у рамках останнього - вибір адекватної макроекономічної політики, що дозволяє запобігти зростанню інфляції та безробіття, мають особливе значення.

Вище вже розповідалось, яка кількість грошей повинна бути в обігу. Тепер потрібно зазначити наслідки цього порушення. Перевищення кількості грошових одиниць, що знаходяться в обігу, над сумою товарних цін і поява внаслідок цього грошей, не забезпечених товарами, означає інфляцію.

Інфляція - це переповнення фінансових каналів паперовими грошима, що призводить до їх знецінювання. Інфляція - це грошове явище, але вона не обмежується знецінюванням грошей. Вона проникає у всі сфери економічного життя і починає руйнувати ці сфери. Від неї страждає держава, виробництво, фінансовий ринок, але більше за все страждають люди.

Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін. Темп інфляції для даного року можна обчислити таким чином:

Індекс цін Індекс цін

цього року - минулого року

Темп інфляції = -------------------------------------- х 100%

Індекс цін минулого року

До найважливіших інфляційних причин зростання цін можна віднести наступні:

  • Диспропорційність - незбалансованість державних видатків і прибутку - т. з. дефіцит державного бюджету.

  • Iнфляційно небезпечні інвестиції - здебільшого мілітаризація економіки.

  • Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції як його частини.

  • Імпортована інфляція з іншої країни.

  • Iнфляційні очікування - виникнення в інфляції самопідтримуючого характеру.

Розглядаючи темпи зростання цін, можна виділити наступні види інфляції:

  1. Помірна – ціни зростають на 10% на рік, вартість грошей зберігається, відсутній ризик підписання контрактів в номiнальних цінах.

  2. Галопуюча – ціни зростають на 20-200% на рік, гроші прискорено матеріалізуються в товари, контракти прив'язуються до зростання цін.

  3. Гіперінфляція – ціни зростають астрономічно, розходження цін і зарплати, руйнується добробут навіть забезпечених верств товариства.

Зростання грошової маси в Україні в 1992 г. в більш ніж в 16,9 разів свідчить про те, що гiперiнфляція в нашій країні є реальністю. Причини інфляції в нашій країні мають багаторічну структуру. До них можна віднести:

  • народногосподарські диспропорції;

  • надзвичайна мiлiтаризація економіки;

  • штучне обмеження грошової маси;

  • вилучення зайвих грошей з обігу за допомогою імпорту і алкоголю;

  • скорочення валютних надходження;

  • розгортання соціальних програм, не підкріплених реальними матеріальними ресурсами;

  • директивне управління грошовою масою.

Уряду кожної країни, що знаходиться в кризі, має проводити антиiнфляційну політику. Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі, так і непрямі.

Непрямі засоби включають:

  • регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком.

  • регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком.

  • обов'язкові резерви комерційних банків, операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.

  • операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.

  • регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними центральним банком.

Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої "ринковості". Повноцінний ринок цінних паперів, в тому числі ринок державних зобов'язань у нас відсутній, а відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу крізь куплю-продаж цінних паперів.

Прямі засоби регулювання покупної спроможності грошової одиниці, тобто боротьби з інфляцією, включають в собі:

  • пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим - грошової маси.

  • державне регулювання цін.

  • державне (по угоді з профспілками) регулювання заробітної плати.

  • державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним капіталом і валютного курсу.

Грошова реформа є одним з радикальних прийомів грошово-кредитного регулювання. Вона стає необхідною у випадках:

  • зміни державних устроїв;

  • глибоких економічних криз фінансової системи;

  • економічних потрясінь, коли гроші і в цілому фінанси перестають виконувати свої функції;

  • поглиблення дефіциту бюджету й інфляційних процесів;

  • падіння ролі грошей, розрахунків, кредиту. (19,с.9)

Залежно від того, яке завдання намічається вирішити з допомогою грошових реформ, їх слід відрізняти таким чином:

  • створення нових платіжних засобів;

  • часткову заміну грошових платіжних засобів шляхом випуску грошей в обіг з новим найменуванням, або з заміною масштабу цін;

  • стабілізація грошового обігу через механізм стримання інфляції.

Із розпадом Радянського Союзу 1991 р. Україна здобула державну незалежність, це зумовило необхідність запровадження повноцінної національної грошової одиниці (валюти). Тому у вересні 1996 р. проведено грошову реформу із відродженням національної грошової одиниці з традиційною назвою – "гривня". (18, с.14)

У 1992 р. грошовий обіг в Україні було введено тимчасову валюту, розраховану на перехідний період – український карбованець, або купоно-карбованець. Саме ця грошова одиниця взяла на себе всі удари високої інфляції 1992-1995 рр., зумовленої економічної кризою перехідного періоду. 25 серпня 1996 р. Указом Президента України було проголошено проведення в нашій державі грошової реформи. (1, с.152)

Три макрозавдання, як зазначає Ющенко В.А., мала вирішити реформа:

  • введення нової грошової одиниці;

  • деномінація як елемент реформи;

  • досягнення фінансової стабільності. (23, с.11)

І як підкреслювалося ним же, грошова реформа в Україні проведена на засадах:

  1. випереджаючого впровадження монетарної політики стабілізаційного типу з відповідним застосуванням ринкових механізмів самоорганізації грошового ринку та збереженням за Нацбанком лише непрямих засобів впливу;

  2. безумовного виконання державою всіх прийнятих зобов'язань, що обумовило безконфіскаційний характер грошової реформи;

  3. прозорості всіх основних операційних процедур реформи.(14, с.3)

Стабілізації грошового обігу через механізм стримання інфляції займає нині найважливіших напрямок і, як показує досвід, досягає своєї мети лише в системі науково обґрунтованого управління. (19,с.11)

Перехід нашої економіки на ринкові відносини різко підвищив значення грошей. Проблеми грошового господарства стають основними і в практичних заходах по реконструкції народного господарства, і в теоретичних дослідженнях.









Висновок


Аналіз дослідження історії виникнення грошей, розвитку форм вартості, сутності грошей та інших питань данної проблеми виділив такі основні положення.

Гроші виникли стихійно, багато тисяч років тому. Вони виділились із товарного світу як особливий товар, що став надтоваром, як загальний еквівалент, що став посередником у товарному обміні.

Розвиток обміну проходив шляхом зміни наступних форм вартості:

  • проста (випадкова) форма – один товар випадково обмінюється на інший;

  • повна (розгорнута) форма – товар протистоїть сукупності товарів-еквівалентів;

  • всезагальна форма – найцінніший товар стає загальним еквівалентом;

  • грошова форма вартості - роль грошей починають грати цінні метали.

Розвиток видів грошей пройшов такі етапи:

  1. поява грошей з виконанням їх функцій випадковими товарами;

  2. закріплення за золотом ролі всезагального еквіваленту;

  3. перехід до паперових і кредитних грошей;

  4. поступове витіснення готівкових грошей з обігу.

Гроші – це особливий товар або загальновизнаний матеріальний носій, що виконує роль всезагального еквіваленту в процесі обміну товарів на ринку. Його поява ліквідувала багато недоліків, які притаманні повній, розвернутій формі вартості.

Сутність грошей полягає в тому що це – специфічний товарний вид, з натуральною формою якого зростається суспільна функція всезагального еквівалента. Сутність грошей виражається в єдності трьох властивостей:

  • всезагальною обмінюваністю;

  • кристалізацією мінової вартості;

  • матеріалізацією всезагального робочого часу.

За допомогою грошей вирішуються протиріччя між споживчою вартістю і вартістю товару, між конкретною і абсолютною працею в товаро-еквівалентному обміні.

Гроші виконують такі функції: міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу накопичення і збереження та світових грошей.

Грошовий обіг – це рух грошового капіталу в процесі розширеного суспільного відтворення, безпосередньо включає рух грошей на стадіях розподілу та обміну. Грошовий обіг пронизує і охоплює всі сфери діяльності ринкових структур, впливає на всі стадії суспільного відтворення.

По формі грошей, що здійснюють обіг, грошовий обіг поділяється на готівковий і безготівковий. Ці дві сфери між собою тісно пов'язані, переплітаються, реалізуються через механізм взаємозаміни однієї форми в іншу. Але вони підвладні економічному закону: обґрунтованої пропорціональності, де безготівковий обіг має займати домінуючу частку. Разом вони утворюють єдиний грошовий обіг.

Кількість грошей, необхідних для виконання функції засобу обігу, повинна бути рівна сумі цін реалізуємих товарів, поділеній на число оборотів (швидкість обігу) однойменних одиниць. З розвитком функції як засобу платежу формулювання закону дещо змінилося, а саме: до суми цін реалізуємих товарів додається сума платежів по зобав'язанням та віднімається сума платежів та сума цін товарів, проданих в кредит.

Найважливішим кількісним показником грошового обігу є грошова маса, яка являє собою сукупний об'єм купівельних та платіжних коштів, що обслуговують господарський обіг та тих, що належать приватним особам, підприємствам усіх форм власності та державі. Для аналізу кількісних змін грошового обігу на визначену дату та за визначений період, а також для розробки заходів по регулюванню темпів збільшення об'єму грошової маси використовуються різні показники (грошові агрегати).

В Україні готівка (або гроші поза банками) утворює грошову масу М0. Разом із коштами на розрахункових і поточних рахунках у національній валюті (так званими коштами до запитання) гроші поза банками становлять грошову масу М1. Сума готівки, коштів до запитання, строкових депозитів у національній валюті і всіх видів у іноземній валюті – це грошова маса М2. Сума готівки, всіх вкладів у національній та іноземній валюті, цінних паперів власного боргу та коштів клієнтів за трастовими операціями комерційних банків становить грошову масу М3.

Використання різноманітних показників грошової маси дозволяє диференційовано підійти до аналізу стану грошового обігу.

Грошова система – це грошовий обіг в країні, який склалося історично і закріплений законодавством. Вона сформувалась в XVI-XVII ст. з розвитком централізованої держави та національного ринку. По мірі розвитку товарно-грошових відносин та капіталістичного виробництва грошова система набувала істотних змін.

В залежності від виду грошей (гроші як товар, виконуючий роль всезагального еквівалента, або гроші як знак вартості) розрізняють грошові системи двох типів:

  1. система металевого обігу, яка базується на реальних грошах (срібло, золото), що виконують усі п'ять функцій, а банкноти безперешкодно обмінюються на реальні гроші;

  2. система паперово-кредитного обігу, при якій реальні гроші витісняються знаками вартості, а в обігу знаходяться паперові (казначейські векселя) або кредитні гроші.

Сучасні грошові системи різних країн, незважаючи на певні особливості, мають багато загальних рис. Вони включають в себе наступні елементи: грошову одиницю; масштаб цін; види грошей, які являються законним платіжних засобів; емісійну систему та державний апарат регулювання грошового обігу.

Сучасна грошова система України отримала своє нове наповнення з проведенням грошової реформи, що проголошена 25 серпня 1996 року Указом Президента України.

Три макрозавдання, як зазначає Ющенко В.А., мала вирішити реформа: введення нової грошової одиниці; деномінація як елемент реформи; досягнення фінансової стабільності. Грошова реформа в Україні проведена на засадах:

  1. випереджаючого впровадження монетарної політики стабілізаційного типу з відповідним застосуванням ринкових механізмів самоорганізації грошового ринку та збереженням за Нацбанком лише непрямих засобів впливу;

  2. безумовного виконання державою всіх прийнятих зобов'язань, що обумовило безконфіскаційний характер грошової реформи;

  3. прозорості всіх основних операційних процедур реформи.

У процесі розвитку сучасної змiшаної економіки важливим є вибір міри державного втручання, а у рамках останнього - вибір адекватної макроекономічної політики, що дозволяє запобігти порушенню стабільності економіки. Наслідком цього порушення є перевищення кількості грошових одиниць, що знаходяться в обігу, над сумою товарних цін і поява внаслідок цього грошей, не забезпечених товарами, що означає інфляцію. Інфляція - це переповнення фінансових каналів паперовими грошима, що призводить до їх знецінювання.

До засобів, які ліквідують інфляцію та стабілізують грошову систему належать:

  • регулювання загальної маси грошей, позикового і облікового процесу, процентних ставок комерційних банків через управління ними центральним банком;

  • обов'язкові резерви комерційних банків, операції центрального банку на відкритому ринку цінних паперів;

  • операції центрального банку на відкритому ринку цінних паперів;

  • пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим - грошової маси;

  • державне регулювання цін, регулювання заробітної плати, зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним капіталом і валютного курсу.

Саме цими засобами потрібно керуватися Україні в становищі, в якому вона опинилась зараз. Стабілізації грошового обігу через механізм стримання інфляції займає нині найважливіших напрямок і, як показує досвід, досягає своєї мети лише в системі науково обґрунтованого управління. Перехід нашої економіки на ринкові відносини різко підвищив значення грошей. Проблеми грошового господарства стають основними і в теоретичних дослідженнях, і в практичних заходах по реконструкції народного господарства.

Список використаної літератури

  1. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навч. посіб. – К.: Вища школа, 1998 – 544 с.

  2. Гетьман В.П. Застабільністью гривні – майбутне Укрїни. // Вісник Національного банку України– 1996 - №5 – с.12-14.

  3. Гладких Д. Вплив грошової маси на рівень інфляції і ціну кредитних ресурсів. // Вісник Національного банку України. – 1999 - №6 – с.13-16.

  4. Гроші / Упоряд., авт. Вступ. Ст. А.А. Чухно. – К.: Україна, 1997. – 510 с.

  5. Заброцька О. Пластикова картка як інструмент платіжної системи. // Вісник Національного банку України. – 1997 - №5 – с.31-32.

  6. Іванов В.М. Гроші та кредит: Курс лекцій. К.: МАУП, 1999. – 230 с.

  7. Концепція організації готівкового обігу в Україні. : Затверджено постановою правління 12.03.98 р. № 105. / Національний банк України. // Вісник Національного банку України. – 1998. - № 6. – с. 48-53.

  8. Костин В. Денежная реформа: принципы, механихзмы в Украине. // Частный бизнес. – 1995. - № 4. – с. 7.

  9. Лисанюк В.Г, Шевчук В.О. Політика обмінних курсів: якою бути українській гривні? // Вісник Національного банку України. – 1996 - №6 – с.54-58

  10. Общая теория денег и кредита: Учебник / Под ред. проф. Е.Ф.Жукова. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. – 304 с.

  11. Окунев И.В. Деньги и банки. Исторические очерки. – Днепропетровск: Институт России и стран Содружества, 1995. – 64 с.

  12. Основні монетарні парвметри грошово-кредитного ринку України у грудні 1999 р. Повідомлення департаменту монетарної політики Національного банку України. // Вісник Національного банку України. – 2000 - №2 – с.59.

  13. Про випуск в обіг національної валюти – гривні. // Вісник Національного банку України. – 1996. - № 5. – с. 32-38.

  14. Про заходи щодо виконання Указі Президента України від 25 серпня 1996 р. №762 "Про грошову реформу в Україні".:Рішення від 26 серпня 1996 р. №2/96./ Державна комісія з проведення в Україні грошової реформи.// Урядовий кур`єр. – 1996. – 29 серп. – с. 13.

  15. Про заходи щодо підготовки до проведення грошової реформи: Рішення 26 серпня 1996 р. № 1/96. / Державна комісія з проведення в Україні грошової реформи. // Діло. – 1996. – 29 серп.-3 верес. – с. 1 (додат.).

  16. Про реформу грошової системи України: Документи.//Діло. – 1992. – № 96(листоп.) – с. 3.

  17. Соболев В. Украинская денежная реформа. // Бизнес-информ. – 1995. - №45-46. – с. 36-41.

  18. Терпило В. Державність, духовність, пам'ять – у монетах незалежної України // Вісник Національного банку України. – 1998 - №1 – с.14-18

  19. Фільштейн Л.М. Грошовий обіг та кредит: Навчальний посібник. – Кіровоград: Державне Центрально-Українське видавництво, 1995. – 64 с.

  20. Финансы. Денежное обращение. Кредит: Учебник для вузов / Л.А. Дробозина, Л.П. Окунева, Л.Д. Андросова и др.; Под ред. проф. Л.А. Дробозина. – М.: Финанси, ЮНИТИ, 1997. – 479 с.

  21. Чухно А. Створення грошової системи України. // Економіка України. – 1994. - №11. – с. 3-48.

  22. Ющенко В. Нові випробування напередодні третьої річниці. // Вісник Національного банку України. – 1999 - №9 – с.3-5.

  23. Ющенко В.А. Сильні національні гроші зроблять сильною незалежну Україну. // Вісник Національного банку України. – 1996 - №5 – с.11







Случайные файлы

Файл
138605.rtf
94610.rtf
29038.rtf
30888-1.rtf
kursov.doc