"Друга стать" і філософсько-соціологічний аналіз нерівності жінок Сімони де Бовуар (159544)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет України

«Київський Політехнічний Інститут»


Факультет соціології і права

Кафедра політології, соціології та соціальної роботи








КУРСОВА РОБОТА


Освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр"

з напрямку підготовки (спеціальності) 8.040202 "Соціальна робота"


на тему: «"Друга стать" і філософсько-соціологічний аналіз нерівності жінок Сімони де Бовуар»










Київ 2009


Зміст


Вступ

1 Філософсько-соціологічний аналіз нерівності жінок

2. „Біблія фемінізму”

Відгук М. Арбатової

Погляди А.А. Гріцанова

Висновок

Список літератури


Вступ


Актуальність теми. Ця революційна книжка розпочалася як спроба видатної жінки з'ясувати свою суть та своє призначення. Ґрунтуючись на багатьох інтерв'ю з жінками різного віку й різного соціального становища, майстерно синтезуючи дослідження жіночого тіла та психіки, а також економічної та історичної ролі жінок, "Друга стать" є енциклопедичним і блискуче аргументованим документом, де засвідчується нерівність і насаджувана силоміць "інакшість" жінок. По наш час книжка зберегла свою життєву силу і пристрасність, утверджуючи постать Сімони де Бовуар як одного з найвидатніших мислителів двадцятого сторіччя.

Мета. Розглянути філософсько-соціологічний аналіз нерівності жінок

Завдання

1 Започаткування центральних напрямів феміністичної критики

2. Етап зацікавлень проблемами чоловічої та жіночої статі

3. Функціонування жіночої статі

4. «Біблія фемінізму»

5. Аналіз пізньомодерністської концептуалізації статі

Об’єкт. Книга Сімони де Бовуар «Друга стать»

Предмет. Філософсько-соціологічний аналіз нерівності жінок

Одне з найвагоміших досліджень проблеми фемінізму “Друга стать” Сімони де Бовуар. Її автор поділяла наукові інтереси Жана Поля Сартра, стала причетною до явища, яке згодом отримало назву “сексуальна революція”. Знову зустрічаються Чоловік і Жінка, раціональний тонус двох типів, які живлять європейську культуру, надають їй суперечливий характер в сфері дії католицьких обмежень. Бідність примусила Сімону не тільки старанно вчитись, але й перетворити навчання у спосіб духовного гартування. Власне, “сильною натурою” вона стає у Сорбонні. Раціоналізм європейського життя оточує студентку, майбутнього лідера фемінізму. “Товариш до душі” – ось хто для неї Сартр. Вони обговорюють власні ідеї та твори, уособлюють, на власну думку, ідеальний союз Двох, хоча лишаються на величезні періоди життя – усамітненими. Їхній союз неначебто порушував традиційні уявлення про дві важливі цінності – дітей і сім’ю. Але, на думку Сімони де Бовуар, саме в їхньому випадку Чоловік і Жінка уособлюють парадоксальний тип взаємовідносин з величезною свободою, близькістю і відкритістю. Удвох вони сформулювали центр післявоєнного Французького лівого руху інтелектуалів та екзистенціалістів, започаткували манеру поведінки літераторів свого часу. Сімона де Бовуар – талановитий інтерпретатор екзистенціальної дилеми та інших питань сучасності, яким вона присвятила свої праці: - “Вона прийшла, щоб залишитися ”, “Всі люди смертні ”, “Кров інших ”, “Жінка, яка зруйнована”. В останньому творі розповідається про жінку, яка підкорилась силам долі. Письменниця – прихильник ідеї свободи вибору, екзистенції в її суб’єктивному наповненні. Світове визнання Сімона де Бовуар отримала за філософське дослідження “Друга стать”. Її кредо посилюється раціоналістичними лініями післявоєнного життя Європи. Сімона де Бовуар стверджує: “Людина не народжується, а скоріше стає жінкою”; цю роль визначає цивілізація в цілому, яка створює цю істоту”. В маніфестах, промовах, лекціях, статтях Сімона де Бовуар фактично розкрила складність взаємозв’язків, що визначають здатність до існування величезної системи європейського життя, наближення і відштовхування одне від одного закону і традиції, почуття і розрахунків, потягу до волі і сподівання лишатися на острові стабільності, якому не загрожують наступні зміни і розчарування. Ці моменти дозволяють нам долучити міркування різних людей, тобто “час філософії” в його власному варіанті подій, причетних до жінки і пов’язаних з нею власною появою.


1. Започаткування центральних напрямів феміністичної критики


Феміністична література виключно пропагандистського типу “Друга Стать” Сімони де Бовуар ілюструє наукове дослідження питання. Авторка використовує психологічний, соціологічний, структурно-антропологічний методи. Вона спростовує біологічне пояснення відмінності між чоловіком і жінкою, згідно з яким такі риси, як воля, рішучість, прагнення творити, притаманні лише людським істотам, позбавленим репродуктивної функції. Аналізуючи еволюцію людства, розподіл ролей у суспільстві в різні періоди, вона робить висновок, що підневільне становище однієї статі та панівне іншої, обумовлено історично, а не біологічно. Ідеї французької дослідниці, на які є чимало посилань в українському літературознавстві 90-х років ХХ ст. (С. Павличко, В.Агеєва та ін.), пізніше стали основою різних галузей наукових досліджень, започаткувавши другий етап жіночого руху. 60-70-ті роках ХХ ст. знаменувалися відмовою від абсолютного прирівнювання, ототожнення двох статей як “рівності у відмінностях”результату рівності прав, переходом до нового гасла [3, 139]. Авторка “Другої статі” проаналізувала творчість п’яти відомих класиків європейської літератури: Монтерлана, Лоуренса, Клоделя, Бретона і Стендаля, які підкреслюють у своїй творчості чоловічу вищість стосовно жінки (один оспівуючи патріархальну у фізичному коханні, третій інтелектуальну, інший сімейну ієрархію, Бретон вважає жінку лише красою, таємницею і спасінням мужчини, а Стендаль підкреслює її вразливість щодо почуттів і пристрастей) [4]. У своїй праці Сімона де Бовуар чи не вперше підняла питання літературної “дискримінації жінки”, чим, по суті, і започаткувала один з центральних напрямів феміністичної критики, який займається розглядом особливостей творчого відображення чоловіком жінки і її проблем. Пізніше аналогічний аналіз зробила американська дослідниця Кейт Мілет у третій частині праці “Сексуальна політика”(1970), де ідеться про пануваня егоїстично-сексистського ставлення до жінок у літературі Лоуренса, Мілера, Мейлера та Жана Жене. Проте слід зауважити, що ці питання в українському літературознавстві піднімала ще Л.Українка у статті “Новые перспективы и старые , аналізуючи творчістьтени (“Новая женщина” западноевропейской беллетристики)” та погляди таких видатних представників західноєвропейської літературної еліти, як Мольєр, Ж.Санд, Стендаль, Г.Ібсен, Дж.Ст.Мілль та ін. Отож, характерним для цього напряму феміністичної критики, що нагадує собою ревізіоністські читання творів світової літератури, є викриття “жіночої дефектності” в літературі, представленій письменниками-чоловіками. Цей феміністичний дискурс передбачає підрив старих засад патріархальної культурної системи і вироблення нових позицій з урахуванням особливостей, думок та потреб жіночої половини суспільства

Основним теоретичним підґрунтям для багатьох досліджень виявилися праці філософа екзистенціального скерування – С. де Бовуар. У цих межах починають творитися найрізноманітніші концепти, які створюють загальне поле філософської проблематики. Відтак закордонні та вітчизняні дослідники ввійшли в коло постмодерністських дискусій про специфіку репрезентацій чоловічих та жіночих образів у текстуальній спадщині пізньої модерності (Дж.Б. Елштайн, Р. Брайдотті, Дж. Батлер), проаналізували зміщення у філософській епістемології, пов’язаній із відкриттям нового знання про ґендер ( Дж. Флекс, В. Гайденко, Н. Чухим) та зробили спроби осмислення онтології чоловічого/жіночого в умовах постсучасності (Н. Хамітов, О. Забужко, Н. Зборовська, М. Богачевська-Хом’як, Т. Гундорова, В. Агєєва). Зазначені філософи та представники соціально-гуманітарного знання, праці яких стали опорними в написанні цієї розвідки, звернулись до філософії пізньої модерності, зокрема до філософії екзистенціального напряму. Вони зауважують, що С. де Бовуар внесла значні корективи у філософський план пізньої модерності, окресливши тогочасний ґендерний образ, та зробила спробу творення нових філософських концептів, які проблематизували соціокультурне розташування статі. Недостатньо дослідженим залишається аспект впливу концептуальних розробок статевої проблематики середини ХХ ст. на постсучасні дослідження статі.

Метою цієї розвідки є історико-філософський аналіз пізньомодерністської концептуалізації статі С. де Бовуар та її впливу на виникнення теорії „статевих відмінностей” у другій половині ХХ ст. Це передбачає з’ясування таких питань: на яких методологічних засадах здійснюється дебовуарівський проект? Якими теоретичними концептами послуговується французька дослідниця у формулюванні своїх висновків про соціокультурне розташування статі? Яких змін зазнають її концептуальні розробки в межах ґендерних досліджень останніх десятиріч ХХ ст.?

З новою силою виявляється нова проблематизація, пов’язана зі сферою людської відмінності (differаnce), пошуками специфіки чоловічої та жіночої природи. Вже в підсумкових для першої половини ХХ ст. працях, присвячених статі, можна віднайти класичну структуру тексту, що розгортається через побудову бінарних опозиційних понять, дихотомних зіставлень („природне/культурне”, „раціональне/афективне”, „душа/тіло”, „самість-її інше”, „суб’єкт-об’єкт” тощо). Відтак спроба вирішення будь-якої проблеми зводиться до оголошення та демонстрації цієї опозиційності як умови подальшого віднайдення нової істини. Як зауважив Р. Барт: „Внутрішня перспектива класичного тексту повинна бути такою, щоб вдалині маячила якась сокровенна й кінцева істина. Сокровенне – це те, що відкривається в кінці”[1, с. 192].


Случайные файлы

Файл
Вопросы.doc
175941.rtf
7570-1.rtf
24729-1.rtf
26294-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.