Ефективність застосування комплексних вправ при підготовці зв’язуючого гравця у волейболі (153409)

Посмотреть архив целиком











Ефективність застосування комплексних вправ при підготовці зв’язуючого гравця у волейболі


Зміст


Вступ

Огляд літературних джерел

1.1 Різновиди підготовки зв’язуючого гравця у волейболі

1.2. Критерії визначення фізичної підготовки зв’язуючого гравця

1.3. Критерії визначення технічної підготовки зв’язуючого гравця

1.4. Критерії визначення тактичної підготовки зв’язуючого гравця

1.5. Основні способи передачі м’яча

1.6. Застосування комплексних вправ

Висновок

Список використаних літературних джерел


Вступ


Сучасний волейбол ставить високі вимоги до організації тактичних дій команди, об'єктивно виготовляти засоби для успішного завершення атакуючих дій. Специфіка гри дає змогу вирішувати головні задачі зв'язуючому гравцю, виконуючому роль диспетчера гри.

Тактика показує, що підготовка зв'язуючого гравця, які складають цілий комплекс якостей, необхідних йому для диспетчерської функції, - важка проблема [3, 53].

Дії цього гравця визначені ігровою функцією - підтримувати і виконувати зв'язок між захистом та нападом. Ми досить звикли до ролі зв'язуючого, що й представити команду без нього не можемо. Деякі команди не досить високого рівня грають як по нотах. Дивимось і дивуємось: все відомо на багато кроків вперед, все вирахувано до сантиметра.

Основним прийомом техніки гри зв'язуючого гравця є передача м'яча, за допомогою її волейболіст забезпечує процес організації атакуючих і захисних дій. Залежно від положення рук розрізняють передачі двома руками зверху і знизу. Для забезпечення нападаючих дій застосовуються в основному тільки передачі двома руками зверху. Успішне завершення нападаючих дій залежить від правильної і точної передачі м'яча, яка виконується після переміщення на зустріч м'ячу [10, 13].

Передачу двома руками зверху можна виконувати з різних вихідних положень гравця, висота яких змінюється залежно від кута траєкторії польоту м'яча, відносно майданчика. У кожному окремому випадку волейболіст приймає різні за висотою положення. Другу передачу м'яча зв'язуючий повинен виконати без помилок різних вихідних положень: в стрибку, в падінні, в присіді, в русі, з місця [11, 108].


Розділ І


1.1. Різновиди підготовки зв'язуючого гравця у волейболі


Під контролем розуміють певну систему одержання інформації про стан спортсмена. Головним засобом здобуття інформації є контроль і облік. Вони охоплюють всі розділи підготовки зв'язуючого.

Основним методом одержання інформації про стан підготовленості зв'язуючого є педагогічне спостереження і метод об'єктивної оцінки. Перший використовується тренером в процесі тренувальних занять і змагань, і захвачує практично всі сторони життя і діяльності спортсмена (Хапко В.Є., 1990). Другий використовується для об'єктивної оцінки якісних здвигав в підготовленості гравця. Він застосований на використанні різної реєстраційної апаратури, кіно - і відеозапису [3, 27]. Системи контрольних випробувань з основних видів підготовки. Додаткові джерела інформації служать дані лікарняного контролю і самоконтролю гравця.

По відношенню до зв'язуючого гравця контроль набуває особливо важливого значення , але від його стану залежить успіх гри всієї команди. Головна задача контролю заключається не тільки в тому , щоб знати фактичний стан гравця, скільки в необхідності научного обґрунтування управління його підготовки.

Педагогічний контроль здійснюється в процесі тренувальних занять та змагань. Розглянемо ті його розділи , котрі потребують обліку специфічних особливостей функцій зв'язуючого:

а) контроль за тренувальним навантаженням;

б) оцінка ефективності застосованих засобів.

Контроль за тренувальним навантаженням ведеться по трьох основних параметрах: об'єму , інтенсивності та витривалості. Зупинимось на перших двох [3, 37].

Об'єм навантаження включає тривалість кожного заняття і часу, виділені на виповнення окремих вправ з основними направленнями підготовки. Основою для планування навантаження служить її змагальний об'єм. Виповнена робота реєструється тренером і звіряється (порівнюється) з змагальним навантаженням і плановим завданням [8, 13].

Щоб перевірити інтенсивність навантаження, потрібно знати інтенсивність основних вправ, а також план занять в цілому. Прийнято умовне ділення інтенсивності на максимальну, велику, середню, малу. Критерієм оцінки служить відношення вправи певної інтенсивності до загальної їх кількості і відношенню планових норм. Слід замітити, що ігрове навантаження зв'язуючого обумовлена в основі тривалості гри, кваліфікацією команди і принципом її комплектування.

Так, якщо в команді два зв'язуючі гравці (принцип 4+2), то навантаження може розподілятись рівномірно (рівнозначно). Якщо ж один з зв'язуючих є основним , а другий допоміжним , то частина першого складає дві третіх навантаження. При комплектуванні команд по принципу 5+1 об'єм правої діяльності (більшості передач м'яча) приходиться на одного зв'язуючого [15, 12].

В зв'язку з цим важливо, щоб на тренувальному процесі знайшли свій відбиток не тільки об'єм виконаної роботи, а й відношення його характеру змагань. Це пов'язано з необхідністю забезпечення високої надійності дій в найважчі моменти гри, і особливо в кінці партій. Тому і обсяг і інтенсивність тренувального навантаження, модулюючи ці моменти гри, повинні бути більші, ніж змагальні.

Контроль за ефективністю застосованих засобів здійснюється за наступними видами підготовки: фізичній, технічній, тактичній, та теоретичній.


1.2. Критерії визначення фізичної підготовленості зв'язуючого гравця


Контроль відбувається за допомогою контрольних вправ чи тестів і систематичних візуальних спостережень (якість дій). Критерієм оцінювання фізичної підготовленості відношення досягнутих результатів по відношенню до запланованих.

Для отримання необхідної інформації про стан спеціальної фізичної підготовленості зв'язуючого використовують ті ж засоби , що і для оцінки інших гравців. Виключення складає необхідність оцінки стрибучості з одного кроку-розбігу (модельні+умови) і динамічної сили згиначів верхніх кінцівок. Звертають увагу і на результати переміщення на коротких відрізках: „ялинка" - перші три м'яча або човниковий біг -5x6 м. Тут показники у зв'язуючого повинні бути вищі ніж у нападаючих гравців.

Стрибучість з одного кроку - розбігу провіряють слідуючим чином. У зв'язуючого вимірюють зріст з піднятою вверх рукою. На баскетбольному щит знизу відкладають лінійку з позначками від 0 до 50 см. через кожен сантиметр зв'язуючий розміщається в 2 м. від щита , правим боком до нього. По сигналу тренера він повертається лицем до щита і виконує стрибок з одного кроку - розбігу, намагаючись дістати на лінійці максимально високу відмітку рукою. Знаючи відстань до щита (його слідує попередньо провірити) і висоту дотику на щиті, легко виміряти висоту стрибка. Вона рівна різниці висоти дотику і зросту з піднятою рукою [2, 57].

Динамічну силу рук перевіряють при виконанні штовхання вперед-вверх набивного м'яча 2 кг. з місця, вихідне положення — набивний м'яч вверху над лицем (як при передачі). Визначення динамічної сили рук залежить від того, як далеко штовхне м'яч зв'язуючий гравець. Чим далі штовхне м'яч, тим більша динамічна сила.


1.3. Критерії визначення технічної підготовленості зв'язуючого гравця


Основу технічної підготовки зв'язуючого гравця складають вправи (передачі м'яча), виконувані у стінки. Вони не тільки сприяють оволодінню раціональною структурою рухів, але і грають в з'єднані спеціальних фізичних якостей з основою навиків другої передачі (взаємопов'язані якості і навички зв'язуючого).

  1. Передачі на різній відстані від стіни, з різною швидкістю, з різних вихідних положень: обличчям, боком, спиною до направлення передачі, сидячи, в стрибку, переходячи від одного вихідного положення до другого.

  2. Те ж саме, але на точність. З цими намірами необхідно використовувати різні цілі, які знаходяться на різній висоті від підлоги.

  3. В куті залу передача в лицьову стінку, поворот направо (наліво) - передача в бокову стінку.

Оцінюють технічну підготовку володіння м'ячем (по показникам влучності) при передачах двома руками зверху в модельних умовах [7, 47].

Використовують такі вправи:

1) в першій вправі оцінюють влучність передач стоячи обличчям і спиною до цілі на стіні. У вихідному положенні обличчям до цілі (відстань 2,5м.) зв'язуючий виконує 20 передач в такій послідовності: передача над собою (висота їм) - передача в ціль - передача над собою - поворот на 180° - передача спиною вперед - передача над собою і т.д. Враховуючи кількість передач, виконуваних в ціль лицем і спиною. При зупинці із-за втрати м'яча вправа продовжується, а кількість зупинок враховується додатково.

2) в другій вправі зв'язуючий розміщується на відстані Зм. від цілі в колі діаметром Зм. Зліва від нього, на відстані 4м., розміщується помічник (тренер) з м'ячем. Задача зв'язуючого виконати передачу тільки влучно в ціль в без опорному положенні (в стрибку) після першої передачі тренера. Спроба не повинна зараховуватися у двох випадках:


Случайные файлы

Файл
8827.rtf
70807-1.rtf
159644.rtf
45765.rtf
174856.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.