Правове забезпечення реалізації процедур закупівель товарів, робіт, послуг за рахунок коштів митних органів (145458)

Посмотреть архив целиком











КУРСОВА РОБОТА



На тему:



«Правове забезпечення реалізації процедур закупівель товарів, робіт, послуг за рахунок коштів митних органів»











Дніпропетровськ 2008


Вступ


Введення в дію влітку 2000 року Закону України «Про закупівлі товарів, робіт та послуг за державні кошти» пройшло якось повз увагу широкої громадськості. Та й у самих розробників, схоже, не було повної ясності, якого джина вони випустили з пляшки. Невелике управління в Міністерстві економіки, кілька службовців в обласних державних адміністраціях, що уповноважені відповідати за проведення закупівель, – ото, мабуть, і всі на той час бойові багнети. Хоча в розвинутих країнах орган, який координує питання закупівель, є окремим державним комітетом зі статусом на рівні нашого Фонду державного майна. Нововведення було, швидше, відчіпним для настирливого та надміру скрупульозного Заходу, ніж внутрішньою потребою українського суспільства.

Тендерне законодавство належить до одного з найбільш інтелектуальних, з ним може позмагатися хіба що законодавство про захист авторських прав. Адже саме на цьому полі, де зіштовхуються інтереси влади та бізнесу, взаємини між ними регулюються нормами не адміністративного, а цивільного права. Причому в західних країнах процес не зводиться лише до правил закупівлі товарів, робіт та послуг – це цілий комплекс відносин між публічним та приватним секторами. Це правила створення підприємств з часткою публічного майна, умови їх входження в ринок, це забезпечення конкурентного середовища та прозорості операцій, неупередженості в прийнятті рішень. Врешті-решт, це чіткий, недвозначний порядок проведення операцій з публічними коштами.

Ринок громадських закупівель в ЄС охоплює близько 11% ВВП співтовариства. З них 20% становлять послуги, 45% – товари, 35% – роботи. За рахунок бюджетів на центральному рівні здійснюється від 10% (ФРН) до 50% (Великобританія), на регіональному – від 20% (Великобританія) до 50% (Франція) закупівель. У секторі, де замовником є не бюджет, а інші агенти ринку публічних замовлень – комунальні підприємства, державні підприємства-монополісти тощо, – співвідношення становить від 15% (Франція) до 40% (ФРН).

Місткість цього ринку в Україні хоча й скромніша (відповідно до закону, поки що йдеться про закупівлі лише за рахунок бюджетних коштів), та все одно приваблива – близько 20% зведеного бюджету України. Цікавляться цим сектором як відносно цивілізований бізнес, так і спритні ділки. Адже якщо приватизація є актом скороминучим, то бюджетні організації й установи завжди закуповуватимуть товари, роботи та послуги в приватному секторі. Тому нині паралельно відбуваються два процеси: розробка чітких та недвозначних правил створення конкурентного середовища – з одного боку та надання певним фірмам ексклюзивного права обслуговувати бюджет під благородним приводом захисту вітчизняного виробника – з другого. І нашумілий приклад з виробником вітчизняного інсуліну – лише слабкий відгомін такого лобізму, який у випадку з «Індаром» неможливо було сховати в надрах Кабміну через надто високий рівень суспільного інтересу.

Якщо правова база функціонування ринку державних закупівель нині в Україні більш – менш забезпечена, то науково-теоретичне та методологічне обґрунтування найбільшого товарного ринку в країні, який власне створюють державні закупівлі, практично відсутні. Формування матеріальних потоків на ринку товарів України і генерованих ними фінансових і інформаційних потоків є макрологістичною системою, яка за останні 30–40 років досить успішно формується і розвивається у розвинутих країнах Заходу. Разом з тим до 2004 року в Україні не було опубліковано жодного монографічного дослідження чи статті у наукових періодичних виданнях. «Вісник державних закупівель» Міністерства економіки України подає лише інформативні матеріали про організацію тендерних торгів та про зміни у законодавчій базі. На сьогодні існує чимало інформаційно-аналітичних публікацій з даного питання, проте достатньо мало науково-теоретичних публікацій з даного питання [12.56].

Як бачимо, тема закупівель за державний кошт товарів, робіт і послуг є наболілою і дуже актуальною для України. Саме тому метою даної роботи є дослідження існуючого законодавства про закупівлі митними органами товарів, робіт і послуг за державні кошти, еволюції його становлення та прогнозування імовірних напрямків його подальшого розвитку.




1. Поняття та сутність закупівель за державні кошти


Формування стратегії і нормативної бази закупівельної політики держави – найважливіше завдання, що вирішується в процесі становлення ринкової економіки, адже держава є найбільшим покупцем товарів і послуг не лише на внутрішньому ринку, а й на світовому, зокрема, на континентальному ринку Європи.

Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 року №1490-Ш (далі Закон), хоча з прийняттям Закону «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»», вже є недіючим, але, поки що, це єдиний законодавчий акт, що дає нам визначення основних понять у цій сфері. Відповідно до даного закону державна закупівля – придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні кошти у порядку, встановленому цим законом, при цьому здійснення закупівлі одним замовником в інтересах іншого забороняється, крім випадків здійснення закупівлі товарів на засадах міжвідомчої координації. Відповідно ж до Постанови Кабінету міністрів України Про здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти від 28 березня 2008 р. №274 (далі – Тимчасовий порядок), що набув чинності 2 квітня 2008 року державна закупівля це – придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні кошти в установленому цим Тимчасовим положенням порядку. [3 п. 1]

Згідно з підпунктом 4 пункту 2 Тимчасового положення, державні кошти – кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, державні кредитні ресурси, а також кошти Національного банку, державних цільових фондів, Пенсійного фонду, фондів соціального страхування, які спрямовуються на придбання товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення діяльності зазначених органів.

Відповідно до підпункту 13 пункту 2 Тимчасового положення, розпорядники державних коштів – органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, інші органи, установи та організації, визначені Конституцією і законодавством України, підприємства, установи чи організації, утворені в установленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов’язань і здійснення платежів.

Також пунктом 3 постанови визначено, що державні, у тому числі казенні підприємства, установи та господарські товариства, у статутному капіталі яких державна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, їх дочірні підприємства, а також підприємства і господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків належать державним, у тому числі казенним підприємствам і господарським товариствам, у статутному капіталі яких державна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків (далі – підприємства), здійснюють закупівлю в установленому Тимчасовим положенням порядку. Таким чином підприємства до встановлення Кабінетом Міністрів України особливостей здійснення ними закупівлі, здійснюють закупівлі у порядку, встановленому Тимчасовим положенням, не лише за державні кошти, визначені в підпункті 4 пункту 2 Тимчасового положення, а також за інші власні кошти підприємств, отриманні від фінансово-господарської діяльності.

Всі негативи взаємовідношень держави і бізнесу стають дуже помітними, коли мова йде про державне замовлення (закупівлі). Навіть в розвинутих країнах корпорації втрачають залишки цивілізованості в боротьбі за частку «державного пирога». Неупереджена статистика свідчить, що навколо державних замовлень здійснюється біля 40% всіх корупційних діянь в США, Західній Європі, Японії і в країнах Азії, що швидко розвиваються [12.56].

Неефективність закупівлі може призвести до надмірних витрат у формі:
• підвищення цін;

закупівлі непридатного, низькоякісного обладнання;

придбання обмежених та/або низькоякісних послуг;

відстрочення реалізації проектів;

несприятливих і неповних умов контрактів для замовника.

Отже, виходячи з вищенаведеного, основними вимогами до закупівель, державних є:

економічність;

справедливість і неупередженість;

гласність;

ефективність процесу;

звітність.

Закон «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» передбачав принципи державних закупівель, до яких:

максимальна економія та ефективність;

добросовісна конкуренція серед учасників;

відкритість та прозорість на всіх стадіях державних закупівель;

недискримінація учасників;

об'єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій;

запобігання проявам корупції;

вільного доступу, відкритості та доступності інформації з питань закупівель, у тому числі для громадян України та громадських організацій.

Державні закупівлі здійснюють на конкурсних засадах, що має певні переваги, основними з яких є:


Случайные файлы

Файл
179420.rtf
66658.rtf
114939.rtf
18249.rtf
32338.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.