Правові основи забезпечення здійснення своїх повноважень митними органами України (145422)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Одеська національна юридична академія»

Судово-адміністративний факультет

Кафедра морського та митного права









Курсова робота


«Правові основи забезпечення здійснення своїх повноважень митними органами України»



Студентки 3 курсу III групи

денної форми навчання

Добжанської Тетяни








Одеса 2010р.



ПЛАН


Вступ

Розділ I. Підстави наділення повноваженнями органи державної влади

1.1 Поняття та зміст терміну «повноваження»

1.2 Класифікація повноважень

Розділ II. Особливості реалізації повноважень митними органами

2.1 Адміністративна діяльність

2.2 Правоохоронна діяльність

2.3 Кримінально-процесуальна діяльність

Розділ III. Правова база забезпечення здійснення повноважень митними органами

Висновки

Список використаних джерел




Вступ


Актуальність даної теми.

Невід’ємною складовою функціонування суверенної незалежної держави є формування та реалізація нею державної політики у сфері митно-правового регулювання суспільних відносин.

Митний орган – спеціально уповноважений орган виконавчої влади в галузі митної справи, на який відповідно до Митного кодексу та інших законів України покладено безпосереднє здійснення митної справи.

Таким органом нині є Державна митна служба України, яку було створено Указом Президента України «Про державну митну службу України» від 29 листопада 1996 р. Держмитслужба стала правонаступником ліквідованого Державного митного комітету України.

Зі становленням України як суверенної, незалежної держави особливого значення набуло забезпечення її економічної самостійності, обов’язковим елементом якої є митна справа.

Перед нашою державою постала об’єктивна потреба переосмислення загальних проблем формування та здійснення митної політики як елементу державної політики.

Нагальною потребою виступає необхідність у визначені системи повноважень органів митної галузі, їхнє нормативне закріплення, а також розгляд перспективи щодо розширення цих повноважень.

Сучасний етап формування та розвитку митної галузі вимагає визначення форм взаємодії між митними органами України і недержавними органами, фізичними особами. Реалії сьогодення потребують необхідного наукового осмислення та визначення змісту таких правовідносин, що виникають між митними органами України, з одного боку, та іншими органами з другого.

Об’єкт даної роботи – повноваження митних органів.

Ціль курсової роботи:

Проаналізувати стан правового забезпечення реалізації повноважень митних органів України та розглянути перспективи щодо його удосконалення.

Задачі курсової роботи:

  • розкрити поняття терміну «повноваження»;

  • надати класифікацію повноважень органів державної влади;

  • охарактеризувати повноваження митних органів;

  • розглянути нормативну базу регулювання повноважень та пропозиції щодо його вдосконалення.




Розділ I. Підстави наділення повноваженнями органи державної влади


1.1 Поняття та зміст терміну «повноваження»


Єдиного визначення щодо поняття «повноваження» в літературі немає. Існує думка, що – це «право, надане кому-небудь для здійснення чогось...»1. Деякі науковці розуміють під повноваженням офіційно надане кому-небудь право певної діяльності, ведення справ.

Також під поняттям «повноваження» розуміють вид та міру владного впливу посадової особи на зацікавленого учасника правовідносин з метою задоволення його законного інтересу, досягнення певного соціально корисного результату.

Повноваження — це сукупність прав і обов’язків державних органів, посадових та інших осіб, закріплених за ними у встановленому законодавством порядку для здійснення покладених на них функцій.2

Юридична наука трактує даний термін так: «повноваження - сукупність прав і обов'язків, реалізованих в обов'язковому порядку за наявності об'єктивних підстав».

Багатьма дослідниками повноваження розглядаються як об’єкт дослідження загальної теорії держави та права, предметом теорії повноважень виступає частина предмета теорії держави та права. Об’єкт – це те, що підлягає вивченню за допомогою пізнавальних засобів та прийомів відповідної науки. В даному випадку науки теорії держави та права.

Підставою такого дослідження поняття повноважень є те, що вона, на відміну від інших галузевих юридичних наук, вивчає «те єдине загальне, яке притаманне державі та праву в цілому, і отже, кожному державно-правовому явищу в безкінечній їх розмаїтості.

Повноваження являє собою частинку державно-правової матерії, а теорія держави та права дозволяє проникнути в її глибину.

Використовуючи такі способи пізнання як індукцію та дедукцію, можна здійснити аналіз та синтез цього терміну розклавши його на такі складові, як права та обов’язки суб’єктів правовідносин. До юридичного складу повноважень входять обов’язки державних органів, громадських організацій, посадових осіб та інших осіб, які закріплені за ними у встановленому законодавством порядку.3

Інші джерела характеризують поняття «повноваження» як обмежене право використовувати матеріальні, фінансові, трудові та інші ресурси підприємства і спрямовувати зусилля підлеглих працівників на виконання встановлених завдань4.

Термін «повноваження» близький за змістом з терміном «компетенція». Разом з тим вони відрізняються насамперед за повнотою елементів, які є складовими того чи іншого явища. Визначаючи дані поняття, вчені неоднаково підходять до їх розмежування. Так, Нерсесянц В. вважає, що компетенцією державного органу є встановлені правом повноваження у визначеній сфері державної діяльності з визначених предметів відання. Дотримуючись такої точки зору, можна дійти висновку, що компетенція державного органу – це ті самі повноваження, однак відповідним чином встановленні конкретному органу. Встановлення компетенції, Ю.Тихомиров, це нормативне закріплення предметів відання, прав і обов’язків.

Але у поняття компетенції входять і юридичне закріплення цілей, завдань та функцій. Тому більш точним є висновок Авер’янова, який пише, що за своєю природою компетенція органів державної влади – це юридичне відображення (опосередкування) покладених на них функцій у спеціальних, так званих компетенційних (статусних) нормативно-правових актах шляхом закріплення цілей, завдань та необхідного для їх реалізації комплексу прав і обов’язків , тобто державно-владних повноважень.5 Тому компетенція державних органів є явищем значно ширшим від їхніх повноважень, оскільки включає в себе не лише права і обов’язки цих органі але й предмет відання , юридичне закріплення призначення, завдань та функцій органу.6

Отже, конкретний комплекс прав та обов’язків, якими наділені органи державної влади, безпосередньо утворює собою повноваження. А їх сукупність складає компетенцію певного державного органу. Повноваження разом з його компетенцією становлять правовий статус органу влади.


1.2 Класифікація повноважень


Компетенція являє собою систему державно-владних повноважень щодо здійснення державної влади.7 Тому класифікація таких повноважень є досить важливою та актуальною, а її освоєння дозволяє посадовим особам, депутатам і працівникам державних органів правильно визначати повноваження, вірно їх оцінювати та уміло застосовувати. Мова, в даному випадку, ведеться про класифікацію повноважень за трьома критеріями: а) за характером повноважень, їх змістом й способам здійснення; б) за видами суб'єктів, що використовують владні повноваження; в) за режимом застосування владних повноважень.

Відповідно до першого критерію – владні повноваження можна умовно розділити на кілька груп. Кожна група охоплює однорідні за своєю спрямованістю, але різні за юридичними способами здійснення владні повноваження.

Перша група охоплює повноваження по прийняттю імперативних рішень. Для їхнього юридичного позначення використовуються різні формули: "вирішує" (самостійно, спільно, за узгодженням, попередньо, з подальшим затвердженням), "встановлює" (порядок регулювання, дій і т.п.), дає вказівки, бере участь (в обговоренні питань, прийнятті актів).

Друга група владних повноважень включає повноваження по збору, аналізу та використанню інформації, вивченню ситуації й оцінці пропозицій. Для неї характерні наступні повноваження: "запитує", "одержує", розглядає", вивчає, "вносить пропозиції".

Третій групі характерна така загальна властивість, як міра зіткнення й контактів з повноваженнями інших суб'єктів. До них можна віднести: координацію (об'єднання зусиль і діяльності різних організацій), узгодження,"сприяння", "досягнення домовленості", "укладання угод".

Четверта група повноважень виділяється за методами організаційно-інструктивного впливу на "пасивну сторону" владних відносин з метою спонукати її діяти в загальнім руслі правових актів і відповідно до пропонованої орієнтації. Сюди можна віднести такі повноваження, як організація, "інструктування", "методична допомога", "консультування", узагальнення досвіду, "стимулювання", "підтримка".

П'ята група охоплює владні повноваження контрольно-оцінного характеру. А саме, "контролює", "перевіряє", "заслуховує", "підводить підсумки", "оцінює", "скасовує", "призупиняє", "застосовує заходи відповідальності".


Случайные файлы

Файл
168723.rtf
avtoreferat.doc
28693-1.rtf
240-0585.DOC
185774.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.