Наслідки гріхопадіння. Обітниця Спасителя (138786)

Посмотреть архив целиком

Українська Православна Церква

Київський Патріархат

Волинська Духовна Семінарія





Кафедра Священого Писання



СЕМЕСТРОВА РОБОТА


«Наслідки гріхопадіння. Обітниця Спасителя»






Студента I курсу ВДС


Науковий керівник: викладач ВДС

о. Петро Герасимук







м. Луцьк 2007р.


ЗМІСТ


І. ВСТУП

II. ХИТРІСТЬ ДИЯВОЛА І СПОКУСА ЄВИ

III. АДАМ І ЄВА СПОЖИВАЮТЬ ЗАБОРОНЕНИЙ ПЛІД

IV. ЗАКЛИК ГОСПОДА ДО ПОКАЯННЯ

V. НАСЛІДКИ ГРІХА І ОБІТНИЦЯ ГОСПОДА

VI. ВИСНОВОК

VII. БІБЛІОГРАФІЯ



І. ВСТУП


Людина, як вінець Божого творіння, була створена особливою радою Пресвятої Тройці. Бог створив людину на образ Свій. Тіло людини, як і тіла всіх земних істот, створене із землі. Але духовна природа людини є безпосереднім подихом Божих, уст. "І сотворив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина душею живою" (Бут. 2, 7).

Але тут ні в якому разі не можна допускати, що душа людини є частиною Божого Єства. Людська душа є твариною, створеною, як і її тіло. Вона тільки містить у собі образ свого Творця. І цей образ в людині, згідно із вченням святих отців Церкви, відображений в її душі, а саме – в її духовності: розумі, почуттях, волі. А "подоба Божа" – це направлення цих даних Богом сил до Бога через їхній вільний розвиток і вдосконалення аж до уподібнення до свого Творця.

Отже, кінцева мета, яка поставлена Творцем перед людиною, – це бути досконалими, "як досконалий Отець ваш Небесний" (Мт. 5, 48).

Місцем постійного життя та діяльності людини був рай – прекрасне місце, подібне до чарівного саду, яке було спеціально створене для людини всемогутністю Божою через Його особливу любов до Свого творіння. В цьому саду серед безлічі прекрасних райських дерев було два особливих — "дерево життя" та "дерево пізнання добра і зла". Плоди "дерева життя" були призначені для підтримки безсмертя в людині. А "дерево пізнання добра і зла" було спеціально вибране Богом для випробовування людини і виховання в ній послушності волі свого Творця.

Перебуваючи в раю, людина повинна була трудитися тут і доглядати за всім. Так вона мала розвивати свої творчі таланти і продовжувати справу свого Творця. Безпосереднє спілкування з природою давало людині можливість, через вивчення законів природи, збагачувати і поглиблювати свій розум, пізнавати Бога-Творця, Його Премудрість, Любов, досконалість і самій наближатися до цієї досконалості.


II. ХИТРІСТЬ ДИЯВОЛА І СПОКУСА ЄВИ


Святе Письмо нічого не говорить про те, як довго жили наші прародичі щасливим життям в раю. Йдеться тільки про існування родоначальника всякого зла – хитрого й лукавого змія-диявола. Він через свою гордість втратив можливість спілкування з Богом, втратив усяке блаженство. Колись перший серед ангельського світу, тепер він став дияволом, що дослівно означає "наклепник, обмовник, обманщик, спокусник". Він люто ненавидить Бога, а також всяку людину, в якій є відображення образу Божого. Але особлива ненависть в нього до кожного, хто живе з Богом, любить Бога й спілкується з Ним. І, взагалі, всяке добро, спокій, злагода, любов, невинність, порядок, послушність – все це стало ненависним для диявола. Тому з першої ж появи на землі людини, сотвореної на образ Божий, він старався розірвати благодатне спілкування людини з Богом, спотворити в ній образ Творця і втягнути її в свою вічну погибель.

Біблія говорить: "Змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив. І сказав він до жінки; "Чи Бог наказав: не їжте з усякого дерева?" (Бут. 3,1)

У цьому запитанні прихована підступна брехня, яка мала б відштовхнути жінку від спокусника. Але перші люди жили б такому середовищі, в якому було відсутнє всяке зло. Тому жінці, яка ніколи не зустрічалася з таким злом, як обман, була притаманна абсолютна довірливість. Вона просто помітила неточність у запитанні і відповіла, що Господь дозволив їсти плоди зі всіх дерев, крім одного, — із "дерева пізнання добра і зла", яке знаходиться посередині раю. Тому що Бог сказав: "Не їжте з нього і не доторкайтесь до нього, щоб вам не померти" (Бут. 3,3).

Тоді спокусник старається пробудити в жінці недовіру до Бога. Тому він говорить до неї: "Умерти — не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов боги, жінці глибоко в душу. Вони породжують душевну боротьбу і викликають цілу низку сумнівів. Що таке добро? Що таке зло? Як це можна пізнати? І коли вони зараз з Адамом живуть в абсолютному блаженстві, то яким же буде їхнє життя, якщо вони стануть "як боги"?


III. АДАМ І ЄВА СПОЖИВАЮТЬ ЗАБОРОНЕНИЙ ПЛІД


У такому збудженому й розтривоженому стані жінка звертає погляд на заборонене дерево. І тут всю майбутню долю всього людства вирішує зовнішній спокусливий вигляд забороненого плоду. "І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду та й з'їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з'їв" (Бут. 3,6).

Так найбільша і найстрашніша, найтрагічніша переміна в Історії людства звершилася — людина порушила Божу заповідь, людина проявила непослушність своєму Творцеві. Жінка послухала голосу змія-диявола, спокусилася через його обман і лукавство, і тепер сама вже стає спокусницею — вона спокушує свого чоловіка.

Результат нарушення Божої заповіді проявився в ту ж мить. У Адама і Єви насправді відкрилися очі, як обіцяв спокусник, – вони отримали пізнання. Але що вони пізнали? Вони пізнали перш за все те, що вони нагі, – вони пізнали сором, вони пізнали, що в їхній людській природі появилася якась недосконалість. А через це їм стало вже страшно показатися Богові і вони заховалися – тепер вони пізнали також страх, якого раніше не відчували й не знали.

Що ж тут відбулося? Не їсти плодів із "дерева пізнання добра і зла" означало для людини строгу заборону, під страхом смерті, переступати певну межу, заборону торкатися своєю, ще надто слабкою, незмужнілою природою, як тілесною, так і духовною, тієї межі, того середовища, яке було для неї смертельно небезпечним. І слова, сказані до людини Господом, "смертю умрете" зовсім не були словами погрози — це було застереження Творця Своєму творінню.

Але людина, затьмарена своєю силою, могутністю, а також своєю надзвичайною владою над природою, попавши під вплив спокусливих слів диявола, вже не могла зупинитися. Вона захотіла наочно випробувати свою волю — захотіла бути як Бог, захотіла зримо пізнати добро і зло. На ту розважливість, розсудливість, яка притаманна для дорослої людини, часу в неї не було. А розважливість тут була необхідною саме для того, щоби бодай оглянути саме дерево "пізнання добра і зла", щоб заглянути в його коріння. Але тут, на жаль, людина з дитячою наївністю тягнеться до самого плоду "пізнання добра і зла". А вкусивши плоду, пізнала зло, пізнала страх, сором, пізнала свою ницість, свою нікчемність перед своїм Творцем.

Тепер перед людиною відкрилася страшна запаморочлива безодня, вирватися з якої самій людині, без Божої допомоги, було вже не під силу. І ця безодня, влаштована дияволом і "ангелами" його, поглинула людину.


IV. ЗАКЛИК ГОСПОДА ДО ПОКАЯННЯ


Але люблячий Господь хоче врятувати людину, Він кличе її до Себе: "Адаме, де ти?" — взиває Він до людини, що вже согрішила. Цими словами Господь запитує Адама не про його місце знаходження. Він, як Всевідучий Бог, знає, де Адам знаходиться, і знає, що він зробив. Господь запитує, де він зараз перебуває своєю душею, в якому душевному стані. Цими словами Господь закликає Адама до покаяння, дає можливість усвідомити свій гріх, свою провину перед Творцем, закликає, щоб вій своєю душею виплутався із пут диявола і прийшов до Нього.

Але гріх вже увійшов у душу людини, вже затуманив у ній основні сили її душі, — розум, волю і почуття, — затуманив у ній сам образ Божий. Тепер благий закличний голос Господа спонукає Адама до бажання вже не розкаяння, а виправдання. Адам тепер уже зі страхом відповідає Господу: "Почув я Твій голос у раю і злякався, бо нагий я, — і заховався". І промовив Господь: "Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти з нього не їв?" Адам відказав: "Жінка, що Ти дав її, щоб зі мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв". Тоді Господь промовив до жінки: "Що це ти наробила?" А жінка сказала: "Змій спокусив мене, і я їла" (Бут. 3, 10-13).

Жінка, виправдовуючись, звинувачує змія-диявола. Чоловік, заради свого виправдання, звинувачує вже не тільки жінку, але й Самого Господа. "Жінка, що Ти дав її, щоб зі мною була, – говорить Адам, – вона подала мені з того дерева, і я їв". А жінка говорить: "Змій спокусив мене і я їла".

Отже, згідно з людською логікою, яка миттєво спотворилася через "пізнання зла", виходить, що в усьому винен не хто інший, як Сам Господь Бог. Чоловік не винен, — це Бог винен, що дав йому таку жінку. Але й жінка не винна, — це, знову ж таки, винен Бог, що допустив до неї змія, який спокусив її. А де ж тоді розум, воля, почуття, якими Господь наділив людину? Вони є, але вже у спотвореному вигляді. Розум, як бачимо, людина вже використовує не для пізнання Бога, а для того, щоб заховатися від Бога та доказово виправдати себе. Свою вільну волю людина вже використовує не для того, щоб її поєднувати з волею Божою, а всупереч їй — на задоволення особистих потреб. Чисті, щирі почуття любові до Бога, до свого Творця вже повністю спотворені через сам дотик до зла, а також через спотвореність розуму, — вже немає чистої любові до Бога, а є тваринний страх перед Тим, Хто може покарати.


Случайные файлы

Файл
183965.rtf
180115.rtf
91244.rtf
106803.rtf
154133.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.