Євангельська відповідь на органічно-моралістичну критику юридичного розуміння спасіння (138624)

Посмотреть архив целиком

Всеукраїнський Союз Об’єднань Церков ЄХБ

Українська Баптистська Теологічна Семінарія








КУРСОВА РОБОТА


ЄВАНГЕЛЬСЬКА ВІДПОВІДЬ НА ОРГАНІЧНО - МОРАЛІСТИЧНУ КРИТИКУ ЮРИДИЧНОГО РОЗУМІННЯ СПАСІННЯ



Назва предмета:

Систематичне богослов’я


Роботу виконав:

Студент групи СМ 2.07 О.В. Жданов


Викладач:

І.Д. Зелений, магістр богослов’я





Борислав

2008 рік


План


Вступ

1. Про що ми сперечаємось, або звідки це з'явилось

1.1 Суть дискусії

1.2 Історія конфлікту

2. Про те, що Біблія не підтверджує юридичний підхід

2.1 Термін "викуплення" – груба аналогія для законників?

2.2 Термін "нагорода" – стимул для бездуховних?

3. Про аморальність юридичного підходу

3.1 Про спотворення морального образу Бога.

3.2 Про розрив між Божою любов’ю та справедливістю

3.3 Про несправедливість жертви Христа

3.4 Про корисливість прихильників юридичного підходу

4. Про абсурдність правових відносин в богослов’ї

4.1 Про неможливість правових відносин між Богом і людиною

4.2 Про несумісність правових відносин з любов’ю

4.3 Про несумісність правових відносин зі смиренням грішника

5. Про те, що юридичний підхід псує людей в моральному відношенні

5.1 Про загрозу фарисейства

5.2 Про неможливість позбутись гріховності

5.3 Про стимулювання духовних лінощів

5.4 Про заохочення беззаконня

Висновки

Додаток. Юридичний підхід у вченні отців церкви


Вступ


Причина поділення християн на різні конфесії та деномінації полягає в тому, що вони сповідують різні доктрини. І характеризуючи відмінності між конфесіями, ми в першу чергу звертаємо увагу на ті доктрини, котрі їх розділили. Саме доктринальні розбіжності перетворюють на примару екуменічну ідею. Адже для того, щоб об’єднатись двом церквам, одній з них (або й обом) доведеться відмовитись від тих догматів, котрі є для них важливими, котрі, зрештою, визначають їх обличчя. Само собою зрозуміло, що це занадто тяжка жертва.

В світлі цього неминучими виглядають і міжконфесійні теологічні суперечки. Кожен буде відстоювати свою позицію, і це нормально, якщо тільки в ніхто з супротивників не використовуватиме недозволених прийомів, на кшталт маніпуляції термінологією чи свідомого спотворення позиції опонента. Ця праця носить полемічний характер. Її мета – спростувати несправедливу, на наш погляд, критику протестантського вчення про спасіння з боку деяких православних теологів. Саме сотеріологія стала лінією розділення між православ’ям та протестантизмом. Тому дискусія про спасіння завжди носила і носитиме принциповий характер.

Саме з цієї причини необхідно окреслити ту сферу в полі дискусії, котра може стати ґрунтом для подібних маніпуляцій. Перш за все це термінологія, особливо біблійна термінологія, бо Біблія – єдине джерело, авторитетне як для православних, так і для протестантів. Одні й ті самі біблійні терміни мають різне значення для богословів цих двох конфесій. Тому один з розділів присвячено дослідженню двох найбільш спірних біблійних термінів.

Інша проблема полягає в тому, що наші опоненти стверджують a priori речі, котрі не є аксіомами для нас. Наприклад, відстоюється позиція, що два підходи до спасіння, про які і йтиме мова нижче, виключають один одного. На нашу ж думку, вони можуть співіснувати, про що свідчить, зокрема, досвід ранніх отців церкви.


1. Про що ми сперечаємось, або звідки це з'явилось


1.1 Суть дискусії


Отже, предметом нашої суперечки є вчення про те, як людина спасається. Хоча, в даному випадку, правильніше буде сказати: вчення про те, як Бог спасає людину, і від чого Він її спасає. Тут є два підходи. Один з них, який наші опоненти відстоюють як єдино правильний, ми умовно вважатимемо православним або східним (використовуючи назви – органічний, онтологічний), інший – умовно протестантським або західним (використовуючи назву – юридичний). Чому умовно? Тому що, для багатьох отців церкви, котрих глибоко шанують православні, вважаючи їх твори Божим об’явленням, юридичний підхід був зовсім не чужий. Так само, для більшості протестантів онтологічне розуміння спасіння не виглядатиме єрессю (якщо це розуміння без крайнощів). Протестанти не використовують органічний підхід до розуміння спасіння не через його хибність, а з більш банальної причини. Причина полягає в тому, що вони ніколи нічого про нього не чули.

Отже, онтологічний підхід полягає в тому, що Бог спасає людину від гріха (зрозуміло, мається на увазі не гріховний вчинок, а "первородний гріх"). Гріх це "глубокое наследственное повреждение человеческой природы, ставшей смертной и тленной, расстройство образа Божия, вследствие прослушания первых людей, и носящее конститутивный, а не духовно-нравственный характер1". Отже, якщо гріх є пошкодженням людської природи, то спасіння полягає у відновленні, або лікуванні цієї пошкодженої природи всього людства. Син Божий Ісус Христос приєднує до Своєї божественної природи ушкоджену людську і зціляє, відновлює її. Людство при цьому розглядається як єдиний організм (звідси – органічний підхід). Спасіння – процес, котрий продовжується все людське життя. Покаяння при цьому недостатньо, бо воно відміняє провину, не зачіпаючи природи людини.

Юридичний підхід полягає в тому, що Бог спасає людину від гріха, котрий розуміється як провина, вчинений збиток, злочин проти Божої праведності. Виходячи з порядку, встановленого Богом в творінні, стає необхідним, щоб за цим порушенням послідувало б або відшкодування збитку, або покарання. Людина не може зробити таке відшкодування збитку, ніхто не може повернути Богові те, що завинила Йому людина через гріх, крім того, хто над усе, окрім Бога, тобто Сам Бог. Тому лише Христос, який один є одночасно Богом і людиною, може спокутувати вину людини. Христос не був підвладний смерті, але узяв її на Себе добровільно і тим самим одержав заслугу, що безмірно перевершує гріхи всіх людей. Даруючи цю заслугу людям як спокутування їх гріхів, Він відновлює порушений порядок, і людина примиряється з Богом.

Оскільки ми не приймаємо, в даному випадку, логіки "або-або", яку нам прагнуть нав’язати опоненти, то доводи на користь онтологічної теорії не розглядатимуться нами як аргументи проти теорії юридичної. На нашу думку, ці теорії можуть співіснувати.


1.2 Історія конфлікту


Рання церква не мала детально розробленого вчення про спасіння. Але ми можемо побачити, як безпосередньо в Біблії, так і у вченні ранніх отців церкви твердження як на користь однієї, так і іншої теорії. До біблійних текстів ми звертатимемось постійно, підбірку цитат з отців церкви наведено в додатку. Зокрема, можна навести такі імена як Іріней Ліонський, Афанасій Великий, Кирило Єрусалимський. Тобто в свідомості цих богословів не існувало жодної суперечності між онтологічним і юридичним підходом в спасінні.

Конфлікт виникає пізніше, коли на християнському Сході і на Заході по-різному розвивається богословська думка. Для Сходу був характерний містичний шлях богопізнання, традиції якого були закладені Псевдо-Діонісієм Ареопагітом. В ключі цієї традиції, зміна людської природи на найглибшому рівні, її "обоження", тобто онтологічна зміна, була цілком закономірним розумінням спасіння. Тому органічна теорія розвивалась і зміцнювалась в середньовічному православному богослов’ї.

Західна богословська думка розвивалась в принципово іншому напрямку. Для латинського богословського мислення завжди був характерний юридичний акцент, що є спадщиною римського права. Крім того, відносини в середньовічному західному суспільстві будувались на феодальній ієрархії, вираженням якої став принцип васалітету. Між васалом і сеньйором завжди встановлювався юридичний договір, котрий врегульовував права та обов’язки кожної сторони. Безумовно, богослов’я не залишилось поза межами цієї середньовічної парадигми. Відносини між Богом і людиною стали розглядатись за аналогією відносин васала з сеньйором. Гріх розумівся як порушення васальних обов’язків, і потребував покарання або компенсації. Вважається, що юридичну теорію в її класичному вигляді сформулював Ансельм Кентерберійський (1033 - 1109). "По мнению Ансельма, грех по сути своей есть отказ воздавать Богу должное. Отказываясь воздавать Богу должное, мы отнимаем у Бога то, что принадлежит Ему по праву, и тем самым оскорбляем Его. Мы, грешники, должны возместить Богу то, что забрали у Него. Но простого возмещения недостаточно. Ибо, забирая у Бога принадлежащее Ему, мы оскорбляем Его, и помимо возврата отнятого должна быть какая-то дополнительная компенсация или удовлетворение за нанесенное оскорбление2". Ця теорія продовжувалась розвиватись в схоластиці, вона ж призвела, наприклад, до практики індульгенцій.

Протестанти успадкували у католиків юридичний підхід до спасіння. Будучи врівноваженою вченням Лютера про виправдання благодаттю через віру, юридична теорія позбулась крайнощів і відхилень, властивих її схоластичному розумінню. Так само, як і католики, протестанти розглядають спасіння не в плані зміни людської природи, але в плані зміни відносин людини і Бога.

Особливої гостроти неприйняття юридичного підходу набуло в російському православному богослов’ї ХІХ – ХХ століть. Для цього є певні причини. Справа в тому, що починаючи з XVII століття в російському богослов'ї насаджувалось західне, юридичне розуміння спасіння. Здійснювали його вихідці з нещодавно приєднаної України, котрі були виховані в латинській традиції. Оскільки вони займали ключові позиції в церкві, то ця теорія утвердилась на довгі двісті років. Пізніше цей період назвуть "двохсотлітнім латинським полоном". Тому зрозуміло, що прагнучи повернутися до втрачених традицій, православні богослови досить агресивно виступали проти "латинської єресі". Розвиток і апологія східної теорії пов'язуються з іменами таких богословів як Анатолій Храповницький та Сергій Страгородський (1867— 1944), а в наш час – О.І. Осіпов.


Случайные файлы

Файл
ref-15228.doc
25077-1.rtf
83923.rtf
HPFS.DOC
61133.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.