Формування людини як особистості в умовах цілеспрямованого впливу (133192)

Посмотреть архив целиком














Формування людини як особистості в умовах цілеспрямованого впливу


Вступ


Демократизація освіти, надання їй державно-національної спрямованості вимагають від психолого-педагогічної науки пошуку нових шляхів якісного вдосконалення виховання підростаючої особистості. Науковці працюють над створенням такої моделі вихованості людини, яка б давала їй змогу оптимально вирішувати складні питання своєї життєтворчості, успішно досягати індивідуальних і суспільних цілей. Особлива увага звертається на розробку нових виховних технологій, які б забезпечували формування і розвиток у підростаючої особистості насамперед духовних здібностей як домінуючих і вирішальних для розвитку ціннісної системи людини. Водночас сучасна освітня практика породжує масовий рух, спрямований на побудову й використання різноманітних авторських виховних систем, які вимагають кваліфікованої наукової експертизи. Інноваційні ідеї торують собі шлях, долаючи ще не зжиті прояви директивного підходу до виховного процесу.

Теоретико-експериментальні дослідження у сфері закономірностей розвитку людини свідчать, що лише свідомо оволодіваючи в доцільно організованому виховному процесі, дитина розвиває свої сутнісні сили, стає повноцінною особистістю. У цьому процесі мають узгоджено взаємодіяти вихователь і вихованець, бо саме дорослий виступає посередником між культурою і підростаючою особистістю. Тому немає необхідних підстав вважати педагога лише помічником у процесі особистісного становлення вихованця, як наполягають деякі представники гуманістичної психології. Для більшої ефективності розгортання виховного процесу вихователь має зробити дитину своїм помічником, або, за висловом Ш.О. Амонашвілі, своїм соратником, коли вона активно допомагає у створенні самої себе. Таку позицію вважають більш логічною і в теоретичному, і в практично-виховному плані [1-4].

У сучасний час, на жаль, ще існує погляд на методи виховання як засіб переважного подолання негативних тенденцій у розвитку особистості, засіб перевиховання, а не спрямованого формування суспільного значущих властивостей і якостей. Це є свідченням укоріненого ставлення до дитини як до об’єкта виховної дії, ігнорування його ролі як суб’єкта діяльності.

Ідея особистісна орієнтованого виховання особливо актуальні для нашої країни. В силу різних соціальних пост революційних змін був фактично порушений механізм передання емоційних зв’язків від покоління до покоління. Тривалі роки жінці поступово «нав’язувалась» чоловіча соціальна позиція виробничниці, сім’ї ж відводилась другорядна роль. Розкріпачення жінки досягалося ціною втрати глибоких емоційних відносин у сім’ї з дітьми. Культивування однотипного державного виховання (ясла, дитсадок, школа з подовженим днем навчання) призводили до заперечення розуміння, прийняття, визнання дитини, а в сім’ї втрачалося почуття любові. Через це діти позбавлялися досвіду повноцінного духовного саморозвитку й можливості цінувати своє життя і життя інших.

Особистісно орієнтований підхід до виховання й нинішньому його варіанті певною мірою ґрунтується на методологічних принципах західної гуманістичної психології: самоцінності особистості глибокої поваги та емпатії до неї, врахування її індивідуальності [1; 6].

На жаль, в організації особистісно орієнтованого підходу мало приділяється уваги психогімнастиці.

Наше дослідження спрямоване на виявлення ефективності психогімнастики у формуванні особистості дошкільників.

Актуальність даної проблеми й обумовила вибір теми нашого дослідження: «Формування людини, як особистості, в умовах цілеспрямованого педагогічного впливу».

Об’єкт дослідження – це становлення особистості людини в період дитинства.

Предмет дослідження – цілеспрямованість та інноваційність виховних впливів на розвиток особистості.

Мета: теоретично обґрунтувати та експериментально дослідити вплив цілеспрямованості інноваційного виховання на становлення особистості людини.

Гіпотеза дослідження – у своєму дослідженні ми виходимо з припущення про те, що застосування колекційних програм, розроблених на основі психогімнастики за принципом особистісно орієнтованої педагогічної взаємодії буде позитивно впливати на становлення особистості в період дошкільного дитинства.

Завдання дослідження:

  1. На основі аналізу наукових джерел розкрити сутність понять «виховання», «виховний вплив», «психогімнастика», виявити їх психологічну характеристику, дослідити ефективність виховних впливів на становлення особистості.

  2. Теоретично обґрунтувати необхідність застосування колекційних програм для розвитку особистості в період дитинства.

  3. Експериментально перевірити ефективність психогімнастики, як засобу емоційного впливу на формування особистості дошкільника.

Методи дослідження: аналіз наукової літератури з проблеми дослідження, спостереження, експеримент, кількісний та якісний аналіз результатів.


Розділ 1. Теоретичні основи проблеми формування людини як особистості в умовах цілеспрямованого впливу


1.1 Концепції психологічних основ виховання в сучасній педагогічній психології


Психологія виховання досліджує психологічні особливості й закономірності формування людини як особистості в умовах цілеспрямованого педагогічного впливу.

Теоретичну основу систем виховання складають психологічні й педагогічні учіння, які панують у певному суспільстві. Філософські, релігійні й соціально-політичні концепції створюють основу методології виховного процесу. Педагогічна наука опікується питаннями розроблення цілей, змісту її методів організації виховання. Психологія ж покликана досліджувати психологічні й соціально-психологічні механізми та здійснення ефективного виховного процесу. Різні соціально визначені цілі виховання по-різному визначають і його зміст, і характер його методики.

Сьогодні існує широке розмаїття теорій виховання. Виховні системи Західної Європи в основу виховання покладають філософію позитивізму та екзистенціалізму. В Америці на початку 20 століття широкої популярності набули виховні концепції, що базуються на методології біхевіоризму й психоаналізу.

Сучасний представник американської наукової школи виховання А. Бандура – автор необіхевіористичної концепції соціального на учіння вважає, що в на учінні як зміні поведінки вихованця доцільно виділяти два різні види: на учіння із самостійним пошуком реакцій і з підкріпленням готових реакцій – це предмет вивчення біхевіоризму, та на учіння з одержуванням через спостереження та без підкріплення готових реакцій з різних джерел. Таке на учіння й є предметом аналізу в соціально-когнітивній теорії А. Бандури [5, 215], суть якої полягає у спроможності людини засвоїти нові форми поведінки завдяки самореалізації, тобто у здатності її пізнавальних процесів через символічні моделі виробляти, засвоювати й зберігати досвід, який слугує орієнтиром для подальшої поведінки. Основними процесами научіння через спостереження є кілька взаємопов’язаних компонентів:

  1. Увага, як зосередження забезпечує орієнтацію в якостях середовища і в діях моделі.

  2. Розуміння здійснює розшифрування й інтерпретацію дій моделі, спрямованих на виявлення правил поведінки, яка спостерігалась. Це здійснюється на основі попереднього досвіду ієрархічної системи правил, яка умовно поділяється на три рівні:

  • рівень правил-цілей;

  • рівень правил-планів усіх дій;

  • рівень правил виконання окремих дій.

  1. Кодування виявлених правил відбувається за допомогою образів та мовних символів.

  2. Збереження здійснює функції запам’ятовування й утримуванням в пам’яті характеристик поведінки моделі, що спостерігалось.

  3. Мотивація як передбачення позитивних наслідків використання вікарної засвоєної моделі поведінки спонукає до посилення процесів уваги, розуміння, кодування й повторювання.

Детермінантами розвитку змістовних і процесуальних характеристик соціального научіння особистості виступають дорослі, а також раніше набуті знання та вміння конкретного й загального змісту.

Б.Ф. Скіннер – автор теорії оперантного научіння пояснював суть цієї форми здобування досвіду так. Індивід здійснює різноманітні поведінкові реакції, деякі з них підкріплюються. Підкріплена реакція набуває тенденції до повторення, а непідкріплена або покарана згасає [5, 217].

Для радянської системи виховання основною його метою було формування таких особистісних якостей людини, які б забезпечували конформність її у ставленні до ідеологічних настанов, лояльність до правлячої влади й жорстку керованість її соціальної поведінки державними інструментами. І хоча в кожній концепції (Л.С. Виготського, А.С. Макаренка, Т.С. Шацького, П.П. Блонського та ін. [7]) були раціональні зернини, виховання в межах цих теоретичних парадигм розумілось як програмована модифікація й контроль поведінки вихованця, як певний технологічний процес центральною ланкою якого визнавалась панівна активність вихователя й некритичне сприймання та засвоювання ідеологічної інформації вихованцем, виробляння в нього правильних поведінкових навичок.

Виховна модель гуманістичної психології розвивається у працях К. Ясперса, К. Роджерса, А. Маслоу [1, 218] із середини минулого століття. Метою виховання є «повноцінно функціонуюча людина», «індивід», який може реалізувати себе в особистісному рості та само актуалізації в діяльності й спілкуванні з іншими людьми.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.