Психологічна консультація як самостійний метод психологічної допомоги (132701)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет

ім. М.П. Драгоманова








Курсова робота

на тему:

«Психологічна консультація як самостійний метод психологічної допомоги»





Студентки 42-пс групи ІV курсу

Інституту корекційної

педагогіки та психології









Київ-2009


План


Вступ.

  1. З історії розвитку психологічного консультування.

1.1. Становлення професіональної практики консультування.

1.2. Практика консультування в контексті філософських,

морально-духовних практик і вчень.

  1. Теоретичні аспекти психологічного консультування.

2.1. Відмінності між психологічною консультацією і психотерапією.

2.2. Етичні принципи в психологічному консультуванні.

  1. Мета і завдання психологічного консультування.

3.1. Структура процесу психологічного консультування.

3.2. Задачі й цілі психологічного консультування.

  1. Загальна характеристика методів проведення психологічної консультації.

4.1. Групи та види психологічного консультування.

4.2. Процедури й техніки психологічного консультування.

4.3. Напрями професіональної підготовки психолога-консультанта.

Висновки.

Використана література

Словник основних понять


Вступ


На даний час психологи, лікарі, педагоги зіштовхуються у своїй практиці з безліччю психологічних проблем, які важко або неможливо охарактеризувати клінічними термінами і не можна вирішувати в рамках традиційної психіатрії. Це проблеми повсякденного життя, пов'язані з труднощами розвитку і пристосування особистості, дисгармонією міжособистісних відносин, соціальними девіаціями (наркоманія, алкоголізм, розпад родини, СНІД і ін.), віковими кризами. Широке коло таких проблем і складає предмет щодо нової професійної галузі — психологічного консультування, що виділилося з клінічної психології і психотерапії.

Спектр проблем доволі широкий: труднощі на роботі (незадоволеність роботою, конфлікти з колегами і керівниками, можливість звільнення), невпорядкованість особистого життя і безладдя у родині, погана успішність у школі, невпевненість у собі і відсутність самоповаги, болісні коливання в прийнятті рішень, труднощі у зав'язуванні і підтримці міжособистісних відносин і т.ін. З іншого боку, психологічне консультування, як молода галузь психологічної практики, поки що не має суворо окреслених меж, у його полі зору є найрізноманітніші проблеми.

Деяка невизначеність предмета психологічного консультування відбивається в розмаїтості визначень. Так, ліцензійна комісія Асоціації службовців і менеджерів США, що видає дозвіл на приватну практику, пропонує наступне визначення: "Консультування — це сукупність процедур, спрямованих на допомогу людині у вирішенні проблем і прийнятті рішень щодо професійної кар'єри, шлюбу, родини, удосконалення особистості і міжособистісних відносин". Г. Беркс і Б. Стефайр (1979) запропонували трохи ширше визначення консультування: "Консультування — це професійне відношення кваліфікованого консультанта до клієнта, що звичайно визначається як "особа-особистість", хоча іноді в ньому беруть участь більше двох осіб. Ціль консультування — допомогти клієнтам зрозуміти, що відбувається в їхньому життєвому просторі й осмислено досягти поставленої мети на основі усвідомленого вибору при вирішенні проблем емоційного і міжособистісного характеру".


І. З історії розвитку психологічного консультування


Практично неможливо чітко відокремити консультування від психотерапії. До виходу у світ книги К. Роджерса «Консультування і психотерапія» консультуванням було прийнято називати одиничні і поверхневі контакти з клієнтом, більш тривалі контакти, спрямовані на глибоку реорганізацію особистості, позначалися терміном «психотерапія».

І консультування і психотерапія скоріше багатоелементні, ніж однорідні галузі знань і діяльності. Більш вірно буде розглядати консультаційні підходи і методи психологічної терапії. І консультування і психотерапія ґрунтуються на «плановому застосуванні методик, розроблених на базі загальноприйнятих психологічних принципів». І більшість західних дослідників вживають терміни «консультування» і «психотерапія» як синонімічні (Коттлер, Саханіан, Хейлі Дж, Блазер А.).

Як консультанти, так і психотерапевти використовують ті самі теоретичні моделі і підкреслюють, що необхідно цінувати клієнта як особистість, вислуховувати його співчутливо, сприймати сказане і заохочувати прагнення клієнта допомагати самому собі і відповідати за свої вчинки. К. Роджерс вважає, що консультування, консультативні бесіди, «з огляду на їхній цілющий ефект, можуть кваліфікуватися як психотерапія». І фактично протягом усієї своєї діяльності використовує ці терміни як взаємозамінні і рівнозначні на тій підставі, що вони можуть бути віднесені «до того самого основного методу, а саме серії прямих контактів з індивідом, спрямованих на те, щоб допомогти йому змінити свої психічні установки і поведінку. Незважаючи на те, що, може бути, й існують які-небудь причини для такої диференціації, та зрозуміло й те, що інтенсивне й успішне консультування нічим не відрізняється від інтенсивної й успішної психотерапії». Розгляд консультування як процесу психотерапії випливає із самої історії формування психологічного консультування.


1.1 Становлення професіональної практики консультування


У XIX-му столітті з'являються перші професійні консультанти, що намагаються зцілювати людей, допомагати їм у важкій для них ситуації за допомогою бесіди. У самостійну дисципліну психологічне консультування оформилося тільки 50 років тому, головним чином – у США. І за цей час бурхливого існування і розвитку практики консультування відбулося як чітке оформлення концептуального ядра, так і його розмивання. Вітчизняна історія психологічного консультування почала свій відлік не з «голови», а з «хвоста» американо-європейської історії консультування. Копіювання результатів чужої історії – справа вільна, необтяжлива, але безрезультатна і тупикова, тому що обов'язково призводить до перекручування базових понять і значень того цілісного явища, що ми відтворюємо в його прикладній, операційній його частині. До числа таких перекручувань у першу чергу ми відносимо й те, що, спостерігаючи факти емпіричної практики консультування, ми не маємо при цьому певну кількість ясних професійних форматів цієї практики, стандартів сертифікації підготовки і ліцензування діяльності професійних консультантів і їхньої наступної акредитації. Фактично не розробленою в концептуальному плані є проблема освіти консультантів. І звернення до історії консультування закладає для нас зерно проектування консультативної діяльності.


1.2 Практика консультування в контексті філософських, морально-духовних практик і вчень


Унікальність консультування полягає в тому, що його корені можна знайти у всій безлічі дисциплін і духовних практик, таких як філософія, релігія, педагогіка, медицина, психіатрія, соціальна робота, психологія родини. Розвиток цих дисциплін і, відповідно, практики консультування йшов нерівномірно. Органічно психологічне консультування входило в розвиток, життя і поширення філософських, релігійних вчень. Практично його можна знайти в будь-якій соціальній, духовній практиці, де воно присутнє як необхідний елемент існування і розвитку такої практики.
В часи палеоліту, як пишуть Дж. Коттлер і Р. Браун, першими фахівцям в галузі психічного здоров'я були служителі племінних язичних культів. Щоб випустити демонів з тіла одноплемінників, одержимих хворобою, вони проробляли дірки в їхніх головах. При всій радикальності цього методу усе-таки він ліг в основу консультативної роботи. Головним лікуючим засобом стала та обставина, що служителі культу для своїх одноплемінників фактично були носіями істин, що стали твердими і непорушними. Ці істини здатні були пояснити пристрій світу і місце в ньому самої людини. Від інших одноплемінників було потрібне прийняття цих істин як даності. Наявність світоглядної філософії регулювала внутрішнє життя людини, робила її більш стійкою. Але з розвитком людини і суспільства чим більш традиційними й устояними були культові обряди, тим менше вони могли просвітлювати і підтримувати людину, цю функцію могла виконати вже тільки вільна, не заформалізована, не канонізована практика. І в древній Мессопотамії і Персії, Греції і Римі насамперед практикою психологічного консультування займалися вже не тільки служителі культу, але й філософи, лікарі, подвижники духовних першовчень.

Першими дійсними консультантами можна назвати людей, що намагаються впливати на інших людей за допомогою своїх моральних вчень. До їхнього числа варто віднести в першу чергу родоначальників світових релігій, таких як Мойсей (1200років до н.е.), Мухаммед (570-362 р. до н.е.), Будда (500 років до н.е.), а також великих філософів стародавності: Лао-Цзи (600років до н.е.), Сократ (450 років до н.е.), Платон (400 років до н.е.), Аристотель (350 років до н.е.), і ін. Їх «консультативна діяльність» спиралася на потребу людини в духовному і пізнавальному поясненні світу, відповідно – на потребу людини в духовній, пізнавальній підтримці. Цю потребу в першу чергу психологічно могли задовольнити міфологічні описи, релігійні вчення, філософські пояснення і доктрини, а потім вже і наукові дослідження.


Случайные файлы

Файл
81598.rtf
80013.rtf
125939.rtf
85510.rtf
102660.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.