Психологічна допомога у сексології і сексопатології (132700)

Посмотреть архив целиком

Зміст



1.Вступ

2.Предмет і завдання сексології і сексопатології. Основні поняття і терміни

3. Визначення сексуального здоров'я

3.1. Фактори, що обумовлюють здорову сексуальність

4. СЕКСУАЛЬНІ РОЗЛАДИ У ПСИХІЧНО ХВОРИХ

4.1. Вуайеризм

4.2. Ексгібіціонізм

4.3. Зоофілія

4.4. Садомазохізм

4.5 Фетишизм

4.6. Трансвестизм

4.7. Транссексуалізм

4.8. Педофілія

5. Методи лікування сексуальних порушень

6.Психотерапія як система лікувальних впливів

6.1. Послідовність психотерапевтичних заходів

6.2. Комплексність психотерапії

6.3. Тривалість психотерапії

6.4. Психотерапевтична наступність

7. Методики психотерапії

8. Висновки

9. Використана література



Вступ



У сексології, як і в інших емпіричних і раціональних науках, у тому числі і нормативних, існує необхідність розробки критеріїв, за допомогою яких можна було б по можливості точно установити границю тим часом, що варто вважати нормальним і здоровим і тим, що розглядається як ненормальне, патологічне. Визначення будь-якої норми вимагає великої відповідальності, оскільки автоматично створюються критерії відхилення від неї з усіма наслідками, як для здоров'я, так і існування людини в суспільстві в цілому.

Розробка норм у сексології утруднюється тим, що вони повинні бути міждисциплінарними, відповідними специфіці сексології як науки, але це викликає заперечення двоякого роду. По-перше, міждисциплінарна норма повинна бути погоджена з нормами, розробленими всіма тими дисциплінами, окремі області яких входять до складу сексології. Однак у кожній з цих дисциплін розроблене власне поняття норми (наприклад, в етиці, педагогіці, медицині, праві), причому вони часто не тільки не збігаються один з одним, але в багатьох відносинах бувають навіть протилежними. По-друге, міждисциплінарна норма повинна створюватися на основі інших норм і узгоджуватися з ними. У ній повинні враховуватися вимоги норми в логічному аспекті, тобто міждисциплінарна норма повинна бути упорядковуючою; крім того, вона повинна мати мінімум розпоряджень, що регулюють спільне життя людей; в аспекті праксеології в ній необхідно чітко позначити шляхи, що ведуть до досягнення мети; у філософському аспекті необхідно враховувати ступінь відповідності змісту норми об'єктивної реальності; в аксеологічному аспекті норма повинна відбивати етичні і естетичні цінності і т.д. Усе це створює величезні труднощі для розробки міждисциплінарної сексологічної норми.

На сучасне розуміння норми в сексології принциповий вплив зробили три гетерогенні поняття :

1. Норма як міра цінності, як етична вимога, як моральний постулат; як норма ідеальна, тобто встановлена ідеальним суспільством, зразкова поведінка. Такого роду норми з'являлися і змінювалися в процесі історичного розвитку суспільств, при цьому вони залежали від комплексу культурних факторів. Часто їх повідомляли абсолютними і «природними», на основі чого вважали самі собою що розуміються і не підданими критиці, хоча традиція не є достатньою підставою для узаконювання і не гарантує збереження актуальності змісту в нормі цінності, як і в будь-якій іншій нормі.

2. Норма як середня величина, виведена з визначеної частоти прояву визначених характеристик у статистичному розумінні і використовувана переважно в соціології. Це поняття норми не несе в собі оцінного значення, а границі норми можна нанести на криву Гауса. При цьому нормальним вважається все те що розташовується ближче до середини і зустрічається найчастіше, а ненормальним — те, що зустрічається порівняно рідко, причому ступінь ненормальності буде відповідати ступеню рідкості того чи іншого явища прагнень, чи установок поведінки.

Значний вплив такого розуміння норми на формування підходу до проблем сексуальності зв'язано з великим впливом, що зробили звіти, приведені Kinsey (1948, 1953), оброблені у відповідності з усіма вимогами статистики. Незважаючи на те, що цінність такого підходу до розробки поняття норми в сексології давно вже дискредитована, він усе ще має місце на рівні популярної інформації, сприяючи негативній оцінці тих осіб, що відносяться до «меншості», тобто задовольняють свої сексуальні потреби інакше, ніж більшість людей. Таким чином, розуміння норми як середнього показника суперечить одній з основних концепцій розвитку сексології, а саме концепції індивідуальних розходжень.

3. Норма в медико-психологічному аспекті не визначається ні критерієм цінності, ні ступенем частоти. Під поняттям «нормальне» розуміється здоров'я, тобто стан, необхідний для гарного фізичного, а також психічного і соціального самопочуття, незалежно від того, зустрічається він рідко чи часто й у якому ступені наближається до ідеального. У той же час ненормальними є ті форми поведінки, установки і бажання, що несприятливо впливають на внутрішню гармонію і самопочуття людини чи його партнера і викликають конфлікти і порушення здоров'я або функціонування в суспільстві.

Сексуальні розлади можуть бути мнимими чи реально існуючими, але в їхній основі лежать насамперед психологічні проблеми, якими повинні займатися фахівці.





Предмет і завдання сексології і сексопатології



Основні поняття і терміни



Термін "сексологія" з моменту свого виникнення позначав енциклопедичну галузь знання, що стоїть на стику цілого ряду дисциплін. У 1907 році в Німеччині вийшла у світ книга, яку можна визначити, говорячи сьогоднішньою мовою, як бестселер. Це була монографія Івана Блоха "Сексуальне життя нашого часу в її відносинах до сучасної культури", у якій автор уперше заявив про створення "науки про поле", що складається з ряду наук про людину — від медицини до філософії.

И. С. Кон визначає сексологію як "галузь знань, що комплексно вивчає соціальний і психологічний аспекти взаємини статей, а також фізіологію і патологію статевого життя" [1]. У цьому ж фундаментальному виданні Г. С. Васильченко запропонував визначення сексопатології як "галузі клінічної медицини, що вивчає функціональні аспекти статевих розладів, у тому числі поведінкові, особистісні і соціальні" [1].

Більш повне визначення дане цим же автором у 1990 році: "... А. М. Свядощ (1991) вважає, що "сексопатологія —це розділ клінічної медицини, що вивчає статеві розлади, їхнє походження, методи розпізнавання і лікування".

У книзі "Введення в сексологію" И. С. Кон пише:

Визначення місця сексопатології серед інших дисциплін виходить за межі теорії і безпосередньо впливає на практику лікування. Незважаючи на визнання, що відбулося в останні роки, "прав автономії" сексопатології як у нашій країні, так і за рубежем, існують різні думки про правомірність цієї автономії і її границь. На думку В. В. Кришталя і Б. Л. Гульмана (1997), до складу сексології входять нормальна сексологія, клінічна сексологія (сексопатологія) і судова сексологія. При цьому нормальна сексологія вивчає проблеми забезпечення біологічного, анатомо-фізіологічного, соціального, психологічного і соціально-психологічного забезпечення сексуального здоров'я людини, яке варто визначати не тільки як відсутність яких-небудь хворобливих змін у його організмі, що можуть приводити до зниження сексуальної функції, але як інтегральний комплекс взаємодіючих компонентів сексуальності. [33].

Завданням клінічної сексології (сексопатології) ці ж автори бачать вивчення всіх аспектів порушення сексуального здоров'я, а також діагностику, лікування і профілактику подібних порушень. Причому сексопатологію В. В. Кришталь і Б. Л. Гульман, слідом за Г. С. Васильченко (1977, 1983, 1990), підрозділяють на загальну і приватну. "Область загальної сексопатології — вивчення епідеміології, порушень і девіацій сексуального здоров'я, факторів ризику, причин і умов виникнення, проявів і плину цих порушень, основних закономірностей формування сексопатологічних симптомів і синдромів, розробка питань патогенезу і класифікації сексуальних розладів, загальних принципів їхнього лікування і профілактики" [34].

Предметом вивчення приватної сексопатології зазначені автори пропонують вважати окремі нозологічні форми порушення сексуального здоров'я і сексуальні девіації (відхилення). І, нарешті, судова сексологія, по їхньому визначенню, — "це галузь сексології, що вивчає сексуальну поведінку людини стосовно до норм цивільного і карного права, а саме девіантну сексуальну поведінку, що приводить до здійснення протиправних дій" [34].

Сьогодні можна впевнено затверджувати наступне: сексологія і сексопатологія, на відміну від багатьох інших "вузьких" наукових дисциплін, являє собою міждисциплінарну сферу людського знання. З цього випливає, що соціальні, культурологічні, психологічні, біологічні, антропологічні, педагогічні, правові, філософські й інші проблеми сексуальності складають тільки частину від загального, лише деякий аспект міждисциплінарної сексології.

Визначення сексуального здоров'я



Автори В. В. Кришталь і Б. Л. Гульман визначають сексуальне здоров'я як "інтегральний комплекс взаємодіючих компонентів сексуальності — біологічного (анатомо-фізіологічного), соціального, психологічного, соціально-психологічного, що забезпечує можливість оптимальної сексуальної адаптації до протилежної статі, сексуальній гармонії відповідно до норм соціальної й особистої моралі".

Цінність сучасного уявлення про сексуальне здоров'я складається, в ігноруванні формально-логічного постулату про те, що здоров'я — це відсутність яких-небудь хворобливих змін і проявів ("здоров'я — це відсутність хвороби"). Постійно зростаючий обсяг знань уможливлює затверджувати, що деякі проблеми в сфері сексу аж ніяк не говорять про хворобливі прояви і належать гнітючому числу практично здорових людей. Тим часом, повноцінна реалізація своєї сексуальності в умовах різних культур виявилася більш важливою для здоров'я індивідів, чим це передбачалося раніше.


Случайные файлы

Файл
138024.rtf
17698.rtf
112002.rtf
96973.rtf
12559.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.