Сумісна діяльність психолога та логопеда при роботі з дітьми логопедичних груп (131838)

Посмотреть архив целиком

ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ЛОГОПСИХОЛОГІЇ

    1. Логопсихологія як наука

    2. Мова дитини як засіб передачі інформації

    3. Організація та зміст діагностичної діяльності логопеда та психолога

ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 1

РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА КОРЕКЦІЯ У ДІТЕЙ ЛОГОПЕДИЧНИХ ГРУП

2.1 Комплекс мовних вправ

2.2 Комплекс психорозвиваючих вправ

2.3 Рекомендації вчителя-логопеда батькам щодо розвитку правильних мовних навиків

ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 2

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ




ВСТУП


Актуальність даної курсової роботи полягає в тому, що мовна функція є однією з найважливіших психічних функцій людини. Опанування дитиною мови сприяє усвідомленню, плануванню й регуляції її поведінки. Мовне спілкування створює необхідні умови для розвитку різних форм діяльності й участі в колективній праці. Порушення мови, обмеженість мовного спілкування можуть негативно впливати на формування особистості дитини, викликати психічні порушення, специфічні особливості емоційно-вольової сфери, сприяти розвитку негативних якостей характеру (сором'язливості, нерішучості, негативізму, відчуттю неповноцінності).

Логопедія — наука про порушення розвитку мови, їх подолання й попередження за допомогою спеціального коректувального навчання та виховання. Логопедія тісно пов'язана із загальною і спеціальною психологією, психодіагностикою. Логопедові важливо знати закономірності психічного розвитку дитини, володіти методами психолого-педагогічного обстеження дітей різного віку. Використовуючи ці методи, логопед може диференціювати різні форми мовних розладів та відмежовувати їх від мовних порушень, пов'язаних з інтелектуальною недостатністю, емоційними та поведінковими розладами. Знання психології допомагає логопедові бачити не лише мовний розлад, а перш за все, дитину, правильно розуміти взаємозв'язок її мовних порушень з особливостями психічного розвитку в цілому. Це знання допоможе йому встановити контакт з дітьми різного віку, вибрати адекватні методи обстеження їх мови, сприйняття, пам'яті, уваги, інтелекту, емоційно-вольової сфери, а також проводити більш ефективну логопедичну роботу.

Метою курсової роботи є вивчення взаємозв'язку в роботі психолога та логопеда.

Для досягнення мети слід розв'язати наступні завдання:

  1. провести теоретичний аналіз загальних питань логопсихології;

  2. визначити особливості мовного розвитку дитини;

  3. розглянути психолого-педагогічні методи корекції у дітей логопедичних групах;

  4. дати рекомендації батькам щодо розвитку правильних мовних навиків дитини.

Об'єктом курсової роботи є вивчення закономірностей навчання й виховання осіб з порушеннями мови та пов'язаних з ними відхилень в психічному розвитку.

Предмет – особливості взаємозв'язку в роботі психолога та логопеда.

Теоретико-методологічною базою даної курсової роботи послужили: праці про закономірності формування умовно-рефлекторних зв'язків, вчення П.К. Анохіна про функціональні системи, вчення про динамічну локалізацію психічних функцій (І.М. Сеченов, І.П. Павлов, А.Р. Лурія) та сучасне нейропсихолінгвістичне вчення про мовну діяльність. При вивченні й усуненні системних мовних порушень в сучасній логопедії широко використовуються дані психолінгвістики, що грунтуються на вченні Л.С. Виготського, А.Р. Лурія, А. А. Леонтьєва про складну структуру мовної діяльності, про операції сприйняття та породження мовного вислову Ф. де Соссюр, спеціальні роботи, присвячені окремим питанням психологічної діагностики та корекції Л.С. Цветкової, Же. М. Глозман, В. Віноградова та інших.

Значущість теми даної курсової роботи полягає в тому, що психолого-педагогічна корекція мови у дітей логопедичних груп повинна включати комплекс заходів, направлених на поліпшення загального психічного стану дитини, на формування у нього інтересу до мовного спілкування та необхідних навиків поведінки, на організацію правильного мовного виховання.




РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ЛОГОПСИХОЛОГІЇ


    1. Логопсихологія як наука


Логопсихологія — частина спеціальної психології, присвячена (1) вивченню причин, механізмів, симптоматики, течії, структури психічних розладів у людей з порушеннями мови первинного характеру; (2) визначенню механізмів їх психічної адаптації, а також (3) розробці системи психологічної допомоги цим людям.

Логопсихологія виникла як практична прикладна дисципліна, у зв'язку з необхідністю надання психологічної допомоги особам, що мають порушення мови. Назвати час і місце її виникнення важко, оскільки зведення про вживання психологічних знань та інтерпретації окремих сторін мовних розладів можна зустріти в різних країнах та в різний час. Наприклад, одним з перших в Росії психотерапію мовних хворих став застосовував Г.Д. Неткачев (1913). Для вирішення психотерапевтичних завдань З. Фройд використовував психоаналіз описок та обмовок, а заїкання з точки зору психоаналізу з'являється як символічний прояв небажання людини вступати в мовну взаємодію зі світом, «повним небезпек». Лінгвістика з моменту свого повороту до психологічних проблем мови, з моменту «виявлення» людини, яка говорить, виявляла цікавість до випадків порушення стосунків психіки та мови (А.А. Потебня, До. Бюлер, Р. Якобсон та інші). Відомі роботи в області психології читання, що, мабуть, частково обумовлено його доступністю й можливістю об'єктивної реєстрації (Т.Р. Єгоров, 1953). Невипадково експериментальна психологія починалася з вивчення сприйняття. Прикладним результатом таких досліджень стали багаточисельні методики прискореного читання (Ф. Лезер., 1980;О.А. Андрєєв, Л.Н. Хромов, 1991) і близька до них методика глобального читання в логопедії, запропонована В.В.Оппель (1972). Деякі етапи розвитку логопсихології можна прослідити на прикладі дослідження алалії та афазії. Приблизно до 80-х рр. XX ст. у психологічній літературі були лише окремі згадки психологічних проблем категорії осіб з цими порушеннями мови, та лише після цього періоду з'являються спеціальні роботи, присвячені окремим питанням психологічної діагностики та корекції (Л.С. Цветкова, Же. М. Глозман, В. Віноградова та інші) [3].

Логопсихологія розвивається у напрямку вироблення своїх теоретичних основ, переважно запозичуючи їх у інших, найбільш близьких дисциплін — перш за все психології та лінгвістики, зокрема, загального мовознавства, теорії комунікації (прагматики), психолінгвістики, патопсихології, загальної психології, медичної психології, психології спеціальної, вікової, педагогічної, нейропсихології, логопедії та інших.

Зв'язок з логопедією носить взаємодоповнюючий характер, оскільки знання про психологію особистості з мовними порушеннями уточнюють та заглиблюють дослідження симптоматики розладів, співвідношення мови й психічних процесів в структурі мовного дефекту. У свою чергу, знання про розлади мови дозволяють уточнювати конкретне значення мови для різних психічних функцій.

По відношенню до логопедії логопсихологія є допоміжною дисципліною, яка спрямована на те, аби оптимізувати психологічними засобами логокорекційний процес.

Логопсихологія має важливе прикладне значення для логопедії. По-перше, вона визначає місце мови як ключової вищої психічної функції в системі інших елементарних та вищих психічних функцій. По-друге, вона надає сучасні засоби діагностики, що дозволяють визначити структуру дефекту, а також можливості компенсації з врахуванням підлягаючих зберіганню психічних функцій. По-третє, логопсихологія сприяє встановленню характеру адаптивних психічних реакцій суб'єкта на мовний дефект. По-четверте, вона пропонує диференційовані методи допомоги для вирішення різних завдань: вироблення або компенсації бракуючих психічних функцій, встановлення оптимальною контакту із страждаючим мовним дефектом суб'єктом, формування мотивації на виправлення дефекту мови, тощо.

Логопсихологія є однією із понад ста гілок в складній системі психології. Аби визначити місце логопсихології в цій системі, можна звернутися до інтерпретації К.К. Платонова, який писав: «Термін «психологічна наука» об'єднує систему знань, предмет якої психічні явища. Предмет науки — це той теоретичний аспект, специфічна точка зору, під яким дана наука розглядає об'єкти, що вивчаються нею. Він розкривається в системі її категорій та понять і визначає її методи» [9]. В психології логопсихологія запозичувала теоретичний аспект, точку зору, перш за все у вигляді теорій особистості, що дозволяють представити психіку як систему ієрархічно організованих елементів, склад і система стосунків яких й обумовлюють специфіку їх відмінностей. В психології логопсихологія узяла також методи дослідження психічних явищ. Окремі області психології представляють окремий інтерес для вирішення завдань логопсихології.

Методи логопсихології підрозділяються на дві великі групи — психодіагностика і психологічна допомога (корекція та терапія).

Володіння методами діагностики значною мірою визначає кваліфікацію фахівця. Лише правильне розпізнавання наявного розладу, розуміння його структури та динаміки дозволяють надати найбільш якісну допомогу людині з тими або іншими порушеннями, у тому числі з розладами мови. Психологічна діагностика особливо значима для логопедії, оскільки мова тісно пов'язана зі всіма психічними функціями.

Психологічна діагностика осіб з мовними розладами в першу чергу виявляє відхилення психічних характеристик від норми, оцінює переживання людини з приводу свого дефекту, наявність у нього спотворень сприйняття свого стану, дезадаптивних програм поведінки та планування.

Методи психологічної діагностики можуть бути описані за допомогою різних класифікацій, кожна з яких корисна при вирішенні конкретних завдань.

У загальному вигляді психодіагностичні методи можна розділити за спрямованістю, теоретичним конструктом, на якому вони засновані, та формі вживання.

На перший погляд спрямованість здається найзрозумілішим критерієм, проте за зовнішньою простотою деколи ховаються досить складні методологічні питання. Річ у тому, що сам понятійний апарат сучасної психології ще не є однозначним. Існують не лише десятки визначень поняття «особистості», але й спроби взагалі прибрати з вживання такі старі поняття, як увагу, інтелект тощо. В рамках цих категорій з деякою долею умовності можна виділити їх складові елементи психіки, наприклад, до категорії інтелекту відноситиметься сприйняття, пам'ять, мислення, до категорії особистості — цінності, спрямованість, емоції, до категорії поведінки — мотивація, воля, активність.


Случайные файлы

Файл
185455.rtf
186496.rtf
88973.doc
28723.rtf
123477.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.