Психологія релігії у концептуальному осмисленні В. Джемса (131233)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

1. Релігія як «особистісне переживання» у викладі В. Джемса

2. Людинотворчий потенціал релігійності у розумінні В. Джемса

Висновок

Література




Вступ


Тема курсової роботи «Психологія релігії у концептуальному осмисленні В. Джемса».

Психологія релігії сформувалась завдяки зусиллям представників філософії, релігієзнавства, психології, соціології, теології, богослов'я: кожна із цих наук по-своєму вимальовує психологічне поле релігії. Без урахування останнього навряд чи можна зрозуміти особливості психології релігії. Спроби багатьох учених зарахувати психологію релігії до будь-якої галузі знань відображають радше професійну орієнтацію автора, аніж пошук істини. Американський психолог В. Кларк вказував, що психологія релігії належить частково релігії, частково психології і «часто провалювалась між цими двома стільцями».

Психологія релігії як релігієзнавча дисципліна зосереджується на феномені релігії та її виявах як об'єкті вивчення. Визначення предмета психології релігії ускладнюється тим, що вчені використовують різноманітні підходи, які відображають не тільки авторську позицію, а й вплив культурно-історичних традицій, менталітету тощо.

Вільям Джеме (1842—1910) займався дослідженнями у галузях філософії, психології, релігії, цікавився аномальними станами людської психіки, був професором Гарвардського університету, членом Американської «Національної академії наук», членом-кореспондентом Французького інституту, членом Берлінської академії наук, почесним членом Московського психологічного товариства. У 1884 р. він заснував Американську асоціацію психологічних досліджень, .




1. Релігія як «особистісне переживання» у викладі В. Джемса


«Залежність віри від волі та інші досвіди популярної філософії» (1897) — перша ґрунтовна праця В. Джемса, у якій він формулює основні принципи ставлення до релігії. У 1901—1902 pp. вчений прочитав цикл лекцій про специфіку релігійної свідомості в Единбурзькому університеті, які стали основою фундаментальної хрестоматійної праці з психології релігії «Різноманітність релігійного досвіду» (1902). Книга написана на основі великого обсягу фактичного матеріалу, який є прикладом вияву психологічних особливостей віруючого, унікальності його відчуттів.

Розуміння Джемсом релігії формується під впливом загальнофілософських установок. Досліджуючи праці філософів, Джемс підсумовує розвиток психології релігії, посилаючись на її тогочасні досягнення, прагне вибудувати її концепт, пов'язавши його з сенсожиттєвими вимірами особистості. У полі його зору праці видатних філософів, психологів, теологів (Е. Старбека, Т. Флурнуа, Р. Емерсона, І. Канта, Г. Гегеля і т. д.).

Великий резонанс серед наукового загалу викликала книга В. Джемса «Різноманітність релігійного досвіду». У ній мислитель поєднав філософську та психологічну проблематику, що перетворилося на «демонстрацію» прагматизму у психологічно-релігійному контексті. «Не релігійна філософія Джемса породжена його філософським вченням, а сам прагматизм ожив лише тоді, коли у його порожніх і холодних судинах заструменіла гаряча і трепетна кров релігійного світогляду. Якщо прагматизм привертає до себе тепер загальну увагу, то головним чином тому, що він пов'язав себе з релігійними ідеями, повз які сучасній свідомості пройти не можна: навіть спростувати їх вона може не інакше, як пройшовши через них» [6, с. 11].

Високо оцінила книгу В. Джемса наукова громадськість Росії. «В ній яскраво виявилася всюди помітна глибока потреба у відродженні релігійного життя, в ній видатний вчений з світовим ім'ям відкрито й категорично дав наукову санкцію цій потребі і в цьому — таємниця її значення» [15, с. 155—156], — зазначав російський філософ С. Франк. Найвидатнішою заслугою В. Джемса стало з'ясування досвідної, конкретної, інтуїтивної основи будь-якої релігійності [15, с. 157]. Йому імпонував прагматизм як нове філософське вчення, що прагнуло змінити точку зору на цінності людського життя і надати їм особливого забарвлення як в плані істинності, так і успішності. Для мислителя прагматизм став методом, який повинен залагоджувати тогочасні суперечки між релігією і наукою.

У працях В. Джемса спостерігається вплив філософської традиції, у якій смисл філософування визначається через діяльність суб'єкта і особистісне сприйняття світу. Прагматизм не випадкове явище, він закорінений не лише в англійському емпіризмі, а й у філософії І. Канта та Й. Фіхте.

На релігійно-психологічні пошуки Джемса вплинула рання американська філософія, зокрема ідеї І. Мезера, К. Мезера, С. Джонсона, Дж. Едвардса та ін. (до напрацювань Едвардса В. Джемс неодноразово звертався у своєму творі «Різноманітність релігійного досвіду»). Європейську філософську думку він також не залишає поза увагою. Логічний абсолютизм Гегеля, як він вважає, «позбавляє світ наших симпатій і робить неприйнятною нам його думку» [9, с. 64]. Згідно з В. Джемсом, гегелівський абсолют може викликати не людське почуття, а лише «космічну емоцію». Тому американському мислителю більш близькі ідеї Г. Фехнера і особливо А. Бергсона, котрий повністю «вбив інтелектуалізм без будь-якої надії на відродження» [ 9, с. 119]. Розглядаючи «людські документи», В. Джемс постійно наголошує на тому, що осягнути дійсність можна лише шляхом «учування» в неї, своєрідної інтуїції. Він цікавився екзистенціальними пошуками російського письменника Л. Толстого, чиї суперечливі сум'яття, які набувають релігійного сенсу, сприяють душевному відродженню. В. Джемс, наголошуючи на різноманітності релігійного досвіду, не надає жодному його різновидну ортодоксального статусу. Теоретичні розмисли він підтверджує, звертаючись до різних релігій, обираючи в них яскраві постаті, чиє життя є демонстрацією їх релігійних переживань. Отже, В. Джемс до своїх досліджень залучає багато різноманітних свідчень, новітні досягнення науки, а також життєписи представників різних релігій. Філософ прагнув поєднати теоретичний матеріал із практичним, залучаючи різноманітні факти з різних сфер життя. Демонструючи дієвість прагматизму, зауважує: «Якщо виявиться, що релігійні ідеї мають цінність для дійсного життя, то, з точки зору прагматизму, вони будуть істинні в міру своєї придатності для цього» [8, с. 40].

В. Джемс не зміг визначити це поняття, вважаючи, що «...релігія є приватним явищем, що має тільки індивідуальне значення і, як таке, не піддається об'єктивному формулюванню» [5, с. 342], «слово релігія слід розглядати скоріше як збірне поняття, ніж як позначення єдиного і цільного явища» [6, с. 37].

Феномен релігії В. Джемс розглядав, з одного боку, як інститут, з іншого як особистісне переживання. У релігії як інституті переважають її зовнішні вияви: обрядовість, теологічні системи, церковна організація і т. д. Людина прагне добитись милості богів. В особистій релігії внутрішні стани людини віддзеркалюють особистісну «реакцію» на життя, на світ у цілому. В. Джемса цікавить релігія як «внутрішнє «переживання людини, її совість, самотність, безпорадність і недосконалість» [6, с. 39]. Мислитель уточнює, що релігійними є лише ті душевні стани, в яких переважає урочистість, смиренність, витонченість.

Сутність релігії криється в самому характері емоційних переживань. Релігія підсилює та інтенсифікує емоційні переживання. В. Джемс зазначає, що релігійна сфера перевершує мораль: «В особистісній релігії він (В. Джемс) вбачає основу релігії» [1, с. 227]. Така релігійність найбільш чуттєва, оскільки в ній яскраво виражений особистісний елемент, який надає особливої інтимності в спілкуванні людини з Творцем. Таке тлумачення розкриває наближеність релігієзнавчої концепції В. Джемса і Г. Сковороди, який розумів релігію як внутрішній особистісний стан, похідною якого є церква, обряди і т. д. Відтак В. Джемс, виборюючи право для рівноправного існування релігії поряд з наукою, запропонував нову, особистісну релігію, яка у центр ставить людину та її переживання, а не догму та церкву. «Цю особистісну релігію він протиставляє релігії як установі, з її більш або менш розвинутою теологією або міфологією та її церковною організацією. Він стверджує, що релігія як установа, порівняно з релігією особистою, виявляється завжди чимось вторинним...» [З, с. 186] — зазначав Г. Геффдінг. Датський філософ окреслює три підходи В. Джемса до аналізу релігії: теоретико-пізнавальний, психологічний і етичний, зазначаючи, що, попри таку різноплановість, в американського мислителя все-таки домінує її психологічне осягнення [3, с. 187]. Психологічний зріз релігії з його акцентуацією на внутрішніх переживаннях людини найяскравіше висвічує моральнісне призначення людини, її сенсожиттєві виміри.

В. Джемса цікавлять першоджерела досвіду, які безпосередньо фіксують релігійне переживання. Такий досвід є у людей, які вважали релігію не простою життєвою звичкою, а гострим лихоманковим душевним станом. Ці люди є релігійними геніями, емоційна сторона життя яких дуже екзальтована. Це проявляється у постійній внутрішній суперечливості, яка, набуваючи екстатичного забарвлення, посилює одержимість. Всі релігійні генії черпали силу саме в живому спілкуванні з Творцем. У цьому плані релігійна традиція не спроможна передати «живильну» силу релігії. Натомість релігія як «особистісне переживання» розкриває зразки душевного стану людини. Неврівноважений душевний стан, поєднуючись з інтелектуальною обдарованістю і посилюючи емоційну сферу людини, миттєво перетворює ЇЇ уявлення на віру і дію. Лише в тому разі спадає емоційний запал ідеї, її емоційна зарядженість, коли вона виплескується назовні, втілюється в життя і знаходить застосування в дії.


Случайные файлы

Файл
110205.doc
156099.doc
10996-1.rtf
balans.doc
133337.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.