Психологічні особливості спілкування підлітків (131208)

Посмотреть архив целиком

21

Міністерство освіти та науки України

Бердянський державний педагогічний університет

Кафедра психології



















Курсова робота

Психологічні особливості спілкування підлітків







студентки 3 курсу

факультету фізико-математичного

група № 32

Гаргай Лілії Володимирівни

Науковий керівник

Старинська Олена Віталієвна











Бердянськ, 2009





Зміст



Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика спілкування

1.1 Поняття спілкування та його структура

1.2 Види та функції спілкування

1.3 Труднощі спілкування

Розділ 2. Сприймання й розуміння в процесі спілкування

2.1 Суть, зміст та значення сприймання

2.2 Вікно Джохарі як інформація про властивості особистості

2.3 Механізми міжособистісного сприймання

2.4 Поняття розуміння та його рівні

Розділ 3. Дослідження специфіки спілкування в підлітковому віці

3.1 Загальна характеристика підліткового віку

3.2 Спілкування підлітків з ровесниками

3.3 Спілкування підлітків з дорослими

3.4 Вивчення референтного кола спілкування підлітків та особливостей самоконтролю у підлітків в процесі спілкування

Висновки

Список використаних джерел

Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3

Додаток 4

Додаток 5

Додаток 6

Додаток 7





Вступ



Проблеми молоді завжди привертали увагу психологів, але особливо актуальними вони стали останнім часом. Підвищення рівня освіченості і матеріального стану членів нашого суспільства розширило можливості розвитку і задоволення духовних і матеріальних потреб підростаючого покоління, але зробило більш складним формування розумних бажань і устремлінь.

Підлітковий вік є першим перехідним періодом від дитинства до зрілості. Якісні зміни, що відбуваються в інтелектуальній та емоційних сферах особистості підлітка (інтенсивний, нерівномірний розвиток і ріст організму, особистісні новоутворення та ін.), породжують новий рівень його самосвідомості, потреби у самоствердженні, рівноправному і довірливому спілкуванні з ровесниками і дорослими.

В останній час в зв’язку з розвитком практики соціального навчання, соціально-психологічного тренінгу, підготовки особистості до різних видів діяльності, кількість питань , важливих для галузі спілкування, значно зросла.

Пояснюється це, в першу чергу, тим, що психологи-практики зіткнулись з фундаментальною помилкою – недооцінкою ролі соціально-перцептивних явищ, оціночних відношень в організації повсякденного спілкування.

Іншою обставиною, що діє на актуалізацію вивчення особливостей спілкування, є логіка розвитку самої психології. Тут проявляється переорієнтація в бік дослідження взаємодії особистості та групи, взаємовпливу особистості та спілкування, спілкування та спільної діяльності. В результаті посилилася цікавість до тих аспектів спілкування, які справляють безпосередній вплив на групові процеси, спільну діяльність. Принципового значення набула проблема індивідуальності в процесі пізнання соціальної дійсності, розвитку її соціально-перцептивної сфери. Спілкування – багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії, сприймання і розуміння суб’єктами спілкування один одного. Спілкування історично склалося в процесі спільної діяльності, де спочатку відігравало допоміжну роль: супроводжувало і обслуговувало певні дії. З ускладненням діяльності воно набуває відносної самостійності, починає виконувати специфічну функцію передачі наступним поколінням форм культури і суспільного досвіду. В онтогенезі спілкування також поступово стає особливою діяльністю. Задовольняючи потребу в спілкуванні, дитина оволодіває мовленням, освоює соціальні норми, культуру в цілому, будує образ світу і свого «Я». В процесі спілкування відбувається перехід від одного рівня життя до іншого. Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом і заявляє про себе як особистість. Експерименти з позбавленням людини можливості спілкуватись, випадки виживання дітей, що виростали серед тварин, переконливо свідчать: спілкування – необхідна умова повноцінного психічного розвитку індивіда, нормального життя. Щодо трактування суті спілкування і комунікативної компетентності у сучасній психології існують різні підходи до розуміння компетентності у спілкуванні. Слід зазначити, що у більшості випадків психологи (як вітчизняні так і зарубіжні) дотримуються неоднозначних підходів до розуміння і вирішення даної проблеми. Назвемо основні з цих підходів:

діяльнісний підхід (Л. С. Виготський, Г. С. Костюк, О. М. Леонтьєв, М. І. Лісіна, Б. Ф. Ломов, С. Л. Рубінштейн, О. О. Смірнова та ін.);

задачний підхід (Г. С. Костюк, Н. В. Кузьміна, Л. А. Петровська та ін.);

комунікативна компетентність як готовність (установка) до діяльності (Ю. П. Азаров, М. О. Коць, Н. В. Кузьміна, Л. А. Петровська, Д. М. Узнадзе та ін.);

особистісний підхід – комунікативна компетентність як комплекс особистісних якостей (Г. Айзенк, П. П. Горностай, В. Л. Злівков, Р. Кеттел, М. В. Молоканов, Г. Оллпорт, Л. А. Петровська та ін.);

розуміння комунікативної компетентності через стан – «Я» (Е. Берн, П. М. Єршов, М. В. Молоканов, Л. А. Петровська та ін.);

комунікативна компетентність як здібності особистості, як уміння – компонент здібностей (В. В. Гаркуша, М. М. Забродський, Л. А. Петровська, К. К. Платонов та ін.);

діалогічний підхід (М. М. Бахтін, Л. С. Виготський, С. М. Дмітрієва, А. Ф. Копйов, О. М. Матюшкін та ін.).

Актуальність даної роботи полягає в тому, що вивчення специфіки й особливостей спілкування підлітків дуже важливе в сучасному суспільстві. І це зрозуміло, адже спілкування в підлітковому віці потерпає значний якісний перелом в порівнянні зі спілкуванням молодших школярів. На першому місці – спілкування з однолітками. Спілкуючись з друзями, підлітки активно освоюють норми , цілі, засоби соціальної поведінки, оцінюють себе та інших, активно, самостійно займаються самовихованням.

Об’єктом дослідження є психологічні прояви характерних особливостей підлітка в сфері спілкування.

Предмет дослідження – особливості спілкування у підлітковому віці.

Мета дослідження – розкрити специфіку, мотиви, характер виявлення та можливості психологічного прогнозу спілкування підлітків.

Гіпотеза дослідження – центральне місце в житті підлітка займає спілкування з товаришами, передусім з однокласниками. Це прагнення - є провідним мотивом поведінки у цьому віці й визначається критеріями власної оцінки та оцінки з боку однолітків.

У відповідності з поставленою метою та гіпотезою визначено наступні завдання дослідження:

проаналізувати поняття спілкування як психологічну категорію;

розкрити особливості спілкування з однолітками;

виявити особливості самоконтролю підлітків в процесі різних видів спілкування

При написанні даної роботи були використані методи аналізу, анкетування, порівняння та математичні методи дослідження.

Науково-практичне значення дослідження полягає в тому, щоб підвищити інтерес до цієї теми, а також, щоб знаходити способи вирішення конфліктних ситуацій в спілкуванні підлітків.

Робота складається з трьох розділів: два теоретичних та один практичний. В теоретичних розділах висвітлюються основні поняття з обраної теми, в практичному – робиться перевірка поставленої гіпотези. Також існують додатки, що ілюструють проведене дослідження.







Розділ 1. Загальна характеристика спілкування



1.1 Поняття спілкування та його структура



Спілкування – це процес передавання й сприймання повідомлень за допомогою вербальних і невербальних засобів, що охоплює обмін інформацією між учасниками спілкування, її сприйняття й пізнання, а також їхній вплив один на одного і взаємодією щодо досягнення змін у діяльності.

Техніка спілкування – встановлення психічних контактів, використання різноманітних прийомів психічного впливу на партнера по спілкуванню, вибір засобів спілкування в залежності від форми спілкування.

Динаміку процесу спілкування можна подати в такий спосіб: а) передавач, відправник; б) одержувач, приймач, адресат; в) канал зв’язку; г) код, декодер.

До структури спілкування належать:

комунікативно-інформаційний компонент, що означає приймання (реципієнт) і передавання (комунікатор, кореспондент) повідомлень і майбутній зворотній зв'язок, в основі якого – психологічний контакт;

пізнавальний (перцептивний) компонент, що ґрунтується на процесі сприйняття й розуміння людьми один одного;

інтерактивний (конативний) компонент, пов'язаний з процесом впливу, поведінкою.

В вітчизняній соціальній психології проблема структури спілкування займає важливе місце. Зазвичай виокремлюють три рівні аналізу цього явища:

1.Макрорівень: спілкування індивіда з іншими людьми розглядається як найважливіша сторона його способу життя. На цьому рівні процес спілкування вивчається в інтервалах часу у співвідношенні з довжиною людського життя, з акцентом на аналіз психічного розвитку індивіда. Спілкування тут виступає як складна мережа взаємозв’язків індивіда з іншими людьми і соціальними групами, яка розвивається.

2.Мезорівень: спілкування розглядається як сукупність цілеспрямованих логічно завершених контактів чи ситуацій взаємозв’язку, в яких опиняються люди в процесі поточної життєдіяльності на конкретних часових відрізках свого життя. Головний акцент у вивченні спілкування на цьому рівні робиться на змістовних компонентах ситуацій спілкування – «з приводу чого» і «з якою метою». Навколо цього стрижня теми, предмета спілкування розкривається динаміка спілкування, аналізуються використовувані засоби (невербальні і вербальні) і фази, або етапи спілкування, в результаті яких здійснюється обмін уявленнями, ідеями, переживаннями.

3.Мікрорівень: тут головний акцент робиться на аналізі елементарних одиниць спілкування. Елементарна одиниця спілкування містить не лише дію одного із партнерів, але і пов’язану з нею дію або протидію іншого (наприклад, «запитання - відповідь», «спонукання до дії - дія», «повідомлення інформації – відношення до неї» і т.п.).



1.2 Види та функції спілкування



Виокремлюють такі види спілкування:

міжособистісне;

між особистістю і групою;

групове і між групове;

масове;

довірливе і конфліктне;

інтимне і криміногенне;

ділове і особисте;

пряме й опосередковане;

терапевтичне й ненасильницьке.

Безумовно, спілкування можливе лише за допомогою знакових систем. Розрізняють вербальні засоби спілкування (усне і письмове мовлення) і невербальні (немовні) засоби спілкування.

Коли спілкуються за допомогою невербальних засобів, дуже важливими є жести рук, особливості ходи, голосу, а також вираз обличчя (міміка), очей (мікроміміка), поза, рух усього тіла загалом (пантоміміка), дистанція тощо. Причому вираз обличчя іноді краще, ніж слова, говорить про ставлення до співрозмовника. Відомі гримаси, які виражають відданість, доброзичливість, лестощі, презирство, страх, заздрість, ненависть тощо.

У міжособистісному спілкуванні звичайно застосовують письмове й усне мовлення.

Переваги письмового мовлення стають визначальними там, де необхідні точність і відповідальність за кожне слово. Щоб уміло користуватися письмовим мовленням, потрібно збагачувати свій словниковий запас, вимогливо ставитися до стилю.

Невербальні засоби спілкування потрібні, зокрема, для того, щоб регулювати плин процесу спілкування, створювати психологічний контакт між партнерами; виявляти емоції, відображати оцінку ситуації. Як правило, вони не можуть самостійно передавати пряме значення слів, за винятком деяких жестів. Невербальні засоби точно скоординовані між собою і словесними текстами. Неузгодженість окремих невербальних засобів істотно ускладнює міжособистісне спілкування. Невербальні засоби спілкування, на відміну від мови, людина, яка говорить, а також та, яка слухає,усвідомлює не повною мірою. Ніхто не може всі свої невербальні засоби цілковито контролювати.

Невербальні засоби спілкування поділяють на три групи:

Візуальні:

кінестика (рух рук, ніг, голови, тулуба);

напрям погляду і візуальний контакт;

вираз очей;

вираз обличчя;

поза (зокрема, локалізація, зміна поз щодо словесного тексту);

шкірні реакції (почервоніння, піт);

дистанція (відстань до співрозмовника, кут повороту до нього; особистий простір);

допоміжні засоби спілкування, зокрема особливості статури (статеві, вікові) і засобів зміни зовнішності (одяг, косметика, окуляри, прикраси, татуювання, вуса, борода, сигарета та ін.).

Акустичні (звукові):

пов’язані з мовою (інтонація, звук, тембр, тон, ритм, висота звуку, мовні паузи і їхня локалізація в тексті);

не пов’язані з мовою(сміх, плач, кашель, подих, скрегіт зубів, «шморгання» носом тощо).

Тактильні (пов’язані з дотиком):

фізичний вплив (вести сліпого за руку, контактний танець та ін.);

такевика (потиск руки, плескання по плечу).

У межах комунікативного аспекту спілкування психологічна взаємодія партнерів концентрується навколо проблеми контакту. Цю проблему не потрібно обмежувати вміннями і навичками комунікативної поведінки й використання засобів спілкування. Головне в успіху контактів – у сприйнятті партнерами один одного.

Психологічний контакт починається з конкретно-почуттєвого сприйняття зовнішнього вигляду партнерів за допомогою органів відчуттів. У цей момент домінують психічні відносини, пронизані емоційною реакцією один на одного як на психофізичну даність. Реакції прийняття-неприйття виявляються в міміці, жестах, позі, погляді, інтонації, що свідчать про те, подобаємося ми один одному чи ні.

На стадії виникнення контакту значну роль відіграє зовнішня привабливість людини, завдяки якій вона здобуває особливий, вищий комунікативний потенціал. На цьому шляху їй необхідно продемонструвати інші, настільки ж вагомі для гідності своєї особистості властивості. Це можуть бути привабливі психологічні властивості (розум, доброта, чуйність тощо), ділові якості, соціальний статус, який виявляється в різних формах невербальної і вербальної поведінки. У них виявляються всі грані людської привабливості, які визначають чарівність особистості.

Чарівність – це щось більше, ніж фізична привабливість. Людина може бути красивою, але холодною, нечарівною. Чарівність – в очах, які іскряться, у сяйливій усмішці, у м’яких жестах і лагідній інтонації, у гуморі і водночас – у виправданих очікуваннях партнера.

Зворотний зв'язок як процес взаємоспрямованих відповідних дій слугує підтриманню контакту. Однак його наявність не завжди засвідчує міцність і психологічну глибину спілкування. Зокрема, у реальному спілкуванні зворотний зв'язок є суто зовнішнім, демонстраційним.

Партнер підтакує своєму співрозмовникові, не заглиблюючись у те, що йому говорять. Той, хто говорить, починає виявляти агресивність та інші порушення комунікативної поведінки. Психологічна спільність партнерів зміцнює їхні контакти й зумовлює розвиток взаємозв’язку.

У межах інформаційного аспекту спілкування розширюється коло психологічних проблем, пов’язаних з передаванням і сприйняттям повідомлень. Інформаційні потоки в каналах комунікації є живою силою людського спілкування й суспільного прогресу.

Інформація кодується в каналах зв’язку у вигляді знаків та їхніх комплексів (повідомлень, слів, жестів тощо), за якими закріплено цілком конкретні значення. Системи знаків утворюють природні й умовні мови, за допомогою яких відбувається процес спілкування. Знання мов розширює інформаційні можливості людини. Кількість мов може бути необмеженою залежно від практичних потреб і технічних можливостей.

За цілями повідомлення інформацію поділяють на інформаційну, регуляторну й емоційну. Якщо передають лише відомості про об’єкт, то інформація має інформаційне призначення. Якщо ж спілкування розраховане на спонукання партнера до дії, то інформація набуває регуляторного навантаження. Емоційну інформацію адресовано до почуттів і переживань реципієнтів.

Інформаційна неупередженість повідомлень потребує чіткої логіки, лаконічності, лексичної виваженості з погляду змістової ідентичності, якнайбільшої однозначності в розумінні повідомлення партнерами. Спонукальний ефект регуляторної інформації більшою мірою пов'язаний з мотиваційною зацікавленістю учасників спілкування в тому чи іншому повідомленні. Емоційності інформація набуває в основному завдяки експресивному аранжуванню повідомлення. У цьому велику роль відіграють виразні рухи й інтонація учасників спілкування.

Міжособистісний характер спілкування виводять партнерів на проблему взаєморозуміння, що активізує пізнавальні функції суб’єктів спілкування, і вони постають у ролі практичних психологів. Питання про те, хто мій співрозмовник, що він за людина, чого від нього можна чекати і багато інших, пов’язані з особистістю партнера. Вони стають головними психологічними загадками для учасників спілкування.

Пізнавальний аспект спілкування охоплює не лише пізнання іншої людини, а й рефлексивно – самопізнання. Узагальнюючим ефектом цих процесів стають образи – уявлення про себе і про партнерів. Такі образи формуються через групову оцінку особистості й соціально-психологічну інтерпретацію особистості за її зовнішніми виявами.

Інша особливість цих образів у тому, що взаємопізнання спрямоване насамперед на розуміння тих якостей партнера, які найбільш значущі для учасників спілкування на час їхньої взаємодії. Тому в образі уявлення про партнера не обов’язково виділяють домінуючу властивість його особистості.

Практичне призначення взаємних уявлень партнерів у тому, що розуміння психологічного вигляду особистості є відправною інформацією для визначення тактики своєї поведінки стосовно учасників взаємодії. Це означає, що еталони й стереотипи взаємопізнання виконують функцію регуляції спілкування людей. Позитивний чи негативний образ партнера закріплює ставлення певної спрямованості, усуваючи чи встановлюючи психологічні бар’єри між партнерами. У розбіжностях взаємного уявлення і самооцінки партнерів приховані психологічні конфлікти, пізнавальні за сутністю, що час до часу переростають у конфліктні стосунки між людьми, які взаємодіють.

У групах індивідуальні уявлення людей один про одного концентруються в групові оцінки особистості, які функціонують у процесах спілкування у вигляді громадської думки про людину.

Від безпосереднього образу партнера ми піднімаємося до знання про людину загалом і повертаємося до самооцінки. Роблячи ці кола взаємопізнання, ми уточнюємо знання про себе і про те місце, яке можемо посідати в суспільстві.

Функції спілкування різноманітні. Їх можна виявити під час порівняльного аналізу спілкування людини з різними партнерами, у різних умовах, залежно від засобів впливу на поведінку і психіку учасників спілкування, які використовують.

У системі взаємозв’язків людини з іншими людьми виокремлюють такі функції спілкування:

інформаційно-комунікативна;

регулятивно-комунікативна;

афективно-комунікативна.

Інформаційно-комунікативна функція спілкування – це за своїм змістом, передавання і приймання інформації як певного повідомлення. У ньому є дві складові: текст (зміст повідомлення) і ставлення до неї людини (комунікатора). Зміна частки й характеру цих складових, тобто тексту і ставлення до нього комунікатора, може істотно вплинути на особливості сприйняття повідомлення, на ступінь його розуміння і прийняття, а отже, відобразитися на процесі взаємодії між людьми. Інформаційно-комунікативна функція спілкування добре представлена у відомій моделі Г.Лассуедла, де як структурні одиниці виокремлюють такі ланки: а) комунікатор (той, хто передає повідомлення); б) зміст повідомлення (що передають); в) канал (як передають); г) реципієнт (кому передають). Ефективність передавання інформації можна визначити за ступенем розуміння переданого повідомлення, його прийняття (відкидання), враховуючи новизну й актуальність інформації для реципієнта.

Регулятивно-комунікативна функція спілкування спрямована на організацію взаємодії між людьми, а також на корекцію людиною своєї діяльності чи стану. Ця функція має співвідносити мотиви, потреби, наміри, цілі, завдання діяльності учасників взаємодії, корегувати перебіг виконання запланованих програм, регулювати діяльність.

Спілкування при цьому може бути спрямоване на досягнення спрацьованості, згуртованості, встановлення вольової єдності дій людей, об’єднаних і в малі контактні групи, і у великі спільноти (наприклад, бригади, які спрацювалися на виробництві, військові підрозділи тощо).

Показником ефективності реалізації цієї функції спілкування є ступінь задоволеності спільною діяльністю й спілкуванням, з одного боку і їхніми результатами – з іншого.

Афективно-комунікативна функція спілкування представляє процес привнесення зміни в стан людей, цей процес можливий і в разі спеціального (цілеспрямованого), і під час мимовільного впливу. У першому випадку свідомість та емоції змінюються під впливом зараження (процесу передавання емоційного стану від інших людей), навіювання чи переконання. Потреба людини в зміні свого стану виявляється в неї як бажання виговоритися, вилити душу тощо. Завдяки спілкуванню в людини змінюється загальний настрій, що відповідає інформаційній теорії систем. Саме спілкування може і підсилювати, і знижувати ступінь психологічного напруження.







1.3 Труднощі спілкування



Труднощі спілкування можна розглянути з позицій різних галузей психології: загальної, вікової і педагогічної, соціальної, психології праці, юридичної і медичної, психології індивідуальних відмінностей.

Під час спілкування в його учасників наявні різні стани, у кожного виявляються ті чи інші психічні властивості особистості.

З позицій загальної психології ми можемо не тільки досліджувати типові для всіх нормальних людей феномени спілкування, закономірності й механізми його перебігу, а й виявляти труднощі спілкування, тобто ті характеристики психічних процесів, станів і властивостей особистості, які не відповідають критеріям психологічно оптимального спілкування.

Яке спілкування вважають психологічно оптимальним? Психологічно оптимальним є таке спілкування, у якому реалізуються цілі учасників спілкування відповідно до мотивів, які зумовлюють ці цілі, і за допомогою таких способів, що не спричинюють у партнерів відчуття незадоволення.

Психологічно оптимальним може бути також спілкування, у якому партнерам вдається зберегти бажану для кожного з них суб’єктивну дистанцію.

Оскільки спілкування – це взаємодія принаймні двох людей, то труднощі в його перебігу (йдеться про суб’єктивні) може породжувати один з учасників чи відразу обидва.

Психологічними причинами цього можуть бути: нереальні цілі, неадекватна оцінка партнера, його здібностей та інтересів, неправильні уявлення про власні можливості й нерозуміння характеру оцінки й ставлення партнера, вживання не придатних до цієї ситуації способів звертання до партнера.

Особливості розглянутих труднощів значною мірою залежать від змісту чи спрямованості мотивації; її вплив виявляється в порушенні будь-якої з функцій спілкування (перцептивної, комунікативної тощо). Існує також особливий вид труднощів, які полягають у неможливості реалізації значущих для особистості мотивів з людьми зі свого оточення. Цю категорію труднощів не всі усвідомлюють, тому що це вимагає досить розвинутої рефлексії, але її переживають, і виявляється вона у скаргах на відсутність розуміння з боку партнерів.

Деякі автори цілком обґрунтовано стверджують, що структуру міжособистісного спілкування потрібно розглядати з боку внутрішньої(спонукання до дії) і зовнішньої (засоби, способи) комунікації. У реальних актах спілкування ці грані взаємозалежні.

Як і будь-яка дія, комунікативний акт містить орієнтовану й інструментальна частини. Орієнтована частина передбачає аналіз ситуації спілкування, формування адекватного уявлення про партнера. Ефективність орієнтованої частини комунікативного акту визначає ефективність дії загалом. Одним із виявів неефективності цієї частини комунікації є суб’єктивне відчуття нерозуміння партнера, неможливість створити його цілісний образ і, отже, правильно організовувати свої дії.

Інструментальну частину становить уміння адекватно висловлювати свої думки, обирати спосіб комунікації відповідно до особливостей партнера і атмосфери спілкування, а це, зокрема, має спиратися на розуміння партнера і ситуації загалом.

Нерозуміння є наслідком інструментальних труднощів партнера, тому позначається на формуванні ставлення до нього. Факти засвідчують, що людей, спілкування яких ускладнене на інструментальному рівні, сприймають негативно.

Труднощі в спілкуванні можуть виникати також через належність його учасників до різних вікових груп. Відмінність життєвого досвіду представників різних вікових груп щодо спілкування виявляється в неоднаковому рівні розвитку та вияві пізнавальних процесів під час контактів з іншою людиною, неоднаковому запасі й характері переживань, неоднаковому розмаїтті поведінкових форм. Усе це по-різному співвідноситься з мотиваційною сферою, яка в кожній віковій групі має свою специфіку.

Аналізуючи труднощі, пов’язані з віком тих, хто спілкується, треба обов’язково враховувати психологічні характеристики кожної вікової групи і брати до уваги те, як вони виявляються в дитини, підлітка, юнака, дівчини, дорослих чоловіка і жінки, у літніх і старих. Особливу увагу потрібно звертати на залежність між типовими для кожного віку рівнем розвитку психічних процесів і властивостей особистості і такими специфічними для партнерів характеристиками, як їхня здатність до емпатії, децентрації, рефлексії, ідентифікації, до збагачення іншої людини за допомогою інтуїції.

Особливий інтерес становлять труднощі, представлені з погляду індивідуально-особистісних відмінностей.

Дослідження довели, що спілкування по-різному деформується особистісними особливостями його учасників. До цих особистісних особливостей належить, зокрема, егоцентризм. Через сильну центрованість на собі, своїй персоні, поглядах, думках, цілях, переживаннях індивід виявляється не здатним сприймати іншого суб’єкта, його думки й уявлення.

Труднощі спілкування залежать також від пізнавальної складності особистості. Зокрема, доведено, що підвищення рівня пізнавальної складності особистості, розширення обсягу знань про психологічні особливості навколишніх загалом пов’язано з ростом ступеня комунікативної компетентності особистості, що виявляється у ставленні лідера й широті дружніх контактів, умінні зблизитися з приємними людьми й уникнути конфлікту з антипатичними і т. ін.

Таким чином, під спілкуванням слід розуміти форму соціальної взаємодії людей, в якій здійснюється обмін думками й почуттями, мотивами і діями через знакові (мовні) засоби, з метою взаєморозуміння і погодження спільної діяльності.







Розділ 2. Сприймання й розуміння в процесі спілкування



2.1 Суть, зміст та значення сприймання



Сприймання в соціальній психології розглядається як формування цілісного образу партнера по спілкуванню на основі оцінки його зовнішнього вигляду, поведінки і його (партнера по спілкуванню) розуміння. При цьому розуміння розглядається з двох сторін: як відображення в свідомості партнерів по спілкуванню цілей, мотивів, установок один одному; і як прийняття цих цілей, яке дозволяє встановити взаємовідносини. Тому в спілкуванні доцільно говорити не про соціальну перцепцію загалом, а про міжособистісну перцепцію, або міжособистісному сприйманні.

В якості суб’єкта і об’єкта сприймання можуть виступати не тільки окремі особистості, але й цілі групи людей. При цьому з’являються так звані еквіваленти особистості. При сприйманні людьми один одного можна виділити декілька можливих ситуацій:

«Я - Він» - сприймання одним індивідом іншого як окремої особистості;

«Я - Вони» - сприймання індивідом групи як єдине ціле;

«Ми - Вони» - сприймання однієї групи іншою групою;

«Ми - Він» - сприймання групою особистості.

При формуванні образа партнера людина часто зіткається з деякою кількістю фрагментарної інформації про нього і оцінює її з врахуванням багатьох психологічних і емоційних факторів. Повністю ймовірно, що він прийме до уваги тільки ті відомості, які співпадають з його уявленнями і краще за всіх підходять для його цілей.

Крім нестачі інформації і його пристрасного відбору процес сприймання спотворюють також помилкові висновки. Коли інформації мало, людина будує свої висновки про співрозмовника на основі того невеликого, що встиг дізнатися, а коли його уявлення сформоване, він зневажає отриманими пізніше додатковими відомостями.

Важливість цих вірних і невірних висновків про партнерів по спілкуванню в тому, що вони лягають в основу майбутніх взаємовідносин і можуть накласти відбиток на взаємодії людей.

Процес сприймання являє собою не механічне відтворення образу людини, а систему із зворотнім зв’язком. Уявлення про те, як сприймають його інші люди, в якійсь мірі визначає поведінку людини. Різноманітні припущення про те, як нас сприймають інші люди, можуть стати причиною неправильного розуміння між людьми.

Важкість оцінки людей й формування адекватного образу полягає в свідомому спотворенні відомостей і контролю за інформацією про себе, яку людина дозволяє отримати оточуючим. Люди ведуть себе як актори, щоб справити те враження, яке вони вважають найбільш вигідним, що ще більше ускладнює процес розуміння й стають причиною формуванню спотвореного образу і партнера по спілкуванню, і самого себе.

Велике значення для взаємного розуміння має «відкритість», тобто вміння бути чесним й природнім в відносинах з іншими. Відкритість як психологічний феномен безпосереднім способом залежить від ступені розуміння свого внутрішнього «Я» й сприймання себе на особистісному рівні.

Неадекватне уявлення про себе створює багато психологічних бар’єрів спілкування, призводить до ігнорування інформації, чужої думки, що в кінці кінців може призвести до конфліктної поведінки.

Умовою формування адекватного уявлення особистості про себе слугують сприймання й аналіз своєї поведінки з точки зору інших людей шляхом отримання та вивчення інформації зворотнього зв’язку.



2.2 Вікно Джохарі як інформація про властивості особистості



Процес отримання зворотнього зв’язку в взаємодії, на основі якої формується образ самого себе, можна продемонструвати на моделі, розробленої американськими психологами, яка отримала назву Вікно Джохарі.



Відкрита зона (I)

Сліпа зона (II)

Закрита зона (III)

Невідома зона (IV)



Представлений квадрат означає інформацію про властивості особистості.

Відкрита зона (I) являє собою відомості про індивіда, відомі і йому і самому собі, і оточуючим. Ці дані проявляються в ході вільного відкритого обміну особистісною інформацією між індивідом й іншими людьми. Велика відкрита зона означає довірливі відносини індивіда з партнерами по спілкуванню.

Сліпа зона (II) містить інформацію про індивіда, яка є в інших людях, але не відома йому самому, тобто це точка зору оточуючих про особистість в процесі спілкування з нею. Індивід, який отримує інформацію зворотного зв’язку про себе, дізнається, як його сприймають оточуючі. Якщо ця точка зору співпадає з точкою зору індивіда, то подальше спілкування проходить нормально. Якщо ж отримана інформація гірша точки зору індивіда про себе, то спрацьовують захисні механізми і тоді або може виникнути конфлікт, або можуть перерватися ділові відносини індивіда з тими, хто цю інформацію передав. Якщо інформація, що передається навмисно завищена, то це сприймається як лестощі.

Загалом передача інформації із сліпої зони (II) в відкриту може використовуватися як засіб маніпуляції свідомістю інших людей.

Закрита зона (III) являє собою інформацію про індивіда, яка йому про себе відома, але закрита від оточуючих: додаткові знання, вміння, риси характеру, способом поведінки. За тими чи іншими причинами ці відомості або заховуються від оточуючих, або просто не було нагоди їх продемонструвати.

Невідома зона (IV) включає відомості про індивіда, які ні йому самому, ні оточуючим невідомі. Це дані про його особисті можливості та особливості. Вони можуть проявитися лише в окремих екстремальних ситуаціях, але й можуть не проявлятися і протягом всього життя.

Розміри цього інформаційного простору можуть змінюватися в залежності від того, в якому стані знаходиться спілкування з даною людиною: на початку становлення контактів або в стані відносин, які вже встановилися..

Становлення контактів, розвиток ділових відносин призводять до збільшення відкритих і зменшення закритих просторів. Коли людина веде себе відкрито, то інші люди можуть дізнатися про неї більше, що збільшує можливість взаєморозуміння.

Свідомий контроль за інформацією про себе і її свідоме спотворення ускладнює не тільки сприймання партнерів по спілкуванню, але й самосвідомість людини, його соціальну ідентифікацію, для чого йому необхідні вичерпні відомості про оточуючих і їх уявлення про нього. Якщо людина закривається від інших, то він гірше починає сприймати самого себе.



2.3 Механізми міжособистісного сприймання



Американський психолог Дж. Брунер провів цілу серію експериментів по вивченню сприймання й показав, що сприймання як предметів, так і інших людей залежить не тільки від індивідуально-особистісних, але й від соціокультурних факторів. Соціальна значущість і незначущість об’єкта може сприйматися неадекватно. Так, наприклад, діти з бідних сімей сприймали розмір монеток більше їх реальних розмірів, а діти з багатих сімей – навпаки, менше. Такій же деформації підлягають і образи людей.

Психологічні дослідження показали, що в основі сприймання не знайомих раніше людей і людей, з якими вже є певний досвід спілкування, лежать різні психологічні механізми. В першому випадку сприймання здійснюється на основі психологічних механізмів міжгрупового спілкування, в другому – механізмів міжособистісного спілкування.

До психологічних механізмів сприймання в міжгруповому спілкуванні відноситься процес соціальної стерео типізації, сутність якого заклечається в тому, що образ іншої людини будується на базі тих чи інших типових схем.

Соціальний стереотип – це стійке представлення про які-небудь явища чи людей, властиве представникам тієї чи іншої соціальної групи.

Стереотипи ми набуваємо від тієї групи, до якої належимо, від батьків, вчителів в дитинстві, від засобів масової інформації. Стереотипи зникають, якщо люди різних груп починають тісно взаємодіяти, пізнавати більше один про одного, досягати спільних цілей.

На сприймання людей впливає і переконання – емоційна оцінка яких-небудь людей як хороших чи поганих, навіть не знаючи їх самих, ні мотивів їх вчинків.

На сприймання й розуміння людей впливають установки – неусвідомлена готовність людини певним звичним образом сприймати й оцінювати яких-небудь людей і реагувати певним, раніше сформованим образом без повного аналізу конкретної ситуації.

Установки мають три виміри:

когнітивний вимір – думки, переконання, яких притримується людина відносно якого-небудь суб’єкта або предмета;

афективний вимір – позитивні і негативні емоції, відношення до конкретної людини або інформації;

поведінковий вимір – готовність до певних реакцій поведінки, відповідним переконанням і переживанням людини.

Установки формуються:

під впливом інших людей (батьків, ЗМІ) і «кристалізуються» до віку між 20 і 30 рокам, а потім важко змінюються;

на основі особистого досвіду в ситуаціях, які багатократно повторюються.

Психологи розрізняють три типи установки на сприймання іншої людини: позитивна, негативна і адекватна.

Позитивна установка: ми переоцінюємо позитивні якості й даємо людині великий аванс, який проявляється в неусвідомлюваній довірливості.

Негативна установка: призводить до того, що сприймаються в основному негативні якості іншої людини, що проявляється в недовірливості, підозрюваності.

Адекватна установка: у кожної людини є як позитивні, так і негативні якості. Головне, як вони збалансовані і оцінюються самою людиною.

Люди, які вступають в спілкування, не рівні: вони відрізняються своїм соціальним статусом, життєвим досвідом, інтелектуальним потенціалом і т.д. При нерівності партнерів найчастіше використовується схема сприймання, яка призводить до помилок нерівності. В психології ці помилки отримали назву фактор переваги. При зустрічі з людиною, який переважає нас за яким-небудь важливим для нас параметром, ми оцінюємо його декілька більш позитивно, чим було б, якщо би він був нам рівний. Якщо ж ми маємо справу з людиною, якого ми в чомусь переважаємо, то ми недооцінюємо його. Причому перевага фіксується за якимсь одним параметром, а переоцінка (або недооцінка) проходить за багатьма параметрами. Ця схема сприймання починає працювати не за будь-якій, а тільки при дійсно важливій, значущій для нас нерівності.

Для того щоб подіяв фактор переваги, нам треба спочатку цю перевагу оцінити. В нашому розпорядку є два основні витоки інформації:

одяг людини, його зовнішнє оформлення, включаючи такі атрибути, як знаки відмінності, окуляри, зачіска, нагороди, коштовності, а в окремих випадках навіть такий «одяг», як машина, оформлення кабінетів і т.п.

спосіб поведінки людини (як сидить, ходить, розмовляє, куди дивиться і т.п.)

Дія фактора привабливості при сприйманні людини заклечається в тому, що під його впливом які-небудь якості людини переоцінюються або недооцінюються іншими людьми. Помилка тут в тому, що якщо людина нам подобається (зовнішнє), то одночасно ми можемо вважати її більш розумною, хорошою, цікавою і т.п., тобто знову-таки переоцінювати більшість її особистісні характеристики.

Отже, чим більш зовнішнє приваблива для нас людина, тим вона здається кращою в усіх інших відношеннях: якщо ж вона не приваблива, то всі інші якості недооцінюються. Але всім відомо, що в різні часи різне вважалось привабливим, що у різних народів свої канони краси.

Звідси слідує, привабливість не слід вважати тільки індивідуальним враженням, вона скоріше носить соціальний характер. Тому знаки привабливості треба шукати, перш за все, не в тому чи іншому розрізі очей або кольору волосся, а в соціальному значенні тієї чи іншої ознаки людини. Адже існують схвалювані і не схвалювані суспільством або конкретною соціальною групою типи зовнішності. І привабливість – не що інше, як ступінь приближення до того типу зовнішності, який максимально схвалюється тією групою, до якої ми належимо. Знаком привабливості являються намагання людини виглядати соціально схвалюваним. Механізм формування сприймання за цією схемою такий же, що і за фактором переваги.

Фактор відношення до нас діє так, що люди, які добре до нас відносяться, оцінюються вище тих, які відносяться до нас погано. Знаком відношення до нас, які запускають відповідну схему сприйняття, є все, що свідчить про згоду чи не згоду партнера з нами.

Психологи, які виявили думки досліджуваних за рядом запитань, познайомили їх з думками за цими ж запитаннями,котрі належать іншим людям, й прохали їх оцінити ці думки. Виявилося, що чим ближча чужа думка до власної, тим вища оцінка людини, яка висловила цю думку. Це правило має зворотну силу: чим вище оцінювався дехто, тим більше спільного в його точці зору з власними. Переконання в цьому передбачуваному «спорідненні душ» було настільки велике, що протиріч з позицією привабливого обличчя, досліджувані просто не помітили. Важливо, щоб у всьому була згода, і тоді включається фактор відношення до нас.

Ефект послідовності – на судження про людину найбільшого впливу завдають відомості, які були пред’явлені про нього в першу чергу. Зазвичай той, хто хоче нашкодити людині, дізнавшись про нього щось недостойне і навіть не перевіривши інформацію, біжить розповісти начальнику і його найближчому оточенню. Оправдовуватися і доказувати, що все було не так, на такому несприятливому фоні значно важче і безперспективніше.

Дуже розповсюдженим є ефект авансування – людині приписують неіснуючі позитивні якості, а зіштовхуючись з його неадекватною уявленням поведінкою, розчаровуються, засмучуються.

Ефект проеціювання – виявляється в тому, що іншій людині приписуються за аналогією з собою свої власні якості й емоційні стани. Людина, яка сприймає і оцінює інших людей, схильний логічно припустити: «всі люди схожі на мене» або «інші протилежні мені». Вперта підозріла людина схильна бачити ці ж риси характеру в партнера по спілкуванню, навіть якщо вони об’єктивно відсутні. Добра, чуйна, чесна людина, навпаки, може сприйняти незнайомого через «рожеві окуляри» й помилитися. Тому, якщо хтось скаржиться, які всі навкруги жорстокі, жадібні, нечесні, не виключено, що він судить по собі.

Ефект первинності виявляється в тому, що перша почута чи побачена інформація про людину або подію виявляється дуже суттєвою, яка рідко забувається і може вплинути на все наступне відношення до цієї людини. І навіть якщо потім ви отримаєте інформацію, яка буде відхиляти первинну інформацію, все рівно пам’ятати і враховувати ви будете первинну інформацію.

Ефект останньої інформації виявляється в тому, що якщо ви отримали негативну останню інформацію про людину, ця інформація може перекреслити всі попередні враження про цю людину.

2.4 Поняття розуміння та його рівні



Розуміння може бути різної глибини проникнення в сутність особистості, індивідуальності іншого.

Нижній (поверхневий) рівень розуміння: сприймання лише зовнішнього «малюнку» вчинку людини без проникнення в мотиви та цілі, в особистісні особливості, оцінка в чорно-білих тонах: добре або погано.

Середній рівень розуміння: аналізуються окремі якості людини: розум, риси характеру, темперамент, оцінка йде більшою частиною за інтелектуальними особливостями: розумний чи дурний; за характером: жорсткий або м’який, запальний або врівноважений.

Високий рівень розуміння людини включає вияв системи провідних цілей і мотиви поведінки, виділення зв’язків між окремими вчинками і особистістю загалом, вміння проникнути в приховані резерви і здібності людини, здібність прогнозувати поведінку людини на основі розуміння його індивідуальності.

Рефлексія – це усвідомлення діючим індивідом того, як він сприймається партнером по спілкуванню. Це вже не просто знання іншого, але знання того, як інший розуміє мене, тобто своєрідний удвоєний процес дзеркального відображення один одного.

Для керівника колективу дуже важливе глибоке розуміння людини. Воно сприяє більш гнучкій поведінці, зменшенню непотрібних керівних дій, росту відповідальності, самостійності і творчої віддачі співробітників групи.

Отже, потрібно пам’ятати, що, незважаючи на певні особливості сприймання і розуміння фізичного вигляду, психічних станів, мімічних проявів, — це завжди цілісний, синтетичний акт, що залежить від життєвого досвіду, структури особистості і особливостей ситуації.







Розділ 3. Дослідження специфіки спілкування в підлітковому віці



3.1 Загальна характеристика підліткового віку



Підлітковий вік традиційно вважається найважчим у плані виховання. Головним змістом підліткового віку є перехід від дитинства до дорослості. Усе, що стосується розвитку, якісно перебудовується, виникають і формуються нові психологічні утворення. Вступ дитини в підлітковий період характеризується якісним поштовхом у розвитку самосвідомості. У підлітка починає формуватися позиція дорослої людини. Навіть, якщо ця позиція ще не відповідає об'єктивному статусу підлітка в житті, але її поява означає, що підліток суб'єктивно вже ввійшов у нові стосунки з оточуючим світом дорослих, зі світом їхніх цінностей, мотивів поведінки та діяльності.

Цей процес перетворення «визначає основні особливості формування особистості дитини підліткового віку», а відповідно і специфіку роботи з ними. Залежно від конкретних соціальних умов, культури, традицій щодо виховання дітей, перехідний період може мати різний зміст.

Нині в умовах нашої країни, цей період розвитку охоплює приблизно вік із 10 – 11 до 14 – 15 років, збігаючись у цілому з навчанням у дітей із так званою «шкільною дезадаптацією» спостерігається у середніх класах. Виникнення потреби у пізнанні власних особливостей, цікавість до себе та роздуми про себе — характерна особливість дітей підліткового віку. До аналізу своєї особистості підліток звертається як до засобу, який допомагає в організації стосунків та діяльності, у досягненні особисто значущих завдань у теперішньому та майбутньому.

Важливий стимул виникнення у підлітка міркувань про себе — його потреба мати повагу в колі однолітків та прагнення знайти близьких товаришів, друга. Підліток починає порівнювати себе з оточуючими людьми: однолітками, батьками, дорослими. Таке порівняння надає підліткові знань про інших людей, особливості їхнього характеру та поведінки.

У багатьох підлітків самооцінювання деяких якостей завищене. На цій основі іноді виникає уявлення про несправедливе ставлення до підлітка дорослого, наприклад, батьків або вчителя. Це може привести до виникнення у підлітка афекту та комплексу специфічних особливостей, з’являється образливість, підозріливість, недовірливість, іноді агресивність і завжди — надмірно підвищена чутливість до оцінок інших. Особливість підлітка —турбота про власну самостійність.

Молодші підлітки часто не вміють керувати своєю поведінкою. Для старших підлітків характерне прагнення оволодіти власними реакціями та поведінкою в цілому. Багато з них уже вміють стримуватися, а за потреби приховувати свої наміри, настрої, думки, ставлення. У поведінці з'являється двоплановість. З віком збільшується тенденція організовувати себе, з'являється ставлення до власного зростання, контроль за ним, самокритика. Підліток починає сам створювати себе, спонукати себе до розвитку згідно з певними зразкам та конкретно значущими завданнями і намірами, які пов'язані з потребами сьогодення та, майбутнього.



3.2 Спілкування підлітків з ровесниками



Усі дослідники психології підлітків так чи інакше сходяться у визнанні того великого значення, що має у цьому віці спілкування, особливо з ровесниками. Стосунки з товаришами перебувають у центрі життя підлітка, багато в чому визначаючи решту боків його поведінки і діяльності. Л.Божович відмічає: «якщо в молодшому шкільному віці основою для об’єднання дітей найчастіше є спільна діяльність, то у підлітків, навпаки, привабливість занять та інтереси в основному визначаються можливістю широкого спілкування з ровесниками».

Для підлітка важливо не просто бути разом із ровесниками, а посідати серед них становище, що задовольнятиме його. Для деяких це намагання може виражатися через бажання посісти у групі позицію лідера, для інших – бути визнаним, улюбленим товаришем, ще для інших – непорушним авторитетом у якійсь справі, але у будь-якому випадку є головним мотивом поведінки школярів у середніх класах.

Як свідчать дослідження, саме невміння, неможливість досягти такого становища найчастіше і є причиною недисциплінованості, навіть правопорушень підлітків щодо підліткових компаній.

Для ілюстрації труднощів, що виникають у підлітків під час спілкування з ровесниками, використаємо типовий приклад. Шестикласниця Таня відмовилася ходити до школи. Це небажання з’явилося в середині навчального року, а після весняних канікул досягло апогею. Учителі відзначили, що Таня за останні півроку стала дуже тривожною, нервувалася під час контрольних робіт, збивалася під час відповідей, плакала, отримавши 11 балів. В її поведінці з однокласниками теж відбулися зміни: завжди спокійна дівчинка, вона стала битися з хлопцями, кричати на однокласників, грубити. Таня – єдина донька немолодих батьків, наукових співробітників. Стосунки з дівчинкою завжди будувалися на принципах поваги, взаємної чесності, принциповості. Дівчинка завжди вчилася прекрасно, була на голову вище інших учнів. Досьогодні користувалась авторитетом у класі. Однак, спілкуючись з однокласниками, Таня завжди посідала зависоку позицію, могла зробити зауваження, але ніколи не відмовлялася допомогти, якщо її просили. Правда, списувати не давала, а допомагаючи, ще й повчала.

У шостому класі з’явився новий учень – Паша, якого діти сприйняли з радістю. Паша добре навчався, захоплювався математикою. Він був добрим, чуйним хлопцем, давав списувати задачі, підказував на контрольних роботах. Навкруг нього стали гуртуватися хлопці. Авторитет Тані у класі похитнувся. Спочатку та хотіла повернути втрачені позиції за рахунок успішності – вона стала на стежину «гонитви за балами». Це призвело до виникнення підвищеної тривожності, нервозності, неадекватних реакцій у випадку отримання 11 балів. Згодом Таня стала застосовувати новий для неї засіб самоствердження у класі – застосовувати фізичну силу і різкість у спілкуванні з ровесниками, але це тільки погіршило її становище.

Що ж виходить? Таня неправильно оцінила своє становище у класі, вважаючи, що всі від неї відвернулися, та ще й вважала себе класною «зіркою».

Крім того, слід відзначити, що суб’єктивна значущість для підлітка сфери його спілкування з однолітками значно контрастує з явним недооцінюванням цієї значущості дорослими, особливо учителями. Для підлітків переживання щодо спілкування із ровесниками виявляються найтиповішими, а вчителі вважають, що це переживання через спілкування з учителями, батьки ж вважають, що підлітки переживають через них. Це є серйозною проблемою сучасної виховної ситуації, свідчить про нездатність дорослих, які оточують підлітка, бачити його справжні переживання.

Більшість дорослих, які оточують підлітка, не мають ніякого уявлення про динаміку мотивів його спілкування з однолітками протягом підліткового віку, про зміну пов’язаних із цим спілкуванням переживань. Цю динаміку схематично можна подати так: якщо у 5 класі домінуючим мотивом у спілкуванні з ровесниками є просте бажання бути у їхньому середовищі, разом щось робити, то вже у 6 – 7 класах на перше місце виходить інший мотив – посісти певне місце у колективі ровесників (приклад із Танею).

У 8 – 9 класах головним стає прагнення підлітка до автономії у колективі ровесників і пошук визнання цінності власної особистості в очах однолітків. У багатьох підлітків виявляється рустованою потреба «бути значущими в очах ровесників», що призводить до переживань. Дорослі ніколи цього не помічають.

Батьки підлітків усі проблеми їхнього спілкування з ровесниками пов’язують із вадами тих дітей, із якими спілкується їхній син або дочка. Водночас дослідження свідчать, що вже починаючи із 7-го класу «у підлітків починається інтенсивно розвиватися особистісна рефлексія», внаслідок чого вони починають бачити причини своїх конфліктів, труднощів або, навпаки, успіхів у спілкуванні з ровесниками, який зосереджується навколо питань навчання та поведінки, а старших – питань міжособистісного спілкування, розвитку індивідуальності. На цьому тлі у 7-класників, а особливо у 8-класників зростає критичність щодо власних вад, які можуть приховуватись у спілкуванні з іншими людьми. Підліток у цьому віці потребує допомоги дорослого, але дорослі мало чим можуть йому допомогти, не сприймаючи його проблем.



3.3 Спілкування підлітків з дорослими



Важливість для підлітка його спілкування з ровесниками нерідко відсуває на задній план його стосунки з дорослими, передусім із батьками і вчителями. Що сьогодні породжує ці проблеми підлітків?

Перше джерело цих проблем – нерозуміння дорослими внутрішнього світу підлітка, їхні хибні або примітивні уявлення про його переживання, мотиви тих чи інших вчинків, прагнень, цінностей.

Чим старшими стають підлітки, тим менше розуміння вони знаходять у дорослих. Якщо їхні уявлення про переживання учнів 5 – 6 класів певним чином відповідають дійсності, то уявлення про переживання учнів 8 – 9 класів дуже від неї далекі. Іншими словами, батьки припиняють бачити своїх дітей, а вчителі – своїх учнів, а місце цих конкретних і різних підлітків починає заміняти абстрактна і спотворена їх версія, яка береться з газет і розмов дорослих між собою, але тільки не з реального і живого бачення дитини.

І батьки, і вчителі здебільшого не вміють побачити і врахувати у практиці виховання того швидкого, інтенсивного процесу дорослішання підлітка, усіляко намагаються зберегти «дитячі» форми контролю, спілкування з дітьми. Саме цей момент підлітки, починаючи з 6-го класу, називають головним чинником своїх прикростей у спілкуванні з батьками: «Мені прикро, якщо батьки опікуються мною, стежать за моїм апетитом і одягом» (5 – 6 клас), «Я засмучуюсь, якщо батьки не розуміють мене, мої переживання і турботи, вони все приховують від мене, а в мої секрети втручаються» (8 – 9 клас). Особливо гостро це виявляється у старших підліткових класах, учні яких мають велику потребу у спілкуванні з дорослими «на рівних», рідко маючи можливість її задовольнити. Наслідком цього, як правило, стає протиставлення себе, свого «Я» дорослим, потреба в автономії.

Потреба підлітків у тому, щоб дорослі, особливо батьки, визнали їх рівноправними партнерами у спілкуванні, породжує конфлікти. Цікаво, що винним у конфлікті завжди визначається підліток – так вважають, до речі, і самі підлітки. Подібну самозвинувачувальну позицію підлітків деякі автори називають «психологічним примиренням»,пов’язуючи її з прийняттям формальних відносин «слухняності», що нав’язуються їм, ламання позиції «психологічного примирення» найчастіше призводить до «психологічного бунту». Коли виникає цей «психологічний бунт», дорослі починають бити на сполох, ідуть до психолога, шукають вихід, а «психологічне примирення», всіх влаштовує. Водночас подібне ставлення до конфліктів, за яких дорослі стійко посідають зовнішню обвинувачу вальну позицію, а підлітки – самообвинувачувальну, є неконструктивним.

Відзначимо ще один момент, на який дослідники мало звертають увагу. Батьки, які спостерігають дорослішання своїх дітей, найчастіше помічають у цьому процесі тільки його негативні боки: підліток стає «неслухняним», «потайливим» тощо – і зовсім не помічають пагонів позитивного, нового. Одним із таких пагонів є розвиток у підлітковому віці прагнення допомогти дорослим, підтримати, розділити їхнє горе або радість. Дорослі готові, у кращому випадку, виявити співчуття до підлітка, але зовсім не здатні прийняти подібне ставлення з його боку. Зрозуміло, чому саме так виходить, - для того, щоб прийняти таке ставлення до підлітка, якраз і необхідно бути із ним «на рівних». На нашу думку, багато сучасних проблем пов’язаних із вихованням підлітків, виникають тому, що дорослі прагнуть тільки щось дати підлітку, не бажаючи, та й не вміючи нічого взяти. Але тільки через реальні вияви доброти, співчуття ці важливі й дуже дефіцитні особистісні якості можуть розвиватися.

Якщо порівнювати між собою сфери спілкування підлітків із батьками з одного боку, і з учителями – з іншого, то при всій напруженості першого, значно більше «запущеним», малопродуктивним з погляду розвитку особистості виявляється другий бік. Адже переживання, пов’язані у підлітків зі спілкуванням з учителями, посідають одне з останніх місць, а ще з учителями у підлітків пов’язані тільки негативні переживання.

Характер спілкування з учителями і суб’єктивне ставлення до них змінюється протягом усього підліткового віку. Якщо головним мотивом спілкування молодших підлітків є намагання заручитися підтримкою вчителя, заохочення до навчання, поведінки та шкільної праці, то у більш старшому віці – намагання до особистісного спілкування з ним (учителем). Починаючи з 7-го класу, підлітків усе більше хвилюють професійні й особистісні якості педагогів. Причому, якщо професійні якості педагогів підлітків загалом влаштовують, то особистісні – ні. Ця незадоволеність сприймається підлітками здебільшого як проблема «справедливості» вчителя. Однак, незважаючи на незадоволеність підлітків особистісними якостями вчителів, вони все одно прагнуть до спілкування з ними, чого, до речі, учителі частіше не помічають. Вони, як правило, вважають, що підлітки задоволені спілкуванням з ними, як і їхніми особистісними якостями. Таким чином, з віком у підлітків зростає потреба в особистісному спілкуванні з педагогами. Відповідно розширюється і зона конфліктів як зовнішніх, так і внутрішніх.

Проаналізувавши матеріали досліджень,анкетувань, опитувань підлітків, їхніх батьків та вчителів, можна зробити такі висновки.

Молодші підлітки значно менше спілкуються з дорослими і дуже багато з ровесниками. Останні для них важливіші, бо виступають ареною самоствердження. У них дуже яскраво виділяються більш-менш постійні групи друзів та приятелів. Спілкування йде за найширшим спектром запитань. Усі вони цікавлять підлітків з погляду подій: «хто зробив», «що зробив». Для підлітків головне – дія. Тому він намагається спілкуватися з ровесниками на вулиці, на стадіоні, на заняттях гуртка, спортивної секції – там, де можна щось робити.

Старші підлітки люблять рухливі ігри і вже із задоволенням просто гуляють на вулиці із приятелями або подругами. Їх ще приваблюють великі компанії, і вже тягне в маленьку групу друзів. Їм ще цікаво говорити про щось конкретне, і вже подобаються теми абстрактні (про дружбу, справедливість). Вони ще «смикають за кіски» дівчаток і зухвалі щодо батьків та вчителів, і вже дуже цікавляться стосунками статей та прагнуть до спілкування на рівних із дорослими. Залишаючись наодинці, старші підлітки ще люблять якісь конкретні справи, але вже багато часу присвячують роздумам про себе, про людей, що їх оточують.



3.4 Вивчення референтного кола спілкування підлітків та особливостей самоконтролю у підлітків в процесі спілкування



Підлітки характеризуються неврівноваженістю, домінуванням процесу збудження, безконтрольністю. Така форма поведінки може закріпитись і дати в подальшому негативні наслідки.

Дослідження М.Й. Боришевського, О. Ф. Бондаренка, В.А. Іванникова, Г.С. Нікіфорова показують, що самоконтроль, як вольова риса особистості поступово самовдосконалюється в поведінці і діяльності при наявності адекватної самооцінки, низької тривожності, але підлітку необхідно допомогти сформувати в собі механізми самоконтролю, витримки. Претензії підлітка на своє виняткове становище серед інших заважають розвиватись механізмам самоконтролю.

Таким чином, для їх розвитку необхідно привести самооцінку підлітка в адекватне положення, знизити його особистісну тривожність і тим самим сприяти розвитку контрольних механізмів в поведінці і в діяльності, зокрема в процесах спілкування з іншими людьми.

Так, дослідження процесів спілкування показали, що в онтогенезі, як відмічали Д.Б. Ельконін, М.І. Лісіна, існують чотири форми спілкування, які змінюються протягом життя: ситуативно-особистісне спілкування, ситуативно-ділове спілкування, позаситуативно-пізнавальне спілкування, позаситуативно- особистісне спілкування. Так, як в підлітковому віці з'являється прагнення до незалежності, самостійності, намагання відсторонитись від контролю і впливу дорослих, то поведінка і діяльність підлітка можуть бути не передбачувані.

Для досягнення мети даної роботи мною було проведено ряд досліджень серед учнів 7-го та 8-го класів Смілівської ЗОШ І-ІІ ступенів. Робилась діагностику референтного кола спілкування, тобто визначилось те коло людей, з якими підлітки найбільше спілкуються. Дослідження проводилося за допомогою анкетування. (див Додаток 1)

Аналіз відповідей показав, що підлітки більше спілкуються з ровесниками, ніж з дорослими чи батьками. У підлітків велика потреба в неформальному, нерегламентованому спілкуванні, більша ніж з батьками (див Додаток 2). Це свідчить про те, що позаситуативно-особистісне спілкування є найбільш важливим і характерним для підлітків і в ньому вони почувають себе невимушено і розкуто, але необхідно формувати і інші форми спілкування, оскільки вони важливі для особистісного розвитку пізнавальної сфери, вміння діяти в соціумі.

В нашому дослідженні були поставлені завдання – виявити особливості самоконтролю підлітків в процесі різних видів спілкування та їх форм, які були вказані вище, сформувати механізми контролю своєї поведінки в процесі спілкування в різних ситуаціях діяльності.

Для діагностики рівня самоконтролю в спілкуванні застосовувалась методика М. Снайдера, в якій визначались рівні комунікативного контролю (високий, середній, низький) та методика дослідження особливостей спілкування Е. М. Павлютенкова за допомогою якої з'ясовувалась потреба підлітка в спілкуванні, виваженість, витримка, стійкість, легкість та невимушеність в спілкуванні, широта діапазону спілкування, інтегральність у спілкуванні. Обидві методики застосовувались у всіх чотирьох формах спілкування підлітків: ситуативно-особистісне спілкування здійснювалось в процесі невимушеної бесіди з підлітком по його особистим проблемам; ситуативно-ділове спілкування проводилось по результатам його успішності в навчальній діяльності; позаситуативно- пізнавальне спілкування проводилось в процесі спостереження психологом за підлітками на уроках під час відповідей; позаситуативно-особистісне спілкування проводилось з підлітками в процесі бесід на відпочинку.

Проаналізуємо отримані результати: так, виявилось, що в ситуативно-особистісному спілкуванні підлітки виявили 40% високого рівня показника товариськості, симпатії, самоконтролю і емоційності, 54% - середнього рівня і 6% низького рівня. Серед них – хлопчики-підлітки високого рівня 40%, середнього 54%, низького 6%; дівчатка-підлітки високого рівня 37%, середнього 57%, низького 6%. Результати за статтю майже не відрізняються.(див. Додаток 3) Було встановлено спеціальний показник рівня товариськості в процесі ситуативно-особистісного спілкування за формулою:



X = Σ хі / n



де X - середній показник; Σ хі - сума усіх показників; n - кількість досліджуваних осіб. Х = 28,3. На наступному етапі вивчались особливості самоконтролю і витримки у підлітків в процесі ситуативно-ділового спілкування з підлітками по результатам успішності в навчальній діяльності. Так, в цій формі спілкування підлітки більше нервували, замикались в собі, не були відвертими, як у попередній серії дослідів, траплялись випадки відмови говорити на ці теми про успішність у школі. Виявлено було лише 20% високого рівня відвертості, товариськості, самоконтролю, 40% середнього рівня і 40% низького. Серед хлопчиків високого рівня 8%, середнього 45%, низького 53%% серед підлітків-дівчаток високого рівня 20%, середнього 52%, низького 28%(див Додаток 4).

В процесі ситуативно-ділового спілкування показник товариськості, самоконтролю знизився до 15,4.

В процесі позаситуативно-пізнавального спілкування велося спостереження за підлітками на уроках під час їх відповіді. Збільшився показник самоконтролю до 42,3, а емоційний стан відзначився у підлітків підвищенням рівня тривожності, так у дівчаток висока тривожність в процесі цього виду спілкування виявилась у 58%, середнього рівня у 32%, низького рівня 10%. У підлітків-хлопчиків висока тривожність виявилась у 38%, середня у 48%, низька у 14%. Таким чином, у дівчаток в процесі цього виду спілкування домінував високий рівень тривожності, у хлопчиків-підлітків середній рівень(див Додаток 5). Але висока тривожність підлітків в позаситуативно-пізнавальному спілкуванні сковує підлітка і створюється враження самоконтролю. В такій ситуації важко виявити дійсні механізми самоконтролю, як особистісної риси, оскільки висока тривожність змінює картину протікання самоконтролю, як особистісного новоутворення підлітка.

Під час позаситуативно-особистісного спілкування, яке проводилось з підлітками в процесі вільної бесіди на відпочинку, підлітки майже повністю розкривались, цікаво розповідали різні пригоди, були жваві, емоційно і мовленнєво розкуті, мова їх була образною і яскравою. Так, було виявлено високого рівня самоконтролю, товариськості в цьому виді спілкування - 78%, середнього - 22%, низького рівня не виявлено(див Додаток 6). Показник рівня самоконтролю, товариськості, комфортності в такій формі спілкування становив 53,2%. У дівчаток рівень самоконтролю перевищував ніж у хлопчиків, але це були незначні відмінності.

Отже, виходячи з даних дослідження, робимо висновок, що найбільш емоційним та вільним для підлітків виявилось позаситуативно-особистісне спілкування на вільні теми, другий ранг зайняло ситуативно-особистісне спілкування, третій ранг - ситуативно-ділове спілкування і на останньому місці позаситуативно-пізнавальне спілкуванні, яке в більшій мірі характеризувалось тривожністю і скутістю підлітка, оскільки воно було найбільш складне для нього. Таким чином, можна порадити класному керівнику провести корекційну роботу. (див Додаток 7)







Висновки



Підлітковий вік в сучасній психологічній літературі оцінюється як один з критичних періодів розвитку. Він пов’язаний з кардинальними перетвореннями у сфері свідомості, діяльності, системі взаємостосунків індивіда. Почуття дорослості, претензії підлітка на нові права поширюються на всю сферу стосунків з дорослими, що чітко проявляється в причинах конфліктів з ними. Протест і непокора підлітка є засобом, за допомогою якого він хоче досягти зміни типу стосунків з дорослими.

Тобто на початку підліткового періоду в зв’язку з проявом у підлітка уявлення про себе як уже не дитину і потребі у визнанні його дорослості оточуючими виникає цілком нова проблема – проблема рівноправності. Отже, створення спільності в житті дорослого і підлітка, розширення сфери їх співробітництва і змістових контактів як основи переходу до нового типу стосунків є важливою проблемою у вихованні дітей цього віку і необхідною та обов’язковою умовою розгортання процесу научіння підлітка бути дорослим.

Поступово вводити підлітка у світ дорослого повинні безпосередні вихователі – батьки і вчителі. Якщо цього не робити, то підліток знайде способи проникнути в цей світ без допомоги дорослих. Їх небажання або невміння зрозуміти нові прагнення підлітка штовхає його в середовище товаришів.

Спілкування з товаришами є особливою школою розвитку соціально-моральної дорослості підлітка, і сила впливу ровесників прямо пропорційна ступеню незадоволеності підлітка спілкуванням з дорослими. Питання про зіткнення і конфлікти підлітка і дорослого через різницю в етичних і естетичних уявленнях, в соціально-моральних настановленнях і цінностях є проблемою, що набуває актуальності в другій половині підліткового віку. З’ясування причин труднощів і конфліктів у спілкуванні дорослого з дитиною при її вступі в підлітковий вік і наслідки цих труднощів і конфліктів в підлітковому періоді ставить проблему необхідності відповідного ставлення дорослого до рівня розвитку особистості підлітка і такої побудови взаємодії, коли саме вони визначали б прогрес у формуванні особистості підлітка і правильний напрям в розвитку його соціальної дорослості. Ці проблеми особливо загострюються в підлітковому віці, але існують вони і протягом всього дитинства. Для їх вирішення необхідне детальне вивчення різних типів і видів спілкування дорослого і дитини та з’ясування їх функцій в розвитку особистості. Без цього скеровувати процес формування особистості неможливо. Підлітковий вік не є часом патологій, і тому завданням психолога має стати психокореційна робота з особами, які більш конфліктні і агресивні у порівнянні з іншими.

Отже, підлітковий період — надзвичайно складний етап психічного розвитку. З одного боку, за рівнем та особливостями психічного розвитку підлітки ще не розпрощалися з дитинством; з іншого — вони вже стоять на порозі дорослого життя і в їх поведінці реально виражається спрямованість на дорослі форми взаємин та поведінки.







Список використаних джерел



  1. Бондаренко О.Ф. Психологічна допомога особистості: Навчальний посібник. – Х., 1996.

  2. Введение в психологию / Под ред. А.В.Петровского. М.: Akademia, 1997.

  3. Вікова психологія / За ред. Г.С.Костюка. – К.: Рад школа, 1968.

  4. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А.В.Петровского. - 2-е изд., пераб. и доп. – М., 1979.

  5. Дубравська Д.М. Основи психології. – Львів.: Світ, 2001.

  6. Кон И.С. Психология старшеклассника. – М., 1982.

  7. Краткий психологический словарь / Под ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского. – М., 1985.

  8. Мелибруда Е. Я – Ты – Мы. Психологические возможности улучшения общения / Под ред А.А. Бодалева и А.Б. Добровича. – М., 1986.

  9. Петровская Л.А. Компетентность в общении: социально-педагогический тренинг. – М., 1989.

  10. Практикум по возрастной и педагогичской психологии / Под ред. А.И.Щербакова. – М.: Просвещение, 1987.

  11. Умеете ли вы общаться?: Кн. для учащихся / И.Н. Горелов, В.Ф. Житников, М.В.Зюзько, Л.А. Шкатова. –Просвещение, 1991.–144 с.

  12. Цимбалюк І.М. Психологія спілкування: Навчальний посібник. – К.: ВД „Професіонал”, 2004. – 304 с.



Додаток 1

Діагностика референтного кола спілкування



Бланк дослідження

П І_____________________________ Вік_____________

Дата___________ Клас_________



Ситуації

Коло осіб

Тато

Мама

Бабуся

Дідусь

Брат

Сестра

Тітка (дядько)

Друг батьків

Мій друг у класі

Друг поза класом

Кл. керівник

Інші дорослі у школі

Тренер

Літературний герой

Ніхто, ні з ким

1. З ким би ти прагнув провести літні канікули
















2. Скоїлась неприємність – з ким швидше поділишся?
















3. Чия думка та порада для тебе багато означають?
















4. З ким би ти хотів проводити якомога більше часу?
















5. Кому перш за все розкажеш про радісну подію у твоєму житті?
















6. Тебе цікавить одна людина. Хто тобі допоможе в ній розібратися?
















7. Ти прагнеш щось змінити в собі (в своєму житті). З ким ти це обговориш?
















8. Хто для тебе є прикладом для наслідування?
















9. З ким ти найбільш відвертий?
















10. Хто тебе краще розуміє?
















Частота виборів


















Інтерпретація результатів: 3 – 5 осіб, яких вибирають найчастіше на більшу кількість запитань анкети, і складають референтне коло спілкування.



Додаток 2

Визначення референтного кола спілкування підлітків









Додаток 3

Показник товариськості, самоконтролю, емоційності підлітків в ситуативно-особистісному спілкуванні









Додаток 4

Показник товариськості, самоконтролю, емоційності підлітків в ситуативно-діловому мовленні









Додаток 5

Показник рівня тривожності підлітків в позаситуативно-пізнавальному спілкуванні

Дівчата:





Хлопчики:









Додаток 6

Показник рівня самоконтролю, товариськості, комфортності у підлітків









Додаток 7

Граматика спілкування людини. Тренінгова програма



Міні-повідомлення «Граматика спілкування». Все наше життя будується на комунікації. Граматику спілкування ми вивчаємо все життя, де і з ким би не були: Вдома, в магазині, в гостях, у транспорті, з родичами, сусідами, друзями і з людьми зовсім незнайомими.

Спілкування можна порівняти з величезною парасолькою, під якою приховано все, що відбувається між людьми.

Знайомство. Спочатку давайте з вами познайомимося. Візьміть аркуш, олівці і намалюйте портрет : «Це я, такий, який зробив себе сам».

Після закінчення малювання кожний називає своє ім’я і показує портрет.

Ухвалення правил роботи на тренінгу

Вивчення рівня знань. В чому на вашу думку, суть спілкування? В тому, що воно є живим процесом взаємодії людей один із одним, із природою, з тваринами, світом і , звичайно, з самим собою. Це процес, який ніколи не припиняється.

Ведучий. Є дуже багато вправ та ігор, які допомагають краще зрозуміти, що відбувається під час спілкування. Мета цих вправ розвивати вміння бачити, чути, зосереджуватися, розуміти те, що відбувається між людьми при комунікації.

Вправа «Ромашка»

Інструкція. 5-6 стільців у зовнішньому колі – «пелюстки». Учасники сідають на стільці.

Завдання 1. Дивитися в очі один одному, не відводячи очей протягом хвилини. Потім учасники – «пелюстки» міняють місцями.

Завдання 2. Учасники говорять один одному: «Що я бачу в тобі?» (Одяг, зачіску, посмішку тощо.) «Пелюстки» міняються місцями.

Продовження додатка 7

Завдання 3. Учасники попарно намагаються здогадатися й розповісти один одному: «Яким ти був у дитинстві?». Слухач відповідає наскільки правильна здогадка. «Пелюстки» міняються місцями.

Завдання 4. Учасники намагаються відповісти: «Що між нами спільного?». «Пелюстки» міняються місцями.

Завдання 5. Учасники намагаються визначити : «Чим ми відрізняємося один від одного?» (Захоплення, характер, поведінка тощо.)

Вправа «Конверт щирості»

Інструкція. Всі сідають у коло. Ведучий підходить по черзі до кожного учасника і просить витягнути картку. Учасники читають вголос текст картки і намагаються, не роздумуючи, продовжити почату в тексті думку з максимальною щирістю.

Решта учасників про себе вирішує, наскільки оповідач щирий. Коли людина закінчує говорити, ті, хто вважає його промову щирою, мовчки піднімають руку. Якщо хоча б хтось один висловлювання визнає щирим, то виступаючому дозволяється на один крок змістити свій стілець вглибину кола (зближення).

Тому учаснику, чиє висловлювання не визнали щирим, дається ще спроба витягнути картку і продовжити висловлювання.

Обмін думками заборонений. Репліки з приводу висловлювань забороняються, дозволено одне запитання від кожного до виступаючого.

Коли всі зуміють висловитися щиро, ведучий пропонує кожному вдихнути повітря, а потім повільно видихнути й затримати дихання, поки говорить ведучий.

Наступний етап: на видиху потрібно вигукнути будь-які слова, що спали на думку, наприклад, «Вперед!». А якщо немає слів – видати різкий звук. Після такого голосового емоційного «звільнення» людям стає веселіше.

Висновок. Збираючи інформацію від різних людей, отримуєш можливість побачити себе, ніби в різних дзеркалах. Таким чином, можна дізнатися щось нове, що допоможе краще зрозуміти самого себе.

Вправа «Три істини»

Продовження додатка 7

Інструкція. Давайте розглянемо спілкування, як носія інформації. Ваше завдання повідомити своєму партнеру три істини про нього і три істини про самого себе. Не забувайте, що ці істини справедливі тільки на цей момент. Щоб зосередитися на власних почуттях, починайте кожну репліку зі слів: «Мені здається, що зараз про тебе можна сказати, що ти…». Якщо ваше висловлювання має негативний зміст, знайдіть слова, які б не образили слухача.

Висновок. Стосунки не можуть приносити щире задоволення, поки всі аспекти спілкування й межі не будують відверто й чесно обговорені. Коли ви ділитеся своїми внутрішніми переживаннями з іншою людиною, то по-справжньому, переходячи від непорозуміння до близькості і вносите в ваші стосунки елемент довіри.

Вправа «Малюнок»

Робота в парах. Кожен, тримаючи рукою олівець, малює на папері якийсь малюнок, не домовляючись, мовчки (з’ясовується, хто лідер). Потім міняються партнерами і знову мовчки малюють разом одним олівцем. Проводиться аналіз малюнків:

Який малюнок сподобався й чому?

Взаємодія з яким портретом приємніша і чому?

Які позиції мовчазної взаємодії реалізувалися.

Тепер ми підготовлені до ігор спілкування. Сподіваюся, що ви поставитися до них серйозно.

Гра «Фарби»

У грі беруть участь дві команди (5-7 учасників у кожній). За командою ведучого учасники мають вишикуватися за кольором волосся (від темного до світлого), за кольором одягу (від світлого до темного), пошикуватись в алфавітному порядку (враховуючи букву свого ім’я) тощо.

Гра «Тиждень»

Беруть участь дві команди по 7 осіб. Кожному учаснику видається листок календаря з певним днем тижня. Коли ведучий роздає листки, учасники не повинні бачити, який день тижня йому дістався. За сигналом учасників перегортають листки і швидко шикуються за днями тижня (від понеділка до неділі). Перемагає команда, яка перша виконає завдання.

Міні повідомлення. Тепер ви знаєте, що коли двоє людей спілкуються між собою, кожен щось переживає. Кожен акт спілкування впливає на самооцінку людей і взаємні уявлення про одного та на характер стосунків. Коли в спілкуванні людей народжується щось нове, неочікуване, цікаве, життя набуває нових кольорів. Стосунки стають міцнішими, приносять більше задоволення, кожен починає краще ставитися до себе й до людей, що його оточують.

Кожного разу, коли двоє людей спілкуються один із одним, кожний відчуває щось таке, що справляє на нього вплив. Кожне спілкування позначається на самооцінці, взаємному уявленні про один одного та на характері взаємин. Коли в спілкуванні зароджується щось непередбачуване й цікаве, стосунки стають глибшими, приносять більше задоволення, кожний починає краще ставитися до себе й до оточуючих.

Якщо давати іншим зворотній зв'язок про свої реакції на їхню поведінку, то це може підвищити взаємодовіру. Нам цікаві реакції інших людей на наші вчинки в певних ситуаціях. Стосунки не можуть приносити справжнє задоволення, поки всі межі й аспекти спілкування не будуть відверто й чесно обговорені. Ми по-справжньому знайомимося з людиною, переходячи від нерозуміння до близькості.

Вносьте у свої стосунки елементи довіри, якої так потребують усі люди.


Случайные файлы

Файл
2.10.doc
19496-1.rtf
154247.rtf
77402-1.rtf
65604.rtf