Прояви агресивності молодших школярів (130744)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Національний Педагогічний Університет імені Драгоманова

Інститут філософії і психології

Кафедра психології










Прояви агресивності молодших школярів

Курсова робота з психології




Студентки -3го курсу

Групи 31ПС

вечірнього факультету

Ворон Валентини

Науковий керівник

Грищенко В.М.





Київ 2008


Зміст


Вступ

Розділ 1 Природа і структура агресії

1.1 Феномен агресії

1.2 Теорії агресії

1.3 Структура агресії, її види

1.4 Особливості проявів дитячої агресії

1.5 Вплив на прояви дитячої агресивності в молодшому шкільному віці відносин „ Батьки – Дитина

Розділ 2 Эксперементальне дослідження агресивності, та її проявів у молодших школярів

2.1 Діагностика агресивності молодших школярів

2.2 Аналіз отриманих результатів

2.3 Рекомендації

Список використаної літератури



Вступ


Частішання агресивних проявів є сьогодні однією з найгостріших соціальних проблем нашого суспільства. Агресія, у якій би формі вона не проявлялася, являє собою діяльність, спрямовану на заподіяння шкоди або збитку іншій живій істоті. Здавна людство виявляло цікавість до феномену агресії. І в наш час агресія є предметом активних науково-практичних досліджень.
Особливо турбує той факт, що агресивні прояви у дітей спостерігаються вже в початковій школі, від чого страждають і діти, і їхні вчителі, і батьки. Стреси повсякденного життя, розпад традиційної структури родини, інформаційна втома, добробут насильства на телеекранах - ці й інші причини ведуть до посилення тривожності й агресивності у дітей.

Актуальність проблеми - Агресивні прояви у дітей є однією з найбільш гострих проблем не тільки для працівників сфери освіти, але й для суспільства в цілому. Ріст дитячої злочинності, збільшення числа дітей, які проявляють агресію в повсякденному житті, висувають на перший план завдання вивчення психологічних умов, які викликають ці небезпечні явища. Особливо важливим вивчення агресивності є в молодшому віці, коли ця риса перебуває в стадії свого становлення й коли ще можна прийняти своєчасні коригувальні міри. Агресивні прояви зустрічається в більшості дітей. Однак у певних дітей агресивність стає стійкою характеристикою особистості. В підсумку у дитини виникають складності із самореалізацією, особистісним розвитком, спілкуванням з оточуючими людьми. Дитина з агресивними проявами створює масу проблем не тільки навколишнім, але й самій собі. Незріла дитяча психіка не в змозі перебороти фруструючі впливи без грамотної допомоги дорослого. Учителеві молодших класів, психологові й батькам необхідно знати й ураховувати особливості прояву агресії у дітей для того, щоб вчасно корегувати й запобігати деструктивним проявам. Так само необхідно враховувати той факт, що хлопчики й дівчата розрізняються по проявах агресії, і при побудові навчально-виховного процесу брати до уваги ці розбіжності.

У цих умовах стає актуальним аналіз проблеми агресивних проявів молодших школярів. Проблемою агресії у дітей займаються багато науковців, таких як Л. Берковіц, Бреслав Г.Є., Бютнер К, Лоренц К., Паренс Г. за кордоном, Фурманов І.А, Рум`янцева Т.Г., ЛютоваД.Г., Моніна Г.Б., в СНГ та інші.

Об'єктом дослідження виступають феномени дитячої агресії й агресивності.

Предметом – особливості агресивних проявів у молодших школярів.

Мета дослідження – виявити психологічні умови виникнення агресивної поведінки у молодших школярів.

Завдання:

- визначити поняття «агресія», її найважливіших характеристик, видів і структурних компонентів;

- описати психологічні особливості дітей 7-10 років;

- виявити специфіку агресивних проявів дітей даної вікової групи, їх причин і методів дослідження;

- Підібрати діагностичний інструментарій;

- Провести експериментальні дослідження з даної теми;

Методи дослідження: теоретичний аналіз, спостереження, опитування, анкетування, проективні методи.

Використані методики: методика М.А. Панфілової - „ Кактус ”; „ Кінетичний малюнок сім’ї ”; методика Дж. Бука „ Дім, дерево, людина ”; шкала прямої та непрямої агресії К. Б`єрквіста, метод спостереження за дітьми під час гри.



Розділ 1 Природа і структура агресії


1.1 Феномен агресії


Слово «агресія» походить від латинського «aggressio», що означає «нападати». Воно здавна існує в Європейських мовах, однак значення даного терміну не завжди було однаковим. До поч. ХІХ століття агресивною вважалася будь-яка активна поведінка, як доброзичлива, так і ворожа. Пізніше значення цього слова змінилося, стало більш вузько спрямованим. Під агресією стали розуміти ворожу поведінку по відношенню до оточуючих. В психологічному словнику Зінченко приведено наступне визначення даного терміну: „Агресія – це мотивована деструктивна поведінка, яка протирічить нормам і правилам існування людей в суспільстві, яка наносить шкоду обєктам нападу (живим, або неживим) така, яка приносить фізичний і моральний збиток людям, або викликає у них психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруги, страху тощо)”.

С.Ю.Головін визначає агресію як «індивідуальну, або колективну поведінку, або дію, яка спрямована на знищення іншої людини чи групи. Служить формою відреагування фізичного і психічного дискомфорту, стресів, фрустрацій».

Існує багато різноманітних визначень цього феномену, але жоден з них не може претендувати на місце загальноприйнятого. Л.Бендер, наприклад, трактує агресію як тенденцію до наближення до об’єкту, або віддалення від нього, Ф.Аллан описує її як внутрішню силу, яка надає можливість протистояти зовнішнім силам, А.Басс визначає агресію як реакцію, в результаті якої інший організм отримує бойові стимули [1].

Отже, узагальнюючим в усіх цих визначеннях є те, що агресія є руйнуючою, вона спрямована на нанесення шкоди іншим.

Але слід розрізняти термін «агресія» і «агресивність». Агресія – це специфічна форма поведінки, яка трактується як процес, що має специфічну функцію і організацію. Агресивність же розглядається як психічна якість особистості. Терміном «агресивність» визначають ситуативну, або особистісну схильність до руйнуючої поведінки. Н.Д.Левітов описав стан агресивності як стенічне переживання гніву з втратою самоконтролю [17].

В психологічному словнику С.Ю.Головіна [9] агресивність розглядається як «стійка риса особистості – готовність до агресивної поведінки. ЇЇ рівні визначаються як научінням в процесі соціалізації, так і орієнтацією на культурно-соціальні норми, важливіші з яких – норми соціальної відповідальності і норми помсти за акти агресії». Він зауважує, що протягом всього існування людства агресивність відігравала велику роль у виживанні, і пристосуванні до жорстких умов життя. Вся наша історія сповнена війнами, озброєними конфліктами між кланами, племенами, націями, причому зв’язок між цими конфліктами і безпосередньо виживанням індивідів не виявляється. Але існують культури, які змогли створити засоби утримання агресивності, виробивши системи особливих сигналів, погрожуючої поведінки, або войовничих ритуалів. Також були виявлені суспільства, яким агресивність, навіть, невідома.


1.2 Теорії агресії


Отже, щоб дослідити агресію – потрібно розглянути різні теоретичні напрямки, щодо цього феномену. Існує багато теоретичних поглядів на виникнення агресії, її природи та факторів, які її провокують. Але ми будемо розглядати феномен агресії в рамках чотирьох основних напрямків:

Теорія потягів (психоенергетична модель).

(З.Фрейд, А.Адлер, Е.Фромм та інші..). Перші дослідження природи агресії в психоаналітичному підході належать З.Фрейду, який вважав, що поведінкою людини керують два наймогутніші інстинкти – ерос (або лібідо) – інстинкт життя, і танатос – інстинкт смерті, руйнування. Перше розглядалося як прагнення до любові, турботи, близькості. Друге несе в собі енергію руйнування – це злість, ненависть, деструктивність. Він вважав, що агресивна поведінка за своєю природою інстинктивна і неминуча. Тобто, агресивна енергія накопичується в людині безперервно і з часом шукає виходу. Якщо агресія довгий час стримується, то в якийсь момент навіть не потрібно жодного подразника, вибух агресії відбувається спонтанно. Зменшити вірогідність появи небезпечних дій може зовнішній прояв емоцій, які супроводжують агресію.

К. Лоренц в етологічному підході також вважав агресію вродженою, але на відміну від поглядів Фрейда, він стверджував, що агресія бере свій початок, насамперед, з інстинкту боротьби за виживання, який є присутнім у багатьох живих істот. Як і З. Фрейд , Лоренц притримувався ідеї , що агресивна енергія генерується в організмі безперервно, в постійному темпі, і накопичується з часом. І чим більше цієї енергії є в даний момент, тим менший стимул потрібний для її виходу назовні. Але, разом з цим, він вважав, що окрім вродженого інстинкту боротьби всі живі істоти наділені можливістю придушувати свої прагнення, тобто мають стримуючий початок, який є перепоною для нападу на представників свого виду. Він зауважував, що участь в різноманітних діях, не пов’язаних з нанесенням шкоди, може запобігти накопиченню агресивної енергії до небезпечного рівня і таким чином знизити вірогідність спалахів насилля [19].

Згодом, багато психоаналітиків відійшли від Фрейдівської концепції і стали розглядати не тільки біологічну, а й соціальну сторону агресії. Одним з них був Адлер, згідно з ним, агресивність є невід’ємною якістю свідомості, яка організовує її діяльність. Він розглядає агресію як напругу між протилежними потягами: життя і смерті, суб’єкту і об’єкту, любові і війни. За Адлером будь-яка жива істота схильна до суперництва, боротьби за першість. Він говорив про наявність у людини агресивного мотиву, виникнення якого обумовлено труднощами в отриманні органічного задоволення. Агресивний мотив – це сума відчуттів, збуджень та їх розрядок, органічний і функціональний носій яких є вродженим. Він господарює над моторною поведінкою (особливо в дитинстві: плач, крик, кидання предметів на підлогу, кусання і т.д.), також превалює над свідомістю наприклад в стані гніву. Агресивний мотив управляє увагою, інтересами, почуттями, сприйманням, пам’яттю і відтворенням, фантазією, спрямовуючи їх шляхом реалізації у вигляді явної або зміненої агресії. Агресивний мотив може бути спрямованим як назовні і проявлятися у відкритій формі: бійка, жорстокість, дуелі, війна і т.д. Також може бути спрямованим всередину і обертатися проти самої людини. Тоді він проявляється в таких рисах, як покірність, підкорення, відданість, мазохізм і т.д. Крайній ступінь – схильність до самогубства [33].






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.