Проблема "важких" підлітків (130573)

Посмотреть архив целиком

ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ І. Психолого-педагогічні основи вивчення проблеми «важких» підлітків

1.1 Стан вивчення проблеми важковиховуваності в психологічній науці

1.2 Сучасні дослідження важковиховуваності у підлітків

РОЗДІЛ ІІ. Шляхи вивчення проблеми «важких» підлітків

2.1 Методи дослідження «важких» підлітків

2.2 Дослідження самооцінки та агресивності підлітків та їх результати

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ




Вступ


Актуальність проблеми. Сучасний період розвитку українського суспільства характеризується змінами, що охоплюють усі сфери людського життя. На тлі цих змін саме діти перебувають у найтяжчому становищі внаслідок несформованості власної системи стійких моральних переконань, ціннісних орієнтацій, що нерідко викликають неадекватну реакцію на події навколишнього життя. Особливу тривогу викликають факти, що свідчать про зростання проявів агресивності серед загалом законослухняних підлітків і юнацтва. З огляду на це суттєвого значення набуває проблема корекції негативної поведінки на ранніх етапах її вияву, зокрема в дітей підліткового віку. В цьому віці можна спостерігати досить чіткі симптоми негативних відхилень у поведінці, які за відсутності відповідної корекційної роботи поступово перетворюються в злочинні дії.

Проблема «важких» дітей стає особливо болісною не тільки для міських, а й для багатьох сільських шкіл. Сьогодні неможливо вирішувати проблеми виховання, не враховуючи загального соціального фону.

Статистика викликає тривогу і занепокоєність. За останні 10 років удвоє зріс рівень дитячої злочинності. Близько 70 тисяч дітей і підлітків стоять на обліку правоохоронних органів. Питома вага юних правопорушників нині складає 25% проти 13% десять років тому [17].

Серед неповнолітніх зростають такі злочини, як зловмисні вбивства, тяжкі тілесні пошкодження, розбійні напади, грабунки, зґвалтування. Це свідчить про ускладнення структури злочинності [ 17].

Особливості психології важковиховуваного учня дозволяють йому швидко адаптуватись у групі подібних однолітків.

У віковій та педагогічній психології накопичений чималий досвід вивчення психології підлітків, у тому числі і важковиховуваних (М.О.Алємаскін, М.Й.Боришевський, Л.С.Виготський, П.П.Блонський, О.П.Краковський, Д.О.Леонтьєв, Н.Ю.Максимова, І.О.Нєвський, В.М.Оржеховська, А.В.Петровський, Л.С.Славіна, В.О.Татенко, В.Е.Чудновський та ін.).

Важкими підлітками вважають групу неблагополучних дітей від 10-11 до 14-15 років, які не мають розладів нервової системи, психіки та не потребують спеціально­го режиму і особливих умов виховання. Важковиховувані підлітки - це, за визначенням Л.С.Виготського, - "важкі діти в масовій школі", яких, за даними київських вче­них, нараховується більше половини від усієї кількості сучасних школярів. Такі учні, переживаючи критичні періоди свого розвитку, наче випадають з тієї системи педагогічного впливу, яка ще зовсім недавно забезпечу­вала нормальний хід їхнього виховання і навчання [7].

Мета дослідження: теоретично вивчити та дослідити психологічні особливості «важких» підлітків

Об’єкт дослідження: психологія «важких» підлітків.

Предмет дослідження: психологічні особистості «важких» підлітків. Завдання дослідження:

Проаналізувати психолого-педагогічну літературу по проблемі «важких» підлітків.

На основі аналізу наукової літератури визначити сутність понять «важкі» підлітки, важковиховуваність.

Розробка і методики дослідження самооцінки та агресивності підлітків та аналіз їх результатів.

Методи дослідження:

Спостереження

Аналіз

Метод дослідження самооцінки

Методика діагностики показників і форм агресії /А.Басса і А. Дарки/




РОЗДІЛ І. Психолого-педагогічні основи проблеми «важких» підлітків


1.1 Стан проблеми в психологічній науці


Проблеми появи і перевиховання педагогічно занедбаних дітей турбували людей впродовж всієї історії суспільства. В наш час усе частіше використовуються такі терміни, якими позначають соціально дезадаптованих дітей – «важковиховувані», «педагогічно занедбані», «соціально занедбані», «схильні до правопорушень» - і традиційно пов’язують їх з кризовим підлітковим віком.

Багато вітчизняних учених розглядали питання про відхилення у поведінці: Д. Дриль, Л. Виготський, В. Бєхтерев, П. Бєльський, П. Блонський та ін. Пізніше такі вчені-психологи, як М. Алемаксін, Б. Алмазов, М.Й.Боришевський, Л.С.Виготський, П.П.Блонський, О.П.Краковський, Д.О.Леонтьєв, Н.Ю.Максимова, І.О.Нєвський, В.М.Оржеховська, А.В.Петровський, Л.С.Славіна, В.О.Татенко, В.Е.Чудновський , С. Бєлічева, Г. Бочкарьова, А.Глоточкін, Л.Зюбін досліджували цю проблематику, у педагогіці цим питанням займалися Р. Гуров, А. Кочетов, А. Мудрик, Т. Мальковська і ін. [11].

Bчені стосовно неповнолітнього з різного роду відхиленнями в розвитку, що накладають своєрідний відбиток на поведінку, використовують терміни: “важкі діти” (К.Лебединська, М.Райська, М.Раттер, Л.Славіна); “важкі підлітки” (Л.Зюбін, В.Степанов, Д.Фельдштейн та ін.), до категорії яких відносять дітей з відхиленнями в моральному розвитку, акцентуаціями характеру, з порушеннями в афективно-вольовій сфері, відхиленнями в поведінці; “аномальні діти”, що мають відхилення від того, що є типовим або нормальним, але не включає патологічний стан (Л.Пожар); “дезадаптивні діти” (С.Бєлічева); “діти, що живуть під спеціальною турботою” (Л.Кошч); діти “групи ризику” (І.Невський); “діти з порушеннями в афективній сфері” (К.Лебединська, М.Райська, Г.Грибанова, Л.Славіна). Однак названі терміни часто несуть однобічну інформацію: побутову, клінічну, юридичну. Оскільки єдиної практики вживання цих понять немає, часом не ясно, до якої категорії віднести дитину, що має ті або інші відхилення в поведінці (асоціальна, ненормативна, протиправна, злочинна поведінка) (Е.Іванов, Л.Шіпиціна, Г.Сафіна) [14]. На мій погляд, більш правомірним є використання узагальнюючого терміна – “поведінка, що відхиляється від норми”, у будь-якому разі до тих пір, доки дитині не встановлено медичного діагнозу або не винесено юридичного вироку.

Досить часто про негативні прояви поведінки говорять як про спеціальний засіб, психологічний захист, що розглядається в медичній психології, маючи на увазі тільки аномалії психічного розвитку.

Підлітковий вік - як кризова стадія розвитку особистості, на думку видатних психологів (З.Фрейд, А.Адлер, А.Рубінштейн, І.Кон), передбачає, що певний підліток важкий як для себе, так і для інших.

Фізична нестабільність, риси характеру, що ускладнюють спілкування, емоційна незрілість, несприятливі мікро- й макросоціальні відносини – усе це фактори ризику, наявність яких, безумовно, робить цей важкий вік ще важчим.

Вивчаючи проблему “важких” підлітків психологи, висловлювали свої думки у працях присвячених цій проблемі. Зокрема, Д.І. Фельдштейн писав – “Підлітковий вік – важкий період психічного розвитку; він важкий для самого підлітка, він важкий і при роботі з ним. Багато внутрішніх суперечностей цього віку і суперечностей дитини із дорослими, батьками і вчителями, дуже гостро проявляється на даному етапі виховання, опір підлітків вихованню приводить до появи великої групи “важких” підлітків.”

Особистість дитини є складною психофізіологічною системою. Оскільки вихованням дітей часто займаються непідготовлені люди, це призводить до помилок, навіть трагедій, у результаті чого з’являються «важкі», педагогічно занедбані, важковиховувані діти.

Проблеми важковиховуваних дітей криється передусім у соціальній сфері. Ще англійський соціаліст-утопіст Роберт Оуєн (1771-1858) стверджував, що асоціаційна, злочинна поведінка індивіда залежить не від нього, а від системи, в якій він виховувався. “Знищіть обставини, які сприяють створенню злочинних характерів, і злочинців більше не буде; замініть їх обставинами, які розраховані на створення звичок порядку, регулярності, стриманості, праці, і людина буде володіти цими якостями”. Про проблему морального виховання «важких» підлітків засуджених у тій чи іншій мірі торкалися у своїх працях відомі вчені. Але їх дослідження розкривають тільки певні аспекти морального виховання неповнолітніх засуджених: В.Кривуша досліджував питання військово-патріотичного виховання; Н.Дєєва вивчала залежність перспектив і цілей неповнолітніх від ступеня їх моральної занедбаності; Г.Потанін розглядав формування моральної спрямованості особистості неповнолітнього засудженого; І.Башкатов займався вивченням неформальних об’єднань неповнолітніх засуджених.

Уперше в науково-педагогічний ужиток поняття важкої у виховному смислі дитини ввів на початку минулого століття В. П. Кащенко, який вважав, що у випадку виняткової, дефективної дитини (це тогочасні синоніми поняття дитини “важкої”) педагоги мають справу з аномаліями, зумовленими відхиленнями, що були викликані неправильним способом життя й виховання дитини, несприятливими умовами її соціального оточення на тлі первинно нормальної психосоматичної конституції. Неправильності в поведінці, у стосунках з оточенням, у сприйманні соціальної інформації можуть бути викликані надмірністю проявів певної особливості організму або якоюсь стороною особистості дитини як її характерологічним проявом.

Вчений Г. Фортунатов у своїх дослідженнях показав, що важка дитина – не "морально-дефективна", вона стає такою в результаті несприятливих умов життя й виховання. Важка дитина характеризується такими проявами в поведінці, як дратівливість, упертість, виникненням конфліктів у відносинах з товаришами, учителями. Учений надавав велике значення оточуючому середовищу у формуванні характеру "важкого" підлітка. Але разом із тим відзначав, що характер дитини розвивається не стільки під впливом самого по собі навколишнього середовища, скільки під впливом сформованих відносин дитини із середовищем. Зміст досліджень Г. Фортунатова дає нам право стверджувати, що під важковиховуваністю автор, насамперед, розумів порушення відносин підлітка із середовищем перебування [22].


Случайные файлы

Файл
77871-1.rtf
101629.rtf
59125.rtf
144894.rtf
mecheti.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.