Особливості розвитку емоційно-комунікативної діяльності у дітей старшого дошкільного віку із затримкою психічного розвитку (130301)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Особливості розвитку емоційно-комунікативної діяльності у дітей старшого дошкільного віку із затримкою психічного розвитку













Курсова робота













Полтава


Зміст


Вступ

Розділ 1. Науково-теоретичні основи формування мовленнєвої діяльності дітей із затримкою психічного розвитку

1.1 Історико-педагогічний аспект вивчення дітей із затримкою психічного розвитку

1.2 Особливості розвитку дітей дошкільного віку із затримкою психічного розвитку

1.3 Особливості емоційно-комунікативного розвитку дітей дошкільного віку із затримкою психічного розвитку

Розділ 2. Методика

2.1 Діагностика емоційно-комунікативного стану дітей дошкільного віку із затримкою психічного розвитку

2.2 Методи активізації емоційно-комунікативного розвитку

2.3 Ефективність розробленої експериментальної методики

Висновок

Література



Вступ


Діти із затримкою психічного розвитку - це особлива категорія дітей з органічними й функціональними порушеннями нервово-психічних процесів, що зумовлюють уповільненість темпу розвитку психіки дитини, що проявляється в недостатності загального запасу знань, нестійкості уваги, поверховості сприймання, ослабленій пам’яті, незрілості мислення, швидкій втомлюваності під час пізнавальної діяльності [8]. Багаточисельні дослідження (Л. Виготський, В. Кузьмін, К. Лебединська, М. Певзнер та ін) підтвердили, що інтелектуальна недостатність негативно впливає на стан емоційно-вольової та комунікативної сфер, сприяє порушенням соціальної поведінки. Особливе загострення цих проблем відбувається у дошкільному віці, що пояснюється нестійкістю нервової системи в період оволодіння новими знаннями.

Зокрема, емоційно-вольова та комунікативна сфери дітей із затримкою психічного розвитку має свої особливості і багато в чому відрізняється від дітей з нормальним розвитком. Це проявляється у порушенні поведінки, пізнавальних процесів, розвитку уваги, нездатності контролювати та усвідомлювати власні переживання, розуміти емоційні стани інших людей регулюванні відносин з однолітками. [4].

На основі науково-теоретичних й експериментальних досліджень в 70-х роках ХХ століття науковці Т. Власова, М. Певзнер, В. Лубовський прийшли до висновку, що діти із затримкою психічного розвитку потребують спеціально організованих умов навчання і виховання та розробки й удосконалення методів, прийомів корекції пізнавальної та емоційно-вольової сфери, перш за все, формування мовленнєвої діяльності [6].

В сучасних умовах, актуальність цієї проблеми зростає, оскільки Базовий компонент дошкільної освіти передбачає набуття мовленнєвої компетенції дітьми старшого дошкільного віку, як багатокомпонентного утворення, чинниками якого виступають лексична, фонетична, граматична, компетенції, тобто це вміння адекватно й доречно, практично користуватися українською мовою в конкретних ситуаціях (висловлювати свої думки, наміри, прохання тощо), використовувати для цього як мовні так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності мовлення.

У зв’язку з цим, найголовнішим завданням логопедів, дефектологів і батьків є активізація мовленнєвої діяльності, комунікативних здібностей у дітей із ЗПР, як однієї з умов формування мовленнєвої компетенції дошкільника з нормативним розвитком, а також умовою і засобом усунення затримки психічного розвитку та становлення особистості дитини в суспільстві.

Тому пошук методів активізації мовленнєвої діяльності дітей із затримкою психічного розвитку, що сприятимуть корекції пізнавальної діяльності, оволодінню умінь і навичок мовленнєвого спілкування, є актуальним і набуває в сучасних умовах особливого значення.

Отже, реформування дошкільної освіти, гостра потреба в своєчасному опануванні основами рідної української мови і мовленням, недостатність науково-методичної розробленості проблеми в спеціальній педагогіці та наявність передумов для її розв’язання зумовили тему нашого дослідження:

Мета: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність методики активізації емоційно-комунікативного розвитку дітей дошкільного віку із ЗПР в умовах спеціально організованого навчально-виховного процесу.

Об’єкт: емоційно-комунікативний розвиток дітей дошкільного віку із затримкою психічного розвитку.

Предмет: активізація емоційно-комунікативної діяльності дітей дошкільного віку із затримкою психічного розвитку в процесі корекційно-педагогічної роботи.

Задачі:

Здійснити історико-педагогічний аналіз і синтез вивчення емоційно-комунікативного розвитку дітей дошкільного віку з ЗПР, а також визначити особливості емоційного розвитку дітей дошкільного віку із затримкою психічного розвитку. Розробити методику діагностики емоційно-комунікативного розвитку дітей дошкільного віку із ЗПР.

Визначити критерії і показники емоційно-комунікативного розвитку дітей дошкільного віку із затримкою психічного розвитку.

З’ясувати стан емоційно-комунікативного розвитку дітей дошкільного віку із ЗПР.

Розробити методику активізації емоційно-комунікативної діяльності дітей дошкільного віку із затримкою психічного розвитку. Підтвердити її доцільність та ефективність.


Розділ 1. Науково-теоретичні основи формування мовленнєвої діяльності дітей із затримкою психічного розвитку


1.1 Історико-педагогічний аспект вивчення дітей із затримкою психічного розвитку


У дитячому віці затриманий темп психічного розвитку зустрічається значно частіше, ніж психічний недорозвиток. Як правило, затримку психічного розвитку (ЗПР) діагностують до кінця дошкільного віку або при вступі у школу. Затримка психічного розвитку проявляється в малому обсязі запасу знань, в обмеженості уявлень, в недостатній інтелектуальній цілеспрямованості, затримці мовленнєвого розвитку, відповідно нормативно-вікових психофізичних показників розвитку.

Клініко-психологічне вивчення дітей із затримкою психічного розвитку започатковано, порівняно, зовсім недавно [10]. На початку ХХ ст. вчені і практики в галузі психіатрії, психології, педагогіки звернули увагу на дітей, які не були розумово відсталими, не мали яскраво виражених порушень слуху, зору, мови, проте відрізнялися від нормально розвинених однолітків загальмованим темпом психічного розвитку. Вони ніби займали проміжне становище між дітьми з нормальним розвитком та дітьми з явною патологією розумового розвитку [2].

Вивчення дітей із ЗПР, як однієї з груп невстигаючих школярів, почалося в кінці 50-х років XX ст. Дослідженнями дітей цієї категорії почали займатися В. Кащенко, Т. Власова, М. Певзнер, К. Лебединська, Г. Сухарєва. Науковці описували особливості психічного розвитку дітей з мінімальними ураженнями головного мозку [8]. У зв’язку з цим, проблема психічного і клінічного вивчення дітей із затримкою психічного розвитку стала однією з найактуальніших у сфері дослідження порушень нервово-психічного розвитку у дітей, зокрема їх етіології, діагностування ступеня вираженості та визначення напрямів проведення корекційної роботи.

У 60-тих роках з’явилися праці з клінічним описом дітей, які відстають у психічному розвитку і розглядалися в межах різноманітних резидуально-органічних станів (С. Мишкін, М. Певзнер, Є. Кириченко). Зокрема Ю. Дем’янов описав затримку психічного розвитку з проявами дислексії, дисграфії у дітей з церебрастенічним, невропатичним синдромом із явищами психофізичного інфантилізму [7].І. Марковська аналізує прояви цих дітей в межах затримки психічного розвитку церебро-органічного генезу із синдромами психофізичного інфантилізму, церебрастенічним, психопатоподібним, неврозоподібним та апатоадинамічним [22].

Вагомий науково-теоретичний внесок в дослідженні дітей з порушеннями розвитку зробив Л. Виготський. Він зумів визначити провідні тенденції в попередженні та подоланні аномального дитинства, виявити, систематизувати і пов’язати їх із загальними закономірностями розвитку особистості нормальної дитини і суспільства. Л. Виготський розробив вчення про первинний і вторинний дефект, сформулював поняття „зона найближчого і актуального розвитку дитини”, виявив взаємозв’язок між психічним розвитком і навчанням, розробив ідею компенсаторних можливостей аномальної дитини [5].

М. Певзнер вважала, що основним механізмом затримки психічного розвитку є порушення дозрівання та функціональна недостатність більш молодих і складних систем мозку, що відносяться до лобових відділів кори великих півкуль головного мозку і забезпечують здійснення свідомих актів поведінки й діяльності людини [6].

Г. Сухарєва, спираючись на етіопатогенетичний принцип, виділила наступні форми порушення інтелектуальної діяльності у дітей із затриманим темпом розвитку:

1) інтелектуальні порушення, пов’язані з несприятливими умовами середовища і виховання або патологічною поведінкою;

2) інтелектуальні порушення при довготривалих астенічних станах, обумовлені соматичними захворюваннями;

3) порушення при різних формах інфантилізму;

4) вторинна інтелектуальна недостатність при порушенні зору, слуху, дефектів мови;

5) функціонально-динамічні інтелектуальні порушення у дітей на резидуальній стадії і віддаленому періоді інфекцій та травм центральної нервової системи [1; 62].

На основі патогенетичного принципу В. Ковальов всі граничні форми інтелектуальної недостатності умовно розділив на чотири групи, а саме:


Случайные файлы

Файл
103570.rtf
3411.rtf
25248-1.rtf
16255.rtf
157559.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.