Особливості психокорекції сімейних взаємовідносин між батьками та дітьми-підлітками (130295)

Посмотреть архив целиком










Курсова робота

зі спеціальності “Практична психологія”

на тему “ Особливості психокорекції сімейних взаємовідносин між батьками та дітьми-підлітками”


ПЛАН


  1. ВСТУП

  2. Теоретичний підхід до корекції сімейних відносин

  3. Особливості корекції дитячо-батьківських відносин

А) Ознайомче-діагностичний етап

Б) Основний етап

В) Закріплююче-результативний етап

  1. Розробка конкретної корекційної програми (додаток № 1)

  2. ВИСНОВКИ

  3. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


Останнім часом доводиться чути численні нарікання типу: “Як сильно змінилась сучасна молодь: палить, п’є, грубо висловлюється, ні поваги до старших, ні сорому… А було ж колись зовсім по-іншому…” Важко з цим не погодитись, адже це є важливою проблемою сучасного суспільства. Та ж звідки це? Де ж криються витоки соціально-несхвальної поведінки молоді? – Спадковість? Але ж старші покоління були зовсім іншими: ввічливими, сором’язливими, поважаючими старших… Виховання? І на згадку приходить сім’я, де людина отримує свій перший досвід соціальної взаємодії. Причому деякий час сім’я залишається єдиним місцем отримання такого досвіду, не втрачаючи свою важливість і після появи в житті людини дитячого садка, вулиці, школи та інших інститутів соціалізації. І якщо витоки небажаної поведінки дітей (в майбутньому - дорослих) походять з родини, то саме з неї і слід розпочинати психокорекційну роботу. Простеживши сучасні тенденції розвитку батьківсько-дитячих стосунків можна виділити зокрема такі з них: формування виховної функції сім’ї в умовах відсутності цілісної системи підготовки до батьківства і деформації системи цінностей суспільства та окремих його членів; відсутність умов для повноцінного функціонування сім’ї; переважання потреб над можливостями; домінування в більшості сімей матеріальних потреб над духовними [1]. Чи не впливає це на появу все більшої кількості сімейних проблем?

Психокорекція сім’ї в нашій країні з’явилась досить недавно і не є такою ж звичною як для більшості західних країн. Та все ж вона розвивається і розповсюджується, переконливо доводячи свою важливість та необхідність. Ця робота має на меті розглянути теоретичні аспекти тривалої психокорекції дитячо-батьківських відносин і простежить динаміку її практичної частини, зосередивши увагу на сім’ях з дітьми підліткового віку. Цей вибір був зумовлений трьома важливими факторами: 1) для дітей різного віку (а відповідно і до їх родин) необхідно застосовувати різні методи психодіагностики і прийоми корекції, опис яких вимагає значно більшого обсягу роботи; 2) найважчим у житті сім’ї вважається період, коли дитина знаходиться у підлітковому віці [3]; 3) завдяки свідомому осмисленню подій підлітки можуть брати активну повноцінну участь у психокорекційній роботі.

На особистість підлітка особливо впливає стиль його стосунків з батьками, що лише частково зумовлюється їх соціальним становищем. Сукупність установок батьків, їх емоційного ставлення до дитини, сприйняття дитини батьками і відповідних способів поводження з нею утворюють стиль сімейного виховання. За сучасних умов існує чотири найбільш поширені варіанти батьківсько-дитячих стосунків [1]: традиційний, демократичний, ліберальний, дітоцентричний. Традиційний або авторитарний характеризується педагогічним впливом по вертикалі зверху-вниз, тобто від батьків до дітей. Головною вимогою стосунків є повага до авторитету старших і підкора їм. Результатом соціалізації дитини в такій сім’ї є її здатність з легкістю виконувати накази, доручення тощо, тобто вписуватися у “вертикально організовану” суспільну структуру. Як правило, діти з таких сімей безініціативні, негнучкі в спілкуванні, чинять і діють, виходячи з уявлень про необхідність і “треба”. Вони чітко дотримуються обов’язку перед своїми батьками і добросовісно його виконують.

Демократичні стосунки будуються на взаємодії, автономності членів сім’ї і сприйнятті одне одного такими, якими вони є. Виховна взаємодія відбувається в “горизонтальній площині”. Між батьками і дітьми відбувається “діалог рівних”. У стосунках завжди враховуються взаємні інтереси, причому з віком дитини зростає і вага її думки. Результат виховання в такій сім’ї – засвоєння дитиною демократичних цінностей, гармонізація її уявлень про права і обов’язки, свободу і відповідальність. Дитина зростає активною і самостійною, доброзичливою, адаптованою до оточуючого світу, впевненою у собі і емоційно врівноваженою. Разом з тим, саме у дітей, які виховуються у демократичних сім’ях, часто виявляється небажання підкорятися соціальним вимогам: вони не люблять, щоб ними командували, не бажають підкорятися комусь сильнішому, більш владному, що, як засвідчує життя, провокує проблеми взаємин з іншими членами і структурами суспільства. Турбота про батьків у зрілому віці дітей з таких сімей стає нормою їхніх взаємостосунків.

Ліберальний стиль стосунків спостерігається в сім’ях, в яких життя складається так, як складається: кожний член сім’ї живе своїми почуттями, справами, інтересами. Характерним є заблудження батьків, що саме в такий спосіб вони допомагають своїй дитині формувати самостійність. В реаліях же життя такі діти практично бездоглядні. В сім’ї панує відчуженість і відокремленість. І саме ці діти виростають байдужими до своїх батьків та їхніх проблем.

Дітоцентричний варіант сімейних стосунків характеризується впливом по вертикалі, але знизу-вверх, тобто від дитини до батьків. Сім’я існує тільки для дитини, а головним своїм завданням батьки вважають забезпечення “щастя дитини”, в зміст якого вони вкладають своєрідне його розуміння: дитині треба давати все, що вона бажає, будь-якою ціною. Симбіоз дитини і дорослого створює умови, за яких у дитини формується висока самооцінка, відчуття власної значимості, але виникає ймовірність конфліктів із соціальним оточенням за межами сім’ї. Нерідко діти з таких сімей сприймають світ як ворожий. У них часто виникають проблеми взаємин із ровесниками в дошкільному закладі або поза ним, а після вступу до школи такі діти також входять у групу ризику щодо соціальної адаптації, зокрема навчальної. В перспективі саме батьки найбільше потерпають від байдужості або жорстокості своїх дітей, вихованих за такого варіанту стосунків.

Оптимальним для практики сімейного виховання вважається демократичний стиль, що характеризується високим рівнем вербального спілкування між дітьми і батьками; включеністю дітей в обговорення сімейних проблем; урахування їхньої думки; готовністю батьків у разі потреби прийти на допомогу дітям, одночасно з вірою в їх успішну самостійну діяльність, адекватним батьківським контролем. Відхилення від демократичного стилю в бік авторитаризму, ліберальної вседозволеності чи надмірної центрації на дитині спричинює відповідні деформації її особистості. Так, В. Гарбузов вирізняє три типи неправильного виховання, що практикуються батьками дітей, хворих на неврози [2]:

  1. неприйняття, емоційне відторгнення – неприйняття індивідуальних особливостей дитини у поєднанні з жорстким контролем, регламентацією життя підлітка, навязуванням йому єдиного правильного (з погляду батьків) типу поведінки; поряд із жорстким контролем цей тип може поєднуватися з недостатнім рівнем контролю, байдужістю, цілковитим потуранням;

  2. гіперсоціалізація – тривожно-недовірлива концентрація батьків на стані здоров’я дитини, її соціальному статусі, очікуванні успіхів часто з недооцінюванням індивідуальних психологічних особливостей дитини;

  3. кумир сім’ї” – центрація батьків на дитині, потурання її примхам, іноді на шкоду іншим дітям або членам сім’ї.

Та найбільшою мірою шкодять дитині непослідовний, змішаний стиль виховання, неузгодженість і суперечливість установок батьків на процес виховання, оскільки постійна непередбачуваність реакцій батьків позбавляє дитину відчуття стабільності оточуючого світу, породжуючи в неї підвищену тривожність.

Цікаво, що в більшості випадків стиль виховання дитини є репродуктивним, тобто багато в чому репродукує стиль виховання, який застосовувався у дитинстві батьків. При цьому самооцінка, Я-образ дитини є інтроекцією батьківського ставлення і способів керування поведінкою дитини, що реалізується, по-перше, через пряме чи непряме (у зразках поводження) навіювання образу чи ставлення до себе, по-друге, через формування у дитини стандартів виконання тих чи інших дій, формування рівня домагань, по-третє, через контроль за поведінкою дитини, у якому вона засвоює способи самоконтролю.

Я-образ і самооцінка, що навіюються дитині, можуть бути як позитивними, коли дитину переконують у тому, що вона є доброю, розумною тощо, так і негативними, коли дитину переконують у тому, що вона погана, зла, дурна тощо.

У цьому звязку Р. Ленг [2] вводить поняття “містифікація” – навіювання дітям, ким вони є. Формами містифікації є приписування (навіювання дитині, що вона слабка, не здатна бути самостійною, погана) та інвалідація (знецінювання думки дитини, її планів та інтересів). У результаті дитина або погоджується з поглядом батьків, або найчастіше агресивно виступає проти нього.

Батька можуть впливати на формування Я-образу дитини також шляхом стимулювання такої поведінки дитини, що може підвищити чи знизити її самооцінку, змінити в неї цілісний образ. Це спостерігається, наприклад, у результаті орієнтації дитини на реалізацію певних цілей і планів, досягнення тих чи інших стандартів.


Случайные файлы

Файл
74251-1.rtf
107320.rtf
123841.rtf
19457.rtf
14883-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.