Особливості використання казки в психокорекції Едипового комплексу (130280)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького

Кафедра психології












курсова робота

Особливості використання казки в психокорекції Едипового комплексу






Науковий керівник:

Викладач кафедри психології

Бінецька О.В.





Черкаси2008


ЗМІСТ


Вступ

Розділ 1. роль казки у діагностиці едипового комплексу

1.1 Едипів комплекс, як складне реактивне утворення в психіці суб’єкта

1.2 Амбівалентність почуттів суб’єкта до батьків та її роль у формуванні інтропсихічних конфліктів

1.3 Казка, як засіб об’єктивації змісту несвідомого

Розділ 2. ПСИХОКОРЕКЦІЙНА СПРОМОЖНІСТЬ КАЗКИ

2.1 Доцільність використання казки, як психотерапевтичного методу

2.2 Дослідження особистісної проблематики суб’єкта та можливості психокорекції за допомогою казки

ВисновкИ

Список використаних джерел

ДОДАТОК А

ДОДАТОК Б

ДОДАТОК В

ДОДАТОК Г


ВСТУП


Актуальність дослідження. З розвитком психології як науки про особливості пізнання об’єктивної дійсності, все більше виникає питань щодо символічної презентації психіки та методів її вивчення. Значущість символічних утворень психічного життя суб’єкта дає нам чітке уявлення про могутній вплив ірраціональних аспектів психіки, зокрема, колективних змістів. Досить яскравим прикладом репрезентації колективних змістів психіки людини є казка як елемент усної народної творчості. Зміст колективного несвідомого презентується, як правило, у символічних проявах. Такі прояви з плином часу стали універсальними не лише для певних народів, а й для людства в цілому і були яскраво представлені саме в казках.

Досліджуючи проблему вираження символічних змістів, ми намагаємося об’єктивувати особистісний матеріал, для того, щоб, в певній мірі, узагальнити суб’єктивні універсалії і довести їх ірраціональний вплив та могутню енергетичну насиченість. Проблема пошуку оптимального використання методів при роботі з групами займає не останнє місце серед великої кількості питань які стоять перед сучасними психологами. Одним з дієвих та актуальних методів на сьогоднішній день можна назвати казкотерапію.

Дослідити особистісну проблематику суб’єкта та Едипову залежність зокрема, можна за допомогою вивчення в єдності свідомих та несвідомих аспектів психіки. Казка за допомогою символів допомагає дослідити ці аспекти в психокорекційному процесі, з’ясувати глибинно-психологічні витоки особистісної проблематики та дослідити тенденції психіки на майбутнє.

Тому актуальність цієї роботи, як дослідження з метою визначення особливостей використання методу, має велике значення, оскільки відкриває нові можливості для використання казки як засобу психокорекційної роботи в групі.

Об’єктом дослідження є психокорекційний процес

Предметом дослідження є особливості використання казки як засобу психокорекції Едипового комплексу

Мета дослідження: дослідити особливості використання казки в психокорекційному процесі Едипового комплексу

Завдання:

  1. Проаналізувати наукову літературу щодо даної теми

  2. Дослідити діагностико-корекційну спроможність казки

  3. Здійснити аналіз емпіричного матеріалу казок досліджуваних

Гіпотеза: казка є адекватним засобом дослідження глибинно-психологічних передумов виникнення особистісної проблематики суб’єкта.

Практична значущість дослідження полягає в тому, що теоретичні положення, зібраний емпіричний матеріал, представлені висновки можуть бути використані психологами-практиками у професійній діяльності.

Мета та завдання курсової роботи обумовили її структуру, яка складається з вступу, двох розділів, емпіричної частини, висновків, списку використаних джерел та чотирьох додатків.


Розділ 1. роль казки у діагностиці едипового комплексу


1.1 Едипів комплекс, як складне реактивне утворення в психіці суб’єкта


Однією з провідних глибинних детермінант, що обумовлюють особистісну проблематику суб’єкта , є Едипова ситуація, яка в майбутньому створює особливе внутрішньо психічне утворення – Едипів комплекс. Слід диференціювати поняття “Едипова ситуація” та “Едипів комплекс”. Оскільки, Едипова ситуація – це є сукупність певних обставин, які створюються за умов емоційного напруження і неврівноваження дитини у зв’язку з невідповідністю між реальним та бажаним ставленням батьків до її особистості. Едипова ситуація – це феномен, який чітко визначений часовими межами. Це відбувається приблизно на третьому - п’ятому році життя. Едипова ситуація є перехідною ланкою між первинними уявленнями дитини про стосунки та її майбутнім моделюванням власних. Слід зазначити, що цей перехід має незаперечно важливий вплив на подальше життя дитини. Тобто, ми можемо провести межу суттєвого поділу, яка утворює два різні за своїм емоційним забарвленням життєві етапи:

  • Етап до виникнення Едипової ситуації;

  • Етап наслідків Едипової ситуації;

Етап до виникнення Едипової ситуації характеризується абсолютним егоцентризмом, визначенням дитиною власних потреб як домінуючих, декларацією своїх бажань та примх.

Етап наслідків Едипової ситуації характеризується тотальним розчаруванням, почуттям неповноцінності, відчуттям покинутості.

З одного боку, ми можемо визначати значний “терапевтичний” вплив Едипової ситуації. А саме: нівелювання (точніше витіснення) егоїстичних тенденцій, що по суті повинно привести до розвитку у дитини емпатійності по відношенню до оточуючих. Але ми маємо змогу чітко визначити недосконалість такого наслідку, яка полягає в неможливості дитини (у зв’язку з відсутністю достатнього розвитку свідомості) рефлексувати та аналізувати свої дії. Саме тому стан, який актуалізується батьками і визначається як Едипова ситуація, має протилежний очікуваному вплив – формується фіксація, а, отже, все подальше життя дитини буде так чи інакше визначатися умовами Едипової ситуації. Тобто, в такому разі ми маємо змогу говорити про новоутворення в психіці суб’єкта, а саме – Едипів комплекс.

Едипів комплекс – це реактивне утворення (як і будь-який інший комплекс), яке характеризується скупченням великої кількості енергії. В результаті цього відбувається нерівномірний перерозподіл енергетичного потенціалу організму. Як наслідок – людина не здатна адекватно взаємодіяти з оточуючими, оскільки енергетичний потенціал витрачається на подолання своїх внутрішніх конфліктів.

Комплекс – це системне утворення, оскільки немає поняття “одиночності” в його контексті. Це сукупність певних характеристик, тотожних за своєю валентністю, але, іноді, полярних.

Хоча полярність, то є еволюційна (в розумінні онтогенезу) характеристика комплексу. Зазвичай, комплекс формується як реакція на певний подразник (негативний за своєю суттю чи не адекватно сприйнятий) і характеризується однозначно негативними переживаннями. В процесі “адаптації” психіки до новоутворення, виникають амбівалентні почуття, які є результатом витіснення негативних переживань. Саме тоді, ми маємо змогу говорити про полярність, як визначальну характеристику енергетики комплексу. Чітко відмежувати позитивні та негативні емоції ми не маємо змоги, оскільки енергетичні потоки (лібідний та мортідний) є результатом роботи одного феномену, а саме – психічного апарату.

Фрейд говорить, що існування первісних інстинктів окремо один від одного мало б саме по собі деструктивні наслідки. Він вважає, що прояви садизму, є не що інше, як патологічне розмежування обох енергетичних потоків. Інстинкт смерті може бути направлений як на зовні (агресія по відношенню до оточуючих), так і на самого себе (можливість психологічної імпотенції та психологічної смерті). При вивільненні деструктивної енергії на зовні за допомогою м’язової діяльності, ми маємо змогу констатувати могутній терапевтичний ефект сублімації та, зокрема, катарсису.

Фрейдівське тлумачення цієї проблеми можна продовжити наступним твердженням: “…Інстинкт руйнування слугує Еросу в цілях розвантаження” [1; с.346].

Таким чином, ми не можемо характеризувати Ерос, як щось абсолютно позитивне. Ерос каталізує деструктивні тенденції та, звісно, що абстрактно спрямовує їх в інше енергетичне русло (мортідний потік). Тим самим він розвантажується від негативних накопичень за посередництвом енергії руйнування. Тобто, ми можемо охарактеризувати лібідний та мортідний потенціал, як взаємоперехідні тенденції. Зокрема, енергія лібідо (Ерос) є першопричиною виникнення будь-яких почуттів, а енергія мортідо (Танатос) – це не що інше, як подальша диференціація цих почуттів, їх поляризація та вивільнення шляхом сублімації чи катарсису. В контексті такої думки, ми виходимо на первинний рівень тлумачення походження двох загальнолюдських істин: добра і зла. Очевидно, що будь-яке сприйняття характеризується позитивним налаштуванням. Лише потім, коли сприйнята інформація опрацьовується в несвідомому, ми маємо змогу констатувати ті чи інші паттерни людської поведінки, які є реакцією на відповідний стимул. Ця реакція і характеризується знаком “+” чи “-”. Тому ми можемо зробити наступні висновки:

  • Лібідний потенціал – це не абсолютний позитив, а лише каталізатор певних емоцій, детектор спрямування потоку почуттів.

  • Мортідний потенціал є засобом вивільнення накопиченої негативної енергії, оскільки позитивна енергія вивільняється без деструктивних наслідків як для особистості, так і для оточуючих.


Случайные файлы

Файл
125694.rtf
712.doc
149503.doc
86002.rtf
18333.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.