Комунікативні здібності (129635)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

1. Методика та результати констатуючого дослідження

2. Формування комунікативних здібностей у молодших школярів

3. Методика та результати контрольного експерименту

Висновок

Список використаної літератури

Додаток А

Додаток Б




Вступ


Ще древні римляни говорили, що корінь навчання гіркий. Але навіщо вчити з гіркими й марними слізьми тому, чому можна вивчитися з посмішкою? Якщо цікаво побудувати урок, корінь навчання може змінити свій смак і навіть викликати в дітей здоровий апетит.

Чи можливі щасливі особи на нудних уроках? Звичайно не тільки шум байдужність і постійні «обсмикування» учителя.

Подив, окриленість, азарт, цікавість в очах дітей, коли рученяти так і тягтися нагору й неможливо не підстрибнути від радості, від свідомості, що ти такий розумний, кмітливий, – от що хотілося б побачити на своїх уроках.

Народна мудрість створила дидактичну гру, що є для дитини найбільш підходящою формою навчання.

Дидактичні ігри й заняття дають гарний результат лише в тому випадку, якщо ясно представляєш, які завдання можуть бути вирішені в процесі їхнього проведення й у чому особливості проведення цих занять на щаблі раннього дитинства. Психологами доведено, що знання, засвоєні без інтересу, не пофарбовані власним позитивним відношенням, емоціями, не стають корисними – мертвий вантаж.

Дитина пише, читає, відповідає на питання, але ця робота не зачіпає його думок, не викликає інтересу. Він пасивний. Звичайно, щось він засвоює, але пасивне сприйняття й засвоєння не можуть бути опорою міцних знань. Діти запам'ятовують слабко, тому що навчання не захоплює їх.

Цікавість може бути задана несподіваної для дітей постановкою або формулюванням питання, створення проблемної ситуації, надзвичайною формою ведення уроку. Завжди можна відшукати щось цікаве й захоплююче в житті. Потрібно тільки знайти його й подати їхнім дітям, що їх самих до подібним до знахідок і відкриттям.

Треба тільки знайти золоту середину: не ускладнювати – діти не зрозуміють і не спрощувати, полегшуючи навчання, – діти будуть постійно шукати легкі шляхи, щоб поменше трудитися й не переборювати…

Одержуючи їжу для свого розуму, дитина охоче бере участь у заняттях, чекає їх, радується ім. На заняттях дитина, привчена слухати дорослого, дивитися на те, що йому показують, опановує певними знаннями. Він багато чого довідається про різні предмети: про їхні призначення, про зовнішній вигляд, властивості, таких, як форма кольори, величина, вага, якість матеріалу й ін.

От чому проблема дитячої гри є однією із самих актуальних проблем дитячої психології й педагогіки. Актуально, як ніколи раніше. Тому саме цю тему я розглядаю у своїй курсовій роботі.

Можна назвати дві причини, які привели мене до цього. З одного боку, захоплення різного роду навчальними програмами приводить до того, що дітям усе менше часу залишається для гри й спілкування з однолітками. З іншого боку, найчастіше невірне розуміння педагогами характеру керівництва грою спричиняє тверду регламентацію дитячої ігрової діяльності, що позбавляє її творчості, ініціативи, фантазії, вигадки.

Метою моєї курсової роботи є вивчення й пропаганда творчості вчителів: не спостерігати з боку за стихійним розвитком практики навчання спілкування маленьких школярів, для того щоб надалі виявляти й узагальнювати досягнення цієї практики, а осмислюючи передовий педагогічний досвід, впроваджувати в повсякденне життя школи. Звичайно проходять роки, перш ніж досвід, гідний поширення, потрапить у поле зору й одержить визнання.

Крім цього, метою моєї курсової роботи є вироблення навичок викладу власних думок і придбання досвіду захисту курсової роботи.

У цей час мало досліджена проблема формування комунікативних здатностей школярів.

Об'єкт дослідження – процес формування комунікативних здібностей у дітей молодшого шкільного віку у процесі використання ігрових ситуацій.

Предмет дослідження – педагогічні умови та методи формування комунікативних здібностей у дітей молодшого шкільного віку у процесі використання ігрових ситуацій.

Мета – дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні і експериментальній перевірці педагогічних умов та методів ефективного формування комунікативних здібностей у дітей молодшого шкільного віку у процесі використання ігрових ситуацій.

Гіпотеза дослідження полягає в тім, що ми передбачаємо ефективне формування комунікативних здібностей у дітей молодшого шкільного віку можливе при умові використання у педагогічному процесі ігрових ситкуцій.

Експериментальна база. Дослідження проведене в 1‑А й 3‑В класах школи №16, у січні 2005 р.




1. Методика та результати констатуючого дослідження


Спілкуванняодин з провідних видів діяльності у дошкільному віці, якому, на жаль, традиційно відводилася, так би мовити, обслуговуюча, а отже, певною мірою, другорядна роль: у режимі дня не передбачалося для нього спеціального часу, для розвитку мовлення дитини пропонувалися спеціально організовані заняття, а не вільне спілкування, мовлення в контексті живої тканини буття дитини.

Сформувати навички позитивного спілкування в системі «дитина – дитина іншого віку» в умовах різновікової групи можливо лише за умови спільної діяльності дошкільнят. Для цього необхідно забезпечити внутрішні та зовнішні чинники, які активізують таке спілкування. До внутрішніх чинників відносимо вдосконалення мовлення дітей як важливий засіб спілкування та актуальність потреби у спілкуванні для кожної дитини. Зовнішніми чинниками спілкування є – створення в різновіковій групі середовища, яке сприяє активній взаємодії молодших і старших дітей.

Одним із методів соціально-психологічного тренінгу можуть стати ігри «Телефон» і «Дзеркало», які дають змогу об’єднати в логічний ланцюжок взаємодію дітей та активізувати їхнє спілкування. Крім того, ці ігри сприяють розвитку вмінь вести вербальний і невербальний діалоги. Вони передбачають імпровізоване розігрування заданої ситуації з конкретно поставленою проблемою, наприклад: зателефонувати іншій дитині, поцікавитися, що нового відбулося в неї протягом дня, розповісти про свої новини. Взяти на себе роль «дзеркала» або людини чи тварини, яка виконує різні дії перед дзеркалом з метою максимального включення учасників гри у пошук розв’язання проблеми. В іграх відбувається обмін ролями між дітьми (дитина, якій телефонують, – дитина, яка телефонує; дитина – «дзеркало» – дитина, що стоїть перед «дзеркалом»). Це дає змогу більше дізнатися одне про одного, стати на позицію іншого, відчути стан партнера. Діалоги мають будуватися на матеріалі, тісно пов’язаному з інтересами та життєвим досвідом малюків, викликати в них потребу зав’язати розмову, висловитися, розповісти про себе.

На основі праць В.А. Сухомлинського, про виховання молодших школярів, ігор, розроблених доктором психологічних наук Е. Смирновою, дослідно-експериментальних робіт О. Леонтьєва з використання ігрових ситуацій для формування комунікативних здібностей молодших школярів я проводила дослідницьку роботу з впровадження ігор для формування комунікативних здібностей школярів впродовж урочній діяльності у 1‑А і 3‑В класах на базі загальноосвітньої школи №16 міста Краматорська.

Мета мого констатуючого експерименту була: виявити комунікативні здібності школярів при використанні ігрових ситуацій, завданням якого є:

  1. Виявити ступінь розвитку комунікації в школярів;

  2. Визначити тип темпераменту;

  3. Виявити оцінку самоконтролю в спілкуванні.

В експериментальній групі був проведений формуючий експеримент. У ньому були проведені гра «Телефон» та «Дзеркало» і бесіда на тему «Спілкування дорослих людей».

Гра «Телефон»

Для гри «Телефон» дітям пропонували привабливі для них іграшкові мобільні телефони з певною програмою. Вони були обладнані спеціальними кнопками, при натискуванні на які чути дзвінок; лунають дві веселі мелодії або фрази: «Алло, як справи?», «Дякую, до побачення».

Спочатку, під час проведення ігор діти не виявляли стійкого інтересу до партнерів іншого віку. Було очевидно, що вони не вміють налагоджувати контакти в процесі спілкування, проявляють пасивно-позитивне ставлення до партнерів, поступаючись їм ініціативою: «Ти починай розмову», «Ні, ти», «Запитай у мене щось», «Ні, ти краще запитай першим».

Малюки не знали, як розпочати розмову, або починали її з фраз, закладених у програму телефону: «Алло, як справи?», вони ніяковіли, боялися, аби старша дитина не подумала про них погано.

Кількість вербальних і невербальних засобів спілкування у дітей була обмежена. Вони рідко зверталися до партнера на ім’я, спілкування здебільшого було короткочасне й неефективне. Отже, дорослий мав навчити і старших, і молодших вихованців вести розмову (як її починати, ставити запитання, відповідати, підтримувати діалог, висловлювати припущення і побажання, щоб дитина іншого віку тебе зрозуміла, як звертати увагу на тон розмови, привітну усмішку, що підсилюють значення слів).

Дітям пояснювали, що, розмовляючи по телефону, слід дотримуватися таких правил: спочатку привітатися й звернутися на ім’я до того, кому телефонують, пояснити, з якого приводу зателефонували, голос мовця має бути м’яким, спокійним, доброзичливим, говорити треба по черзі, уважно вислуховуючи співрозмовника, не перебивати його. Дорослий підказував старшим дітям, які теми для розмови краще обирати, щоб зацікавити малюків, знайти адекватні засоби спілкування для підтримання діалогу, забезпечити зворотний зв’язок, щоб сказане не лишилося поза увагою, непомітно виправляв дітей, які помилилися.


Случайные файлы

Файл
100960.rtf
141463.rtf
4263-1.rtf
28759.rtf
163173.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.