Виховання культури спілкування у старшокласників (129088)

Посмотреть архив целиком

ЗМІСТ


Вступ

Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми спілкування в юнацтві

1.1 Спілкування як категорія в психології

1.2 Роль спілкування в розвитку особистості старшокласників

1.3 Культура спілкування як основа взаємодії між людьми

Розділ 2. Експериментальне дослідження взаємозв’язку соціометричного статусу і культури спілкування

Висновки

Список використаної літератури

ДОДАТОК 1

ДОДАТОК 2


ВСТУП


Актуальність теми курсової роботи. “Логічним центром” загальної системи психологічної науки в останній час стає проблема спілкування. На її основі можливий більш глибокий аналіз психологічних закономірностей і механізмів регуляції поведінки людини, формування її внутрішнього стану.

Культура спілкування включає до себе невербальні фактори, суттєві при передачі інформації. Відомо, що як одна з умов ефективної комунікації виступає обов’язкове урахування особливостей партнера по спілкуванню. У Давньому Римі та Давній Греції культура мовлення дуже довго була об’єктом уваги, вона поширювалась головним чином на монологічні висловлювання. Саме поняття культури мовного (вербального) спілкування дозволяє побачити засоби оптимізації комунікації тому, що включає також й знання співрозмовниками мовних стратегій чи стратегій спілкування.

Культура спілкування включає й такий суттєвий компонент, як культуру мислення, вона сприяє адекватній орієнтації суб’єкта мови у заданих умовах спілкування а, крім цього, дозволяє йому використовувати закони правильного мислення (закони логіки) для досягнення цілей комунікації.

Під культурою мовного спілкування вчені розуміють високо розвинуте вміння здійснювати комунікацію відповідно до норм, які історично склалися у даному мовному колективі з урахуванням психологічних механізмів впливу на адресата, а також використання лінгвістичних засобів реалізації такого спілкування з метою досягнення запланованого результату.

Культура мовного спілкування – це багатопланове явище, яке можна уявити у вигляді декількох рівнів. До першого належать високо розвинуті пізнавальні процеси, насамперед, мислення. До другого – сукупність мовних та позамовних знань. Особливо в юнацькому віці спілкування стає головним джерелом пізнання навколишнього світу, а вміння творчо вирішувати проблему є важливим при соціалізації та адаптації в суспільстві, що й визначає актуальність даної курсової роботи.

Розробленість теми:

Курсова робота підготовлена на основі вивчення виявленої літератури, в якій відображено досліджувану тему.

Проблема спілкування пов’язана з працями А.Н. Леонтьєва, який вважав, що спілкування – певний бік діяльності, бо воно існує у кожній діяльності в якості її елементу. В.К. Соковкин аналізує людське спілкування як взаєморозуміння, як комунікацію, як діяльність, як відносини та як взаємовплив. Б.Г. Ананьєв підкреслював, що головною характеристикою спілкування, як діяльності є те, що через неї людина будує свої взаємовідносини з іншими людьми.

Представник психології К. Левін розглядав спілкування в юнацькому віці з точки зору соціально-психологічного явища.

Д.Б. Ельконін розглядає значення спілкування в старшому шкільному віці з позиції культурно-історичної теорії.

Всі дослідники (Л.С. Виготський, Л.М. Божович, І.С. Кон ті інші психологи юнацтва) так чи інакше сходяться у визнанні того великого значення, яке має для старших школярів спілкування з однолітками.

Мета курсової роботи полягає у вивченні особливостей виховання культури спілкування у старшокласників.

Завдання курсової роботи обумовлені її метою:

  • виявити та опрацювати фахову літературу з теми курсової роботи;

  • проаналізувати проблеми спілкування у старшокласників, проявлення закономірностей у спілкуванні у різних групах та соціально-психологічних аспектів взаємовідношень;

  • дослідити соціометричний статус учнів у колективі;

  • визначити потребу старшокласників у спілкуванні.

Об’єктом дослідження для даної курсової роботи є закономірності спілкування в юнацькому віці.

Предметом є дослідження особливостей потреби і культури спілкування старшокласників.

Методи дослідження: обумовлені об’єктом і предметом курсової роботи. При опрацюванні вихідної інформації були використані загальнонаукові методи аналізу, синтезу, абстрагування та узагальнення, метод експерименту, методи математичної статистики, соціометричний метод, бесіда.

Теоретична та практична цінність курсової роботи полягає в тому, що в дослідженні комплексно проаналізований та узагальнений матеріал про особливості культури спілкування, значення спілкування для старшокласників, вивчено потребу у спілкуванні старшокласників та їх соціометричний статус у класі.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що розкриття у ньому соціометричного статусу має значення для виявлення переважаючого стилю спілкування.

Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми.

Курсова робота складається з вступу, основної частини, висновків та списку використаної літератури. Основна частина складається з двох розділів.

Вступ містить визначення актуальності, значення роботи та структури дослідження; обговорюється шлях дослідження, мета, методи, задачі. В першому розділі здійснено аналіз розробки проблеми у психолого-педагогічній і методичній вітчизняній і зарубіжній літературі. В другому розділі описується суть дослідження і результати. Висновки містять аналіз результатів, практичні рекомендації для шкільних психологів та вчителів.


Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми спілкування в юнацтві


1.1 Спілкування як категорія в психології


З точки зору психології спілкування – 1) складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, які породжуються потребами в спільній діяльності і включає до себе обмін інформацією, виробітку єдиної стратегії взаємодії; 2) здійснювана відомими засобами взаємодія суб’єктів, що викликана потребами спільної діяльності і направлена на відчутну зміну в стані, поведінці і особово-сенсорних утвореннях партнера через складності і ємність феномена спілкування, тлумачення його як поняття залежить від вихідних теоретичних і критеріальних підвалин. В самому загальному вигляді спілкування виступає як форма життєдіяльності. Соціальний сенс спілкування визначається тим, що в його процесі суб’єктивний світ одної людини розкривається для іншої.

В спілкуванні людина самовизначається і пред’являється, показуючи свої індивідуальні особливості. За формою здійснюваних впливів можна судити про комунікативні навички і риси характеру людини, по специфіці організації мовних сполучень – про загальну культуру і грамотність.

Спілкування пронизує всю життєдіяльність особи. Форми спілкування вкрай різноманітні. Але, в кінцевому рахунку, вони визначаються об’єктивними умовами, насамперед, характером суспільно-економічної формації. Спілкування, виражене в безпосередніх міжособових зв’язках людей, завжди відповідає певним історично склавшимся і соціально необхідним формам комунікації і реалізується у відповідності з нормами соціально задовільної поведінки [23, с.17].

М.С. Каган розглядає спілкування як один з видів людської діяльності, якому властиві відповідна структура і атрибути [14, с. 22].

Г.Л. Ільїн припускає, що “спілкування є реальність і конкретизація суспільних відносин, їх персоніфікація, особова форма. Суспільні відносини при цьому складають зміст процесу (дії об’єктивних суспільних законів і відносин), а спілкування – його індивідуалізовані форми” [12, с. 23].

Я.Л. Коломинський аналізує людське спілкування як комунікацію, як діяльність, як відносини, як взаєморозуміння і взаємовплив [15, с. 10].

З точки зору Б.Ф. Леонова, спілкування слід розглядати як визначену сторону діяльності, тому що воно присутнє в будь-якій діяльності в якості її елемента. Саму ж діяльність можна розглядати як необхідну умову спілкування [19, с. 124].

Спробу інтегрувати в межах єдиної концепції різноманітні соціально-психологічні підходи до проблеми спілкування здійснила Г.М. Андрєєва. Характеризуючи спілкування, вона виділила в ньому три взаємопов’язані сторони: комунікативну (обмін інформацією між тими, хто спілкується), інтерактивну (організація взаємодії тих, хто спілкується) і перцептивну (процес сприйняття одне одного партнерами і встановлення на цій основі взаємопорозуміння).

Комунікативна сторона полягає в обміні інформацією. Інтерактивна полягає в організації взаємодії між індивідами, які спілкуються, інакше кажучи, в обміні не лише знаннями, ідеями, а і діями. Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття одне одним партнерами по спілкуванню і встановленню на цій основі взаємопорозуміння [2, с. 65].

Спілкування є таким процесом взаємодії людей, в якому особи, які в ньому приймають участь, своїм зовнішнім виглядом і поведінкою завдають більш або менш сильний вплив на бажання і наміри, на думки, стан і почуття одне одного.

У різних людей різні здатності спілкування. В той час, як одні з них, вступаючи в контакти з оточуючими без особливих зусиль зі своєї сторони або підтримують, або просто створюють в інших людей добрий настрій, інші вносять в свої взаємовідносини з людьми напругу або провокують в останніх негативні емоції [5, с. 35].

Об’єктивні відносини, в які люди вимушені вступати в процесі своєї життєдіяльності, і суб’єктивне відображення даних відносин у вигляді думок і почуттів (суб’єктивні відносини) складають два основних шари міжособових відносин.


Случайные файлы

Файл
BronhBol.doc
24382.rtf
59955.rtf
176804.rtf
Makarenko.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.