Трансформація суспільства та політична модернізація (118346)

Посмотреть архив целиком














Курсова робота


ТРАНСФОРМАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА ТА ПОЛІТИЧНА МОДЕРНІЗАЦІЯ

  1. Суспільний прогрес та трансформаційні процеси


У людській історії виділяють два головних періоди:

- період до соціального існування людини (коли люди жили розрізнено у природному стані);

- період соціального існування людей (коли вони об’єднались в суспільство).

Суспільство можна визначити як найбільш велику сукупність людей, стало зв’язаних між собою різноманітними взаємодіями, спільною територією, історією і культурою.

  • кровно-родинні зв’язки

  • родоплемінна організація суспільства

  • немає майнового розшарування в суспільстві

  • немає класів і держави широкі й різноманітні зв’язки між людьми

  • соціальне розшарування (класи, верстви, стани, багаті – бідні; управлінці – піддані…)

Відносно часу появи людини сучасного вигляду (homo sapiens1) існує багато версій. По одній з них, анатомічно сучасна людина виникла приблизно 200 тис. років тому, а сучасна людина з відповідною поведінкою – близько 50 тис. років тому. Відштовхуючись від цих та інших даних, візьмемо за точку відліку існування людських суспільств 50-40 тис. років тому назад. Спочатку (приблизно у перші три-чотири десятки тисячоліть) це були прості суспільства первісних людей, засновані на їх кровно-родинних зв’язках і родоплемінній організації суспільства, без майнового розшарування, без класів і держави.

Пізніше, з переходом людей від полювання та збиральництва (привласнююча економіка) до тваринництва і хліборобства (виробнича економіка), із зміною кочового способу життя на осідлий, з ростом виробництва і виникненням доданого продукту2, приватної власності, із розшаруванням суспільства, появою протилежних класів (наприклад, рабовласників і рабів) і держави (6-10 тис. років назад) складаються складні суспільства, і в світі формуються окремі країни.

Суспільство, держава і країна – поняття близькі, але не тотожні. Якщо суспільство – це самі люди, що живуть разом і взаємодіють один з одним, то держава – керуючі ними органи влади, а країна – визначена територія, на якій вони облаштувалися і живуть.

Різниця між поняттями „суспільство”, „країна” і „держава”.

Найбільш велике об’єднання людей, що стало зв’язане між собою різноманітною взаємодією, спільною територією, історією і культурою, обособлена територія незалежного існування даного суспільства із своїм облаштуванням - ДЕРЖАВА

Політична організація даного суспільства (країни) з визначеним режимом влади та органами управління.

Крім простого і складного суспільства виділяють цілий ряд інших типів суспільства. Так, наприклад, за наявністю писемності розрізняють дописемні та писемні суспільства. За демократичністю соціально-політичних відносин та відкритістю зовнішньому світу – відкриті та закриті. За типом пануючої релігії – суспільства ісламські, православні, буддійські, католицькі і т.д. Однак, найбільший інтерес викликає поділ суспільств за соціально-економічними ознаками. Тут популярні два підходи, або дві системи: марксистська (так званий формаційний підхід) і теорія трьох стадій сучасної західної політичної думки (цивілізаційний підхід).

  1. Система суспільно-економічних формацій. Капіталізм і соціалізм.


Ключові критерії формаційної системи марксистів – форми власності на засоби виробництва і класова структура суспільства. За ними виділяються п’ять історичних ступенів розвитку суспільства – п’ять суспільно-економічних формацій3 або типів суспільства. При цьому рабовласницьке, феодальне і капіталістичне суспільства розглядаються як класово-антагоністичні4, експлуататорські5 та кризові6, ворожі людині праці. А комуністичне (на першій фазі – соціалістичне) – як найбільш справедливе і гармонійне, в якому немає розділяючої людей приватної власності, усі рівні, у міру сил з охотою працюють, і в якому трудящі мають реальну свободу, демократію і високий рівень добробуту. Однак, реальний досвід розвитку суспільств XX ст., коли робилась спроба практично реалізувати концепцію марксизму, подібні висновки не підтвердив.

Марксистська концепція суспільно-економічних формацій

В реальному житті соціалізм в СРСР багато у чому й став „чудовим взірцем казарменого комунізму”, “блазнівський характер” якого був висміяний засновниками марксизму К.Марксом і Ф.Енгельсом ще у 1873 р. Однак „казарменим” виявився не лише радянський соціалізм, але й його експортний варіант, нав’язаний багатьом іншим народам. Багатолітня практика „соціалістичного будівництва” у півтора десятках країн світу (третина людства), давши й позитивні моменти (більше рівності в суспільстві, більше соціальної захищеності і впевненості в майбутньому), виявила, що соціалізм: 1) це проголошення „великих” цілей і програм, які реально не здійснювались; 2) це тотальний (повний, всепроникаючий) контроль над людьми, засилля бюрократизму (свавілля чиновників, без яких нічого не вирішується) і безправ’я „простої людини”; 3) це неефективність і „нелюдяність” економіки, низький рівень життя людей; 4) це соціально-економічна „зрівнялівка” для „мас” і привілеї для партійно-адміністративної верхівки; 5) це „безгосподарність власності” і утискання стимулів людей до праці, їхньої ініціативи, творчості і змагальності; 6) це, нарешті, „опущення” окремої людини до ролі „гвинтика” великої державної машини і перетворення її у засіб створення „світлого майбутнього” – комунізму (тобто життя теперішніх людей – „будівельників комунізму” приносилась у жертву майбутнім поколінням; між тим життя кожної людини є цінність і повинне приносити радість і щастя конкретній людині, а не якимось абстракціям).

Крах соціалізму у XX ст. впевнено підтвердив думку австрійського економіста Фрідріха Хайєка (1899-1992) про те, що ми, люди „не можемо побудувати бажаний соціальний порядок, як мозаїку, з будь-яких шматочків, що нам подобаються”7.

З іншого боку, у XX ст. суспільства країн Заходу (розвинені капіталістичні) поступово і спонтанно, розвивались, успішно рухаючись у напрямку все більшої економічної ефективності, демократичності і гуманності8, більшої стабільності і високому рівню добробуту для всіх.

Починаючи з 70-80-х рр. XX ст. стало важкувато точно визначити тип формації деяких країн. Скажімо, Швеція, Канада, Швейцарія – куди віднести дані країни? Піклування їх держав про ефективність економіки, громадянські свободи, демократію, освіту, охорону здоров’я, соціальний захист свого населення настільки значимі і загальновідомі, що ці суспільства сьогодні є ближчими до соціалізму, ніж колишній СРСР. У той же час навряд чи вірно говорити про реальний соціалізм в країнах із приватновласницькою основою економіки, оскільки ключовою ознакою соціалістичного ладу є суспільна власність на засоби виробництва. „Разгадка” скоріше в іншому – в тому, що самі „капіталізми” бувають різними.

Основні типи капіталізму

Історичний досвід приблизно 30 країн світу свідчить, що капіталістичний спосіб виробництва в цілому економічно більш ефективний, оскільки приватна власність, вільне підприємництво і ринок (із його „вільними” цінами, грою попиту і пропозицій, конкуренцією) жорстко примушують самостійних виробників діяти раціонально, результативно і з врахуванням потреб споживачів. Але в світі немає нічого досконалого, і у капіталістичних суспільств є свої плюси, свої проблеми й прорахунки. У зв’язку з чим можна розрізнити чотири основні типи капіталізму.


  1. Характеристика основних типів капіталізму


Початковий капіталізм- становлення капіталізму (первісне накопичення капіталу і розвиток ринкової економіки)

- перерозподіл власності на користь найбільш енергійних підприємців

- різке розшарування суспільства (купка надбагатіїв на тлі моря бідності)

- дуже високий рівень злочинності у суспільстві

Бюрократичний капіталізм - головні важелі влади в руках бюрократії

- надмірна зарегульованість соціального життя і свавілля чиновників

- розгул корупції у державному апараті, високий рівень злочинності в суспільстві

- низький рівень життя більшості населення на тлі розквіту бюрократії та верхівки бізнесу

Олігархічний капіталізм - економічна і політична влада в суспільстві належить олігархії – вузькому колу найбільш багатих людей

- державний апарат, політичні партії, ЗМІ куплені олігархами і працюють на них

- високий рівень злочинності у суспільстві

- низький рівень життя більшості населення на тлі розквіту олігархів та їх прислужників

Демократичний капіталізм - розгорнута демократія в країні, гарантія прав і свобод особи

- закон і порядок керують у суспільстві, державний захист власників від бандитів і хабарників-бюрократів

- різноукладна, соціально-ринкова економіка

- потужний середній клас, мало бідних і надбагатих

Найбільш непривабливим є початковий капіталізмперіод стихійного становлення ринкової системи і накопичення стартового капіталу в руках відносно невеликої групи найбільш активних людей, здібних до підприємництва. Тут неминучі перерозподіл власності, збагачення одних людей за рахунок інших, різке розшарування суспільства і купа різних зловживань (захоплення чужої чи суспільної власності, обдурення, не- людяність, насилля, дії за принципом „схопити і втекти”, надексплуатація найманої праці, хижацьке ставлення до природи, злочини і т. ін.).


Случайные файлы

Файл
ref-20530.DOC
Записка.doc
103708.rtf
168673.rtf
145141.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.