Сучасна теорія політичних партій та партійних систем (118279)

Посмотреть архив целиком













Реферат

з політології

Сучасна теорія політичних партій та партійних систем


1. Політична наука про загальну теорію політичних партій та партійних систем


Робота відомого французького соціолога М. Дюверже "Політичні партії, яка побачила світ 1951 p., завершує низку досліджень, що формують сучасну теорію політичних партій. "Головна мета даної книги, писав М. Дюверже, - полягає в тому, щоб... хоча б у загальних рисах, окреслити першу загальну теорію партій... внести об'єктивність у галузь, де звичайно панує суб'єктивізм і упередженість". Юрист за фахом, професор права Сорбонського університету, політичний оглядач газети "Монд" М. Дюверже був автором багатьох політологічних та соціологічних розвідок, керівником Центру порівняльного аналізу, розробником законопроектів та консультантом багатьох післявоєнних урядів Франції. Багато з його праць, таких як "Демократія без народу" (19611 "Янус. Дві іпостасі Заходу" (1972), "Республіканська монархія" (1974), "Відкритий лист соціалістам" (1976), "Республіка громадян" (1982) були помітними віхами не лише в науковому, а и у громадському житті Франції. Однак М. Дюверже здобуває міжнародне визнання саме завдяки своїй праці "Політичні партії", яка була перекладена 20 мовами і принесла її автору репутацію творця сучасної теорії політичних партій.

На основі того наукового фундаменту, який був закладений у працях М. Острогорського, Р. Міхельса, М. Вебера, М. Дюверже продовжує формування політичної соціології як самостійної галузі знань. Однак на відміну від своїх попередників М. Дюверже по-новому підходить до трактування поняття сучасної політичної партії. Для нього сучасні політичні партії - це ті партії, які виникають у період становлення загального виборчого права, “діти демократії", які порушили олігархічні принципи формування правлячої еліти. З огляду на це появу сучасних масових партій М. Дюверже порівнює з революцією. Сучасна масова партія для нього - це партія, яка здатна реалізувати загальне виборче право і завоювати парламентську більшість шляхом використання інститутів і механізмів демократичного суспільства.

На відміну від своїх попередників, М. Дюверже розглядає сучасну Політичну партію не як ідейну чи соціально-класову єдність, а передусім як структурно-функціональну єдність. З огляду на це він формулює своє ключове положення про те, що суть сучасної політичної партії найповніше розкривається через її організацію. За М. Дюверже, партія є спільнотою людей, об'єднаних певною організаційною структурою, яка і в кінцевому підсумку визначає ідеологію та соціально-класовий склад партії, форми та методи її діяльності.

Книга складається з двох частин. У першій М. Дюверже розглядає способи інтеграції базових одиниць в єдину цілісну партійну спільноту. Ці структури - комітет, секцію, міліцію (військове формування) - він розглядає не лише як історичні форми такої спільноти, а й як її різні якісні типи. Також М. Дюверже переконливо доводить, що набір методів peaлізації загального виборчого права є достатньо широким, а сама політична партія є їх комбінацією. У сучасних політичних партіях завжди, можна виділити й елементи комітету і секції, і ознаки військової організації, однак, звичайно, при цьому виокремлюють певні домінанти, які і| визначають саму суть партії.

Друга частина книги присвячена партійним системам. На основі широкого фактичного матеріалу М. Дюверже пропонує кількісну типологію партійних систем, виділяючи окремо однопартійність, двопартійність і багатопартійність, а також фактори, які зумовлюють їхню специфіку (до останніх він відносить насамперед тип виборчої системи). Далі він розглядає партійне керівництво, міжпартійні союзи, взаємодію між політичними партіями та політичними режимами. І хоча М. Дюверже назвав свою книгу "Політичні партії", зміст її набагато ширший. Лейтмотивом книги є проблема співвідношення демократії і політичних партій. На питання про те, чи режим політичних партій відповідає демократичному політичному режиму, М. Дюверже сміливо відповідає: "Режим без партій - це режим без демократії", у своїй праці він переконливо обґрунтовує об'єктивну необхідність ПОЛІТИЧНИХ партій як атрибуту сучасної демократії.

М. Дюверже писав:Ми потрапили в замкнене коло: загальна теорія партій може бути створена лише після того, як будуть проведені глибокі попередні дослідження; але ці дослідження не можуть бути по справжньому глибокими, доки не сформована загальна теорія".

Л. Мейєр назвав один із розділів свого підручника з порівняльної1 політології "В пошуках теорії партій". Визнаючи значну роль праці Дюверже, Дж. Сарторі, він зазначає, що "загальна теорія партій і далі відсутня". У наступному виданні свого підручника, який побачив світ, майже через десятиліття після першого, Л. Мейєр знову змушений констатувати, що "вивчення всякої проблеми, пов'язаної з партіями, часто має обґрунтування важливості питань, яким присвячене дослідження”. В огляді американської літератури, присвяченому партіям, В. Кротті заперечує існування "будь-якого переважного погляду на партії" і розглядає створення теорії партій як "мету, яку необхідно реалізувати". У своєму дослідженні політичних партій країн західної демократії К. фон Бойме, підкреслюючи важливість побудови теорії, яка дозволила б організувати відомості стосовно партій, відзначає, що "скарги на відсутність задовільних теорій так само старі, як саме вивчення партій, і, звичайно, автору даного дослідження також дорікатимуть тим, що йому не вдалося її створити". На противагу загальноприйнятій думці про відсутність теорії партій, Дж. Шлезінджер стверджує, що "теорія міститься в більшості робіт, присвячених партіям. Але ми не можемо звести її воєдино".

Незважаючи на те, що дослідження політичних партій дуже близьке до дослідження партійних систем, концептуальні та теоретичні засоби, які застосовуються, є різними. В класичній праці М. Дюверже ці відмінності відображені в поділі книги на дві частини "Структура партій" і "Партійні системи". Праця Дж. Сарторі "Партії та партійні системи" також поділена на дві частини. У ній він обґрунтував тезу про те, що партійна система виникає за наявності більш ніж однієї партії. Можна співвідносити єдину партію з державою й обговорювати феномен "партійно-державної системи", залучаючи до обговорення і властивості партії, проте, - на думку вченого, - суворо кажучи, однопартійних систем не існує. Однак ця гіпотеза сьогодні надзвичайно активно дискутується іншими дослідниками партійних систем.

При аналізі партійної системи Дж. Сарторі запропонував враховувати не всі існуючі в державі партії, а лише істотні (т.зв. ефективна кількість партій). Він зазначав, що серед існуючих партій - частина є такими, які становлять лише тло партійної системи, не впливаючи суттєво на и конфігурацію. До числа істотних партій він відносить такі партії, які здатні визначати конфігурацію існуючої партійної системи. Він пропонує звертати увагу на ставлення політичних партій до існуючої в державі політичної системи, поділяючи політичні партії за цим критерієм на анти- та просистемні. Ці типи політичних партій відрізняються між собою насамперед рівнем ідеологічної дистанції. На підставі запропонованих критеріїв він розробив типологію партійних систем, яка сьогодні розглядається як базова: однопартійні системи, гегемоністські системи, системи з домінуючою партією, двопартійні системи, системи обмеженого плюралізму, екстремальне поляризовані системи, атомізовані системи.


2. Розвиток загальної теорії політичних партій та партійних систем сучасною партологічною наукою


Y розробці сучасної теорії політичних партій провідну роль відіграє європейська політична наука. Звичайно, серед відомих теоретиків є й американці, однак більшість дослідників політичних партій є європейцями або за походженням, або місцем праці (Я. Бадж, Ж. Шарло, М. Дюверже, М. Лейвер, П. Маєр, А. Панеб'янко, С. Роккан, Дж. Сартор, К. Стром). 1 це не випадково. Пояснюючи цей феномен, треба мати на увазі безпосереднє сусідство партійних систем суміжних країн. Спільність кордонів породжує потребу в міжнаціональних дослідженнях, що спонукає вчених концентрувати свої уявлення про парти, а це в свою чергу сприяє теоретичному розвиткові.

Переконливіше пояснення провідної ролі європейських учених у вивченні політичних партій полягає і в тому, що політичні партії Старого світу набагато численніші та різноманітніші, ніж партії Нового світу. Оскільки тандем республіканців та демократів вже більше століття відіграє провідну роль у політичному житті США, американські вчені концентрують свою основну увагу на вивченні цих сильних політичних партій. З появою на горизонті третьої партії у дослідників з'являється стимул підійти до проблеми з більш широких позицій і виробити типологію, яка дає змогу враховувати такі партії. В іншому американська політична система рідко спонукала вчених до розробки теорії політичних партій.

Сама природа американських політичних партій стримує розвиток теорії ще й у тому розумінні, що на американському матеріалі важко визначити кордони партії як базової одиниці аналізу. Американські вчені намагалися вийти з цієї проблеми, проводячи різницю між партією як організацією й урядовою партією, з одного боку, та партією виборців - з другого. Однак ця спроба вивчати партію частинами в теоретичному плані виявилася не надто конструктивною. Як показав Дж. Помпер, "американські політичні партії представляють собою невпорядковане переплетення цих трьох умовних форм, і їх важко відділити одна від одної.


Случайные файлы

Файл
124968.rtf
157868.rtf
19857.rtf
153879.rtf
55368.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.