Дослідження сучасного стану статусу національних меншин в України (117688)

Посмотреть архив целиком

Зміст:


Вступ

Розділ 1. Національні меншини, як об`єкт політологічного дослідження

1.1 Визначення поняття «національна меншина»

1.2 Міжнародна практика визначення статусу та захисту прав національних меншин

Розділ 2. Дослідження статусу національних меншин

2.1 Історія становлення національних меншин в Україні

2.2 Права і свободи національних меншин

2.3 Захист прав та свобод представників національних меншин в Україні

2.4 Участь представників національних меншин у політичному житті України

2.5 Українська держава та національні меншини: поступ до взаємної толерантності

Висновки

Список використаної літератури



Вступ


Актуальність теми. Всі народи мають право на самовизначення. За силою цього права вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток,» - проголошує ст. 1 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. З цього та інших визнаних у світі документів випливає право кожного народу на створення власної держави або ж на певне виокремлення в межах складного державного утворення. Окрім того, всі народи для досягнення своїх цілей можуть вільно розпоряджатися своїми природними багатствами і ресурсами без шкоди для будь-яких зобов'язань, що випливають з міжнародного економічного співробітництва, застосованого на принципі взаємної вигоди та міжнародному праві. Жоден народ в жодному разі не може бути позбавлений належних йому засобів існування.

Процеси реалізації права на самовизначення зазвичай досить суперечливі та повільні, а інколи це право взагалі не актуалізується. Адже право на самовизначення зачіпає інтереси великої кількості окремих осіб і різноманітних колективів і вимагає наявності низки внутрішньо-національних та зовнішніх умов.

Для України, як і для будь-якої поліетнічної держави, питання національних меншин є перманентно актуальним і потребує постійного вивчення та аналізу. Утворення України як самостійної держави поставило на порядок денний як теоретичне, так і практичне завдання – вироблення власної концепції національної політики. Особливість ситуації полягала в необхідності одночасного пошуку оптимальних шляхів розвитку титульної нації та національних меншин, адже в УРСР, що була складовою Радянського Союзу, українці не були реально титульною нацією. Це виявлялось, зокрема, в мовній політиці, в системі управління, освіти, коли українська мова цілеспрямовано була витіснена російською. Така політика поширювалась і на рідні мови національних груп, що проживали на території УРСР, представники яких все більше втрачали національну ідентифікацію, поповнювали своєрідну синтетичну групу "радянських людей".

Для реалізації своєї політики режим вдавався до масових депортацій. Їх, зокрема, зазнали такі національні групи, що традиційно проживали в Україні як кримські татари, поляки, німці тощо. Уже в перші роки української незалежності розпочались рееміграційні процеси – фактичне повернення депортованих з України народів. Водночас відбувається активна міграція з України представників як титульної нації, так і інших етнічних груп. Внаслідок цього внутрішня етнічно-групова структура суттєво змінилася і продовжує змінюватися.

Проблема статусу національних меншин пов’язана з демографічними, соціальними, культурними, особистісними чинниками, що продукують широкий спектр політичних наслідків. Ці та низка інших факторів зумовлюють теоретичну і політико-практичну актуальність дослідження. Зокрема, робота спрямована на вивчення ролі та місця національних меншин у розвитку сучасної української держави, аналіз форм їх участі у політичному процесі, вивчення взаємовпливу національних меншин, країн проживання та етнічної батьківщини.

Мета курсової роботи. Мета курсової роботи полягає у дослідженні сучасного стану статусу національних меншин в України, з урахуванням міжнародного.

Завдання дослідження:

  • визначити роль і місце національних меншин у розвитку сучасної української держави;

  • проаналізувати статус національних меншин в контексті міжнародних документів;

  • з'ясувати права та свободи представників національних меншин в Україні;

  • визначити механізм реалізації прав та свобод представників національних меншин в Україні

Об’єктом курсового дослідження є національні меншини України.

Предметом дослідження є статус та діяльність національних меншин України на суспільно-політичному рівні, захист прав та свобод представників національних меншин.

Практичне значення. Результати курсового дослідження можуть бути використані у науково-дослідницькій роботі, при написанні наукових, курсових та дипломних робіт з суміжних тем тощо, оскільки вони розширюють знання про національні меншини та їх участь у суспільно-політичних процесах держави.

Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.



Розділ 1. Національні меншини, як об`єкт політологічного дослідження


    1. Визначення поняття «національна меншина»


Термін "національні меншини" почав вживатися порівняно недавно і його розуміння ґрунтується на основі підходів, які пропонують вітчизняні та зарубіжні дослідники, однак виявилось, що більшість етнополітологів, аналізуючи проблему національних меншин, ще не виробили єдиних підходів та оцінок. У науковій літературі дотепер не існує чіткого і сталого тлумачення терміна "національна меншина". В політологічний літературі найбільш вичерпно висвітлені питання ролі і місця національних меншин у національній структурі країни, взаємин держави та національних меншин, питання формування, чисельності та громадської діяльності національних меншин. Однак дослідники практично оминають питання участі національних меншин у політичному житті держави, політичної мобілізації національних меншин, формування політичної еліти національних меншин, представництва національних меншин в органах влади різних рівнів.

В основу визначення поняття “національна меншина” покладений комплексний підхід, який включає всі типологічні та видові різновиди, що базуються на загальних критеріях. Зокрема, окреслюються такі критерії, як кількісний критерій та термін проживання на території держави, критерій недомінування, наявність громадянства, наявність стійких етнічних, релігійних і мовних характеристик, почуття солідарності. В Україні, згідно з законодавством, до "національних меншин" належать групи громадян, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою. Це свідчить про те, що більшість критеріїв, які є основними для визначення національних меншин у багатьох країнах світу (чисельність, термін проживання на території держави) не є визначальними в Україні [2, 11].

Національні меншини – це групи населення, осілі в даній державі, які перебувають у кількісній та фактичний меншості щодо титульної нації або становлять менше 50% усього населення, культивують свою національну окремішність, відрізняються від більшості громадян своїм етнічним походженням, мовними, культурними або релігійними ознаками, усвідомлюють свою етнічну окремішність [35, 2].

Міжнародні документи свідчать, що термін “меншина” вживається в них майже виключно для визначення груп осіб, які відрізняються від решти населення країни за певними ознаками, якими є: раса, етнічне походження, національність, релігія, мова, культура. Численні міжнародно-правові акти, що регулюють питання правового статусу і захисту прав таких груп осіб, для визначення об’єктів дії їх норм використовують терміни “національні”, “расові”, “етнічні”, “культурні”, “релігійні” та “мовні” “меншини”. Під егідою ООН і в межах її спеціалізованих установ та з ініціативи Ради Європи держави ухвалили низку універсальних і регіональних конвенцій, які передбачають захисні заходи щодо таких груп меншин у різних сферах правовідносин. Жоден із текстів цих універсальних та регіональних міжнародних документів, навіть Загальний коментар Комітету з питань прав людини стосовно ст. 27 Пакту про громадянські та політичні права (власне, єдиної спеціальної універсальної міжнародно-правової норми щодо захисту прав меншин), не містить визначення категорій меншин, чиї права вони захищають, а так само й універсального визначення для всіх зазначених груп осіб. Ситуація, за якої держави ухвалюють міжнародно-правові норми без загальноприйнятого визначення поняття їх адресатів вкрай негативно позначається як на їх імплементації на національному рівні, так і ефективності діяльності відповідних міжнародних інституційних механізмів [35, 2].

Незважаючи на те, що за понад 50 років активної роботи над цією проблемою визнаних фахівців та експертів у рамках ООН (Комісії ООН із прав людини та її Підкомісії з питань запобігання дискримінації та захисту меншин, з 1999 р. – Підкомісія з питань заохочення і захисту прав людини) та Ради Європи і її консультативного органу – Європейської комісії “За демократію через право” (Венеціанської комісії), судових та інших міжнародних органів і установ з питань прав людини було підготовлено низку проектів універсального міжнародно-правового визначення поняття “меншина” та “національна меншина”, далі робочого варіанту визначення не пішло [34, 237].

Зараз ситуація свідчить про значний інтерес країн, міжнародних організацій, учених-теоретиків і практиків до розв’язання цього питання, однак до останнього часу жодна з таких дефініцій не стала загальновизнаною. Тому є багато причин, серед них і специфічні обставини та ситуації у світі, за яких виникли й існують меншини, а також значна різниця в національних підходах і державній політиці країн щодо цього питання. Проте, існують дві основні причини такого стану справ – політична і юридична. По-перше, країни шукають шляхи оптимального одночасного вирішення подвійної проблеми: ефективного захисту національних меншин і запобігання виникненню сепаратизму та збереження територіальної цілісності й національного суверенітету держави. По-друге, на сучасному етапі виявилося неможливим знайти загальноприйняте правове визначення, яке б стосувалося всіх категорій меншин – расових, етнічних, національних, релігійних, мовних та ін. Загальновизнаною можна вважати лише класифікацію меншин, установлену Декларацією ООН 1992 р., де йдеться про права осіб, які належать до національних, етнічних, релігійних і мовних меншин [34, 238].


Случайные файлы

Файл
61847.rtf
KPRF.DOC
175334.rtf
126342.rtf
73942-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.