Арабо-ізраїльська війна 1973 року (117593)

Посмотреть архив целиком

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут міжнародних відносин


Кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики




Курсова робота

на тему:

Арабо-ізраїльська війна 1973 року”





Виконав:

студент 2 ак. групи

ІІІ курсу відділення

Міжнародні відносини

Боднарь Василь

Науковий керівник:

проф.Коппель Олена Арнольдівна








Київ-2005

План:


Вступ.............................................................................................................ст. 3-4

Розділ І. Передумови війни 1973 року........................................................... 6-11

§1. Близькосхідний регіон після „Шестиденної ” війни................................6-8

§2. Військова та політична ситуація напередодні війни 1973 року............ 8-11

Розділ ІІ. Хід війни.........................................................................................12-16

§1. Єгипетський фронт...................................................................................12-14

§2. Сирійський фронт.....................................................................................14-16

§3. Протистояння військово-морських сил воюючих сторін.....................16-19

Розділ ІІІ. Вплив війни 1973р. на міжнародні відносини...........................20-23

Розділ ІV. Наслідки та значення війни 1973 року.......................................24-28

Висновки.........................................................................................................29-30

Список використаних джерел.......................................................................31-32


Вступ


Якщо б наші воїни розуміли,

через що ми насправді воюємо,

то неможливо було б вести

жодної війни

Фрідріх Великий


Практично будь-яка війна, за дуже невеликим винятком, спричинена безглуздими та безвідповідальними діями державних діячів та втратою контролю з боку суспільства за державними структурами. Зокрема видатний політичний діяч Томас Манн стверджував, що війна – це втеча від проблем мирного часу. Ілюзія можливості вирішення будь-яких проблем силовими методами призводить до того, що ці проблеми лише збільшуються. Більше того, наслідком війни є деградація суспільства. Якщо війна виграна певною країною, то в суспільстві обов’язково зростає ейфорія від перемоги, виникає бажання ще й ще раз довести власну силу. Якщо ж війна програна, то в суспільстві спостерігається смуток та регресія. Солдати армії країни, що програла у війні бажають помсти, що є дуже сприятливим для екстремізму.

Актуальність теми: Арабо-ізраїльський конфлікт в цілому і війна 1973 року є надзвичайно важливими подіями з огляду на регіональну систему та на систему міжнародних відносин в цілому. Починаючи з 1948 року – року утворення держави Ізраїль, на Близькому Сході не припиняється конфлікт, який щороку забирає багато життів. Неврегульованість даної конфліктної ситуації несприятливо впливає на розвиток перш за все країн даного регіону та є негативним моментом для стабілізації міжнародної системи. Слід сказати, що арабо-ізраїльський конфлікт отримав розвиток і в сучасній системі міжнародних відносин.

В жовтні 1973 року на Близькому Сході почалася нова, четверта війна – Війна Судного дня. Ця війна відрізнялася від попередніх локальних війн перш за все своєю масштабністю – крім Єгипту та Сирії в складі арабської коаліції проти Ізраїля воювали війська Іорданії, Іраку, Кувейту, Тунісу[11,C.56].

Окрім цього був ще один момент, що привертає до себе увагу. Дві найпотужніші в економічному та військовому плані держави світу на той час СРСР та США опосередковано також приймали участь у конфлікті. І взагалі, поглянувши на чисельність ізраїльської та арабських армій напередодні війни та на інші чинники, зокрема економічні затрати на війну, можна з впевненістю стверджувати, що саме війна 1973 року була найзапеклішою з поміж усіх арабо – ізраїльських війн та мала найважливіші наслідки для розвитку Близькосхідного регіону.

Об’єкт дослідження: еволюція Близькосхідного конфлікту та міжнародні відносини періоду війни 1973 року.

Предмет дослідження: військові дії 1973 року.

Серед видатних науковців, які досліджували цю тему - В. Лаквер – директор Лондонського інституту сучасної історії, голова дослідницької ради в Центрі стратегічних і міжнародних досліджень у Вашингтоні, редактор "Журналу сучасної історії"; Е. М. Примаков, Медведко Л.І., Алов О.

Незважаючи на те, що тема близькосхідного конфлікту 1973 року одержала досить широкий розвиток у вітчизняній і закордонній історіографії, більша частина робіт з даної теми присвячена окремим аспектам кризи.

При написанні роботи були використані матеріали Архіву зовнішньої політики Міністерства закордонних справ російської Федерації. Я ознайомився з оглядом американської преси з 19 січня по 7 листопада 1973 року, нотами відділу США МЗС СРСР у посольство США в Москві за 1973 рік, нотами посольств третіх країн у посольства СРСР у США. З жалем доводиться визнати, що надані матеріали не змогли повністю прояснити радянську політику. Це пояснюється, зокрема, тим, що дотепер не минув строк таємності в більшої частини документів по близькосхідній політиці СРСР на початку 70-х років.

У своїй роботі буду намагатися використовувати методи аналізу, порівняння; зробити акцент на нових фактах війни 1973 року та зробити принципово новий внесок в дослідження цього питання.

Мета: дослідження передумов, ходу та наслідків арабо-ізраїльської війни 1973 року.

Головні завдання:

  • визначити справжні причини війни 1973 року;

  • розглянути хід війни;

  • проаналізувати вплив війни на міжнародні відносини того часу та на функціонування усієї системи міжнародних відносин;

  • проаналізувати наслідки та значення війни для країн регіону та учасників конфлікту.


Розділ І. Передумови війни 1973 року


§1. Близькосхідний регіон після „Шестиденної ” війни.


Слід сказати, що війна 1973 року стала логічним продовженням минулого арабо-ізраїльського військового конфлікту 1967 року[12,C.103]. Війна, що відома під назвою шестиденна дуже дорого коштувала арабам. Фактично, вони втратили Старий Ієрусалим, Сінайський півострів, сектор Газа, західний берег річки Іордан та Голанські висоти. Слід наголосити, що у війні 1967 року військові успіхи Ізраїля були настільки вражаючими, що здавалися просто нереальними. Зокрема, військовий кореспондент ізраїльської армії Шабтай Тевет писав тоді : “ Ніхто не знав, що робити з цією перемогою, ніхто не був готовий до таких наслідків, ніхто навіть не уявляв собі, що робити далі “ [4].

Між тим відповідь на питання що робити ? була очевидною. Слід було готуватися до наступної, вирішальної битви. Арабський світ жадав реваншу, серед суспільства арабських країн все більше поширювалися антиізраільські настрої. Проте Ізраїль не хотів давати арабам жодного шансу. Є очевидним, що обидві сторони вичікували зручного моменту, в той же час накопичуючи сили, обмежуючись диверсіями один проти одного. В гонці озброєння на Близькому Сході ніхто не хотів поступатися. До Ізраїля із Сполучених Штатів почала поступати найсучасніша військова техніка та зброя. Все застаріле обладнання піддавалося модернізації. Наприклад, ізраїльським технікам вдалося вдосконалити радянські танки Т-55, які вони захопили під час шестиденної війни . Що стосується Єгипту та Сирії, то слід зауважити, що ці країни завдяки співробітництву з Радянським Союзом не лише відновили втрати 1967 року, а і збільшили бойову міць своїх збройних сил. В результаті і ті і інші зустріли жовтень 1973 року цілком озброєні та готові до війни. Армія Ізраїля після проведення мобілізації змогла поставити під рушницю 415 тисяч чоловік, що мали в озброєнні 1850 танків , 690 літаків, 84 гелікоптера та 47 бойових кораблів. Ізраїль в разі початку війни планував вести стратегічну оборону, відбиваючи удари арабських військ із заздалегідь підготовлених оборонних рубежів, а в разі їхнього прориву контратакувати противника та розгромити його. Але про це в наступних розділах.

Повертаючись до передумов війни 1973 року слід зазначити, що після війни 1967 року правлячі кола Ізраїля намагалися закріпити окупацію арабських земель, що були захоплені, перш за все спираючись на політичну та військово-економічну допомогу США та інших союзних держав. Головним засобом досягнення цієї мети було безперервне накопичення військової міці. На устаткування збройних сил Ізраїля зі Сполучених Штатів поступала нова військова техніка та зброя. В плані ізраїльського командування за сприятливої обстановки передбачався наступ на Каїр та Дамаск. Що ж до Єгипту та Сирії, то до звільнення захоплених Ізраїлем земель вони почали готуватися одразу після війни 1967 року. Тут слід, звичайно, нагадати, що після тієї війни ізраїльськими військами було окуповано 70 тис. квадратних кілометрів з населенням більш ніж 1 млн. чоловік. Таким чином Ізраїль на той час збільшив власну територію в чотири рази і не збирався залишати анексовані землі арабських держав. Міністр іноземних справ Ізраїля І. Ебан заявляв, що навіть в разі якщо 121 держава ООН ( на той час ) буде вимагати виводу ізраїльських військ, вони не рушать з місця. Такою ж була і позиція премєр - міністра Л. Ешкола, який 15 червня 1967 року стверджував, що Ізраїль ніколи не погодиться на попередні кордони і буде вимагати встановлення нових кордонів. Звісно не останню роль в такій позиції Ізраїля відігравала і позиція такої держави як США, яка всіляко підтримувала їхні прагнення.


Случайные файлы

Файл
60264.rtf
ГОСТ 4.229-83.doc
101346.rtf
96123.rtf
29827-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.