Формування самооцінки школяра (116081)

Посмотреть архив целиком

Вступ


Актуальність теми дослідження пов’язана із тим, що, незважаючи на значну кількість досліджень оцінної діяльності роботи учнів, питання про роль оцінювання і самооцінки навчальної діяльності учня висвітлено недостатньо, особливо із психологічних позицій, хоча є однією з найгостріших проблем, які стоять перед сучасною школою і мають бути вирішені для забезпечення досягнення учнем успіхів у навчанні. Часто виникають проблеми психологічного характеру. Насамперед, це психологічні труднощі, з якими учень стикається в процесі навчання. З одного боку, труднощі навчальної роботи учня залежать від особливостей навчального матеріалу, з іншого – від можливостей, індивідуальних і вікових особливостей дитини.

Проблема успішності дуже складна, її дослідження передбачає безліч різних підходів, але всі вони групуються навколо двох основних аспектів розгляду проблеми:

1) як вчитель навчає;

2) як учень навчається і як при цьому здійснюється його розвиток.

Фахівці різних галузей психолого-педагогічної науки в основному приділяли увагу окремим аспектам цієї проблеми. Так, дидакти вважають основним об’єктом вивчення педагогічні умови та особливості навчально-виховного процесу, які, на їхню думку, сприяють подоланню неуспішності. Психологи зосереджуються на вивченні особливостей особистості невстигаючих учнів, на виявлення своєрідності самого процесу їхньої навчальної діяльності.

Об'єктом дослідження в роботі є основи психолого-педагогічної науки, а предметом – вплив успішності в навчанні на формування самооцінки.

Мета дослідження: виявити психологічні фактори неуспішності і успішності в навчанні та їх вплив на становлення самооцінки учня.

Завдання дослідження:

1. Розглянути теоретичні підходи до вивчення впливу навчальної успішності на становлення самооцінки школяра.

2. Емпірично виявити специфіку ставлення учнів до себе та до своєї навчальної успішності в залежності від причин, що заважають засвоювати знання на достатньому рівні.

3. Порівняти показники основних параметрів самооцінки, ставлення до своєї навчальної успішності та навчання взагалі в учнів з високою навчальною успішністю та низькою навчальною успішністю.

4. Розкрити психологічні умови оптимізації розвитку особистості в учнів з низькою навчальною успішністю.

Гіпотезою дослідження є припущення про те, що успішність навчання школяра визначає особливості і рівень самооцінки.

Методичними та теоретичними засадами нашого дослідження є принципи детермінізму, єдності свідомості і діяльності, взаємозалежності зовнішніх та внутрішніх чинників становлення особистості (Б.Г. Ананьєв, Г.О. Балл, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, Г.С. Костюк, В.А. Роменець, Н.В. Чепелєва та інші).

Методи дослідження: теоретичний аналіз наукових джерел із досліджуваної проблеми: аналіз, порівняння, узагальнення та систематизація емпіричних і теоретичних даних; порівняльний аналіз результатів дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у виявленні факторів становлення самооцінки учнів з різною навчальною успішністю.

Теоретичне значення дослідження полягає у вивченні впливу низької навчальної успішності на становлення особистості школяра; з`ясуванні психологічних причин навчальної неуспішності у дітей з нормальним інтелектуальним розвитком; визначенні психологічних умов підвищення навчальної успішності школярів.

Інформаційною базою роботи є наукові публікації, монографічні видання, підручники вітчизняних і закордонних вчених та інші джерела.


1. Теоретичні основи вивчення впливу успішності у навчанні на самооцінку учня


1.1 Погляди вітчизняних та зарубіжних науковців на взаємозв'язок успішності у навчанні і самооцінки


Проблема успішності дуже складна, її дослідження передбачає безліч різних підходів, але всі вони групуються довкола двох основних аспектів розгляду проблеми:

1) як вчитель учить;

2) як школяр вчиться і як при цьому здійснюється його розвиток.

Фахівці різних галузей педагогічної науки приділяли переважну увагу одній або іншій стороні даної проблеми. Так, дидакти основним об'єктом вивчення роблять педагогічні умови, особливості учбово-виховного процесу, які сприяють подоланню неуспішності. Психологи ж направляють увагу на вивчення особливостей неуспішної особи, виявляються в процесі вчення, на виявлення своєрідності самого процесу їх учбової діяльності. На питання – які типові поєднання особливостей школярів, що визначають характер неуспішності, – відповідають психологічні дослідження. Дидактична основа для таких досліджень міститься в роботі А.М. Гельмонта [25, с. 132–157]. У цій роботі даний диференційований аналіз неуспішності школярів і її причин. Один з критеріїв, який покладений А.М. Гельмонтом в основу диференціації неуспішності носить психологічний характер, – це міра легкості (або труднощі) переборної негативного явища. Основного значення набувають причини, залежні від учня:

1) погана підготовленість і значні пропуски в знаннях;

2) негативне відношення до учення;

3) відсутність звички до організованої праці, недостатній рівень загального розвитку.

В.І. Самохвалова [15, с. 470] виділяє три показники, на основі яких можуть бути розглянуті відмінності в поведінці дітей і особливості їх особи:

1) відношення до учення;

2) організація учбової роботи;

3) засвоєння знань і навиків.

Ці показники можуть по-різному виявлятися у дітей з однаковою успішністю, оскільки не виявляється однозначних зв'язків між мірою успішності в ученні і відношення до учення. Характеризуючи групи дітей з однаковою успішністю можна виділити яку-небудь одну групу рис, яка визначає все інше. Це положення розвивається в одній з робіт А.С. Славіної [22, с. 14], де автор детально описує особливості розумової діяльності неуспішних дітей, названою «інтелектуальною пасивністю». Дана «пасивність» виявляється в небажанні думати, в прагненні уникнути всяких розумових зусиль. Вона виявляється у школярів при здійсненні учбової діяльності.

В.В. Давидов [18, с. 3] вважає специфічною потребою і мотивом учбової діяльності учня теоретичне відношення до дійсності і відповідні йому способи орієнтації. Поставити перед школярем учбове завдання – це означає ввести його в ситуацію, що вимагає орієнтації на змістовно загальний спосіб її дозволу у всіх можливих особових і конкретних варіантах умов. Одним із значимих компонентів учбової діяльності є система особливих дій за рішенням завдань. Він виділяє наступні учбові дії, яким залежно від конкретних умов їх виконання відповідають операції:

1) перетворення ситуації для виявлення загального відношення даної системи;

2) моделювання виділеного відношення в графічній і знаковій формі;

3) перетворення моделі відношення для вивчення його властивостей в «чистому вигляді»;

4) виділення і побудова серії частних конкретно-практичних

завдань, що народжуються загальним способом;

5) контроль за виконанням попередніх дій;

6) оцінка засвоєння загального способу як результату рішення даної учбової задачі.

Формування повноцінної учбової діяльності у молодших школярів може відбуватися лише на основі певного принципу розгортання матеріалу, адекватного змістовному узагальненню, який детермінується теоретичними формами суспільної свідомості і вимогами духовного виробництва. В даний час це здійсненно лише в спеціально організовуваних експериментальних умовах.

У дослідженнях П.П. Блонського [10, с. 327] фігурує поняття «засвоєння». Він відзначає, що не можна змішувати проблему засвоєння знань з проблемою пам'яті, що засвоєння знань не зводиться лише до пам'яті, воно передбачає розумову діяльність суб'єкта, вживається це поняття в широкому сенсі, позначаючи терміном «засвоєння» пізнавальну діяльність, що включає цілий ряд психічних процесів: сприйняття пам'яті, мислення.

Лейтес вважає, що не може бути просто поставлений знак рівності між вивченням (або рівнем розумового розвитку) і здатністю. У шкільні роки можна говорити про ті або інші передумови здібностей, що впливають на навчання.

Розенталь У.Д. [45, с. 132–157] вказував, що здібностями можна називати такі індивідуально-психологічні особливості, які мають відношення до успішності виконання тієї або іншої діяльності, зокрема учбової. Але не окремі здібності як такі безпосередньо визначають можливість успішного виконання учбової діяльності, а лише те своєрідне поєднання цих здібностей, яке характеризує дану особу.

Таким чином, аналіз досліджень, присвячених психологічним проблемам успішності навчання, показує, що на шляху до вирішення цих проблем зроблено немало. Проте ще виникає багато питань про причини, обуславливающих трудність в навчанні. Необхідне більш поглиблене вивчення особливостей особи школяра, що допомагають йому в усуненні труднощів і успішному оволодінню ним шкільною програмою.


1.2 Проблеми самооцінки школяра


Проблема виникнення і розвитку самооцінки є однією з центральних проблем становлення особи дитини. Самооцінка – це необхідний компонент розвитку самосвідомості, тобто усвідомлення людиною самого себе, своїх фізичних сил, розумових здібностей, вчинків, мотивів і цілей своєї поведінки, свого відношення до тих, що оточують, до інших людей і самому собі.

Р. Бернс [8, с. 340], аналізуючи велике число досліджень американських авторів, відзначає, що на межі дошкільного і молодшого шкільного віку відбувається якісний стрибок в розвитку самооцінки. Проте розширювальне тлумачення цього поняття позбавляє виводи конкретності, не дозволяє досить охарактеризувати зміни, що відбуваються.


Случайные файлы

Файл
145506.doc
1.DOC
47781.rtf
69779.rtf
153957.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.