Методика підготовки вчителя до уроків обслуговуючої праці (115499)

Посмотреть архив целиком

ЗМІСТ


Вступ

Розділ 1. Основні закономірності й принцип виховання

    1. Основні закономірності процесу виховання

1.2 Основні принципи виховання

Розділ 2. Методика підготовки вчителя до уроків обслуговуючої праці

2.1 Трудове виховання

2.2 Методика підготовки вчителя до уроків обслуговуючої праці

2.3 Аналіз творчої діяльності учнів

Висновки

Список використаних джерел


ВСТУП


В основних напрямках реформи загальноосвітньої й професійної школи трудове виховання молодого покоління розглядається як один з найважливіших факторів формування всебічного розвитку особистості, як кошти задоволення потреб народного господарства в трудових ресурсах. Провідна роль трудового виховання у всебічному розвитку особистості визначається формуючою й розвиваючою роллю праці в житті людини й суспільств, характером сучасного способу життя. Многофункційність праці обумовлює його всебічний вплив на формування людської особистості. Він є могутніми коштами розвитку фізичних, духовних, моральних і творчих чинностей людини.

Вчитель трудового навчання бере безпосередню доля в підготовці підростаючого покоління до трудової творчої діяльності. На уроках праці, у процесі професійного навчання й продуктивної праці учнів, у позакласній роботі він винний формувати знання, розвивати творчі здатності школярів, виховувати в них риси особистості, необхідні винахідникові, раціоналізаторові, новаторові виробництва.

Основна позначка курсової роботи:

- оволодіння системою знань про технічну творчість у суспільному виробництві як перспективної мети підготовки учнів;

- навчитися самостійно конструювати встаткування;

- ознайомитися з організаційними основами, змістом діяльності в технічних кружках, програмами їхньої роботи й принципами відбору технічних об'єктів;

- оволодіння методикою технічної творчості на навчальних заняттях і у позаурочній роботі з техніки;

- вивчення методики підготовки вчителі до уроків обслуговуючої праці та ін..


РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ І ПРИНЦИПИ ВИХОВАННЯ


Для того щоб зрозуміти методику підготовки вчителя до уроків обслуговуючої праці з'ясуємо основні закономірності і принципи виховання.


1.1 Основні закономірності процесу виховання


Організований виховний процес має свої закономірності.

Закономірності виховання - стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі icтoтнi зв'язки у вихованні, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.

До найсуттєвіших закономірностей виховного процесу належати:

а) органічна пов'язаність виховання з суспільними потребами й умовами виховання. Значні зміни в житті народу зумовлюють i зміни у виховній системі. Розбудова Української держави, наприклад, потребує формування в підростаючого покоління національної свідомості, любові до Вітчизни, pідної мови, свого народу, його традицій, icтopiї та культури;

б) людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників. Важлива роль у цьому процесі належить насамперед батькам i педагогам. Найуспішніше він відбувається в природному для нього національному середовищі. 3 огляду на це дитину мають оточувати рідна мова, природа, національна культура, звичаї, традиції тощо;

в) результати виховання залежати від виховного впливу на внутрішній світ дитини, iї духовність. Це стосується формування iї думок, поглядів, переконань, ціннісних opiєнтацій, емоційної сфери. Виховний процес винний постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (мотиви, установки, орієнтації, ставлення);

г) визначальними у вихованні є діяльність і спілкування. Діяльність є головним чинником єдності свідомості та поведінки під година здійснення учнем навчальної, трудової, ігрової, спортивної та іншої діяльності.

Ефективність виховання залежить від ставлення особистості до навколишньої дійсності та до спрямованих на неї педагогічних впливів. Сформовані в процесі виховання подивися й переконання, мотиви поведінки визначають позицію вихованця щодо спрямованих на нього педагогічних впливів. За їх несприйняття проводять спеціальну виховну роботові й лише згодом здійснюють позитивний виховний вплив;

ґ) ефективність виховного процесу залежить від стосунків в учнівському колективі. Здорова морально-психологічна атмосфера в ньому сприяє формуванню в дітей позитивних моральних якостей, ефективному взаємовихованню. І навпаки, у колективі спеціального виправно-виховного заставі за відсутності там належного порядку відбувається взаємна деморалізація його членів. Особливо важливим у виховному процесі є поєднання виховання й самовиховання.

Ці закономірності необхідно враховувати під час створення будь-якої виховної ситуації. Усе це забезпечує відпрацювання педагогом певної схеми дій, спрямованих на досягнення поставленої мети, допомагає йому перетворити можливості виховної роботи на реальні результати.


1.2 Основні принципи виховання


Цілеспрямована організація виховної роботи має здійснюватися на основі єдиних принципів, яких повинні дотримуватися школа й вихователі.

Принципи виховання - керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання й визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.

Процес виховання ґрунтується на таких принципах:

1. Цілеспрямованість виховання. Передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання - формування всебічно розвиненої особистості, підготовка її до свідомої та активної трудової діяльності. Умовами реалізації його є підпорядкованість виховної роботи загальній меті, знання цієї мети вихователями й вихованцями, недопущення стихійності у вихованні, наявність перспектив, проектування рівня вихованості особистості відповідно до запланованої мети.

2. Зв'язок виховання з життям. Виховна діяльність інколи має орієнтувати учнів на узгодження їх життєдіяльності з життям суспільства, посильну доля в ньому, готувати їх до трудової діяльності. Цьому сприяє використання у виховній роботі краєзнавчого матеріалу, ознайомлення учнів із суспільно-політичними подіями в країні, залучення їх до участі в громадській роботі.

Прилучаючись до активного життя, школярі засвоюють досвід старших поколінь, формують у собі психологічну, моральну й практичну готовність до самостійного суспільного життя й діяльності.

3. Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка людини - це її свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості є складним і суперечливим процесом, оскільки формування навичок правильної поведінки набагато складніше, ніж виховання свідомості. Для подолання цієї суперечності необхідні правильне співвідношення методів формування свідомості та суспільної поведінки, запобігання відхиленням у них, вироблення в учнів несприйнятливості до будь-яких негативних впливів, готовність боротися з ними.

4. Виховання в праці. Цей принцип вибудовується на ідеї, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності. Спирається він і на таку психологічну якість, як прагнення дитини до активної діяльності. Умовою його реалізації є усвідомлення учнями, що праця - єдине джерело задоволення матеріальних і духовних потреб, усебічного розвитку особистості, а сумлінне ставлення до неї - важлива позитивна рису.

5. Комплексний підхід у вихованні. Ґрунтується він на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту, форм, методів і прийомів виховання, а також єдність виховних виливів атоли, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; єдність виховання й самовиховання; постійне вивчення рівня вихованості учня й коригування виховної роботи.

За комплексного підходу у виховному процесі створюються можливості для забезпечення єдності усіх складових всебічного розвитку особистості — розумового, морального, трудового, естетичного, фізичного; пізнавально-світоглядної (наукові знання, подивися, переконання, ідеали), емоційно-вольової (високі громадянські почуття, прагнення, інтереси, споживи), діяльнісної (суспільно необхідні уміння, навички, звички, здібності, риси характеру) сторін особистості, а також єдності всіх функцій процесу виховання. У цьому процесі відбувається відкрите й непомітні оволодіння вихованцями суспільно необхідним досвідом, створення вихованцями разом з вихователями й під їх керівництвом нового позитивного досвіду, поєднання нового раніше набутого досвіду, обмін досвідом, нагромаджений і його закріплення, подолання негативного досвіду.

З цього приводу В. Сухомлинський писав, що не можна вилучати з системи виховання жодного аспекту. Упустивши щось одне - виховання переконань, виховання людяності, виховання любові до праці, вже не вдається розв'язати інші завдання.

6. Виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню й пов'язаному з їм відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі. Отже, цей принцип виховання зумовлений об'єктивними закономірностями розвитку дитини й відповідає природі суспільства, його реалізація передбачає усвідомлення учнями того, що колектив є могутнім засобом виховання, і певні риси особистості формуються тільки в колективі. Водночас смороду усвідомлюють значення згуртованості колективу та його думки для виховання школярів, переконуються, що доля в самоврядуванні сприяє розвиткові самостійності, самодіяльності, ініціативи та ін. Найбільша виховна цінність колективу полягає в створенні можливостей для найрізноманітніших стосунків учнів. Йдеться про стосунки взаємної відповідальності й залежності, організаторів і виконавців, між вихователями й вихованцями, між старшими й молодшими, про ділові, міжособистісні стосунки (симпатії, товариськості, дружби, любові).


Случайные файлы

Файл
47006.rtf
15341-1.rtf
36822.rtf
59718.rtf
9836-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.