Формування творчої особистості як наукова проблема (114816)

Посмотреть архив целиком

ЗМІСТ



ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА

1.1 Стан розробки досліджуваної проблеми у науковій літературі

1.2 Творчість як суттєвий аспект акме людини

1.3 Структура рефлексивно-акмеологічного підходу до розвитку професійної майстерності у людинознавчих науках

Висновки з першого розділу

РОЗДІЛ 2. КОМПОНЕНТИ І ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ

2.1 Компоненти творчої особистості

2.2 Шляхи формування творчої особистості

Висновки з другого розділу

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ




ВСТУП


Актуальність дослідження. У сучасних умовах однією із стратегічних завдань системи освіти стає формування особистості з високим рівнем інтелектуальної культури, орієнтованої на безперервний саморозвиток, що визнає пріоритет загальнолюдських цінностей, здатної забезпечити своєю діяльністю сталий розвиток людства в майбутньому. У даній ситуації необхідні нові підходи до навчального процесу, нові методологічні, теоретичні й психолого-педагогічні підстави для конструювання змісту й форм навчальної діяльності.

Традиційні освітні технології не націлюють студента на формування власних, індивідуальних цілей і дій, формують дистанцію між викладачам і студентом, демонструють домінуюче положення першого щодо другого.

У сучасній шкільній практиці в останнє десятиліття активно затверджуються нові траєкторії взаємин у системі "викладач–студент–підручник".

На думку В.Чудновського, "професія педагога є однієї з найбільше сенсоутворюючих". Ми припустили, що в сучасних умовах викладач як і раніше залишається носієм високих життєвих змістів. Однак кризовий стан суспільства впливає на їхню реалізацію в навчально-виховному процесі й на визначення вершин в особистісному й професійному розвитку педагога, позначуваних терміном "акме". Акмеологію як галузь наукового знання й акмеологічний підхід розробляли А. Бодальов, Г. Вайзер, А. Деркач, В.Зазикін і ін.

Студент у позиції суб'єкта проявляє особистісну й навчальну активність, самостійність, ініціативність, які інтегруються в особистісні властивості й сприяють самоорганізації, умінню ухвалювати рішення в нестандартних ситуаціях. Що сформувалися у вітчизняній психології в середині XXв. теорії, концепції, трактування навчання, навчальної діяльності (Л.Айдарова, Д.Богоявленський, П.Гальперін, Г.Граник, В.Давидов, Л.Занков, З.Калмикова, Г.Костюк, Л.Ланда, А.Люблинска, А.Маркова,) свідчать, що, з одного боку, інтерес являє собою виборчу спрямованість людини; з іншого боку, тенденцію займатися діяльністю, речами, процесом занять; із третьої сторони, позначає специфічне відношення особистості до об'єкта, викликане емоційною привабливістю.

Реформа освіти спрямована на цілеспрямовану організацію таких форм, способів і приймань навчальної діяльності студентів, які реально сприяють підвищенню й збереженню навчальної мотивації студентів, позитивним змінам їх пізнавальної активності й забезпечують більш якісний рівень освіченості й навченості студентів. Однак цей процес ускладнюється рядом істотних протиріч між:

висунутими основними документами про реформування системи освіти, вимогами до підвищення якості навчання через мотиваційну й змістовну складові й недостатністю форм, засобів і методів розвитку та підтримки пізнавальної активності студентів;

вимогами сучасного освітнього процесу до "концентричного" способу організації змісту освіти.

Завдання:

Теоретична база дослідження включає:

загальну теорію формування навчальної діяльності в педагогічній теорії та практиці і положення загальної теорії навчальної діяльності;

концепції розвитку мотиваційної сфери і мотивації в навчальній діяльності;

загальнотеоретичні положення про розвиток пізнавального інтересу особистості в навчанні, думок, помислів, проявів розумової та емоційної активності;

теорія пізнавальної активності людини та пізнавальної активності в навчанні;

концепції розвиваючого навчання, діяльно-орієнтованого навчання, проблемного навчання.

Для рішення поставлених завдань використовувалися наступні методи:

теоретичні: аналіз наукової літератури по педагогіці й суміжним науковим галузям; програмування, аналіз педагогічної документації;

праксиологічні: опитування (анкетування, бесіда), обсерваційні (пряме, непряме спостереження), праксиометричні (аналіз продуктів діяльності) і інформаційні методи.

Структура наукової роботи складається із вступу, двох розділів, висновків до них, загального висновку, списку використаних джерел.




РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА


1.1 Стан розробки досліджуваної проблеми у науковій літературі


У світовому і вітчизняному людинознавстві, на думку віце-президента Міжнародної академії акмеологічних наук А. Деркача, існувала значна прогалина – комплексно не вивчалася доросла людина. "Її розвиток у ранній, середній і пізній зрілості в науці послідовно не був представлений і у взаємодії одне з одним не розглянуто об’єктивні і суб’єктивні чинники, наявність яких необхідна, щоб людина як природна істота (індивід), як особистість (ансамбль відносин) і як суб’єкт діяльності (перш за все, як професіонал) досягла вершини в своєму розвитку і щоб відбулося, як говорили давні греки, акме її індивідуальності" [4, с. 3].

В античності з акме ототожнювався творчий, продуктивний, зрілий стан духу – стан творчого піднесення і натхнення, коли в людині прокидаються вищі сили. Досягнення акме філософом, правителем чи полководцем мало не менше значення, ніж дати їх народження. Так, "пора розквіту акме (сорокаріччя) Геракліта припадала на 69-у олімпіаду, тобто на 504 - 501 рр. до н. е., ...Зенона – на 78-у чи 79-у олімпіаду, тобто на 60-ті рр. до н. е., ... Протагора – на 84-у олімпіаду, тобто на 444 - 441 рр. до н. е." [24, с. 133].

У віковій психології дорослість традиційно розглядалася як стабільний період. 1926 року Е. Клапаред охарактеризував зрілість як стан психічної "скам’янілості", коли припиняється процес розвитку людини [19, с. 231]. Проте пізніше було показано, що зрілість не завершується з дорослістю. Природа психофізіологічного розвитку зрілості різнорідна і суперечлива; на всіх її етапах трапляються сензитивні і критичні моменти.

Вперше термін "акмеологія" 1928 року запропонував М. Рибников для позначення періоду зрілості як найпродуктивнішого, творчого періоду життя людини. "Акме" – найвища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора. Цей період охоплює вік від 18 до 55 - 60 років і характеризується завершенням загальносоматичного розвитку і статевого дозрівання, досягненням оптимізації фізичного розвитку, а також високим рівнем інтелектуальних, творчих і професійних досягнень [21].

Найзначніші систематичні комплексні дослідження цього періоду людського життя здійснювалися під керівництвом академіка Б. Ананьєва.

Структура психофізіологічного розвитку дорослих поєднує періоди піднесень, спадів і стабілізації функцій. Це суперечливий процес; характерними для нього є як найскладніші утворення (інтелект, логічні і мнемічні функції), так і найелементарніше (теплоутворення, метаболізм, різнорівневі особливості психомоторики).

Зрілий вік є періодом практичного, професійного життя людини. Постановка життєвих цілей ґрунтується на принципах та ідеалах, визначених на попередньому етапі, а також на життєвих планах людини. Труднощі, що супроводжують певні етапи життя, долаються бажанням самої людини розвиватися, ставати більш зрілою і відповідальною. Зріла особистість у ході розвитку самостійно обирає чи змінює зовнішню ситуацію свого розвитку, а завдяки цьому змінює і себе.

Отже, у період дорослості відбувається посилення соціального розвитку особистості, включення її в різні сфери суспільних відносин і діяльності. При цьому процес особистісного розвитку залежить від рівня соціальної активності і ступеня продуктивності самої людини [3].

Акмеологія як наука виникла на перетині природничих, суспільних, гуманітарних і технічних дисциплін. Ступінь і, водночас, вершина зрілості (АКМЕ) – це, за визначенням О. Бодальова, багатовимірний стан людини, "який хоча і охоплює значний …етап її життя і завжди показує, наскільки вона відбулася як громадянин, як фахівець-трудівник.., як …особистість, він, разом з тим, ніколи не є статичним… і …відзначається… варіативністю і мінливістю" [4, с. 5]. Індивідні, особистісні і суб’єктно-діяльнісні характеристики осягаються в єдності і напрацьовуються акмеологією в процесі комплексних досліджень вченими, які репрезентують цю нову науку [1; 2; 4 ].

Сучасна акмеологія – це наука про досягнення вершин духовності, людяної якості в людині, про досконале оволодіння обраною професією. Вона вивчає феноменологію, закономірності і механізми розвитку людини на ступенях її зрілості (вищі форми самореалізації особистості), розглядає процеси професійного і особистісного розвитку у їх єдності, а також шляхи професійної соціалізації на основі реалізації творчого потенціалу суб’єкта діяльності [18, с. 52.]. Істотного значення сучасна акмеологія набуває в управлінській, педагогічній, психотерапевтичній діяльності, де поняття "зрілість" розглядається як еталонне поєднання властивостей.

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку України відбувається природне оновлення освіти, спричинене певними чинниками: поступовим входженням нашої держави до Європейського культурного простору та змінами професійних умов функціонування навчальних закладів на всіх рівнях освітянської ієрархії. У Національній доктрині розвитку освіти зазначається: "Освіта - основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і народжує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства [13,3].


Случайные файлы

Файл
42553.rtf
130167.rtf
78983.rtf
12275-1.rtf
55462.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.