Формування пізнавальних інтересів підлітків (114804)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Житомирський державний університет ім. І. Я. Франка

Кафедра інноваційних технологій освіти і виховання







Курсова робота на тему:

Формування пізнавальних інтересів підлітків





Виконала:

студентка історичного факультету

43 групи

Андрусенко Аліна Олександрівна

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук

доцент кафедри теорії і

методики виховання

Гужанова Тетяна Сергіїв





Житомир – 2008


Зміст


Вступ

Розділ І. Теоретичні основи процесу формування пізнавальних інтересів на уроці.

    1. Педагогічне керування пізнавальною діяльністю учнів.

    2. Навчально-пізнавальна діяльність учнів: зміст і основні критерії.

    3. Пізнавальний інтерес як чинник підвищення ефективності процесу навчання.

    4. Активізація навчально-пізнавальної діяльності школярів.

    5. Як і чому потрібно організовувати пізнавальну діяльність учнів на уроці.

Розділ ІІ. Практична частина

2.1 Способи вивчення пізнавального інтересу учнів до історії.

2.2 Визначення рівня розвитку пізнавальних здібностей підлітків до вивчення історії.

Висновки

Перелік використаної літератури



Вступ


Пізнавальний інтерес як важливе особистісне утворення та характеристика навчального процесу завжди у центрі уваги педагогів. Сьогодні він розглядається як рушійна сила активізації навчання, розвитку пізнавальної самостійності учнів, важливий напрям підвищення ефективності навчальної діяльності. Разом з тим вивчення масової практики навчання свідчить, що останніми роками за умов перехідного суспільства та реформування системи шкільної освіти, поширення масової культури, посилення впливу ЗМІ. В сучасній практиці інтерес учнів до процесу навчання поступово знижується. Ці явища зумовлені як загальними соціальними чинниками, так і особливостями сучасного стану системи освіти, педагогічної науки в Україні. За таких обставин підвищується актуальність дослідження теоретичних аспектів розвитку пізнавального інтересу з урахуванням потреб сьогодення.

Особливої актуальності проблема дослідження і розвитку пізнавальних можливостей учнів набула останнім часом у зв’язку з гуманізацією педагогічного процесу, якому притаманні: адаптація освітнього процесу до запитів і потреб особистості; орієнтація навчання на особистість, що навчається, забезпечення можливостей її саморозкриття, саморозвитку, самореалізації; орієнтація на активне освоєння людиною способів пізнавальної діяльності. Збільшується потреба в психологічних дослідженнях і за умов реформування освіти, переходу до 12-річної та профільної школи.

Об’єкт дослідження – процес формування вміння підготовленості до свідомих і точних дій (розумових і практичних) і здатність учня послідовно застосовувати всю сукупність навчальних і розумових дій при вивченні нового матеріалу чи матеріалу, який відрізняється від раніше вивченого, при розв’язанні незнайомих пізнавальних питань і завдань.

Предмет – способи (прийоми) навчальної роботи і виконання вправ у застосуванні цих знань на практиці.

Гіпотеза дослідження: формування пізнавальних інтересів підлітків на уроці ефективне за умови оптимального визначення співвідношення фактичного і теоретичного матеріалу для кожного уроку і курсу в цілому, виділення на основі цього відбору груп фактів, які підлягають вивченню шляхом теоретичного аналізу й емпіричним шляхом.

Отож, метою дослідження є теоретичне обґрунтування ефективних шляхів формування пізнавальних інтересів підлітків на уроці.

Завдання

  • Визначення ознак поняття «пізнавальні інтереси», розуміння їх сутності, формування зв’язків та тенденцій розвитку, тобто до теоретичного рівня засвоєння навчального матеріалу;

  • Дослідити основні способи навчальної роботи і виконання вправ у застосуванні цих знань на практиці;

  • Проаналізувати різні види інформації й джерел, на основі яких здійснюється перегляд пізнавальних умінь.

Методи:

  • Аналіз

  • Вивчення

  • Спостереження

  • Бесіда

Теоретичне і практичне значення дослідження:

  1. Уточнити значення поняття «пізнавальні вміння» як компонент змісту шкільної освіти;

  2. Узагальнити педагогічний досвід даної теми;

  3. Продумати ефективні способи формування пізнавального інтересу;

  4. Визначити рівень розвитку пізнавальних здібностей підлітків до вивчення історії;


Розділ І. Теоретичні основи процесу формування пізнавальних інтересів на уроці


1.1 Педагогічне керування пізнавальною діяльністю учнів


Розбудова національної системи освіти активізувала педагогічні пошуки, зокрема пошуки оптимальної організації навчально-виховного процесу, який поєднує практичні дії й аналітичний процес: планування, педагогічний аналіз, коригування, збір інформації, аналітичне оцінювання інформації, контроль, стимулювання. Наукова теорія управління школою та навчально-виховним процесом практично почала розвиватися в останні 20 - 25 років. Але й досі немає єдиного погляду на зміст таких понять, як управління, керування, функції, методи впливу.

Управління педагогічним процесом — це впорядковані системи, спрямовані на керування групою, колективом; це складний, багатофакторний, цілеспрямований процес дії методів управління на керований об'єкт, варіативність та добір методичних прийомів, технічних засобів навчання, відповідні технології, координація та взаємодія. Мистецтво управління полягає в здатності виконувати завдання системно, комплексно, з урахуванням усіх обставин. Результат управління залежить від рівня знань, професійної підготовки вчителя, його вміння прогнозувати, використовувати сучасні методики, нові технології, форми й методи

Тому до основних професійних

функцій учителя як керівника навчального процесу належать:

- конструктивно-організаторська - спрямована на організацію педагогічного процесу й забезпечення його ефективності; - розвивальна (навчальна й виховна) - об'єднує інформаційну і гностичну функції, є провідною в діяльності педагога;

- самоосвіти - забезпечує неперервне підвищення кваліфікації вчителя завдяки поновленню знань і вмінь

Готуючи майбутніх спеціалістів до роботи в нових умовах, ми велику увагу приділяємо формуванню їхніх практичних умінь і навичок до управління навчальним процесом у сучасній школі. Під цим поняттям ми розуміємо процес змін в об'єктивних (зміст, організація, методи навчання) і суб'єктивних (зміст і структура розумової діяльності) умовах навчання в бік підвищення їх організованості. У системі навчання об'єктивні умови розглядаємо як підсистему, що керує, а суб'єктивні -як керовану підсистему. У ролі керованого виступає пізнавальна діяльність учнів, перетворення якої в потрібному напрямі є головною метою навчально-виховного процесу; що визначає способи і прийоми керування (Г. Кондратенко, Г. Конфедератов, М. Семикіна, В. Чепелєв, М. Розенберг та ін.).

Увесь цикл керування навчанням можна розділити на такі етапи:

1) попереднє керування: визначення мети, планування, конкретизація завдань, прогнозування;

  1. оперативно-коригуюче керування, підбір матеріальної бази, інструктаж, регулювання роботи вчителів, внесення коректив у навчальний процес:

  2. кінцевий: контрольний зріз знань і умінь учнів, аналіз одержаних даних, внесення коректив з оптимізації процесу викладання в навчальний процес у цілому.

Учитель керує діяльністю учнів на кожному уроці, формуючи в них прийоми розумової діяльності, вміння аналізувати, встановлювати взаємні й причинно-наслідкові зв'язки, порівнювати, узагальнювати, систематизувати здобуті знання, робити висновки. Перебудовуючи зміст навчального матеріалу, вчитель задає напрям розвитку розумової діяльності учнів і водночас коригує хід пізнання. В даному разі ми говоримо про керування навчанням методом викладання матеріалу.

Унесення нових елементів у структуру розумової діяльності учнів, її збагачення відбувається з урахуванням підготовки школярів до пошукової діяльності, до способів розв'язання проблем. Цей процес є не лише наслідком, а й засобом керування.

Організацію діяльності учнів і керування розв'язанням окремої теми ми називаємо тактикою диференційованого навчання, а послідовність "фрагментів" навчальної програми - стратегією. В інформаційному плані керування суголосне змісту уроку, його зв'язкам з іншими уроками, в структурному - побудові навчального матеріалу уроку, диференційованого навчання.

Для підвищення ефективності навчальної діяльності , школярів треба продумувати форми уроку, які забезпечували б високу пізнавальну активність у учнів, а в першу чергу - чітко сформулювати його мету, створити умови, за яких теорія поєднувалася б із практикою (експеримент, лабораторна робота, робота на навчально-дослідній ділянці).

За традиційної організації навчального процесу на уроці переважає інформаційна діяльність учителя, а школяр відведено роль пасивних слухачів. Тому неабиякого значення надається такій організації навчальної діяльності, спрямовувала б учнів на самостійне здобуття знань (самостійна робота з науково-популярною літературою, натуральними об'єктами, підручниками, екранними посібниками тощо).

Зі сказаного можна зробити такі висновки:

  1. Правильна організація керування пізнавальною діяльністю школярів за диференційованого навчання активізує її.


Случайные файлы

Файл
55663.rtf
86136.rtf
79344.rtf
13589-1.rtf
104301.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.