Формування національної свідомості учнів у десятому класі в курсі вітчизняної історії (114799)

Посмотреть архив целиком

Отже, в цілому повсякденною свідомістю культура сприймається як сукупність духовних цінностей. Проте І в науковому вжитку, як одне з фундаментальних понять соціально-гуманітарного пізнання, поняття культури при всій складності та різноманітті підходів до його розуміння найчастіше позначає комплекс духовного життя людини та суспільства. Таким чином, простежується певна загальна тенденція його осмислення як повсякденною, так і науково-теоретичною свідомістю. Ця тенденція концентрується у розумінні культури як утворення духовного, як того, що підвладне людському духу І є його проявом.

Цей сучасний європейський концепт культури як буття духу має однак тривалу етимологічну та Історико-філософську традицію, причому традицію дискусійну й суперечливу. І сьогодні ще дослідники не мають єдиної думки з приводу того, як І коли конституюється «європейське поняття про культуру». Чи можна вести відлік від введеного Ціцероном філософсько-риторичного тропа « сultura апіті»! Чи можуть вважатися (I якщо можуть, то якою мірою) аналогами європейського поняпя про культуру латинське «humanitas» і грецьке « раldela »? І чи не вірогідніше відштовхуватись все ж таки від ренесансних передумов формування європейської концептосфери культури, які найближчим шляхом виводять на розвідки Дж. Віко та німецьких просвітників? А, можливо, слід шукати витоки європейського розуміння культури в етимологічних надрах латинських «сultura» та « сultus »? Адже з самого початку слово « сultus » означало не лише догляд І обробіток, а й облагороджування, ушляхетнення. Слово ж «сultus» (поклоніння, шанування) взагалі однозначно говорить про віднесеність до тієї сфери, яку прийнято називати духовною культурою.

Видається все ж таки доцільним вважати кожне з означених припущень вартим на увагу в процесі дослідження генези європейських уявлень про культуру. Однак починати, мабуть, слід з раldela; адже термін «сultura » в латиномовній літературі античності (а саме звідти до нас прийшло слово «культура») вживається переважно як синонім грецького « раldela ». Останнє ж було центральним античних уявлень про культуру, адже за часів грецької античності (а пізніше й римської) виховання мало такі універсальні функції, що передувало сучасній Ідеї культури.

«Pаldela » була сферою причетності до певної системи культурних цінностей І орієнтувала на розвиток людини, на максимальне виявлення П здібностей, талантів та можливостей. Вихована таким чином людина ставала «культурною». «Pаldela » передбачала, що завдяки системному вихованню та навчанню Інтелектуальна та духовна природа людини здатна удосконалюватися. Як бачимо, грецька Ідея виховання («раldela ») була цілком підпорядкована уявленням про культуру людського духу. Враховуючи, що латинське «сultura» ототожнювалося з грецьким «раldela», зрозуміло, що воно успадкувало і духовний зміст останнього.


Дослідження проблем національного виховання


У дослідженні проблем національного виховання осмислення культури як символу буття людського духу має принципове значення. Саме воно дозволяє вести мову про культуру як чинник націотворення, адже сучасне розуміння нації як духовної засади грунтується на майже двохсотлітній філософській традиції «ототожнення нації з усією її духовною культурою в цілому, як Ідеальною Іпостассю цієї нації» [3, с.ЗО]. У свою чергу, націотворчии рух з необхідністю постає перед проблемою національного виховання і ставить перед собою завдання формування національної свідомості та самосвідомості, що безпосередньо торкається перебудови сфери духу І переосмислення культурних цінностей.

Процеси духовного оновлення завжди пов’язані з напруженим пошуком глибинних духовних засад людського буття. В наш час цей пошук концентрується в глобальній, першорядній проблемі сучасності - проблемі духовності. Саме ця проблема виходить на перший план національного відродження як проблема морально-гуманістичного ядра культури, завдяки якому культуру називають сьогодні рятівницею людства, чинником, що визначає прогрес цивілізації та її долю.

Проблема духовності як «специфічно людської здатності до самовизначення, самотворчості», як «надутилітарно ціннісного змісту І спрямованості людської життєдіяльності» (І.В. Степаненко) постає сьогодні невідкладним завданням виховання духовно зрілої, самодостатньої особистості. Якщо ж розглядати духовність у контексті програми націотворення, то вона може бути визначена як історично сформований, смислоутворюючий, ціннісно-інтенціональний екзистенціал, що забезпечує і спрямовує процес самовідродження, саморозвитку, самореалізації та самозбереження нації в умовах як зовнішньої, так I внутрішньої детермінації соціокультурної динаміки.

Отже, виховання духовності — невідкладне завдання національної розбудови, важливість якого для сьогоденної України важко переоцінити, адже помаранчевий сплеск національного духу чітко визначив пріоритетні виміри сучасного державо-1 націотворення. Романтичні революційні гасла дуже швидко переросли в філософськи забарвлені програмно-урядові I окреслили найсуттєвіші складові поняття духовності — справедливість та віру, честь та гідність, відповідальність, духовне єднання, патріотизм, жертовність в ім’я Батьківщини, відновлення втрачених національних та державницьких святинь, відданість роду та заповітам пращурів, національну ідентичність духовної культури, національну самоідентифікацію особистості (належність до українства), толерантність, милосердя, самоповагу та повагу До Іншого.

Ряд цей, безумовно, не може бути обмеженим, недоцільним є й саме завдання повної констатації складових духовності як феномену багатоаспектного, відкритого й принципово невичерпного. Мова йде, передусім, про комплексність підходу до формування певних принципів, а можливо й законів, дотримання яких дозволило 6 назвати українську націю I українську людину духовно зрілими суб’єктами культурно-історичного процесу, здатними до повноцінного життя, до активної реалізації свого творчого потенціалу, багатого, а головне, унікального досвіду.

Формування цих принципів I законів повинне стати головною метою національного виховання як унікального комплексу «плекання вольових розмаїтих якостей, що забезпечують Існування, діяльність і поступ нації у суцвітті світової цивілізації» [1, с.21]. Проте Ідея ця не нова, що підтверджується зверненням до вітчизняних історико-філософських експлікацій націотворчих аспектів духовності, де проблема національного виховання розглядається через низку константних понять національного духу, національної свідомості й самосвідомості, національної ідеї та національної культури.

Проблему нації й національного (в тому числі й національного виховання) у вітчизняному гуманітарному просторі вперше яскраво висвітлила романтична хвиля осмислення дійсності, яка гостро поставила питання, що стосуються національного духу і національної самосвідомості, національної самоідентифікації особистості І культурної самоідентифікації нації. Виникнення цих питань започатковує в Україні традицію розробки національної ідеї як форми усвідомлення своєї причетності до національної спільноти і усвідомлення власної нації як суб’єкта всесвітньо-історичного процесу розвитку культури. Осмислення національної Ідеї стає сферою реалізації потреби пізнання духу народу, сферою усвідомлення найвищих духовних потреб української людини I української нації, духовним джерелом самовідродження нації I впливовим чинником національного виховання.

Уже видатні діячі Кирило-Мефодіївського товариства спрямували проблематику духовності в русло роздумів над відродженням національної самосвідомості, над створенням культурного образу України, над усвідомленням національної специфіки українського народу, його національного духу. Так, Микола Костомаров, який вимальовує свій погляд на Україну і її місце в світі через ствердження самості українського народу, неповторності рис, що визначають його характер і мову, зазначав, що грунтом дослідження української історії та культури має стати пізнання першоджерел культурно-історичного розвитку нації — її «народного духу», що визначає неповторне національне обличчя.

Усе своє життя присвятив ідеї України і проблемі формування національної самосвідомості українського народу І Пантелеймон Куліш, який у своїй концепції національної культури підкреслював провідну роль культурної діяльності у пробудженні вічних культурних цінностей I традицій, які формують душу народу, прагнення пізнати «дух народу» і пробудити його до самостійного й вільного життя.

Пробудженню національної свідомості, Ідеї духовного перетворення України присвятив більшу частину свого творчого наробітку I Тарас Шевченко, якого й сьогодні називають духовним апостолом українського народу. У створеному ним образі України, що ввібрав у себе світ унікального буття людської особистості, дух українського народу розкривається на екзистенційному, неповторно-самобутньому рівні культурного й національного самотворення.

Духовну спорідненість з кирило-мефодіївцями виявив в осмисленні шляхів націотворчого розвитку України І найвизначніший представник так званого «громадівського» руху - Михайло Драгоманов, який висуває концепцію національного самопізнання й національної самосвідомості. На його думку, без усвідомлення свого місця в системі загальнокультурних, міжнаціональних відносин жодна нація нездатна ствердити своє право на Інтерсуб’єктивний розвиток.

Звернення до проблеми національної самосвідомості характерне І для представників «Молодої України». В творчості її лідера, видатного українського письменника Івана франка, духовні аспекти націотворення та національного виховання знайшли своє концентроване вираження. Основним лейтмотивом його культуро й націотворчої діяльності стали думки про перетворення українського етносу на націю, а кожної української людини на її самостійний компонент. За франком, залучення до нації як органічної складової культурно-історичного процесу є обов’язковою передумовою становлення людської особистості.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.