Формування в учнів трудової культури засобами народознавства (114768)

Посмотреть архив целиком


































Курсова робота

на тему:

"Формування в учнів трудової культури засобами народознавства"




Вступ


З віків поневолення відроджується наша Україна. Кожна ділянка нашого суспільного життя вимагає від усіх громадян нашої держави самовідданої праці. Велике завдання і відповідальність у цій справі мала наша сучасна відроджена українська школа.

Школа, як основна ланка у зв'язку нових поколінь, повністю відповідальна за нові загони трударів, виробничників, нову українську людину, позбавлену гнітючого вікового рабства. За таку школу нам треба боротися. Школа повинна виховувати національно свідомих громадян України.

В умовах розбудови незалежної держави основне значення набуває рівень національної самосвідомості у молоді, на сьогоднішній день має дуже актуальне значення. Концепція національного виховання на сучасному етапі передбачає формування особистісних рис громадянина України, які включають в себе трудову культуру, розвиток індивідуальних здібностей, готовність до праці.

Важливе місце у системі національного виховання займає утвердження такого принципу як працелюбність. Трудова активність, сформованість творчої працелюбної особистості, цивілізованого господаря формується як під впливом соціального середовища, так і в процесі трудового навчання і виховання, спрямованого на вироблення відповідних навичок та умінь професійної майстерності, готовності до життєдіяльності в умовах ринкових відносин.

Працьовитість, як вказує академік М.Г. Стельмахович, виховується працею. Отже, поряд з науковим, педагогічно обґрунтованим трудовим вихованням істотне значення має використання надбань народної педагогіки, трудових традицій українців, мудрих хліборобів, а також прилучення учнівської і студентської молоді до ведення фермерських господарств, створення молодіжних господарств різного профілю.

Державна національна програма «Освіта» підкреслює, що трудова підготовка здійснюється насамперед через трудове навчання протягом усього періоду навчання в усіх типах загальноосвітніх навчальних закладів і пріоритетного значення в цьому процесі набуває використання досвіду народної педагогіки, залучення школярів до вивчення народних трудових промислів. Історія свідчить, що мрії людства про удосконалення суспільства органічно перепліталися з думками про удосконалення трудового виховання. Творці виховних ідеалів людини використовували безліч прийомів і методів трудового виховання відповідно до національних традицій.

Ще у дохристиянські часи наші предки дбали про вироблення у дітей працьовитості. Тисячолітній досвід дає можливість відібрати найкращі засоби впливу на особистість з метою успішної морально-психологічно – та практичної підготовки до самостійного трудового життя. Історія свідчить, що мрії людства про удосконалення суспільства органічно перепліталися з думками про поліпшення трудового виховання молоді. В культурі завжди панувала повага до людини праці.

За висловами дійсного члена АП України М. Стельмаховича, український народ всю свою увагу зосереджував на виробленні у дітей працьовитості, а зрілі особи, в першу чергу батьки, опікуни, вихователі й учителі покликані впливати на молоде покоління, так аби воно виросло й розвинуло у людей працьовитих, професійно компетентних, ініціативно творчих, корисних членів суспільства. Працьовитість, як компонент трудової культури, виховується працею. Істотне значення має використання трудових традицій українців, ремісників, творців усього прекрасного.




Виховання в учнів трудової культури засобами народознавства


а) Уся народна педагогіка ґрунтується на праці, як першооснові життя суспільства. Про це свідчать прислів'я, пісні, крилаті слова, казки, приказки, ігри. Народ опоетизував працю, надав їй природної ваги в житті.

«Щоб людиною стати, треба працювати».

«Без праці нема життя і собаці».

«Без трудів не їстимеш пирогів».

«Вперта праця все перемагає».

«Де ліниво працюється, там пожитку не чується».

«Землю прикрашає сонце, а людину – праця».

«Як вмієш робити, навчишся як жити».

В казках народ вшановує людей, які своєю наполегливістю завжди піднімаються вище нероб, лінивих, тих, що живуть чужою працею, та ще й насміхаються з роботящих. В казках народ завжди з повагою ставиться до чесних, працьовитих, і ненавидить лінивих і брехливих («Дідова дочка й бабина дочка», «Дідова дочка і золота яблунька», «Хлібороб», «Як чоловік кішку вчив працювати».

«В казках скромна, працьовита, доброзичлива і чесна дідова дочка мусить терпіти поневіряння і приниження з боку бездумної, черствої мачухи та її лінивої, гоноровитої і черствої дочки («Дідова дочка й бабина дочка», «Дванадцять місяців», «Золотий черевичок», «Калинова сопілка»). В цих поетичних народних історіях, піснях, прислів'ях, приказках як правило, перемагає добро, правда на боці працьовитих, чесних, сумлінних героїв.

Пригадаймо українські народні пісні «Грицю, Грицю, до роботи», «Я в матері одна була», «Чи не той то Омелько», і ряд інших. В першій висміюється Гриць, якого важко заставити до роботи, бо завжди в нього є на це причина: «порвані чоботи»…, «ніженьки болять»…, то він «нездоров», то він «щось охрип»… Коли ж його просять їсти, то він спішить, аби першим сісти за стіл. В пісні «Чи не той то Омелько» народ їдко картає неробу і брехуна Омелька:


Він нажав півснопа,

Він нажав півснопа,

Та й хвалиться, що копа.

Він нажав цілий сніп,

Він нажав цілий сніп,

Та й говорить – десять кіп

та зовсім іншим стає Омелько, коли сідає обідати

А як сяде за обід,

А як сяде за обід,

Із Омелька ллється піт.


Українська народна педагогіка зберегла величезне число традицій, що стосується трудового виховання. В часи Київської Русі стали поширюватись збірники повчань, в яких були статті і вислови педагогічного характеру. Визначним літературним пам'ятником, який свідчить про високий рівень культури і розвитку педагогічної думки на Русі в час Київської держави є «Поученіє Володимира Мономаха дітям», де мудрий державний діяч турбується про те, щоб діти росли хоробрими, сміливими, відданими рідній землі, закликає їх не лінитися, а трудитися для цього.

Б) Із скарбів народної педагогіки черпали безцінний досвід трудового виховання дітей і підлітків Г.С. Сковорода, К.Д. Ушинський та Т.Г. Шевченко, О.В. Духнович, І.Я. Франко, В.О. Сухомлинський та багато інших.

К.Д. Ушинський підкреслював, що самовиховання, якщо воно бажає щастя людині, повинно виховувати її не для щастя, а готувати до праці життя.

Значний вклад в розвиток теорії трудового виховання вніс Т.Г. Шевченко. Він мріяв про створення справді народної школи, яка б давала дітям не тільки теоретичні знання, але і знайомила з токарною і слюсарною справою з будовою сільськогосподарських знань. Про це вказувалось в проекті створення народних шкіл, який обговорювався на зборах Кирило-Мефодіївського братства, активним учасником якого був Т.Г. Шевченко. Робота Шевченка над складанням підручника для народної школи свідчить про його спроби внести в загально освіту елементи трудового виховання.

На західноукраїнських землях педагог, поет, філософ, громадський діяч освіти і виховання Духнович в своїй книзі «Народная педагогия в пользу училищ и учтителей сельских» (ч.І Педагогия общая) в основу своєї теорії поклав ідею народності виховання. Суть виховання він бачив в реалізації принципу природовідповідності, тобто в тому, щоб «силы человеческие, телесные и духовные от натуры данные, от молодости разуму пристойно и согласно сохранити и совершати». Він переконував, що не споглядання, а щоденна праця, активна позиція людини забезпечує прогрес:


«Ожидати – нич не мати,

Так до праці братись враз!»


О.В. Духнович вважав працю важливим засобом формування особистості учня. Тому він вважав за необхідне поєднувати навчання школярів з сільськогосподарською працею, навчати в школах вишивання, різьби по дереву, малювання, займатися ковальством, виготовляти сільськогосподарське знаряддя, тощо.

Натхненним співцем праці був І.Я. Франко.


«Пісня і праця великі дві сили,

Їм я до скону бажаю служить»


За висновком І.Я. Франка, у загальноосвітніх школах Галичини не було трудового виховання. В деяких школах лише дівчата займалися швейною працею, але вчителів для їх організації не було. Школа не вирішувала завдань виховання підростаючих поколінь. Тому на даному етапі винятково важливого значення набуло використання народної педагогіки.

Система трудового виховання охоплювала різні сфери життя дитини. До праці дітей залучали з раннього дитинства: пасти гусей, ягнят і корів, забавляти молодших дітей, допомагати батькові й матері в господарстві (мити посуд, підмітати в хаті і на подвір’ї, полоти город, готувати їжу і т. п.) У гірських районах діти одержували знання із скотарства, залучались до роботи по догляду за отарою. Часто діти залучалися до роботи на пасіці, збиранні ягід і грибів.

В) Велика роль у розвитку особистості дитини належала традиціям. Наприклад, в багатьох селах у холодну пору року молодь у спеціально найнятих хатах проводила вечорниці, які поєднували в собі відпочинок з певним виконанням господарських робіт, що виконувалися в супроводі пісень, музики. На вечорниці запрошували дотепних оповідачів із числа старших досвідчених людей, придумували розваги, ігри тощо. В таких умовах молодь більш охоче виконувала господарську роботу.


Случайные файлы

Файл
21796-1.rtf
161150.rtf
162455.rtf
79742.rtf
GORNYAK.DOC




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.