Українська література, як предмет вивчення у школі (114541)

Посмотреть архив целиком

План


Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи викладання літератури у школі

1.1 Методи літературознавчого аналізу та проблема літературної освіти в школі

1.2 Методологічні основи побудови ефективної структури уроку літератури

1.3 Діалогічні принципи викладання української літератури в середній школі

1.4 Основні принципи проблемного навчання на уроках літератури в 5-6-х класах

Розділ 2. Розробка уроків української літератури з використанням проблемних методів навчання (5-6 класи)

2.1 Павло Тичина. «Гаї Шумлять». Урок засвоєння нових знань (6 клас)

2.2 Олександр Олесь. «Княжа Україна». «Заспів», «Україна в старовину» Урок в 5 класі

2.3 Тарас Шевченко “Зоре моя вечірняя”. Урок в 5 класі

Висновки

Список використаної літератури



Вступ


Актуальність дослідження. Реформування освіти, визначене Державною національною програмою “Освіта” (Україна ХХІ ст.), передбачає формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації, формування гуманітарного мислення. Оновлення змісту освіти є визначальною складовою реформування освіти в Україні і передбачає приведення його у відповідність із сучасними потребами суспільства.

Перед педагогічною наукою стоїть завдання створити ефективні дидактичні системи, які ґрунтуються на застосуванні таких типів, технологій, форм і методів навчання, що забезпечують інтенсивне оволодіння системою знань, формування умінь, навичок і на цій основі істотно підвищують рівень творчої діяльності учнів, створюють умови для глибшого і повнішого розвитку інтелекту особистості.

Найголовніше завдання вчителя-словесника - вчити дітей так, щоб вони, за словами Г.С.Сковороди, “пізнали свій народ, а в народі себе!”. Тому художню літературу вчителі повинні розкривати, а учні сприймати та аналізувати як мистецтво слова, як поетичне вираження духовного життя народу. У вітчизняній методичній літературі не достатньо належного висвітлення проблеми змісту, обсягу навчального матеріалу та оптимального використання методів і форм навчання в школі.

Серед проблем, які мають суттєвий вплив на підвищення ефективності й якості навчального процесу, найголовніше місце відводиться урокові і його побудові, тобто його структурній організації. Форма уроку не пасивна стосовно змісту. Тому творчі вчителі прагнуть постійно урізноманітнювати навчальний процес. Закономірно, що вчителі України шукають нові форми проведення уроків літератури, які сприяли б формуванню в учнів позитивних мотивів навчальної діяльності.

Сучасна доба відродженої незалежності України відкрила можливості вільного розвитку методичної думки. З’явилися два курси методики викладання української літератури – Б.Степанишина і Є.Пасічника, в яких є виразним звільнення від комуністичного ідеологічного канону, проте філософські засади науково не визначено. Звернення Є.Пасічника до індивідуальної свободи учня [36], а Б.Степанишина – до національного складника “Я” школяра є частковими виявами екзистенціального підходу до викладання української літератури [43].

Дослідження дидактів (Ю.К.Бабанського, М.М.Скаткіна, І.Я.Лернера), психологів (Г.С.Костюка, І.О.Синиці, С.Л.Рубінштейна, Б.Г.Ананьєва), методистів (, Є.А.Пасічника, Н.Й.Волошиної, Б.І.Степанишина) та досвід вчителів-словесників свідчать, що правильний вибір форм і методів навчання визначає якість уроку [44, 12].

Викладання української літератури в школах, с зточки зору особистісно-орієнтованого навчання має давити можливість:

вивчати з дітьми не тільки програмовий твір, а й декілька додаткових, щоб збагнути індивідуальний стиль митця, філософську проблему твору;

здійснювати поглиблену аналітико-синтетичну роботу учнів з творами;

систематично використовувати матеріали літературної критики з метою навчити учнів висловлювати власну думку, вміти її обґрунтовувати, доводити;

організовувати пошукову, науково-дослідницьку діяльність учнів: написання рефератів, збір інформації для поглибленого вивчення обраної теми .

Назріла потреба в дослідженні особливостей викладання української літератури в загальноосвітніх середніх школах. Багатоаспектний розгляд цього питання відкриває шляхи вдосконалення процесу навчання. Усі вищенаведені факти визначили наукову значущість обраної теми «Українська література, як предмет вивчення у школі»

Обєкт дослідження - процес вивчення української літератури в школі.

Предмет дослідження - особливості методики викладання української літератури в школі.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати систему форм і методів вивчення української літератури в школі.

Для досягнення поставленої мети необхідно було розвязати такі завдання:

визначити стан досліджуваної проблеми в практиці сучасних шкіл;

обґрунтувати систему форм і методів вивчення української літератури в школі;

проаналізувати доцільність системи уроків літератури, включаючи й уроки з неусталеною структурою;

дослідити проблеми сучасної літературної освіти у школі,

охарактеризувати основні принципи проблемного навчання на уроках літератури

Методологічною основою дослідження є концепція про всебічний і гармонійний розвиток особистості, філософські праці про принципи і категорії педагогічної науки.

Для розвязання поставлених питань було використано такі теоретичні методи дослідження: аналіз вітчизняних і зарубіжних праць з педагогіки, філософії, методики викладання української літератури, психології з проблеми дослідження; теоретичне осмислення передового досвіду роботи вчителів-словесників.

Теоретичне значення виявляється у розкритті особливостей методики викладання української літератури в школі, обґрунтуванні форм і методів вивчення літератури, підвищенні рівня і якості знань.

Практичне значення. Дослідження може бути використане у процесі підготовки вчителів-словесників. Також може бути корисним для студентів при написанні курсових, дипломних, наукових робіт та при вивченні курсу «Методика викладання української літератури».

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, який містить 45 джерел.



Розділ 1. Теоретико-методологічні основи викладання літератури у школі


Літературна освіта школярів передбачає не тільки залучення їх до читання різноманітних творів, активізацію читацької діяльності, а й проникнення у природу художнього твору, розуміння особливостей та функцій поетичного слова, його естетичного впливу. Керовані вчителем, школярі мають навчитися не лише усвідомлювати, подобається їм чи не подобається той чи інший твір, а й замислюватися над тим, що саме подобається їм у творі, як створюється художній образ, які прийоми застосовує письменник задля естетичного впливу на читача тощо. Отже, літературна освіта учнів включає в себе передусім осмислене читання, яке відрізняється від простого читання рівнем естетичного сприйняття. І цей рівень має постійно підвищуватись у процесі вивчення української літератури.

Знати літературу - це уміти простежити розвиток сюжету непроаналізованого в підручнику твору, самостійно визначити його проблематику, спроектувати морально-етичну програму життя письменника на себе, висловити усно й письмово свої міркування. Без таких та багатьох інших умінь літературна освіта стає формальною.


1.1 Методи літературознавчого аналізу та проблема літературної освіти в школі


Реформування національної школи ставить завдання модернізувати всі ланки освіти, зокрема і технологію викладання як української, так і зарубіжної літератур. Проблема літературної освіти в школі пов’язана з досягненням теорії літератури, яка служить своєрідним інструментом для аналізу й синтезу літературного матеріалу.

Якщо ми хочемо виплекати творчого читача, який володіє аналітичним підходом до художнього слова та самостійним оцінюванням змісту й форми літературного твору, то ми повинні наблизити шкільне тлумачення художнього твору до сучасного літературознавства. Це об’єктивний процес розвитку методики.

Головним у роботі вчителя літератури є вивчення художнього твору, особливо його аналіз. Вирішення проблем шкільного аналізу пов’язане з науковим розумінням його сутності і перебуває в залежності від поняття літературно-художній твір. Як немає художнього твору взагалі, так і не може бути одного якогось всеохоплюючого визначення літературно-художнього твору. Так, А. Горнфельд дає пояснення літературного твору як певного органічного цілого, системи, елементи якої знаходяться між собою в тісній взаємозалежності. М. Гей вважає, що твір — це «своєрідний квант — нерозкладна порція об’єктивного змісту, логічної інформації, емоціональної виразності, естетичної досконалості й багатьох інших його складових моментів» [12, 96]. Р. Уеллек розглядає твір мистецтва як структуру знаків, об’єднаних особливою сумою значень.

Структура літературного твору — це ускладнена ієрархія структур, у якій, на думку Сапарова, можна помітити три таких шари:

1. Шар матеріального утворення — об’єкта безпосереднього чуттєвого сприйняття.

2. Шар предметно-уявного — шар образної реконструкції.

3. Шар предметно-неуявного — шар художнього значення» [40, 192].

Словом, твір — це синтетична конструкція, а глибше проникнути в його зміст і значення допоможе відома концепція О.О. Потебні про співвідношення зовнішньої і внутрішньої форм слова — образу та його контекстуального значення.


Случайные файлы

Файл
168863.rtf
133038.rtf
124529.rtf
57574.rtf
56748.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.