Творчість Григорія Ващенка – скарб українського народу (114414)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет ім. Ів. Франка

Педагогічний коледж








КУРСОВА РОБОТА

з педагогіки

Творчість Григорія Ващенка - скарб українського народу





Виконала: студентка групи ФКА-42

Відділення „Філологія"

Ключник Є.І.

Викладач:

Мачинська Н.І.







Львів - 2005


Зміст


Вступ

Розділ 1. Педагогічна спадщина ващенка - скарб українського народу

1.1 Духовність у Педагогічному Світогляді Г. Ващенка

1.2 Система цінностей і зміст виховання за Ващенком

1.3 Ващенко у пошуках методичного інструментарію

Розділ 2. Всеукраїнське педагогічне товариство імені григорія ващенка

Висновки

Список літератури


Вступ


Цією роботою відкриваю для себе Григорія Ващенка (23.04.1878 - 02.05.1967) - видатного українського педагога, психолога і письменника - широко відомого в діаспорі, але малознаного на Батьківщині. Був він людиною не легкої долі, але ніколи не зраджував ні вірі в Бога, ні Україні, ні тій справі, якій присвятив життя. Тихо, але дбайливо засівав свою ниву і залишив нам свої праці для роздумів і свою віру в щасливе прийдешнє нашого народу. Зрештою, сьогодні звертаємося до нього не лише з почуття обов’язку та історичної справедливості. Робимо це власне з практичної потреби, яку відчуваємо. Бо його творчість є сьогодні для нас чинником порятунку, як чиста криниця для втомленого мандрівника. Шукаємо нового педагогічного світогляду, і в його спадщині Україна може знайти шанс порятунку для себе. Тема курсової роботи є надзвичайно актуальною для сьогодення. Сьогодні натрапляємо на безліч прогалин і помилок у педагогічній практиці, вчитель просто не знає де шукати порятунку. Саме спадщина Ващенка має зацікавити педагогів, стати корисною у їх праці і допомогти виховати гідних громадян України, її майбутнього, будівничих держави у третьому тисячолітті. Об'єктом дослідження є педагогічна спадщина Григорія Ващенка. Предмет дослідження - доцільність використання педагогічної спадщини в умовах сучасної школи. Завдання курсової роботи:

проаналізувати науково - педагогічні джерела, які стосуються теми курсової роботи

розкрити значущість духовності крізь призму сприйняття Ващенка

описати систему цінностей і зміст виховання на основі аналізу творів педагога

описати форми і методи навчання, спираючись на спадщину Ващенка.

висвітити діяльність Всеукраїнського Педагогічного Товариства ім. Г. Ващенка метою якого є повернення українській педагогічній науці багатої і майже невідомої в Україні педагогічної спадщини Григорія Ващенка.


Розділ 1. Педагогічна спадщина ващенка - скарб українського народу


1.1 Духовність у Педагогічному Світогляді Г. Ващенка


Педагогічний світогляд Г. Ващенка зорієнтований на християнську стратегію виховання, характерну для нашої традиції добільшовицького періоду та традиції європейських суспільств. У цьому він також послідовно йде за К. Ушинським. Звідси пріоритетною рисою його педагогічної творчості є орієнтація на духовне життя людини, а її виховання він трактує як розвиток душі. З традиційно-християнської точки зору духовність людини є для неї природовідповідною ознакою, нормою її існування. Це випливає і з розуміння походження людини - істоти, створеної Богом. У процесі самореалізації людина відчуває природну необхідність підніматися над своїм біологічним началом, їй властиве прагнення висоти. Цим вона не тільки заявляє про свою людяність й окремішність у природі, про свою богоподібність, але і знаходить у цьому прагненні головний ресурс життєвих сил. А відтак на цьому шляху людина “творить вартості, що підносять її над світом матеріальним“, - пише Г. Ващенко, - і “творить тому, що має безсмертну душу, яка споріднює її з Вищим Світом", [17, 9]. Весь поступ людства, на його думку, “…є перехід від стану напівтваринного, в якому домінує переважно фізична природа і її фізичні потреби, до стану, в якому все більшу роль посідає природа духовна та її інтереси", [17, 9].

Прагнучи виразити свої духовні потреби, людина вдається до різних форм їх “опредмечування": будує високі храми, творить мистецькі шедеври тощо. Духовність є джерелом і підґрунтям різних форм культури, в першу чергу гуманітарної. “Основне і найбільш характеристичне в культурі є піднесення людини над твариною", - пише Г. Ващенко, [17, 10].

Головним джерелом духовності Г. Ващенко вважає віру в Бога. Віра - не ворог розуму, а його сумління. А відтак віра - це засіб пізнання світу, поруч з наукою. На його думку, людина потребує суцільного світогляду, але наука і саме лише раціональне мислення їй цього дати не можуть. Тому, людина, “прагнучи до суцільного світогляду, мусить поповнювати вірою те, чого не дає їй знання“, [17, 10].

У підсумку погляди Г. Ващенка в ділянці духовності зводяться до такого:

потреба духовності є в людині вродженою і виражається відповідними природними прагненнями;

у різних людей і народів, а навіть залежно від історичного етапу їх розвитку, прагнення духовності репрезентується по-різному - інтенсивно або розмито, ослаблено.

духовність, ґрунтуючись на вірі, своїм орієнтиром може обирати і добро і зло, і Бога, і створені власною фантазією ідоли.

різні люди і різні народи на відповідних етапах свого культурного розвитку вдаються до якнайрізноманітніших способів “опредмечення" своєї духовності - у формі релігійних організацій, храмів, писемних джерел, мистецьких витворів тощо.

духовність не розвивається і не змінює свій зміст так само, як раціональний досвід людини. Вона - як світло: його може бути більше або менше, але воно завжди однакове.

Велика роль ідеології і політичного світогляду у формуванні радянської освіти в 20-30-ті роки, а відтак у формуванні педагогічної концепції А. Макаренка висвітлюється у ряді праць Г. Ващенка, що включені до тому “Педагогічна наука “, “Психологія в СССР".

Тим часом духовність, що зорієнтована на ідеали християнства, спирається на релігійну свідомість, втілену в культурі і традиціях народу. Ця фундаментальна роль релігії у житті людини та її вихованні розкрита Г. Ващенком з особливою увагою і глибиною. До фундаментальних рис християнського світосприймання Г. Ващенко відносить: а) визнання Бога як Абсолютної Істини, Добра, Краси, як Творця Всесвіту; б) віру у безсмертність душі людини і перевагу духу над тілом, вічного над тимчасовим; в) визнання абсолютної вартості людини як образу і подоби Божої; г) визнання любові до Бога і до ближнього та до своєї батьківщини як основи моралі.

У контексті завдань нашої сучасної педагогіки на окрему увагу заслуговують дві останні риси християнського світогляду. Найперше - це ставлення до людини. Християнство орієнтується на окремо взяту людину, в ділянці суспільних стосунків воно визнає не так званий “колективізм“, а міжособистісну єдність людей, яка досягається спільною орієнтацією їх на один і той же ідеал. Звідси поняття християнського персоналізму: лише окрема людина є істотою самовідповідальною і Богові підзвітною. А в термінах сучасної педагогіки це - особистісно орієнтовані освіта і виховання.

Особливістю поглядів християнства є також те, що воно оголошує людину вільною і лише завдяки цьому трактує її як особу. “Рабство - це втрата своєї особистості, коли людина беззастережно приймає життя таким, яким воно є, і не намагається його покращити. Цим вона бере на себе і спільний гріх рабства”, [6,37]. У цій ділянці Г. Ващенко також виходить з тези, що “людина є з природи вільна істота, що сама людська гідність засновується на свідомості своєї свободи“, [10,101]. Зрозуміло, що свобода волі людини, стверджує далі Г. Ващенко, обмежується, але рівень цієї обмеженості залежить від її характеру. “Одні люди, - пише він, - це переважно ті, що мають міцний, витриманий характер, тим чи іншим способом переборюють пута, що зв’язують їх; другі, навпаки, опускають руки і віддаються на волю стихії. Про таких людей можна сказати, що вони втратили волю і стали рабами", [10,101]

Очевидно, що саме християнський погляд на людину і веде до педагогіки партнерства, характерної для сучасної європейської освіти та виховання. Нижче ми окремо зупинимось ще і на іншій з названих Г. Ващенком рис християнства, яка стосується моралі. Тут відзначимо тільки головне: воно виходить з того, що мораль стає для людини імперативом лише тоді, коли за джерело моральних приписів ми обираємо шанований нами Авторитет Бога. За інших обставин мораль - безсила. Віра, втілена в релігії, трактується Г. Ващенком як містичний чинник, що має великий вплив на поведінку людини, а відтак слугує каталізатором засвоєння морально-етичних і навіть соціальних цінностей. І якщо відповідне “місце віри“ у свідомості людини не заповнити нормальним релігійним досвідом, якщо своїм головним авторитетом вона не обирає Бога, то її духовний орієнтир все одно утворюється, але вже поза нашою волею, поза увагою виховника - у темних під’їздах, на ґрунті антирелігії та ідеології, що пливе сьогодні з телеекрана, філософії антропоцентризму чи одвертого сатанізму.

Святе місце пустим не буває, - каже давня мудрість; прагнення духовності на основі віри - природна потреба людини.

Виходячи з таких міркувань, Г. Ващенко радить “здійснювати релігійне виховання в родині - на основі прикладу батьків і широко спираючись на морально-релігійну родинну традицію добільшовицького періоду", [17,11]. Він виступає також як прихильник системного навчання релігії у школі, як це робиться в Німеччині, а сьогодні і в Польщі. На його думку, “релігія задовольняє емоційно-чуттєві потреби людини, розвитку яким сьогодні надаємо надто мало уваги", [17,11].


1.2 Система цінностей і зміст виховання за Ващенком


Случайные файлы

Файл
47968.rtf
96667.rtf
72315-1.rtf
14240.rtf
37819.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.