Соціально-психологічні методи управління й проблеми їхнього використання (114299)

Посмотреть архив целиком

ПЛАН


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика, основи й застосування соціально-психологічних методів управління

1.1. Загальна характеристика

1.2. Сучасні теорії мотивації

1.3. Групова динаміка й психологія малої групи

ВИСНОВОК ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ

РОЗДІЛ 2. Керівництво і лідерство як основні компоненти соціально-психологічного управління

2.1. Форми влади й впливу

2.2. Харизма

2.3. Короткий огляд систем лідерства

2.4. Ситуаційні підходи до ефективного лідерства

2.5. Відмінності неформальних лідерів

ВИСНОВОК ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК

СПОСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП


Актуальність даної теми пояснюється тенденціями, що з'явилися у двадцятому сторіччі, до розгляду менеджменту як процесу управління людьми й погляд на людину як на об'єкт управління, а не частина механізму.

На це вказує не тільки розвиток шкіл управління, але й поява наприкінці дев'ятнадцятого століття школи психоаналізу, створеної З. Фрейдом й позначилось серйозним переломом у структурі філософського й психологічного (як теоретичного, так і прикладного) знання. Зокрема, Фрейд указав, розглядаючи патологічні випадки, на наявність багатьох, не врахованих раніше факторів, що впливають на поводження людей. Можна провести паралель між розвитком медицини, зокрема, психології, і розвитком різних шкіл управління. Дозволю собі привести цитату: «Медики були виховані в дусі винятково високої оцінки анатомічних, фізичних, хімічних моментів. До оцінки психічного вони не були підготовлені, тобто вони ставилися до нього байдуже або негативно. Вони, мабуть, сумніваються в тім, що психічні фактори взагалі допускають точне наукове тлумачення <...> У цей матеріалістичний, або, краще говорячи, механістичний, період медицина зробила колосальні успіхи, але разом з тим вона в короткозорості своєї прогледіла найважливіші й самі важкі проблеми життя» [3, с. 55]. Можливість проведення паралелі я бачу в тім, що існуючі до двадцятого століття теорії управління майже не обертали уваги на те, що, в остаточному підсумку, об'єктом управління, так чи інакше, є людина.

Якщо говорити про історичні передумови таких змін, то можна згадати відомі з історії соціології факти, що мали місце на початку й середині дев'ятнадцятого століття, тобто, у період, що безпосередньо передував появі соціології як самостійної науки. Одним з найбільш важливих факторів я б згадало скасування 21 червня 1824 року у Великобританії законів, що забороняли створення робочих профспілок [4, с. 686]. Дані дії спричинили легалізацію й, отже, зміцнення відносин усередині колективів. Профспілки поступово стали реальною чинністю, і це було одним з перших кроків до соціальної орієнтованості управлінської діяльності. Зробило також вплив і вже згадане відокремлення соціології й початок активного розгляду сутності й природи соціальних процесів, у результаті чого, безумовно, були піддані вивченню й відносини в трудових колективах. Як писали ще Тейлор і Гілбрет, «Новини про теорії підсвідомого Зиґмунда Фрейда поширилися по Європі й нарешті досягли Америки». Однак теза про те, що люди не завжди надходять раціонально, був занадто радикальним, і менеджери не відразу «накинулися» на нього. Хоча спроби застосувати в керуванні психологічні мотиви були й раніше, тільки з появою роботи Елтона Мейо стало ясно, які потенційні вигоди це обіцяє, а також те, що мотивація по типі батога й пряника є недостатньої, і саме у зв'язку із цим методом відчувається границя між матеріальними й нематеріальними (соціальними й владними) методами мотивації. Елтон Мейо був одним з деяких академічно утворених людей свого часу, що володів як вірним розумінням наукового управління, так і підготовкою в області психології. Він створив собі популярність і репутацію в ході експерименту, проведеного на текстильній фабриці у Філадельфії в 1923-1924 р. Плинність робочої чинності на прядильній ділянці цієї фабрики досягла 250%, тоді як на інших ділянках становила лише 5-6%. Матеріальні способи стимулювання виробництва, запропоновані експертами по ефективності, не змогли вплинути на плинність кадрів і низьку продуктивність ділянки, тому президент фірми звернувся із проханням про допомогу до Мейо і його товаришів.

Після уважного вивчення ситуації Мейо визначив, що умови праці прядильника давали мало можливостей для спілкування один з одним і що їхня праця була мало поважною. Мейо почував, що рішення проблеми зниження плинності кадрів лежить у зміні умов праці, а не в збільшенні винагороди за нього. З дозволу адміністрації він як експеримент установив для прядильників дві десятихвилинні перерви для відпочинку. Результати виявилися негайно й були вражаючими. Плинність робочої чинності різко знизилася, покращився моральний стан робітників, а вироблення сильно зросло. Коли згодом інспектор вирішив скасувати ці перерви, ситуація повернулася до колишнього стану. Експеримент із прядильниками зміцнив упевненість Мейо в тім, що для керівників важливо брати до уваги психологію працівника, особливо деяку її «нелогічність». Він прийшов до наступного висновку: «Дотепер у соціальних дослідженнях і дослідженнях промисловості залишається недостатньо усвідомленим те, що такі маленькі нелогічності у свідомості «середнього нормального» людини накопичуються в його діях. Можливо, вони й не приведуть до «зриву» у ньому самому, але обумовлять «зрив» його трудової діяльності». Однак і сам Мейо повністю не зрозумів важливості своїх відкриттів у цій області, тому що психологія тоді була ще в зародковій стадії розвитку. Перші великі дослідження поводження працівника на робочому місці з'явилися основною частиною експериментів у Хоторне, які проводилися Мейо і його співробітниками наприкінці 1920-х років. Вони закінчилися через майже вісім років усвідомленням того, що людські фактори, особливо соціальна взаємодія й групове поводження, значно впливають на продуктивність індивідуальної праці. Висновки, до яких прийшла група, що працювала в Хоторне, дозволили заснувати новий напрямок менеджменту - концепцію «людських відносин», що домінувала в теорії управліннях до середини 1950-х років. Однак експерименти в Хоторне не дали моделі мотивації, яка б адекватно пояснила спонукальні мотиви до праці. Психологічні теорії мотивації праці з'явилися набагато пізніше. Вони виникли в 1940-х роках і розвиваються в цей час [1, гл. 13].

У цей час полиці книгарень зповнились книгами про психологію малої групи, про психологію колективу, про значення правильного психологічного клімату в організації. Таке засилля книг по даній тематиці змушує припустити не тільки актуальність, але й затребуваність прикладних розділів даної області людського знання.

Однієї із причин інтересу до даної теми послужило моє захоплення психологією, у тому числі й у рамках одержуваного мною вищого утворення, тобто, з деяким ухилом у науку управління.

При роботі над даним курсовим проектом я ставлю перед собою завдання розглянути риси й властивості соціально-психологічних методів управління, скласти власну класифікацію цих методів, указати на їхні подібності й розходження, а також особлива увага приділити можливим негативним наслідкам їхнього використання, що як представляє найбільшу небезпеку для соціальної й психологічної стабільності як окремих людей, так і суспільства в цілому.


РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА, ОСНОВИ Й ЗАСТОСУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ


1.1 Загальна характеристика


Соціально-психологічні методи призначені для впливу на соціально-психологічні відносини між людьми. Вони базуються переважно на неформальних факторах, інтересах особистості й колективу в процесі управління. Опис доцільно почати з їхні перерахування й складання деяких схем, що полегшують розуміння сутності й завдань конкретних методів.

Одна із загальноприйнятих класифікацій:

  • моральне заохочення;

  • соціальне планування (установлення й розвиток соціальних норм поводження);

  • переконання;

  • вселяння;

  • особистий приклад;

  • регулювання міжособистісних і міжгрупових відносин;

  • створення й підтримка морального клімату в колективі. [5, гл. 5, п. 3]

У рамках даної роботи я вважаю за доцільне доповнити дану класифікацію наступними методами:

  • формування трудових колективів з урахуванням соціально-психологічних характеристик людей;

  • задоволення культурних і соціально-побутових потреб; [6]

Крім того, існують ще кілька методів, що служать для виявлення факторів, що впливають на ефективність виробництва і якості праці:

  • анкетування;

  • застосування спеціальних тестів;

  • хронометраж;

  • опитування;

  • спеціальні соціологічні дослідження [7].

Тому що остання група методів досить очевидна й не вимагає докладного розгляду, вважаю за можливе розглянути стосовні до них питання й зауваження в рамках даного розділу. Практика показує, що помірність у використанні цих методів значно важливіше, ніж при використанні інших. Це теж пов'язане з особливостями людської психіки, і найчастіше постійне використання їх приводить до спаду працездатності у зв'язку з необхідністю витрачати час на заповнення анкет або написання звітів. Так, в одній московській організації, що працює в сфері високих технологій, у лютому 2005 року співробітників аналітичного відділу зобов'язали здавати щотижневі звіти по завантаженню за тиждень, аж до минути. При цьому начальство відмовляється слухати доводи про те, що аналітики витрачають робочий час на марне, на їхній погляд, заняття. Слідством цього з'явилося наростання конфлікту між начальством і трудовим колективом [8].


Случайные файлы

Файл
146604.doc
31034.rtf
153093.rtf
17260-1.rtf
10090-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.