Роль родинного виховання у формуванні особистості дітей з інтелектуальною недостатністю (114069)

Посмотреть архив целиком

















КУРСОВА РОБОТА

"Роль родинного виховання у формуванні особистості дітей з інтелектуальною недостатністю"




Зміст


Вступ

1. Психологічний аспект та індивідуальні потреби родини

1.1 Проблеми сім‘ї, в якій народилася неповносправна дитина

1.2 Наслідки деривації

2. Підготовка розумово відсталої дитини до навчання в школі

2.1 Шкільна адаптація розумово відсталої дитини

2.2 Формування пізнавально-психічних процесів у дітей з інтелектуальними порушеннями

3. Організація процесу виховання розумово відсталої дитини

3.1 Корекційне сімейне виховання

3.2 Основні напрямки та завдання виховання дитини зі зниженим інтелектом у сім‘ї

Висновки

Список використаної літератури




Вступ


Народження дитини в сім‘ї – одна з найбільших радостей в житті родини. І хоча догляд за дитиною потребує багато часу, але ці турботи приносять задоволення.

Але все відбувається інакше, якщо дитина народжується з відхиленнями у розвитку. В батьків починають виникати прості запитання: «Чому саме в мене?». Почуття страху – це велика сила у руйнуванні сім‘ї. На допомогу приходять кваліфіковані фахівці. Вони допомагають батькам повірити в себе і свої сили.

Чи може бути щасливою доля дитини, яка народилася і на все життя зостанеться інвалідом? Чи одне не заперечує друге? На це питання дав гарну відповідь один уже старший лікар, який пропрацював усе своє життя з дітьми з особливими потребами: «Неповносправна людина може бути такою щасливою і такою ж нещасною, як і кожна людина…»

Важливо, щоб батьки полюбили свою дитину. Увага батьків має особливе значення. Сім‘я відіграє провідну роль у вихованні і навчанні розумово відсталої дитини.

Ця робота адресована насамперед батькам дітей з особливими потребами. Ніщо не є так важливе у житті дитини, як її сім‘я. Без любові та підтримки батьків дитина не зможе долати життєві перешкоди. Цього не може замінити жодна реабілітаційна методика, жодні найсучасніші ліки. І те, чим найбільше хочеться поділитися з батьками – це не професійними знаннями, а досвідом спілкування з іншими сім‘ями, які попри неповносправність дитини змогли віднайти у житті радість, світло, надію.

Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що роль родинного виховання та навчання дитини з інтелектуальною недостатністю відіграє велике значення у її всебічному розвитку.

Предметом курсового дослідження є роль родини в розвитку дитини.

Мета і завдання:

  • охарактеризувати проблеми взаємин у родинах;

  • висвітлити проблеми навчання і виховання;

  • показати важливість єдиного освітньо-корекційного простору;

  • визначити основні напрямки роботи у вихованні і навчанні дитини.




1. Психологічний аспект та індивідуальні потреби родини


1.1 Проблеми сім‘ї в якій народилася неповносправна дитина


Зовсім інші сподівання має молоде подружжя, коли з нетерпінням очікує на народження своєї дитини, яка має утвердити їх у власних очах і в очах оточуючих у їхній батьківській ролі, скріпити їхню любов, стати її виявом, її плодом – безумовно найгарнішою, найкращою дитиною в світі. Та й чи батьки молоді чи старші, і дитина перша чи ні, очікуючи на народження дитини, вони уже наперед вимріюють її долю – найщасливішу, найдобрішу…

Батьки мріють про той день, коли ця дитина прийде на світ, про те, як з любов'ю і радістю вони її приймуть, яке ім'я їй дадуть, як вона буде рости і розвиватися їм на радість., як колись піде до школи, буде приносити додому гарні оцінки і батьки будуть пишатися нею… Мрії батьківські летять ще далі: як дитина закінчить школу, здобуде престижну освіту, роботу, одружиться, приведе в їх дім онуків, забезпечить їм спокійну, зігріту турботою і любов'ю старість… І разом з батьками на цю дитину чекають їх близькі родичі, друзі…

І ось цей довгоочікуваний день настає, і дитина народжується – вимріяна, очікувана з таким нетерпінням і хвилюванням… Комусь уже відразу в пологовому будинку, а комусь згодом, за декілька місяців, коли з'являться відхилення у розвитку, або нещасний випадок чи хвороба дадуть серйозне ускладнення, лікарі проголосять: «Ваша дитина буде не така, як інші діти, ваша дитина буде інвалідом…»

Для батьків ці слова прозвучать як вирок смерті усім їхнім очікуванням та мріям, їх дитина не буде найкращою, її розвиток відставатиме від розвитку ровесників: чи зможе вона ходити, бігати? чи буде говорити? чи зможе ходити до школи і вчитись, як інші діти? їх дитина не буде найгарнішою: викривлене неконтрольованими рухами обличчя, скуте паралічем тіло… І доля її не та, про яку мріялось: неповносправність, з якою доведеться жити усе життя; чи будуть у неї друзі? своя сім'я? професія? чи знайде вона своє місце у світі, суспільстві? і що з нею буде потім, коли батьки постаріють і уже не зможуть турбуватися про неї, коли вони помруть?… І ця дитина не буде гордістю батьків в очах їх родини, друзів – багато хто з них сприйме її як «нещасний випадок», про який намагатимуться не згадувати в розмові, а може ще і радити відмовитись від неї, здати в інтернат. Кардинально міняється і доля батьків: тепер вони уже на усе життя «прив'язані» до дитини необхідністю турботи про неї…

Тому проголошення діагнозу стає для батьків немов землетрусом, який руйнує усі вибудувані ними мрії та сподівання, з якими пов'язували вони своє і дитини щастя. Усвідомлення втрати усіх цих мрій призводить багатьох до справжнього емоційного шоку.

«Ні!!! Це неправда! Цього не може бути!» Бажання вхопити дитину і бігти до іншого лікаря, зробити повторне обстеження в надії почути: «Вашій дитині поставили помилковий діагноз, насправді усе добре». Жах і біль, який охоплює душу. Пекучий розпач, від якого хочеться кричати, трощити з люттю усе довкола. Панічний страх: «Що тепер буде? Як жити далі?» Бажання втекти кудись на край світу. Болюче питання: «Чому я? Чому з усіх людей саме я?» Жаль до себе та образа на цілий світ. Увесь цей вихор почуттів охоплює душу.

Народіть собі другу.» Конфлікти в сім'ї: взаємозвинувачення, розпач, що виливається злістю на цілий світ і один на одного; відчуження, коли кожен замикається сам у собі, ховаючи свій біль. Родичі, які приходять, щоб підтримати, і починають радити таке, що краще б не приходили. Злість на Бога, який допустив усе це, чи безсиле намагання зрозуміти, за що ця кара. Усе це раптово вривається в життя сім'ї, неначе стихійне лихо.

Справитися з цією бурею – завдання як сім'ї, так і тих, хто є поруч з нею у цей нелегкий час. Причому справитись якнайшвидше та з найменшими втратами. Це важливо з огляду на багато причин.

По-перше тому, що поки «корабель сім'ї» крутиться на місці в тій бурі, а батьки повністю паралізовані розпачем, поруч чекає на батьківську любов, турботу їхня дитина. Атмосфера родинного затишку і тепла, відчуття, що батьки люблять тебе і радіють тобою, необхідні дитині для росту і розвитку, особливо на першому році життя, не менше, ніж їжа та повітря…

Буря почуттів може засліпити батьківський розум, перешкодити їм прийняти мудрі і вчасні рішення стосовно необхідної дитині медичної допомоги, програми реабілітації. Можна скільки завгодно ходити від одного професора до іншого в надії, що хтось з них скасує невтішний діагноз, але увесь той час губиться, бо необхідного лікування дитина не отримує… Від питань: «Може це неправда? Хто винен? Чому це сталось саме з нами?» – треба переходити до: «Що треба робити, щоб допомогти дитині?…»

Справитися з бурею важливо ще й тому, що в цей період, коли батьки не завжди можуть контролювати свої почуття та ясно мислити, необдумані вчинки, злі слова можуть призвести до сумних наслідків – розпад сім'ї, розрив з близькими родичами, друзями, величезні фінансові витрати на «цілителя», що обіцяє чудесне зцілення; не кажучи уже про справді трагічні – самогубство, відкинення, скривдження дитини…

Що ж може допомогти сім'ї справитися із цією бурею?

Насамперед, звісно, розуміння та підтримка один одного, а також підтримка близьких родичів та друзів.

Безумовно, дуже важливу роль на цьому етапі проголошення діагнозу відіграють лікарі. Батьки на усе життя запам'ятовують, як представив їм діагноз дитини лікар. І часом на багато років залишається у серці болюча рана від слів, якими дозволив собі хтось поставити на дитині «хрест».

І навпаки, багато років можуть зігрівати серце слова підтримки лікаря, його мудрі поради, його турбота про дитину і сім'ю…

Батьки потребують від лікаря об'єктивної інформації про стан дитини, поданої зрозумілою мовою, вказівок, що робити, щоб допомогти дитині розвиватись, емоційної підтримки. Не менш важливим завданням лікаря є допомогти батькам побачити всю багатогранність дитини, не зосередити увагу лише на її «дефективності». Адже кожна неповносправна дитина – це насамперед людина з потребою любити і бути любленою, сміятись, бавитись, приносити радість батькам, жити…

Тому так важливо, щоб члени сім'ї: чоловік, жінка, старші діти могли відкрито говорити про свої почуття одне з одним, а не ховати їх у собі, топити в алкоголі чи в будь-який інший спосіб шукати від них втечі. Тоді розділений біль зближує сім'ю, робить її дружнішою, додає сили кожному… Тоді стихає буря і з'являється довіра, що разом, підтримуючи один одного, мудрістю та любов'ю можна долати усі перешкоди. Тоді з'являється бажання жити, бо життя є життя і треба прийняти усе, що воно несе…


Случайные файлы

Файл
169362.rtf
57609.rtf
96490.rtf
130113.rtf
106366.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.